Держава захищає інтереси суспільства що є сили.

https://policecontrol.com.ua/novini/%E2%80%8B%E2%80%8Bna-kyyivshhyni-politsejski-u-viddilenni-katuvaly-ta-zgvaltuvaly-26-richnu-divchynu/

Ну і логічне продовження новин про знущання у Кагарлику. Таємний департамент має назву "Департамент захисту інтересів суспільства і держави". Уявні "інтереси держави" - це цілком конкретні інтереси чиновників при владі.

https://www.pravda.com.ua/news/2020/05/25/7253056/

В світі все більше доказів того, що тотальний карантин став гігантським марнуванням часу, грошей та життів.

https://issuesinsights.com/2020/05/23/still-more-evidence-that-lockdowns-were-a-massive-waste/

Держава в Україні - це зразкова модель того, як функціонують базові закономірності, за якими "працює" будь-яка держава. Все пристойне, що існує в суспільстві, в державу не потрапляє тому що держава - це відмова від права, заміна права штучно створеними законами, які покликані звільнити державне начальство від відповідальності за будь-які злочини. В той же час, формується державний апарат за принципами особистої відданості. Результат ми бачимо майже в кожному відомстві української держави.

https://www.obozrevatel.com/crime/antikorruptsionnoe-kumovstvo-kak-syitnik-postroil-sistemu-krugovoj-poruki-v-nabu.htm

Хочеться побажати автору цих кіно оглядів успіхів і наснаги ). А матеріалів для оглядів буде, схоже, багато.

https://www.youtube.com/watch?v=M-EEq-4MwEk

Читаю книгу міністра Дмитра Кулеби "Війна за реальність". Але хочу повернутися до її першого розділу, який має назву "Словник". Там автор дає свої визначення ключовим словам, які надалі використовує у тексті. Це дуже корисна практика, тому що багато дискусій на соціальні теми закінчуються нічим тому що учасники розмови називають одним і тим же словом зовсім різні речі, або взагалі не переймаються чітким визначенням слів, і які використовують, обмежуючись їхньою популярністю як штампів, гасел чи закликів. Через свій словник автор свідомо чи несвідомо відкриває і систему своїх поглядів, своїх пріоритетів, що також допомагає читачу краще зрозуміти написане автором.

Я вже відгукнувся раніше у пості на визначення автором терміну "медіа". Тепер мою увагу привернули "персональні дані". Мені здається, що те, як автор розкриває це поняття, говорить багато про його ставлення до людини, до особистості, до права.

Спочатку я хочу запитати вас, які "ознаки", як пише автор, є для вас ключовими, головними персональними даними? Подумайте хвилинку. Для мене, це, в першу чергу, ім'я і прізвище, адреса, телефон, вік, місце роботи, e-mail. Це дані, які я вважаю приватними, персональними, такими, поширення яких особа контролює особисто. Саме ці дані ідентифікують особу, і без них решта інформації втрачає визначеність, перетворюючись на анонімну статистику.

Що ж в першу чергу називає автор книги?

Національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, матеріальний стан. Далі - адреса, дата і місце народження, місце мешкання і перебування (!), дані про майнові і немайнові (!) відносини з іншими особами, події і явища у побутовій, інтимній, професійній, діловій та інших сферах.

Послідовність, в якій наведено ці "ознаки", на мою думку, досить красномовно відбивають що саме автор вважає "відомостями, які конкретно ідентифікують фізичну особу". Не знаю, як у вас, а у мене виникає відчуття, що для автора кожна людина це, в першу чергу, не особистість, а частина групи, спільноти. Головне значення для нього має те, з ким ви самі, чи хтось інший, асоціюєте себе.

Цікаво, що наведене в книзі визначення належить не самому автору, а є цитатою рішення Конституційного суду України. В рішенні суду йшлося про те, які дані закон визнає як "конфіденційні". І само собою, коли йдеться про "інтереси національної безпеки" чи "економічний добробут", то жодного права на конфіденційність держава не визнає. Враховуючи невизначеність і дуже широке трактування понять національної безпеки і економічного добробуту, державні органи в будь-який момент можуть безкарно порушити будь-які права людини, зокрема, і на приватність даних.

Отже, що говорить нам визначення "персональних даних", наведене автором книги? Це дані не про конкретну особу, яка має права, а про члена спільноти підконтрольної державним органам, які знають все про своїх підлеглих (тому навіть не згадуються імена і прізвища тощо), а цікавить їх лише поточна діяльність людини. У випадку, якщо діяльність людини, на суб'єктивну думку чиновника, починає шкодити "інтересам національної безпеки" (тобто, інтересам чиновника) чи "економічному добробуту" (самого чиновника), то персональні дані перестають бути приватними, права людини відкидаються і вона стає об'єктом уваги державного апарату.

