Forwarded from Ціна держави
Чому контроль цін та субсидії погано для економіки?
Це відео ми переклали та озвучили 2 роки тому. Але актуальності набуло у 2021. За що дякуємо ініціативам Президента та уряду у запровадженні контролю цін, зокрема, на пальне.
У цьому відео ви дізнаєтеся як ринки допомагають нам визначити обсяг продукту, який ми повинні виробляти, та ефективно використовувати наші ресурси. Чому урядові заходи, спрямовані на обмеження цін, як-от цінова стеля чи ціновий поріг, не сприяють загальному добробуту?
Дивіться та підписуйтесь на наш YouTube-канал https://youtu.be/j6TSkgaFD8M
Це відео ми переклали та озвучили 2 роки тому. Але актуальності набуло у 2021. За що дякуємо ініціативам Президента та уряду у запровадженні контролю цін, зокрема, на пальне.
У цьому відео ви дізнаєтеся як ринки допомагають нам визначити обсяг продукту, який ми повинні виробляти, та ефективно використовувати наші ресурси. Чому урядові заходи, спрямовані на обмеження цін, як-от цінова стеля чи ціновий поріг, не сприяють загальному добробуту?
Дивіться та підписуйтесь на наш YouTube-канал https://youtu.be/j6TSkgaFD8M
YouTube
Чому контроль цін та субсидії погано для економіки?
Підписуйтесь на найкращий економічний канал - https://bit.ly/3o9wha8
Як ринки допомагають нам визначити обсяг продукту, який ми повинні виробляти, та ефективно використовувати наші ресурси. Чому урядові заходи, спрямовані на обмеження цін, як-от цінова стеля…
Як ринки допомагають нам визначити обсяг продукту, який ми повинні виробляти, та ефективно використовувати наші ресурси. Чому урядові заходи, спрямовані на обмеження цін, як-от цінова стеля…
ОСВІТНЯ РЕФОРМА В ЕСТОНІЇ🇪🇪🏫
Усі пострадянські країни отримали у спадок неефективну освітню систему. І всі ми знаємо, що освіта в Україні погана. Але якщо Україна чекала і дивилася, як система згниває зсередини, то Естонія зрозуміла все одразу і вжила заходів. Під час вступу до ЄС у 2004 році Естонія вже мала найефективнішу освітню систему серед усіх пострадянських країн.
Всіх, хто каже про якийсь несприятливий час для реформ, можете сміливо слати в сраку і наводити приклад Естонії. Бо ця країна провела свої докорінні реформи в умовах найглибшої економічної кризи та тотальної бідності. І реструктуризацію освіти також.
Естонії вдалося вчасно зламати централізоване управління освітою і побудувати на їхньому місці школи з фінансовою автономією. Вона взяла за приклад фінську модель трансформації освіти(детальніше), і у 1993 році розпочала децентралізацію цієї сфери.
Причини успіху:
🔹"Естонське економічне диво"
Успішні й докорінні економічні реформи дали поштовх і ресурси (!) для реструктуризації освіти.
🔹Децентралізація фінансування шкільної освіти
Виділяти великі кошти на освіту це добре, але за умов великої корупції (як в нас) їхнє використання буде неефективне.
Тому вже з 1993 року відповідальність за забезпечення послуг середньої освіти в Естонії було перекладено на муніципалітети й школи. Подібне відбувається і в Україні під час реформи децентралізації.
На освіту припадає найбільша частка витрат муніципалітетів (35-38% щорічно).
Органи місцевого самоврядування повністю фінансують дошкільну освіту. На початкову, середню й спеціальну освіту муніципалітети отримують цільові гранти від національного уряду. Середня освіта в Естонії безкоштовна. Учні і батьки віддають перевагу саме муніципальним школам, де навчається близько 95% школярів.
🔹Велика автономія шкіл
Сфери, де естонські школи найбільш самостійні, — це фінансовий менеджмент і управління персоналом. Шкільним директорам надають широку фінансову, організаційну та адміністративну автономію. Директор естонської школи відповідальний за призначення та звільнення викладачів і непедагогічного персоналу, визначення їхніх обов’язків, умов обслуговування та заробітної плати.
🔹Горизонтальна і вертикальна підзвітність
З одного боку, місцева і відповідно шкільна автономія розширюється, з іншого боку, паралельно посилюється підзвітність.
🔺Вертикальний рівень — високий ступінь децентралізації шкіл контролюється регулярними інспекціями і додатковими заходами підзвітності з боку держави.
🔺Горизонтальний рівень — інтенсивне залучення батьків, місцевих громад та інших зацікавлених сторін у процеси прийняття рішень щодо якості освіти, планів розвитку школи, управління людськими ресурсами і розподілу шкільних бюджетів.
Естонська система наявно демонструє успішну імплементацію «bottom-up» підходу – те, задля чого впроваджують децентралізацію державного управління у сфері освіти: сильні громади, школи і піклувальні ради, які самостійно приймають актуальні для населення рішення, виходячи зі своїх можливостей і потреб, і водночас мають вагомий вплив на прийняття освітніх рішень на національному рівні. Піклувальні ради оцінюють і контролюють діяльність директора і викладачів, висловлюють свою думку щодо якості освіти і колегіально впроваджують зміни задля її підвищення.
Детальніше за джерелом:
©️Ціна держави. «Велика шкільна автономія», або як естонські школи стали найкращими у світі
Усі пострадянські країни отримали у спадок неефективну освітню систему. І всі ми знаємо, що освіта в Україні погана. Але якщо Україна чекала і дивилася, як система згниває зсередини, то Естонія зрозуміла все одразу і вжила заходів. Під час вступу до ЄС у 2004 році Естонія вже мала найефективнішу освітню систему серед усіх пострадянських країн.
Всіх, хто каже про якийсь несприятливий час для реформ, можете сміливо слати в сраку і наводити приклад Естонії. Бо ця країна провела свої докорінні реформи в умовах найглибшої економічної кризи та тотальної бідності. І реструктуризацію освіти також.
Естонії вдалося вчасно зламати централізоване управління освітою і побудувати на їхньому місці школи з фінансовою автономією. Вона взяла за приклад фінську модель трансформації освіти(детальніше), і у 1993 році розпочала децентралізацію цієї сфери.
Причини успіху:
🔹"Естонське економічне диво"
Успішні й докорінні економічні реформи дали поштовх і ресурси (!) для реструктуризації освіти.
