Пашник С.Д. Май. 1-2 травня
https://svit.in.ua/pra/5p1.htm
У багатьох європейських народів місяць травень має назву 'май'. Існує кілька пояснень щодо походження цієї назви. В нашій мові слово "май" означає зелень, найчастіше зелені гілки дерев: "І за образами май, і по гвіздочках май..." (з народної казки). Або: "А тут їде віз повен маю..." У Федьковича: "Підгір'я, що ся маєм крило, в шовкові трави спать ся клонило". [1, 292].
В українській мові є слова "маятися", "майорити", які пов'язані з душами предків, що приходять до нас під час Зелених свят, бо з 1 травня починається зелений тиждень, який завершується святом Трійці на 6 травня (сім шестиденних тижня після Великодня). Саме на початку травня свої перші листя розпускають дерева. Господар заносить до хати клечання і вона наповнюється особливим запахом, з яким до оселі приходять душі Предків. В перших числах травня їх з радістю зустрічають. У багатьох народів ще й досі зберігся звичай "маївки" – розваги, гуляння в гаю чи лісі.
Ці свята мають в Колі Сварожому відповідники в інші пори року: 1-2 серпня, листопада, лютого, коли ушановуються предки.
2 травня відбувається особливе дійство на 40-й день від заходу Коляди і появи Ярила – люди в супроводі духовних осіб, виходять у поле на освячення сходів ярових культур.
В античній мітології Мая (гр. Маіа) була дочкою Атланта і Плейони, одна з плеяд; мати Гермеса. Це також давньоітальська Богиня природи, на честь якої названо присвячений їй місяць травень (май). Іноді Маю вважали дружиною Вулкана, ототожнювали з Бона Деа, Фавною й ін. Пізніше її почали ототожнювати з грецькою Маєю й шанувати як матір Меркурія (Гермеса). [3, 173].
В індуїзмі Майя (Māyá – "Ілюзія") – це хибне знання, недосяжна енергія Бога, яка маскує, приховує реальний світ, підмінюючи його нереальним, ілюзорним. У "Ріґведі" слово "Майя" означає здатність надприродних істот – Богів чи демонів до чарівних, чаклунських перевтілень. Це поняття позитивне стосовно Богів і негативне щодо ворогів і різноманітних демонів. [2, 136].
У кельтів на 1 травня є свято Белтейн в честь Бога Беленуса, що нагадує нам Білобога. Протилежне свято Савань або Самайн 1 листопада (наше Діди). Відповідно по цій календарній лінії у них проходить поділ між літом і зимою. На свято Белтейн вночі запалювали величезне вогнище. У христосівців вшановують день св. Вальпурги, яку вважають покровителькою відьом. Цікаво, що в західній Європі прийнято на 1 травня встановлювати Майське дерево – це прикрашене дерево або високий стовп.
Література:
1. Воропай О. Звичай нашого народу. Етнографічний нарис. – Т.1. – К.: Оберіг, 1991. – 456 с.
2. Калайда Г.І. "Рігведа" для спраглих. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 2009. – 220 с.
3. Словник античної мітології / Упоряд. Козовик I.Я., Пономарів О.Д. – Тернопіль: Навчальна книга-Богдан, 2006. – 312с.
Малюнок Олесі Вакуленко
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Май #ЗеленийТиждень #Весна #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
https://svit.in.ua/pra/5p1.htm
У багатьох європейських народів місяць травень має назву 'май'. Існує кілька пояснень щодо походження цієї назви. В нашій мові слово "май" означає зелень, найчастіше зелені гілки дерев: "І за образами май, і по гвіздочках май..." (з народної казки). Або: "А тут їде віз повен маю..." У Федьковича: "Підгір'я, що ся маєм крило, в шовкові трави спать ся клонило". [1, 292].
В українській мові є слова "маятися", "майорити", які пов'язані з душами предків, що приходять до нас під час Зелених свят, бо з 1 травня починається зелений тиждень, який завершується святом Трійці на 6 травня (сім шестиденних тижня після Великодня). Саме на початку травня свої перші листя розпускають дерева. Господар заносить до хати клечання і вона наповнюється особливим запахом, з яким до оселі приходять душі Предків. В перших числах травня їх з радістю зустрічають. У багатьох народів ще й досі зберігся звичай "маївки" – розваги, гуляння в гаю чи лісі.
Ці свята мають в Колі Сварожому відповідники в інші пори року: 1-2 серпня, листопада, лютого, коли ушановуються предки.
2 травня відбувається особливе дійство на 40-й день від заходу Коляди і появи Ярила – люди в супроводі духовних осіб, виходять у поле на освячення сходів ярових культур.
В античній мітології Мая (гр. Маіа) була дочкою Атланта і Плейони, одна з плеяд; мати Гермеса. Це також давньоітальська Богиня природи, на честь якої названо присвячений їй місяць травень (май). Іноді Маю вважали дружиною Вулкана, ототожнювали з Бона Деа, Фавною й ін. Пізніше її почали ототожнювати з грецькою Маєю й шанувати як матір Меркурія (Гермеса). [3, 173].
В індуїзмі Майя (Māyá – "Ілюзія") – це хибне знання, недосяжна енергія Бога, яка маскує, приховує реальний світ, підмінюючи його нереальним, ілюзорним. У "Ріґведі" слово "Майя" означає здатність надприродних істот – Богів чи демонів до чарівних, чаклунських перевтілень. Це поняття позитивне стосовно Богів і негативне щодо ворогів і різноманітних демонів. [2, 136].
У кельтів на 1 травня є свято Белтейн в честь Бога Беленуса, що нагадує нам Білобога. Протилежне свято Савань або Самайн 1 листопада (наше Діди). Відповідно по цій календарній лінії у них проходить поділ між літом і зимою. На свято Белтейн вночі запалювали величезне вогнище. У христосівців вшановують день св. Вальпурги, яку вважають покровителькою відьом. Цікаво, що в західній Європі прийнято на 1 травня встановлювати Майське дерево – це прикрашене дерево або високий стовп.
Література:
1. Воропай О. Звичай нашого народу. Етнографічний нарис. – Т.1. – К.: Оберіг, 1991. – 456 с.
2. Калайда Г.І. "Рігведа" для спраглих. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 2009. – 220 с.
3. Словник античної мітології / Упоряд. Козовик I.Я., Пономарів О.Д. – Тернопіль: Навчальна книга-Богдан, 2006. – 312с.
Малюнок Олесі Вакуленко
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Май #ЗеленийТиждень #Весна #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
svit.in.ua
Руське Православне Коло
новини, оголошення про Руське Православне Коло
Пашник С.Д. Трійця. Зелені Святки. 6 травня
https://svit.in.ua/pra/5p3.htm
Свято вираховується в постійному сонячному календарі з шестиденними тижнем. Це сьомий тиждень після Великодня. Аналогічні свята річного кола: 6 лютого – Дорота, 6 серпня – Великий Спас (в обох випадках освячення садовини). Трійця завершує три основні святкування: Великдень (Різдво Ярила), Рахманський Великдень (21-й день від Великодня, припадає на середину весни і в середу) і Зелені Святки (42 день). Третє велике свято є вершиною Божої досконалості. (Див. схему шетиденки).
Церковна Трійця наразі святкується також за 7 тижнів від Великодня (вираховується за Пасхалією) і називається ще П'ятидесятницею, бо саме стільки днів виходить при семиденному тижні. [1, 21].
У багатьох місцевостях України п'ятниця і субота напередодні Трійці вважалися поминальними. Також, зазвичай, в ці дні жінки вдосвіта йдуть до лісу, щоб заготувати лікарських трав, рвуть материнку, чебрець, полин, лепеху й прикрашають запашним зіллям світлиці – обтикують лави, стіни, підвіконня, образи, а лепехою притрушують долівку. Галузками клену, липи, ясена оздоблюють обійстя, ворота, тини, хлів, одвірки хати й стріху. Стежку, яка веде від дороги до порога, обтикують високими галузками. [4; 1, 24].
В день Трійці освячують зелень, яка називається клечанням або маєм. Клечання, за народними уявленнями, мало магічні якості. З одного боку, воно сприяло родючості, урожайності, з іншого – виконувало функцію оберегу, відлякування нечистої сили від хати, худоби, двору, городу, поля.
Після завершення свят зілля затикали у стріху, під сволок (від удару блискавки), дещо висушували і протягом року, відповідно за призначенням, заварювали і пили або в наварі купалися. У багатьох районах України зілля розкидали по городу. [1, 22-23].
