На сайті «Видавництва 21» діють весняні знижки -50% (не «до», а саме «мінус»), тож несу вам свої рекомендації, на що можна звернути увагу.
За період роботи там перечитала майже все, якщо будуть питання – питайте, підкажу по жанрах і всьому іншому)))
Марина-консультантка – чисто бонус для підпищиків🤭

«Я, Жанна Ебютерн» Олівія Елькаїм – психологічний роман, у центрі оповіді дружина Амадео Модільяні.

«Лагідна байдужість світу» Петер Штамм – два герої з однаковими іменами і долями, але з різницею в віці. Любовний трикутник. Рефлексивна повільна оповідь.

«Уночі під камʼяним мостом» Лео Перуц – роман австрійського класика. Середньовічна Чехія, блазні, коханці та все інше.

«Викрадене дитя» і «Ми робили бомби для Гітлера» Марші Форчук Скрипух – цикл про двох українських сестер, розділених за нацистською програмою Lebensborn. Думаю, десь 14+

Цикл про Червоного Арлекіна – для фанатів фентезі-антиутопій. Боротьба за власну ідентичність, протистояння злу, любовна лінія (не памʼятаю вже, з якої книги зʼявляється)

«Мисливець на вовків» Крістоф Рансмаєр, Мартін Поллак – три есеї про польське прикордоння. Текст про українців мене розбив у 2023.

«Лист в Україну» Вальтрауд Міттіх – погляд «іншої» на нас. Шикарний авторський стиль, багато стереотипів від типової представниці західного світу – але це важливо для розуміння, як «вони» бачать «нас». Трохи ця книжка повибивала мені рожеві скельця, але я її все одно люблю.

«Кіоск» Анете Мелеце – дитяча, але корисно прочитати й дорослим. Неймовірні ілюстрації і дуже глибокий зміст. Є однойменний короткий мультфільм.

«Мікова книжка» Лауріс Ґундарс – доросла література в дитячій обгортці. Брошурка про іграшкового ведмедика, який пережив війну і кілька окупацій Латвії. Дуже💔

У лютому прочитала всього 5 книжок. Але це все одно на 1 більше, ніж у січні🥳
Ще дві розпочала і не встигла дочитати, тому не додаю в перелік.

Про Кобринську і Чеха ще напишу, а інші відгуки вже є на каналі

Як минув ваш читацький лютий?)
З чим взагалі заходите в березень, гаааа

Взялась упорядковувати файли на ноті. Знайшла презентацію, яку готувала для студентів перед міжнародним семінаром, де вони мали розповідати про українську літературу після 24.02. Може комусь цікаво буде🤷‍♀️ Там не дуже багато інформації, але все ж

Як можна зрозуміти, вчора я дійшла до розвантаження різних архівів)

Форум видавців, Львів (2023).
Фото Алекса Заклецького.

Тут ми з Вахтангом Кебуладзе сперечались, хто з нас більше грузинської крові має (я)

Скільки днів я не знаходила слів, щоб поділитися відгуком на «Гру в перевдягання» Артема Чеха – і от нарешті вдається вже трохи відійти від суто емоційних вражень. Та спершу – занотоване під час читання: «Воно вивертає мене зсередини, а я все одно лізу і намагаюсь знайти відповідь на єдине питання «що вони всі проживають?»
Мені потрібні деталі, мені потрібні очі й всі інші органи чуття, щоб стати посеред тих степів, лісів, полів – і побачити смерть в обличчя».

Насправді я більше не можу сприймати комбатантську літературу суто як літературу. Чим більше ця війна забирає моїх людей, тим складніше й потрібніше мені читати про неї від першої особи.

Якби казати суто про літературну цінність – «Гра в перевдягання», очевидно, не є найсильнішою книжкою Чеха.
Так, він пише чудово, вміє добирати слова, гратися з метафорами і т.д., але вона помітно слабша. Зокрема через (відчутно – незаплановані) самоповтори й перестрибування. Я не кажу, що все має бути хронологічно, але дуже відчутно, що писалось на емоціях і, можливо, в поспіху. Проте як мемуари ця історія сповна виконала свою функцію.

Чех оповідає, як той, хто не хотів і не хоче бути військовим чи загалом жити в час війни – і ця чесність справедлива.
Його досвід участі в боях значно скромніший, ніж у багатьох військових-неписьменників, але тут на першому плані саме переживання людини, яка багато років тому зняла військову форму, заховала її на балконі й сподівалась більше ніколи не вдягнути. Оповідь починається за кілька днів до 24 лютого, що додає емоційної напруги від усвідомлення неминучого.

