16 червня 1723 року - народився Адам Сміт, шотландський економіст і філософ-етик; засновник класичного напрямку сучасної економічної теорії.

Головна праця — “Дослідження про природу і причини багатства народів” (An Inquiry into the Nature and Causes of the Wealth of Nations), видана 1776 року.

У своїй найвідомішій праці Сміт з високою деталізацією систематизує сучасні йому ідеї. «Поділ праці повинен сприяти та розвивати продуктивність робочої сили найкраще», так розпочинає Сміт свою працю об'ємом понад 1000 сторінок.

Отримав в пошту шорт-лист номінантів на премію PRESSZVANIE. Майже нікого з тих, хто є претендентом, я не читав. Виключенням є кілька добре відомих імен. Вирішив використати цей шанс щоб познайомитися з творчістю претендентів на звання. Почав із номінації, яка мені цікава: «Економічна політика: фінанси, інвестиції». З невідомих мені причин вона опинилася в категорії "Бізнес". Боюся, організатори не цікавляться тим, чим бізнес відрізняється від політики, навіть економічної.

Віталій Андронік, Сегодня. В заявці автора на сайті є кілька посилань на тексти автора (не знаю хто їх пропонує). Лише два з шести відповідають номінації формально. Щодо змісту, то "Робота, гроші та підлітки: коли відправляти дітей заробляти" - це стаття про проблематику виховання і жодного слова про фінанси і інвестиції там немає. Стаття "В Україні бідняків менше, ніж у Франції: де проходить "межа бідності" - не ближче до теми номінації, серед інших номінацій є такі, які краще відповідають запропонованому тексту. У переліку статей автора на сайті "Сегодня" можна знайти широкий спектр тем, який натякає на те, що у автора немає жодної спеціалізації.

Марія Бабенко, Фокус. Серед шести матеріалів у заявці автора, я не знайшов нічого, що відповідало б номінації. Марія пише на різні теми пов'язані з бізнесом, державною статистикою, зокрема яка стосується зарплат. Але я не знайшов нічого про економічну політику, фінанси і, тим більше, інвестиції.

Надія Михальчук, Delo.uа. В заявці номінанта лише три тексти, один з яких є оглядом стану ринку нерухомості, а ще один - прогноз щодо курсу гривні. Стаття про золотовалютні резерви ближче до теми номінації, але є досить звичайним переліком статистичних даних із державних джерел та дуже загальних думок кількох експертів. Цього дуже мало, щоб з цим на щось розраховувати.

Ольга Пташка. Бізнес. В заявці Ольги 10 текстів, але тільки один заявлений за темою номінації. Насправді, текст "Готуємо за рецептом: як відкрити власний ресторан?" скоріше підходить під розділ "Бізнес", але дуже далекий від "економічної політики". Тест є викладенням розмови з власниками бізнесу і нічого про здатність автора аналізувати питання, пов'язані з інвестуванням і економічною політикою не говорить.

Денис Пристай, Суспільне. У автора в заявці лише два тексти. Можна погодитися з тим, що вони пов'язані із темою номінації. Але я не скажу, що обидва тексти мене чимось вразили. І перша і друга багатослівна стаття закінчуються, фактично, один і тим же висновком - все вирішить надходження кредиту МВФ. То може про це і необхідно було писати одразу? Про те, як саме і на що впливатиме кредит МВФ? Якщо це дійсно визначальний фактор? Замість цього автор пропонує підбірку урядової статистики і цитат із західних джерел та думок експертів зі словом "коронавірус" у заголовку - стандартний набір з "конструктора українського журналіста". Ну і важливо розуміти, що прогнози, в першу чергу, економічні, це дуже малоцінний для читача формат матеріалу на цю тему. Ми ніколи не знаємо всіх факторів, які будуть впливати на результат, отже, прогноз це завжди просто певна спекуляція. Ми перевантажені такими спекуляціями в ЗМІ.

Висновок короткий. Я недарма нічого не читав від згаданих авторів. Вони всі пишуть про що завгодно, але чомусь номінуються у цій номінації. Денис Пристай ближче всіх до "успіху", а два запропонованих тексти дуже мало додають до можливості оцінити його як журналіста. Скоріше він опинився у вигідному оточенні.

Українська журналістика.