🔹Децентралізація фінансування шкільної освіти
Виділяти великі кошти на освіту це добре, але за умов великої корупції (як в нас) їхнє використання буде неефективне.
Тому вже з 1993 року відповідальність за забезпечення послуг середньої освіти в Естонії було перекладено на муніципалітети й школи. Подібне відбувається і в Україні під час реформи децентралізації.
На освіту припадає найбільша частка витрат муніципалітетів (35-38% щорічно).
Органи місцевого самоврядування повністю фінансують дошкільну освіту. На початкову, середню й спеціальну освіту муніципалітети отримують цільові гранти від національного уряду. Середня освіта в Естонії безкоштовна. Учні і батьки віддають перевагу саме муніципальним школам, де навчається близько 95% школярів.
🔹Велика автономія шкіл
Сфери, де естонські школи найбільш самостійні, — це фінансовий менеджмент і управління персоналом. Шкільним директорам надають широку фінансову, організаційну та адміністративну автономію. Директор естонської школи відповідальний за призначення та звільнення викладачів і непедагогічного персоналу, визначення їхніх обов’язків, умов обслуговування та заробітної плати.
🔹Горизонтальна і вертикальна підзвітність
З одного боку, місцева і відповідно шкільна автономія розширюється, з іншого боку, паралельно посилюється підзвітність.
🔺Вертикальний рівень — високий ступінь децентралізації шкіл контролюється регулярними інспекціями і додатковими заходами підзвітності з боку держави.
🔺Горизонтальний рівень — інтенсивне залучення батьків, місцевих громад та інших зацікавлених сторін у процеси прийняття рішень щодо якості освіти, планів розвитку школи, управління людськими ресурсами і розподілу шкільних бюджетів.
Естонська система наявно демонструє успішну імплементацію «bottom-up» підходу – те, задля чого впроваджують децентралізацію державного управління у сфері освіти: сильні громади, школи і піклувальні ради, які самостійно приймають актуальні для населення рішення, виходячи зі своїх можливостей і потреб, і водночас мають вагомий вплив на прийняття освітніх рішень на національному рівні. Піклувальні ради оцінюють і контролюють діяльність директора і викладачів, висловлюють свою думку щодо якості освіти і колегіально впроваджують зміни задля її підвищення.
Детальніше за джерелом:
©️Ціна держави. «Велика шкільна автономія», або як естонські школи стали найкращими у світі
Коротко про успішність естонської системи освіти
Ну й порівняйте з результатами України.
Інфографіка @costukraine
Ну й порівняйте з результатами України.
Інфографіка @costukraine
УРОКИ ПРИВАТИЗАЦІЇ ВІД МІСІС ТЕТЧЕР
Рекомендую до перегляду відео про "Залізну леді" від Останнього Капіталіста.
До прем'єрства Маргарет Тетчер Велику Британію називали "хворою людиною Європи". Частка цієї країни у промисловому виробництві стрімко падала — з 20% у 1950 році до 7% у 1970-му. А в кінці 70-х рівень життя британців був на 20% меншим, ніж в сусідніх Франції та ФРН.
У 1979 році консерватори виграють вибори, а сама Маргарет Тетчер стає прем'єр-міністром Великої Британії. За її правління Сполучене Королівство піднялося з 7 на 5 місце у переліку держав з найбільшими економіками. Британія змогла подолати свої хронічні проблеми і вийти на новий рівень економічного розвитку. Завдяки Тетчер було суттєво збільшено продуктивність праці, кількість виробництва та розширено середній клас, а Британія стала фінансовим центром світу.
Як їй це вдалося дивіться у відео.
Рекомендую до перегляду відео про "Залізну леді" від Останнього Капіталіста.
До прем'єрства Маргарет Тетчер Велику Британію називали "хворою людиною Європи". Частка цієї країни у промисловому виробництві стрімко падала — з 20% у 1950 році до 7% у 1970-му. А в кінці 70-х рівень життя британців був на 20% меншим, ніж в сусідніх Франції та ФРН.
У 1979 році консерватори виграють вибори, а сама Маргарет Тетчер стає прем'єр-міністром Великої Британії. За її правління Сполучене Королівство піднялося з 7 на 5 місце у переліку держав з найбільшими економіками. Британія змогла подолати свої хронічні проблеми і вийти на новий рівень економічного розвитку. Завдяки Тетчер було суттєво збільшено продуктивність праці, кількість виробництва та розширено середній клас, а Британія стала фінансовим центром світу.
Як їй це вдалося дивіться у відео.
YouTube
Уроки приватизації від місіс Тетчер
29 серпня в Україні святкують день Шахтаря.
В такий день ми завжди згадуємо про Маргарет Тетчер, чия політика призвела до заворушень і страйків працівників шахт.
Причиною цього була приватизація, яка не подобалась шахтарям, але подобалась економіці Британії…
В такий день ми завжди згадуємо про Маргарет Тетчер, чия політика призвела до заворушень і страйків працівників шахт.
Причиною цього була приватизація, яка не подобалась шахтарям, але подобалась економіці Британії…
МІГРАНТИ І РОЗВИТОК ПОВОЄННОЇ ЄВРОПИ🛠
До середини 1960-х безробіття у Європі становило в середньому лише 1,5%. Уперше, відколи з'явилася така статистика, у Західній Європі роботу мали всі. У багатьох галузях навіть спостерігався масовий брак робочих рук і голів.
Через невгамовну потребу в трудовому ресурсі, яка виникла у північно-західному секторі Європи, що стірмко розвивався, у 1950-х та на поч. 1960-х років відбувалася масова міграція. Вона мала три можливі прояви.
🔷По-перше, чоловіки (та меншою мірою жінки й діти) виїжджали із сіл у міста і мігрували в більш розвинені регіони своєї країни.
Поштовхом для більшості цих переїздів була нерівність у доходах; але прагнення втекти від життєвих негараздів, самотності й сірості сільського життя і його традиційних ієрархічних канонів також відігравало певну роль, особливо серед молоді. Зрештою, однією побічною перевагою для тих, хто залишався, було те, що збільшувалися і їхні доходи, і обсяги доступної їм землі.
🔷По-друге, іншим міграційним проявом були переїзди з однієї європейської країни в іншу.
Транскордонний рух робочої сили почався невдовзі після закінчення війни.
