Автор власної картини

Картину прекрасну подумки розглядаю,
Що мене в ній зачепило – досі не знаю.
Можливо, краса, що перейшла від автора,
І вже моя душа не знаходиться жодним локатором.

Можливо, я також певною мірою був автором,
Та чи цікавив когось або хоч був навігатором.
По життю дивному пройтися трішки вільно,
Але всередині досі чомусь так неспокійно.

Повільно - повільно, не варто емоцій,
Бо будуть насмішки й зухвалі овації.
А що як байдуже мені на насмішку,
Адже на моєму лиці досі щира усмішка.

25.09.2026

Два слова

Не скажу ані слова,
А хоча – давай.
А чи буде та розмова?
Просто ти не забувай:

Що буде ця промова,
Від душі – і в дальній край.
І я порину, але без слова,
У блаженний рідний рай.

Стій, не йди, ще є два слова,
Ну кажи, як є потреба.
Люблю тебе, прости до Бога,
Не переживай, та відчувай.

25.09.2026

Погляди

В мене дивне відчуття,
Що хтось за мною спогляда.
І якось так співпало –
Засобів самозахисту нема.

Чого ж бажають ті яскраві погляди?
Вбачати в них небезпеку
Чи хочуть дати поради?
Ох... як же правду мені розпізнати?

Але з часом вони вже пропадають,
Хоча деякі з них досі не зникають.
Лиш тихо в мені щось дедалі розглядають,
А мої почуття вже потроху звикають.

26.09.2026

Почув вас. Раз я народився в рік Коня, то і пахати маю відповідно) Але без жартів та, можна сказати, компромісно для всіх варіантів — просто додам ще два можливі часи публікації. Думаю, всі здогадалися, що це саме 12:12 та 21:21. Тобто максимально буду писати 4 рази на день. Але не обіцяю це робити прям відразу: наразі часу чомусь у мене менше, ніж було в університетські часи.

Но до кінця вечора буде два вірші.
Обняв-припідняв 💜

Моя королева

Скільки слів не було сказано мною,
Моя голова досі поглинена тобою.
Скільки думок – і кожна про тебе,
Навіть відображення твоє у неба.

І кожен, хто мене знає,
Лиш каже та часом благає:
«Друже, будь ласка, не треба,
Спробуй щось інше, як є потреба».

А мені нікого, крім неї, не треба,
Можливо, для когось це є проблема.
Але мені байдуже, чи в цьому дилема,
Знаю одне: вона – моя королева.

26.09.2026

Під землею

Хочу знову душевної розмови,
Але моя душа вже під землею.
Тому слова для мене – пустий звук,
Впадаю навколішки, мов то через удар-хук.

Можливо, піднімлюсь, але це вже не я,
Можливо, промовлю не свої слова:
«Повір, насправді, я не твій – ти не моя,
Це не справжня та не моя душа».

26.09.2026

Далі гудить

Заїкання від холоду чи антисоціуму –
Почалося це все ще років п'ять тому.
Розповідати про це знову не буду,
Бо більшість і так все знає давно.

Кажуть: що було – те загуло,
Та чомусь воно далі гудить.
Та забудь ти вже все,
Бо від повтору аж наче смердить.

Якби ж тільки не та мить,
Можливо, б міг по-іншому – іншому жить.
Друже, саме ця ностальгія є ядовитою,
Давай, щоб отямитись, не прийшлося вдарити битою.

27.09.2026

Нереально реально

Хочеться чогось нового та непростого,
Можливо, грандіозного, але не сколіозного.
Бо іноді життя цікавіше у жука навозного.

Хочу стосунків, але назавжди,
Хочу правди – лиш тільки скажи:
Хоча б слово – чи забути навіки.

Та взнати хоч щось – уже неможливо,
І десь усередині трішки робиться паршиво.
Та нереально реально зустрітися нам уже наживо.

Пролітають роки, та швидкість велика,
У моїх снах ти все частіше безлику.
А в реальності прокидаюся: від будильника й крику.

27.09.2026

Птахи та вівці

Є люди – мов ліки, а є – отрута.
Когось тримай ближче,
А когось варто забути.

Є люди з добром, а є – зі злом.
Хто є хто – вже сам розберись.

Є люди – мов птахи, а є – вівці.
Обирай, ким захочеш стати,
Аби не плакати від жалю вкінці.

27.09.2026

Бути почутим

А знаєш, колись я хотів усе забути,
Намагався нічого в серці не відчути.
Але раптом зрозумів, що жадав бути почутим.

А ще колись я перестав говорити,
Наразі себе минулого я готовий побити.
Бо затягнулося це не на місяць чи рік,
І за той проміжок часу заїкою стати встиг.

Насправді, можливо, не заїкався,
Але час від часу десь запинався.
А тепер, можливо, це вже пропало,
Та щось всередині мене не відпускало.

27.09.2026

Четверта осінь

Хтось м'явкає уві сні,
Прокидаюся – а його вже нема.
І так проходить вже четвертий рік.
Чому ж та осінь більш холодна?

Насправді є в нас нова кішка,
Але я тебе не забуваю.
Можливо, вона грайлива й ніжна,
Але з тобою було майже все моє життя.

Спочивай у мирі, рідний друже,
Навіть якщо покотиться сльоза.

28.09.2026

Очі без лиця

Очі без обличчя, що вам від мене потрібно?
Де та душа, що лиш із добром та покірно
На допомогу б прийшла навіть у пекло?
Здається, теж застрягла там, а всім рятувати — далеко.

