Пашник С.Д. Сорочини. Жайворонки. 9 березня
https://www.svit.in.ua/pra/3p3.htm
Вважаємо це свято продовженням попереднього свята Лади (8 березня). Воно є основним ушанування весняного прояву Богині Землі, адже збереглося в народній традиції.
На 9 березня христосівці поставили свято Сорок мучеників Севастійських, яке, на думку Степана Килимника, перейшло з давньої віри: "З святом 40 святих тісно пов'язане вірування, що найраніше прилітають жайворонки з вирію, а в жайворонках то були душі дідів-прадідів, що саме на весну прилітали на рідну ниву. Жайворонки – це маленькі птички, що жили лише в полі. А тому й випечені "жайворонки" – це була жертва польним духам, рожаницям, душам-прадідів, опікунам нив." [1, 301-302].
Проф. Є. Онацький (Українська Мала Енциклопедія, кн.2, ст.145, Буенос-Айрес, 1958 р.) пише: "На "Сорок мучеників" (9-го березня) пекли з тіста пташків на честь жайворонків, що ніби того дня вилітали з вирію. Це була жертва весні, яка в ріжних формах була відома ще недавно в нас і в інших слов'ян. Розносячи печених "жайворонків" діти співали веснянки. Головний їх мотив – закликання весни." [1, 302].
Для нас важливо, що це давнє свято збереглося серед нашого народу як ушанування весни і перших її сповісників – птахів, що прилітали з вирію. Відповідно Мати-Земля з пробудженням природи якби отримувала нове тіло. Далі подаємо опис свята за Василем Скуратівським.
У цей день зустрічають птахів з вирію. Матері печуть з тіста "пташок", з якими діти бігають, закликаючи їх прилетіти:
Вилети, гулю, горою,
Винеси літо з собою.
Вилетіла гуля горою –
Винесла літо з собою.
У обрядодії зустрічі птахів беруть участь дівчата і хлопці. Вибравши поміж себе найсимпатичнішу юнку, прикрашали її стрічками й віночком.
Вийшовши за село, гурт заспівує:
Ой ти Весно, ти Весна,
Ти чого до нас прийшла?
Паняночка відповідає:
Я прийшла до вас з теплом,
Із зеленим житечком.
Обійшовши довкола, всі стають на пагорбі й закликають птахів:
Із краю кураю
Пташок викликаю:
– Летіть, жайворонки,
До нашої сторонки,
Спішіть, ластів'ята,
До нашої хати –
Весну зустрічати,
Зиму проводжати!
Якщо бачите в небі гусей, кидайте їм услід соломинки, приказуючи:
– Гуси, гуси! Нате вам на гніздечко та на здоров'ячко, а нам на тепло!
Якщо дітям зустрінеться якась перелітна птиця, то це на радість. Ощасливлені, всі гуртом вертаються в село, співаючи веснянки:
Зима ти наша біла,
Вже ти нам дуже надоїла!
Весна наша красна,
Що ти нам принесла?
– Мужикам по ціпочку,
Бабам по платочку,
Дівкам по віночку,
Парубкам по квітоньці,
По гарній дівоньці.
У цей день юнки варять сорок вареників із сиром і частують хлопців. [2].
Література:
1. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994. – 528 с.
2. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2-х кн. – К.: Перлина, 1994.
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Сорочини #Жайворнки #Пташки #Весна #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
https://www.svit.in.ua/pra/3p3.htm
Вважаємо це свято продовженням попереднього свята Лади (8 березня). Воно є основним ушанування весняного прояву Богині Землі, адже збереглося в народній традиції.
На 9 березня христосівці поставили свято Сорок мучеників Севастійських, яке, на думку Степана Килимника, перейшло з давньої віри: "З святом 40 святих тісно пов'язане вірування, що найраніше прилітають жайворонки з вирію, а в жайворонках то були душі дідів-прадідів, що саме на весну прилітали на рідну ниву. Жайворонки – це маленькі птички, що жили лише в полі. А тому й випечені "жайворонки" – це була жертва польним духам, рожаницям, душам-прадідів, опікунам нив." [1, 301-302].
Проф. Є. Онацький (Українська Мала Енциклопедія, кн.2, ст.145, Буенос-Айрес, 1958 р.) пише: "На "Сорок мучеників" (9-го березня) пекли з тіста пташків на честь жайворонків, що ніби того дня вилітали з вирію. Це була жертва весні, яка в ріжних формах була відома ще недавно в нас і в інших слов'ян. Розносячи печених "жайворонків" діти співали веснянки. Головний їх мотив – закликання весни." [1, 302].
Для нас важливо, що це давнє свято збереглося серед нашого народу як ушанування весни і перших її сповісників – птахів, що прилітали з вирію. Відповідно Мати-Земля з пробудженням природи якби отримувала нове тіло. Далі подаємо опис свята за Василем Скуратівським.
У цей день зустрічають птахів з вирію. Матері печуть з тіста "пташок", з якими діти бігають, закликаючи їх прилетіти:
Вилети, гулю, горою,
Винеси літо з собою.
Вилетіла гуля горою –
Винесла літо з собою.
У обрядодії зустрічі птахів беруть участь дівчата і хлопці. Вибравши поміж себе найсимпатичнішу юнку, прикрашали її стрічками й віночком.
Вийшовши за село, гурт заспівує:
Ой ти Весно, ти Весна,
Ти чого до нас прийшла?
Паняночка відповідає:
Я прийшла до вас з теплом,
Із зеленим житечком.
Обійшовши довкола, всі стають на пагорбі й закликають птахів:
Із краю кураю
Пташок викликаю:
– Летіть, жайворонки,
До нашої сторонки,
Спішіть, ластів'ята,
До нашої хати –
Весну зустрічати,
Зиму проводжати!
Якщо бачите в небі гусей, кидайте їм услід соломинки, приказуючи:
– Гуси, гуси! Нате вам на гніздечко та на здоров'ячко, а нам на тепло!
Якщо дітям зустрінеться якась перелітна птиця, то це на радість. Ощасливлені, всі гуртом вертаються в село, співаючи веснянки:
Зима ти наша біла,
Вже ти нам дуже надоїла!
Весна наша красна,
Що ти нам принесла?
– Мужикам по ціпочку,
Бабам по платочку,
Дівкам по віночку,
Парубкам по квітоньці,
По гарній дівоньці.
У цей день юнки варять сорок вареників із сиром і частують хлопців. [2].
Література:
1. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994. – 528 с.
2. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2-х кн. – К.: Перлина, 1994.
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Сорочини #Жайворнки #Пташки #Весна #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
www.svit.in.ua
Руське Православне Коло
новини, оголошення про Руське Православне Коло
Пашник С.Д. Пробудження Перуна. 14 березня
https://svit.in.ua/pra/3p8.htm
В наших народних джерелах ми не бачимо цього свята. Виставляємо його напроти Здвиження (14 вересня), коли Перун мав би піти спати. Підтвердженням того, що це свято могло бути у нас, є аналогічні свята у інших народів на 14 березня. Наприклад, свято Марса у римлян (старий Марс вмирав, а новий народжувався) чи Мордехая (Мардука) у жидів, коли відзначається його перемога над Гаманом (Велесом) на свято Пурим (14 адара). [2].
Ми б ще порівняли пробудження Перуна з середньовічними розповідями про легендарного короля Артура, що уособлює весняне сонячне божество, якому дано силу витягти з каменю меча Ескалібура [3, 139]. Тобто після довгої зими і панування Велеса, войовнича сила пробуджується, щоб воскресити Землю. В цей час починалася навігація, збиралися до військових походів, і молоді воїни готувалися до бою.
Василь Скуратівський подає, що за народною традицією весна настає від Теплого Олекси 17 березня, а блискавку уособлює архангел Гавриїл (Гаврило), якого ушановують на Благовісника 26 березня. [4, 20, 36]. 17 березня у більшості західних країн відзначається День Святого Патрика. Іноді Петра ототожнюють із Перуном.
Ще припускаємо, що могло бути три дні між смертю старого Бога і народженням нового, притому в місячно-сонячному календарі це дні повного місяця між 14 і 17 березня. В нашому випадку зміна влади Перуна на Велеса (як старого Перуна) могла відзначатися один день 14 вересня, а вже зміна старого Бога (Велеса) на нового (Перуна) проходила три дні.
Іван Огієнко також приводить народне вірування про пробудження Перуна: "На крилатих вогнистих конях Перун їздить по небу в вогненній колісниці. На зиму він замикає Небо й засинає, а весною своїм могутнім молотом розбиває зимові пута з землі, і все знову оживає. Старе оповідання каже, що як прилетить з Вирію зозуля, вона будить Перуна з зимового сну, і він відмикає Небо й пускає на землю тепло. Тому й зозуля віщий птах." [1, 98]. Щоправда з приводу зозулі виникають сумніви, бо ця птаха прилітає на наші землі в кінці квітня, а грози можуть бути набагато раніше. Швидше зозуля має алегоричний образ, як і ластівка.