В 1950-х роках економічне зростання Північно-Західної Європи відбувалося швидше, ніж збільшувалася кількість населення в регіоні. Коли, зокрема, розвиток німецької економіки набув швидких темпів, боннський уряд змушений був шукати дешеву робочу силу за кордоном.
У 1956 році німецький канцлер Аденавер вирушив до Рима; він обіцяв оплатити проїзд кожному італійському робітнику, який поїде до Німеччини, а також офіційно просив італійський уряд про допомогу у спрямуванні безробітних південців по той бік Альп.
Впродовж наступних десяти років влада Західної Німеччини підписала низку угод не лише з Італією, але й з Грецією та Іспанією (1960), Туреччиною (1961), Марокко (1963), Португалією (1964) ітд.
Закордонних ("гостьових") робітників запрошували працевлаштовуватися в Німеччині — за умови, що їхнє перебування суворо обмежуватися в часі: колись вони мають повернутися додому.
Ці люди, переважно молодші за 25 років, практично завжди походили з бідної сільської або гірської місцевості. Більшість не мала кваліфікації (хоча дехто з них погоджувався на "декваліфікацію", тільки щоб отримати роботу).
Країна "призначення" отримувала значні економічні переваги. Наприклад, станом на 1964 рік іноземні (здебільшого італійські) працівники складали чверть робочих рук Швейцарії, туристичний сектор якої сильно залежав від дешевої сезонної робочої сили, яку легко найняти і легко звільнити.
🔺Ці чоловіки та жінки зазвичай не мали права на постійне проживання;
🔺на них також не поширювались підписувані між працедавцями і профспілками угоди, які надавали гарантії, забезпечували соціальні виплати й пенсії місцевим робітникам.
Тож від працедавця і країни, до якої приїхали, вони не вимагали ані зобов'язань, ані довготермінових інвестицій. Аж до середини 1980-х "гостьові робітники" в Німеччині отримували мінімальні зарплати і працювали на найнижчих посадах. Вони крутилися, як могли, відсилаючи більшу частину своїх заробітків додому: хай як мало вони заробляли в марках чи франках, це все одно було набагато більше, ніж вони могли б заробити в тих селищах, звідки були родом.
Увесь вплив цього руху населення складно переоцінити. Загалом він охопив близько 40 мільйонів мігрантів, які переміщувалися в межах країн, між країнами Європи та у Європу з-за кордону. Європейський розквіт був би неможливий без дешевої і численної робочої сили, яка була вразливою та здебільшого стихійною. Повоєнні європейські держави, як і приватні роботодавці, отримали величезні переваги від стабільного напливу покірних, низькооплачуваних працівників, за яких їм часто вдавалося не сплачувати повних соціальних внесків. Коли розквіт завершився й настав час позбутися надлишкової робочої сили, саме мігранти й іммігранти постраждали найперші.
Тоні Джадт "Після війни"
До середини 1960-х безробіття у Європі становило в середньому лише 1,5%. Уперше, відколи з'явилася така статистика, у Західній Європі роботу мали всі. У багатьох галузях навіть спостерігався масовий брак робочих рук і голів.
Через невгамовну потребу в трудовому ресурсі, яка виникла у північно-західному секторі Європи, що стірмко розвивався, у 1950-х та на поч. 1960-х років відбувалася масова міграція. Вона мала три можливі прояви.
🔷По-перше, чоловіки (та меншою мірою жінки й діти) виїжджали із сіл у міста і мігрували в більш розвинені регіони своєї країни.
Поштовхом для більшості цих переїздів була нерівність у доходах; але прагнення втекти від життєвих негараздів, самотності й сірості сільського життя і його традиційних ієрархічних канонів також відігравало певну роль, особливо серед молоді. Зрештою, однією побічною перевагою для тих, хто залишався, було те, що збільшувалися і їхні доходи, і обсяги доступної їм землі.
🔷По-друге, іншим міграційним проявом були переїзди з однієї європейської країни в іншу.
Транскордонний рух робочої сили почався невдовзі після закінчення війни.
В 1950-х роках економічне зростання Північно-Західної Європи відбувалося швидше, ніж збільшувалася кількість населення в регіоні. Коли, зокрема, розвиток німецької економіки набув швидких темпів, боннський уряд змушений був шукати дешеву робочу силу за кордоном.
У 1956 році німецький канцлер Аденавер вирушив до Рима; він обіцяв оплатити проїзд кожному італійському робітнику, який поїде до Німеччини, а також офіційно просив італійський уряд про допомогу у спрямуванні безробітних південців по той бік Альп.
Впродовж наступних десяти років влада Західної Німеччини підписала низку угод не лише з Італією, але й з Грецією та Іспанією (1960), Туреччиною (1961), Марокко (1963), Португалією (1964) ітд.
Закордонних ("гостьових") робітників запрошували працевлаштовуватися в Німеччині — за умови, що їхнє перебування суворо обмежуватися в часі: колись вони мають повернутися додому.
Ці люди, переважно молодші за 25 років, практично завжди походили з бідної сільської або гірської місцевості. Більшість не мала кваліфікації (хоча дехто з них погоджувався на "декваліфікацію", тільки щоб отримати роботу).
Країна "призначення" отримувала значні економічні переваги. Наприклад, станом на 1964 рік іноземні (здебільшого італійські) працівники складали чверть робочих рук Швейцарії, туристичний сектор якої сильно залежав від дешевої сезонної робочої сили, яку легко найняти і легко звільнити.
🔺Ці чоловіки та жінки зазвичай не мали права на постійне проживання;
🔺на них також не поширювались підписувані між працедавцями і профспілками угоди, які надавали гарантії, забезпечували соціальні виплати й пенсії місцевим робітникам.
Тож від працедавця і країни, до якої приїхали, вони не вимагали ані зобов'язань, ані довготермінових інвестицій. Аж до середини 1980-х "гостьові робітники" в Німеччині отримували мінімальні зарплати і працювали на найнижчих посадах. Вони крутилися, як могли, відсилаючи більшу частину своїх заробітків додому: хай як мало вони заробляли в марках чи франках, це все одно було набагато більше, ніж вони могли б заробити в тих селищах, звідки були родом.