Власне, мене розмотало більше через відчуття розмови з людиною, яка за ці менш ніж 200 сторінок стає тобі майже другом. Я ніколи не бачила Чеха так близько, як у цій книзі. Мені здається, емоційне напруження тут і досягається саме через емпатію до головного героя, а не через якісь подвиги чи щось таке. Він не романтизує війну. Але він і не є воїном навіть за своїм внутрішнім відчуттям.
Відтак мемуари майже одразу й стають ближчими до рефлексії чи самотерапії, аніж до мемуарів. Тут досить мало динаміки, більший акцент на внутрішньому світі й описах.

«І нікого в цьому великому світі немає, хто б захистив мене. Всі чекають захисту від мене. Куди йти, за кого триматися, у що вірити? Кому довіряти? З ким ділити любов, страх і, звісно, смерть?»

Чи перечитала б книгу ще раз?
Так.

Сіла передивлятись файли книжок, які встигла відсканувати в Берліні під час стажування.

Родина Троттів з «Марша Радецького», здається, мають реальних прототипів. Ніби нічого надзвичайного, але я трохи в шоці

«БОГИ МОГО КРАЮ ДУЖЕ ЛЮБЛЯТЬ КРОВ»

🫥 Dark Academia в українських декораціях — щоденники, літературні клуби та київські вулиці оживають у захопливій історії про містику, поезію та історію.

Розмова з Євгенією Кужавською про її книжку в Чернівцях!

Поговоримо про:

✨головну героїню, історичних особистостей та Київ 1917 року;

✨спіритичні сеанси, викрадені картини та містичні вбивства;

✨юну інтелігенцію у буремні часі.

🗓️ 4 квітня о 16:00
📍 книгарня Vivat, вул. Героїв Майдану, 4
🗣Євгенія Кужавська — письменниця
🗣Марина Горбатюк — модераторка, поетка, літературознавиця

✅ Вхід вільний! Реєстрація обовʼязкова — https://forms.gle/5z9pBKGeQdvqH1vF8

За день до події ви отримаєте нагадування на пошту 💌

Цікавий факт: Ольга Кобилянська у 1896–1899 роках жила на вулиці Панській 47 (нині це вул. Ольги Кобилянської).

Зараз – це будівля Чернівецької обласної бібліотеки, де ми й зустрінемось вже за тиждень на обговоренні роману Сельми Лаґерлеф))

Сьогодні у мене знову хороший настрій🥳

Поприїжджали книжкові посилочки – одна від мого німецького друга (несподівана), а друга – з книжкою, яку замовляла на OLX за якісь копійки. І бонусом ще купа всіляких прикольчиків.

ШОК.

Чернівецькі, сильно мене не лякайтесь, якщо побачите десь сьогодні))))

Хто знає, хто не знає – третій місяць працюю комунікаційницею видавництва Vivat. Це мій найприємніший досвід адаптаційного періоду за +-5 років робочого стажу в межах моїх професійних інтересів. Комунікація в команді, реальне вимірювання показників результативності, взаємодія з керівництвом і все інше – то шо треба.

Якщо хтось шукає роботу – придивіться до цих вакансій, може, вам теж до нас))

Лінк на карʼєрний сайт Vivat
https://breezy-crayon-0b4.notion.site/Vivat-2ffded8e2c068083b4d1c88f073cac0a

(Мені не платили😁)

Почала вночі «Сагу про Єсту Берлінґа» (1891) на клуб. Дуже подобається переклад, стиль, психологічний портрет ГГ, який вплітається ще з перших абзаців.

Покладаю велику надію на цю книжку зокрема й тому, що за неї письменниця отримала Нобелівську премію.

Окреме «вау» – біографія Лаґерлеф. Ну і її історія про Нільса Гольґерсона й диких гусей, яку та писала на замовлення для позакласного читання в школах, зробила моє дитинство.

Мене скоро всі працівники найближчої НП знатимуть😌
Сьогодні знову забрала посилочку з книжками.

Дуже давно хотіла Краснагоркаї, постійно відклала. «Навій» читала в «Лібраріусі» для модерування події з автором, але тепер маю ще й паперовий примірнииииик. Ну і Рильський – крамсота.

Шо ще треба дітям для щастя?)