"Перун, коли вперше по зимі виїздить на Небо, то своїм першим громом воскрешає землю. Цей перший грім дає силу не тільки землі, але й людям. Коли вперше гримить, то ще й тепер хрестяться й опираються спиною об дерево чи об що інше, і спина не буде боліти цілий рік, і буде щаститися такій людині". [1, 99].
Перун посилає блискавки, що весною будять землю до життя, й запліднює її дощами. Блискавки проганяють, коли треба, хмари, а також злих демонів, і випускають на волю Світло…
Література:
1. Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Іст.-реліг. моногр. Видання друге. - К.: АТ "Обереги", 1994. - 424 с.
2. Пашник С.Д. Про наше весняне свято Матері-Землі та нежидівське свято Пурим. – www.svit.in.ua/sta/st30.
3. Пернатьев Ю.С. Тайны и феномены эпох. От древних времен до наших дней. – Харьков: КСД, 2008. – 320 с.
4. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2-х кн. – К.: Перлина, 1994.
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Перун #Велес #Артур #Марс #Мардук# Весна #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
https://svit.in.ua/pra/3p8.htm
В наших народних джерелах ми не бачимо цього свята. Виставляємо його напроти Здвиження (14 вересня), коли Перун мав би піти спати. Підтвердженням того, що це свято могло бути у нас, є аналогічні свята у інших народів на 14 березня. Наприклад, свято Марса у римлян (старий Марс вмирав, а новий народжувався) чи Мордехая (Мардука) у жидів, коли відзначається його перемога над Гаманом (Велесом) на свято Пурим (14 адара). [2].
Ми б ще порівняли пробудження Перуна з середньовічними розповідями про легендарного короля Артура, що уособлює весняне сонячне божество, якому дано силу витягти з каменю меча Ескалібура [3, 139]. Тобто після довгої зими і панування Велеса, войовнича сила пробуджується, щоб воскресити Землю. В цей час починалася навігація, збиралися до військових походів, і молоді воїни готувалися до бою.
Василь Скуратівський подає, що за народною традицією весна настає від Теплого Олекси 17 березня, а блискавку уособлює архангел Гавриїл (Гаврило), якого ушановують на Благовісника 26 березня. [4, 20, 36]. 17 березня у більшості західних країн відзначається День Святого Патрика. Іноді Петра ототожнюють із Перуном.
Ще припускаємо, що могло бути три дні між смертю старого Бога і народженням нового, притому в місячно-сонячному календарі це дні повного місяця між 14 і 17 березня. В нашому випадку зміна влади Перуна на Велеса (як старого Перуна) могла відзначатися один день 14 вересня, а вже зміна старого Бога (Велеса) на нового (Перуна) проходила три дні.
Іван Огієнко також приводить народне вірування про пробудження Перуна: "На крилатих вогнистих конях Перун їздить по небу в вогненній колісниці. На зиму він замикає Небо й засинає, а весною своїм могутнім молотом розбиває зимові пута з землі, і все знову оживає. Старе оповідання каже, що як прилетить з Вирію зозуля, вона будить Перуна з зимового сну, і він відмикає Небо й пускає на землю тепло. Тому й зозуля віщий птах." [1, 98]. Щоправда з приводу зозулі виникають сумніви, бо ця птаха прилітає на наші землі в кінці квітня, а грози можуть бути набагато раніше. Швидше зозуля має алегоричний образ, як і ластівка.
"Перун, коли вперше по зимі виїздить на Небо, то своїм першим громом воскрешає землю. Цей перший грім дає силу не тільки землі, але й людям. Коли вперше гримить, то ще й тепер хрестяться й опираються спиною об дерево чи об що інше, і спина не буде боліти цілий рік, і буде щаститися такій людині". [1, 99].
Перун посилає блискавки, що весною будять землю до життя, й запліднює її дощами. Блискавки проганяють, коли треба, хмари, а також злих демонів, і випускають на волю Світло…
Література:
1. Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Іст.-реліг. моногр. Видання друге. - К.: АТ "Обереги", 1994. - 424 с.
2. Пашник С.Д. Про наше весняне свято Матері-Землі та нежидівське свято Пурим. – www.svit.in.ua/sta/st30.
3. Пернатьев Ю.С. Тайны и феномены эпох. От древних времен до наших дней. – Харьков: КСД, 2008. – 320 с.
4. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2-х кн. – К.: Перлина, 1994.
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Перун #Велес #Артур #Марс #Мардук# Весна #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
www.svit.in.ua
Руське Православне Коло
новини, оголошення про Руське Православне Коло
Пашник С.Д. Вербиця. 18 березня
https://svit.in.ua/pra/3p4.htm
Свято відзначають за тиждень перед Великоднем. 18 березня – це дата за постійним календарем: 24 – 6 = 18. Зараз, коли свята накладені на семиденку, то втрачається постійна прив'язка чисел до днів тижня. Тому ми подаємо таблицю, щоб легше було орієнтуватися чому саме ці числа вибрані для свят (див. табл. в статті про шестиденку).
Далі подаємо опис свята за етнографічними джерелами.
Вербу здавен шанував наш народ – вона найскоріше сповіщає прихід весни. Є в нас віра, що верба втілює в собі велику силу життя. Вітер вербну гілочку відломив. Гілочка гнана вітром заплакала за життям, відламаним кінцем до сирої землі припала, і Матінка-Земля їй життя врятувала. Вербна гілка пустила корінь. З гілочки виросла велика верба – ми, люди природи, зачаровані великою спонукою життя! І святу таїну життя у вербі бачачи, ми перед Великоднем вітально, радісно торкаємося самі до себе гілочками і кажемо:
Не я б'ю – верба б'є,
Недалечко червоне яєчко,
За тиждень – Великдень!
Не вмирай, не вмирай
Великодня дожидай!
Що значить – не я турбую тебе, а сила життя, що є в мені, виявляє торжество своє. [2, 367].
Відтак, на Вербну неділю в усіх храмах відбувається врочистий обряд посвячення вербових галузок. Після Богослужіння священнослужитель скроплював гілочки свяченою водою.
За звичаєм батьки "б'ють" свяченими галузками й дітей:
Не я б'ю – верба б'є:
Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля!
Повернувшись із відправи, більші галузки втикають біля дороги чи на городі, щоб свячене дерево пустило глибоке коріння. А якщо ще доволі холодно, то гілочку ставлять вдома у глечик з водою і очікують поки потеплішає і можна посадити деревце у землю. Від того, очевидно, українські села завжди потопають у вербах. Перед тим, як посадити галузку, кажуть:
– Щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток!
Крім доріг та обійсть, вербу висаджують також у полі біля криниць, щоб вода завжди була чистою і холодною, а обіч річок та ставків – щоб зміцнити береги від обвалів та замулення.
Посвячені галузки затикають також у хлівах і стайнях – щоб нечиста не правувала. Решту ж кладуть за образи на покуті. Це дерево допомагає від багатьох недуг і має неабияку магічну силу. Виганяючи вперше корів на пасовисько, їх обов'язково благословляють свяченою вербою – щоб тварини не губили череди й всяка нечисть не чіплялася. [3].
З понеділка після Вербиці починається Білий тиждень – готуються до зустрічі Великодня, наводять порядок.
Можливо аналогом або передоднем Вербиці є свято зеленого Патрика 17 березня в Ірландії, яке поширилося на багато країн. Урочистості у день св. Патрика зазвичай включають паради і фестивалі, виконання танців кейлі і носіння зеленого одягу або трилисників – листочок молодої конюшини. В східній церкві на цей день припадає свято Олекси Теплого – день бджолярів, бо з того дня виставляють вулики на пасіку [див. 1, 249].
Література:
1. Воропай О. Звичай нашого народу. Етнографічний нарис. – Т.1. – К.: Оберіг, 1991. – 456 с.
2. Силенко Л. Мага Віра. – Канада, США: видавництво РУНвіри, 1979, – 1427 с.
3. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2-х кн. – К.: Перлина, 1994.
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Вербиця #Великдень #Календар #Весна #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
https://svit.in.ua/pra/3p4.htm
Свято відзначають за тиждень перед Великоднем. 18 березня – це дата за постійним календарем: 24 – 6 = 18. Зараз, коли свята накладені на семиденку, то втрачається постійна прив'язка чисел до днів тижня. Тому ми подаємо таблицю, щоб легше було орієнтуватися чому саме ці числа вибрані для свят (див. табл. в статті про шестиденку).