Увесь вплив цього руху населення складно переоцінити. Загалом він охопив близько 40 мільйонів мігрантів, які переміщувалися в межах країн, між країнами Європи та у Європу з-за кордону. Європейський розквіт був би неможливий без дешевої і численної робочої сили, яка була вразливою та здебільшого стихійною. Повоєнні європейські держави, як і приватні роботодавці, отримали величезні переваги від стабільного напливу покірних, низькооплачуваних працівників, за яких їм часто вдавалося не сплачувати повних соціальних внесків. Коли розквіт завершився й настав час позбутися надлишкової робочої сили, саме мігранти й іммігранти постраждали найперші.
Тоні Джадт "Після війни"
Forwarded from Ціна держави
Використання грошей як інвестиційного інструменту vs проїдання грошей.
Нам в коментарях до попереднього посту закинули претензію, що ми прокоментували рішення влади пустити $2,8 млрд безповоротної виплати МВФ (тобто гроші на шару) на соціалку.
Бо проїдання грошей - це погано. Є купа можливостей і варіантів як їх можна витратити:
- принаймні покрити борг Пенсійного фонду перед казначейством, який сягнув 74,2 млрд грн;
- витратити гроші на т.зв. "Велике будівництво", а точніше на давно затверджені програми Украавтодору з ремонтування та будівництва доріг (і щоб на це не треба було Нацбанку друкувати гривні);
- пустити гроші на вакцинацію (навіть, нехай на лотереї, бо це має ефект), бо чим швидше країна вакцинується повністю, тим швидше вийде з будь-яких карантинних обмежень, що призведе до зростання економіки.
Перелік може продовжуватися. Просто їх роздати - погане рішення. Погане рішення влади. І погані поради Петра Олексійовича. Соціальний популізм нашу країну до добра ніколи не доводив і не доведе. До прірви доведе хіба.
Нам в коментарях до попереднього посту закинули претензію, що ми прокоментували рішення влади пустити $2,8 млрд безповоротної виплати МВФ (тобто гроші на шару) на соціалку.
Бо проїдання грошей - це погано. Є купа можливостей і варіантів як їх можна витратити:
- принаймні покрити борг Пенсійного фонду перед казначейством, який сягнув 74,2 млрд грн;
- витратити гроші на т.зв. "Велике будівництво", а точніше на давно затверджені програми Украавтодору з ремонтування та будівництва доріг (і щоб на це не треба було Нацбанку друкувати гривні);
- пустити гроші на вакцинацію (навіть, нехай на лотереї, бо це має ефект), бо чим швидше країна вакцинується повністю, тим швидше вийде з будь-яких карантинних обмежень, що призведе до зростання економіки.
Перелік може продовжуватися. Просто їх роздати - погане рішення. Погане рішення влади. І погані поради Петра Олексійовича. Соціальний популізм нашу країну до добра ніколи не доводив і не доведе. До прірви доведе хіба.
РЕФОРМИ В ХОРВАТІЇ🇭🇷
Частина 1. Доба Франьо Туджмана
У 2013 році Хорватія стала 28-м членом Європейського Союзу. І час від часу цю країну згадують як приклад для України. В основному – через перемогу у війні із Сербією. Але захист територіальної цілісності був тільки початком довгого шляху не тільки до незалежної, але й до сучасної європейської Хорватії.
Відновивши свою територіальну цілісність, країна зіткнулася із зовсім іншими викликами.
Виявилося, що героїчних військових перемог недостатньо для переведення країни "на мирні рейки" та побудови європейської демократії.
Метою всього хорватського націонал-демократичного руху наприкінці 1980-х — на поч. 1990-х років була незалежність від Сербії (на той момент Югославії) та повернення Хорватії на європейський шлях розвитку. Лідером руху став заснований в червні 1989 року Хорватський демократичний союз, HDZ — перша некомуністична партія Хорватії на чолі із Франьо Туджманом.
Він став справжнім лідером нації під час війни за незалежність, що тривала до 1995 року. Але після перемоги, вже у мирний час Туджман почав будувати авторитарний режим, спираючись на відданих людей. Будучи президентом, він давав настанови уряду, а парламентська пропрезидентська більшість беззаперечно ухвалювала потрібні рішення.
HDZ поступово набувала рис правлячої партії комуністичного зразка — не за ідеологією, а за принципами партійного будівництва та присутності буквально в усіх сферах життя держави та суспільства.
Західні крани були невдоволені слабкими та авторитарними політичними інститутами Хорватії, ситуацією з правами людини, перепонами на шляху повернення сербських біженців, стагнацією ринкової економіки.
Опозиція критикувала Туджмана за тиск на ЗМІ та використання державного телебачення в інтересах правлячої партії. 1996 року президент кілька разів відмовлявся затвердити мера Загреба, обраного від опозиції.
В підсумку країна отримала фактичну відмову в допомозі Європейського Союзу. А на додаток в 1998 році в світі почалася глобальна економічна криза, яка боляче вдарила по хорватській економіці та добробуту громадян. 14 банків зазнали краху.
"Хорватія була ізольована, де-факто стала вигнанцем у Європі. Ми втратили дорогоцінні роки на шляху євроінтеграції"
(с) хорватський історик Твртко Яковіна
Згадується також історія Словаччини (https://t.me/reformatio_ua/73)
На цьому тлі в найближчому оточенні Туджмана починаються корупційні скандали. Хорвати почали обурюватися, висуваючи претензії до тих, хто всього кілька років тому були для них героями та беззаперечними авторитетами.
Невідомо, чим мала закінчитися ця історія, проте 10 грудня 1999 року Туджман помирає.
Як повідомляв Пітер Гербрейт, експосол США у Хорватії:
"Туджман зміг здійснити свою першу мрію — створити незалежну Хорватію. Шлях до реалізації його другої мрії — інтеграції Хорватії у Європу відкриє його смерть. Він став перепоною на цьому шляху".
В наступній частині буде те, як нова, реформістська влада, почала змінювати Хорватію на краще.
Джерела:
Як вступити до ЄС після війни з сусідом: що змінювала та який опір долала повоєнна Хорватія
Хорватії теж 30. Як країна здобула незалежність, виграла війну та вступила в ЄС і НАТО
@reformatio_ua
Частина 1. Доба Франьо Туджмана
У 2013 році Хорватія стала 28-м членом Європейського Союзу. І час від часу цю країну згадують як приклад для України. В основному – через перемогу у війні із Сербією. Але захист територіальної цілісності був тільки початком довгого шляху не тільки до незалежної, але й до сучасної європейської Хорватії.
Відновивши свою територіальну цілісність, країна зіткнулася із зовсім іншими викликами.
