Світовит Пашник. Іван Хреститель в мітологічних паралелях
https://svit.in.ua/stat/st80.htm
Дуже багато суперечок серед рідновірів підіймається щодо назви свята "Іван Купало". Дійсно, в народних піснях Іван і Купало переважно згадуються разом. Існує думка, що ім'я Іван з'явилося через втручання юдо-євангельської церкви і насадження образу Івана Хрестителя на стародавнє свято літнього сонцестояння, що в народі називається Купало. Так би можна було і подумати, бо христосівська церква намагалася поєднати своє віровчення з народними віруваннями і це сприяло створенню двовір'я.
Тут треба наголосити, що якщо чужа церква почала використовувати ваші світоглядні надбання, то це не означає, що ви від них маєте відмовитися. Але рідновіри масово відмовляються від загально використовуваних символіки, мітологічних образів, назв, імен і т.д. Навіть доводи, що аналоги є в різних народів і вони є загальними, мало кого переконують. Тобто маємо своєрідне самообмеження: аби не так як в споконвічних противників. Звісно, що такий підхід творить своєрідне сектантство, яке виключає народні надбання, що формувалися тисячоліттями.
Ми ж підходимо до питання за принципом: якщо свято, символ чи якийсь релігійний термін відповідає рідному світогляду і працює на благо народу, то його треба використовувати, і це також має вважатися нашим. Довести первинність мітологічних сюжетів серед народів є практично нереальним. А письмові згадки не є тому мірило, бо наша давня література була винищена. Ми не збираємося поступатися чужинцям у нашому надбанні. Тому і в даному випадку спробуємо віднайти рідні витоки імені Іван і доведемо, що в біблійній казці приховані давні мітологічні персонажі, що притаманні багатьом народам.
Приведемо загальновідомі дані з Євангелія про Івана Хрестителя (грец. Ιωάννης ο Βαπτιστής, лат. Ioannes Baptista), він же: Іван Предтеча, Іоан, Йоан. Дата життя невідома, ставлять близько 6 до н. е. – бл. 30. Він був сином священика Захарії (з черги священика Авії) і праведної Єлизавети з роду Аарона (Лк. 1:5), родички Пресвятої Богородиці. Народження Івана, як і пізніше Ісуса, було передвіщено архангелом Гавриїлом. Іван вважається попередником Ісуса Христоса і пророкував його пришестя. Жив у пустелі і потім проповідував хрещення покаянням для юдеїв.
Коли Іванові виповнилося 30 років, на п'ятнадцятому році правління імператора Тиберія – "...було Боже слово в пустині Іванові, сину Захарія". Корячись цьому покликанню, пророк Іван з'явився на берегах Йордану, щоб приготувати народ до прийняття очікуваного Месії. До річки у великій кількості сходився народ для обряду поринання у води Йордану – річки, яка здавна вважалася межею Святої Землі. Коли поганин приєднувався до старозавітної церкви, над ним також здійснювали обряд обмивання – хрещення. Іван вимагав це від юдеїв, на знак того, що вони народилися для нового життя, для приготування до Царства Божого. Тому його називали Хаматвілом – Хрестителем.
Іванове хрещення у воді було підготовчим за своїм характером, бо ті, хто хрестився у Івана, давали обіцянку прийняти того, хто йде за ним, тобто Ісуса Христоса, який хреститиме Духом Святим. Пізніше Іван хрестив у водах Йордану і самого Ісуса Христоса.
Іван докоряв царя Ірода Антипу (правитель Галілеї, син царя Ірода Великого) за те, що, залишивши законну дружину, дочку аравійського царя Арефи, він беззаконно жив з Іродіадою, дружиною свого брата Пилипа (Лк. 3:19-20, Мт. 14:3-4). Ірод Антипа наказав посадити пророка Івана до в'язниці.
https://svit.in.ua/stat/st80.htm
Дуже багато суперечок серед рідновірів підіймається щодо назви свята "Іван Купало". Дійсно, в народних піснях Іван і Купало переважно згадуються разом. Існує думка, що ім'я Іван з'явилося через втручання юдо-євангельської церкви і насадження образу Івана Хрестителя на стародавнє свято літнього сонцестояння, що в народі називається Купало. Так би можна було і подумати, бо христосівська церква намагалася поєднати своє віровчення з народними віруваннями і це сприяло створенню двовір'я.
Тут треба наголосити, що якщо чужа церква почала використовувати ваші світоглядні надбання, то це не означає, що ви від них маєте відмовитися. Але рідновіри масово відмовляються від загально використовуваних символіки, мітологічних образів, назв, імен і т.д. Навіть доводи, що аналоги є в різних народів і вони є загальними, мало кого переконують. Тобто маємо своєрідне самообмеження: аби не так як в споконвічних противників. Звісно, що такий підхід творить своєрідне сектантство, яке виключає народні надбання, що формувалися тисячоліттями.
Ми ж підходимо до питання за принципом: якщо свято, символ чи якийсь релігійний термін відповідає рідному світогляду і працює на благо народу, то його треба використовувати, і це також має вважатися нашим. Довести первинність мітологічних сюжетів серед народів є практично нереальним. А письмові згадки не є тому мірило, бо наша давня література була винищена. Ми не збираємося поступатися чужинцям у нашому надбанні. Тому і в даному випадку спробуємо віднайти рідні витоки імені Іван і доведемо, що в біблійній казці приховані давні мітологічні персонажі, що притаманні багатьом народам.
Приведемо загальновідомі дані з Євангелія про Івана Хрестителя (грец. Ιωάννης ο Βαπτιστής, лат. Ioannes Baptista), він же: Іван Предтеча, Іоан, Йоан. Дата життя невідома, ставлять близько 6 до н. е. – бл. 30. Він був сином священика Захарії (з черги священика Авії) і праведної Єлизавети з роду Аарона (Лк. 1:5), родички Пресвятої Богородиці. Народження Івана, як і пізніше Ісуса, було передвіщено архангелом Гавриїлом. Іван вважається попередником Ісуса Христоса і пророкував його пришестя. Жив у пустелі і потім проповідував хрещення покаянням для юдеїв.
Коли Іванові виповнилося 30 років, на п'ятнадцятому році правління імператора Тиберія – "...було Боже слово в пустині Іванові, сину Захарія". Корячись цьому покликанню, пророк Іван з'явився на берегах Йордану, щоб приготувати народ до прийняття очікуваного Месії. До річки у великій кількості сходився народ для обряду поринання у води Йордану – річки, яка здавна вважалася межею Святої Землі. Коли поганин приєднувався до старозавітної церкви, над ним також здійснювали обряд обмивання – хрещення. Іван вимагав це від юдеїв, на знак того, що вони народилися для нового життя, для приготування до Царства Божого. Тому його називали Хаматвілом – Хрестителем.
Іванове хрещення у воді було підготовчим за своїм характером, бо ті, хто хрестився у Івана, давали обіцянку прийняти того, хто йде за ним, тобто Ісуса Христоса, який хреститиме Духом Святим. Пізніше Іван хрестив у водах Йордану і самого Ісуса Христоса.
Іван докоряв царя Ірода Антипу (правитель Галілеї, син царя Ірода Великого) за те, що, залишивши законну дружину, дочку аравійського царя Арефи, він беззаконно жив з Іродіадою, дружиною свого брата Пилипа (Лк. 3:19-20, Мт. 14:3-4). Ірод Антипа наказав посадити пророка Івана до в'язниці.
У день свого народження Ірод Антипа влаштував бенкет, на який з'їхалося багато знатних гостей. Дочка Іродіади (за Йосипом Флавієм її звали Соломія), своїм танцем під час бенкету до того догодила Іродові та гостям, що цар із клятвою обіцяв їй дати все, чого не попросить вона, навіть до половини свого царства (Мр. 6:23). Танцівниця, за намовою матері, попросила дати їй на блюді голову Івана Хрестителя. Ірод боявся гніву Божого за вбивство пророка, якого сам раніше поважав і слухався (Мр. 6:20). Боявся він і народу, який любив святого Предтечу. Вельми засмучений від такого прохання, він, одначе, не зміг порушити дану ним при гостях клятву і послав стража в темницю, який відітнув Івану голову, віддав її дівчині, а та віднесла голову матері (Мр. 6:25-28).
За переказами голова Івана продовжувала докоряти Іроду та Іродіаді, і та попроколювала язик пророка голкою і закопала його святу голову в нечистому місці. Але благочестива Іоанна, дружина домоправителя Іродова Хузи, поховала святу голову Івана Хрестителя на Елеонській горі, де в Ірода була власна ділянка землі. Потім голову ще кілька разів знаходили і губили. Святе тіло Івана Хрестителя взяли тієї ж ночі його учні і поховали у Севастії, там, де відбулося злодіяння.
Часом смерті Івана Хрестителя вважається кінець літа – 29 серпня і відзначається як католицькою, так і православною церквами як день усікновення голови Івана Хрестителя.
Суд Божий відбувся над Іродом, Іродіадою і Саломеєю ще при їхньому земному житті. Саломея, переходячи взимку річку Сикоріс, провалилася під лід. Вважають, що річка знаходиться в Іспанії (є інші версії). Яким чином туди занесло Соломею, може занадто тепло на батьківщині і річки не замерзають? А нам назва нагадує нашу сокиру, сікти. Лід здавив її так, що вона висіла тілом у воді, а голова її перебувала над льодом. Подібно тому, як вона колись танцювала ногами по землі, тепер вона, немов танцююча, безпомічно смикалася в крижаній воді. Зрештою гострий лід перерізав шию. Труп її не було знайдено, а голову принесли Іроду з Іродіадою, як колись принесли їм голову святого Івана Предтечі. Аравійський цар Арета в помсту за безчестя своєї дочки пішов війною проти Ірода. Зазнавши поразки, Ірод піддався гніву римського імператора Кая Калігули і був разом з Іродіадою засланий в ув'язнення.
Мусульмани також вшановують Івана Хрестителя під іменем Ях'я (Може наше Яга? Див. ім'я Йоган). Він був першим, хто передбачив посланницьку місію Іси (Ісуса Христа), увірував у нього та допомагав йому. Юдейський цар Ірод спочатку добре ставився до Ях'ї. Потім він задумав одружитися з дочкою свого брата (чи з дочкою своєї дружини від попереднього шлюбу) і зажадав, щоб його шлюб скріпив Ях'я. Однак той відмовився визнати шлюб Ірода з дівчиною, сказавши, що це є забороненим (харам). За це його зненавиділа мати дівчини, яка стала вимагати страти Ях'ї. Ірод наказав відтяти йому голову. Таким чином, Ях'я, якому тоді було близько тридцяти п'яти років, прийняв мученицьку смерть в ім'я віри. Мусульманське передання особливо наголошує на мотиві киплячої крові Ях'ї – вона кипіла на блюді з його головою і на його могилі.
Багато місць у світі претендують на володіння реліквіями Івана Хрестителя. Голови Івана або її фрагменти чи то частини тіла є як в християнських храмах, так і в мусульман. [див. Іван Хреститель]. З цього приводу придумали анекдот: "В світі відомо десять голів Івана Хрестителя і тільки три із них є справжніми".
На честь Івана Хрестителя юдо-євангельською церквою встановлено шість свят: Зачаття (23 вересня), Різдво (24 червня), Усікновення голови (29 серпня), Перше і друге знайдення голови (24 лютого), Третє знайдення голови (25 травня) і Собор (7 січня). [див. Никифор, 343-344; Катрій, 394-400].
За переказами голова Івана продовжувала докоряти Іроду та Іродіаді, і та попроколювала язик пророка голкою і закопала його святу голову в нечистому місці. Але благочестива Іоанна, дружина домоправителя Іродова Хузи, поховала святу голову Івана Хрестителя на Елеонській горі, де в Ірода була власна ділянка землі. Потім голову ще кілька разів знаходили і губили. Святе тіло Івана Хрестителя взяли тієї ж ночі його учні і поховали у Севастії, там, де відбулося злодіяння.
Часом смерті Івана Хрестителя вважається кінець літа – 29 серпня і відзначається як католицькою, так і православною церквами як день усікновення голови Івана Хрестителя.
