Заряд позитиву отримали на презентації «Батьковбивці» від пані Олени та чудової модераторки Деї 💙
Мені здається, що в цієї історії чудовий мемний та фандомний потенціал🌟
Мені здається, що в цієї історії чудовий мемний та фандомний потенціал
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
❤30❤🔥11💘3
У травні 2024-го я вперше побувала на виставі Schmalgauzen — «Твій Віль».
Після того була ще двічі на ній же, та ще по декілька раз на решті. Неважливо. Коротше!
Через аж два роки дропнули студійку цієї імби. Я в шоці: слухаю і «не вірю своїм ушам»📖
Після того була ще двічі на ній же, та ще по декілька раз на решті. Неважливо. Коротше!
Через аж два роки дропнули студійку цієї імби. Я в шоці: слухаю і «не вірю своїм ушам»
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
❤25🔥12
А ось і друга частина оповідань, що ввійшли до збірки «Пісні світанку. Нова українська фантастика» та декілька авторських слів про них 🌟
Катерина Самойленко — «Пірʼя»
Наталія Матолінець — «Всі коралі на захист богині»
Володимир Кузнєцов — «1919. Легіон»
Наталія Довгопол — «Змієвиця»
Чекаємо ще про оповідання Світлани Тараторіної, кажуть, що воно найсвітліше😊
А збірку очікуємо до 13 травня, далі — будемо вимагати.
Катерина Самойленко — «Пірʼя»
Це історія про те, що нас всіх змінює війна.
Військових і цивільних. Але чи готові ми, як суспільство, осягнути ті зміни, які відбуваються з нами? Чи готові ми їх зрозуміти і прийняти? Чи навчимося з ними жити або ж демонізуватимемо?
Війна вирує далеко, і нікому в місті К немає до цього діла. Але раптом містяни починають мутувати. Білий фургон "Епітимія" забирає мутантів геть. Однієї ночі — забирає і тата Віти. А наступного ранку Віта й сама починає змінюватися.
Наталія Матолінець — «Всі коралі на захист богині»
Історія почалась, власне, зі старовинних коралів. Бо такі у мене одні: з дрібноньких намистин, з монеткою, яка майже стерлася.
Я маю невелику колекцію етноприкрас, але всі вони
- не спадкові, а придбані за минулі роки, коли їх стало до кольору до вибору, коли всі почали розрізняти ґердани й силянки, звертати увагу на регіональні взори, а вишиванки повернулися в повсякденний гардероб. І в цій актуалізації та вкоріненні до свого червоною ниткою пробігають спогади: хтось пригадує прикраси бабусь, хтось переглядає старі родинні фото, хтось відшиває копії історичних строїв. Майже всі - згадують те, що їхні родини втратили - між воєн, окупацій і репресій.
Це мовби тонкий місток над прірвою виламаного часу й загублених спадків, і цього мені хотілося торкнутися в своєму оповіданні.
Ця історія має два боки — як монетка, вчеплена до коралів. В одній часовій лінії, в минулому, відьма
Стефця займається своїм промислом, помагає односельчанам, ладнає зілля і прикраси. Але в село приходить війна і ламає все. А в наші дні Стефціна онучка Нія шукає відлуння минулого у снах і не ТІЛЬКИ.
У оповіданні присутня і дрібка магії, і багато прикрас, бо прикраси — це ж і вмістилище сили, одвічні пошуки захисту й підтримки. Це історія про звʼязок поколінь, про жіночі кола. Про жіночу лють, врешті, теж.
І про те, що ніколи не пізно збирати наші спадки
наново.
Володимир Кузнєцов — «1919. Легіон»
У найтемніші часи першими помирають ті, хто не має високої мети. Після них — чия мета занадто висока. Виживають ті, хто знаходить сенс у щоденному існуванні, коли можна знайти мотивацію для кожного наступного кроку.
«1919. Легіон» — це оповідь про відчай і зневіру, але, водночас, про те, як не піддатися їхньому впливу й втриматися попри все.
Тут багато всього намішано: історичне тло Перших визвольних змагань, український південь, мітична північ та, зрештою, ціна життя й ціна смерті.
Похмурість і безвихідь на тлі химерних створінь та повсталих легенд можуть здатися перебільшеними, а поєднання із реальними подіями та постатями — малоймовірним. Та зрештою, фантастика — це часто метод акцентування на певних, цілком реальних аспектах нашого життя.