Обряди, що пов'язані із Зеленими святами
Плетіння вінків
Степан Килимник повідомляє, що вранці дівчата набирають з собою різних харчів, закликають хлопців і з піснями-веснянками та гаївками йдуть у ліс. Там проводяться ігри, співи, хороводи, а потім всі сідають за їжу колом у перемішку – хлопець-дівчина. Після їжі дівчата вибирають з довгим і тонким пруттям-гіллям березки, молодого й непошкодженого деревця. З того тонкого гілля на самій березці завивають вінки й співають відповідних пісень.
Парубки юрбою набігають на дівчат і перешкоджають спочатку вити їм вінки. Потім кожний допомагає своїй дівчині завити вінок:
Ой зав'ю вінки да на всі святки,
Ой на всі святки, на всі празники,
Да рано, рано на всі празники.
А в бору сосна колихалася,
Дочка батенька дожидалася:
– Ой мій батеньку, мій голубчику,
Ти прибудь сюди хоч на літечко;
У мене в тину під воротьми
Синє море розливається,
Пани й гетьмани ізбігалися,
Сьому диву дивувалися.
Завивши вінки на живій березі, хлопці їх відламують обережно і віддають дівчатам. [2, 364-365].
Василь Скуратівський розповідає про кумування на цьому обрядодійстві. Упоравшись з плетінням вінків, дівчата обмінюються одна з одною через віночок крашанками й цілуються: після цього обоє стають "кумами". Коли дійство з вінками й кумуванням закінчується, починають вибирати старшу куму.
Кожна з дівчат скручує або пов'язує у вузол свою хустину й разом підкидають їх угору. Чия підлетіла найвище, та юнка вважається "старшою кумою". Потім утворюють коло. Старша кума присідає, а присутні покривають її хустиною, кінці якої прив'язують до кілочків; вона мовби засинає. Взявшись за руки, подружки танцюють навколо "сплячої русалки". Через деякий час "сплюха" прокидається, нагло підстрибує, вливається у танок і б'є по руках присутніх. Гурт оживає у дотепах, жартах, голосному сміхові. Після цього всі вертаються у село з піснею:
Прилетіла зозуленька
З теплого лісочку
Сіла, пала, закувала
В зеленім садочку.
Ой як вийшла Марусенька,
В неї запитала:
– Скажи мені, зозуленько,
Довго буду в батька?
– Будеш, мила Марусенько,
Сей день до вечора.
– Бодай же ти, зозуленько,
Сім літ не кувала,
Що ти мені, молоденькій,
Правди не сказала. [4].
https://svit.in.ua/pra/5p3.htm
Свято вираховується в постійному сонячному календарі з шестиденними тижнем. Це сьомий тиждень після Великодня. Аналогічні свята річного кола: 6 лютого – Дорота, 6 серпня – Великий Спас (в обох випадках освячення садовини). Трійця завершує три основні святкування: Великдень (Різдво Ярила), Рахманський Великдень (21-й день від Великодня, припадає на середину весни і в середу) і Зелені Святки (42 день). Третє велике свято є вершиною Божої досконалості. (Див. схему шетиденки).
Церковна Трійця наразі святкується також за 7 тижнів від Великодня (вираховується за Пасхалією) і називається ще П'ятидесятницею, бо саме стільки днів виходить при семиденному тижні. [1, 21].
У багатьох місцевостях України п'ятниця і субота напередодні Трійці вважалися поминальними. Також, зазвичай, в ці дні жінки вдосвіта йдуть до лісу, щоб заготувати лікарських трав, рвуть материнку, чебрець, полин, лепеху й прикрашають запашним зіллям світлиці – обтикують лави, стіни, підвіконня, образи, а лепехою притрушують долівку. Галузками клену, липи, ясена оздоблюють обійстя, ворота, тини, хлів, одвірки хати й стріху. Стежку, яка веде від дороги до порога, обтикують високими галузками. [4; 1, 24].
В день Трійці освячують зелень, яка називається клечанням або маєм. Клечання, за народними уявленнями, мало магічні якості. З одного боку, воно сприяло родючості, урожайності, з іншого – виконувало функцію оберегу, відлякування нечистої сили від хати, худоби, двору, городу, поля.
Після завершення свят зілля затикали у стріху, під сволок (від удару блискавки), дещо висушували і протягом року, відповідно за призначенням, заварювали і пили або в наварі купалися. У багатьох районах України зілля розкидали по городу. [1, 22-23].
Обряди, що пов'язані із Зеленими святами
Плетіння вінків
Степан Килимник повідомляє, що вранці дівчата набирають з собою різних харчів, закликають хлопців і з піснями-веснянками та гаївками йдуть у ліс. Там проводяться ігри, співи, хороводи, а потім всі сідають за їжу колом у перемішку – хлопець-дівчина. Після їжі дівчата вибирають з довгим і тонким пруттям-гіллям березки, молодого й непошкодженого деревця. З того тонкого гілля на самій березці завивають вінки й співають відповідних пісень.
Парубки юрбою набігають на дівчат і перешкоджають спочатку вити їм вінки. Потім кожний допомагає своїй дівчині завити вінок:
Ой зав'ю вінки да на всі святки,
Ой на всі святки, на всі празники,
Да рано, рано на всі празники.
А в бору сосна колихалася,
Дочка батенька дожидалася:
– Ой мій батеньку, мій голубчику,
Ти прибудь сюди хоч на літечко;
У мене в тину під воротьми
Синє море розливається,
Пани й гетьмани ізбігалися,
Сьому диву дивувалися.
Завивши вінки на живій березі, хлопці їх відламують обережно і віддають дівчатам. [2, 364-365].
Василь Скуратівський розповідає про кумування на цьому обрядодійстві. Упоравшись з плетінням вінків, дівчата обмінюються одна з одною через віночок крашанками й цілуються: після цього обоє стають "кумами". Коли дійство з вінками й кумуванням закінчується, починають вибирати старшу куму.
Кожна з дівчат скручує або пов'язує у вузол свою хустину й разом підкидають їх угору. Чия підлетіла найвище, та юнка вважається "старшою кумою". Потім утворюють коло. Старша кума присідає, а присутні покривають її хустиною, кінці якої прив'язують до кілочків; вона мовби засинає. Взявшись за руки, подружки танцюють навколо "сплячої русалки". Через деякий час "сплюха" прокидається, нагло підстрибує, вливається у танок і б'є по руках присутніх. Гурт оживає у дотепах, жартах, голосному сміхові. Після цього всі вертаються у село з піснею:
Прилетіла зозуленька
З теплого лісочку
Сіла, пала, закувала
В зеленім садочку.
Ой як вийшла Марусенька,
В неї запитала:
– Скажи мені, зозуленько,
Довго буду в батька?
– Будеш, мила Марусенько,
Сей день до вечора.
– Бодай же ти, зозуленько,
Сім літ не кувала,
Що ти мені, молоденькій,
Правди не сказала. [4].
Водіння Тополі чи Куста
Марина Гримич подає обряд "Водіння Тополі", що проводився в Духів день (другий день Трійці). Дівчата обирали серед себе одну, котра буде зображувати Тополю. Вона піднімала руки догори, з'єднувала їх над головою. На них решта дівчат чіпляла намиста, стрічки, хустки таким чином, що голови взагалі не було видно з-під прикрас. Груди й стан "тополі" також прикрашали різнокольоровими плахтами. Для того, щоб дівчина не втомилася тримати руки над головою, до її тіла прикріплювали дві палички і зв'язували їх над головою докупи. Прибравши Тополю, дівчата водили її по селу від хати до хати. І в кожній хаті хазяїн мав почастувати дівчат. Обійшовши всі хати, дівчата ходили полями. Замість дівчини-Тополі могли використовувати деревце. Або робили дію, що називалася "віха", "дуб", "явір", для цього могли використати хрест чи щоглу, що прикрашалася зіллям. Біля цієї "віхи", що ставилася на галявині в селі чи поруч, і влаштовували народні гуляння: танці, співи, ігри. [1, 25]. Або на високу жердину насаджували колесо з возу, прикрашене зеленню, квітами, стрічками. [5, 72].
Світлана Творун повідомляє, що дівчата водили Тополю під супровід пісні:
Стояла тополя край чистого поля.
– Стій, тополенько, не розвивайся,
Буйному вітроньку не піддавайся.
На Поліссі на Зелені свята водили Куста. У неділю вранці вбирали дівчину в зелене віття і водили від хати до хати, вітаючи господарів, за що отримували гостинці:
Ми водимо Куста
Од хати до хати,
Щоб були всі люди
Щасливі, багаті. [5, 71-72].