Далі подаємо опис свята за етнографічними джерелами.
Вербу здавен шанував наш народ – вона найскоріше сповіщає прихід весни. Є в нас віра, що верба втілює в собі велику силу життя. Вітер вербну гілочку відломив. Гілочка гнана вітром заплакала за життям, відламаним кінцем до сирої землі припала, і Матінка-Земля їй життя врятувала. Вербна гілка пустила корінь. З гілочки виросла велика верба – ми, люди природи, зачаровані великою спонукою життя! І святу таїну життя у вербі бачачи, ми перед Великоднем вітально, радісно торкаємося самі до себе гілочками і кажемо:
Не я б'ю – верба б'є,
Недалечко червоне яєчко,
За тиждень – Великдень!
Не вмирай, не вмирай
Великодня дожидай!
Що значить – не я турбую тебе, а сила життя, що є в мені, виявляє торжество своє. [2, 367].
Відтак, на Вербну неділю в усіх храмах відбувається врочистий обряд посвячення вербових галузок. Після Богослужіння священнослужитель скроплював гілочки свяченою водою.
За звичаєм батьки "б'ють" свяченими галузками й дітей:
Не я б'ю – верба б'є:
Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля!
Повернувшись із відправи, більші галузки втикають біля дороги чи на городі, щоб свячене дерево пустило глибоке коріння. А якщо ще доволі холодно, то гілочку ставлять вдома у глечик з водою і очікують поки потеплішає і можна посадити деревце у землю. Від того, очевидно, українські села завжди потопають у вербах. Перед тим, як посадити галузку, кажуть:
– Щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток!
Крім доріг та обійсть, вербу висаджують також у полі біля криниць, щоб вода завжди була чистою і холодною, а обіч річок та ставків – щоб зміцнити береги від обвалів та замулення.
Посвячені галузки затикають також у хлівах і стайнях – щоб нечиста не правувала. Решту ж кладуть за образи на покуті. Це дерево допомагає від багатьох недуг і має неабияку магічну силу. Виганяючи вперше корів на пасовисько, їх обов'язково благословляють свяченою вербою – щоб тварини не губили череди й всяка нечисть не чіплялася. [3].
З понеділка після Вербиці починається Білий тиждень – готуються до зустрічі Великодня, наводять порядок.
Можливо аналогом або передоднем Вербиці є свято зеленого Патрика 17 березня в Ірландії, яке поширилося на багато країн. Урочистості у день св. Патрика зазвичай включають паради і фестивалі, виконання танців кейлі і носіння зеленого одягу або трилисників – листочок молодої конюшини. В східній церкві на цей день припадає свято Олекси Теплого – день бджолярів, бо з того дня виставляють вулики на пасіку [див. 1, 249].
Література:
1. Воропай О. Звичай нашого народу. Етнографічний нарис. – Т.1. – К.: Оберіг, 1991. – 456 с.
2. Силенко Л. Мага Віра. – Канада, США: видавництво РУНвіри, 1979, – 1427 с.
3. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2-х кн. – К.: Перлина, 1994.
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Вербиця #Великдень #Календар #Весна #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
www.svit.in.ua
Руське Православне Коло
новини, оголошення про Руське Православне Коло
Пашник С.Д. Великдень. Благовіщення. 25 березня
https://svit.in.ua/pra/3p7.htm
Сонце має чотири основні періоди в річному колі пов'язаних з сонцестояннями і рівноденнями. Ці свята порівнюються з життям людини і віковими посвятами. Кожен тиждень відповідає 1 року життя людини. 25 грудня (Коляда) починається життя Сонця (людини) як дитини. Через 15 шестиденних тижнів-років (25 березня) Сонце (людина) вмирає як дитина і народжується юнаком. Тобто з'являється весняний прояв Сонця – Ярило. Через 30 тижнів (24 червня) народжується зрілий чоловік (Купало), а через 45 тижнів (24 вересня) Сонце стає дідом (Мир).
За постійним календарем свята цього циклу припадають на 24 числа, а коли місяць має 31 день зміщуються на один день вперед, щоб не зламати систему звичаєвих відрахувань наступних свят.
Свято весняного рівнодення називається Великдень, бо день стає більше ночі – тому й Великий. Вважається, що в цей день Добро перемагає Зло.
Благовіщення – друга назва свята, яка пов'язується із заплідненням Матері-Землі. Серед народу часто наголошується про рівнозначність свята Великодня і Благовіщення. Вважали, що раніше Благовіщення Великдень святкувати не можна.
Все лише тому, що дата 25 березня відноситься до того ж Великодня тільки в сонячному постійному календарі. І це свято мало б відповідати рівноденню. Земля народить Сонце через 9 місяців – 25 грудня. Аналогічно церковники ставлять запліднення Іоана Предтечі на осіннє рівнодення. Не треба відкидати значення цих свят, бо Біблія не наголошує на чітку дату, коли ці події відбувалися і церква поставила запліднення на відповідні свята нашої прадавньої Віри.
Так як юліанський календар на кожні 128 років набирав одну добу, то папа римський Григорій 13-й у 1582 році на пораду астрономів провів реформу і змістив його на 10 діб до дати 21 березня, що визначала рівнодення на Нікейському соборі (325 р.), коли й приймалися основні постулати церкви. [2, 51]. Тому зараз Великдень вираховується ортодоксами і католиками за місяцем: в першу неділю після повені, що настає після рівнодення. Для вирахування Великодня церквою використовуються Пасхалії. Дата Великодня може припадати в період від 22 березня до 25 квітня. Для ортодоксів, які користуються юліанським календарем (хоч українські церкви і перейшли в 2023 році на новий стиль, але пасхалія залишилися від юліанського календаря), у XX–XXI століттях це відповідає періоду з 4 квітня по 8 травня за державним стилем.
З цього й виходить, що католики можуть відзначити Великдень до 4 квітня, а ортодоксам часто приходиться чекати нового повного місяця. Тоді свято Великодня зсувається на кінець квітня – травень і повністю втрачає момент відродження Природи.
Ще одна цікава річ. Якщо на Великдень припаде жидівський Песах, то католики його святкують разом із жидами, а греко-ортодокси переносять на тиждень уперед, аби не робити це з тими, хто розіп'яв Ісуса Христоса.
Слід також зазначити, що Песах (свято виходу жидів з Єгипту, що первісно мало сільськогосподарське походження) помилково ототожнюють з Великоднем і рівноденням. Самі жиди його святкують 15 нісана (повінь), що відповідає нашому 15 квітня. Зараз прийнято, що Песах не може відзначатися раніше весняного рівнодення. Але, як визнають самі жиди, їхній календар випереджає. Більш традиційно для різних народів після рівнодення чекали молодика для визначення початку року, тобто 1 нісана – жидівський Новий рік царів, але він зараз може бути навіть раніше рівнодення. [3, 323].
Великдень – одне з головних весняних свят. Люди з особливою пошаною ставилися до нього, оскільки вважали, що Дух світла благословляє Землю і все живе на ній, а відтак, є великим гріхом братися за будь-яку роботу. На Благовіщення-Великдень, Сонце, виходячи з-за гір, грає. Від Введення до Благовіщення не можна порати Землі, бо Земля відпочиває і набирається сили, а від Благовіщення можна працювати коло неї, бо в цей день Бог благословляє Землю і всяке дихання. За іншим повір'ям, Бог вкладає голову в Землю, щоб її розігріти, і від того будиться вся живина, що спала в Землі: мурахи, жаби, гади. [4].
https://svit.in.ua/pra/3p7.htm
Сонце має чотири основні періоди в річному колі пов'язаних з сонцестояннями і рівноденнями. Ці свята порівнюються з життям людини і віковими посвятами. Кожен тиждень відповідає 1 року життя людини. 25 грудня (Коляда) починається життя Сонця (людини) як дитини. Через 15 шестиденних тижнів-років (25 березня) Сонце (людина) вмирає як дитина і народжується юнаком. Тобто з'являється весняний прояв Сонця – Ярило. Через 30 тижнів (24 червня) народжується зрілий чоловік (Купало), а через 45 тижнів (24 вересня) Сонце стає дідом (Мир).
За постійним календарем свята цього циклу припадають на 24 числа, а коли місяць має 31 день зміщуються на один день вперед, щоб не зламати систему звичаєвих відрахувань наступних свят.
Свято весняного рівнодення називається Великдень, бо день стає більше ночі – тому й Великий. Вважається, що в цей день Добро перемагає Зло.