Суд Божий відбувся над Іродом, Іродіадою і Саломеєю ще при їхньому земному житті. Саломея, переходячи взимку річку Сикоріс, провалилася під лід. Вважають, що річка знаходиться в Іспанії (є інші версії). Яким чином туди занесло Соломею, може занадто тепло на батьківщині і річки не замерзають? А нам назва нагадує нашу сокиру, сікти. Лід здавив її так, що вона висіла тілом у воді, а голова її перебувала над льодом. Подібно тому, як вона колись танцювала ногами по землі, тепер вона, немов танцююча, безпомічно смикалася в крижаній воді. Зрештою гострий лід перерізав шию. Труп її не було знайдено, а голову принесли Іроду з Іродіадою, як колись принесли їм голову святого Івана Предтечі. Аравійський цар Арета в помсту за безчестя своєї дочки пішов війною проти Ірода. Зазнавши поразки, Ірод піддався гніву римського імператора Кая Калігули і був разом з Іродіадою засланий в ув'язнення.
Мусульмани також вшановують Івана Хрестителя під іменем Ях'я (Може наше Яга? Див. ім'я Йоган). Він був першим, хто передбачив посланницьку місію Іси (Ісуса Христа), увірував у нього та допомагав йому. Юдейський цар Ірод спочатку добре ставився до Ях'ї. Потім він задумав одружитися з дочкою свого брата (чи з дочкою своєї дружини від попереднього шлюбу) і зажадав, щоб його шлюб скріпив Ях'я. Однак той відмовився визнати шлюб Ірода з дівчиною, сказавши, що це є забороненим (харам). За це його зненавиділа мати дівчини, яка стала вимагати страти Ях'ї. Ірод наказав відтяти йому голову. Таким чином, Ях'я, якому тоді було близько тридцяти п'яти років, прийняв мученицьку смерть в ім'я віри. Мусульманське передання особливо наголошує на мотиві киплячої крові Ях'ї – вона кипіла на блюді з його головою і на його могилі.
Багато місць у світі претендують на володіння реліквіями Івана Хрестителя. Голови Івана або її фрагменти чи то частини тіла є як в християнських храмах, так і в мусульман. [див. Іван Хреститель]. З цього приводу придумали анекдот: "В світі відомо десять голів Івана Хрестителя і тільки три із них є справжніми".
На честь Івана Хрестителя юдо-євангельською церквою встановлено шість свят: Зачаття (23 вересня), Різдво (24 червня), Усікновення голови (29 серпня), Перше і друге знайдення голови (24 лютого), Третє знайдення голови (25 травня) і Собор (7 січня). [див. Никифор, 343-344; Катрій, 394-400].
Окрім 7 січня, всі інші свята "дивним" чином мають збіг або з астрономічними явищами, або з іншими святами сонячного циклу. Тобто відповідно до мітологічного образу, церковні свята заповнили нішу стародавніх вірувань. Сонячні свята традиційного церковного календаря стоять на 24 число кожного місяця. При місяці, що тримає 31 день, дата свята зміщується на 25 число (це щоб не ламати систему) і на 8-й день від Сонячного свята був початок місяця. Такий підхід системності календаря перейшов на порядок обрядів посвячення новонароджених, пошлюблення, поховання, тому він є важливий в звичаєвому житті.
Деякі дати зміщено на день назад, припускаємо, що це могли бути залишки місячно-сонячного календаря, коли кожен другий місяць мав 29 днів, тоді треба було сонячне свято ставити на 23 число. Виключення становить 26 жовтня – Дмитра, який теж би мав уособлювати один із проявів осіннього Сонця. Тому в календарі Руського Православного Кола, сонячні дати приведені до сучасного одного зразка і ці свята стоять на 24 чи 25 числа, за деяким виключенням, коли не змогли знайти відповідну назву і значення свята.
Сліпе совання датами, як це робиться зараз деякими громадами, є неприпустимим. Тому вивчення питання дат святкування досить важливе. На жаль, у нас немає даних щодо первісних причин встановлення свят, тому маємо висловлювати свої версії, аналізуючи і створюючи системність.
Зачаття Івана Хрестителя відзначається 23 вересня церковного календаря, ми зміщуємо на 24 вересня, так як місяць має 30 днів. Паралельно цій даті в календарному колі – Благовіщення (25 березня) про зачаття Ісуса Марією, яке відбулося на півроку пізніше згідно сонячного календаря. Тому Іван в церковній казці виступає Предтечею Ісусу. Безумовно, що обидві дати позначають осіннє і весняне рівнодення. [див. Пашник/Календар].
Зазначимо, що у Велесовій Книзі відповідниками Івана і Ісуса є два отця Русі – Богумир і Ор. В імені Богумира не складно побачити Миробога – осіннє Сонце (що заходить), який був перед отцем Орієм – весняним Сонцем (що сходить): "А по Богумиру був Орій з синами своїми". (ВК,10) [ВК]. Причому така послідовність старшинства отців могла скластися, коли Новий рік святкували у другій половині року, наприклад, 1 липня, 1 вересня або 1 жовтня. Тобто Бугумир є старшим за Орія.
Через 9 місяців у Захарії і Єлизавети народжується Іван, саме на літнє сонцестояння 24 червня (Купало). А відповідно Ісус народиться у Йосипа і Марії 25 грудня (Коляда) на зимове сонцестояння. Врахуйте невеличке відставання григоріанського календаря.
Етнографи з цього приводу не дуже переймалися пошуками стародавнього витоку імені Іван і звісно пояснили, що то персонаж з біблійної розповіді. Так в Степана Килимника читаємо: "…Купало або Купайло, що з часом, після прийняття християнства, з'єдналося з святом церковним – народженням Івана Хрестителя. Тому й носить це свято подвійну назву – "Іван Купало", а в окремих місцях Іванець"; на Буковині це свято прибрало назву "Іван Лопушник"." [Килимник 1994, 431].
Зазначимо, що в Купальських піснях переважно основним персонажем виступає Іван, а вже ім'я Купало більше схоже на епітет Бога: "Ой на Івана та й на Купала", "Ой, на Івана, на Йвана, Вийшла дівчина гарно вбрана", "Купало на Івана!", "На Івана Купала, та й купався Іван", "Гей, на Івана, гей, на Купала", "Купався Іван та й у воду впав", "А на Яна, на Янонька купалася ластівонька". [див. Килимник 1994, 450-463]. Тобто Іван Купало це теж саме що й Іван Хреститель, бо обидві приставки до імені означають занурення у воду.
Деякі дати зміщено на день назад, припускаємо, що це могли бути залишки місячно-сонячного календаря, коли кожен другий місяць мав 29 днів, тоді треба було сонячне свято ставити на 23 число. Виключення становить 26 жовтня – Дмитра, який теж би мав уособлювати один із проявів осіннього Сонця. Тому в календарі Руського Православного Кола, сонячні дати приведені до сучасного одного зразка і ці свята стоять на 24 чи 25 числа, за деяким виключенням, коли не змогли знайти відповідну назву і значення свята.
Сліпе совання датами, як це робиться зараз деякими громадами, є неприпустимим. Тому вивчення питання дат святкування досить важливе. На жаль, у нас немає даних щодо первісних причин встановлення свят, тому маємо висловлювати свої версії, аналізуючи і створюючи системність.
Зачаття Івана Хрестителя відзначається 23 вересня церковного календаря, ми зміщуємо на 24 вересня, так як місяць має 30 днів. Паралельно цій даті в календарному колі – Благовіщення (25 березня) про зачаття Ісуса Марією, яке відбулося на півроку пізніше згідно сонячного календаря. Тому Іван в церковній казці виступає Предтечею Ісусу. Безумовно, що обидві дати позначають осіннє і весняне рівнодення. [див. Пашник/Календар].
Зазначимо, що у Велесовій Книзі відповідниками Івана і Ісуса є два отця Русі – Богумир і Ор. В імені Богумира не складно побачити Миробога – осіннє Сонце (що заходить), який був перед отцем Орієм – весняним Сонцем (що сходить): "А по Богумиру був Орій з синами своїми". (ВК,10) [ВК]. Причому така послідовність старшинства отців могла скластися, коли Новий рік святкували у другій половині року, наприклад, 1 липня, 1 вересня або 1 жовтня. Тобто Бугумир є старшим за Орія.
Через 9 місяців у Захарії і Єлизавети народжується Іван, саме на літнє сонцестояння 24 червня (Купало). А відповідно Ісус народиться у Йосипа і Марії 25 грудня (Коляда) на зимове сонцестояння. Врахуйте невеличке відставання григоріанського календаря.
Етнографи з цього приводу не дуже переймалися пошуками стародавнього витоку імені Іван і звісно пояснили, що то персонаж з біблійної розповіді. Так в Степана Килимника читаємо: "…Купало або Купайло, що з часом, після прийняття християнства, з'єдналося з святом церковним – народженням Івана Хрестителя. Тому й носить це свято подвійну назву – "Іван Купало", а в окремих місцях Іванець"; на Буковині це свято прибрало назву "Іван Лопушник"." [Килимник 1994, 431].
Зазначимо, що в Купальських піснях переважно основним персонажем виступає Іван, а вже ім'я Купало більше схоже на епітет Бога: "Ой на Івана та й на Купала", "Ой, на Івана, на Йвана, Вийшла дівчина гарно вбрана", "Купало на Івана!", "На Івана Купала, та й купався Іван", "Гей, на Івана, гей, на Купала", "Купався Іван та й у воду впав", "А на Яна, на Янонька купалася ластівонька". [див. Килимник 1994, 450-463]. Тобто Іван Купало це теж саме що й Іван Хреститель, бо обидві приставки до імені означають занурення у воду.
На вечір свята Купала Сонце заходить у Світові Води. Це є основною ознакою державного прапора України. Хлопці спускають з гори вогняне колесо-сонце у воду або, як варіант, від вогню гасять головні у воді. Безперечно, що тут саме Сонце виступає фалічним символом Батька-Неба, яке занурюється у вологе лоно Матері-Землі. Відповідно лоно наче жорнова змелює чоловічний колос і він втрачає голову. І на заходження Сонця на святі запалюють Вогонь, як голову, що потрапила насінням в потойбіччя і стала зародком новому прояву сонячного божества. Тобто цю подію відсічення голови ми спостерігаємо кожного вечора, а на особливі сонячні дні вона набуває урочистої церемонії, де люди відтворюють мітологічний сюжет.
У рівнинній шотландській, надвечір'я (образно захід) – це even, чи анг. evening, що також буде ототожнюватися із запаленням вечірнього вогню. Це й відбувається на свято Купала, тому приставка Іван цілком себе виправдовує, як ознака вечора, так і Сонця другої половини року. [див. Пашник/Календар].
Так як ми пішли за послідовністю життя Івана, а не згідно сонячного кола, то переходимо до Собору Івана Хрестителя, що припадає на 7 січня, бо воно, напевно, виставлене на ушанування хрещення Ісуса і не має прив'язки до сонячного свята. Зазначимо лише, що дітей освячують на 12-й день від народження (Різдво Ісуса 25 грудня, а Водосвяття 6 січня), тобто за два шестиденних тижня. І це зовсім не в'яжеться з хрещенням Ісуса в дорослому віці за Євангелієм. Через це протестантські церкви вирішили приймати хрещення маючи повноліття, хоча цикл зимових свят пов'язаний з новонародженим і приєднання його до Роду земного.
Наступне "свято" пов'язане зі смертю Івана. Як уже писали раніше, євангельська легенда повідомляє нам про Усікновення голови Івана Предтечі, яке в народі називають Головосіком. Церква відзначає цю подію 29 серпня. В цей день не можна стинати капусти, а ні навіть її їсти, також уникали праці на городі чи щось різати. [див. Килимник 1963, 134-136].
Ми вважаємо, що є природне пояснення цього свята. На кінець літа 29 серпня відбувається усічення голови (швидше, нижньої) Сонця-Дажбога, і за Велесовою Книгою священна птаха Матир-Сва (Мати Слава), що символізує Зорю, несе вогняну головню на Землю людям. Складно визначити, чому ця дата не припадає на останній день літа. Можливо свято просто не було перенесене при удовженні укороченого місяця (29-ти денного) на пару днів, як це іноді робилося для збереження системи, або ж головню несли 3 дні.
На вечір останнього дня літа ми ставимо свято Симаргла – це ім'я земного (домашнього) вогню. У самій назві вказується на цифру сім, яка позначає материнську сутність ("мару") і "гл" – голову чи сонце-вогнище [Пашник/Календар, 83-84].
Ось як про це написано у Велесовій Книзі: "І та Сва-Птиця речить, яко Огень-Смар понесла до нас і Глу поручила, да [щоб] тоє горіння було, і Богам купалити, і Даждю дощити." [ВК, 36а].
