Херсон. Річниця звільнення міста від росіян. Справжнього, українського, незламного міста.

#МістаГероїв. Людей, які є прикладом сміливості.

Один з таких - Андрій Сис, завідувач відділення анестезіології та інтенсивної терапії КНП «Херсонська міська клінічна лікарня ім. А .і О. Тропіних» .

Він працює у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії 12 років.

Від початку повномасштабного вторгнення і донині він знаходиться на робочому місці.

«Ті працівники, які залишилися в місті фактично зберегли лікарню, адже адміністрація вимушено виїхала влітку. Окупанти призначили своїх керівників. Я взяв відпустку, аби не співпрацювати, але фактично знаходився зі своїми пацієнтами. Всю окупацію я писав історії хвороби виключно українською».

Співпрацювати з окупаційною владою завідувач відділення анестезіології категорично відмовився.

У відділенні, під час окупації Херсона, медперсонал надавав допомогу і пораненим українським військовим.

"Це були поранені хлопці з Бузкового парку. Звісно, їх перебування у медзакладі було ризикованим для нас, але нам вдавалося їх переховувати, ми змінювали їх діагнози, бо вогневе поранення, одразу б викликало запитання", — згадує Андрій Сис.

Проблему з ліками вдалося вирішити, завдяки запасам медпрепаратів, які залишилися після ковідного періоду.

«Російські військові не пропускали допомогу від України, а своїх медикаментів вони не привозили», — розповідає лікар.

Символіку у коридорах лікарні та в ординаторській не знімали навіть під час окупації. Це було принципово.

Попри небезпеку, виїжджати до іншого міста Андрій Сис не збирається, бо херсонці потребують його щоденної допомоги.

«Будемо тут, будемо працювати далі до Перемоги».

#МістаГероїв. Людей, які є прикладом сміливості.

Одні з таких – подружжя Анастасія та Сергій Рибальченко, які перетворили готель на центр допомоги переселенцям з першого дня війни.

26 лютого 2022 року до готелю почали заїжджати перші люди з Антонівки, яку сильно почали бомбити росіяни. 1 березня, коли окупаційні війська повністю зайшли в місто, в готелі вже було 32 людини. Здебільшого жінки і діти. В однієї сімейної пари дитині було лише 3 тижні.

Сергій Рибальченко розповідає, що перший період був дуже важким. Не було запасу продуктів. Перші два дні чоловік самостійно готував для тих, хто приїхав. Через тиждень робота в готелі була досить злагодженою.

«Коли ми приймали людей, то казали їм, що всі тут перебувають не з власної волі, тому треба жити як громада, ставитися одне до одного з розумінням і терпінням», - розповідає чоловік.

У готелі жили сім’ї по 6-9 місяців. За період окупації тут проживало понад 5 тисяч людей. Російські військові почали заходити у місто і шукали готель, щоб зупинитись. Приходили до Анастасії та Сергія.

«Одного вечора приїхали росіяни. Вони шукали готель для заселення. У цей момент на рецепції були діти, вони грали в настільні ігри і пили чай. Поки з одними ми спілкувалися на рецепції про заселення, інші випитували у дітей, чи випускають їх на вулицю, чи з власної волі вони тут, чи годують їх, чи хочуть вони виїхати до росії», — згадує Анастасія.

Під час окупації за всіма стежили, допитували, у тих, хто займався евакуацією, волонтерством, обшукували будинки родичів.

У день звільнення Херсона були справжні сльози радості.
«Ми з Настею поїхали в центр. Побачили людей, зрозуміли, що це наші. По очах видно, що це не кацапи. Знайшли свій прапор. Причепили його на машину і почали їздити містом» - розповідає Сергій.

Після деокупації роботи у подружжя не поменшало, хаб допомоги переселенцям продовжує працювати. Приймає людей із «гарячих» точок. Крім того, там розмістилися мешканці мікрорайону Острів, де йдуть безперервні бої та була «велика вода».