Благовіщення – друга назва свята, яка пов'язується із заплідненням Матері-Землі. Серед народу часто наголошується про рівнозначність свята Великодня і Благовіщення. Вважали, що раніше Благовіщення Великдень святкувати не можна.
Все лише тому, що дата 25 березня відноситься до того ж Великодня тільки в сонячному постійному календарі. І це свято мало б відповідати рівноденню. Земля народить Сонце через 9 місяців – 25 грудня. Аналогічно церковники ставлять запліднення Іоана Предтечі на осіннє рівнодення. Не треба відкидати значення цих свят, бо Біблія не наголошує на чітку дату, коли ці події відбувалися і церква поставила запліднення на відповідні свята нашої прадавньої Віри.
Так як юліанський календар на кожні 128 років набирав одну добу, то папа римський Григорій 13-й у 1582 році на пораду астрономів провів реформу і змістив його на 10 діб до дати 21 березня, що визначала рівнодення на Нікейському соборі (325 р.), коли й приймалися основні постулати церкви. [2, 51]. Тому зараз Великдень вираховується ортодоксами і католиками за місяцем: в першу неділю після повені, що настає після рівнодення. Для вирахування Великодня церквою використовуються Пасхалії. Дата Великодня може припадати в період від 22 березня до 25 квітня. Для ортодоксів, які користуються юліанським календарем (хоч українські церкви і перейшли в 2023 році на новий стиль, але пасхалія залишилися від юліанського календаря), у XX–XXI століттях це відповідає періоду з 4 квітня по 8 травня за державним стилем.
З цього й виходить, що католики можуть відзначити Великдень до 4 квітня, а ортодоксам часто приходиться чекати нового повного місяця. Тоді свято Великодня зсувається на кінець квітня – травень і повністю втрачає момент відродження Природи.
Ще одна цікава річ. Якщо на Великдень припаде жидівський Песах, то католики його святкують разом із жидами, а греко-ортодокси переносять на тиждень уперед, аби не робити це з тими, хто розіп'яв Ісуса Христоса.
Слід також зазначити, що Песах (свято виходу жидів з Єгипту, що первісно мало сільськогосподарське походження) помилково ототожнюють з Великоднем і рівноденням. Самі жиди його святкують 15 нісана (повінь), що відповідає нашому 15 квітня. Зараз прийнято, що Песах не може відзначатися раніше весняного рівнодення. Але, як визнають самі жиди, їхній календар випереджає. Більш традиційно для різних народів після рівнодення чекали молодика для визначення початку року, тобто 1 нісана – жидівський Новий рік царів, але він зараз може бути навіть раніше рівнодення. [3, 323].
Великдень – одне з головних весняних свят. Люди з особливою пошаною ставилися до нього, оскільки вважали, що Дух світла благословляє Землю і все живе на ній, а відтак, є великим гріхом братися за будь-яку роботу. На Благовіщення-Великдень, Сонце, виходячи з-за гір, грає. Від Введення до Благовіщення не можна порати Землі, бо Земля відпочиває і набирається сили, а від Благовіщення можна працювати коло неї, бо в цей день Бог благословляє Землю і всяке дихання. За іншим повір'ям, Бог вкладає голову в Землю, щоб її розігріти, і від того будиться вся живина, що спала в Землі: мурахи, жаби, гади. [4].
Люди йдуть на нічну Богослужбу. Біля Храму розводиться священний вогонь, який підтримується до сходу Сонця. Хто залишився вдома, намагається провести ніч без сну і підтримує вогнище в печі або запалює до ранку свічку.
Степан Килимник повідомляє, що доброю ознакою було, коли господар давав на цей очисний великодній вогонь щось із сухого дерева з свого господарства – жертва вогню й весні. Старші парубки здобували "живий вогонь" тертям сухої деревини. Потім чотири парубки стають навколо приготовленої великої купи сухого дерева, тримаючи палаючу суху головешку, і під речитатив запалюють вогнище:
Ой ти, сонечко праведне, засвіти, засвіти,
Землю-матінку пригорни, пригорни…
Весну-Ладу запали, запали…
Лихі сили віджени, віджени…
(Зап. о. В.Мельник, Кисілі на Волині, 1915 р.)
У давнину біля цих священних весняних вогнів на честь Сонця та Богині весни і кохання Лади – провадилися ігрища, співи, водили веснянок-гаївок, чаклували і словом, і рухами:
Ой, Лада, Лада, всім на світі рада… [1, 77-79].
Зранку в святковому одязі люди йдуть до Храму. Вдома, по можливості, ніхто не залишається. Кому не вистачає місця в Храмі, той стоїть у дворі, знявши шапку.
У храмі в цей день святять хлібці – паски у вигляді фалічного символу (високі, з білою піною-глазуррю і насінням на маківці), вона символізує родючість; друга форма паски – низька, кругла як Сонце, і яйця (крашанки, писанки, дряпанки) як символи вічного життя. Освячували також іншу їжу в тому числі м'ясну.
Хоча в давнину вважалося, що краще святити паску до сходу Сонця і господар мав повернутися зі свяченим ще досвіту [1, 83]. Після богослужіння всі братаються, висловлюючи велику радість, вітаючи один одного з Великоднем і Воскресінням природи.
За два тижні перед святом наповнюють тарілку землею, яку засівають вівсом чи іншим зерном. На Великдень, коли зелень підійметься, "могилку" (так називають зелену поросль), обкладають яйцями, освячують у Храмі, і ставлять на стіл перед тим, як розговлятися.
У народі побутувало вірування, що на Благовіщення відкривалося небо. В той час можна випросити собі від Бога славу. А як уже маєш славу, то обов'язково станеш і багатим і щасливим.
Шкаралупу з посвячених яєць кидають у річку, щоб допливла до рахманів і сповістила про Великдень. [4].
У С. Килимника можна знайти опис великодніх ігрищ. Цокання-товкання писанками-крашанками, полягає в тому, що треба розбити своїм яйцем яйце супротивника. Програє той, чиє яйце з двох спроб розбивається з обох боків. І він має віддати своє розбите яйце переможцю.
В іншій грі участь беруть кілька дітлахів. Під горбочком кожен залишає по яйцю і за визначеною чергою скочують зверху інше яйце. Якщо це яйце зачіпає чиєсь нижнє яйце, то їх забирають собі, а якщо ні – то яйце, що скочувалося, залишається в нижньому ряді. [1, 91-92].
У цього ж автора можна знайти опис, як дівчата на Великдень віддають "колодку" хлопцям за подарунок, який вони зробили на свято Колодія. Це своєрідний вияв симпатії і кохання, навіть запорука до одруження. Хоч дівчина часта віддає "колодку" кільком хлопцям, але "своєму" хлопцю вона віддасть найкращі писанки до пари, ще й вишитій хустинці. Це робиться так, що парубок має здогадатися чи буде дівчина його, натомість дівчина має побачити, чи хлопець до неї має приязнь, коли він приймає "колодку". [1, 92].
Вранці, часто ще досвіту, в перший день Великодня малі хлопці ходять від хати до хати прославляти віршами Сонце, що воскресло. Гарною ознакою було, коли хлопчики першими приходили до хати. Прийнято таких малих щедро обдаровувати. [1, 87]. Цей звичай аналогічний до зимового Різдва.
Література:
1. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994. – 528 с.
2. Пашник С.Д. До календарних витоків // Родове Вогнище. – К.: РВ РПВ. – №3. – 7513. – С. 51.
3. Раввин Исраэль-Меир Лау. Практика иудаизма в свете устной Торы. – Израиль: Масада, 1991. – 459 с.
4. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2-х кн. – К.: Перлина, 1994.
Степан Килимник повідомляє, що доброю ознакою було, коли господар давав на цей очисний великодній вогонь щось із сухого дерева з свого господарства – жертва вогню й весні. Старші парубки здобували "живий вогонь" тертям сухої деревини. Потім чотири парубки стають навколо приготовленої великої купи сухого дерева, тримаючи палаючу суху головешку, і під речитатив запалюють вогнище:
Ой ти, сонечко праведне, засвіти, засвіти,
Землю-матінку пригорни, пригорни…
Весну-Ладу запали, запали…
Лихі сили віджени, віджени…
(Зап. о. В.Мельник, Кисілі на Волині, 1915 р.)
У давнину біля цих священних весняних вогнів на честь Сонця та Богині весни і кохання Лади – провадилися ігрища, співи, водили веснянок-гаївок, чаклували і словом, і рухами:
Ой, Лада, Лада, всім на світі рада… [1, 77-79].
Зранку в святковому одязі люди йдуть до Храму. Вдома, по можливості, ніхто не залишається. Кому не вистачає місця в Храмі, той стоїть у дворі, знявши шапку.