Не зрозумілим залишається те, що Іван Хреститель, який є тотожним Сонцю другої половини року, мав би закінчувати своє правління з Різдвом Ісуса, тобто 24 грудня. Саме така поява нового сонячного божества знаменувала втратою голови старого, як, наприклад, це відображено з молодим Давидом, що триває голову поверженого велетня Голіата, чи слов'янським аналогом Поренутом, що теж тримає голову в руках. [див. Головацький 1991, 22]. Тобто смерть Івана стала передчасною, або це лише втрата запліднюючої сили сонячного божества, бо сходження голови з неба символізує запліднення, так як фалічний символ має опинитися в хатній печі, що ототожнюється із жіночим лоном. Ще як варіант пояснення: закінчувався церковний рік і з 1 вересня починалося нове Коло.
З головою Івана трапилися різні пригоди, її то знаходять, то переховують, знову гублять і знову знаходять. Так 24 лютого греко-ортодоксальна церква відзначає 1-ше і 2-ге знайдення (обретіння) голови Івана Предтечі [Катрій 1982, 396, 400]. Обретіння голови Івана Предтечі – це знаходження вогнища-голови. Треба припустити, що згідно систематичного знаходження голови, 1-ше обретіння повинно бути 24 листопада, яке зараз не відзначається окремим святом.
У рівнинній шотландській, надвечір'я (образно захід) – це even, чи анг. evening, що також буде ототожнюватися із запаленням вечірнього вогню. Це й відбувається на свято Купала, тому приставка Іван цілком себе виправдовує, як ознака вечора, так і Сонця другої половини року. [див. Пашник/Календар].
Так як ми пішли за послідовністю життя Івана, а не згідно сонячного кола, то переходимо до Собору Івана Хрестителя, що припадає на 7 січня, бо воно, напевно, виставлене на ушанування хрещення Ісуса і не має прив'язки до сонячного свята. Зазначимо лише, що дітей освячують на 12-й день від народження (Різдво Ісуса 25 грудня, а Водосвяття 6 січня), тобто за два шестиденних тижня. І це зовсім не в'яжеться з хрещенням Ісуса в дорослому віці за Євангелієм. Через це протестантські церкви вирішили приймати хрещення маючи повноліття, хоча цикл зимових свят пов'язаний з новонародженим і приєднання його до Роду земного.
Наступне "свято" пов'язане зі смертю Івана. Як уже писали раніше, євангельська легенда повідомляє нам про Усікновення голови Івана Предтечі, яке в народі називають Головосіком. Церква відзначає цю подію 29 серпня. В цей день не можна стинати капусти, а ні навіть її їсти, також уникали праці на городі чи щось різати. [див. Килимник 1963, 134-136].
Ми вважаємо, що є природне пояснення цього свята. На кінець літа 29 серпня відбувається усічення голови (швидше, нижньої) Сонця-Дажбога, і за Велесовою Книгою священна птаха Матир-Сва (Мати Слава), що символізує Зорю, несе вогняну головню на Землю людям. Складно визначити, чому ця дата не припадає на останній день літа. Можливо свято просто не було перенесене при удовженні укороченого місяця (29-ти денного) на пару днів, як це іноді робилося для збереження системи, або ж головню несли 3 дні.
На вечір останнього дня літа ми ставимо свято Симаргла – це ім'я земного (домашнього) вогню. У самій назві вказується на цифру сім, яка позначає материнську сутність ("мару") і "гл" – голову чи сонце-вогнище [Пашник/Календар, 83-84].
Ось як про це написано у Велесовій Книзі: "І та Сва-Птиця речить, яко Огень-Смар понесла до нас і Глу поручила, да [щоб] тоє горіння було, і Богам купалити, і Даждю дощити." [ВК, 36а].
Не зрозумілим залишається те, що Іван Хреститель, який є тотожним Сонцю другої половини року, мав би закінчувати своє правління з Різдвом Ісуса, тобто 24 грудня. Саме така поява нового сонячного божества знаменувала втратою голови старого, як, наприклад, це відображено з молодим Давидом, що триває голову поверженого велетня Голіата, чи слов'янським аналогом Поренутом, що теж тримає голову в руках. [див. Головацький 1991, 22]. Тобто смерть Івана стала передчасною, або це лише втрата запліднюючої сили сонячного божества, бо сходження голови з неба символізує запліднення, так як фалічний символ має опинитися в хатній печі, що ототожнюється із жіночим лоном. Ще як варіант пояснення: закінчувався церковний рік і з 1 вересня починалося нове Коло.
З головою Івана трапилися різні пригоди, її то знаходять, то переховують, знову гублять і знову знаходять. Так 24 лютого греко-ортодоксальна церква відзначає 1-ше і 2-ге знайдення (обретіння) голови Івана Предтечі [Катрій 1982, 396, 400]. Обретіння голови Івана Предтечі – це знаходження вогнища-голови. Треба припустити, що згідно систематичного знаходження голови, 1-ше обретіння повинно бути 24 листопада, яке зараз не відзначається окремим святом.
Посилаючись на Чубинського, Степан Килимник пише: "24 лютого, яке в народній етимології стало святом "обернення", "оборотіння". В сей день чоловік до жінки обертається, і птахи обертаються з вирію, до нас головами, збираються летіти до нас". [Килимник 1994, 242]. Це, швидше, вже народна творчість, яка підлаштувала назву свята до закликів птахів.
За церковним календарем 25 травня припадає третє знайдення голови Івана Хрестителя. Може свято 3-го і останнього знаходження Голови Сонця знаменує перехід його з хати до літньої кухні, бо в спеку в хаті вогонь більше не запалюють до кінця літа. Ми не змогли віднайти народної назви цього свята. Тому вводимо умовну назву "Живий Вогонь". Так як Вогонь є зародком Сонця, що перебуває в потойбічному світі, і дає людині життя, зігріваючи у холодну пору. [Пашник/Календар, 56].
Тобто, маємо своєрідного триголового Змія з вогняними язиками. Тільки в народних казках переважно сам Іван і побивав Змія. Або у когось казка неправильна, або ми щось не зрозуміли.
Розберемося з ім'ям [див. Пашник/Іменослов, 44-45]. Тотожними Івану вважають ім'я Ян (пол., біл., укр.), Жан (фр. Jean), Хуан (ісп. Juan), Джон (англ. John), Джованні (італ. Giovanni). Початкова частка імені ів-, єв- може позначати життєву функцію, наприклад, в слові Ява – світ життя чи Іва – дерево життя. Приставка до грецьких слів єв- перекладається як "добре". Іноді ця частка може замінюватися на о-, наприклад: таке ім'я як Євген (добренароджений) можна перекласти на руське Огень. Тому Іоан є варіантом Івана. Німецький відповідник Івана – Йоган (Ганс) чітко вказує на спорідненість з Вогнем, як зародком Сонця. Аналогічно вірменські варіанти імені Ованес, Оганес, Оган пояснюють як 'вогняний'.
Ще така думка: індолог Степан Наливайко робить висновок, що "Аполлон, і Купала, і Крішна-Гопала – вічно юні, а це наводить на думку, що надається до витлумачення й ім'я Іван, Йван, яке є невіддільним від слов'янського Купали. І то знову-таки на індійському терені, бо в санскриті "молодий", "юний" якраз і буде "юван". Отож у такому разі ім'я Іван, Йван означає Молодий, Юний, а в поєднанні з ім'ям Купала – Юний Пастух, Юний Захисник, Юний Цар (пор. щодо Аполлона епітет Юний Бог)". [Наливайко 2000, 98]. В переносному розумінні фалос міг ототожнюватися з юністю, як і зазначені вище божества.
У складних іменах їхні частини можуть утворювати окремі короткі імена. Звернемо увагу на таке легендарне ім'я як Евандер (лат. Euandros, дав.-гр. Εὔανδρος "хороша людина") – за давньоримською легендою, син Палланта (Гермеса) і Нікострати (Карменти), італьський герой грецького походження [Словник 1989, 91].
Про Евандера є кілька розповідей, одна з яких перекладена Іваном Франком за Титом Лівієм, де Евандер висловлює пророцтво матері, що Геракл буде Богом і йому буде присвячений жертовник [Тит Лівій]. Ще існує версія, що Евандер уособлює бога аналогічного до Пана. Також Еван один із епітетів Діоніса [Овідій 1985, IV, 15].
При іншому поділі імені на "еван" і "дер" вже можемо здогадуватися, що воно може позначати чоловічий статевий орган. Це не є якась дивина, бо багато імен дійсно позначають чоловічу мужність. Аналогічно лайливий вислів "йоханий (йобаний) бабай", де бачимо ім'я Йоган (огонь), теж може позначати запліднюючий орган, так і сам зародок. Це вже наближує і до арабської чи давньожидівської приставки ібн, ібну, бін, бен, що означає сина когось, тобто замінює по-батькові.
За церковним календарем 25 травня припадає третє знайдення голови Івана Хрестителя. Може свято 3-го і останнього знаходження Голови Сонця знаменує перехід його з хати до літньої кухні, бо в спеку в хаті вогонь більше не запалюють до кінця літа. Ми не змогли віднайти народної назви цього свята. Тому вводимо умовну назву "Живий Вогонь". Так як Вогонь є зародком Сонця, що перебуває в потойбічному світі, і дає людині життя, зігріваючи у холодну пору. [Пашник/Календар, 56].
Тобто, маємо своєрідного триголового Змія з вогняними язиками. Тільки в народних казках переважно сам Іван і побивав Змія. Або у когось казка неправильна, або ми щось не зрозуміли.
Розберемося з ім'ям [див. Пашник/Іменослов, 44-45]. Тотожними Івану вважають ім'я Ян (пол., біл., укр.), Жан (фр. Jean), Хуан (ісп. Juan), Джон (англ. John), Джованні (італ. Giovanni). Початкова частка імені ів-, єв- може позначати життєву функцію, наприклад, в слові Ява – світ життя чи Іва – дерево життя. Приставка до грецьких слів єв- перекладається як "добре". Іноді ця частка може замінюватися на о-, наприклад: таке ім'я як Євген (добренароджений) можна перекласти на руське Огень. Тому Іоан є варіантом Івана. Німецький відповідник Івана – Йоган (Ганс) чітко вказує на спорідненість з Вогнем, як зародком Сонця. Аналогічно вірменські варіанти імені Ованес, Оганес, Оган пояснюють як 'вогняний'.
Ще така думка: індолог Степан Наливайко робить висновок, що "Аполлон, і Купала, і Крішна-Гопала – вічно юні, а це наводить на думку, що надається до витлумачення й ім'я Іван, Йван, яке є невіддільним від слов'янського Купали. І то знову-таки на індійському терені, бо в санскриті "молодий", "юний" якраз і буде "юван". Отож у такому разі ім'я Іван, Йван означає Молодий, Юний, а в поєднанні з ім'ям Купала – Юний Пастух, Юний Захисник, Юний Цар (пор. щодо Аполлона епітет Юний Бог)". [Наливайко 2000, 98]. В переносному розумінні фалос міг ототожнюватися з юністю, як і зазначені вище божества.
У складних іменах їхні частини можуть утворювати окремі короткі імена. Звернемо увагу на таке легендарне ім'я як Евандер (лат. Euandros, дав.-гр. Εὔανδρος "хороша людина") – за давньоримською легендою, син Палланта (Гермеса) і Нікострати (Карменти), італьський герой грецького походження [Словник 1989, 91].
Про Евандера є кілька розповідей, одна з яких перекладена Іваном Франком за Титом Лівієм, де Евандер висловлює пророцтво матері, що Геракл буде Богом і йому буде присвячений жертовник [Тит Лівій]. Ще існує версія, що Евандер уособлює бога аналогічного до Пана. Також Еван один із епітетів Діоніса [Овідій 1985, IV, 15].
При іншому поділі імені на "еван" і "дер" вже можемо здогадуватися, що воно може позначати чоловічий статевий орган. Це не є якась дивина, бо багато імен дійсно позначають чоловічу мужність. Аналогічно лайливий вислів "йоханий (йобаний) бабай", де бачимо ім'я Йоган (огонь), теж може позначати запліднюючий орган, так і сам зародок. Це вже наближує і до арабської чи давньожидівської приставки ібн, ібну, бін, бен, що означає сина когось, тобто замінює по-батькові.
