У Запоріжжі ініціювали перейменування одної з вулиць на честь полеглого бійця «Азову» — Величара
https://forpost.media/novosti/u-zaporizhzhi-initsiiuvaly-pereymenuvannia-odnoi-z-vulyts-na-chest-polehloho-biytsia-azovu-velychara.html

Ставте підпис під Петицією
https://ep.zp.gov.ua/uk/petitions/prysvoyennya-imeni-poleglogo-bijtsya-azovu-vulytsi-mista-zaporizhzhya

Прощання за рідновірським обрядом зі славним воїном Іваном "Удмуртом" відбудеться в четвер 15 червня за адресою м.Запоріжжя, вул. Стефанова, 22 о 10-30. (Зал прощання).

Пашник С.Д. Купало (Рай). 24 червня
https://svit.in.ua/pra/6p3.htm
Святкують Купало на день літнього сонцевороту. Свято символізує народження нового прояву Сонця, і тим самим завершується панування Ярила. В календарі Купало припадає на 24 червня (треба врахувати, що календарні системи недосконалі та, маючи зміщення в кілька діб, можуть не відповідати астрономічним подіям).
В цей час небесне світило находиться вдень у куполі – найвищій небесній точці, тому дні найдовші, а ночі найкоротші. Рослинний і тваринний світ отримує найбільше тепла і світла, визрівають зерна і плоди. В багатьох європейських народів слово "купол" пишеться майже однаково: португальська – cupula, польська – kopuła, німецька – kuppel, литовська – kupolas, англійська – cupola, хорватська – kupola і т.п.
Купалу називають Богом плодючості і зображають з відповідними ознаками чоловічої сили. Раніше при шестиденному тижні (див. годинник) в році було 60 тижнів, тому на кожне правління сонячного божества між сонцестояннями і рівноденнями припадає по 15 тижнів. Кожен тиждень у відносному порівнянні якби дорівнював одному року життя. На панування Купала від літнього сонцестояння до осіннього рівнодення відповідно припадає вік від 30 до 45 років. В людському житті на цей час зрілості має бути родина і діти, ось чому плодючість і сила Купали є основною ознакою.
Свято починається звечора, напередодні дня Купала – 23 червня [4, 433]. Зарання хлопцями готуються дрова, смолоскипи, колесо. Дівчата плетуть вінки, кошики, як для себе, так і для хлопців.
Хлопці і дівчата збираються окремими гуртами і стають один проти одного. Головні персонажі свята – Купало (іноді називають Кострубом) та Марена, які уособлюють чоловіче (сонячне) і жіноче (водяне) божества, вони на цьому святі мають пошлюбитися [1, 45]. Ці дві дійові особи можуть обираються відповідно хлопцями й дівчатами серед найкращих молодих людей (якщо можливо, то це має бути пара) або виготовляються як ляльки [4, 449].
Ляльки робляться на хрестовидній основі з патиків. Купало – із сухого сіна, а Марена – із зелені. Зарання для ляльок готується простий, але відносно гарний і відповідний одяг: сорочки, штани і спідниця. Можна підкласти під одяг потовщення, щоб зобразити статеві ознаки. Ні в якому разі не робити ляльки опудалами з ганчірок, у разі відсутності одягу краще перев'язати трав'яні ляльки гарними стрічками. Замість голови можна викласти китиці рослин.
Хлопці ідуть до дівчат сватати свого Купалу за Марену. Ці дійства своєрідне випробування перед майбутнім шлюбом. Тому, як і на весіллі, жартами, хитрощами, а також пісенними перепалками хлопці переконують дівчат пошлюбити пару. На кінець дівчата за викуп погоджуються віддати Марену за Купала.
Поєднання чоловічої і жіночої стихій породжує життя, яке на святі символізує гілка верби як весільне дерево (гільце), яку називають Купайлиця. Вербицю закопують у землю [6, 48]. Головні персонажі стають біля дерева, утворюючи Трійцю. Купайлицю прикрашають стрічками, намистинками, цукерками і навколо неї розпочинають хоровод, прославляючи наш Рід.
Цікаво, що термін "копуляція" (лат. copulatio – сполучення; з'єднання) – це з'єднання двох особин при статевому акті. Слово має відповідник в слов'янських мовах: українською – сокуплення, сокупити, білоруською – сукуплення, російською – совокупление, болгарською – съвкупление. Молоду також на весіллі купують, чим і творять з'єднання.
Купало знайшов свою пару Марену, але ж іншим молодим учасникам обрядодійства теж треба віднайти собі пару. Всіх запрошують до Води, в цей час Сонце купається в Світових Водах, які треба ушанувати і всім очиститися скупавшись або вмившись.
Дівчата гадають на судженого – кидають у воду свої вінки, а хлопці повинні їх дістати. Вінок – це символ щастя та одруження. Чий вінок хлопець дістане, того й дівчина повинна поцілувати і мусить бути з ним у парі на це свято (як правило, вибір зарання узгоджують). Таким чином, жіноча половина примушує хлопців очиститися в своїй стихії. Поплескавшись у воді, люди проходять через великий Купальський вінок, як би знову народжуючись.