Усмішко від серця, куди ти вже зникла?
До життя без радості, чому я вже звикла?
І подумки блукаю я у райськім саду,
Адже впевнена: це єдине місце, де тебе знайду.

І як побачу – цікаво, що ж я відчую?
Чи янгольський голос твій почую?
Надіюсь, цього разу я встигну тебе обійняти,
Але прокидаюся – і знову ці пекельні ґрати.

30.09.2026

Петля чи круг

Далі йду і тримаю вогонь всередині себе,
Адже знаю: він зігріє кожного, хто пригорне.
І на вигляд можу здатися холодним,
Але позитивною енергією не залишу голодним.

Часом можу зупинитись – адже це потрібно,
Треба трішки вмитись, щоб було спокійно.
Адже часом неспокійно стає від того,
Що зігріти вже абсолютно нікого.

І, можливо, міг би продовжити свій рух,
Але вогонь потроху згасає, і зникає дух.
Та що мені порадиш, бо тепер ти мені друг,
Але знову промовчиш, як і завжди... Ох, петля чи круг?

30.09.2026

Ну що ж, вечір добрий.
Підсумуємо, що вийшло за вересень:
К-ть віршів: 38.
К-ть пропущених днів: 3 (2, 5, 29) — та-та, писав майже кожен день.
Перехід на ще два додаткові часи, правда, вистачило мене ненадовго), але нічого, попереду вихідні, там трохи відпрацюю.
К-ть написаних віршів за вересень для збірки: 3. Ну таке: на початку був ентузіазм, а зараз ще й напридумав два додаткові часи публікації. Навіть думаю, як би правильно зробити. До речі, ще не спробував знайти старі вірші, навіть не знаю, як би це правильно зробити, бо щось є і в історії для близьких друзів, але це просто час публікації без дати створення. Тому якось буде інша дата, хоча окей, це не так важливо. Ой, ну я там таке писав, звісно... Але це ж прям самий початок майже. Самі перші вірші були призначені першому коханню, навіть якщо я це знайду, скоріш за все, це не буду публікувати (
Тепер буду в кінці місяця ось так звітувати) ну а що, мій ТГ — що хочу, те й роблю, пхпхпх.
Звісно, так буде трішки важче підрахувати всю кількість віршів, але поки це просто. Паралельно з цим я ще зробив веб-доступ для GPT — просто для того, щоб він зміг оцінювати/критикувати мої вірші, наскільки це можливо. На рахунок редагування віршів я йому не довіряю, жодного слова, лише порівнюю пунктуацію свою, сайту пунктуації та його.
Обняв-припідняв 💜

Те, чого не пам'ятаю

Часом пам'ять про усе
губила зсередини мене.
І саме тому я забував своє – та й усе.

Але якщо не пам'ятати,
то ким я є і що зі мною може стати?
Ох, не знаю, краще б до опівночі ліг спати.

Ці безсонні ночі так дратують,
але питання, звісно, самі по собі цікаві,
правда, відповіді чомусь лукавлять.

Часом можу пригадати те, чого не пам'ятаю:
як ходив по твоєму саду, мов по раю.
Часом уві сні десь над ним я пролітаю.

Але прокидаюся тільки від падіння – і там, і тут.
Чому так є та що це може значити?
Можливо, моя душа себе так і не пробачила.

А за що? Ніхто так і не зміг побачити.

І.І0.2026

Кінець – початок

Вогонь, вода, попіл, земля,
Рослина, трава, родина, древа.
Газ, кисень, повітря, життя,
Старіння, стирання, земля, забуття.

Кінець – початок, нове життя.
Перші кроки, нові слова.
Знову знайомства, мила дружба.
Перші дзвіночки, школа життя.

Знову робота, знову сім'я,
Природний відпочинок, спокій буття.
Знову старіння, пам'ять міцна,
Прожити вдалося гарне життя.

І.І0.2026

Тепло вже не те

Залиш мене тут – я піднятись не в змозі,
Покинь усе це і просто забудь.
І ти блукаєш по новій дорозі,
А мене чекає нова путь.

Йдемо ми окремо:
Одна вільно, інший – ледве.
Я часом кульгаю, та трохи важко,
Надіюсь, серце моє не пропаде.

Бо якщо знову закритись – усе пропаде,
Справжнього мене вже ніхто не знайде.
І хтось на місце моє прийде,
Але не в змозі обійняти – тепло вже не те.

2.І0.2026

Привіт та прощавай

Крізь усе це знову пройшовши,
Я зрозумів, хто є моїм єдиним другом.
Але втратив контроль над собою.

Не можу почати пошуки всередині себе,
Аби знову відчути тепло, що лишалося на твоїй шкірі.
Чи знала ти про це?

Хоч би як усе це не здавалося...
Мені варто було залишитися та дати тобі бути собою.
Ти так необережно увірвалася в моє серце –
Саме тому я злякався.

Ти – думки, які неможливо приборкати,
А я лише намагаюся не втратити себе.
А я лише намагався...

2.І0.2026

Смарагди, в яких тону

Твої очі: у пам'яті, у сні та навіть у небі –
Смарагди, що завжди мною заволодівали.
Мені здавалося, що вони мене рятували,
Але я все далі в них лиш тонув.
Спливти мені так і не вдалося...

Чому так є, чи знову здалося?
Чому у сні лиш твоє волосся?
Я там знову лежу біля твоїх ніг,
Але наяву я їх не зберіг.
Та лиш душу ще глибше обпік.

2.І0.2026