Виявилося, що героїчних військових перемог недостатньо для переведення країни "на мирні рейки" та побудови європейської демократії.
Метою всього хорватського націонал-демократичного руху наприкінці 1980-х — на поч. 1990-х років була незалежність від Сербії (на той момент Югославії) та повернення Хорватії на європейський шлях розвитку. Лідером руху став заснований в червні 1989 року Хорватський демократичний союз, HDZ — перша некомуністична партія Хорватії на чолі із Франьо Туджманом.
Він став справжнім лідером нації під час війни за незалежність, що тривала до 1995 року. Але після перемоги, вже у мирний час Туджман почав будувати авторитарний режим, спираючись на відданих людей. Будучи президентом, він давав настанови уряду, а парламентська пропрезидентська більшість беззаперечно ухвалювала потрібні рішення.
HDZ поступово набувала рис правлячої партії комуністичного зразка — не за ідеологією, а за принципами партійного будівництва та присутності буквально в усіх сферах життя держави та суспільства.
Західні крани були невдоволені слабкими та авторитарними політичними інститутами Хорватії, ситуацією з правами людини, перепонами на шляху повернення сербських біженців, стагнацією ринкової економіки.
Опозиція критикувала Туджмана за тиск на ЗМІ та використання державного телебачення в інтересах правлячої партії. 1996 року президент кілька разів відмовлявся затвердити мера Загреба, обраного від опозиції.
В підсумку країна отримала фактичну відмову в допомозі Європейського Союзу. А на додаток в 1998 році в світі почалася глобальна економічна криза, яка боляче вдарила по хорватській економіці та добробуту громадян. 14 банків зазнали краху.
"Хорватія була ізольована, де-факто стала вигнанцем у Європі. Ми втратили дорогоцінні роки на шляху євроінтеграції"
(с) хорватський історик Твртко Яковіна
Згадується також історія Словаччини (https://t.me/reformatio_ua/73)
На цьому тлі в найближчому оточенні Туджмана починаються корупційні скандали. Хорвати почали обурюватися, висуваючи претензії до тих, хто всього кілька років тому були для них героями та беззаперечними авторитетами.
Невідомо, чим мала закінчитися ця історія, проте 10 грудня 1999 року Туджман помирає.
Як повідомляв Пітер Гербрейт, експосол США у Хорватії:
"Туджман зміг здійснити свою першу мрію — створити незалежну Хорватію. Шлях до реалізації його другої мрії — інтеграції Хорватії у Європу відкриє його смерть. Він став перепоною на цьому шляху".
В наступній частині буде те, як нова, реформістська влада, почала змінювати Хорватію на краще.
Джерела:
Як вступити до ЄС після війни з сусідом: що змінювала та який опір долала повоєнна Хорватія
Хорватії теж 30. Як країна здобула незалежність, виграла війну та вступила в ЄС і НАТО
@reformatio_ua
Forwarded from Lisik | Продуктове-ІТ, маркетинг, економіка 🤖
Цікава стаття щодо досвіду приватизації державних об’єктів сусідніх Польщі, Словаччини та Грузії.
З аналізу випливає, що є 5 основних чинників успішної політики приватизації:
1. Політична воля
2. Нульова толерантність до корупції
3. Прозорість приватизаційних аукціонів
4. Залучення іноземних інвесторів
5. Незмінні правила гри
Приватизація в Грузії описується однією фразою: "продається все, крім совісті».
Як вважаєте, можливо таке у нас?👇
https://www.epravda.com.ua/projects/pryvatyzatsiya/2021/08/31/677303/
З аналізу випливає, що є 5 основних чинників успішної політики приватизації:
1. Політична воля
2. Нульова толерантність до корупції
3. Прозорість приватизаційних аукціонів
4. Залучення іноземних інвесторів
5. Незмінні правила гри
Приватизація в Грузії описується однією фразою: "продається все, крім совісті».
Як вважаєте, можливо таке у нас?👇
https://www.epravda.com.ua/projects/pryvatyzatsiya/2021/08/31/677303/
Економічна правда
Приватизація у сусідів. Як Польщі, Грузії та Словаччині вдалося наростити економіку завдяки ефективній приватизації
На початку 90-х років Україна перебувала у подібних умовах з країнами Східної та Центральної Європи, що почали реформи, цінову й торговельну лібералізацію та перехід до ринкової економіки. Сусідні до України Польща, Литва, Чехія, Словаччина змогли швидко…
1. Сила випирається силою. Це є аксіомою. Але хтось готовий віддати Судети чи Крим, бо боїться війни. А далі події мають тенденцію розвиватися від поганого до гіршого. Починається Друга або Третя Світова. Ціна слабкості вимірюється мільйонами смертей.
2. Люди є ідіотами за своєю природою. Навіть якщо це Ілон Маск, Джордан Пітерсон чи Папа Римський. І нічого з цим не зробиш. Якщо людина не здатна піддати аналізу проблему, перед тим як про неї написати чи говорити, то вона ідіот.
Українці перемагають росіян на полі бою. Захід вперше підтримує Україну. Але для декого потуга Росії вічно могутня, а значить їй треба вічно коритися. Ні, не могутня. Просто росіяни мають особливість гинути на полі бою у великих кількостях.
3. Якщо хтось переживає за українців, хай допоможе їм перемогти. Якщо хтось хоче добра, хай прагне поразки зла. Навіть якщо зло має ядерну зброю та втричі більше населення.
Зло має властивість програвати. Але воно діє рішуче і несподівано, завжди намагається скористатися байдужістю і страхом у прагненні перемогти. Хай зло зустрічає силу.
2. Люди є ідіотами за своєю природою. Навіть якщо це Ілон Маск, Джордан Пітерсон чи Папа Римський. І нічого з цим не зробиш. Якщо людина не здатна піддати аналізу проблему, перед тим як про неї написати чи говорити, то вона ідіот.
Українці перемагають росіян на полі бою. Захід вперше підтримує Україну. Але для декого потуга Росії вічно могутня, а значить їй треба вічно коритися. Ні, не могутня. Просто росіяни мають особливість гинути на полі бою у великих кількостях.
3. Якщо хтось переживає за українців, хай допоможе їм перемогти. Якщо хтось хоче добра, хай прагне поразки зла. Навіть якщо зло має ядерну зброю та втричі більше населення.
Зло має властивість програвати. Але воно діє рішуче і несподівано, завжди намагається скористатися байдужістю і страхом у прагненні перемогти. Хай зло зустрічає силу.
