Кожен раз коли я в'їжджаю до Харкова, я мінімум пару раз обов'язково бачу воду яка тече з під землі. Я не буду вдаватися в деталі і забивати собі голову чому так. Місто хворе. Місто все в пораненнях. І в найближчій перспективі, краще не буде. Місто буде виживати. Я з острахом думаю про те що буде, коли почнуться морози. Коли влада каже що буде важка зима, це означає, що буде тупо жерсть. А якщо ще добавити руйнування критичної інфраструктури, яке будуть завдавати окупанти, то жерсть буде жорсткою.
Я не знаю куди мене занесе взимку. Чи навіть вона буде для мене, ця зима. Але на всяк випадок хочу рулон плівки товстої, може плити УСБ щоб були в запасі на всі вікна. Саморізи, планки та таке інше. Обігрівач, та електроплитка теж є. Про буржуйку поки не думав, бо зразу тягне проблему з дровами. А ще є досвід який ніякий з зими 14-15 під Донецьком. А ще друзі в приватному секторі, де можна буде палити щось.
До чого цей пост? Бо все те що навколо нас, воно не дінеться нікуди. Бо воно нічого різко не закінчиться і не відновиться. Зима буде важка. На фронті і в тилу. Особливо в прифронтових та фронтових містах. І не готові до екстриму цивільні, це жорстке навантаження на військових та військові адміністрації. Просто пам'ятайте це. Сама велика допомога військовим та МЧСникам від мирняка, це не створювати головну біль. По можливості. І вже час над цим задуматися.
Буде жорстко.

Шестеро з 20 "студентів", покидають тренінг командирів піхотних відділень. Просто нема бажання, та нема хисту навчатися. Вони хороші хлопці. Просто це не їх. Вони мабуть гарні вояки. Мабуть. Але вони не можуть і не хочуть бути командирами відділень. Командирами піхотними відділень. Тому наші відносини з ними закінчуються.
Саме страшне що зараз може бути, це втрата часу. Нема в нас того часу. Час це безцінний ресурс. Час викладачів, це ресурс. Ресурс який передається від одного воїна іншому. Ресурс від якого потім буде залежати життя як мінімум піхотного відділення. А як показує досвід, то набагато більше. Тому мене просто рве на шматки, коли командири безвідповідально підходять до відбору людей.
В нас черга в кілька сот людей бажаючих. Але нема механізму, щоб зробити збірну солянку. Поки нема.
Бо ми пішли від низу, цементувати передній край. Одне навчане відділення у взводі, це потужний взвод. Бо є впевненість у людей і є довіра у сусідів. 20 відділень з навченими командирами, це дуже дуже потужно навіть в масштабах бригади. Ми пішли саме таким шляхом. Дайте нам здібних людей, ми підсилим піхоту. Тому не ми визначаємо кого ми хочемо бачити, або взяти, а командувачі визначають кого треба підсилити. Але це теорія.
На практиці, все як завжди. І це мені дивно. Адже наша задача навчити людей як виживати, перемагати, бити ворога, та навчати цього своїх підлеглих. Ефективність збільшується на порядок. За кожним командиром відділення мінімум десять душ, життя яких він не розміняє на якусь прикру помилку. Або незнання. Бо навчаність не дасть йому зробити цю помилку. Не покотитися відділення, не покотитися взвод, рота і далі. Це так працює. Не покотиться. Не буде втрат на відході. А це зовсім різний порядок цифр.
Є розуміння главкома щодо навчанності командирів піхотних відділень. Піхотне відділення, це саме та піхота, яка виграє війни. В Залужного взагалі щодо навченості особового складу велике розуміння та вимоги. На жаль трошки маємо форс мажора. Тому главком дякує нашим союзникам за навчання людей за кордоном.
А ще є сотні людей які хочуть пройти грамотне навчання. А ми не можемо їх індивідуально залучати. Повторюю - поки не можем.
І є 6 чоловік з 20, які через тиждень індивідуальної підготовки відраховані. Бо до відбору їх командири віднеслись на від'єбись.
Ми майже два дні доходили згоди до питання як бути. Відраховувати чи знижати планку навчання та вимоги до учнів. Вирішили однозначно відраховувати. Тепер ми зможем приділити залишившимся уваги в середньому на 30% більше. Це теж ресурс. Це теж те, що допоможе їм воювати. Навіть якщо треба буде відраховувати половину, ми будем це робити. Бо за кожним з цих людей, я бачу мінімум 10 його підлеглих. Бо це не АТО. Не буде часу та шансу виправляти помилки в окопах. Або залишився живий, або загинув. А саме страшне, що загибель не гарантує того, що ворог не піде далі. Тому задача піхотного відділення, дожити до піхотного бою, вступити в бій, в піхотному бою перемогти і знищити ворога. Все дуже просто. А ми просто будемо вчити як робити це ефективніше. Ефективно вчити. Або ніяк.