Гали Лозко пише, що це дійство подібне до колядницького обходу на Різдво:
Ой ми були у великому лісі,
Нарядили Куста із зеленого клену,
Нарядили Куста із зеленого клену,
Вийди, господарю, із нового покою,
Вийди, господарю, із нового покою,
Винеси Кусту хоч по золотому...
Господарі зустрічали Куста перед порогом хати, перед яким стояв стіл з подарунками або господиня виносила дари на рушнику: хліб, яйця, пироги, солодощі, гроші. Склавши дари в торбину, дівчата дякували і йшли до наступного двору. [3, 38-39].
Закінчувалося водіння дівчини-Куста на тому самому місці, де її вбирали в зеленину. Дівчину перевдягали в звичайний одяг і, знятими з неї вітами та вінками, обвішували криницю або несли зілля в жито, щоб родило.
Література:
1. Гримич М.В. Зелені свята // Родовід. – 1993. – № 5. – С.21-29.
2. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994. – 528 с.
3. Лозко Г.С. Русальна обрядовість у Рідній Вірі // Сварог. – № 24. – 2014. – С.35-41.
4. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994. – Кн. 1.
5. Творун С.О. Практична етнологія для ділових людей. Навчальний посібник. – Вінниця: Книга-Вега, 2005. – 216 с.
Малюнок Олесі Вакуленко
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Трійця #ЗеленийТиждень #Весна #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
Марина Гримич подає обряд "Водіння Тополі", що проводився в Духів день (другий день Трійці). Дівчата обирали серед себе одну, котра буде зображувати Тополю. Вона піднімала руки догори, з'єднувала їх над головою. На них решта дівчат чіпляла намиста, стрічки, хустки таким чином, що голови взагалі не було видно з-під прикрас. Груди й стан "тополі" також прикрашали різнокольоровими плахтами. Для того, щоб дівчина не втомилася тримати руки над головою, до її тіла прикріплювали дві палички і зв'язували їх над головою докупи. Прибравши Тополю, дівчата водили її по селу від хати до хати. І в кожній хаті хазяїн мав почастувати дівчат. Обійшовши всі хати, дівчата ходили полями. Замість дівчини-Тополі могли використовувати деревце. Або робили дію, що називалася "віха", "дуб", "явір", для цього могли використати хрест чи щоглу, що прикрашалася зіллям. Біля цієї "віхи", що ставилася на галявині в селі чи поруч, і влаштовували народні гуляння: танці, співи, ігри. [1, 25]. Або на високу жердину насаджували колесо з возу, прикрашене зеленню, квітами, стрічками. [5, 72].
Світлана Творун повідомляє, що дівчата водили Тополю під супровід пісні:
Стояла тополя край чистого поля.
– Стій, тополенько, не розвивайся,
Буйному вітроньку не піддавайся.
На Поліссі на Зелені свята водили Куста. У неділю вранці вбирали дівчину в зелене віття і водили від хати до хати, вітаючи господарів, за що отримували гостинці:
Ми водимо Куста
Од хати до хати,
Щоб були всі люди
Щасливі, багаті. [5, 71-72].
Гали Лозко пише, що це дійство подібне до колядницького обходу на Різдво:
Ой ми були у великому лісі,
Нарядили Куста із зеленого клену,
Нарядили Куста із зеленого клену,
Вийди, господарю, із нового покою,
Вийди, господарю, із нового покою,
Винеси Кусту хоч по золотому...
Господарі зустрічали Куста перед порогом хати, перед яким стояв стіл з подарунками або господиня виносила дари на рушнику: хліб, яйця, пироги, солодощі, гроші. Склавши дари в торбину, дівчата дякували і йшли до наступного двору. [3, 38-39].
Закінчувалося водіння дівчини-Куста на тому самому місці, де її вбирали в зеленину. Дівчину перевдягали в звичайний одяг і, знятими з неї вітами та вінками, обвішували криницю або несли зілля в жито, щоб родило.
Література:
1. Гримич М.В. Зелені свята // Родовід. – 1993. – № 5. – С.21-29.
2. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994. – 528 с.
3. Лозко Г.С. Русальна обрядовість у Рідній Вірі // Сварог. – № 24. – 2014. – С.35-41.
4. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994. – Кн. 1.
5. Творун С.О. Практична етнологія для ділових людей. Навчальний посібник. – Вінниця: Книга-Вега, 2005. – 216 с.
Малюнок Олесі Вакуленко
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Трійця #ЗеленийТиждень #Весна #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
svit.in.ua
Руське Православне Коло
новини, оголошення про Руське Православне Коло
Пашник С.Д. Велес весняний. 9 травня
https://svit.in.ua/pra/5p2.htm
Ушануванням Велеса рідновіри замінюють Миколу Весняного (Квітчатого). Натомість зимового Миколу святкують 6 грудня, що є невідповідним в річному колі, адже проти травневого свята стоїть Михайло на 8 листопада. І хоч Михайло і Микола в календарі ушановуються під різними датами, ми вважаємо їхню властивість тотожною і пов'язаною з місячною сутністю і опікунством тварин [2, 53].
Світлана Творун пише, що на Весняного Миколи влаштовують заздравні обіди. В деяких селах печуть коржики у вигляді овечок, баранців або їх закручених ріжок, які називаються "миколайчиками", ними пригощають дітей, промовляючи або наспівуючи: "Чибрики, чибрики, миколайчики – пригощайтесь, любі дітки – подолянчики".
Ось як описує дослідниця народної творчості відтворення народного свята Миколи Квітчастого в селі Бохоники Вінницького району місцевим фольклорним колективом "Брикса":
"На кожному кутку села обирають свого Миколу, який повинен бути гарним хазяїном, прикладом для інших. До нього приходять господині сусідки і просять бути їм "Миколою Квітчатим", посіяти гречку і постригти овечку. Отримавши згоду (а від такої честі відмовитися не можна) жінки одягають на голову "Миколи" вінок з квітів, а груди перев'язують барвистими стрічками, за які в кожній хаті йому впихають квіти.
"Микола" з процесією обходить всі будинки на своєму кутку. В кожному дворі господині вручають йому сито з гречкою. "Микола" тричі обходить господаря і господиню, посіваючи їх. При цьому всі присутні співають:
Роди, Боже, гречку на кашу,
На всю годиноньку нашу,
А бджілкам на мед цвіти –
Діточок посолоди,
А нам на гречаники,
Смачні виплиганики.
Після чого "Миколу" запрошують до хати, дають йому в руки ножиці для стрижки овець. На столі, покритому домотканим рядном, кладуть ягнятко, яке притримують діти. "Микола" починав стрижку. Як правило, він навхрест вистригав лише чотири пучки вовни, м'яв її в руках і роздував по килиму. Ці дії також супроводжувалися піснею:
Святий Миколайчику
Пострижи нам ярочку,
Ярочку, яриночку –
Цю божу твариночку,
Барана рогатого,
Для роду багатого.
А вовну розправ, помни –
Дівчатам на килими,
На вовну теплом дмухни –
Нам на теплі кожухи.
У кожній хаті "Миколу" частують стравами з гречки, прикріплюють до стрічки квітку і дарують хліб або пряники-"миколайчики" для дітей. Обійшовши двори свого кутка, "Миколи" разом із сусідами прямували до майдану, де збиралося майже все село. Там всі присутні ставали в три кола, які під спів веснянок починали рухатись одне супроти другого, почергово змінюючи напрямок руху то за сонцем, то проти. Перше коло утворювали "Миколи Квітчаті" з хлібом у руках піднятих над головою, друге – дівчата і діти, третє – всі інші учасники свята. Починалось дійство веснянкою:
Виоремо нивоньку довгеньку,
Посіємо гречку гарненьку,
Гречка вродиться,
Женчики знайдуться –
Гречечку чик, чик, чик.
А в тієї гречки –
Чорнії вершечки,
А в того проса –
Русая коса,
А в тієї пшениці –
Русії косиці.
Від кутка до кутка
Скачуть дівки городка.
Годі, дівки, скакати,
Підем гречку в'язати.
Ти, Галочко сизокрила,
Ти, дівчино чорнобрива,
Скоч у кінець,
А ти, дівчино, поведи танець.
Після урочистого хороводу грали музики, влаштовувались танці, "Миколи Квітчаті" роздавали всім присутнім діткам печиво-"миколайчики", частували паляницями. Господині пригощали гречаними млинцями, а господарі – медовою. [3, 44-45].