У храмі в цей день святять хлібці – паски у вигляді фалічного символу (високі, з білою піною-глазуррю і насінням на маківці), вона символізує родючість; друга форма паски – низька, кругла як Сонце, і яйця (крашанки, писанки, дряпанки) як символи вічного життя. Освячували також іншу їжу в тому числі м'ясну.
Хоча в давнину вважалося, що краще святити паску до сходу Сонця і господар мав повернутися зі свяченим ще досвіту [1, 83]. Після богослужіння всі братаються, висловлюючи велику радість, вітаючи один одного з Великоднем і Воскресінням природи.
За два тижні перед святом наповнюють тарілку землею, яку засівають вівсом чи іншим зерном. На Великдень, коли зелень підійметься, "могилку" (так називають зелену поросль), обкладають яйцями, освячують у Храмі, і ставлять на стіл перед тим, як розговлятися.
У народі побутувало вірування, що на Благовіщення відкривалося небо. В той час можна випросити собі від Бога славу. А як уже маєш славу, то обов'язково станеш і багатим і щасливим.
Шкаралупу з посвячених яєць кидають у річку, щоб допливла до рахманів і сповістила про Великдень. [4].
У С. Килимника можна знайти опис великодніх ігрищ. Цокання-товкання писанками-крашанками, полягає в тому, що треба розбити своїм яйцем яйце супротивника. Програє той, чиє яйце з двох спроб розбивається з обох боків. І він має віддати своє розбите яйце переможцю.
В іншій грі участь беруть кілька дітлахів. Під горбочком кожен залишає по яйцю і за визначеною чергою скочують зверху інше яйце. Якщо це яйце зачіпає чиєсь нижнє яйце, то їх забирають собі, а якщо ні – то яйце, що скочувалося, залишається в нижньому ряді. [1, 91-92].
У цього ж автора можна знайти опис, як дівчата на Великдень віддають "колодку" хлопцям за подарунок, який вони зробили на свято Колодія. Це своєрідний вияв симпатії і кохання, навіть запорука до одруження. Хоч дівчина часта віддає "колодку" кільком хлопцям, але "своєму" хлопцю вона віддасть найкращі писанки до пари, ще й вишитій хустинці. Це робиться так, що парубок має здогадатися чи буде дівчина його, натомість дівчина має побачити, чи хлопець до неї має приязнь, коли він приймає "колодку". [1, 92].
Вранці, часто ще досвіту, в перший день Великодня малі хлопці ходять від хати до хати прославляти віршами Сонце, що воскресло. Гарною ознакою було, коли хлопчики першими приходили до хати. Прийнято таких малих щедро обдаровувати. [1, 87]. Цей звичай аналогічний до зимового Різдва.
Література:
1. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994. – 528 с.
2. Пашник С.Д. До календарних витоків // Родове Вогнище. – К.: РВ РПВ. – №3. – 7513. – С. 51.
3. Раввин Исраэль-Меир Лау. Практика иудаизма в свете устной Торы. – Израиль: Масада, 1991. – 459 с.
4. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2-х кн. – К.: Перлина, 1994.
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Великдень #Календар #Весна #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Великдень #Календар #Весна #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
www.svit.in.ua
Руське Православне Коло
новини, оголошення про Руське Православне Коло
Яна Яковенко
Казка про створення світу
Колись давно весь наш світ був порожнім. Темно – темно було довкола, тихо – тихо було навкруги. Якщо ти міцно – міцно заплющиш очі і затулиш пальцями вуха, то зможеш відчути ту порожнечу, яка була замість землі та неба, дерев і квітів; не співали своїх пісень птахи, не гралися в лісі звірята. А ти сам захотів би жити в такому світі? Мабуть, тобі було б не дуже цікаво одному однісінькому? Тому і не з’являлося нічого живого у цій порожнечі...
Далі - https://svit.in.ua/tvor/vir7.htm
Казка про створення світу
Колись давно весь наш світ був порожнім. Темно – темно було довкола, тихо – тихо було навкруги. Якщо ти міцно – міцно заплющиш очі і затулиш пальцями вуха, то зможеш відчути ту порожнечу, яка була замість землі та неба, дерев і квітів; не співали своїх пісень птахи, не гралися в лісі звірята. А ти сам захотів би жити в такому світі? Мабуть, тобі було б не дуже цікаво одному однісінькому? Тому і не з’являлося нічого живого у цій порожнечі...
Далі - https://svit.in.ua/tvor/vir7.htm
Пашник С.Д. Благовісник. Волочильне. 26 березня
https://svit.in.ua/pra/3p9.htm
Ми об'єднали свята сонячного і місячно-сонячного (пасхального) календарів, тому вважаємо свята Благовісника і Волочильне тотожними. Попередньо визначили, що Великдень і Благовіщення – це однакові свята. Понеділок після Великодня називається Волочильне, а Благовісник йде відразу після Благовіщення. Хоча можна припустити інше датування через деяку розбіжність змісту названих свят.
За стародавнім віруванням, пише Олекса Воропай, у день Благовісника грім і блискавка прокидаються від зимового сну, а тому після Благовісника кожен день можна сподіватися грому. В різних місцевостях України є багато казок і легенд про грім і блискавку. В усіх таких оповіданнях народ намагається дати своє пояснення цього грізного явища природи. На Київщині пояснюють так: "Грім і блискавка землю будять, щоб прокидалася, бо вже весна".
Господарі в день Благовісника носили в храм хлібні зерна для посвячення на посів. Прийшовши додому, вони змішували зерна з насінням. Від Благовісника починають сіяти ранні ярі зернові – овес, ячмінь та пшеницю. Отже, Благовісника святкували перед першими яровими посівами. [1, 285-286].
За греко-ортодоксальною вірою в цей день ушановують архангела Гавриїла, який вважається Божим вісником та посланцем, що оголошує про важливі події на землі. Гавриїл передвістив народження Івана Хрестителя та Ісуса Христа. [2].
Наш відповідник імені – Гаврило, близьке до "говорило" – той, що говорить, сповіщає. Вважається, що він уособлює блискавку і грім, тобто наближається за своїми якостями до Перуна. Можливо, священна гора Говерла в Карпатах має пряме відношення до цього божественного образу – на ній могли звертатися до Бога, та спостерігали за рухом світил і провіщати запліднення (рівнодення) і народження (сонцестояння) мітологічних образів Сонця.
У біблійній традиції Гавриїл вважається вісником смерті чи Божим посланцем, говорить важливі звістки і має владу забирати в людини можливість говорити. [5].
Дзвіниця (аналогічно мінарет) заміняє гору. Коли дзвонар (вартовий) спостерігав народження Сонця, то бив у дзвони (як і грім відганяє нечисту силу), сповіщаючи усе селище. [4, 25].
Інша частина свята взята з описів етнографів про понеділок після Великодня з назвою "Волочильне" чи "Обливальний понеділок". Василь Скуратівський повідомляє, що понеділкові обряди розподіляються на два окремих дійства: відвідування знайомих ("нести калача"), що й дало назву "Волочильного понеділка", та обливання водою – "Поливальний (обливальний) понеділок".
Обливання водою вважаються очисними. Ще до сходу сонця дівчата йдуть вмиватися до криниць. Хлопці тим часом вже підстерігають юнок. Як тільки відерце з водою з'являється на цемринні, парубок, що уподобав дівчину, тут же зненацька обливав її джерелицею, так вчиняли і на вулиці, і у хаті – це є природною витівкою. [5].
Обливання водою можливо треба перенести на 5-6 квітня аналогічно до Водосвяття 5-6 січня. Нажаль, це питання остаточно не вирішено.
"Волочильне" можна пояснити не тільки обрядовими, а й польовими роботами, які в ці дні дійсно пов'язані з волочінням землі.
За звичаєм люди в цей день провідують один одного, щоб привітати зі святом, обмінятися крашанками або писанками. Хлопці можуть збиратися у "волочебні" ватаги. Матері кладуть їм у миску чи хустину великодні калачі, крашанки чи писанки та інші свячені харчі. Невеликими гуртами вони вранці обходять дідусів та бабусь, хрещених батьків, знайомих. Заходячи в оселю, діти вітають:
– З Великоднем! Будьте здорові зі святом! Тато й мама просили взяти калач...
– З Великоднем! І ви будьте здорові! – Відповідають їм. – Спасибі татові й мамі і вам діточки! Поздоровляємо вас, ростіть великі та здорові! – приймають "волочебне", а натомість кладуть свої віддарунки – калачі, крашанки чи писанки, печиво, цукерки, інші ласощі.
