Давно пишу, що єдиний шанс вижити для Громадського це об'єднання з Суспільним.

https://detector.media/production/article/177201/2020-05-16-kolishni-pratsivniki-hromadske-zapustili-na-suspilnomu-dokumentalnii-miniserial-na-varti/

Ні, пандемія нічого такого не показувала, тому що немає якоїсь окремої специфічної "науково-популярної" журналістики.

Проблема в Україні - це відсутність популяризаторів науки, тобто людей, науковців, які вміють пояснювати науку широкій аудиторії. Це не журналістика, це окрема сфера діяльності. Світ знає видатних популяризаторів науки завдяки яким мільйони людей зрозуміли, що відбувається у навколишньому світі.

Чому їх немає в Україні? тому що в Україні немає попиту на знання. По-перше, державна система освіти не дає знань, власне, освіти. У неї інша мета і відповідні засоби досягнення цієї мети. По-друге, в Україні немає ринкової конкуренції. Це єдиний стимулятор, який змушує людей набувати знання, підвищувати рівень освіти, цікавитися наукою і застосовувати її у житті. В Україні рівень заможності обратно пропорційний рівню освіти.

В Радянській Україні наука давала можливість зробити альтернативну кар'єру, уникаючи прямого занурення в "народне господарство". Наука була своєрідною внутрішньою еміграцією. Ваш автор свого часу обрав цей напрямок діяльності саме із таких міркувань. Зараз в Україні наука втратила будь-яке значення, тому що держава тотально знищує ринок і підприємництво, а тому популяризація науки багатьом не потрібна. Наука залишається справою окремих ентузіастів, мета яких залишити Україну і долучитися до великого світу справжньої науки. Цим людям не потрібна популяризація науки, вони вже зробили свій вибір.

А як же з журналістикою? Її проблема в низькій якості журналістики як такої, тому що якісна журналістика не потрібна пропагандистам, які утримують журналістів, а у пересічної людини немає на це коштів, бо якісна журналістика - справа дорога і ці витрати виправдовують себе лише на високому рівні ринкових відносин і конкуренції, чого в Україні немає.

https://ms.detector.media/mediaanalitika/post/24678/2020-05-14-pandemiya-pokazala-ukraini-potribna-naukovo-populyarna-zhurnalistika/

Що почитати про медіа. Радить Андрій Боборикін, директор з цифрового маркетингу і продуктів на «Суспільному мовленні».

Я дуже обережно раджу західні джерела і книги. Все, що там написано не можна перенести у нашу реальність. А більшість з наших медіафахівців погано розуміють і реальність там і реальність тут.

В першу чергу, я маю на увазі стан аудиторії. Аудиторія там і аудиторія тут - це дуже різні речі через принципову різницю у ринкових умовах. У нас на це не звикли звертати увагу, бо люди взагалі не мають суттєвого значення для наших медіа.

https://www.thelede.media/istorii/2020/05/18/1598/

Наталія Лігачова говорить в інтерв'ю: "...пандемія зробила більш виразним «обличчя» багатьох медіа, яскраво проявила їх справжню мету – інформувати чи зомбувати".

Обидва варіанти розглядають людей як пасивну сторону - їх або інформують, або зомбують. Це досить серйозна помилка українських медіафахівців. Люди - активні. Вони діють. А медіа вони використовують, якщо це їм потрібно. В багатьох випадках медіа непотрібні, або зайві. Це залежить від рівня їхньої активності, складності їхньої діяльності, а вона визначається рівнем ринкової свободи.

Важкі будні реформ: "Правоохоронці затримали підполковника Управління Служби безпеки України в Миколаївській області за вимагання та отримання хабара в розмірі $ 2 тис США і 10 тонн зерна, повідомила прес-служба Офісу Генерального прокурора".

Про що дізналися журналісти від президента?
- Я такий, який я є,
- я чесна порядна людина,
- я поважаю кожного
- потрібно стільки часу, скільки потрібно,
- людей немає
- народ України мене обрав,
- жалкувати може тільки народ України
- якби не я, то прийшов би Порошенко,
- уряд цим займається,
- змінювати будемо,
- навколо криза,
- стабільності в світі нема,
- ми боремося за це,
- в МВФ є борд,
- ви не орієнтуєтеся в тому, що відбувається,
- грошей не вистачає,
- гроші не падають з неба.