Виходячи з цього можна припустити, що це свято має господарські мотиви і присвячене початку стрижки овець, яке припадає на травень-червень. А також на початку травня йде сівба гречки. Звісно, що опікуном тваринництва і землеробства є Бог багатства, достатку Велес, тому йому і присвячене це свято. А Микола – це лише епітет цього давньослов'янського Бога [1, 42].
https://svit.in.ua/pra/5p2.htm
Ушануванням Велеса рідновіри замінюють Миколу Весняного (Квітчатого). Натомість зимового Миколу святкують 6 грудня, що є невідповідним в річному колі, адже проти травневого свята стоїть Михайло на 8 листопада. І хоч Михайло і Микола в календарі ушановуються під різними датами, ми вважаємо їхню властивість тотожною і пов'язаною з місячною сутністю і опікунством тварин [2, 53].
Світлана Творун пише, що на Весняного Миколи влаштовують заздравні обіди. В деяких селах печуть коржики у вигляді овечок, баранців або їх закручених ріжок, які називаються "миколайчиками", ними пригощають дітей, промовляючи або наспівуючи: "Чибрики, чибрики, миколайчики – пригощайтесь, любі дітки – подолянчики".
Ось як описує дослідниця народної творчості відтворення народного свята Миколи Квітчастого в селі Бохоники Вінницького району місцевим фольклорним колективом "Брикса":
"На кожному кутку села обирають свого Миколу, який повинен бути гарним хазяїном, прикладом для інших. До нього приходять господині сусідки і просять бути їм "Миколою Квітчатим", посіяти гречку і постригти овечку. Отримавши згоду (а від такої честі відмовитися не можна) жінки одягають на голову "Миколи" вінок з квітів, а груди перев'язують барвистими стрічками, за які в кожній хаті йому впихають квіти.
"Микола" з процесією обходить всі будинки на своєму кутку. В кожному дворі господині вручають йому сито з гречкою. "Микола" тричі обходить господаря і господиню, посіваючи їх. При цьому всі присутні співають:
Роди, Боже, гречку на кашу,
На всю годиноньку нашу,
А бджілкам на мед цвіти –
Діточок посолоди,
А нам на гречаники,
Смачні виплиганики.
Після чого "Миколу" запрошують до хати, дають йому в руки ножиці для стрижки овець. На столі, покритому домотканим рядном, кладуть ягнятко, яке притримують діти. "Микола" починав стрижку. Як правило, він навхрест вистригав лише чотири пучки вовни, м'яв її в руках і роздував по килиму. Ці дії також супроводжувалися піснею:
Святий Миколайчику
Пострижи нам ярочку,
Ярочку, яриночку –
Цю божу твариночку,
Барана рогатого,
Для роду багатого.
А вовну розправ, помни –
Дівчатам на килими,
На вовну теплом дмухни –
Нам на теплі кожухи.
У кожній хаті "Миколу" частують стравами з гречки, прикріплюють до стрічки квітку і дарують хліб або пряники-"миколайчики" для дітей. Обійшовши двори свого кутка, "Миколи" разом із сусідами прямували до майдану, де збиралося майже все село. Там всі присутні ставали в три кола, які під спів веснянок починали рухатись одне супроти другого, почергово змінюючи напрямок руху то за сонцем, то проти. Перше коло утворювали "Миколи Квітчаті" з хлібом у руках піднятих над головою, друге – дівчата і діти, третє – всі інші учасники свята. Починалось дійство веснянкою:
Виоремо нивоньку довгеньку,
Посіємо гречку гарненьку,
Гречка вродиться,
Женчики знайдуться –
Гречечку чик, чик, чик.
А в тієї гречки –
Чорнії вершечки,
А в того проса –
Русая коса,
А в тієї пшениці –
Русії косиці.
Від кутка до кутка
Скачуть дівки городка.
Годі, дівки, скакати,
Підем гречку в'язати.
Ти, Галочко сизокрила,
Ти, дівчино чорнобрива,
Скоч у кінець,
А ти, дівчино, поведи танець.
Після урочистого хороводу грали музики, влаштовувались танці, "Миколи Квітчаті" роздавали всім присутнім діткам печиво-"миколайчики", частували паляницями. Господині пригощали гречаними млинцями, а господарі – медовою. [3, 44-45].
Виходячи з цього можна припустити, що це свято має господарські мотиви і присвячене початку стрижки овець, яке припадає на травень-червень. А також на початку травня йде сівба гречки. Звісно, що опікуном тваринництва і землеробства є Бог багатства, достатку Велес, тому йому і присвячене це свято. А Микола – це лише епітет цього давньослов'янського Бога [1, 42].
Слід також зазначити, що на цей час починається вигін худоби на полонини в Карпатах. Ці дійства приурочують часто до свята Юрія, який замінює Ярила і переважно пов'язується з весняними святами [4, 36]. Але тут трапилася накладка юліанського календаря на григоріанський, і замість дати ушанування Юрія 23 квітня вийшло 6 травня. Тому треба бути обережними з висновками, бо зі зміщенням ортодоксального церковного календаря на 16 діб від астрономічних подій змістилися і обрядові дії відповідно до господарських робіт.
Література:
1. Пашник С.Д. Руська Православна Віра у питаннях і відповідях. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7523 (2015). – 68 с.
2. Пашник С.Д. Іменослов – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7523 (2015). – 68 с.
3. Творун С.О. Практична етнологія для ділових людей. Навчальний посібник. – Вінниця: Книга-Вега, 2005. – 216 с.
4. Тиводар М.П. Весняні скотарські свята, обряди та вірування населення українських Карпат (друга половина ХІХ – середина 40-х років ХХ ст.) // НТЕ. – 1990. – № 5. С. 32-39.
Малюнок Петра Качалаби
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Велес #Микола #Весна #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
Література:
1. Пашник С.Д. Руська Православна Віра у питаннях і відповідях. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7523 (2015). – 68 с.
2. Пашник С.Д. Іменослов – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7523 (2015). – 68 с.
3. Творун С.О. Практична етнологія для ділових людей. Навчальний посібник. – Вінниця: Книга-Вега, 2005. – 216 с.
4. Тиводар М.П. Весняні скотарські свята, обряди та вірування населення українських Карпат (друга половина ХІХ – середина 40-х років ХХ ст.) // НТЕ. – 1990. – № 5. С. 32-39.
Малюнок Петра Качалаби
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Велес #Микола #Весна #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
svit.in.ua
Руське Православне Коло
новини, оголошення про Руське Православне Коло
Пашник С.Д. Русалчин (Мавчин) Великдень. Зільник. 10 травня
https://svit.in.ua/pra/5p4.htm
Свято Русалчин Великдень відзначається у четвер після Трійці. [1, 21]. За іншими витоками – на четвер перед Трійцею [7, 70], а то й взагалі "від Зеленої неділі аж по наступну – нявчин великдень" [4, 142]. Взагалі з цим питанням у різних авторів немає спільності. Проводимо аналогію з Навським Великоднем в четвер перед Великоднем або на іншу думку в четвер після Великодня, коли поминають предків. Тут виникає свято Зільника (церковне – Симона Зілота), яке за постійним календарем припадає на 10 травня. При шестиденному тижні це якраз і буде четвер після Трійці.
Щодо Зільника і його можливої тотожності з іншими Богами, то приведемо наступне свідчення. Абат Неплах з Опановиць (1322-1368) писав про язичницьких чеських князів, що "вони мали кумира, якого шанували як свого бога, називався ж цей кумир Зелу" (Zelu), тобто Zelun, Zelaun – від *zel (зелений). Відповідником цієї постаті можуть служити грецька Хлоя (зелена), руський Ярило й південнослов'янський Голе, а також – і це найцікавіше – давньоруський Зелус, про якого у XVIII ст. писав Матвій Преторій. [див. 6, 97; 2, 270].
Степан Килимник теж заплутав з поняттям Зеленого і Русального тижня. Але потім вивів окремий пункт "Мавський Великдень" і зазначив, що найстрашніший і найнебезпечніший день на Русальному тижні був Зелений Четвер. Лише у цей день русалки могли ходити по селу. У цей четвер уранці, до сходу сонця, також і ввечері по заході русалки справляли Великдень... І у перший понеділок після Русального тижня відбувалися проводи русалок. [3, 372-373]. Тобто виходить, що Русальний тиждень таки треба справляти після Трійці. Це має відповідати в христосівців післявеликодньому Світлому тижню, в понеділок після нього відбуваються Проводи.
На Русалчин Великдень до сходу Сонця, коли ще не спала роса, ходять збирати трави. Жінки йдуть до потаємних місць – де півня не чути і куди не доноситься собачий гавкіт. Відшукавши рослину, стають обличчям на схід і моляться:
Мати Божа ходила,
Зілля родила,
Відром поливала –
Нам на поміч давала!