👍8🔥2
🕛НАСТАЄ ЧАС ДЕРЖАВНИКІВ
Велика війна остаточно пробудила в багатьох українцях волю до творення величної держави, позбавленої комплексу меншовартості. Нація б'є ворога і б'є сильно — так утверджується суверенітет України.
В горнилі війни гартується нова еліта, що поведе країну вперед. Той, хто свідомо робить свій внесок у боротьбу, долучається до когорти майбутніх лідерів українського суспільства. Це ті, хто будуватиме оновлену сильну Україну, стане опорою незалежності. Стане запобіжником і від анархії, і від тиранії. Ці люди своєю волею та працею рухатимуть політику, суспільне життя, економіку, культуру. Певен, до такої категорії належить багато людей з тих, хто це читає.
Те державотворення, про яке писав В'ячеслав Липинський, зараз оживає в подвигах тисяч українців. Державотворення, де народ гартується в боротьбі, щоб панувати, саме панувати на своїй землі. Формулювати і захищати власні інтереси, живучи у злагоді з вільним світом, але зберігаючи суб'єктність. Державотворення, де в суспільстві формуються класи. Не штучні класи, нав'язані марксистами. А класи, що вказують на те, який саме внесок людина робить в захист і розвиток держави.
Воїни, волонтери, медики, "надзвичайники" і комунальники, сумлінні працівники і підприємці — це ті, хто наближає перемогу і ті, хто будуть рухати вперед країну. Важливо і після війни зберегти державницький підхід: "Україна — понад усе". І з новими здобутками, навичками та натхненням від перемоги покарати колаборантів і диверсантів, відбудувати країну та розвивати її. Розвивати, спираючись на три цінності: обов'язок, свободу, ідентичність.
Ілля Кононов,
автор Reformatio, військовий, громадський діяч
Велика війна остаточно пробудила в багатьох українцях волю до творення величної держави, позбавленої комплексу меншовартості. Нація б'є ворога і б'є сильно — так утверджується суверенітет України.
В горнилі війни гартується нова еліта, що поведе країну вперед. Той, хто свідомо робить свій внесок у боротьбу, долучається до когорти майбутніх лідерів українського суспільства. Це ті, хто будуватиме оновлену сильну Україну, стане опорою незалежності. Стане запобіжником і від анархії, і від тиранії. Ці люди своєю волею та працею рухатимуть політику, суспільне життя, економіку, культуру. Певен, до такої категорії належить багато людей з тих, хто це читає.
Те державотворення, про яке писав В'ячеслав Липинський, зараз оживає в подвигах тисяч українців. Державотворення, де народ гартується в боротьбі, щоб панувати, саме панувати на своїй землі. Формулювати і захищати власні інтереси, живучи у злагоді з вільним світом, але зберігаючи суб'єктність. Державотворення, де в суспільстві формуються класи. Не штучні класи, нав'язані марксистами. А класи, що вказують на те, який саме внесок людина робить в захист і розвиток держави.
Воїни, волонтери, медики, "надзвичайники" і комунальники, сумлінні працівники і підприємці — це ті, хто наближає перемогу і ті, хто будуть рухати вперед країну. Важливо і після війни зберегти державницький підхід: "Україна — понад усе". І з новими здобутками, навичками та натхненням від перемоги покарати колаборантів і диверсантів, відбудувати країну та розвивати її. Розвивати, спираючись на три цінності: обов'язок, свободу, ідентичність.
Ілля Кононов,
автор Reformatio, військовий, громадський діяч
❤3
РОСІЯ І ЛАТИНСЬКА АМЕРИКА
1. В Латинській Америці росія давно вибудувала мережу впливу. Russia Today іспанською на сьогодні є найбільш популярним з ресурсів RT закордоном та надає безкоштовний контент для місцевих каналів. RT en español має 18 мільйонів (!) підписників у фейсбуці. У репортажах RT експерти висловлюють свої думки з будь-чого з антизахідним відтінком.
В України майже немає іспаномовних експертів, які могли б говорити до цієї публіки. Немає контактів з медіа, університетами тощо. України в Латинській Америці не було десятиріччями.
2. Антизахідні настрої в Латинській Америці історично міцні. У 1950-1990 рр. політика США в даному регіоні була відкрито агресивною. Часто ліві уряди звинувачують Захід у економічних проблемах, в яких насправді винні самі.
Зараз в Латинській Америці сплеск лівих настроїв, які росія використовує. РФ пропагує на ліву аудиторію наратив, в якому представляє США як імперіалістів проти яких вона бореться. Цей наратив важко перебити, бо тамтешні ліві досі мислять категоріями біполярного світу, де росія сприймається як головна ліва сила. НАТО фігурує як сторона російсько-української війни, а Україна як маріонетка Заходу.
3. "Нейтральні" країни Латинської Америки, які не засудили агресію рф проти України, бажають підвищити партнерство з росією та тлі запровадження санкцій іншими державами. Наприклад, Бразилія збільшує обсяги торгівлі з росією — вони зросли вдвічі в березні-червні проти 2021 року. У Мексиці працюють більше сотні російських підприємств, підконтрольних компанії «Лукойл». Обидві країни є непостійними членами Радбезу ООН.
Україні варто взятися тісніше за іспаномовний інформаційний напрям. В наших інтересах, щоб вплив російської пропаганди був нівельований. Як мінімум, для здобуття підтримки країн Латинської Америки в ООН.
1. В Латинській Америці росія давно вибудувала мережу впливу. Russia Today іспанською на сьогодні є найбільш популярним з ресурсів RT закордоном та надає безкоштовний контент для місцевих каналів. RT en español має 18 мільйонів (!) підписників у фейсбуці. У репортажах RT експерти висловлюють свої думки з будь-чого з антизахідним відтінком.
В України майже немає іспаномовних експертів, які могли б говорити до цієї публіки. Немає контактів з медіа, університетами тощо. України в Латинській Америці не було десятиріччями.
2. Антизахідні настрої в Латинській Америці історично міцні. У 1950-1990 рр. політика США в даному регіоні була відкрито агресивною. Часто ліві уряди звинувачують Захід у економічних проблемах, в яких насправді винні самі.