Дійство знову переходить на галявину, де підготовлені дрова для вогнища. Основним стрижнем, довкола якого відбуваються дійства, є Купальський вогонь, який символізує Сонце-зародок в утробі Матері-Землі. Він має горіти цілу ніч – від заходу Сонця-Ярила до лона (смерті) до сходу (народження) Купала.
Перед запаленням вогнища, жінка-Зоря з крилами-рушниками (чи великою хусткою) несе у курильниці вогнище від Небес. Чотири хлопці зі смолоскипами стають квадратом навколо хмизу, що позначає чотири Сонця (чотири пори року). Зоря (або її помічниці зоряниці) запалює їм смолоскипи. Потім хлопці кілька разів обертаються навколо хмизу і запалюють вогнище, що символізує "сонячне сплетіння". Можна задіяти шість або й вісім смолоскипів, всі ці числа все одно пов'язані із сонячним божеством.
Якщо дівчата примусили хлопців (вогонь) зайти за вінком у свою стихію (воду), то після запалення вогню при заході Сонця хлопці перестрибують через вогонь спочатку самі, показуючи свою спритність і бойові навички, а потім, як стихне полум'я, у парі з тими дівчатами, вінки яких дістали.
Кожен вважає за честь очиститися вогнем – тричі перестрибнувши через багаття. Існують прикмети пов'язані з цим: якщо парубок найвище стрибнув – буде гарний урожай у його родини, вскочить у полум'я – чекай біди. Коли ж вдало перестрибнуть багаття юнак з дівчиною і руки не роз'єднаються – вони неодмінно одружаться і проживуть у злагоді все життя [6, 50; 1, 46].
Треба зазначити, що хоч свято Купала переважно популярне серед молоді, але й люди іншого віку також можуть брати у ньому участь [6, 50], тільки, звісно, вони не гадають на свою пару, якщо така є або ще зарано.
Хлопці спускають з гори вогняне колесо-сонце (символ літнього сонцевороту) у воду. Для горіння дерев'яне колесо обгорталося соломою [4, 464; 1, 46]. Ця обрядодія пов'язана зі шлюбом Вогню і Води. Поганим знаком при виконанні обряду вважалося, якщо колесо не докотиться до води або згасне раніше, ніж потрапить у воду. В такому разі поєднання вогню і води не відбудеться, а це віщує лихо. [2, 47].
Також колесо можна розкрутити на стовпі. Для цього треба на вершечку стовпа встановити колесо із соломою нагорі, щоб воно оберталося, до колеса прив'язати кольорові мотузки та вкопати стовп у землю. Буручись за мотузки під загальне пожвавлення і радість розкрутити колесо. Пізніше всю конструкцію можна спалити, щоб вогонь досягнув колеса [див. 2, 46].
Символіка поєднання двох стихій у нас зазначена на державному прапорі, де Сонце занурюється у Світові Води. Або дають інше тлумачення прапору: "золотокосі поля під синім небом", бо на цей час визріває пшениця, і такий краєвид на свято Купала є в багатьох куточках нашої країни.
Ляльки Купали і Марени мають повернутися до своїх стихій. Тому під загальне пожвавлення урочисто хлопці солом'яного Купалу спалюють, а зелену Марену дівчата топлять у воді. Статний хлопець підіймає Купайлицю і учасники стрибаючи мають відломити собі на щастя гілочку верби, бажано з прикрасою.
Коли забави стихають, люди від вогнища запалюють свічки на заготованих зарання кошиках-віночках і йдуть до річки, щоб пустити їх водою й ушанувати предків. Свічки, що пливуть водою, якби відображаються зорями на Небі, а кожна зірка – це душа наших пращурів, яку вогниками кличемо повертатися до нас.
І побачать наші Боги, що ми ушановуємо предків своїх, і відпустять душі їхні з Небес на Землю. Зірки, що падають з Неба – це душі, що летять до нас, щоб запалати квіткою папороті. Найчарівніша дія Купальської Ночі – пошук цього Перунового цвіту. Хтось намагається знайти за її допомогою скарби, а хтось знаходить своє щастя – кохання. І тоді душа втілиться в нове життя.
Люди знають, що папороть не має квітів і розмножується спорами. Тому сама квітка папороті є образним символом кохання, а відповідно скарбом є народжувані пізніше діти.
Символом цієї чарівної квітки є наш державний Герб – Триглав. А в іншому розумінні Герб символізує чоловіка, жінку і дитину. Це й є для нас свята Трійця – символ нашого Роду.