Нижнє Сонце (Вогонь) позначає чоловічу запліднюючу силу, а разом із тим і правителя – бана (пана). Бан – південно-слов'янська вимова слова пан, що вживалося у значенні начальника області. Ця назва зустрічається у значенні "управитель землі" вже у Костянтина Багрянородного, коли він говорив про сучасну Хорватію. у нього вживається назва Боян (βοεάνος), що нагадує нам співця "Слова про похід Ігоря" Бояна, який по суті тотожний божеству Пану. А в XII столітті банами вже називалися начальники таких областей: Хорватії, Боснії, Славонії, Пожезького округу, узбережжя Срема та Албанії. [див. Бан (титул)]. У Велесовій Книзі боянами називають воїнів, а також згадується назва правителя бана: "О первом банє [*пані] нашім повідаємо і князя ізбраного від них". [див. ВК].
Ще звертаємо увагу на назву "Євангеліє" (варіант "Івангілія" [див. Рассоха 2018, 141]), яку виводять від грец. εύαγγέλιον – добра звістка, добра новина. При чому слово поділяють наступним чином: від εύ "добро, благо" + ἀγγελία "вість, оголошення". А в латиниці слово пишеться evangélio, що дає близьке нам розуміння як "добрий ангел". Як варіант, це складне слово можна поділити наступним чином: Еван+Геліо (дав.-гр. Ἠέλιος, "Сонце"). У даному випадку Вечірнє Сонце (голова, голос) також буде нести добру вістку від Батька-Неба до Матері-Землі, що й уособлює прихід сонячного божества до людей у вигляді священного вогню.
Про сонячних вісників повідомляє також і Велесова Книга: "Тут Зоря Красна іде до нас, яко жона блага, і молока дає нам в силу нашу і кріпость двожилу. Та бо Зориня Суне вістяща. А також слишемо: се вістиці комонські скачуть до закату Суне, аби управити його челн злат ко ночі, аби віз із волами смирними волокти по степу синьому. Там бо ляже Суне спати в ніч. А то ж коли день прийде до вечора і вдруге скакатиме у Яві перед вечором." [ВК, 7ж].
Тобто вечірнє Сонце (Іван) приносить людям добру вість, що зранку (рік як день, тому ранок відповідає весні) вони побачать Сонце, що воскресне (воскресіння Ісуса). Це може відповідати тому, що доба у жидів починається з вечора, тому вечірнє Сонце виступає передвісником, а Зоря на Небі сповіщає, що душа чекає свого воскресіння, то вогник на землі (в печі, печері) має цю душу закликати.
Тепер перейдемо до найцікавішої частини. Є ще боги близькі до імені Іван, і вони досить відомі. Незначні відмінності імені і ви вже його не впізнаєте. І тут нам на допомогу приходить мітологічне співставлення. Звісно що юдо-євангелістам це не вигідно висвітлювати, бо втрачається божественність їхньої розповіді. І, як на диво, деяким рідновірським течіям це теж не вигідно, бо тоді вони не будуть мати об'єкту протиставлення.
Розглядаємо германо-скандинавський міт про Асів і Ванів. Вани є давнішими та мудрішими від Асів, з якими то ворогують, то підписують мир. Вани головним чином пов'язані із землеробством та родючістю, а молодші аси мають більш войовничий характер. Мірче Еліаде припускав, що цей конфлікт є версією старішого індоєвропейського міту про конфлікт між богами неба та влади із божествами землі та родючості. [див. Аси(боги)].
Нагадаємо, що Купало також є Богом родючості, бо при ньому визрівають основні плоди і починається косовиця зернових, він часто зображується з великим фалосом. Літнє Сонце також називають Раєм чи Ру(а)євитом.
Вани мешкають в своїй країні Ванагеймі, яка згідно з "Сагою про Інґлінгів", розташовується в північному Причорномор'ї на захід від річки Ванаквісль (Дон). Що цікаво, що аси Генір і Мімір стали жити з ванами. Генір став вождем ванів, тоді як Міміру відтяли голову (!) й зробили з неї амулет. П.Й. Шафарик вважав, що "ім'я Ванів походить від народу Венедів, а Ванагейм від землі Венедів". [див. Вани].
Ще звертаємо увагу на назву "Євангеліє" (варіант "Івангілія" [див. Рассоха 2018, 141]), яку виводять від грец. εύαγγέλιον – добра звістка, добра новина. При чому слово поділяють наступним чином: від εύ "добро, благо" + ἀγγελία "вість, оголошення". А в латиниці слово пишеться evangélio, що дає близьке нам розуміння як "добрий ангел". Як варіант, це складне слово можна поділити наступним чином: Еван+Геліо (дав.-гр. Ἠέλιος, "Сонце"). У даному випадку Вечірнє Сонце (голова, голос) також буде нести добру вістку від Батька-Неба до Матері-Землі, що й уособлює прихід сонячного божества до людей у вигляді священного вогню.
Про сонячних вісників повідомляє також і Велесова Книга: "Тут Зоря Красна іде до нас, яко жона блага, і молока дає нам в силу нашу і кріпость двожилу. Та бо Зориня Суне вістяща. А також слишемо: се вістиці комонські скачуть до закату Суне, аби управити його челн злат ко ночі, аби віз із волами смирними волокти по степу синьому. Там бо ляже Суне спати в ніч. А то ж коли день прийде до вечора і вдруге скакатиме у Яві перед вечором." [ВК, 7ж].
Тобто вечірнє Сонце (Іван) приносить людям добру вість, що зранку (рік як день, тому ранок відповідає весні) вони побачать Сонце, що воскресне (воскресіння Ісуса). Це може відповідати тому, що доба у жидів починається з вечора, тому вечірнє Сонце виступає передвісником, а Зоря на Небі сповіщає, що душа чекає свого воскресіння, то вогник на землі (в печі, печері) має цю душу закликати.
Тепер перейдемо до найцікавішої частини. Є ще боги близькі до імені Іван, і вони досить відомі. Незначні відмінності імені і ви вже його не впізнаєте. І тут нам на допомогу приходить мітологічне співставлення. Звісно що юдо-євангелістам це не вигідно висвітлювати, бо втрачається божественність їхньої розповіді. І, як на диво, деяким рідновірським течіям це теж не вигідно, бо тоді вони не будуть мати об'єкту протиставлення.
Розглядаємо германо-скандинавський міт про Асів і Ванів. Вани є давнішими та мудрішими від Асів, з якими то ворогують, то підписують мир. Вани головним чином пов'язані із землеробством та родючістю, а молодші аси мають більш войовничий характер. Мірче Еліаде припускав, що цей конфлікт є версією старішого індоєвропейського міту про конфлікт між богами неба та влади із божествами землі та родючості. [див. Аси(боги)].
Нагадаємо, що Купало також є Богом родючості, бо при ньому визрівають основні плоди і починається косовиця зернових, він часто зображується з великим фалосом. Літнє Сонце також називають Раєм чи Ру(а)євитом.
Вани мешкають в своїй країні Ванагеймі, яка згідно з "Сагою про Інґлінгів", розташовується в північному Причорномор'ї на захід від річки Ванаквісль (Дон). Що цікаво, що аси Генір і Мімір стали жити з ванами. Генір став вождем ванів, тоді як Міміру відтяли голову (!) й зробили з неї амулет. П.Й. Шафарик вважав, що "ім'я Ванів походить від народу Венедів, а Ванагейм від землі Венедів". [див. Вани].
Якщо ім'я Ваня є варіантом Івана, то спитаєте, а до чого тут Аси? А все досить просто, бо назва близька до Ісуса. Єзус – один із кельтських богів, що відомий завдяки кільком образам і згадці в "Billum civile" Лукана. Одне з найбільш відомих зображень цього Бога знайдено на вівтарі під собором Норт-Дам в Парижі у вигляді лісоруба, що валив дерево. Він фігурує в якості різьбяра по дереву на двох галло-римських рельєфах І. ст. [див. Эзус]. Порівняємо з Ісусом, який, як і його батько Йосип, був теслею. У русів є свій відповідник імені – Ізяслав.
У підсумку маємо двох протилежних сонячних Богів, що управляють почергово двома половинами року: від зимового сонцестояння те, що "іс-ходить" (або те, що із-гоняють з лона, ізторгають), а від літнього сонцестояння вступає в правління те, що заходить і, можливо, пов'язується з "віном" – наче наречений збиває вінок при заходженні до лона. Може тому західні слов'яни і називали себе Венедами?
Символічне розташування Ванів і Асів на Триглаві аналогічне до протиставлення Велес-Перун. На середньому зубі місце Велеса внизу (захід) у вигляді яйця, з якого можемо виокремити символ "Овена" (назва нагадує Івана) чи перевернутої літери "А". Аси ж мають бути зверху, де й бачимо або шпиль чи хрест (іноді маленьке коло), як символи східного Сонця чи Перуна.
На хортицькому подвійному святилищі-обсерваторії, як і на алогічних культових спорудах, є два двори. Більший присвячений Тельцю (голова), що рогами охоплює вівтар-хату, де й має горіти вогонь, як зародок Сонця. А менший двір – це вже саме Сонце. На фібулах, що також мають подвійну символіку, внизу (нижній світ, змієвий) бачимо голову, що можливо і відображає Івана Хрестителя. [див. Пашник/Хортиця, 35].
У всякому разі, приведені приклади мусять підштовхнути інших дослідників, до більш ширшого пошуку значення імені Іван і не зациклюватися на юдо-євангельському поясненні.
https://svit.in.ua/stat/st80.htm
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Іван #Хреститель #Купало #Голова #Сонце #РіднаВіра #Свято #СвітовитПашник
У підсумку маємо двох протилежних сонячних Богів, що управляють почергово двома половинами року: від зимового сонцестояння те, що "іс-ходить" (або те, що із-гоняють з лона, ізторгають), а від літнього сонцестояння вступає в правління те, що заходить і, можливо, пов'язується з "віном" – наче наречений збиває вінок при заходженні до лона. Може тому західні слов'яни і називали себе Венедами?
Символічне розташування Ванів і Асів на Триглаві аналогічне до протиставлення Велес-Перун. На середньому зубі місце Велеса внизу (захід) у вигляді яйця, з якого можемо виокремити символ "Овена" (назва нагадує Івана) чи перевернутої літери "А". Аси ж мають бути зверху, де й бачимо або шпиль чи хрест (іноді маленьке коло), як символи східного Сонця чи Перуна.
На хортицькому подвійному святилищі-обсерваторії, як і на алогічних культових спорудах, є два двори. Більший присвячений Тельцю (голова), що рогами охоплює вівтар-хату, де й має горіти вогонь, як зародок Сонця. А менший двір – це вже саме Сонце. На фібулах, що також мають подвійну символіку, внизу (нижній світ, змієвий) бачимо голову, що можливо і відображає Івана Хрестителя. [див. Пашник/Хортиця, 35].
У всякому разі, приведені приклади мусять підштовхнути інших дослідників, до більш ширшого пошуку значення імені Іван і не зациклюватися на юдо-євангельському поясненні.
https://svit.in.ua/stat/st80.htm
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Іван #Хреститель #Купало #Голова #Сонце #РіднаВіра #Свято #СвітовитПашник
Світовит Пашник. Петро (Питар). 29 червня
https://svit.in.ua/pra/6p4.htm
Етнограф Олекса Воропай пише, що в церковному календарі на цю дату відзначається день святих Первоверховних Апостолів Петра і Павла, або, як кажуть селяни, "Петра". В цей час починаються жнива, звідси походить народне вірування про те, що справа святого Петра – "жито зажинати".
До свята добре готувалися: білили хати, оздоблювали рушниками стіни, вбирали подвір'я, дівчата вбирали свої голови вінками з польових квітів. Після церкви, люди розгівлялися мандриками (пампушки з пшеничного тіста, яєць і сиру), назва яких походить від мандрів, які здійснювали апостоли і живилися ними. На другий день після "Петра" є теж свято наполовину менше, і називається воно "Полупетра" або "Петрового батька. [2, 211-213].
Степан Килимник та Василь Скуратівський повідомляють про давній звичай "копати Петра": Напередодні Петра і Павла пастухи та всі інші підлітки на толоках викопували квадратні канавки такої глибини, щоб можна було спускати в них ноги. Землю скидали поруч на купку й прикривали дереном. Середину обкопаного місця, яке правило за стіл, застеляли скатертиною і клали на неї принесені з дому продукти. Навколо стола прикрашували зеленню, а серед столу сталили звитий з зеленого гілля хрест, оздоблений вінками з польових квітів. [4, 318-319; 8, 90]. Таке закопування ніг нам нагадує встановлення стародавніх стел на могилах, нижня часина яких засипалася землею, а споживання їжі, як поминальна тризна.
Так як в народній традиції Петро є опікуном рибалок, бо й сам за Євангеліями є рибалкою, то дослідниця Галина Лозко ставить замість апостола Петра свято Водяника, як рибальське свято, на яке жінки сплітають рибалкам вінки з рослини, що нині має назву "петрів батіг" (цикорій). [6, 344; 5, 92]. Квіти цієї рослини мають синій колір.