Зараз в Латинській Америці сплеск лівих настроїв, які росія використовує. РФ пропагує на ліву аудиторію наратив, в якому представляє США як імперіалістів проти яких вона бореться. Цей наратив важко перебити, бо тамтешні ліві досі мислять категоріями біполярного світу, де росія сприймається як головна ліва сила. НАТО фігурує як сторона російсько-української війни, а Україна як маріонетка Заходу.
3. "Нейтральні" країни Латинської Америки, які не засудили агресію рф проти України, бажають підвищити партнерство з росією та тлі запровадження санкцій іншими державами. Наприклад, Бразилія збільшує обсяги торгівлі з росією — вони зросли вдвічі в березні-червні проти 2021 року. У Мексиці працюють більше сотні російських підприємств, підконтрольних компанії «Лукойл». Обидві країни є непостійними членами Радбезу ООН.
Україні варто взятися тісніше за іспаномовний інформаційний напрям. В наших інтересах, щоб вплив російської пропаганди був нівельований. Як мінімум, для здобуття підтримки країн Латинської Америки в ООН.
👍7👏1
"УМОВА ВИЖИВАННЯ КРАЇНИ"
LIGA.net у партнерстві з Коаліцією Реанімаційний Пакет Реформ зробила розбір виконання Україною рекомендацій Єврокомісії щодо судової та конституційної реформи. Рекомендую вам з ним ознайомитися. "Умова виживання країни". Чому судова і конституційна реформи важливі для кожного українця.
Нижче пропоную вам трохи стислий варіант про конституційну реформу.
Першою з семи вимог, які Україна має виконати для збереження свого статусу кандидата в ЄС, є конституційна реформа.
"Основна проблема з КСУ була завжди в тому, що призначали недоброчесних або політично залежних суддів", — каже експерт Центру політико-правових реформ О. Марусяк. Конкурсний відбір кандидатів в судді КСУ, який з'явився у 2016 році в результаті судової реформи, лише імітувався. Тому у 2020 році після скандальних рішень КСУ щодо антикорупційного законодавства Венеціанська комісія рекомендувала Україні запровадити незалежний конкурс із застосуванням спеціально створеного органу.
Довго ігноруючи висновки "Венеційки" Верховна Рада нарешті зареєструвала відповідний законопроект у серпні 2022 року. Він створює дорадчу групу експертів (ДГЕ) з шести членів, які оцінюватимуть моральні якості й рівень компетентності у сфері права кандидатів на посаду КСУ (трьох членів делегує влада, трьох — міжнародні інституції). Але законопроєкт виявився нечіткий — дозволяв призначати кандидатів, які, на думку ДГЕ, не відповідають критеріям. Це робило існування дорадчої групи формальністю.
Попри це 13 грудня 2022 року парламент ухвалює цей закон. "Венеційка" це побачила і в оновленому висновку за 16-17 грудня вказала на дві основні проблеми закону:
1) Суб'єкти призначення (президент, парламент, та з'їзд суддів) не можуть призначити кандидатів, які за рішенням ДГЕ "не відповідають" визначеним критеріям.
2) Дорадча група має складатися не з шести, а з семи членів — чотири з них це міжнародні експерти.
Влада могла оперативно виправити закон відповідно до зауважень "Венеційки". Зеленському було достатньо ветувати закон і повернути парламенту на доопрацювання. Але 20 грудня президент підписав закон. Тепер єдина опція — реєструвати новий законопроєкт про зміни в ухвалений закон про добір суддів КСУ, але цей процес займе більше часу.
Якщо влада проігнорує рекомендації Венеціанської комісії, то перша з семи висунутих Єврокомісією вимог для збереження Україною статусу кандидата в ЄС буде невиконана.
LIGA.net у партнерстві з Коаліцією Реанімаційний Пакет Реформ зробила розбір виконання Україною рекомендацій Єврокомісії щодо судової та конституційної реформи. Рекомендую вам з ним ознайомитися. "Умова виживання країни". Чому судова і конституційна реформи важливі для кожного українця.
Нижче пропоную вам трохи стислий варіант про конституційну реформу.
Першою з семи вимог, які Україна має виконати для збереження свого статусу кандидата в ЄС, є конституційна реформа.
"Основна проблема з КСУ була завжди в тому, що призначали недоброчесних або політично залежних суддів", — каже експерт Центру політико-правових реформ О. Марусяк. Конкурсний відбір кандидатів в судді КСУ, який з'явився у 2016 році в результаті судової реформи, лише імітувався. Тому у 2020 році після скандальних рішень КСУ щодо антикорупційного законодавства Венеціанська комісія рекомендувала Україні запровадити незалежний конкурс із застосуванням спеціально створеного органу.
Довго ігноруючи висновки "Венеційки" Верховна Рада нарешті зареєструвала відповідний законопроект у серпні 2022 року. Він створює дорадчу групу експертів (ДГЕ) з шести членів, які оцінюватимуть моральні якості й рівень компетентності у сфері права кандидатів на посаду КСУ (трьох членів делегує влада, трьох — міжнародні інституції). Але законопроєкт виявився нечіткий — дозволяв призначати кандидатів, які, на думку ДГЕ, не відповідають критеріям. Це робило існування дорадчої групи формальністю.
Попри це 13 грудня 2022 року парламент ухвалює цей закон. "Венеційка" це побачила і в оновленому висновку за 16-17 грудня вказала на дві основні проблеми закону:
1) Суб'єкти призначення (президент, парламент, та з'їзд суддів) не можуть призначити кандидатів, які за рішенням ДГЕ "не відповідають" визначеним критеріям.
2) Дорадча група має складатися не з шести, а з семи членів — чотири з них це міжнародні експерти.
Влада могла оперативно виправити закон відповідно до зауважень "Венеційки". Зеленському було достатньо ветувати закон і повернути парламенту на доопрацювання. Але 20 грудня президент підписав закон. Тепер єдина опція — реєструвати новий законопроєкт про зміни в ухвалений закон про добір суддів КСУ, але цей процес займе більше часу.
Якщо влада проігнорує рекомендації Венеціанської комісії, то перша з семи висунутих Єврокомісією вимог для збереження Україною статусу кандидата в ЄС буде невиконана.
ЛІГА.БІЗНЕС
"Умова виживання країни". Чому судова і конституційна реформи важливі для кожного українця
Незалежні суди є однією з умов виживання держави, тому судова реформа – у фокусі уваги Єврокомісії. Але вона також важлива для кожного українця
👍8
За нами — майбутнє.