Купальська ніч духовно єднає людину з природою, возвеличує побут, освячує почуття молодих сердець. Всю ніч біля вогнища проводяться ігрища, співаються пісні, розповідають усмішки, пригоди.
Ще вдосвіта люди йдуть вмитися джерелицею і набрати цілющої води у криницях чи джерелах, яка освячується волхвом. Після дійств біля криниці всі підіймаються на пагорб, щоб зустріти Сонце, вогнище вже більше не підтримують, воно само поступово гасне. На пагорбі проголошуються славні Сонцю, подяки Дажбогу за життя і молитви за добрий урожай.
У Купальську ніч польові та лісові трави набирають виняткових чарівних властивостей, великої лікувальної сили. Здебільшого збиранням зілля займаються літні люди, бо у них є найбільша потреба в допомозі лікарських рослин. Збирати траву виходять дуже рано. До рослин при збиранні промовляють молитви. Найпростіша з них: "Батьку-Небо, Земле-Мати, благословіть траву збирати" [5, 3-5].
Купалбог з цього часу вступає в свої повні права, наділяючи нас добрим врожаєм. Недарма його ще називають Раєм [3, 123], бо літня пора – це дійсно Рай на нашій Богом даній землі.
Література:
1. Волхвиня Зореслава, Проповідник Світлояр. Купайло – Бог земних радощів // Сварог, вип. 6. – К., 1997.
2. Жуйкова М. Номінація смерті та архаїчне мислення // Студії з інтегральної культурології. – Вип. І: Thonatos. – Львів, 1996. – С. 28 – 62.
3. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.1. – К.: Обереги, 1994. – 400 с.
4. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994. – 528 с.
5. Купало / уклав Пашник С.Д. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7523 (2015). – 32 с.
6. Творун С.О. Практична етнологія для ділових людей. Навчальний посібник. – Вінниця: Книга-Вега, 2005. – 216 с.
Малюнок Сонцеслава Крижанівського

Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Купало #Марена #Коструб #Рай #ЛітнєСонцестояння #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник

Крижанівський Сонцеслав. Купало

Купало / уклав Пашник С.Д. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7531 (2023). – 40 с.
https://svit.in.ua/kny/pashnyk/pashnyk_kupalo.pdf

Пашник С.Д. Петро (Питар). 29 червня
https://svit.in.ua/pra/6p4.htm
Етнограф Олекса Воропай пише, що в церковному календарі на цю дату відзначається день святих Первоверховних Апостолів Петра і Павла, або, як кажуть селяни, "Петра". В цей час починаються жнива, звідси походить народне вірування про те, що справа святого Петра – "жито зажинати".
До свята добре готувалися: білили хати, оздоблювали рушниками стіни, вбирали подвір'я, дівчата вбирали свої голови вінками з польових квітів. Після церкви, люди розгівлялися мандриками (пампушки з пшеничного тіста, яєць і сиру), назва яких походить від мандрів, які здійснювали апостоли і живилися ними. На другий день після "Петра" є теж свято наполовину менше, і називається воно "Полупетра" або "Петрового батька. [2, 211-213].
Степан Килимник та Василь Скуратівський повідомляють про давній звичай "копати Петра": Напередодні Петра і Павла пастухи та всі інші підлітки на толоках викопували квадратні канавки такої глибини, щоб можна було спускати в них ноги. Землю скидали поруч на купку й прикривали дереном. Середину обкопаного місця, яке правило за стіл, застеляли скатертиною і клали на неї принесені з дому продукти. Навколо стола прикрашували зеленню, а серед столу сталили звитий з зеленого гілля хрест, оздоблений вінками з польових квітів. [4, 318-319; 8, 90]. Таке закопування ніг нам нагадує встановлення стародавніх стел на могилах, нижня часина яких засипалася землею, а споживання їжі, як поминальна тризна.
Так як в народній традиції Петро є опікуном рибалок, бо й сам за Євангеліями є рибалкою, то дослідниця Галина Лозко ставить замість апостола Петра свято Водяника, як рибальське свято, на яке жінки сплітають рибалкам вінки з рослини, що нині має назву "петрів батіг" (цикорій). [6, 344; 5, 92]. Квіти цієї рослини мають синій колір.
А професор Килимник пише, що в цей день вшановували, як дорослих, так і малих пастухів: "День Петра і Павла – це не тільки річне свято, а й День Пастухів "великих" і "малих" [4, 319]. Напевно в цьому криється і порівняння з цими святими, бо Павло вважається малим, а Петро – великим.
За традицією Апостол Петро (первісно має ім'я Симон) є основою, каменем христосівської віри, і його розіп'яли стрімголов. А Павло вважається розумом і устами христосівської віри. 29 червня – це день смерті апостолів Петра і Павла, хоча вони не загинули в одному часі. Давні календарі подають дату ушанування Петра і Павла у різні дні року, основна напроти літній – 28 грудня. [3, 408-415]. Можна судити, що апостоли символізують дві протилежності – низ і верх, зад і голову. Можливо це пов'язано з перехідним періодом в календарній системі після літнього чи зимового сонцестоянь.
Зазначимо, що поєднання апостолів Петра і Павла, що знайшла себе навіть в географічних назвах, порівнюється з подвійністю деяких знарядь праці, музичних інструментів, святилищ з двома колами та ін. Як правило, подібні речі складаються із основного корпусу і ручки (грифу, алеї) з меншим колом на кінці. [7, 35].
Ми залишаємо церковну назву свята, лише беремо ім'я відповідного ап. Петру Бога з Велесової Книги Питара (Патара):
"Молимо Патар Дяіє, що той ізведе огінь, який Матирь-Сва-Слава принесла на крилах своїх Праотцям нашим." (ВК, 19).
"Се бо хранимо Питар Дія, якож той особо є, став о Матері против. Се бо те було за совступлення до Кринь. І та ішла, руками вздимаючи до хлябів. І се дає даждь, якож іде і насичує. І то маємо житень нашу і жнива вінимо у славу Його. Се бо против Нього Земля наша і ту хранимо, якож Отці наші."
"Се бо Ондера маємо, який є інший Парунець. І се верже ворогів на хрибетище і також одторче глави їхні, і речеть до неба і кидане в море і в пущу. І се сушена [*засуха] тече борзо від краю чуждого, і там є до часу, аж поки Питар її одведе. Можноносець іде оспять і вержить на неї і тліншить її." (ВК, 30) [1].