А професор Килимник пише, що в цей день вшановували, як дорослих, так і малих пастухів: "День Петра і Павла – це не тільки річне свято, а й День Пастухів "великих" і "малих" [4, 319]. Напевно в цьому криється і порівняння з цими святими, бо Павло вважається малим, а Петро – великим.
За традицією Апостол Петро (первісно має ім'я Симон) є основою, каменем христосівської віри, і його розіп'яли стрімголов. А Павло вважається розумом і устами христосівської віри. 29 червня – це день смерті апостолів Петра і Павла, хоча вони не загинули в одному часі. Давні календарі подають дату ушанування Петра і Павла у різні дні року, основна напроти літній – 28 грудня. [3, 408-415]. Можна судити, що апостоли символізують дві протилежності – низ і верх, зад і голову. Можливо це пов'язано з перехідним періодом в календарній системі після літнього чи зимового сонцестоянь.
Зазначимо, що поєднання апостолів Петра і Павла, що знайшла себе навіть в географічних назвах, порівнюється з подвійністю деяких знарядь праці, музичних інструментів, святилищ з двома колами та ін. Як правило, подібні речі складаються із основного корпусу і ручки (грифу, алеї) з меншим колом на кінці. [7, 35].
Ми залишаємо церковну назву свята, лише беремо ім'я відповідного ап. Петру Бога з Велесової Книги Питара (Патара):
"Молимо Патар Дяіє, що той ізведе огінь, який Матирь-Сва-Слава принесла на крилах своїх Праотцям нашим." (ВК, 19).
"Се бо хранимо Питар Дія, якож той особо є, став о Матері против. Се бо те було за совступлення до Кринь. І та ішла, руками вздимаючи до хлябів. І се дає даждь, якож іде і насичує. І то маємо житень нашу і жнива вінимо у славу Його. Се бо против Нього Земля наша і ту хранимо, якож Отці наші."
"Се бо Ондера маємо, який є інший Парунець. І се верже ворогів на хрибетище і також одторче глави їхні, і речеть до неба і кидане в море і в пущу. І се сушена [*засуха] тече борзо від краю чуждого, і там є до часу, аж поки Питар її одведе. Можноносець іде оспять і вержить на неї і тліншить її." (ВК, 30) [1].
https://svit.in.ua/pra/6p4.htm
Етнограф Олекса Воропай пише, що в церковному календарі на цю дату відзначається день святих Первоверховних Апостолів Петра і Павла, або, як кажуть селяни, "Петра". В цей час починаються жнива, звідси походить народне вірування про те, що справа святого Петра – "жито зажинати".
До свята добре готувалися: білили хати, оздоблювали рушниками стіни, вбирали подвір'я, дівчата вбирали свої голови вінками з польових квітів. Після церкви, люди розгівлялися мандриками (пампушки з пшеничного тіста, яєць і сиру), назва яких походить від мандрів, які здійснювали апостоли і живилися ними. На другий день після "Петра" є теж свято наполовину менше, і називається воно "Полупетра" або "Петрового батька. [2, 211-213].
Степан Килимник та Василь Скуратівський повідомляють про давній звичай "копати Петра": Напередодні Петра і Павла пастухи та всі інші підлітки на толоках викопували квадратні канавки такої глибини, щоб можна було спускати в них ноги. Землю скидали поруч на купку й прикривали дереном. Середину обкопаного місця, яке правило за стіл, застеляли скатертиною і клали на неї принесені з дому продукти. Навколо стола прикрашували зеленню, а серед столу сталили звитий з зеленого гілля хрест, оздоблений вінками з польових квітів. [4, 318-319; 8, 90]. Таке закопування ніг нам нагадує встановлення стародавніх стел на могилах, нижня часина яких засипалася землею, а споживання їжі, як поминальна тризна.
Так як в народній традиції Петро є опікуном рибалок, бо й сам за Євангеліями є рибалкою, то дослідниця Галина Лозко ставить замість апостола Петра свято Водяника, як рибальське свято, на яке жінки сплітають рибалкам вінки з рослини, що нині має назву "петрів батіг" (цикорій). [6, 344; 5, 92]. Квіти цієї рослини мають синій колір.
А професор Килимник пише, що в цей день вшановували, як дорослих, так і малих пастухів: "День Петра і Павла – це не тільки річне свято, а й День Пастухів "великих" і "малих" [4, 319]. Напевно в цьому криється і порівняння з цими святими, бо Павло вважається малим, а Петро – великим.
За традицією Апостол Петро (первісно має ім'я Симон) є основою, каменем христосівської віри, і його розіп'яли стрімголов. А Павло вважається розумом і устами христосівської віри. 29 червня – це день смерті апостолів Петра і Павла, хоча вони не загинули в одному часі. Давні календарі подають дату ушанування Петра і Павла у різні дні року, основна напроти літній – 28 грудня. [3, 408-415]. Можна судити, що апостоли символізують дві протилежності – низ і верх, зад і голову. Можливо це пов'язано з перехідним періодом в календарній системі після літнього чи зимового сонцестоянь.
Зазначимо, що поєднання апостолів Петра і Павла, що знайшла себе навіть в географічних назвах, порівнюється з подвійністю деяких знарядь праці, музичних інструментів, святилищ з двома колами та ін. Як правило, подібні речі складаються із основного корпусу і ручки (грифу, алеї) з меншим колом на кінці. [7, 35].
Ми залишаємо церковну назву свята, лише беремо ім'я відповідного ап. Петру Бога з Велесової Книги Питара (Патара):
"Молимо Патар Дяіє, що той ізведе огінь, який Матирь-Сва-Слава принесла на крилах своїх Праотцям нашим." (ВК, 19).
"Се бо хранимо Питар Дія, якож той особо є, став о Матері против. Се бо те було за совступлення до Кринь. І та ішла, руками вздимаючи до хлябів. І се дає даждь, якож іде і насичує. І то маємо житень нашу і жнива вінимо у славу Його. Се бо против Нього Земля наша і ту хранимо, якож Отці наші."
"Се бо Ондера маємо, який є інший Парунець. І се верже ворогів на хрибетище і також одторче глави їхні, і речеть до неба і кидане в море і в пущу. І се сушена [*засуха] тече борзо від краю чуждого, і там є до часу, аж поки Питар її одведе. Можноносець іде оспять і вержить на неї і тліншить її." (ВК, 30) [1].
Із цих уривків бачимо, що Питар має чіткі ознаки фалічного символу, який запліднює і забезпечує вологу. Петро за народними легендами є ключником до воріт Раю. Враховуючи, що Рай символізує жіноче лоно, то відповідно ключ є чоловічим прутнем, що відчиняє ворота. [7, 17]. Звертаємо увагу, що смерть апостола Андрія, брата Петра, припадає на 30 листопада, а обрядодійство "Калита", розпочинається ввечері 29 листопада і теж пов'язується із заплідненням.
Можемо припустити, що має бути 12 апостолів-стовпів, що підтримують Небо. Стовпи стоять в кінці кожного місяця в річному колі. І коли Місяць якби заходить за стовп, то він стає невидимим (новим), а виходить від стовпа і ми бачимо молодик.
https://svit.in.ua/pra/6p4.htm
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Петро #Рай # #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
Можемо припустити, що має бути 12 апостолів-стовпів, що підтримують Небо. Стовпи стоять в кінці кожного місяця в річному колі. І коли Місяць якби заходить за стовп, то він стає невидимим (новим), а виходить від стовпа і ми бачимо молодик.
https://svit.in.ua/pra/6p4.htm
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Петро #Рай # #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
Світовит Пашник. Похорон Ярила. 1 липня
https://svit.in.ua/pra/7p1.htm
За аналогією до інших поховально-поминальних свят (Василя – 1січня, Проводи – 1 квітня, Покрова – 1 жовтня) на 9 день від смерті Ярила (8 день від народження Купала) проходить його Похорон. Маргарита Жуйкова зазначає, що подекуди похорон відбувається на другий день після Купала чи на початку Петрівки. [1, 48].
Ми виходимо із того, що при місячно-сонячному календарі, 1 липня – це поява молодика, який символізує човен у Небі, а також є образом труни чи колиски. У церковному календарі 1 липня відзначається свято Кузьми і Дем'яна, двох ковалів, які б мали означати Космос (верх) і Демон (низ) або косми (волосся) і домну (зад), а в човна відповідно – ніс і корму. Саме в цей час у древньому Єгипті починався Новий рік (молодик після літнього сонцестояння). Тому логічно, що 9 дня після смерті Ярила і Різдва Купала мають відбутися Проводи, як померлого, так і новонародженого у човні-місяці (труні чи колисці), що й символізує початок відліку часу – човен рушає рікою, звідси рік. Тому на зазначені вище точки Сварожого Кола у різних народів святкували Новий рік.
На похорон виготовляється лялька Ярила з підкресленим прутнем (геніталіями). [1, 48]. Її або спалюють (топлять), або ховають в землю, згідно місцевих звичаїв. Похорон супроводжуються ритуальним плачем за Ярилом, як і при звичайних поховальних процесіях.
Степан Килимник це свято описує (хоч сам свідків не бачив і не розібрався в образі Ярила), наступним чином: "… робили солом'яного бована в образі мужчини. Одягали його в сорочку, штани та оздоблювали зеленню. Свято це проводила молодь, хлопці й дівчата. Під час гри вибирали одну з дівчат, яка мусіла оплакувати "добре божество". Хлопці виносили це опудало у ліс чи до води. Несли як покійника. За ним ішла вся молодь і співала сумних пісень, на зразок тих, які співаються за Кострубоньком. Обрана дівчина вдає, що плаче й приговорює: "Помер Ярило, помер Ярило… Нема Ярила, нема Ярила… Де Ярило, де Ярило… Ой, Боже, його нема". Коли шестя приходило до води, то всі речитативом приказували: "Помер Ярило, нема Ярила…" Коли його вкидали в яму й засипали землею, всі кричали: "Поховали Ярила, поховали Ярила!" Коли ж топили у річці, то кричали: "Утонув Ярило, утонув Ярило! Виплинь, Ярилочку, виплинь Ярилочку!" Коли ж Ярила закопують, чи топлять – молодь веселиться, водить хороводи, співає веселих жартівливих пісень; хлопці зчиняють двобої, вдавану боротьбу. Вже смерком розходиться молодь з цих вдаваних похоронів-грищ." [2, 369,370].
Треба пояснити, що відповідно й до інших поховальних свят, під час обрядодійства має відбутися весілля Батька-Неба і Матері-Землі, для того, щоб поєднати душу й тіло, і померлий має знову воскреснути. Тому проводи в календарній системі одночасно давали початок весіллям, наприклад з Покрови, аналогічного свята – 9 день після "смерті" Купалбога. Чи назва свята Василя (Різдво Місяця), вказує на весільні обряди. Можливо, що похорон Ярила дублює спалення і топлення ляльок Купала і Марени під час купальських свят і треба роз'єднати ці обряди або визначити причину повторення.
https://svit.in.ua/pra/7p1.htm
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Ярило #Похорон #Обряд #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
https://svit.in.ua/pra/7p1.htm
За аналогією до інших поховально-поминальних свят (Василя – 1січня, Проводи – 1 квітня, Покрова – 1 жовтня) на 9 день від смерті Ярила (8 день від народження Купала) проходить його Похорон. Маргарита Жуйкова зазначає, що подекуди похорон відбувається на другий день після Купала чи на початку Петрівки. [1, 48].
Ми виходимо із того, що при місячно-сонячному календарі, 1 липня – це поява молодика, який символізує човен у Небі, а також є образом труни чи колиски. У церковному календарі 1 липня відзначається свято Кузьми і Дем'яна, двох ковалів, які б мали означати Космос (верх) і Демон (низ) або косми (волосся) і домну (зад), а в човна відповідно – ніс і корму. Саме в цей час у древньому Єгипті починався Новий рік (молодик після літнього сонцестояння). Тому логічно, що 9 дня після смерті Ярила і Різдва Купала мають відбутися Проводи, як померлого, так і новонародженого у човні-місяці (труні чи колисці), що й символізує початок відліку часу – човен рушає рікою, звідси рік. Тому на зазначені вище точки Сварожого Кола у різних народів святкували Новий рік.
На похорон виготовляється лялька Ярила з підкресленим прутнем (геніталіями). [1, 48]. Її або спалюють (топлять), або ховають в землю, згідно місцевих звичаїв. Похорон супроводжуються ритуальним плачем за Ярилом, як і при звичайних поховальних процесіях.