чи: Трава-травиця, красна дівиця,
Не я тебе садила, не я й поливала:
Господь тебе садив,
Господь і поливав –
Всякому онукові на поміч давав!
Годилося цього дня митися в купелі з цілющих трав. [5].
Як повідомляє Марина Гримич, селяни вірили, що на русальному тижні русалки виходять із свої схованок (із лісу, з поля, з водоймищ, навіть з боліт) і влаштовують собі свято, яке буває раз на рік. І люди мусять поважати це свято: не працювати, не робити того, що може образити русалок, бути пильними, інакше ті можуть завдати якоїсь великої шкоди… Найчастіше про русалок говорили як про молодих дівчат, які з розпущеним волоссям (часом у вінках) святкують свій тиждень: роблять гойдалки, сплівши дві берези докупи, гойдаються, регочуть, ляскають по воді, співають. У Наддіпров'ї існувало повір'я, що там, де "майки" танцюють, краще росте трава і краще рута зеленіє. [1, 28].
Література:
1. Гримич М.В. Зелені свята // Родовід. – 1993. – № 5. – С.21-29.
2. Ґейштор А. Слов'янська міфологія / Пер. з польськ. – К.: Кліо, 2015. – 416 с.
3. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994. – 528 с.
4. Маковій Г.П. Затоптаний цвіт: Народознавчі оповідки. – К.: Укр. Письменник, 1993. – 205.
5. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн.: К.: Перлина, 1994.
6. Слов’янські вірування. Писемні джерела до вивчення курсу "Релігієзнавство" для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання / Укладач В. О. Артюх. – Суми: Вид-во СумДУ, 2009. – 130 с.
7. Творун С.О. Практична етнологія для ділових людей. Навчальний посібник. – Вінниця: Книга-Вега, 2005. – 216 с.
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Русалки #Мавки #Зільник #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
https://svit.in.ua/pra/5p4.htm
Свято Русалчин Великдень відзначається у четвер після Трійці. [1, 21]. За іншими витоками – на четвер перед Трійцею [7, 70], а то й взагалі "від Зеленої неділі аж по наступну – нявчин великдень" [4, 142]. Взагалі з цим питанням у різних авторів немає спільності. Проводимо аналогію з Навським Великоднем в четвер перед Великоднем або на іншу думку в четвер після Великодня, коли поминають предків. Тут виникає свято Зільника (церковне – Симона Зілота), яке за постійним календарем припадає на 10 травня. При шестиденному тижні це якраз і буде четвер після Трійці.
Щодо Зільника і його можливої тотожності з іншими Богами, то приведемо наступне свідчення. Абат Неплах з Опановиць (1322-1368) писав про язичницьких чеських князів, що "вони мали кумира, якого шанували як свого бога, називався ж цей кумир Зелу" (Zelu), тобто Zelun, Zelaun – від *zel (зелений). Відповідником цієї постаті можуть служити грецька Хлоя (зелена), руський Ярило й південнослов'янський Голе, а також – і це найцікавіше – давньоруський Зелус, про якого у XVIII ст. писав Матвій Преторій. [див. 6, 97; 2, 270].
Степан Килимник теж заплутав з поняттям Зеленого і Русального тижня. Але потім вивів окремий пункт "Мавський Великдень" і зазначив, що найстрашніший і найнебезпечніший день на Русальному тижні був Зелений Четвер. Лише у цей день русалки могли ходити по селу. У цей четвер уранці, до сходу сонця, також і ввечері по заході русалки справляли Великдень... І у перший понеділок після Русального тижня відбувалися проводи русалок. [3, 372-373]. Тобто виходить, що Русальний тиждень таки треба справляти після Трійці. Це має відповідати в христосівців післявеликодньому Світлому тижню, в понеділок після нього відбуваються Проводи.
На Русалчин Великдень до сходу Сонця, коли ще не спала роса, ходять збирати трави. Жінки йдуть до потаємних місць – де півня не чути і куди не доноситься собачий гавкіт. Відшукавши рослину, стають обличчям на схід і моляться:
Мати Божа ходила,
Зілля родила,
Відром поливала –
Нам на поміч давала!
чи: Трава-травиця, красна дівиця,
Не я тебе садила, не я й поливала:
Господь тебе садив,
Господь і поливав –
Всякому онукові на поміч давав!
Годилося цього дня митися в купелі з цілющих трав. [5].
Як повідомляє Марина Гримич, селяни вірили, що на русальному тижні русалки виходять із свої схованок (із лісу, з поля, з водоймищ, навіть з боліт) і влаштовують собі свято, яке буває раз на рік. І люди мусять поважати це свято: не працювати, не робити того, що може образити русалок, бути пильними, інакше ті можуть завдати якоїсь великої шкоди… Найчастіше про русалок говорили як про молодих дівчат, які з розпущеним волоссям (часом у вінках) святкують свій тиждень: роблять гойдалки, сплівши дві берези докупи, гойдаються, регочуть, ляскають по воді, співають. У Наддіпров'ї існувало повір'я, що там, де "майки" танцюють, краще росте трава і краще рута зеленіє. [1, 28].
Література:
1. Гримич М.В. Зелені свята // Родовід. – 1993. – № 5. – С.21-29.
2. Ґейштор А. Слов'янська міфологія / Пер. з польськ. – К.: Кліо, 2015. – 416 с.
3. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994. – 528 с.
4. Маковій Г.П. Затоптаний цвіт: Народознавчі оповідки. – К.: Укр. Письменник, 1993. – 205.
5. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн.: К.: Перлина, 1994.
6. Слов’янські вірування. Писемні джерела до вивчення курсу "Релігієзнавство" для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання / Укладач В. О. Артюх. – Суми: Вид-во СумДУ, 2009. – 130 с.
7. Творун С.О. Практична етнологія для ділових людей. Навчальний посібник. – Вінниця: Книга-Вега, 2005. – 216 с.
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Русалки #Мавки #Зільник #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
svit.in.ua
Руське Православне Коло
новини, оголошення про Руське Православне Коло
Пашник С.Д. Проводи Русалок. 13 травня
https://svit.in.ua/pra/5p5.htm
Перший після русалчиного тижня понеділок вважається останнім днем "князівства русалок". Це є звичаєві проводи нявок з поля до лісу чи води. У такому урочистому дійстві беруть участь усі жінки й чимало чоловіків (за іншими джерелами тільки жінки [3, 72]). Дата свята виставляється за шестиденкою з прив'язкою до днів тижня.
Прикрасившись квітами та галузками з дерев, всі йдуть в поле, наспівуючи:
Ой проведу я русалочок до броду,
А сама вернуся додому.
- Ідіте, русалки, ідіте,
Да нашого жита не ломіте...
Да наше житечко в колосочку,
Да наші дівоньки в віночку.
... Проводили русалочки, проводили,
Щоб вони до нас не ходили,
Да нашого житечка не ломили,
Да наших дівочок не ловили. [2, 374].
Як варіант, дівчата брали сухого маю (троїцька зелень, клечання) і йдуть до річки. Там вони роблять з маю ляльку, ніби дівку, називають її русалкою. Спочатку носять ту русалку з піснями по полю, а ввечері підходять до річки й кидають у воду. Це називається "топити русалок". [1, 159].
Жінки цього дня влаштовують для померлих поминальну трапезу, яка носить назву "Мнявку душити", "Шуляка гонити" або "Русалочку проводжати". Під час трапези в полі русалкам в жито кидають через голову шматочки хліба та інших страв, виливають вино і воду, роздають діткам солодощі, співають русальних пісень. По закінченні трапези жінки струшують зі скатерки крихти їжі в жито і починають махати нею над головою, інші махають невеликими хустинками, вигукуючи: "Гай! гай! гай! Тікай, шуляк, тікай". Так вони проганяють шуляка, який в народній уяві є символом передчасної наглої смерті. Це робиться для того, щоб відігнати від села пошесті, мор, голод, війну, які несуть передчасну смерть населенню. [3, 72].
Література:
1. Давидюк В.Ф. Первісна міфологія українського фольклору. – Луцьк: Волинська обл. друк., 2005. – 310 с.
2. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994. – 528 с.
3. Творун С.О. Практична етнологія для ділових людей. Навчальний посібник. – Вінниця: Книга-Вега, 2005. – 216 с.
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Русалки #Мавки #Проводи #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
https://svit.in.ua/pra/5p5.htm
Перший після русалчиного тижня понеділок вважається останнім днем "князівства русалок". Це є звичаєві проводи нявок з поля до лісу чи води. У такому урочистому дійстві беруть участь усі жінки й чимало чоловіків (за іншими джерелами тільки жінки [3, 72]). Дата свята виставляється за шестиденкою з прив'язкою до днів тижня.