Громадське продовжує блукати у пітьмі. "Тобто, ми намагаємося писати про справді важливі речі", говорить нова головна редакторка. Цікаво, чи хтось збирався колись писати про справді неважливі? Питання в тому, хто визначає, що важливе і для кого? Якщо вас підтримують донори, то це вони визначають, що важливе. Ваші можливості впливати на це дуже обмежені, а інтереси аудиторії взагалі втрачають будь-яке значення. Аудиторія перетворюється на статистику для звіту донору.

Гузенко: "Наприклад, зараз у нас є грант, де ми розвінчуємо російські фейки. Ми бачимо, що аудиторії це подобається і на наш контент приходять нові люди. Тому ми продовжуватимемо це робити й після завершення стосунків з цим донором". Тобто, сидіти у хвості російської пропаганди і постфактум її розвінчувати - це справа журналіста? Чи може контр-пропагандиста? Згадка про "нових людей, які приходять" - досить красномовна. А чи повертаються старі? Боюся, що ні.

"Ми маємо зрозуміти ким є аудиторія hromadske, чого вона прагне", говорить Наталія Гузенко. Я добре пам'ятаю, що колись давно саме з цього питання Громадське і починалося. Тобто весь цей час медіа живе і працює не маючи уявлення для кого і навіщо. В принципі, вони можуть і надалі так жити. Система грантів надійно відсікає медіа від аудиторії, позбавляє цієї мороки з її інтересами і пріоритетами. Живі гроші, які необхідно витрачати, а отже, і "засвоювати", перемагають.

Громадське буде і надалі продовжувати пхатися у щільно заповнену когорту про-державних ЗМІ в Україні і шукати там свою "нішу". Думаю, вони не здивуються, коли остаточно перетворяться на пропагандистський маргінальний канал на кшталт Суспільного - в мініатюрі.

https://www.thelede.media/vsi-materialy/2020/06/17/1741/

"Прем'єр-міністр України Денис Шмигаль вважає, що основним паливом для виробництва електроенергії в Україні має бути українське вугілля".

How dare you?

Що пишуть про журналістику у черговому звіті Digital News Report від Reuters.

https://bit.ly/37DFOwb

Британці обурені недавнім повідомленням корпорації BBC про те, що вона планує і надалі, зокрема і у 2021 році, транслювати в ефірі своїх телеканалів багато повторів старих програм. Цей вимушений крок пояснюється тим, що через пандемію коронавірусу зупинилося виробництво нових програм.

Дійшло до того, що популярний серіал "Eastenders" після 16 червня також замість нових епізодів показує повтори. Таке трапилося вперше за всю історію серіалу, якій виходить в ефір з 1985 року. Виробництво нових епізодів скасовано.

Корпорація BBC фінансується за рахунок "телевізійної ліцензії", яку сплачують майже всі громадяни країни і яка складає 154,50 фунтів на рік. У відповідь на заяву керівництва BBC багато глядачів тепер вимагають повернення заплачених за ліцензію грошей.

Express.co.uk

Можливо вас зацікавить така ініціатива. Деталі нижче. Для студентів та абітурієнтів.

В "програму" уряду, як і в загробне життя, потрібно вірити, а не підтримувати.

Регіональні медіа перехоплюють ініціативу на ринку новин.

За тиждень 90% населення один або більше разів виходили з дому, незважаючи на чинні карантинні обмеження, понад 60% виходять із дому щодня...

Серед тих, хто зовсім не виходив з дому протягом тижня, найбільше людей з неповною середньою освітою і нижче (30%), найменше - серед людей з вищою освітою (6%).

Про це заявили фахівці Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) за результатами опитування проведеного в період з 24 травня до 4 червня 2020 року.

Що влада готує для українців? Ось оновлений закон про медіа. Спробую трохи пізніше придивитися до нього уважніше.

https://detector.media/rinok/article/178119/2020-06-19-doopratsovanii-zakonoproekt-pro-media-dokument/

Я ще прокоментую положення законопроекту про медіа пізніше, але вже зараз хочеться звернути увагу на одне досить красномовне положення.

"3. Цензура у сфері медіа забороняється".