Я бачу, що і досі дуже багато людей не розуміє повністю що відбувається на фронті, та хто вимушений зараз воювати. Розумієте, більшість людей, які зараз воюють, не вибирали собі професію військового. Вони не обирали долю - захист держави зі зброєю в руках. Вони цивільні, дуже мирні люди, яких руzька наволоч примусила взяти в руки зброю і йти воювати. Воювати і гинути. Бо війна без втрат, то тільки в кіно.
Я напишу одну річ, яка може вас шокує, але вона чітко розповість про моє ставлення до ситуації, та про мій внутрішній стан.
Коли ми організовували тренінг, був ряд бюрократичних моментів. Як назвати, щоб не лізти в курси лідерства, як не ламати систему фахової підготовки. Бо є речі фундаментальні, а є речі на час війни. Наш тренінг так і зветься - тренінг командирів піхотних відділень у військовий час. Коли ми хотіли для відбору залучати сержантів, то спілкувалися з представниками сержантського корпусу. Вони люди, які займаються фундаментальними речами. Для контрактників. І в ході спілкування виникло у досвідченного сержанта цілком логічне питання - а от що потім, після вашого тренінгу з вашим сертифікатом? Я перепитав - в сенсі? Ну, от у людини буде сертифікат, та свідоцтво про тренінг. Але вони йому юридично не дають потім ніяких привілей та росту. Просто молодший сержант. А це можна і без тренінгу в умовах військового часу. От що потім він може з цим робити? Як використати?
Відповідь була приблизно така - Якщо у будь кого з тих хто пройшов тренінг з'явиться бажання думати "про потім", це значить що ми це все зробили не дарма. Для того щоб думати про потім, треба вижити. Не просто вижити, а вижити в піхотному порядку. Це значить вижити та перемогти ворога під сотнями артилерійських обстрілів, та в черзі піхотних боїв. Якщо буде "потім", значить що все зроблено з віддачою на 100 і ефективністю на 100. Ми це все зробили, щоб у них було це потім. І так похуй, як воно потім буде з точки зору бюрократі, що аж соромно. Ми хочемо дати знання людям для того, щоб у них та їх підлеглих було "потім".
Ми всі досі не завжди перелаштувалися. В нас війна. В нас йдуть воювати люди, які 6 місяців тому не те що воювати, просто зброю в руках у страшному сні не тримали. А зараз вони екстрено йдуть в окопи. Піхота. Вони йдуть вбивати. І їх ворог хоче вбити. Хоче щоб не було потім. А ми хочемо щоб було. А для цього треба саме зробити з ворогом те що він хоче зробити з тобою. Тільки раніше.
Оце і є мета. В цьому і є сенс. Кожен хто буде мати "потім", це доказ що ми все робили правильно. Бо він не тільки сам вчиться, він буде навчати людей. І зараз ми в тому стані, що війна всіх дожене. І нажаль вона доганяє не тільки морально. Гинуть кращі сини та доньки України.
Ті хто хоча б трохи в курсі, як воно працює в ЗСУ, ті розуміють що це таке, хоча б приблизно запустити таку «тєму», як курси чи тренінги. З нуля. Я може потім колись про це зможу розповісти. Це ж не тому, що не було чим зайнятися. Часу не вистачало критично. Але мотивацією, яка все перебила, особисто для мене були прості речі - втрати серед піхоти з мобілізованих, ТРО та ДФТГ. Люди з мотивацією йшли воювати не знаючи нічого. Це добре потім в історії буде написано, що героїчно голоруч спиняли танки. А в житті то трохи по іншому.
Я правда не знаю, хто з нас побачить перемогу. Те що не всі, це однозначно. Але в нас є маленький шанс зробити так, щоб людей, які побачать перемогу та будуть її виборювати більш фахово, було більше. От і все.
Тому що там буде потім, то не важливо. Головне щоб воно було.

"Ручки-ножки", сьогодні під Ізюмом

Кілька атак відбито сьогодні під Ізюмом. Але точніше результати можна буде порахувати завтра. Кожного дня ворожа піхота при підтримці бронетехніки намається сбити ЗСУ з позицій. Коли не вдається, знову починаються чавунові опади.

