Не буду робити поспішних висновків, що мій нечитун минув, але принаймні я читаю книжку, можу на ній зосередитись і насолоджуюсь.

Картинка про недільне читання.

Тревор Ноа, Злочинно народженний

Звідки в мене ця книга? Тревор - один з моїх улюблених англомовних стендаперів. Він також хостив The Daily Show на американському тб з 2015 до 2022-го, і я його відкрила для себе на ютубі на початку ковіду і дивилась весь час.
Знала про книгу, але все руки не доходили. Аж тут таргетована реклама перекладу натаргетувалась на мене якось вранці, а вдень я вже купила книгу.

Тревор на пару років старший за мене, народився в ПАР в часи апартеїду від змішаних стосунків білого європейця і темношкірої жінки з африканського племені коса. Апартеїд забороняв такі звʼязки, а колір шкіри Тревора одразу свідчив би про злочин, тому малим йому не можна було навіть виходити з дому.

Книжка - про дитинство і юність в різних частинах Йоганесбурга під час та після апартеїду, про відносини між різними етнічними групами, про його маму і її шлях.
Весела і смішна, я дуже люблю Тревора саме за його розум і за тонке почуття гумору. Як дитині 90х з фінансово челенджд сімʼї, мені було дуже рілейтбл.

Бонус-трек: Тревор Ноа триндить з Бед Банні під час останньої церемонії Греммі цього року

https://youtube.com/shorts/CszOaH1Z0Xk?si=Uwafww_op8JuxW1T

https://www.instagram.com/p/DYhZex7CKgi/?img_index=4&igsh=MTZiazVoM3o5Y2t2NQ==

Коли сама дизайниш свої проекти, можна кликати улюблених авторів на розмову і питати те, що хочеться

Хоча насправді це була непроста розмова і вона мені непросто далася, навіть на фізичному рівні
Валерій розказував про свій військовий досвід і як він переходить в його тексти і в іншу творчість

Але я ні про що не шкодую і дуже рада, що вона була

Горіха Зерня, Шептуха

Звідки в мене ця книга? Читала подруга, послухала відгук і позичила.

Зазвичай це не мій вид літератури, я того і довго за неї не бралася. Але сьогодні прочитала за ранок (гаразд, за довгий ранок, бо зненацька підкинуло о 5 ранку).

Лірична героїня повертається в село, де жила її бабуся. Бабуся відьмувала. Жителі села ставляться до онучки по-різному. Дія відбувається восени та взимку 2021/22, село розташоване на кордоні з росією, онучкини сили врешті стають громаді в нагоді.

Сподобалась головна героїня, противна і цілісна. Сподобалось нарешті читати про жінку за 40, яка думає про необхідність прийняти власні вікові зміни.

Мені здається, магічне зʼявляється в таких темах, коли ми намагаємося говорити про власне безсилля. Я теж, переходячи зебру, на якій мене підрізають водії, фантазую про якісь бурхливі для них наслідки. А тут хороша книжка про величезне безсилля початку повномасштабного, яке відчуває жінка у час великих власних змін.

Дивлюся, як видають Саїда і тепер от Марка Блока (оу, вау) українською, і згадую, як мільйон років тому на бакалавраті ми читали їхні ксерокопії російською, зроблені з ксерокопій старших курсів, і ніколи цілу книжку, бо на неї була черга в бібліотеці і вона до тебе ніколи не доходила.

Який шлях ми вже пройшли.

Привіт
Порадьте якусь одну книжку, від якої вам було добре

Жанр: любе-голубе

(Я обережно почала знову читати і навіть їду у відпустку і там планую читати теж)

Консультант в «Сенсі» впізнав Красногоркаї за моїм описом «Чувак недавно виграв премію».
Профі.

Лєна Лягушонкова, Мій прапор запісяв котик

Звідки у мене ця книга? Взяла у подруги, якій прям дуже зайшло.

Книга про дитинство 90-х в Станиці Луганській, про навчання нульових в Луганську. Така, поток свідомості, без поділу на розділи, але всі важливі сюжетні лінії доходять до свого кінця. Дівчачий, дівочий досвід.

