Зараз проживаю найбільшу кризу за останні роки. Ділюся цим, щоб ви бачили, що не завжди усе добре.

Важливо говорити про внутрішні процеси. В еру соцмереж ми повсюди бачимо «успішний успіх». За кадром залишаються усі падіння і проблеми, складається викривлена картинка. Але реальність, як синусоїда - ніколи не буває прямого шляху.

Останній місяць був складним. Навіть банальні речі, які я завжди робила, вдаються з надзусиллями. Втрачається інтерес до того, що приносило задоволення. Настає апатія.
Правда у тому, що це - не вперше. І не востаннє, я гадаю.

Я знаю себе та як собі допомогти, уже почала лікування, назначене фахівцем. Я повернуся за якийсь час з новими силами. В такі моменти важливо на себе не тиснути.

Якщо у когось подібне зараз - дайте знати в коментарях, разом трохи легше то проживати 🫰🏻

П.С фоточки на телефон єдине на що мене зараз хватає

Така погода, що я пригадала цю зйомку п'ятирічної давності (аж не віриться, що стільки часу пройшло).

Це єдина повноцінна зйомка при такій погоді. Але цього року дивлюся у вікно і все частіше думаю, що хочу повторити)

Взяла себе в руки і вирішила зробити творчу зйомку. Не знімала для себе кілька місяців. Це певно найдовша перерва, яка у мене була.

Вчора взяла Еріку і ми поїхали за місто. Цього разу просто хотіла знову відчути як це - знімати. Tому навіть не було особливої ідеї. Хотілося просто побути в процесі.

Короткий зміст вчорашнього дня:
- зустріли чорного дятла
- походили по замерзлому озеру
- я вʼїхала в сніг, тому зупиняли машини, щоб помогли нам штовхнути 🌚🌚
- Еріка змерзла (ось шо буває коли не слухаєш старшу сестру, яка каже тепло вдіватись!)
- зробили кардіо походивши по кучугурах снігу по коліно
- надихнулись зимовою естетикою!!

Коли гівняний настрій, отакі спонтанні зйомки (чи будь-яка інша творчість) трохи витягують з цього відчуття трешу, який відбувається з нами. Як ви справляєтесь зараз?