Степан Килимник це свято описує (хоч сам свідків не бачив і не розібрався в образі Ярила), наступним чином: "… робили солом'яного бована в образі мужчини. Одягали його в сорочку, штани та оздоблювали зеленню. Свято це проводила молодь, хлопці й дівчата. Під час гри вибирали одну з дівчат, яка мусіла оплакувати "добре божество". Хлопці виносили це опудало у ліс чи до води. Несли як покійника. За ним ішла вся молодь і співала сумних пісень, на зразок тих, які співаються за Кострубоньком. Обрана дівчина вдає, що плаче й приговорює: "Помер Ярило, помер Ярило… Нема Ярила, нема Ярила… Де Ярило, де Ярило… Ой, Боже, його нема". Коли шестя приходило до води, то всі речитативом приказували: "Помер Ярило, нема Ярила…" Коли його вкидали в яму й засипали землею, всі кричали: "Поховали Ярила, поховали Ярила!" Коли ж топили у річці, то кричали: "Утонув Ярило, утонув Ярило! Виплинь, Ярилочку, виплинь Ярилочку!" Коли ж Ярила закопують, чи топлять – молодь веселиться, водить хороводи, співає веселих жартівливих пісень; хлопці зчиняють двобої, вдавану боротьбу. Вже смерком розходиться молодь з цих вдаваних похоронів-грищ." [2, 369,370].
Треба пояснити, що відповідно й до інших поховальних свят, під час обрядодійства має відбутися весілля Батька-Неба і Матері-Землі, для того, щоб поєднати душу й тіло, і померлий має знову воскреснути. Тому проводи в календарній системі одночасно давали початок весіллям, наприклад з Покрови, аналогічного свята – 9 день після "смерті" Купалбога. Чи назва свята Василя (Різдво Місяця), вказує на весільні обряди. Можливо, що похорон Ярила дублює спалення і топлення ляльок Купала і Марени під час купальських свят і треба роз'єднати ці обряди або визначити причину повторення.
https://svit.in.ua/pra/7p1.htm
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Ярило #Похорон #Обряд #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
Світовит Пашник. Білобог. Вітрогон. 15 липня
https://svit.in.ua/pra/7p2.htm
Білобог – Бог денного світла, добра, щастя. Білобог вічно бореться з Чорнобогом, вони почергово перемагають один одного і на землі від того змінюється день (літо) на ніч (зиму), і навпаки. У цій боротьбі (взаємодії) твориться життя: "А обаполи Його Білобог і Чорнобог се перуться. І тих Ісварг держить, аби цьому Світу не бути поверженому." (ВК,11а) [1]. Тому поняття добра і зла є умовним – ні Білобог, ні Чорнобог один без одного не існують, бо обидва знаходяться у володінні Сварога, який і править Світом.
За схематичною уявою всесвіту у вигляді восьмикутної зірки, образ Білобога має розташовуватися в правому куті, який відповідає півдню, середині дня та літа. У календарній системі – це 15 липня. На середину літа випадає 21 день після свята Купала.
Народного свята ушанування Білобога не збереглося, але за схематичною розстановкою воно там має бути, як і свято Чорнобога, яке припадає на середину зими (15 січня) і відповідає Отданню (Чаклунському дню).
Образ Бога вітрів Стрибога за схемою восьмикутної зірки стоїть саме в центрі і утворює променями, які від нього відходять, розу вітрів. Промінь, що вказує на південь припадає на народне свято Вітрогону (14-15 липня). [2, 505] – свято стихії Вітру. За "Словом о полку Ігоревім" вітри є внуками Стрибога. [4]. Про підвладність вітрів Стрибогу говорить і Велесова Книга: "І тако Стриби свистять во степах" (ВК,5б); "А Стрибог вітри ярити на землю ся іме." (ВК,38а) [1].
Слід зазначити, що центр восьмикутної зірки відповідає середині (21 дню) вертикального розташування 7 силових точок-чакр людини, що загалом складають при шестиденному тижні 42 дні. (див. "Шестиденний тиждень") Ця точка позначає "сонячне сплетіння". Одночасно вона символізує щоглу на човні, а на ній чіпляють вітрила, що і є символом Стрибога. На цьому ж місті замість щогли може бути Світове Дерево.
Тримірність Світу: Права, Ява і Нава ототожнюється із Деревом, так і з щоглою у вигляді восьмикінцевого православного хреста. На святилищах човнового типу на місті щогли стоїть колода висотою до живота, яка називається Требою. Не складно побачити тотожність слів "Треба" і "Стриба", тобто Стрибог. Саме жертва, що покладена на Требу через повітря потрапляє на небо. Колода нагадує місце, де проводиться страта і робиться страва. Аналогічно жертву кладуть біля Дуба і Хреста-щогли. [3]. Тому в цьому питанні свято Отдання (15 січня) має також символізувати "отдання" жертви Богам.
https://svit.in.ua/pra/7p2.htm
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Білобог #Вітрогон #Обряд #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
https://svit.in.ua/pra/7p2.htm
Білобог – Бог денного світла, добра, щастя. Білобог вічно бореться з Чорнобогом, вони почергово перемагають один одного і на землі від того змінюється день (літо) на ніч (зиму), і навпаки. У цій боротьбі (взаємодії) твориться життя: "А обаполи Його Білобог і Чорнобог се перуться. І тих Ісварг держить, аби цьому Світу не бути поверженому." (ВК,11а) [1]. Тому поняття добра і зла є умовним – ні Білобог, ні Чорнобог один без одного не існують, бо обидва знаходяться у володінні Сварога, який і править Світом.
За схематичною уявою всесвіту у вигляді восьмикутної зірки, образ Білобога має розташовуватися в правому куті, який відповідає півдню, середині дня та літа. У календарній системі – це 15 липня. На середину літа випадає 21 день після свята Купала.
Народного свята ушанування Білобога не збереглося, але за схематичною розстановкою воно там має бути, як і свято Чорнобога, яке припадає на середину зими (15 січня) і відповідає Отданню (Чаклунському дню).
Образ Бога вітрів Стрибога за схемою восьмикутної зірки стоїть саме в центрі і утворює променями, які від нього відходять, розу вітрів. Промінь, що вказує на південь припадає на народне свято Вітрогону (14-15 липня). [2, 505] – свято стихії Вітру. За "Словом о полку Ігоревім" вітри є внуками Стрибога. [4]. Про підвладність вітрів Стрибогу говорить і Велесова Книга: "І тако Стриби свистять во степах" (ВК,5б); "А Стрибог вітри ярити на землю ся іме." (ВК,38а) [1].
Слід зазначити, що центр восьмикутної зірки відповідає середині (21 дню) вертикального розташування 7 силових точок-чакр людини, що загалом складають при шестиденному тижні 42 дні. (див. "Шестиденний тиждень") Ця точка позначає "сонячне сплетіння". Одночасно вона символізує щоглу на човні, а на ній чіпляють вітрила, що і є символом Стрибога. На цьому ж місті замість щогли може бути Світове Дерево.
Тримірність Світу: Права, Ява і Нава ототожнюється із Деревом, так і з щоглою у вигляді восьмикінцевого православного хреста. На святилищах човнового типу на місті щогли стоїть колода висотою до живота, яка називається Требою. Не складно побачити тотожність слів "Треба" і "Стриба", тобто Стрибог. Саме жертва, що покладена на Требу через повітря потрапляє на небо. Колода нагадує місце, де проводиться страта і робиться страва. Аналогічно жертву кладуть біля Дуба і Хреста-щогли. [3]. Тому в цьому питанні свято Отдання (15 січня) має також символізувати "отдання" жертви Богам.
https://svit.in.ua/pra/7p2.htm
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Білобог #Вітрогон #Обряд #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
Світовит Пашник. Перун. 20 липня
https://www.svit.in.ua/pra/7p3.htm
Спекотними липневими днями, коли над землею буйний вітер ганяє масивні хмари, час від часу похмуре небо осяює блискавиця і грізний грім розриває тишу. "Перун б'є", – кажуть люди.
Перун є сином Сварога і суперником Велеса. Восени Перун замикає небо і йде відпочивати. За півроку починає збиратися в похід, щоб першим весняним громом та блискавкою дати Дані пролити чародійний напій з Живої Води Вирію. Він разом з Дажбогом воскрешає землю, проганяє темну Добу, Мару і Морок. Його святості лякається все нечисте і зле, тому православні українці-русичі покривають себе Стрілою Перуновою для захисту від нечисті і кривди.
Особливої сили Перун набирає серед літа, Його грозові хмари пробуджують у Сварзі величезну потугу, яка проливає на землю благодатний дощ. До Перуна люди мають особливу повагу і молять аби вберіг від ворогів нашу землю і поверг їх своїми блискавками. А селяни моляться про збереження врожаю.
Громовержець Перун один із найшановніших серед слов'янських Богів. Давні русичі "клялися оружжям своїм, і Перуном, Богом своїм" [2, 19]. Не даремно в пантеоні Богів князя Володимира, він займав найпочесніше місце: "Поставив він кумири на пагорбі, поза двором теремним: Перуна дерев'яного, а голова його срібна, а вус – золотий, і Хорса, і Дажбога, і Стрибога, і Сімаргла, і Мокош..." [2, 47].
Перун вважався Богом військової звитяги, охоронцем Прави, Законів Бога. Ми русини славимо Праву, від того й наша віра зветься Православною. Бог "прі і боріння" стоїть на стику Яви (життя) і Нави (смерті) між Білобогом і Чорнобогом, які почергово перемагають один одного і на землі від того змінюється день (літо) на ніч (зиму) і навпаки. У цій боротьбі (взаємодії) твориться життя. Наші стародавні отці у Велесовій Книзі оспівують цю священну боротьбу: "Се бо таїна велика єсь, якож Ісварг. Перун єсь і Свентовенд – ті два єсь удержані у Сварзі. А обаполи Його Білобог і Чорнобог се перуться. І тих Ісварг держить, аби цьому Світу не бути поверженому." (ВК,11а) [1]. Також своєрідна битва відбувається між чоловіком (Дажбогом) і жінкою (Мокошею), які творять нове життя. Ось чому Перун уособлює в собі животворчу силу, яка шанувалася нашими предками.
Перун опікується воїнами, які в своїх молитвах просили його про поміч у битвах з ворогами. Бог допомагає тому, хто бореться за своє життя. Воїн, що загинув на полі бою, відправлявся до полку Перунового: "А й Богу Перунові-громовержцю, і Богу прі і боріння речемо живих явищ не переставати кола вращати в Яві, і який нас веде Стезею Правою до брані і до Тризни великої о всіх павших, які же ідуть в Життя Вічне до Полку Перунового." (ВК,11а) [1].
Перун є великий захисник і суворий суддя. Передки, ідучи обороняти Рідну Землю і Віру свою, клялись перед Перуном, Богом своїм, що не осоромлять слави Вітчизни: "Слава Богу Перуну огнекудру, іже стріли на ворогів верже і вірно вперед веде во Стезі, тому що завжди єсь той воїнам честь і суд і, яко златорун, милостив – всеправеден єсть." (ВК,11б) [1].
Незважаючи на могутність давньої віри Русі, князь Володимир приймає віру від греків. На думку дослідників, князя могло подвигнути на це зміна вічового правління на суто феодальні відносини. Якщо греки не змогли наших предків подолати фізично, вони це зробили духовно. Віра слов'янська була своєрідним захистом сутності народу.
https://www.svit.in.ua/pra/7p3.htm
Спекотними липневими днями, коли над землею буйний вітер ганяє масивні хмари, час від часу похмуре небо осяює блискавиця і грізний грім розриває тишу. "Перун б'є", – кажуть люди.
Перун є сином Сварога і суперником Велеса. Восени Перун замикає небо і йде відпочивати. За півроку починає збиратися в похід, щоб першим весняним громом та блискавкою дати Дані пролити чародійний напій з Живої Води Вирію. Він разом з Дажбогом воскрешає землю, проганяє темну Добу, Мару і Морок. Його святості лякається все нечисте і зле, тому православні українці-русичі покривають себе Стрілою Перуновою для захисту від нечисті і кривди.
Особливої сили Перун набирає серед літа, Його грозові хмари пробуджують у Сварзі величезну потугу, яка проливає на землю благодатний дощ. До Перуна люди мають особливу повагу і молять аби вберіг від ворогів нашу землю і поверг їх своїми блискавками. А селяни моляться про збереження врожаю.