Прикрасившись квітами та галузками з дерев, всі йдуть в поле, наспівуючи:
Ой проведу я русалочок до броду,
А сама вернуся додому.
- Ідіте, русалки, ідіте,
Да нашого жита не ломіте...
Да наше житечко в колосочку,
Да наші дівоньки в віночку.
... Проводили русалочки, проводили,
Щоб вони до нас не ходили,
Да нашого житечка не ломили,
Да наших дівочок не ловили. [2, 374].
Як варіант, дівчата брали сухого маю (троїцька зелень, клечання) і йдуть до річки. Там вони роблять з маю ляльку, ніби дівку, називають її русалкою. Спочатку носять ту русалку з піснями по полю, а ввечері підходять до річки й кидають у воду. Це називається "топити русалок". [1, 159].
Жінки цього дня влаштовують для померлих поминальну трапезу, яка носить назву "Мнявку душити", "Шуляка гонити" або "Русалочку проводжати". Під час трапези в полі русалкам в жито кидають через голову шматочки хліба та інших страв, виливають вино і воду, роздають діткам солодощі, співають русальних пісень. По закінченні трапези жінки струшують зі скатерки крихти їжі в жито і починають махати нею над головою, інші махають невеликими хустинками, вигукуючи: "Гай! гай! гай! Тікай, шуляк, тікай". Так вони проганяють шуляка, який в народній уяві є символом передчасної наглої смерті. Це робиться для того, щоб відігнати від села пошесті, мор, голод, війну, які несуть передчасну смерть населенню. [3, 72].
Література:
1. Давидюк В.Ф. Первісна міфологія українського фольклору. – Луцьк: Волинська обл. друк., 2005. – 310 с.
2. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994. – 528 с.
3. Творун С.О. Практична етнологія для ділових людей. Навчальний посібник. – Вінниця: Книга-Вега, 2005. – 216 с.
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Русалки #Мавки #Проводи #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
svit.in.ua
Руське Православне Коло
новини, оголошення про Руське Православне Коло
Пашник С.Д. Шум. 1 червня
https://svit.in.ua/pra/6p1.htm
Свято Шума відкриває початок літа. Як повідомляє С. Губерначук, у гетитів літнє свято звалося Ата-Шум (Антахшум. – С.П.) [3, 34]. Це, напевне, Старий Шум, який стоїть у річному коловороті протилежно від Нового Шума (Наум, Нашум), яке святкують 1 грудня. Свято Наума пов'язане з мудрістю і початком у давнину навчального періоду. За багатьма легендами різних народів символом мудрості є Змій. Перед цим святом, 30 листопада, ушановується змієборець Андра (Індра, Ондер). Він своєю палицею, мусив вбити Змія, який оновлюється (воскресає) 1 грудня. А вже 1 червня він стає зрілим або старим. Підтвердженням причетності змія до свята Шума, має своєрідний звук, який видає плазун у вигляді шипіння.
Валерій Войтович зазначає, що своїм листям шумить ліс, тому під Шумом саме й розуміють духа ліса. У давнину ліс називали Шумом, ще давніше Шумлячим. Шум Шумлячий – Бог лісу та лісового шуму. Шум – ліс із своїми таємницями та принадами іноді буває страшним і небезпечним. Особливо Шумлячий вельми сердитий тоді, коли б'ються лісовики між собою. Тоді здіймає він бурю і ламає віковічні дерева. [1, 130].
Слов'янські народи як варіант зберегли назву лісу як шум: шума у сербів, šuma у хорватів, шума у македонців.
В українській гаївці, продовжує Войотович, співається: "А в нашого Шума зелена шуба". Звичайно, що мова йде про зелений ліс, який вже сповна розкрив свою красу в літню пору. Могутнього Бога дівчата викликають веснянками-гаївками, що мають назву "Шум" (див. гру). Цими та іншими магічними піснями юнки пробуджують Шумлячого, щоб розвивався в зелені, набирався весняно-літньої сили, щоб приносив радість і відганяв усе лихе. Утворивши коло, бралися дівчата за руки, то спускали їх, то піднімали до гори – творячи щось подібне до колихання дерев. Коли опускали руки донизу, починали неймовірно жваво танцювати. У цей час "налітали" парубки, кожен хапав свою юнку і утворювався безмежно веселий танець.
Ліс-Шум – святиня Богів, він завжди манив людей своєю безмежною таємницею, своїм дивошумом могутніх вікових дерев. [1, 132-136].
Дослідник А.В. Цьось приводить наступну гру "Віночок", яка пов'язана з ушануванням Шума:
Всі учасники гри стають в шеренгу і беруться за руки. Два крайні гравці з одного кінця підіймають угору руки, а два крайні із другого кінця проходять між ними, ведучи за собою всіх інших. Потім вони так само проходять під руками другої, третьої і всіх наступних пар. Таким чином пари ніби переплітаються у вінок. Кожен гравець кладе ліву руку на плече лівого, праву – на руку правого сусіда, крайні гравці теж переплітаються руками і починається хоровод. Усі співають:
Ой нумо-нумо
В плетеного Шума!
Як наша мати
Буде розплітати?
Розплетися (заплетися), Шуме,
Розплетися (заплетися)!
Хрещатий барвінку,
Розстелися!
Коли приспівка закінчиться, ведучий (крайній гравець, який проходив під руками усіх пар) починає з протилежного кінця відривати від ряду одного гравця за одним. Останнього в ряду підкидають вгору, вигукуючи: "Горю, горю!" Так гра закінчується. [4].
Подібні забави описує у книзі "Звичаї нашого народу" Олекса Воропай:
Дівчата беруться за руки і творять два ключі – один за одним паралельно – і при цьому співають:
Ой, нумо, нумо,
В Зеленого Шума.
А в нашого Шума
Зеленая шуба.
Після цього обидва "ключі" біжать вперед, а потім назад і при цьому співають:
Ой, Шум ходить по діброві
А Шумиха рибу ловить,
Що вловила, те пропила,
Своїй дочці не вгодила.
Постій, дочко, до суботи,
Куплю плахту і чоботи. –
Червоная плахта,
Зелена запаска –
Люби мене, козаченько,
Коли твоя ласка.
На Чорноморщині дівчата, виводячи "Шум" (гра аналогічна до "Віночку") завертають у коло і пробігають під "Аркою" рук останніх двох дівчат, а ті, пропустивши всіх, самі під своїми ж руками повертаються так, що їхні руки складаються навхрест. Таким чином останні пари дівчат пробігають під руками наступних пар і стають одна проти одної в дві лави, утворюючи при цьому з своїх рук щось на зразок плоту. Заплітаючи такий пліт, дівчата співають:
Ой, нумо, нумо,
В зеленого Шума,
Огірки-жовтяки,
Женітеся, парубки,
https://svit.in.ua/pra/6p1.htm
Свято Шума відкриває початок літа. Як повідомляє С. Губерначук, у гетитів літнє свято звалося Ата-Шум (Антахшум. – С.П.) [3, 34]. Це, напевне, Старий Шум, який стоїть у річному коловороті протилежно від Нового Шума (Наум, Нашум), яке святкують 1 грудня. Свято Наума пов'язане з мудрістю і початком у давнину навчального періоду. За багатьма легендами різних народів символом мудрості є Змій. Перед цим святом, 30 листопада, ушановується змієборець Андра (Індра, Ондер). Він своєю палицею, мусив вбити Змія, який оновлюється (воскресає) 1 грудня. А вже 1 червня він стає зрілим або старим. Підтвердженням причетності змія до свята Шума, має своєрідний звук, який видає плазун у вигляді шипіння.
Валерій Войтович зазначає, що своїм листям шумить ліс, тому під Шумом саме й розуміють духа ліса. У давнину ліс називали Шумом, ще давніше Шумлячим. Шум Шумлячий – Бог лісу та лісового шуму. Шум – ліс із своїми таємницями та принадами іноді буває страшним і небезпечним. Особливо Шумлячий вельми сердитий тоді, коли б'ються лісовики між собою. Тоді здіймає він бурю і ламає віковічні дерева. [1, 130].
Слов'янські народи як варіант зберегли назву лісу як шум: шума у сербів, šuma у хорватів, шума у македонців.