Із цих уривків бачимо, що Питар має чіткі ознаки фалічного символу, який запліднює і забезпечує вологу. Петро за народними легендами є ключником до воріт Раю. Враховуючи, що Рай символізує жіноче лоно, то відповідно ключ є чоловічим прутнем, що відчиняє ворота. [7, 17]. Звертаємо увагу, що смерть апостола Андрія, брата Петра, припадає на 30 листопада, а обрядодійство "Калита", розпочинається ввечері 29 листопада і теж пов'язується із заплідненням.
Можемо припустити, що має бути 12 апостолів-стовпів, що підтримують Небо. Стовпи стоять в кінці кожного місяця в річному колі. І коли Місяць якби заходить за стовп, то він стає невидимим (новим), а виходить від стовпа і ми бачимо молодик.
Література:
1. Велесова Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7524 (2016). – 192 с.
2. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. – Т. ІІ. – К.: Оберіг, 1991. – 448 с.
3. Катрій Ю.Я. Пізнай свій обряд! Літургійний рік Української католицької церкви. – Ню-Йорк, Рим: ОО. Василіян, 1982. – 493 с.
4. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні. – Кн.ІІ. – К.: Обереги, 1994.
5. Лозко Г.С. Коло Свароже: Відродження традицій. – К.: Укр. письменник, 2005. – 222 с.
6. Лозко Г.С. Українське народознавство. – К.: Зодіак-ЕКО, 1995. – 368 с.
7. Пашник С.Д. Священний острів Хортиця. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7522 (2014). – 64 с.
8. Скуратівський В.Т. Місяцелік: Український народний календар. – К.: Мистецтво, 1993. – 208 с.

Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Питар #Петро #Павло #Місяць #Літо #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник

Пашник С.Д. Похорон Ярила. 1 липня
https://svit.in.ua/pra/7p1.htm
За аналогією до інших поховально-поминальних свят (Василя – 1січня, Проводи – 1 квітня, Покрова – 1 жовтня) на 9 день від смерті Ярила (8 день від народження Купала) проходить його Похорон. Маргарита Жуйкова зазначає, що подекуди похорон відбувається на другий день після Купала чи на початку Петрівки. [1, 48].
Ми виходимо із того, що при місячно-сонячному календарі, 1 липня – це поява молодика, який символізує човен у Небі, а також є образом труни чи колиски. У церковному календарі 1 липня відзначається свято Кузьми і Дем'яна, двох ковалів, які б мали означати Космос (верх) і Демон (низ) або косми (волосся) і домну (зад), а в човна відповідно – ніс і корму. Саме в цей час у древньому Єгипті починався Новий рік (молодик після літнього сонцестояння). Тому логічно, що 9 дня після смерті Ярила і Різдва Купала мають відбутися Проводи, як померлого, так і новонародженого у човні-місяці (труні чи колисці), що й символізує початок відліку часу – човен рушає рікою, звідси рік. Тому на зазначені вище точки Сварожого Кола у різних народів святкували Новий рік.
На похорон виготовляється лялька Ярила з підкресленим прутнем (геніталіями). [1, 48]. Її або спалюють (топлять), або ховають в землю, згідно місцевих звичаїв. Похорон супроводжуються ритуальним плачем за Ярилом, як і при звичайних поховальних процесіях.
Степан Килимник це свято описує (хоч сам свідків не бачив і не розібрався в образі Ярила), наступним чином: "… робили солом'яного бована в образі мужчини. Одягали його в сорочку, штани та оздоблювали зеленню. Свято це проводила молодь, хлопці й дівчата. Під час гри вибирали одну з дівчат, яка мусіла оплакувати "добре божество". Хлопці виносили це опудало у ліс чи до води. Несли як покійника. За ним ішла вся молодь і співала сумних пісень, на зразок тих, які співаються за Кострубоньком. Обрана дівчина вдає, що плаче й приговорює: "Помер Ярило, помер Ярило… Нема Ярила, нема Ярила… Де Ярило, де Ярило… Ой, Боже, його нема". Коли шестя приходило до води, то всі речитативом приказували: "Помер Ярило, нема Ярила…" Коли його вкидали в яму й засипали землею, всі кричали: "Поховали Ярила, поховали Ярила!" Коли ж топили у річці, то кричали: "Утонув Ярило, утонув Ярило! Виплинь, Ярилочку, виплинь Ярилочку!" Коли ж Ярила закопують, чи топлять – молодь веселиться, водить хороводи, співає веселих жартівливих пісень; хлопці зчиняють двобої, вдавану боротьбу. Вже смерком розходиться молодь з цих вдаваних похоронів-грищ." [2, 369,370].
Треба пояснити, що відповідно й до інших поховальних свят, під час обрядодійства має відбутися весілля Батька-Неба і Матері-Землі, для того, щоб поєднати душу й тіло, і померлий має знову воскреснути. Тому проводи в календарній системі одночасно давали початок весіллям, наприклад з Покрови, аналогічного свята – 9 день після "смерті" Купалбога. Чи назва свята Василя (Різдво Місяця), вказує на весільні обряди. Можливо, що похорон Ярила дублює спалення і топлення ляльок Купала і Марени під час купальських свят і треба роз'єднати ці обряди або визначити причину повторення.
Література:
1. Жуйкова М. Номінація смерті та архаїчне мислення // Студії з інтегральної культурології. – Вип. І: Thonatos. – Львів, 1996. – С. 28 – 62.
2. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994. – 528 с.

Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Ярило #Похорон #Косьма-Дем'ян #Місяць #Літо #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник

Петиція в м. Запоріжжя! ГОЛОСУВАТИ МОЖЕ ВСЯ УКРАЇНА!
ТЕРМІНОВО! Залишилося зібрати на даний час 83 голоса!
Присвоїти одній з вулиць міста Запоріжжя ім'я Рідновіра загиблого захисника міста Маріуполя бійця СП НГУ "АЗОВ" Величара Запорожця (Дмитра Бабіча)
Який загинув 15 квітня 2022 року під час бомбування к-ту "Азовсталь" московсько-россійськими окупантами.
Слава герою!
https://ep.zp.gov.ua/uk/petitions/prysvoyennya-imeni-poleglogo-bijtsya-azovu-vulytsi-mista-zaporizhzhya

ПРОСТА МАГІЯ, ЯКА ПРИСКОРИТЬ ПЕРЕМОГУ УКРАЇНИ. Скарбничка прикладної магії.
В гостях у письменниці Тетяни Дугельної в рубриці "КОЛО Рідної Віри" Жриця Мароша-Лютиця. Сьогодні в студії піде розмова про українську реальну магію, яку може здійснювати кожна жінка без додаткового навчання.
https://youtu.be/Z2vxhzsqcig