Чорна діра, дуже впізнавана. В яку я сама ледь не впала. Не можу сказати, що вона описує якесь специфічне регіоналіті. В мене було дуже схоже дитинство, хоча воно і не відбулося таким, як в цій книжці, воно загрожувало таким бути. Так от воно розпадалося на два регіони - шкільний час в удесятеро більшому, ніж Станиця, місті на Донбасі і літо в маленькому селі на Житомирщині. А так ті самі приколи.

Одночасно я вже чотири роки була як столична і прівіледжд, хоча, звісно, ніяка і не прівіледжд.

Я ніколи не задумувалась, яким було його життя до, ось прочитала в книзі незнайомої людини. Від колабораційного університету він врешті отримав вмебльоване житло.

Для мене напевне все моє подальше життя - це намагання відступити від заводських установок.

Люди розмовляють українською в канадській книжці

Гг

Кет Сендлер, Яга

Звідки в мене ця книга? Восени виходить канадський серіал за цією книгою, де головну роль грає Керрі-Енн Мосс, оце недавно вийшов трейлер.

Невеличка пʼєса-містичний детектив за мотивами казки про Бабу Ягу, потрактованої як українська (задумалась, чи вона українська).

Хароше, зле. З прикольним поворотом сюжету. Про жінок різного віку і як їх все задовбало.

Сподобалось. Отакого більше б читала.

(Кастинг вогонь)

Сьюзен Зонтаґ, Повне інтервʼю для журналу Rolling Stone

Звідки в мене ця книга? Давно бачила, що вийшла, тільки руки дійшли.

Я дуже люблю читати Зонтаґ, бо вона завжди гарно пояснює, чому і як вона думає. Але конкретно ця книжка не особливо зайшла. (Може, тому що втрутився мужик-інтерв’юєр? Ахаха, вибачте). Але насправді мені як непідготовленій читачці структура інтерв’ю - суцільне chaotic energy, бо інтерв’юєр давав багато референсів на тогочасну для них культуру, яку я майже не знаю.

Інтерв’ю 1979 року, Зонтаґ вже перехворіла на рак, написала свою книжку «Про хворобу» і багато оповідань, але ще не їздила дев’ять разів в обложене Сараєво в середині 90-х. І чомусь цей факт вразив більше, ніж все, про що вони говорили в інтерв’ю.

В їхній розмові в певний момент Зонтаґ говорить, що є концепція нейтральності і що це не підхід «я не займатиму сторін», а це є співчуття, бо ти можеш бачити більше, ніж те, що розділяє людей і сторони.

Вона тут багато рефлексує про жіноче/чоловіче, про вік, сексуальність, але оцю географічну, першосвітну привілейованість не рефлексує взагалі. В Сараєво вона ставила пʼєсу, щоб підтримати місцевих військових і медиків, написано в передмові, а я думаю, цікаво, як вона почувалася, приїжджаючи і знаючи, що вона може звідти поїхати, і обираючи приїхати і поїхати знову.

(Цей канал називається «Читаю під час війни» і ця похмура перспектива завжди зі мною)

Margareta Magnusson, The gentle art of Swedish death cleaning

Звідки в мене ця книга? Стрельнула в подруги, але, можливо, куплю свою.

Як писала авторка про себе, що вона у віці десь між 80 і 100, і що це час підготуватися до власної смерті, хоча насправді радила б починати з 65, коли це простіше фізично.
Про те, як варто розібрати накопичене і не обтяжувати цим рідних потім. Роздарувати, продати, віддати на переробку і скоротити кількість речей навколо.

Це не тільки про власну смерть, але і про власне життя. Про можливість мати агентність, поки хвороба і смерть її не забрали.

Я періодично таке практикую, бо часто переїжджаю на нові зйомні квартири. Ну і війна практикує це для нас всіх.

Вона розказує, як якісь речі у неї зʼявилися і куди вони подінуться - цікава замальовка про тяглість шведського життя для корінної шведки.

Авторка пише, що розмови про смерть - абсолютно нормальні, бо це те, що відбувається з нами усіма.

Коли читала, згадала, як ми з братом на початку ковіду обговорювали, де мене поховати, якщо що. Я тоді жила одна, а родина - в інших містах.
Старші родичі до таких розмов не готові. І це мені наче і зрозуміло, але і не до кінця.