У великій війні, сповненій свого трагізму та своєї епічності, ми показуємо світові шлях до гідного та вільного життя. Життя без жебрання та страху перед тиранами. Життя, де нація завзято б'ється, не маючи страху перед величезною російською імперію та навіть не намагається задобрити агресора. Нашою кров'ю, нашою працею та допомогою союзників України вільний світ досі живе мирним життям і має нагоду засвоювати уроки цієї війни. Згадати, що лише боротьбою та зусиллями, а не компромісами зі злом, здобувається спокій, достаток та розвиток.
Російсько-українська війна може бути першим акордом Третьої світової. А може запобігти її початку. Це залежить від результатів. Кожен день українське військо та український народ відвертають людство від великої катастрофи та кровопролиття. Кожне звільнене місто, кожен успіх, кожен вбитий російський окупант забивають цвях у труну кремлівського режиму та гарантують мир решті світу. І ті країни, що розуміють це, інвестують в мир, допомагаючи нам зброєю, ресурсами та міжнародною підтримкою.
Перемігши Росію, Україна знову стане краєм волі та сили, а наша слава рознесеться по всіх усюдах. Таке наше майбутнє. І таким було наше минуле, яке підживлює та підсилює нас. Часи Русі, Гетьманщини, визвольних змагань та всіх буремних століть зійшлися на цій вирішальній точці. Від пращурів ми успадкували загрози і виклики. Але від них ми також успадкували відвагу, гідність, силу та знання. І те, і те — накладає на сучасних українців величезну відповідальність. Але саме це зробить нашу перемогу гучною та рішучою. А після перемоги настане той день, коли ми знову запануємо у своїй державі.
За нами — майбутнє. Ім'я цьому майбутньому — "Перемога".
Ілля Кононов,
автор Reformatio, військовий, громадський діяч
У великій війні, сповненій свого трагізму та своєї епічності, ми показуємо світові шлях до гідного та вільного життя. Життя без жебрання та страху перед тиранами. Життя, де нація завзято б'ється, не маючи страху перед величезною російською імперію та навіть не намагається задобрити агресора. Нашою кров'ю, нашою працею та допомогою союзників України вільний світ досі живе мирним життям і має нагоду засвоювати уроки цієї війни. Згадати, що лише боротьбою та зусиллями, а не компромісами зі злом, здобувається спокій, достаток та розвиток.
Російсько-українська війна може бути першим акордом Третьої світової. А може запобігти її початку. Це залежить від результатів. Кожен день українське військо та український народ відвертають людство від великої катастрофи та кровопролиття. Кожне звільнене місто, кожен успіх, кожен вбитий російський окупант забивають цвях у труну кремлівського режиму та гарантують мир решті світу. І ті країни, що розуміють це, інвестують в мир, допомагаючи нам зброєю, ресурсами та міжнародною підтримкою.
Перемігши Росію, Україна знову стане краєм волі та сили, а наша слава рознесеться по всіх усюдах. Таке наше майбутнє. І таким було наше минуле, яке підживлює та підсилює нас. Часи Русі, Гетьманщини, визвольних змагань та всіх буремних століть зійшлися на цій вирішальній точці. Від пращурів ми успадкували загрози і виклики. Але від них ми також успадкували відвагу, гідність, силу та знання. І те, і те — накладає на сучасних українців величезну відповідальність. Але саме це зробить нашу перемогу гучною та рішучою. А після перемоги настане той день, коли ми знову запануємо у своїй державі.
За нами — майбутнє. Ім'я цьому майбутньому — "Перемога".
Ілля Кононов,
автор Reformatio, військовий, громадський діяч
👍12🤡1
Forwarded from Конон
Давайте чесно - Росія, найімовірніше, не розпадеться внаслідок цієї війни. Але це не означає, що вона не розпадеться ніколи. Щоб це сталося, потрібна наша системна робота.
Починаючи з лютого 2022, у багатьох з'явилася ілюзія, що зараз ми швидко переможемо, а РФ перестане існувати. Реальність показала, що Кремль не ослабить хватки над поневоленими територіями. На це поки немає передумов - ні зовнішніх, ні внутрішніх.
Всередині Росії немає волі до спротиву - ні серед правлячих кланів, ні серед народу. Ті, хто може реально виступити проти режиму, переважно вже воюють на боці України, або ж допомагають нам. Це робить представників даних народів частиною зовнішнього чиннику.
За межами Росії немає того тарана, який миттєво проб'є кремлівську стіну. Сподіваюся, всі розуміють, що наша перемога не виглядатиме, як бравий похід на Москву. Не буде зон окупації та контролю над родовищами. А Захід зніме санкції після останнього пострілу.
Починаючи з лютого 2022, у багатьох з'явилася ілюзія, що зараз ми швидко переможемо, а РФ перестане існувати. Реальність показала, що Кремль не ослабить хватки над поневоленими територіями. На це поки немає передумов - ні зовнішніх, ні внутрішніх.
Всередині Росії немає волі до спротиву - ні серед правлячих кланів, ні серед народу. Ті, хто може реально виступити проти режиму, переважно вже воюють на боці України, або ж допомагають нам. Це робить представників даних народів частиною зовнішнього чиннику.
За межами Росії немає того тарана, який миттєво проб'є кремлівську стіну. Сподіваюся, всі розуміють, що наша перемога не виглядатиме, як бравий похід на Москву. Не буде зон окупації та контролю над родовищами. А Захід зніме санкції після останнього пострілу.
👍5
Forwarded from Конон
Це означає, що працювати над розвалом Росії нам треба буде довго і послідовно. Це має бути частиною нашої державної політики. За допомогою доступних важелів впливу демонтувати Кремлівський режим, сприяти розвитку визвольних рухів поневолених росіянами народів, формувати міжнародну антиросійську коаліцію.
Ми повинні мати, що протиставити ворогу - сильну економіку, готову до оборони армію, міжнародний вплив. А для цього треба бути суб'єктом на світовій арені. Визначити національні інтереси й працювати над їхньою реалізацією. Всі українські сили мають бути в цьому єдині, а нація повинна заперечувати принцип "хата скраю".
Ми повинні мати, що протиставити ворогу - сильну економіку, готову до оборони армію, міжнародний вплив. А для цього треба бути суб'єктом на світовій арені. Визначити національні інтереси й працювати над їхньою реалізацією. Всі українські сили мають бути в цьому єдині, а нація повинна заперечувати принцип "хата скраю".
👍6