Пашник С.Д. Білобог. Вітрогон. 15 липня
https://svit.in.ua/pra/7p2.htm
Білобог – Бог денного світла, добра, щастя. Білобог вічно бореться з Чорнобогом, вони почергово перемагають один одного і на землі від того змінюється день (літо) на ніч (зиму), і навпаки. У цій боротьбі (взаємодії) твориться життя: "А обаполи Його Білобог і Чорнобог се перуться. І тих Ісварг держить, аби цьому Світу не бути поверженому." (ВК,11а) [1]. Тому поняття добра і зла є умовним – ні Білобог, ні Чорнобог один без одного не існують, бо обидва знаходяться у володінні Сварога, який і править Світом.
Зустрічаються вірування, коли Білобога наділяють добром, а Чорнобога злом. Так у Гельмольда в "Хроніці слов'ян" XII ст. зазначено: "Слов'яни мають дивний забобон: під час учт та пиятик вони пускають колом жертовну чашу, в ім'я Бога добра і зла складаючи до неї слова, однак не посвяти, а прокляття. Вони вірять, що добра доля перебуває у владі доброго Бога, а зла – у руках злого. Тому своєю мовою вони називають цього злого Бога Дияволом, або Чорнобогом, тобто Чорним Богом." [2, 152].
За схематичною уявою всесвіту у вигляді восьмикутної зірки, образ Білобога має розташовуватися в правому куті, який відповідає півдню, середині дня та літа. У календарній системі – це 15 липня. На середину літа випадає 21 день після свята Купала.
Народного свята ушанування Білобога не збереглося, але за схематичною розстановкою воно там має бути, як і свято Чорнобога, яке припадає на середину зими (15 січня) і відповідає Отданню (Чаклунському дню).
Образ Бога вітрів Стрибога за схемою восьмикутної зірки стоїть саме в центрі і утворює променями, які від нього відходять, розу вітрів. Промінь, що вказує на південь припадає на народне свято Вітрогону (14-15 липня). [3, 505] – свято стихії Вітру. За "Словом о полку Ігоревім" вітри є внуками Стрибога. [5]. Про підвладність вітрів Стрибогу говорить і Велесова Книга: "І тако Стриби свистять во степах" (ВК,5б); "А Стрибог вітри ярити на землю ся іме." (ВК,38а) [1].
Слід зазначити, що центр восьмикутної зірки відповідає середині (21 дню) вертикального розташування 7 силових точок-чакр людини, що загалом складають при шестиденному тижні 42 дні. (див. "Шестиденний тиждень") Ця точка позначає "сонячне сплетіння". Одночасно вона символізує щоглу на човні, а на ній чіпляють вітрила, що і є символом Стрибога. На цьому ж місті замість щогли може бути Світове Дерево.
Тримірність Світу: Права, Ява і Нава ототожнюється із Деревом, так і з щоглою у вигляді восьмикінцевого православного хреста. На святилищах човнового типу на місті щогли стоїть колода висотою до живота, яка називається Требою. Не складно побачити тотожність слів "Треба" і "Стриба", тобто Стрибог. Саме жертва, що покладена на Требу через повітря потрапляє на небо. Колода нагадує місце, де проводиться страта і робиться страва. Аналогічно жертву кладуть біля Дуба і Хреста-щогли. [4]. Тому в цьому питанні свято Отдання (15 січня) має також символізувати "отдання" жертви Богам.
Література:
1. Велесова Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7524 (2016). – 192 с.
2. Ґейштор А. Слов'янська міфологія / Пер. з польськ. – К.: Кліо, 2015. – 416 с.
3. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994. – 528 с.
4. Пашник С.Д. Спроба відтворення святилища корабельного типу на острові Хортиця та його символіка. – www.svit.in.ua/stat/st19.htm.
5. Яценко Б. "Слово о полку Ігоревім" та його доба. – www.svit.in.ua/kny/slovo.rar.
Малюнок Сонцеслава Крижанівського - Стрибог

Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Білобог #Вітрогон #Календар #Вітер #Літо #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник

Сонцеслав Крижанівський - Стрибог

ЯК ЗАЧАРУВАТИ ВОРОГІВ? Біла та чорна магія українців.
В гостях у письменниці Тетяни Дугельної в рубриці "КОЛО Рідної Віри" Жриця Мароша-Лютиця. Сьогодні в студії піде розмова про стародавню магію українців та те, як розрізняти види магії.
https://youtu.be/VkDMZFZxYBo

Сьогодні письменниця Тетяна Дугельна досліджує тему самого грізних із Пантеону язичницьких Богів. Ви дізнаєтесь багато цікавого про Бога, який веде до Перемоги Україну.
Слава Рідним Богам!
https://www.youtube.com/watch?v=gr2h9yBtkw0&ab_channel=%D0%9A%D0%B0%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D0%B0

Стаття, яка допоможе вам краще зрозуміти функції Перуна і Перуниці. З малюнками дивіться на сайті