Є свідчення, що хлопчикам, які провідували на Великдень хрещених батьків, давали граблі, жартома пропонуючи заволочити поле. [3, 218].
https://svit.in.ua/pra/3p9.htm
Ми об'єднали свята сонячного і місячно-сонячного (пасхального) календарів, тому вважаємо свята Благовісника і Волочильне тотожними. Попередньо визначили, що Великдень і Благовіщення – це однакові свята. Понеділок після Великодня називається Волочильне, а Благовісник йде відразу після Благовіщення. Хоча можна припустити інше датування через деяку розбіжність змісту названих свят.
За стародавнім віруванням, пише Олекса Воропай, у день Благовісника грім і блискавка прокидаються від зимового сну, а тому після Благовісника кожен день можна сподіватися грому. В різних місцевостях України є багато казок і легенд про грім і блискавку. В усіх таких оповіданнях народ намагається дати своє пояснення цього грізного явища природи. На Київщині пояснюють так: "Грім і блискавка землю будять, щоб прокидалася, бо вже весна".
Господарі в день Благовісника носили в храм хлібні зерна для посвячення на посів. Прийшовши додому, вони змішували зерна з насінням. Від Благовісника починають сіяти ранні ярі зернові – овес, ячмінь та пшеницю. Отже, Благовісника святкували перед першими яровими посівами. [1, 285-286].
За греко-ортодоксальною вірою в цей день ушановують архангела Гавриїла, який вважається Божим вісником та посланцем, що оголошує про важливі події на землі. Гавриїл передвістив народження Івана Хрестителя та Ісуса Христа. [2].
Наш відповідник імені – Гаврило, близьке до "говорило" – той, що говорить, сповіщає. Вважається, що він уособлює блискавку і грім, тобто наближається за своїми якостями до Перуна. Можливо, священна гора Говерла в Карпатах має пряме відношення до цього божественного образу – на ній могли звертатися до Бога, та спостерігали за рухом світил і провіщати запліднення (рівнодення) і народження (сонцестояння) мітологічних образів Сонця.
У біблійній традиції Гавриїл вважається вісником смерті чи Божим посланцем, говорить важливі звістки і має владу забирати в людини можливість говорити. [5].
Дзвіниця (аналогічно мінарет) заміняє гору. Коли дзвонар (вартовий) спостерігав народження Сонця, то бив у дзвони (як і грім відганяє нечисту силу), сповіщаючи усе селище. [4, 25].
Інша частина свята взята з описів етнографів про понеділок після Великодня з назвою "Волочильне" чи "Обливальний понеділок". Василь Скуратівський повідомляє, що понеділкові обряди розподіляються на два окремих дійства: відвідування знайомих ("нести калача"), що й дало назву "Волочильного понеділка", та обливання водою – "Поливальний (обливальний) понеділок".
Обливання водою вважаються очисними. Ще до сходу сонця дівчата йдуть вмиватися до криниць. Хлопці тим часом вже підстерігають юнок. Як тільки відерце з водою з'являється на цемринні, парубок, що уподобав дівчину, тут же зненацька обливав її джерелицею, так вчиняли і на вулиці, і у хаті – це є природною витівкою. [5].
Обливання водою можливо треба перенести на 5-6 квітня аналогічно до Водосвяття 5-6 січня. Нажаль, це питання остаточно не вирішено.
"Волочильне" можна пояснити не тільки обрядовими, а й польовими роботами, які в ці дні дійсно пов'язані з волочінням землі.
За звичаєм люди в цей день провідують один одного, щоб привітати зі святом, обмінятися крашанками або писанками. Хлопці можуть збиратися у "волочебні" ватаги. Матері кладуть їм у миску чи хустину великодні калачі, крашанки чи писанки та інші свячені харчі. Невеликими гуртами вони вранці обходять дідусів та бабусь, хрещених батьків, знайомих. Заходячи в оселю, діти вітають:
– З Великоднем! Будьте здорові зі святом! Тато й мама просили взяти калач...
– З Великоднем! І ви будьте здорові! – Відповідають їм. – Спасибі татові й мамі і вам діточки! Поздоровляємо вас, ростіть великі та здорові! – приймають "волочебне", а натомість кладуть свої віддарунки – калачі, крашанки чи писанки, печиво, цукерки, інші ласощі.
Є свідчення, що хлопчикам, які провідували на Великдень хрещених батьків, давали граблі, жартома пропонуючи заволочити поле. [3, 218].
Дітей можна запросити до столу, пригостити і дати "на дорогу" кілька копійок. Зібрані дарунки складають до купи, а після останнього обходу рівномірно розподіляються між усіма учасниками. [5].
Натомість волочіння можна пов'язати з весільною обрядовістю. Волочебний обряд становить початкову стадію весняних новорічних обходів. Спочатку був приурочений випробуванням молодих хлопців до їхньої спроможності виконувати польові роботи. Так як оранка і волочіння пов'язане символічно із статевим актом, то це випробування сили молодого хлопця підкреслювала його спроможність до одруження. На свято у молодиків спочатку допевняються, чи здужають вони волочити борону. І якщо вони виявляють хоча б символічну готовість, отримують у віддяку дуже символічну плату у вигляді яйця та маленького коржика із сиру, що досі зветься "мантдриком". Це служило своєрідним благословенням на подальшу ініціальну мандрівку. У волочебній пісні з с. Світязь, коли одному з бабиних онуків забракло яєчка, він не визнає жодного з подарунків, аж поки вона не пропонує дівчину-молодку. Оскільки ж великоднє яйце уособлювало згоду родини на мандрівку, яка могла закінчитися для ініціанта поверненням з невісткою, то заміна його дівчиною означає дозвіл на одруження без проходження ініціальної мандрівки. Спочатку ініціальні звичаї побутували в весняному календарному контексті, а потім була перенесена і на зимовий новорічний цикл з таким же значенням, набуваючи умовних дій. [3, 219].
Саме в цьому контексті стає зрозумілим для чого дівчата на Великдень віддають "колодку" хлопцям у вигляді писанки. Адже таким чином дівчина каже про свою симпатію до хлопця, і зникає потреба для нього відправлятися у мандри для пошуку іншої нареченої.
Великодній вівторок – "день господаря", день взаємних відвідувань родичів, сусідів, знайомих. Селяни цього дня провідують озимі посіви. Привітавши ниву з Великоднем, сідають на узбіччі, їдять свячене й закопують крашанку – щоб добре земля родила. Потім відбуваються масові гуляння.
Як другого, так і третього великоднього дня дівчата водять хороводи – танцюють, співають пісень, влаштовують гойдалки та інші забави. Якщо в понеділок обливають водою переважно хлопці, то у вівторок це роблять дівчата. [5].
Література:
1. Воропай О. Звичаї нашого народу: У 2 т. – К.: Оберіг, 1991.
2. Гавриїл. wiki/Гавриїл
3. Давидюк В.Ф. Первісна міфологія українського фольклору. – Луцьк: Волинська обл. друк., 2005. – 310 с.
4. Пашник С.Д. Руська Православна Віра у питаннях і відповідях. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7527 (2019). – 72 с.
5. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994.
Малюнки Олесі Вакуленко
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Великдень #Благовісник #Календар #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
Натомість волочіння можна пов'язати з весільною обрядовістю. Волочебний обряд становить початкову стадію весняних новорічних обходів. Спочатку був приурочений випробуванням молодих хлопців до їхньої спроможності виконувати польові роботи. Так як оранка і волочіння пов'язане символічно із статевим актом, то це випробування сили молодого хлопця підкреслювала його спроможність до одруження. На свято у молодиків спочатку допевняються, чи здужають вони волочити борону. І якщо вони виявляють хоча б символічну готовість, отримують у віддяку дуже символічну плату у вигляді яйця та маленького коржика із сиру, що досі зветься "мантдриком". Це служило своєрідним благословенням на подальшу ініціальну мандрівку. У волочебній пісні з с. Світязь, коли одному з бабиних онуків забракло яєчка, він не визнає жодного з подарунків, аж поки вона не пропонує дівчину-молодку. Оскільки ж великоднє яйце уособлювало згоду родини на мандрівку, яка могла закінчитися для ініціанта поверненням з невісткою, то заміна його дівчиною означає дозвіл на одруження без проходження ініціальної мандрівки. Спочатку ініціальні звичаї побутували в весняному календарному контексті, а потім була перенесена і на зимовий новорічний цикл з таким же значенням, набуваючи умовних дій. [3, 219].
Саме в цьому контексті стає зрозумілим для чого дівчата на Великдень віддають "колодку" хлопцям у вигляді писанки. Адже таким чином дівчина каже про свою симпатію до хлопця, і зникає потреба для нього відправлятися у мандри для пошуку іншої нареченої.