В українській гаївці, продовжує Войотович, співається: "А в нашого Шума зелена шуба". Звичайно, що мова йде про зелений ліс, який вже сповна розкрив свою красу в літню пору. Могутнього Бога дівчата викликають веснянками-гаївками, що мають назву "Шум" (див. гру). Цими та іншими магічними піснями юнки пробуджують Шумлячого, щоб розвивався в зелені, набирався весняно-літньої сили, щоб приносив радість і відганяв усе лихе. Утворивши коло, бралися дівчата за руки, то спускали їх, то піднімали до гори – творячи щось подібне до колихання дерев. Коли опускали руки донизу, починали неймовірно жваво танцювати. У цей час "налітали" парубки, кожен хапав свою юнку і утворювався безмежно веселий танець.
Ліс-Шум – святиня Богів, він завжди манив людей своєю безмежною таємницею, своїм дивошумом могутніх вікових дерев. [1, 132-136].
Дослідник А.В. Цьось приводить наступну гру "Віночок", яка пов'язана з ушануванням Шума:
Всі учасники гри стають в шеренгу і беруться за руки. Два крайні гравці з одного кінця підіймають угору руки, а два крайні із другого кінця проходять між ними, ведучи за собою всіх інших. Потім вони так само проходять під руками другої, третьої і всіх наступних пар. Таким чином пари ніби переплітаються у вінок. Кожен гравець кладе ліву руку на плече лівого, праву – на руку правого сусіда, крайні гравці теж переплітаються руками і починається хоровод. Усі співають:
Ой нумо-нумо
В плетеного Шума!
Як наша мати
Буде розплітати?
Розплетися (заплетися), Шуме,
Розплетися (заплетися)!
Хрещатий барвінку,
Розстелися!
Коли приспівка закінчиться, ведучий (крайній гравець, який проходив під руками усіх пар) починає з протилежного кінця відривати від ряду одного гравця за одним. Останнього в ряду підкидають вгору, вигукуючи: "Горю, горю!" Так гра закінчується. [4].
Подібні забави описує у книзі "Звичаї нашого народу" Олекса Воропай:
Дівчата беруться за руки і творять два ключі – один за одним паралельно – і при цьому співають:
Ой, нумо, нумо,
В Зеленого Шума.
А в нашого Шума
Зеленая шуба.
Після цього обидва "ключі" біжать вперед, а потім назад і при цьому співають:
Ой, Шум ходить по діброві
А Шумиха рибу ловить,
Що вловила, те пропила,
Своїй дочці не вгодила.
Постій, дочко, до суботи,
Куплю плахту і чоботи. –
Червоная плахта,
Зелена запаска –
Люби мене, козаченько,
Коли твоя ласка.
На Чорноморщині дівчата, виводячи "Шум" (гра аналогічна до "Віночку") завертають у коло і пробігають під "Аркою" рук останніх двох дівчат, а ті, пропустивши всіх, самі під своїми ж руками повертаються так, що їхні руки складаються навхрест. Таким чином останні пари дівчат пробігають під руками наступних пар і стають одна проти одної в дві лави, утворюючи при цьому з своїх рук щось на зразок плоту. Заплітаючи такий пліт, дівчата співають:
Ой, нумо, нумо,
В зеленого Шума,
Огірки-жовтяки,
Женітеся, парубки,
Ой вам трясця – не дівка.
Трясця вам, а не нам,
Трясця нашим ворогам.
Ой, у того Шума, Зеленая шуба...
На сплетені руки ставлять босоноге дитя років п'яти або шести, хлопця або дівчину – "аби шустре було, щоб шкереберть не полетіло". Дитя ходить по живому "плоті чи містку", а хор співає:
Шум ходить по діброві,
А Шумиха рибу ловить;
Що вловила, те й пропила,
Сукні дочці не купила.
Пожди, доню, до суботи,
Куплю сукню і чоботи.
Пожди, доню, понеділка,
Зів'ю вінок із барвінка.
Абож мені сукню крайте,
Абож мене заміж дайте.
В міру того, як "Шум" рухається вперед по руках хоровідниць, залишені позаду пари дівчат перебігають наперед і знову сплітають з своїх рук "місток". Таким чином "Шум" може йти і йти далі; так він звичайно рухається доти, доки не обійде навколо храму. [2, 308-310].
Література:
1. Войтович В.М. Сокіл-Род. Легенди та міфи стародавніх українців. – Рівне: Оріяна, 1997. – 332 с.
2. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. – Т.1. – К.: Оберіг, 1991. – 456 с.
3. Губерначук С. Дажбог мене вислав... // Сварог. – 2001. – №11-12. – С. 34-38.
4. Цьось А.В. Українські народні ігри та забави: Навчальний посібник. – Луцьк: Надстир'я, 1994. – 96 с.
Малюнок Валерія Войтовича "Шум"
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Шум #Ліс #Літо #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
Трясця вам, а не нам,
Трясця нашим ворогам.
Ой, у того Шума, Зеленая шуба...
На сплетені руки ставлять босоноге дитя років п'яти або шести, хлопця або дівчину – "аби шустре було, щоб шкереберть не полетіло". Дитя ходить по живому "плоті чи містку", а хор співає:
Шум ходить по діброві,
А Шумиха рибу ловить;
Що вловила, те й пропила,
Сукні дочці не купила.
Пожди, доню, до суботи,
Куплю сукню і чоботи.
Пожди, доню, понеділка,
Зів'ю вінок із барвінка.
Абож мені сукню крайте,
Абож мене заміж дайте.
В міру того, як "Шум" рухається вперед по руках хоровідниць, залишені позаду пари дівчат перебігають наперед і знову сплітають з своїх рук "місток". Таким чином "Шум" може йти і йти далі; так він звичайно рухається доти, доки не обійде навколо храму. [2, 308-310].
Література:
1. Войтович В.М. Сокіл-Род. Легенди та міфи стародавніх українців. – Рівне: Оріяна, 1997. – 332 с.
2. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. – Т.1. – К.: Оберіг, 1991. – 456 с.
3. Губерначук С. Дажбог мене вислав... // Сварог. – 2001. – №11-12. – С. 34-38.
4. Цьось А.В. Українські народні ігри та забави: Навчальний посібник. – Луцьк: Надстир'я, 1994. – 96 с.
Малюнок Валерія Войтовича "Шум"
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Шум #Ліс #Літо #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
svit.in.ua
Руське Православне Коло
новини, оголошення про Руське Православне Коло
Forwarded from Яромир ᛉ ᛏ ᛋ Січеславський (Jaro_bot)
Капище та обряд
Капище- це святе місце, яке влаштовано певним чином, а не просто без будь-якого порядку навколо вогнища, бо то вже Требище (Місце де просто приносять треби-пожертви Рідним Богам). У центрі на Капищі можуть розташовуватися або образ одного з Рідних Богів, або Ватра чи в темний період року Крада. Іноді замість Образів може бути встановлений Родовий Стовп або священний Камінь Алатир.
Докладніше тут: https://svarga.com.ua/blog/524-kapishhe-ta-obryad.html
______________
Більше інформації на сайті:
https://svarga.com.ua
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
5363 5421 0169 1013
Картка Monobank:
4441 1144 2850 0944
#РіднаВіра #ЯромирСічеславський
Капище- це святе місце, яке влаштовано певним чином, а не просто без будь-якого порядку навколо вогнища, бо то вже Требище (Місце де просто приносять треби-пожертви Рідним Богам). У центрі на Капищі можуть розташовуватися або образ одного з Рідних Богів, або Ватра чи в темний період року Крада. Іноді замість Образів може бути встановлений Родовий Стовп або священний Камінь Алатир.
Докладніше тут: https://svarga.com.ua/blog/524-kapishhe-ta-obryad.html
______________
Більше інформації на сайті:
https://svarga.com.ua
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
5363 5421 0169 1013
Картка Monobank:
4441 1144 2850 0944
#РіднаВіра #ЯромирСічеславський
Шановні друзі, пошесть пішла інтернетом з хибною статею про трипільську культуру, матріархат і фото із жінкою в тюлі. Цей матеріал на зразок такого, що трипільці були вегетаріанці і не воювали. Є багато нормальних статей, які мало поширюють, а ось аніж дурніше, тим краще постять.
Пропоную статтю археолога Михайла Відейка СОНЦЕ, МІСЯЦЬ І НЕБЕЛІВСЬКИЙ ХРАМ. На фото макет Небелівського храму в Духовному центрі "Релігія Природи".
https://svit.in.ua/stat/nebelivka.pdf
Пропоную статтю археолога Михайла Відейка СОНЦЕ, МІСЯЦЬ І НЕБЕЛІВСЬКИЙ ХРАМ. На фото макет Небелівського храму в Духовному центрі "Релігія Природи".
https://svit.in.ua/stat/nebelivka.pdf
Forwarded from Яромир ᛉ ᛏ ᛋ Січеславський (Jaro_bot)
Світолад української оселі
Цьому дослідженню передувала розмова із жінкою, що захоплюється феншуєм. Зустрівши мене на Хортиці із величезною колючкою акації, вона порадила поставити її в південній частині житла, щоб відганяти лихо. Я заперечила, що наш народ завжди поклонявся сонцю і захищатися від нього було б просто дивно. Похитнути китайські істини мені не вдалося, проте довелося замислитися, чи все, що приходить з чужих земель, корисно для нас.