Світовит Пашник. Православ'я – Віра наших Предків
https://svit.in.ua/stat/st71.htm
Наше духовне об'єднання називається Руське Православне Коло. Якщо питання щодо Русі виникає не часто, бо всім зрозуміло, що наша країна історично називалася Русь, а ми є русинами. За основу свого віросповідання, звісно, ми брали саме Руську Віру з її пантеоном Богів. То з назвою Православ'я виникають іноді непорозуміння. Ось не називалася так наша Віра і все тобі, бо й доказів історичних не маємо, тобто в документах не збереглося. Якщо подивитися, то й Віри нашої не збереглося, адже Велесову Книгу визнавати не хочуть, а відголоски народної творчості взагалі дехто приписує до вигадок етнографів ХІХ ст.
Така позиція зрозуміла щодо наших противників, щоб все знівелювати і сказати, що окрім юдо-євангелізму у народу просто немає іншого виходу, і тільки оцей христосівський рух приніс нам культуру. Але складно зрозуміти прихильників рідновір'я чи язичництва, які потакають чужовірам і також відкидають, як духовну термінологію, так вже й імена Богів, бо то ми в когось запозичили. Так дехто і назву Рідна Віра відкидає, бо то Володимир Шаян та Лев Силенко придумали [див. 17; 13]. Так і все можна відкинути, в тому числі і мову – теж запозичили, бо трохи не всі слова можна знайти в навколишніх народів. Чи випадково це? Хто зацікавлений в формуванні меншовартості народу?
Ще одна дивна ситуація, коли майже ті ж самі люди намагаються доводити, що нам не потрібна релігійна структура, бо кожен може сам собі молитися десь у кущах. Закликають займатися етнографією, вивченням стародавніх звичаїв русинів (це при дуже обмеженій літературі і переважно викладеній у критиці юдо-євангелістів) і ніяких відхилень, тільки те, що зафіксовано в стародавній літературі. Закидають нам, що ми вигадуємо обряди і свята і засуджують будь-які намагання переосмислити наявний матеріал. Скільки разів натякали на те, щоб ми не займалися релігією, тим більше державною, а просто бавилися у рольові ігри. Тобто визначають нам місце у клубі любителів старовини.
Ми не збираємося здаватися і маємо основну мету створення потужної державної віри на основі стародавнього віровчення нашого народу. Тому для нас важливо озброїти наших проповідників потрібними знаннями, зібравши наявний матеріал докупи. Кожен розумний народ використав всі здобуття на користь власної спільноти. І наш народ не буде бігати славити Богів в чужу країну, бо святість шукатиме на своїй рідній Богом даній Землі. І ми сформуємо свій погляд на речі, які нам знадобляться у творенні нашої Рідної Духовності.

Православ'я чи ортодоксія?
Переходимо до розгляду назви нашої Віри як Православ'я. Занурюємося у довідники і з'ясовуємо, що українське слово "православ'я" походить від грецького ὀρθοδοξία. Далі дивимося, що таке ортодоксія: від грец. ὀρθοδοξία – "пряма думка", "правильне вчення", "правовірність" "православ'я" (?); грец. ὀρθός ("прямий", "правильний") + δόξα ("думка", "слава") – твердість у вірі або проходженні будь-якого вчення або світогляду, підтримка ухвалених позицій, консерватизм, тип релігійної свідомості. [див. 10]. Якщо подивитися із здорового глузду, то "ортодоксія" ніяк не може перекладатися "православ'ям", а вірно перекладати як "пряма чи правильна думка (вчення)". Словом "ортодоксія" визначають щось загальноприйняте, традиційне: ортодоксальні погляди, ортодоксальний марксизм, ортодоксальний юдаїзм і т.п. В західних перекладах Вселенська Православна Церква, наприклад англійською, записується Orthodox Catholic Church чи Східна Православна Церква – Eastern Orthodox Church. Ніякого "православ'я" чи його відповідників тут не маємо.
Лев Силенко у "Мага Вірі" наче правильно визначив, що означає слово "ортодоксія", але підтримав і широко вживав слово "православ'я" для означення грецької віри з чисто ідеологічних поглядів: "Гомер вживав слово "докса" в значенні "чекання", "сподівання". У грецькій мові слово "клеос" "слава", і вислів "ортоклеос" значить "православний". Якщо вважати, що слова "шана", "слава", "погляд", "думка", "переконання" синоніми, то можна слово "докса" вживати в значенні "слава".
("Ортодокс джу" значить "правильно міркуючий жид", а не – "православний жид": іде мова не про "славу", а про "міркування", "визнання". Жиди, які без застережень визнають "Тору" ("П'ятикнижжя Мойсея"), вважаються "ортодоксальними жидами").
"Ґрік-ортодокс" – значить "грецький правильний погляд". Ті єреї, які в Україні (Русі) переклали термін "ґрік-ортодокс" у значенні "грецько-православний", зробили помилку? Ні. Грецькі єреї вважали, що українці-русичі, як люди навернені на грецьку віру, зобов'язані правильно славити грецьку ортодоксію, вони православні." [13, 502]. Тобто Лев Силенко поступився і своїм визначенням допоміг греко-ортодоксальній церкві стати більш слов'янською у термінах, тобто ріднішою для українців-русинів.
В Україні першою, хто почав пропагувати назву Православ'я для означення Рідної Віри була Галина Сергіївна Лозко (волхвиня Зореслава). На її чолі в 1993-му році з'являється Київська Громада українських язичників "Православ'я". Треба дати належне, що Г. Лозко активно почала поширювати рідновір'я, видавши ряд книжок. В 1994 році вийшло друком "Українське язичництво", де дослідниця написала: "Східна церква вживає язичницьке слово православ'я замість прийнятого у світі – ортодоксія. Православ'я означає: прав – всесвітній божественний закон, що править світом, та славлення – назва язичницької богослужби. Можливо так називалася стара українська віра." [5, 70]. А в наступній книзі Г. Лозко "Українське народознавство" читаємо: "Термін православ'я ортодоксальна церква перейняла у язичників, щоб полегшити навернення людей до нової християнської віри..." [6, 210]. Треба сказати, що таке просте пояснення багато людей вважають правильним, хоч і не збереглося прямої документальної вказівки, що наша віра називалася православ'ям.
Ми теж стали прихильниками цього визначення і після виходу з РУНВіри в 2000 р. пропонували вписати слово "православ'я" в назву нового рідновірського об'єднання на чолі з Олегом Безверхим, але нашу пропозицію не підтримали і зійшлися на назві Собор Рідної Української Віри. А ось вже в 2003 році при створенні іншого об'єднання на чолі з Володимиром Куровським пропозиція пройшла і об'єднання отримало назву Родове Вогнище Рідної Православної Віри. Щоправда після зміни напряму діяльності В. Куровським на московський панслов'янізм, а в подальшому і на космополітизм, назву цієї організації змінили на Родове Вогнища Слав'янської Рідної Віри. Через явне відхилення від українського рідновір'я група патріотичних людей вийшла із Родового Вогнища і створила нове об'єднання Руське Православне Коло.