Отже, схоже, що персональні дані для автора, це не те, що людина хоче захистити від інших і від держави, і має на це ніким не обмежене природне право, а те, що хоче приховати від держави, яка єдина має право розпоряджатися всіма даними всіх осіб на підконтрольній території і сама вирішує, згідно до написаного чиновниками закону, що саме і коли з цих даних і кому поширювати.

"Верховна Рада ухвалила в першому читанні законопроект, який передбачає запровадження публічних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Серед іншого, законопроектом пропонується передбачити можливість доступу до житла без згоди його власника для обмеження надання комунальної послуги".

Як створюється борг? Елементарно. Вам відключають можливість розраховуватися за показниками лічильника з невідомих причин. Виставляють значно більші рахунки за даними про кількість мешканців і площу квартири. На ваше обурення вам пропонують "з'ясувати питання" в центрі послуг. Там ніхто нічого не знає, бо вони посередники між вами і постачальником. Їхня пропозиція надати "документи на лічильники" а потім перерахувати платежі забирає до кількох місяців, за які вам виставляють завищені суми. Ви - боржник.

Недоторканість житла є природним правом людини. Його навіть залишили у конституції, але воно, схоже, дуже заважає чиновникам.

Детальніше читайте на УНІАН: https://www.unian.ua/economics/energetics/novovvedennya-u-zhkg-rada-shvalila-vprovadzhennya-publichnih-dogovoriv-novini-sogodni-11004845.html

Запит через сервіс HelpSMI:

"Уважаемые эксперты! Наши читатели спрашивают о солнечном затмении в июне 2020 года. Пожалуйста, поделитесь сведениями, что это затмение означает с точки зрения астрологии (в каком знаке, в каком градусе, в каком доме), как скажется на Земле в целом, на нашей стране и на жизнях людей (может быть, кому-то имеет смысл обратить внимание на этот период, не планировать поездок, быть осторожными и т. п.). Общие рекомендации, как лучше провести этот период".

Досить логічно виглядає поруч із запитами до політологів щодо політичних прогнозів.

"Ми всі провалилися". Це визнання губернатора Нью-Йорку Ендрю Куомо, якого мейнстрімні медіа "носили на руках" за його жорстку політику боротьби з коронавірусом і опозицію Трампу. Тепер він визнав, що помилявся не тільки він, але і всі експерти, які пропонували свої моделі. "Існують дуже багато факторів", додав губернатор, визнаючи, що всі їх ніколи неможливо знати." Ми не могли уявити до чого призведе режим ізоляції", визнав він.

Слова губернатора стали частиною кампанії, яка набирає хід в США - кампанії критики дій влади в багатьох штатах, а також критики тих "наукових" моделей, які постачали їм медичні центри і на які влада спиралася, виправдовуючи свої жорсткі заходи карантину. Куомо також став відомим своєю критикою позиції президента Трампа, який, в свою чергу, критикував окремі штати, і зокрема, Нью-Йорк, за надзвичайно жорстку реакцію на вірус та ігнорування інтересів людей.

https://www.forbes.com/sites/sethcohen/2020/05/26/we-all-failed--the-real-reason-behind-ny-governor-andrew-cuomos-surprising-confession/

Вері вел дубовий тейбл.

Сьогодні ввечері відбудеться історична подія. Запуск першого пілотованого космічного корабля створеного приватним бізнесом.

https://www.youtube.com/watch?v=Aymrnzianf0

Італія: 96% жертв коронавірусу мали інші серйозні захворювання

Аналіз статистики в Італії показав, що коронавірус вбивав людей похилого віку, які страждали на різні захворювання.

Тільки 1,1% жертв були люди молодші за 50 років, а середній вік жертв складає 80 років.

За даними італійського інституту ISS, 96% всіх жертв коронавірусу в країні страждали на інші серйозні захворювання.
В Італії нарахували 32 тис жертв та більше ніж 230 тис випадків зараження на коронавірус. Країна стала одним із епіцентрів пандемії.

За даними на 25 травня половина всіх випадків зараження спостерігалися закладах для проживання людей старшого віку. Більше 57% випадків мали місце у людей віком 80+.

Дослідження показали, що жертви коронавірусу мали в той же час інші серйозні проблеми зі здоров'ям: 68% з них мали високий тиск, 30% страждали на діабет, а 28% - на серцево-судинні захворювання.