Великодній вівторок – "день господаря", день взаємних відвідувань родичів, сусідів, знайомих. Селяни цього дня провідують озимі посіви. Привітавши ниву з Великоднем, сідають на узбіччі, їдять свячене й закопують крашанку – щоб добре земля родила. Потім відбуваються масові гуляння.
Як другого, так і третього великоднього дня дівчата водять хороводи – танцюють, співають пісень, влаштовують гойдалки та інші забави. Якщо в понеділок обливають водою переважно хлопці, то у вівторок це роблять дівчата. [5].
Література:
1. Воропай О. Звичаї нашого народу: У 2 т. – К.: Оберіг, 1991.
2. Гавриїл. wiki/Гавриїл
3. Давидюк В.Ф. Первісна міфологія українського фольклору. – Луцьк: Волинська обл. друк., 2005. – 310 с.
4. Пашник С.Д. Руська Православна Віра у питаннях і відповідях. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7527 (2019). – 72 с.
5. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994.
Малюнки Олесі Вакуленко
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Великдень #Благовісник #Календар #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
www.svit.in.ua
Руське Православне Коло
новини, оголошення про Руське Православне Коло
Пашник С.Д. Рахманський Великдень. Права Середа. 15 квітня
https://svit.in.ua/pra/4p3.htm
Десь глибоко під землею, в підземному царстві, живуть блаженні люди рахмани, які померли. Своє життя вони проводять у Раю. За іншим уявленням, рахмани живуть десь на острові у далекій південній або східній країні, начебто у Ирії, де завжди тепло. Ця земля лише для блаженних.
У рахманів немає літочислення, адже живуть вони в позачасовому просторі. Тому, аби знати, коли треба святкувати Великдень, земні люди, їх нащадки, на Велику суботу викидають у річку шкаралупи з яєць, використаних при виготовленні пасок, або з крашанок, що споживаються на Великдень. Коли пускають ті шкаралупи на річку проказують: "Плиньте, плиньте у рахманські краї, про Великдень сповістіть."
Коли ці шкаралупи припливуть до рахманів, – а це відбувається на Переполовення (Праву чи Переплавну середу), – тоді праведники і дізнаються, що прийшло Воскресіння.
Велесова Книга про Рай пише наступне: "А Матир зве до Лук Твоїх, Свароже Великий. І рече йому Сварог: "Іди, сине мій до тієї краси вічної. А там зрітимеш твоїх дідів і бабів, а ті то на радощах і весіллях те зріючи плакали гірко до днесь. А зараз вони будуть возрадуватися о Животі твоєму Вічному до кінця кінців, і вокраще ся тамо не відомо є." [1, ВК,7є].
Доки шкаралупи пливуть до рахманів, кожна перетворюється на яйце. Одного яйця, яке вони їдять протягом року, вистачає двадцятьом праведникам.
На Рахманський Великдень годиться обливатися водою, щоб не пристали мерці, бо вони її бояться.
Отже, рахмани – це пращури. Люди ті благочестиві, живуть своїм, відмінним од землян, життям, що може бути прикладом для всіх нас. Звідси й прислів'я: "Постимо, як рахмани" – себто доброчистиво і шляхетно. А саме такими й уявляють нащадки своїх далеких пращурів. [3, 221-223; 5, 308-310].
Як повідомляє Степан Килимник, "Святкували Рахманський Великдень в Україні на четвертім тижні по Великодні, у середу. Цей день вважається святом, ніхто нічого не робить, не працюють селяни, лише обходять худобу. Але в звичаї було на Преполовеніє їздити на ярмарок. У деяких місцевостях на Рахманський Великдень печуть паски та красять яєчка." [3, 223].
Рахманський Великдень – це середина між Великоднем і Трійцею (7 шестиденних тижнів складає 42 дні, а половина триває 21 день) за постійним календарем. На схемі восьмикутної зірки 15 квітня припадає на вершину і вказує на схід, там де народжується Сонце і знаходиться Рай слов'янський. У Триглаві (Тризубі) на свято вказує середній зуб, що символізує Праву. Це Свято стихії Вогню. Аналогічні свята річного циклу: 15 липня – Білобог, Вітрогон, 15 жовтня – Болотиха, 15 січня – Чорнобог, Отдання.
У греко-ортодоксів це свято зі змінною датою, як і Великдень, рахують свято наступним чином: 7 тижнів по 7 днів = 49 днів (Трійця), але ділять хитро 50 днів (П'ятидесятниця) і виходить 25 днів (Переполовення), яка по збігу також припадає на середу [2, 163-164], як і 15 квітня (за 6-ти денним календарем з прив'язкою до днів тижня).
Цікаво, що Рахманський Великдень відповідно до жидівського календаря тотожний Песаху, що відзначають 15 нісана (15 квітня). [4, 323]. Тобто жидівський Песах не може бути тотожним Великодню (як це намагаються подати дослідники церковного календаря), який за сонячним календарем припадає на 25 березня (Благовіщення). Вважається, що перед Песахом Ісуса Христоса розіп'яли.
З цього приводу виходить два пояснення розп'яття Ісуса на хресті, як сонячному символі. Якщо це рівнодення (Великдень), і хрест з раменами по горизонту для спостерігача стоїть на схід, то Сонце зійде в центрі хреста. Якщо ж враховувати, що дата Рахманського Великодня 15 квітня на схемі восьмикутника (див. статтю про Шестиденку), то тут місце щогли в центрі човна (між верхнім і нижнім кутом). На щоглі розпинають вітрила з образом Сонця, віддаючи в жертву тріпати вітрам. Замість щогли (древа) ставлять колоду-требу, куди кладеться жертва, яка через Стрибога (страва, страта) переноситься на небо.
https://svit.in.ua/pra/4p3.htm
Десь глибоко під землею, в підземному царстві, живуть блаженні люди рахмани, які померли. Своє життя вони проводять у Раю. За іншим уявленням, рахмани живуть десь на острові у далекій південній або східній країні, начебто у Ирії, де завжди тепло. Ця земля лише для блаженних.
У рахманів немає літочислення, адже живуть вони в позачасовому просторі. Тому, аби знати, коли треба святкувати Великдень, земні люди, їх нащадки, на Велику суботу викидають у річку шкаралупи з яєць, використаних при виготовленні пасок, або з крашанок, що споживаються на Великдень. Коли пускають ті шкаралупи на річку проказують: "Плиньте, плиньте у рахманські краї, про Великдень сповістіть."
Коли ці шкаралупи припливуть до рахманів, – а це відбувається на Переполовення (Праву чи Переплавну середу), – тоді праведники і дізнаються, що прийшло Воскресіння.
Велесова Книга про Рай пише наступне: "А Матир зве до Лук Твоїх, Свароже Великий. І рече йому Сварог: "Іди, сине мій до тієї краси вічної. А там зрітимеш твоїх дідів і бабів, а ті то на радощах і весіллях те зріючи плакали гірко до днесь. А зараз вони будуть возрадуватися о Животі твоєму Вічному до кінця кінців, і вокраще ся тамо не відомо є." [1, ВК,7є].
Доки шкаралупи пливуть до рахманів, кожна перетворюється на яйце. Одного яйця, яке вони їдять протягом року, вистачає двадцятьом праведникам.
На Рахманський Великдень годиться обливатися водою, щоб не пристали мерці, бо вони її бояться.
Отже, рахмани – це пращури. Люди ті благочестиві, живуть своїм, відмінним од землян, життям, що може бути прикладом для всіх нас. Звідси й прислів'я: "Постимо, як рахмани" – себто доброчистиво і шляхетно. А саме такими й уявляють нащадки своїх далеких пращурів. [3, 221-223; 5, 308-310].
Як повідомляє Степан Килимник, "Святкували Рахманський Великдень в Україні на четвертім тижні по Великодні, у середу. Цей день вважається святом, ніхто нічого не робить, не працюють селяни, лише обходять худобу. Але в звичаї було на Преполовеніє їздити на ярмарок. У деяких місцевостях на Рахманський Великдень печуть паски та красять яєчка." [3, 223].
Рахманський Великдень – це середина між Великоднем і Трійцею (7 шестиденних тижнів складає 42 дні, а половина триває 21 день) за постійним календарем. На схемі восьмикутної зірки 15 квітня припадає на вершину і вказує на схід, там де народжується Сонце і знаходиться Рай слов'янський. У Триглаві (Тризубі) на свято вказує середній зуб, що символізує Праву. Це Свято стихії Вогню. Аналогічні свята річного циклу: 15 липня – Білобог, Вітрогон, 15 жовтня – Болотиха, 15 січня – Чорнобог, Отдання.