Чудово. Хто схильний до цензури і чия цензура є найнебезпечнішою? Поза сумнівом - державна. Тобто, ініційована урядом чи іншими структурами влади, наприклад, президентом. Хто буде забороняти цензуру, або іншими словами, хто буде визначати чи має місце цензура, до кого скаржитися на цензуру? Якщо коротко, то держава. Її органи, її структури, її суди. Отже, той, хто загрожує цензурою, буде і "судити" себе за цензуру. Ви маєте сумнів щодо результату?

Держава таким чином, "націоналізує" цензуру, позбавляє цей термін сенсу і перетворює цензуру на робочий інструмент влади. В умовах, коли більшість помітних ЗМІ прямо чи непрямо залежать від державних і політичних грошей, начальству навіть не потрібно щось цензурувати, тобто, забороняти. ЗМІ самостійно будуть утримуватися від всього, що може потенційно викликати гнів чи просто незадоволення начальства. А щоб гарантувати собі спокійне життя, то ЗМІ будуть вітати будь-які "темники" від влади. Такі "темники" будуть гарантією того, що підстав для "цензури" навіть не з'явиться.

Є. Глібовицький пише у ФБ: "Медіа - це бізнес довкола соціального капіталу, а старі гравці вміють його переважно знищувати, а не примножувати чи ним управляти".

Звідки виник такий висновок? На підставі чого ми маємо погодитися з автором? "Соціальний капітал" - звучить по-науковому, яле що саме має на увазі автор? Багато дослідників прямо називають цей термін "нечітким" і "неясним". Є навіть такі (Harriss J., De Renzio P.), які називають це сполучення слів "затичкою для будь-якої бочки". І що таке бізнес "довкола"? Немає відповідей.

Британський фахівець також нагадала, що маски на вулиці - погана ідея. Вони тільки підвищують ризик інфекції.

Маска це інструмент професіонала і має бути відповідно виготовленою і застосовуватися зі дотриманням чітких правил, і всього цього просто не можливо забезпечити людям у звичайному житті.

https://www.independent.co.uk/news/health/coronavirus-news-face-masks-increase-risk-infection-doctor-jenny-harries-a9396811.html

Людмила Смоляр пише у ФБ:

"Якщо ви пишете тексти, не лишайте в них те, чого самі не розумієте. Ні в прямій мові, ні в цитатах із документів, ні в чому. Ніколи. Нізащо. Все незрозуміле треба зробити зрозумілим хоча би самим собі або, якщо це не шкодить змісту, викинути геть. Друге — легше, але бездумно не можна. Перше — завдяки дошукуванню інформації, перепитуванню в героїв, що вони мали на увазі, бранню додаткових коментарів. Завдяки ґуґлінню, зрештою".

Підтримую кожне слово. Можу засвідчити, що більшість текстів, присвячених економіці і людській діяльності взагалі, не відповідає цим вимогам. "Розуміння" заміняється на штампи, політичні гасла і стереотипи.

За результатами опитування Київського міжнародного інституту соціології, "понад 30% українців шкодують через розпад СРСР, 50% - не шкодують". І ще один результат: "На Півдні, Сході і Донбасі переважають ті, хто шкодує про розпад СРСР: 41,5-49% залежно від регіону проти 35-39% тих, хто не шкодує".

Ні, це зовсім не означає, що "кожен третій українець сумує за СРСР".

У кожному опитуванні важливою є інтерпретація. Часом люди відповідають не зовсім на те запитання, яке їм ставлять, а на те, яке їм здається важливішим, хоча і близьким до запитання, яке вони чують. Я переконаний, що наведені результати говорять про те, що серед українців є багато тих, хто порівнює життя в Україні і життя в інших колишніх республіках СРСР і не вбачають суттєвих переваг у себе вдома. Навпаки, життя у окремих пост-радянських країнах виглядає для них навіть більш привабливим. Більше того, багато українців очікували, що за всі свої страждання, опір владі, кров Майдану і багаторічну "війну з Путіним" вони заслужили кращої долі. А виходить що ті народи, які просто скорилися владі, живуть не гірше, а за окремими показниками - краще.

Це, безумовно, вирок українській владі. Вона чудово почувається у державі, яка практично не має суттєвих відмінностей від радянської держави, крім декоративних та пропагандистських. Це провал політики періоду Незалежності. Але, схоже, всю вину державне начальство перекладе на українців, які ніби то "опинилися під впливом" путінської пропаганди і не розуміють свого щастя.

https://www.pravda.com.ua/news/2020/06/22/7256604/