За перший квартал року в країні нарахували на 11 600 смертей більше ніж у попередні роки, які не мають “визначеної причини”, але жодна з них за даними лікарів не пов'язана з Covid-19. Соціальні служби також очікують, що в березні-квітні кількість “додаткових” смертей складе 18 971, які не враховані у офіційній статистиці втрат від Covid-19.

Зараз уряд обіцяє повернути людям повну свободу дій з 3 червня. В той же час, в окремих районах будуть зберігатися особливі режими.

https://www.bloomberg.com/news/articles/2020-05-26/italy-says-96-of-virus-fatalities-suffered-from-other-illnesses

Купив собі перший номер оновленого Forbes від Федорина. Поділюся своїми враженнями, щойно заберу з Нової пошти. Передплатити 6 номерів чи купити тільки перший можна тут.

В Україні з минулого тижня виходять друком газети. Раніше вони були щоденними, а зараз здебільшого перейшли на щотижневий формат.

Отже, світові тенденції в Україні мають досить специфічний прояв. В світі газети закриваються, а вся діяльність медіа переходить в онлайн. В Україні схоже, події розгортаються за іншим сценарієм. Чому так?

Я свого часу писав, що газети в Україні будуть існувати довше, ніж у більшості інших країн. Для цього є кілька причин.

Тут важливо розуміти, що газета на Заході і у нас - це дуже різні продукти. Вони подібні тільки тим, що друкуються на папері. А решту ознак друкованої преси визначають особливості економічної ситуації. А в Україні вони не мають майже нічого спільного зі світовими.

На прикладі газет, які переходять у нас з щоденного на тижневий режим виходу, добре видно, що собою являє медіа-споживання в Україні. Я це формулюю наступним чином: Людей цікавить не те, що відбувається, а чи не відбулось чогось "такого". В країні практично відсутні новини, їх замінила пропаганда і офіційна державна хроніка, а отже, у газет немає сенсу працювати в режимі постачання новин. Вихід щотижня дозволяє також скоротити витрати, і через дешеву робочу силу, сформувати редакцію.

Газета значно краще за вебсайт виконує функцію органа державної пропаганди. Чиновник краще розуміє що певна інформація "вийшла", коли можна взяти в руки паперовий примірник. Відповідно, на газету можна вибити більше грошей, ніж на онлайн, бо ні для кого у владі не секрет, що в інтернеті "всі все читають в соцмережах". До того ж, з газетою, як і онлайном, в Україні не пов'язують поняття "продажі" чи "прибутки". Медіа - це витрати. У випадку газет, ці витрати мають матеріалізовану форму, їх простіше виправдати.

Отже газета ідеально підходить в якості носія для медіа в умовах, коли між медіа і аудиторією не існує економічного зв'язку, а фінансування відбувається прямо чи непрямо з державного бюджету. В українській провінції у газет ще більше шансів вижити, бо до медійного додаються утилітарні властивості паперу. А якщо серйозно, то газета створює враження "спільноти", бо все, що там публікується люди дізнаються майже одночасно і тільки у єдиному викладі, без коментарів і альтернативних думок. Це, знов таки, дуже цінують місцеві органи влади.

Ну і останнє. Відомо, що вибори - головне медійне явище в Україні. Не буде помилкою вважати, що якщо з'являються газети, то бути виборам. Газети тут виконують роль прокламацій чи листівок і зручні тим, що гарантовано потрапляють до поштових скриньок навіть тих, хто не читає газет. А що з ними трапляється далі, то це пропагандистам не цікаво. Гроші, зазвичай, їм платяться політиками наперед.

https://detector.media/rinok/article/177319/2020-05-21-kolishni-shchodenni-gazeti-vidnovili-vikhid/

"Здається, ще 2 покоління треба, щоб ми виховали державних мислителів", пише у ФБ Катя Горчинська.

Ризикую розчарувати її і інших прихильників "демократичних держав".

Держава, у тому вигляді, як ми її, більш-менш, уявляємо, явище історично дуже молоде. Вони виникли після II світової війни і сформувалися в середині минулого століття. В наших широтах державам дуже не щастить. СРСР, який був потужною державою і не обтяжував себе умовностями демократії, зник за 70 років. Україна існує менше 30, але держава вже фактично збанкрутіла і існує тільки за рахунок іноземної допомоги.