Громовержець Перун один із найшановніших серед слов'янських Богів. Давні русичі "клялися оружжям своїм, і Перуном, Богом своїм" [2, 19]. Не даремно в пантеоні Богів князя Володимира, він займав найпочесніше місце: "Поставив він кумири на пагорбі, поза двором теремним: Перуна дерев'яного, а голова його срібна, а вус – золотий, і Хорса, і Дажбога, і Стрибога, і Сімаргла, і Мокош..." [2, 47].
Перун вважався Богом військової звитяги, охоронцем Прави, Законів Бога. Ми русини славимо Праву, від того й наша віра зветься Православною. Бог "прі і боріння" стоїть на стику Яви (життя) і Нави (смерті) між Білобогом і Чорнобогом, які почергово перемагають один одного і на землі від того змінюється день (літо) на ніч (зиму) і навпаки. У цій боротьбі (взаємодії) твориться життя. Наші стародавні отці у Велесовій Книзі оспівують цю священну боротьбу: "Се бо таїна велика єсь, якож Ісварг. Перун єсь і Свентовенд – ті два єсь удержані у Сварзі. А обаполи Його Білобог і Чорнобог се перуться. І тих Ісварг держить, аби цьому Світу не бути поверженому." (ВК,11а) [1]. Також своєрідна битва відбувається між чоловіком (Дажбогом) і жінкою (Мокошею), які творять нове життя. Ось чому Перун уособлює в собі животворчу силу, яка шанувалася нашими предками.
Перун опікується воїнами, які в своїх молитвах просили його про поміч у битвах з ворогами. Бог допомагає тому, хто бореться за своє життя. Воїн, що загинув на полі бою, відправлявся до полку Перунового: "А й Богу Перунові-громовержцю, і Богу прі і боріння речемо живих явищ не переставати кола вращати в Яві, і який нас веде Стезею Правою до брані і до Тризни великої о всіх павших, які же ідуть в Життя Вічне до Полку Перунового." (ВК,11а) [1].
Перун є великий захисник і суворий суддя. Передки, ідучи обороняти Рідну Землю і Віру свою, клялись перед Перуном, Богом своїм, що не осоромлять слави Вітчизни: "Слава Богу Перуну огнекудру, іже стріли на ворогів верже і вірно вперед веде во Стезі, тому що завжди єсь той воїнам честь і суд і, яко златорун, милостив – всеправеден єсть." (ВК,11б) [1].
Незважаючи на могутність давньої віри Русі, князь Володимир приймає віру від греків. На думку дослідників, князя могло подвигнути на це зміна вічового правління на суто феодальні відносини. Якщо греки не змогли наших предків подолати фізично, вони це зробили духовно. Віра слов'янська була своєрідним захистом сутності народу.
Коли Володимир прибув з Корсуня, після прийняття чужої віри, повелів він поскидати образи Богів – одних порубати, а інших попалити. Образу Перуна була призначена особлива кара: "Перуна ж повелів він прив'язати коневі до хвоста і волочити з Гори по Боричевому [узвозу] на ручай, і дванадцятьох мужів приставити бити [його] палицями". Коли волокли Бога по ручаю до Дніпра, люди оплакували його. "І проволікши його вкинули в Дніпро. І приставив Володимир [до нього людей], сказавши: "Якщо де пристане він, то ви одпихайте його від берега, допоки пороги пройде. Тоді облиште його". І вони вчинили звелене. Коли пускали [його] і пройшов він крізь пороги, викинув його вітер на рінь, яку й до сьогодні зовуть Перунова рінь." Так описує "Повість временних літ" події гоніння предківської віри. [2, 66].
Це, звісно, є мітологічна подія, яка відображає поверження Перуна після закінчення його панування. Аналогічний щорічний обряд існував в давньому Вавилоні, там подібною участі був удостоєний Бог Мардук [3, 20]. Пороги слугували своєрідним перетином між світами, тому Перун мав його подолати, щоб відійти на спочинок в потойбічний світ.
Біля острова Таволжаного, серед Дніпрових порогів знаходиться острів Перун [5, 79-80]. Він зараз поглинутий водами Дніпровського водосховища, а проти нього є невелике селище Перун Вільнянського району Запорізької області. Напевне, колись у давні часи тут було святилище, присвячене цього могутньому Богу Русі. Це місце, підсилене виходом граніту, має потужну енергетику, і люди запримітили, що саме там найчастіше "б'є Перун".
Обряд вшанування Перуна здійснюється 20 липня. Громади збираються біля великих старих дубів – священних Перунових дерев – на Богослужіння. Розпалюється священне вогнище, яке постійно підтримують вогнищеві. Добувається цей вогонь тертям дерева об дерево. Здобутий таким чином вогонь має назву "живий вогонь", і його горіння підтримується до завершення обряду. Дівчата плетуть дубові вінки, які кладуться на голови чоловікам для міцності й здоров'я.
Перун – Бог воїнства, на його свято молоді воїни приймають присягу на вірність Вітчизні. Також поминаються воїни Русі-України, які мужньо стояли в обороні свого Народу.
В цей день освячується джерельна вода. Для цього використовуються давні кам'яні топірці. Вода пролита через отвір у топірці вважається цілющою, бо вона насичується магічною силою воїнів, закладену у давню зброю. Воїни проводять змагання та розваги. На завершення свята всі сідають до Братчини. Під час Святкової Вечері поминаються визначні Воїни Русі-України.
Пропонуємо версію вирахування літнього свята Перуна. За Велесовою Книгою військо русичів шикували у вигляді птиці Матері Слави, яку ще називають Перуницею: голова в центрі – передові загони (тіло птиці), а з боків загони як крила, що оточували ворогів. Ось як описується цей вид шикування війська в дощечці 7з: "І да маємо силу нашу по степах – Матир, Сонцем нашим вишикувану: а крила обаполи розпростерті і тіло в середині, а голова Ясуня – на раменах його." (ВК,7з) [1]. У текстах Велесової Книги під Ясуном треба розуміти Перуна, що виступає – ударним полком: "Матир Слава б'є крилами о поли. І ідемо до стягів наших, а ті бо стяги Ясуня." (ВК,7е) [1]. Додатково опис шикування зустрічаємо в уривках пошкодженої дощечки 20: "…по-своєму також ішли, Птицею комоньства ставили. І ворога тими крилами накривали, а головою били." (ВК,20) [1].
Вид вишиковування війська у вигляді Птиці також відображений в календарній системі. Нам відомі опорні точки календаря, які вказують на межі діяльності Зорі. Вечірнє (осіннє) крило Зорі має межі 4 вересня – 4 грудня, аналогічно ранкове (весняне) крило – 4 березня, 4 червня. Літня середина між крилами, якраз і визначить нам свято Перуна 20 липня. [4, 32-33].
Маючи рідну духовність, ідучи шляхом праведним, ми відродимо могутність нашої держави, і Перун нам допоможе своєю силою. Перемога буде за нами! Слава Перуну!
https://svit.in.ua/pra/7p3.htm
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
Це, звісно, є мітологічна подія, яка відображає поверження Перуна після закінчення його панування. Аналогічний щорічний обряд існував в давньому Вавилоні, там подібною участі був удостоєний Бог Мардук [3, 20]. Пороги слугували своєрідним перетином між світами, тому Перун мав його подолати, щоб відійти на спочинок в потойбічний світ.
Біля острова Таволжаного, серед Дніпрових порогів знаходиться острів Перун [5, 79-80]. Він зараз поглинутий водами Дніпровського водосховища, а проти нього є невелике селище Перун Вільнянського району Запорізької області. Напевне, колись у давні часи тут було святилище, присвячене цього могутньому Богу Русі. Це місце, підсилене виходом граніту, має потужну енергетику, і люди запримітили, що саме там найчастіше "б'є Перун".
Обряд вшанування Перуна здійснюється 20 липня. Громади збираються біля великих старих дубів – священних Перунових дерев – на Богослужіння. Розпалюється священне вогнище, яке постійно підтримують вогнищеві. Добувається цей вогонь тертям дерева об дерево. Здобутий таким чином вогонь має назву "живий вогонь", і його горіння підтримується до завершення обряду. Дівчата плетуть дубові вінки, які кладуться на голови чоловікам для міцності й здоров'я.
Перун – Бог воїнства, на його свято молоді воїни приймають присягу на вірність Вітчизні. Також поминаються воїни Русі-України, які мужньо стояли в обороні свого Народу.
В цей день освячується джерельна вода. Для цього використовуються давні кам'яні топірці. Вода пролита через отвір у топірці вважається цілющою, бо вона насичується магічною силою воїнів, закладену у давню зброю. Воїни проводять змагання та розваги. На завершення свята всі сідають до Братчини. Під час Святкової Вечері поминаються визначні Воїни Русі-України.
Пропонуємо версію вирахування літнього свята Перуна. За Велесовою Книгою військо русичів шикували у вигляді птиці Матері Слави, яку ще називають Перуницею: голова в центрі – передові загони (тіло птиці), а з боків загони як крила, що оточували ворогів. Ось як описується цей вид шикування війська в дощечці 7з: "І да маємо силу нашу по степах – Матир, Сонцем нашим вишикувану: а крила обаполи розпростерті і тіло в середині, а голова Ясуня – на раменах його." (ВК,7з) [1]. У текстах Велесової Книги під Ясуном треба розуміти Перуна, що виступає – ударним полком: "Матир Слава б'є крилами о поли. І ідемо до стягів наших, а ті бо стяги Ясуня." (ВК,7е) [1]. Додатково опис шикування зустрічаємо в уривках пошкодженої дощечки 20: "…по-своєму також ішли, Птицею комоньства ставили. І ворога тими крилами накривали, а головою били." (ВК,20) [1].
Вид вишиковування війська у вигляді Птиці також відображений в календарній системі. Нам відомі опорні точки календаря, які вказують на межі діяльності Зорі. Вечірнє (осіннє) крило Зорі має межі 4 вересня – 4 грудня, аналогічно ранкове (весняне) крило – 4 березня, 4 червня. Літня середина між крилами, якраз і визначить нам свято Перуна 20 липня. [4, 32-33].
Маючи рідну духовність, ідучи шляхом праведним, ми відродимо могутність нашої держави, і Перун нам допоможе своєю силою. Перемога буде за нами! Слава Перуну!
https://svit.in.ua/pra/7p3.htm
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
Світовит Пашник. 1-й Спас (Маковій). Спас на воді. 1 серпня
https://svit.in.ua/pra/8p1.htm
Спасівські свята присвячені Дажбогові, що дає нам життя. Вони припадають на завершення основних польових робіт. Ми з вдячністю звертаємося у молитвах до Бога Спасителя, який так щедро обдарував нас новим урожаєм. Свята Спасу поділяється на три частини: 1 серпня – Маковий Спас (Спас на воді), 6 серпня – Яблучний Спас (Великий Спас), 16 серпня – Хлібний Спас.
Маковий Спас, відповідно до Кола Сварожого, тотожний таким святам як Стрітення (1-3 лютого), Ярилиця (1-2 травня), Діди (1-2 листопада). Як правило, такі свята проводяться два, а то і три дні, але етнографи не фіксують продовження цього свята у серпні, можливо через те, що в полі багато роботи.
У ці дні Кола Сварожого ушановують Предків на 40-й день від смерті попереднього прояву Сонця. В даному випадку це був Ярило, човен якого відправився у вічність 1 липня і досягнув сьомого неба 1 серпня.
Натомість юдейська казка про сімох братів Макавеїв і їхню мати Соломію, що поширена в чужій церкві, взагалі не відповідає нашому звичаю і змісту народного свята. Варто переказати церковну розповідь, щоб не було бажання взагалі якось прив'язувати до нашого світогляду:
Цар Антиох Єпіфан захотів, щоб усі його піддані розмовляли лише грецькою мовою і кланялися грецьким богам, тобто ідолам. Багато хто з юдеїв підкорився цареві, та інші ладні були померти, але не відступитися від істинної віри. Одного старця, Єлеазара, царські правителі примушували їсти заборонену законом Мойсеєвим їжу – свиняче м'ясо. Той відмовився і був закатований. Одного разу до царя привели жінку Соломонію з сімома синами. Цар також примушував їх їсти свиняче м'ясо, та вони сміливо відповідали йому: "Ми краще помремо, ніж переступимо закон наших батьків". Тоді цар віддав їх на муки.