Новітня Харківська прикмета. 100%.
- чутно вибух або два, або три десь в якомусь з районів міста.
Харків‘яни флегматично:
- О, зараз сирена включиться по всьому місту.

Під Ізюмом хлопці знають, що українцям сподобалась експозиція з підбитою ворожою технікою. Тому роблять все, щоб експонатів битої техніки окупантів було більше. Правда іноді від захвату від роботи наших танкістів у окупантів зносить башту. В прямому сенсі.

Ще трошки утилізації з під Ізюму

З Днем Незалежності, Незламні!
З під Ізюма захистники передають вітання.

Свято святом, тому повинне буди повним)) А наша земля себе сама не очистить від окупанта. Ізюмський напрямок. Працює ОУВ Слобода. На веліках втекли шустріки. Нічого, пізніше наздогоним.

В небі, над переднім краєм, висить намисто. Десь перлин більше, десь менше. Таке собі небесне павутиння з коптерів. Кожна наместина, то є очі піхоти та артилерії. То оберіги та маленькі ангели охоронці наших хлопців. Це не перебільшення. Над всією лінією фронту постійно висять в повітрі тисячі коптерів. І по іншому ніяк. Їх збивають, перехвачують, душать РЕБом, вражають кулями та осколками. А вони знову і знову злітають. На слобожанщині ландшафт такий, що постійне спостереження з повітря, це питання життя та смерті в прямому сенсі. Лісосмуги, яри, ліси, перепади висот. Кожної миті звідти може з'явитися ворог.
За рахунок бронетехніки відстані скорочуються за хвилини, на пряму наводку вилітають ворожі танки та починають "розбирати" позиції. Поки включиться арта, вони вже встигають відкотитись. На жаль в нас зараз нема спроможності контролювати все великими БПЛА. А малі комерційні душать РЕБом. На далеко не злітаєш. Та це і не можливо контролювати все великими "крилами".
На тактичному рівні все вирішують хвилини. Хвилини між життям та смертю. Тому кожен підрозділ намагається повісити очі над собою, щоб за рахунок великого Зума, бачити хоча б кілька кілометрів за посадку-другу. Навіть якщо з коптером щось трапиться, він впаде десь поруч. Його можна буде забрати. Коптери сідають тільки на заміну акумуляторів. Потім знову піднімаються в небо. Так весь світовий день. Вночі, при наявності коптерів з тепловізійними камерами, облітають для виявлення поганих окупантів, яких ще видно в теплаки.
Кожен день, кожну хвилину в небі намистом висять тисячі коптерів. На жаль, чим більше їх використовують, тим більше втрат вони несуть. Так це працює. А по іншому ніяк.
Зараз на ізюмькому напрямку потрібні. DJI Mavic 3 та Autel Evo II v2 Rugged Bundle 640T.
25 плашетів для роботи з артою. Теж на жаль витратні матеріали. ОЗУ 4+ Гб,підтримка карти пам'яті 128+ Гб. Андроїд. Діагональ не важлива. Всі підійдуть під різні задачі.
Потужний ноутбук для пілотів та обробки відео. Процессор i7.
І знову величезний список запчастин на урали/камази. Але то буде окремий список коли розберемось з ним. Пікапи та позашляховики 4х4 бажано дизель. Довго на жаль не живуть. Вже вимушено робимо франкенштейнів на СТО з того що вціліло. Виживає не багато.
Підсумую. В пріоритеті квадрокоптери DJI Mavic 3, Autel Evo II v2, Autel Evo II v2 Rugged Bundle 640T з тепловізійною камерою. Позашляховики та пікапи 4х4 (дизель).
І ще повторю - Квадрокоптер DJI Mavic 3 на сьогодні саме вдале рішення за рахунок камери по співвідношенню ціна- ефективність -мертві окупанти-знищена техніка.
Дякуємо всім хто допомагає. Дякуємо за розуміння.
Нова Пошта
Харків. 1 відділення нової пошти.
Волонтерська група Романа Доніка 050 400 56 24
PayPal donikroman@ukr.net
5168 7451 1010 5332
4731 2196 1942 3175
Донік. Р

Завів собі тіктот. https://www.tiktok.com/@romandonik

Ще одному танчику окупантів дали сьогодні прикурить під Ізюмом.

Ще один сьогодні під Ізюмом втратив голову від Української гостинності.

Цього "заднєпріводного" покидька таки підловили. ОУВ Слобода. Ізюмський напрямок.

Хтось там питав - де наші протитанкові засоби під Ізюмом? Там де треба наші засоби)). Чекають на слушний час та дистанції. Джевелін тут знайшовся.