Наразі це єдине об'єднання громад, що має у назві слово Православне. З одного боку у людей склався стереотип, що православною називають одну із сект юдо-євангелізму. А з іншого боку виникає прецедент: чому рідновіри також себе називають православними? І тут стає доречною проста відповідь: "Ми славимо Праву – від того і звемося православними."
Богумир Миколаїв у Требнику Рідної Православної Віри ставить питання: "Звідкіля ж узялася на нашій землі назва "православне християнство"? Літописи Х-XIV ст. переконливо свідчать, що христосіянство прийшло на Русь із Греції під назвою "віра Христова", "нова віра", "істинна віра", "грецька віра", а найчастіше "правовірна віра християнська".
Хочу особливо звернути увагу читачів, що вперше слово "православ'я" зустрічається в "Посланні митрополита Фотія Псковського» під 1410-1417 рр., тобто через 422 роки після запровадження християнства в Києві. А словосполучення "православне християнство" і того пізніше, у Псковському першому літописі під 1450 роком, через 462 роки після хрещення Руси-України. Це викликає в нас серйозне здивування! Якщо слово "православ'я" має відношення до христосіянства, чому його не використовували самі ж христосіяни протягом півтисячоліття?!" [8, 9].
Критик "рідновірського православ'я" язичник Борис Явір не знайшов іншого аргументу, як дорікнути Богумиру Миколаєву, що "згадані рідновірські дослідники оминули такі джерела, як, скажімо, "Літописець еллінський і римський", де також згадується "православна [грецька] віра" (видання 1999 р., а перша редакція якого датується серединою ХІІІ ст.), а з контексту цілком зрозуміло, що назва стосунку до язичництва не має взагалі." [див. 19].
Розкриваємо цю книгу [див. 4] і бачимо, що цей літописець у другій редакції відносять до XV ст., а ось першої редакції тексту немає і вважають, що вона суттєво відрізнялася, її дійсно відносять до XІІІ–XІV ст. Але якщо немає тексту, то й невідомо, що там писали. А все, що пізніше писалося чи переписувалося, могло правитися згідно тогочасних обставин. Навіть якщо припустити, що таки тексти були зі згадкою "православ'я" в XІІІ ст., то все одно це досить таки великий проміжок часу від умовного хрещення 988 р.
А більше того, підкажемо вам, що вперше вислів "православна віра" згадується в київського митрополита Іларіона в "Слові про закон і благодать", який датують серединою ХІ ст. Але ось у чому проблема: це "Слово" збереглося тільки в списках XV і XVI ст. [див. 16]. Причому згадавши раз "православну віру", далі тільки "правовєріє". [див. 3]. Що ставить під сумнів достовірність запису, а текст міг бути просто підроблений. Слід наголосити, що в подальшому слово "правовєріє" нікуди не зникло, а продовжило своє існування. І щось не кричать противники Велесової Книги, що ранні христосівські твори написані набагато пізніше, а ранній літопис взагалі побудований на мітологічних сюжетах.
Явір Борис все ж погоджується: "Інша справа, що самі поняття "права" і "слава" безумовно є місцевими та самобутніми, адже церковники, перекладаючи християнські тексти, мали ще підібрати місцеві відповідники до грецьких понять." [див. 19]. Так це якраз і підкреслює, що вони підганяли христосівське віровчення під народну віру. І швидше зі стародавньої віри запозичили всіляку термінологію аби якось було звично для народу. Навіть зараз в ортодоксальній церкві на грецьке слово часто є руський відповідник. Так це не означає, що ми маємо відмовлятися від тих слів, бо їх використовує чужа віра. А саме так часто і трапляється, доходить до того, що рідновіри відмовляються від символу (та й назви) хреста, бо бачите його використовують христосівці. А те що ми цей символ маємо ще з кам'яного віку, причому в різних формах, це часто не є аргументом. Де логіка?