Докладніше тут: https://svarga.com.ua/svitolad-ukraiinskoii-oseli.html
______________
Більше інформації на сайті:
https://svarga.com.ua
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
5363 5421 0169 1013
Картка Monobank:
4441 1144 2850 0944
#РіднаВіра #ЯромирСічеславський
Цьому дослідженню передувала розмова із жінкою, що захоплюється феншуєм. Зустрівши мене на Хортиці із величезною колючкою акації, вона порадила поставити її в південній частині житла, щоб відганяти лихо. Я заперечила, що наш народ завжди поклонявся сонцю і захищатися від нього було б просто дивно. Похитнути китайські істини мені не вдалося, проте довелося замислитися, чи все, що приходить з чужих земель, корисно для нас.
Докладніше тут: https://svarga.com.ua/svitolad-ukraiinskoii-oseli.html
______________
Більше інформації на сайті:
https://svarga.com.ua
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
5363 5421 0169 1013
Картка Monobank:
4441 1144 2850 0944
#РіднаВіра #ЯромирСічеславський
Черговий раз вигулькнуло хибне свято Видів день на 15 черня. На жаль, до моїх зауважень не дослухаються і вперто продовжують його відзначати подеякі громади. Доходить до того, що мої зауваження щодо свята просто видаляються, аби їм не заважали святкувати неіснуюче свято. Тому черговий раз ставлю уривок з моєї статті "Помилки рідновірів при укладанні календаря", повністю стаття тут: https://svit.in.ua/stat/st82.htm
"Галина Лозко вписала свято Літнього Світовида на 15 червня [Лозко, 92]. Читаємо у дослідника календаря Власова В. ("Вокруг света", 1986, №8) про цю подію: "У XII столітті в знаменитому язичницькому храмі на острові Рюген, в Арконі, літнє свято Святовита відзначався 15 червня за юліанським календарем - в справжній день сонцестояння в цьому столітті." [Власов].
У М.Костомарова [див. Костомаров] знаходимо про тотожність західного Святовида і Дажбога, як богів Сонця. Літній Святовит називається Руєвит, він же Літній Дажбог – Купало, що святкується на літнє сонцестояння. Тобто 15 червня юліанського календаря в XII ст. – це й є свято Купали на сонцестояння. Не забуваємо, що юліанський календар кожні 128 років набирав одну добу відставання, ось сонцестояння і змістилося на 15 червня. Тому ця дата є грубою помилкою в сучасному календарі.
Також на осіннє рівнодення Г.Лозко ставить і Світовида осіннього, який у М.Костомарова має назву проява Поревит, а відповідно Дажбог осінній – це Мир. Чому не названі відповідні прояви Сонця залишається загадкою."
"Галина Лозко вписала свято Літнього Світовида на 15 червня [Лозко, 92]. Читаємо у дослідника календаря Власова В. ("Вокруг света", 1986, №8) про цю подію: "У XII столітті в знаменитому язичницькому храмі на острові Рюген, в Арконі, літнє свято Святовита відзначався 15 червня за юліанським календарем - в справжній день сонцестояння в цьому столітті." [Власов].
У М.Костомарова [див. Костомаров] знаходимо про тотожність західного Святовида і Дажбога, як богів Сонця. Літній Святовит називається Руєвит, він же Літній Дажбог – Купало, що святкується на літнє сонцестояння. Тобто 15 червня юліанського календаря в XII ст. – це й є свято Купали на сонцестояння. Не забуваємо, що юліанський календар кожні 128 років набирав одну добу відставання, ось сонцестояння і змістилося на 15 червня. Тому ця дата є грубою помилкою в сучасному календарі.
Також на осіннє рівнодення Г.Лозко ставить і Світовида осіннього, який у М.Костомарова має назву проява Поревит, а відповідно Дажбог осінній – це Мир. Чому не названі відповідні прояви Сонця залишається загадкою."
Forwarded from Яромир ᛉ ᛏ ᛋ Січеславський (Jaromir Sich)
Дорогі брати та сестри!
У цей тяжкий час, коли наші землі вкриває тінь війни, ми стоїмо перед випробуваннями, які вимагають від нас сили та єдності. Наші воїни, як справжні сини Перуна, борються на передовій, захищаючи кожен клаптик нашої священної землі. Вони втілюють в собі міць і мужність наших предків, і кожен їхній подвиг – це священний акт захисту нашої Батьківщини.
Як Волхв, я закликаю всіх вас відчути зв'язок з нашим духовним корінням, з нашими Богами та Предками. Нехай Вогонь Сварога палає в наших серцях, даруючи нам силу і натхнення. Наші молитви та слави до Велеса нехай принесуть мудрість і виваженість у ці важкі часи. Нехай Перун благословить наших воїнів на перемогу, даруючи їм непохитну силу і незламний дух.
У цей час нам всім потрібно стати єдиним цілим, як колись наші Предки стояли перед обличчям небезпеки. Підтримуйте наших захисників, допомагайте їм всім, чим можете. Нехай наші серця об'єднаються в одній славбі, в одному обряді, щоб наша земля відчувала підтримку своїх дітей.
Нехай вогні наших капищ горять яскраво, освітлюючи шлях нашим воїнам і даруючи надію. Нехай кожен з нас відчує себе частиною великої духовної спільноти, яка шанує своїх Предків і береже свої традиції. Ми маємо відповідальність перед нашими Богами, перед нашими предками, перед нашими дітьми як Рід земний.
Ми – онукі Дажбожі. У нас тече кров Предків наших - великих воїнів і мудреців. Наша віра, наша сила і наша єдність – це те, що допоможе нам подолати всі труднощі. Нехай Велес веде нас шляхом мудрості, Перун дарує непохитну волю, а Сварог благословить наші дії на славу нашої землі.
Пам'ятайте, що разом ми сильні. Разом ми непереможні. Нехай наші Славби досягнуть Богів Рідних та Предків святих, нехай наші обряди будуть почуті, і нехай наші серця залишаються міцними та незламними.
Слава Україні! Слава героям! Слава Рідним Богам!
З вірою та надією,
Волхв Яромир.
У цей тяжкий час, коли наші землі вкриває тінь війни, ми стоїмо перед випробуваннями, які вимагають від нас сили та єдності. Наші воїни, як справжні сини Перуна, борються на передовій, захищаючи кожен клаптик нашої священної землі. Вони втілюють в собі міць і мужність наших предків, і кожен їхній подвиг – це священний акт захисту нашої Батьківщини.
Як Волхв, я закликаю всіх вас відчути зв'язок з нашим духовним корінням, з нашими Богами та Предками. Нехай Вогонь Сварога палає в наших серцях, даруючи нам силу і натхнення. Наші молитви та слави до Велеса нехай принесуть мудрість і виваженість у ці важкі часи. Нехай Перун благословить наших воїнів на перемогу, даруючи їм непохитну силу і незламний дух.
У цей час нам всім потрібно стати єдиним цілим, як колись наші Предки стояли перед обличчям небезпеки. Підтримуйте наших захисників, допомагайте їм всім, чим можете. Нехай наші серця об'єднаються в одній славбі, в одному обряді, щоб наша земля відчувала підтримку своїх дітей.
Нехай вогні наших капищ горять яскраво, освітлюючи шлях нашим воїнам і даруючи надію. Нехай кожен з нас відчує себе частиною великої духовної спільноти, яка шанує своїх Предків і береже свої традиції. Ми маємо відповідальність перед нашими Богами, перед нашими предками, перед нашими дітьми як Рід земний.
Ми – онукі Дажбожі. У нас тече кров Предків наших - великих воїнів і мудреців. Наша віра, наша сила і наша єдність – це те, що допоможе нам подолати всі труднощі. Нехай Велес веде нас шляхом мудрості, Перун дарує непохитну волю, а Сварог благословить наші дії на славу нашої землі.
Пам'ятайте, що разом ми сильні. Разом ми непереможні. Нехай наші Славби досягнуть Богів Рідних та Предків святих, нехай наші обряди будуть почуті, і нехай наші серця залишаються міцними та незламними.
Слава Україні! Слава героям! Слава Рідним Богам!
З вірою та надією,
Волхв Яромир.