Цей текст - про щось незворотно втрачене, але й
про щось набуте попри всю неможливість здобуття.
Про боротьбу, яка триває навіть без надії, і про те, як відсторонено може дивитися на цю боротьбу сама смерть.
Наталія Довгопол — «Змієвиця»
Поліське село середини
ХІХ сторіччя, легенди про Царя-полоза, моторошні ритуали з етнографічних джерел — таке я собі запланувала, коли почала писати оповідання "Змієвиця". Але я не знала ПРО ЩО насправді воно буде.
Мене вабила форма й атмосфера, можливість побути в голові сорокарічної відлюдниці, що називає змієнят своїми дітьми, клаустрофобна бульбашка далекого
села.
Та суть завжди виходить на поверхню.
Зрештою це оповідання про байдужість - розчарування в "своїх", які мали б про тебе дбати й завжди ставати на твій бік. А ще про надію, що жевріє попри все. І про те, що кожен може зробити цей світ трошечки кращим.
Чекаємо ще про оповідання Світлани Тараторіної, кажуть, що воно найсвітліше
А збірку очікуємо до 13 травня, далі — будемо вимагати.
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
❤22❤🔥11🤣5
бо вмію грати в
вам на «г»
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
❤27🔥3
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
❤40🥰20😁4💘4🤷♀3💅2🔥1
Чекала і дочекалась — Юля Володимирівна у Вінниці 💕
Відбувся тотальний метч модераторки, авторки та авдиторії і це була дуже затишна зустріч💕
А слухати про файних брюнетів та загалом творчість улюблених авторок - це май guilty pleasure, мене хлібом не годуй (ну тільки якщо з коубаскою), дай на презентацію яку сходитита вкрасти авторку.
Відбувся тотальний метч модераторки, авторки та авдиторії і це була дуже затишна зустріч
А слухати про файних брюнетів та загалом творчість улюблених авторок - це май guilty pleasure, мене хлібом не годуй (ну тільки якщо з коубаскою), дай на презентацію яку сходити
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
❤39❤🔥13👍4
Відбувши два обговорення, я можу сказати лиш те, наскільки я все більше закохуюсь в цю книгу та захоплююсь майстерністю Оксани, як авторки: зачепити все і залишити простір на думки та пошуки відповідей.
Відбулося повноцінне занурення в атмосферу глухого українського села на Поліссі, в зоні відчуження, з усіма його таємницями, забобонами, історичними памʼятками та культурою.
Багато чого відгукнулось з дитинства: місцева говірка, гостинність жителів (яка буває різною), ті самі соковиті варенички з вишнями і зближення з природою. Всі ці моменти створюють певний ностальгічний вайб тим, хто в село приїздив на канікули до бабусі.
Деталізація та описи вражають — це один з найкращих текстів, які я читала, не перестаю захоплюватись і з нетерпінням чекаю нового роману.
І те, чим виявилась назва «Залишена» було дуже неочікуваним поворотом.
#Owlsbookwhispers
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
❤27👍10🔥6🤝1
Сьогодні відбулась перша презентація дебютного роману «Любця. Ми по тебе приїдемо» Наталії Оздемір.
І дуже щемко, що у Вінниці це вже не перше вперше💓
Авторка розповіла про те, як виникла ідея роману та що персонажі, здебільшого списані з реальних людей. А ще цікавий факт — бабусю її доньки звати Люба і вона живе в Тернополі, де і відбуваються події історії.
А також поділилась своїми планами на наступний роман, який вже в процесі написання.
Стиль авторки чудовий та, сподіваюсь, приміток там буде🤩 менше)
І дуже щемко, що у Вінниці це вже не перше вперше
Авторка розповіла про те, як виникла ідея роману та що персонажі, здебільшого списані з реальних людей. А ще цікавий факт — бабусю її доньки звати Люба і вона живе в Тернополі, де і відбуваються події історії.
А також поділилась своїми планами на наступний роман, який вже в процесі написання.
Стиль авторки чудовий та, сподіваюсь, приміток там буде
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
❤30🔥8😁4
Передзамовлення «Променів Аласі» та «Землю молодих» можна буде забрати на Книжковій країні на стенді видавництва.
🤩 за прогнозами погоди, по ходу, це виглядатиме так:
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
🤣15❤11😁8💘1