У греко-ортодоксів це свято зі змінною датою, як і Великдень, рахують свято наступним чином: 7 тижнів по 7 днів = 49 днів (Трійця), але ділять хитро 50 днів (П'ятидесятниця) і виходить 25 днів (Переполовення), яка по збігу також припадає на середу [2, 163-164], як і 15 квітня (за 6-ти денним календарем з прив'язкою до днів тижня).
Цікаво, що Рахманський Великдень відповідно до жидівського календаря тотожний Песаху, що відзначають 15 нісана (15 квітня). [4, 323]. Тобто жидівський Песах не може бути тотожним Великодню (як це намагаються подати дослідники церковного календаря), який за сонячним календарем припадає на 25 березня (Благовіщення). Вважається, що перед Песахом Ісуса Христоса розіп'яли.
З цього приводу виходить два пояснення розп'яття Ісуса на хресті, як сонячному символі. Якщо це рівнодення (Великдень), і хрест з раменами по горизонту для спостерігача стоїть на схід, то Сонце зійде в центрі хреста. Якщо ж враховувати, що дата Рахманського Великодня 15 квітня на схемі восьмикутника (див. статтю про Шестиденку), то тут місце щогли в центрі човна (між верхнім і нижнім кутом). На щоглі розпинають вітрила з образом Сонця, віддаючи в жертву тріпати вітрам. Замість щогли (древа) ставлять колоду-требу, куди кладеться жертва, яка через Стрибога (страва, страта) переноситься на небо.
Цікаво, що в цей день також печуть паски, які мають фалічний символ і обов'язково зображують зверху на калачах піну і насіння. Паски за формою такі ж самі як і треба-колода, зверху якої може кластися насіння-каша. Фалос виступає жертовним воїном, що після битви помирає, віддавши насіння для продовження життя.
Як бачимо створюється деякі змішання символів і обрядів. На жаль, ми не маємо відомостей про суто слов'янські обряди на ці свята, тому маємо розібратися з накладкою двох свят Великодня (також Благовіщення) і Рахманського Великодня, які юдо-євангелісти наклали в часі через різні календарні системи. Припускаємо, що через цю накладку звичай пекти паску перейшов на Великодень-рівнодення.
Література:
1. Велесова Книга / Упоряд., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7531 (2023). – 192 с.
2. Катрій Ю.Я. Пізнай свій обряд! Літургійний рік Української католицької церкви. – Ню-Йорк, Рим: ОО. Василіян, 1982. – 493 с.
3. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994. – 528 с.
4. Раввин Исраэль-Меир Лау. Практика иудаизма в свете устной Торы. – Израиль: Масада, 1991. – 459 с.
5. Скуратівський В.Т. Русалії. – К.: Довіра, 1996. – 734 с.
Малюнок Сонцеслава Крижанівського
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Великдень #Рахмани #Права #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
Як бачимо створюється деякі змішання символів і обрядів. На жаль, ми не маємо відомостей про суто слов'янські обряди на ці свята, тому маємо розібратися з накладкою двох свят Великодня (також Благовіщення) і Рахманського Великодня, які юдо-євангелісти наклали в часі через різні календарні системи. Припускаємо, що через цю накладку звичай пекти паску перейшов на Великодень-рівнодення.
Література:
1. Велесова Книга / Упоряд., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7531 (2023). – 192 с.
2. Катрій Ю.Я. Пізнай свій обряд! Літургійний рік Української католицької церкви. – Ню-Йорк, Рим: ОО. Василіян, 1982. – 493 с.
3. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994. – 528 с.
4. Раввин Исраэль-Меир Лау. Практика иудаизма в свете устной Торы. – Израиль: Масада, 1991. – 459 с.
5. Скуратівський В.Т. Русалії. – К.: Довіра, 1996. – 734 с.
Малюнок Сонцеслава Крижанівського
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Великдень #Рахмани #Права #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
www.svit.in.ua
Руське Православне Коло
новини, оголошення про Руське Православне Коло
Пашник С.Д. Ляльник. 23 квітня
https://svit.in.ua/pra/4p4.htm
Свято Богині дівочої краси і розквіту природи. За аналогією до в інші періоди року припускаємо, що свято Ляльник присвячено весняному прояву Мокоші.
У місячно-сонячному календарі на цей період нічне світило приймає форму літери "С" – розкритого лона, тобто місячна чаша, що наповнена водою. Це підтверджується обрядом ушанування Лялі на лугу біля річки. Ми зміщуємо свято на один день календаря від поданого в народознавчій літературі (це стосується також свята Ярили), бо припускаємо, що дата 22 квітня виникла через короткий місяць в 29 днів при більш давнішому місячно-сонячному календарі.
Етнографічні джерела подають наступний опис свята:
По обіді на луках збираються хороводи. З-поміж гурту вибирають найвродливішу дівчину, прикрашають їй шию, руки, ноги й талію всілякою зеленню, а на голову одягають вінок зі свіжих квітів. Потім дівчину урочисто всаджують на "трон". Виготовляють його із свіжовикопаного дерну. Склавши одну на одну кілька плиток, створюють таким чином своєрідну лавчину. Поруч з "троном" ставлять глечик з молоком, сир, масло та інші молочні продукти. До ніг "Лялі" кожна дівчина кладе віночок.
Дівчата водять довкола "Лялі" хороводи й співають пісень, переважно веснянки.
Після цього "Ляля" роздає подругам гостинці та кидає присутнім по віночку. Дівчата намагаються упіймати їх на льоту і зберегти вдома до наступної весни. [1, 286; 4; 5].
Іноді віночок дівчині на голову кладе сама Ляля, промовляючи:
Будь щаслива і гожа, як сонце,
Весела, як весна,
Робоча як бджола,
Багата, як земля! [3, 168].
Натомість Степан Килимник цей же обряд Лялі ставить до описів Зеленого тижня. [2, 367].
Література:
1. Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Іст.-реліг. моногр. Видання друге. - К.: АТ "Обереги", 1994. - 424 с.
2. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994. – 528 с.
3. Пістун Т.В. Рідні свята в Колі Сварожому: сценарії виховних заходів. – Тернопіль: Мандрівець, 2014. – 224 с.
4. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994.
5. Чубинський П.П. Мудрість віків: У 2 кн.: К.: Мистецтво, 1995.
Малюнок Олесі Вакуленко
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Ляльник #Мокоша #Весна #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
https://svit.in.ua/pra/4p4.htm
Свято Богині дівочої краси і розквіту природи. За аналогією до в інші періоди року припускаємо, що свято Ляльник присвячено весняному прояву Мокоші.
У місячно-сонячному календарі на цей період нічне світило приймає форму літери "С" – розкритого лона, тобто місячна чаша, що наповнена водою. Це підтверджується обрядом ушанування Лялі на лугу біля річки. Ми зміщуємо свято на один день календаря від поданого в народознавчій літературі (це стосується також свята Ярили), бо припускаємо, що дата 22 квітня виникла через короткий місяць в 29 днів при більш давнішому місячно-сонячному календарі.
Етнографічні джерела подають наступний опис свята:
По обіді на луках збираються хороводи. З-поміж гурту вибирають найвродливішу дівчину, прикрашають їй шию, руки, ноги й талію всілякою зеленню, а на голову одягають вінок зі свіжих квітів. Потім дівчину урочисто всаджують на "трон". Виготовляють його із свіжовикопаного дерну. Склавши одну на одну кілька плиток, створюють таким чином своєрідну лавчину. Поруч з "троном" ставлять глечик з молоком, сир, масло та інші молочні продукти. До ніг "Лялі" кожна дівчина кладе віночок.
Дівчата водять довкола "Лялі" хороводи й співають пісень, переважно веснянки.
Після цього "Ляля" роздає подругам гостинці та кидає присутнім по віночку. Дівчата намагаються упіймати їх на льоту і зберегти вдома до наступної весни. [1, 286; 4; 5].
Іноді віночок дівчині на голову кладе сама Ляля, промовляючи:
Будь щаслива і гожа, як сонце,
Весела, як весна,
Робоча як бджола,
Багата, як земля! [3, 168].
Натомість Степан Килимник цей же обряд Лялі ставить до описів Зеленого тижня. [2, 367].
Література:
1. Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Іст.-реліг. моногр. Видання друге. - К.: АТ "Обереги", 1994. - 424 с.
2. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994. – 528 с.
3. Пістун Т.В. Рідні свята в Колі Сварожому: сценарії виховних заходів. – Тернопіль: Мандрівець, 2014. – 224 с.
4. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994.
5. Чубинський П.П. Мудрість віків: У 2 кн.: К.: Мистецтво, 1995.
Малюнок Олесі Вакуленко
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Ляльник #Мокоша #Весна #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
www.svit.in.ua
Руське Православне Коло
новини, оголошення про Руське Православне Коло