В Європі державам щастить більше, але не тому що вони виховали "державних мислителів", а тому що вони проїдають багатства, створені за століття панування відносно вільного ринку, не обтяженого державним втручанням і регулюванням. Але багатство закінчується і там нескладно побачити ознаки серйозної кризи. Багато держав ще існують тільки тому, що їхні рахунки сплачують інші, або вони залізли до кишені майбутніх поколінь і живуть не за можливостями.

Брекзит, боргова криза ЄС, зупинка економічного розвитку багатьох держав світу - це тільки перші ознаки фактичного закату епохи "демократичних держав". Шанси мають або "недемократичні" з вільним від втручання держави ринком, як Китай, або ті, де держава обмежується вільним ринком, як в США.

Демократія допомогла державам протягнути довше, ніж їм було відведено історією, але цей час закінчується. Мислителям час звернутися до людських цінностей, до права і вільного розвитку і поступово забути про державу, яку досі вважають єдино можливою формою організації життя сучасних людей. В іншому випадку, вони назавжди спізняться зі своїм мисленням. Ера держав добігає кінця.

Першими опублікували в онлайні матеріал з українського Forbes також у Forbes, але російському. Так і живемо )

Але справа в іншому. Опублікований матеріал - головний матеріал першого числа українського видання - це рейтинг заможності українців. Попереду, цілком очікувано, Ахметов ($2,8 млрд). Десь у половину від цього оцінені статки Порошенка.

Але ось що тут важливо. Скільки коштують ті чи інші активи можна оцінити виключно у ринкових умовах. Для цього беруть капіталізацію на біржі, або оцінки інвесторів для приватних бізнес-проектів. Але, ще раз, ключовим для оцінки є наявність ринкових умов, вільного ринку капіталів. В Україні він відсутній. Більше того, більшість активів місцевих мільярдерів мають якусь "ціну" лише з урахуванням їхніх зв'язків з владою. Це означає, що оцінки активів залежать від того, хто і у кого купляє, і в яких умовах. Здавалося б, цілком ринковий принцип! Але тут саме починає впливати те, як і наскільки продавець і покупець інтегровані у державні відносини. Людина близька до влади, зазвичай, дешево купує, і дорого продає. Той, хто втратив "повагу" у вищих колах, взагалі може втратити все за копійки.

Отже, строго кажучи, реальними активами в Україні є лише ті, до яких держава не може дотягнутися чи вплинути на їхню долю, а це - нерухомість та активи за кордоном і готівка у іноземних банках. Це розуміють і самі багатії, тому активно виводять активи і гроші у офшори. Але навіть і за таких умов ліквідність їхніх активів викликає багато сумнівів. Скоріше їхні статки можуть зацікавити правоохоронців.

Дійсно реальними в згаданому рейтингу є лише окремі активи ІТ-підприємців, які мають мінімальне відношення до України, як і їхні власники. Це штучне "поширення" західних ринків, де ці активи існують і працюють, на умови України. Тобто, це також, значною мірою, фікція.

Навіщо нас годують з року в рік цими фіктивними рейтингами? Тому, що це частина карго-культу держави, з одного боку. З іншого, це свідоцтво того, що багатим в Україні може стати лише людина близька до влади, або яка і є владою. Це умова вербовки у владу нових її діячів, які хочуть розбагатіти швидко і не обираючи засобів. А самі лідери таких рейтингів задоволені від того, що їх поставили в один ряд із справжніми підприємцями під популярною вивіскою Forbes.

https://www.forbes.ru/milliardery-photogallery/401551-ukrainskiy-forbes-vpervye-s-2016-goda-nazval-100-bogateyshih

Цілком можна подивитися, щоб розуміти поточний стан дискусії. Але співрозмовники стоять на про-державницьких позиціях і ці позиції визначають їхнє розуміння проблематики, яка стала предметом розмови. Вони говорять про "національний інтерес" і регулювання олігархічних ЗМІ, тобто про підсилення ролі держави на ринку медіа. Ще цікаво, що жодним словом не говориться про аудиторію, її стан, інтереси окремих людей. Ну і скептицизм до біткойну, який не має якоїсь "фундаментальної вартості" (??).

https://www.youtube.com/watch?v=U-aOKBLdbQs

В поліції схоже не уникнути жорстких, непопулярних заходів. Навіть зміни фасону форми.

Коли держава знищує економічні важелі ринкової конкуренції конфлікти вирішуються зброєю. Стрілянина в Броварах це результат державного "управління" економікою.

30,6% опитаних телефоном киян старших за 18 років взагалі не дивляться телевізор.

https://detector.media/infospace/article/177516/2020-05-28-maizhe-tretina-kiyan-ne-divitsya-televizor-doslidzhennya/