То чи ваші ці "святі" мученики? Адже у нас немає заборони їсти свинину, навіть навпаки – це один із шанованих харчових продуктів. А ось імена цих мучеників досить цікаві, пропонуємо пояснювати їх наступним чином: Соломія (Солома) – це стрижень, на якому тримається сім енергетичних точок людини "маківок". Душа померлого якраз і має на 40 день досягнути найвищої сьомої "маківки". Ця календарна схема нам відома при шестиденному тижні (див. відповідний розділ). Швидше, цих "героїв" було висмикнуто із більш давньої природної віри і використано для виховання сповідників юдейської віри.
Приводимо опис свята Макового Спасу за книгою Василя Скуратівського "Святвечір". Напередодні свята виготовляють "маковійську квітку" з городніх і частково лісових квітів. Букет має бути різносортним: з чебрецю, чорнобривців, кудрявців, рути-м'яти, васильків, нагідок та ін. Кожне зело в букеті виконує свій символ-оберіг і до кожного господиня промовляє приказки, наприклад для льону: "Рости вище по коліна, щоб в нікого з нас голова не боліла"; "Білися біло, щоб хустками твоїми нашій (ім'я дівчини) весільну голову покрило".
Після цього дівчата збираються в гурти, плетуть віночки для освячення в храмі. Рано-вранці храмові дзвони оповіщають про свято. Розбудивши дітей, ненька оздоблює "маковійську квітку" намистом, пов'язує червоною стрічкою і, обгорнувши рушником, приказує:
– На, доню, квітку цю, щоб ти була така гарна, багата й пригожа, як ця квітка, щоб тебе хлопці любили, як люди люблять квітку.
Малеча може готувати квіти безпосередньо перед богослужбою. Після молитви священик виголошує повчальну проповідь для дітвори: аби були чемними, шанували батьків і старших, не лихословили, добре вчилися, допомагали по господарству, були охайними. Це чи не єдина храмова відправа, участь в якій переважно беруть підлітки.
Опісля всі стають в коло, і священик освячує квіти, коржики та пиріжки з маком. Вдома дітям готують святковий стіл.
"Маковійну квітку" підвішують до сволока або до божниці. Вона висить протягом року як оберіг.
https://svit.in.ua/pra/8p1.htm
Спасівські свята присвячені Дажбогові, що дає нам життя. Вони припадають на завершення основних польових робіт. Ми з вдячністю звертаємося у молитвах до Бога Спасителя, який так щедро обдарував нас новим урожаєм. Свята Спасу поділяється на три частини: 1 серпня – Маковий Спас (Спас на воді), 6 серпня – Яблучний Спас (Великий Спас), 16 серпня – Хлібний Спас.
Маковий Спас, відповідно до Кола Сварожого, тотожний таким святам як Стрітення (1-3 лютого), Ярилиця (1-2 травня), Діди (1-2 листопада). Як правило, такі свята проводяться два, а то і три дні, але етнографи не фіксують продовження цього свята у серпні, можливо через те, що в полі багато роботи.
У ці дні Кола Сварожого ушановують Предків на 40-й день від смерті попереднього прояву Сонця. В даному випадку це був Ярило, човен якого відправився у вічність 1 липня і досягнув сьомого неба 1 серпня.
Натомість юдейська казка про сімох братів Макавеїв і їхню мати Соломію, що поширена в чужій церкві, взагалі не відповідає нашому звичаю і змісту народного свята. Варто переказати церковну розповідь, щоб не було бажання взагалі якось прив'язувати до нашого світогляду:
Цар Антиох Єпіфан захотів, щоб усі його піддані розмовляли лише грецькою мовою і кланялися грецьким богам, тобто ідолам. Багато хто з юдеїв підкорився цареві, та інші ладні були померти, але не відступитися від істинної віри. Одного старця, Єлеазара, царські правителі примушували їсти заборонену законом Мойсеєвим їжу – свиняче м'ясо. Той відмовився і був закатований. Одного разу до царя привели жінку Соломонію з сімома синами. Цар також примушував їх їсти свиняче м'ясо, та вони сміливо відповідали йому: "Ми краще помремо, ніж переступимо закон наших батьків". Тоді цар віддав їх на муки.
То чи ваші ці "святі" мученики? Адже у нас немає заборони їсти свинину, навіть навпаки – це один із шанованих харчових продуктів. А ось імена цих мучеників досить цікаві, пропонуємо пояснювати їх наступним чином: Соломія (Солома) – це стрижень, на якому тримається сім енергетичних точок людини "маківок". Душа померлого якраз і має на 40 день досягнути найвищої сьомої "маківки". Ця календарна схема нам відома при шестиденному тижні (див. відповідний розділ). Швидше, цих "героїв" було висмикнуто із більш давньої природної віри і використано для виховання сповідників юдейської віри.
Приводимо опис свята Макового Спасу за книгою Василя Скуратівського "Святвечір". Напередодні свята виготовляють "маковійську квітку" з городніх і частково лісових квітів. Букет має бути різносортним: з чебрецю, чорнобривців, кудрявців, рути-м'яти, васильків, нагідок та ін. Кожне зело в букеті виконує свій символ-оберіг і до кожного господиня промовляє приказки, наприклад для льону: "Рости вище по коліна, щоб в нікого з нас голова не боліла"; "Білися біло, щоб хустками твоїми нашій (ім'я дівчини) весільну голову покрило".
Після цього дівчата збираються в гурти, плетуть віночки для освячення в храмі. Рано-вранці храмові дзвони оповіщають про свято. Розбудивши дітей, ненька оздоблює "маковійську квітку" намистом, пов'язує червоною стрічкою і, обгорнувши рушником, приказує:
– На, доню, квітку цю, щоб ти була така гарна, багата й пригожа, як ця квітка, щоб тебе хлопці любили, як люди люблять квітку.
Малеча може готувати квіти безпосередньо перед богослужбою. Після молитви священик виголошує повчальну проповідь для дітвори: аби були чемними, шанували батьків і старших, не лихословили, добре вчилися, допомагали по господарству, були охайними. Це чи не єдина храмова відправа, участь в якій переважно беруть підлітки.
Опісля всі стають в коло, і священик освячує квіти, коржики та пиріжки з маком. Вдома дітям готують святковий стіл.
"Маковійну квітку" підвішують до сволока або до божниці. Вона висить протягом року як оберіг.
Оскільки Маковій вважається дівочим і дитячим святом, то юнь у цей день не працює. Підлітки грають на луках у різноманітні ігри. Молодь натомість збирається на гулі в лісі, щоб розвеселитися й поспівати спасівських пісень. Хлопці в цей день жартівливо називають дівчат "макодзюбками" чи "маковійками".
Крім квітів і виробів з маку на Маковія освячують воду, зокрема криниці. Урочистий хід від храму до криниці влаштовують під співи і музику.
Біля криниці виставляють два столи: на одному хліб із сіллю та запалену свічку, а на іншому – свічку, свячену воду й колово (кутя). Ця обрядова страва призначається добрим духам та предкам.
Також роблять символічне клечання – втикають обіч свіжі галузки, при потребі саджають дерева.
Біля джерела запалюють два вогнища, обкурюють живограї димом з цілющих трав, влаштовують різноманітні ігри, забави, співають обрядових пісень, читають магічні заклинання. [2].
Степан Килимник з приводу свята пише: "Відомо нам з етнографічних матеріялів, що в давнину, правдоподібно, існував культ лісів, дерев, культ квітів, – видно, що й це теперішнє свято є відгомоном того давно-минулого, віддзеркалення тих культів, тих дохристиянських вірувань. З веснянок та коляд, як і з інших джерел, ми довідуємось про вірування, що душі "дідів" відходять у квіти-вирій, а душі новонароджених дітей прибувають з квітів. Шануючи квіти – шануємо й новонароджених і тих, що відійшли – "дідів"... Про покійників у цьому святі спогадується дуже мало, але пов'язано свято з дідами лише тим, що були вірування, що душі "дідів" переселяються в новонароджених. Було й таке вірування, можливо лише в деяких місцевостях: Нива вижата, й духи польні "Роди-Рожаниці" переселяються у квіти, у дерева (ліси), води. [1, 77].
Виходячи з вищенаведених свідчень етнографів можемо підтвердити не лише календарну, але й обрядову тотожність Маковія із святами, що відзначаються через місяць після проводів чергового прояву Сонця. При первісному місячно-сонячному календарі на 1 серпня припадав Молодик. Відбувається культ зустрічі нового Місяця-човна на воді, вшанування зелені, а разом із ними новонароджених дітей, померлих та навколошлюбних обрядів.
https://svit.in.ua/pra/8p1.htm
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Спас #Маковій #Обряд #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
Крім квітів і виробів з маку на Маковія освячують воду, зокрема криниці. Урочистий хід від храму до криниці влаштовують під співи і музику.
Біля криниці виставляють два столи: на одному хліб із сіллю та запалену свічку, а на іншому – свічку, свячену воду й колово (кутя). Ця обрядова страва призначається добрим духам та предкам.
Також роблять символічне клечання – втикають обіч свіжі галузки, при потребі саджають дерева.
Біля джерела запалюють два вогнища, обкурюють живограї димом з цілющих трав, влаштовують різноманітні ігри, забави, співають обрядових пісень, читають магічні заклинання. [2].
Степан Килимник з приводу свята пише: "Відомо нам з етнографічних матеріялів, що в давнину, правдоподібно, існував культ лісів, дерев, культ квітів, – видно, що й це теперішнє свято є відгомоном того давно-минулого, віддзеркалення тих культів, тих дохристиянських вірувань. З веснянок та коляд, як і з інших джерел, ми довідуємось про вірування, що душі "дідів" відходять у квіти-вирій, а душі новонароджених дітей прибувають з квітів. Шануючи квіти – шануємо й новонароджених і тих, що відійшли – "дідів"... Про покійників у цьому святі спогадується дуже мало, але пов'язано свято з дідами лише тим, що були вірування, що душі "дідів" переселяються в новонароджених. Було й таке вірування, можливо лише в деяких місцевостях: Нива вижата, й духи польні "Роди-Рожаниці" переселяються у квіти, у дерева (ліси), води. [1, 77].
Виходячи з вищенаведених свідчень етнографів можемо підтвердити не лише календарну, але й обрядову тотожність Маковія із святами, що відзначаються через місяць після проводів чергового прояву Сонця. При первісному місячно-сонячному календарі на 1 серпня припадав Молодик. Відбувається культ зустрічі нового Місяця-човна на воді, вшанування зелені, а разом із ними новонароджених дітей, померлих та навколошлюбних обрядів.
https://svit.in.ua/pra/8p1.htm
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Спас #Маковій #Обряд #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
До Русі-України
Русь-Україно, свята Земля-Мати Роду нашого!
Ти – Покрова, що мертвих береш до лона свого,
Щоб знову відродилися в наступних поколіннях,
Творячи вічне коло життєоновлення.
Воїни свято охороняють тебе, бо ти Берегиня наша.
За тебе життя віддають на полі бою, і віру мають,
Що душа до Сварога-Батька піде,
І пребуде до небесного війська Перуна.
І буде зі своїми братами і сестрами у єдності
Зі всім Родом небесним
Надихати Рід земний до битви праведної
За Русь-Україну, за Рід наш.
Боротьба наша священна,
Перемогу отримаємо над ворогом кровожерливим,
Що хотів Землю святу у нас відібрати.
Та спроби його марні,
І буде покараний він мечем справедливим.
Боги разом з нами, вони силу свою дають
Вірним синам і донькам – онукам Дажбожим!
Щоб мали ми щастя на своїй Богом даній Землі.
Слава Рідним Богам! Слава Русі-Україні! Слава Роду нашому!
Русь-Україно, свята Земля-Мати Роду нашого!
Ти – Покрова, що мертвих береш до лона свого,
Щоб знову відродилися в наступних поколіннях,
Творячи вічне коло життєоновлення.
Воїни свято охороняють тебе, бо ти Берегиня наша.
За тебе життя віддають на полі бою, і віру мають,
Що душа до Сварога-Батька піде,
І пребуде до небесного війська Перуна.
І буде зі своїми братами і сестрами у єдності
Зі всім Родом небесним
Надихати Рід земний до битви праведної
За Русь-Україну, за Рід наш.
Боротьба наша священна,
Перемогу отримаємо над ворогом кровожерливим,
Що хотів Землю святу у нас відібрати.
Та спроби його марні,
І буде покараний він мечем справедливим.
Боги разом з нами, вони силу свою дають
Вірним синам і донькам – онукам Дажбожим!
Щоб мали ми щастя на своїй Богом даній Землі.
Слава Рідним Богам! Слава Русі-Україні! Слава Роду нашому!