Ольшанський швидко перетворився на штатного держреформатора:

"Во-первых, давайте про НДС, коль там было написано. НДС – зло. Но я понимаю, что его невозможно отменить сегодня. Но осознать это зло, назвать его и понять, в чем оно, мы обязаны. И дальше мы будем с этим что-то делать. Может быть, это будет постепенно. Может быть, это будет не сейчас. Но это будет".

"Еще раз, и суть не в снижении налогов. Снижать или нет - предмет тщательных расчетов".

Отже, реформа буде виглядати спробою залишити все як є. І щось запланувати на майбутнє.

Серед топ-25 сайтів 7 позицій займають новинні ресурси. Серед інших ресурсів, тільки ВКонтакті складає конкуренцію Фейсбуку і Інстаграму у ніші соцмереж. Решта сайтів в топ-10 є монопольними лідерами своїх напрямків, позиція яких майже не буде мінятися.

https://netfreedom.org.ua/article/zaboronenij-vkontakte-zalishayetsya-u-top-20-najpopulyarnishih-resursiv-doslidzhennya

Половина дорослих українців вважають заборону російських соцмереж обмеженням своїх прав

50% опитаних телефоном українців у віці 18 років і старше думають, що заборона російських соціальних мереж є помилкою і “призводить лише до обмеження прав громадян”. Про це свідчать результати дослідження Київського міжнародного інституту соціології, які оприлюднили 19 травня.

Необхідним кроком для захисту держави цю заборону вважають 36% респондентів. Ще 15% респондентів було важко відповісти про своє ставлення до цієї заборони. (DetectorMedia)

Ця "класифікація" поширена Суспільним. В очі кидаються штучні, позбавлені змісту та просто неправдиві визначення.

Щодо класифікації з попереднього посту. В Україні існує виключно державне телебачення. Певні відмінності в організації функціонування телеканалів пов'язані з тим, щоб замаскувати цей факт. В демократичному світі немодно, коли держава контролює все мовлення в країні, отже в Україні начальство придумало т.з. "комерційні" канали на які, спочатку, перетворили саме державні. Пізніше "комерційні" канали стали частиною зобов'язань олігархів перед державою. Не буде помилкою вважати, що все "різноманіття" українських телеканалів є єдиною системою пропагандистської діяльності держави. Держава монопольно розподіляє частоти, визначає регламент роботи мовників, контролює їх через органи влади (регулятора) і тримає в руках "рубильник". Ну і головне - гроші.

Розглянемо окремі "типи" мовників із таблички з попереднього посту і з'ясуємо, що з ними не так.

Суспільний мовник. Фінансування здійснюється з бюджету рішенням влади. Абонплата є реаліями відносно вільної ринкової економіки, а Україна в рейтингу економічної свободи пасе задніх, отже це не наш випадок. Підзвітність. Усьому суспільству означає нікому конкретно. Не існує механізмів звіту усьому суспільству. Та і у чому звітувати, якщо платить начальство із бюджету? Від суспільного взагалі не вимагається звіту, бо воно цілком залежить від волі чиновників. Мовлення для "широких груп" означає ні для кого. Враховуючи мізерну аудиторію, вік якої вище за 60+, жодного значення це мовлення не має. "Шкода суспільству" в останньому пункті добре ілюструє його надуманість. Шкоду можна завдати конкретним людям, а коли йдеться про "суспільство" - це штамп пропаганди, в який вкладається будь-який необхідний начальству сенс.

Державний. Тут важливо розуміти, що гроші в бюджеті - це колишні гроші населення, які під загрозою сили конфісковані владою. Тобто, якщо говорити по суті, то все телебачення фінансується з грошей, які держава отримує дякуючи законному пограбуванню населення. Долю цих грошей вирішують чиновники, отже фактично вони і фінансують на свій розсуд. Підзвітність у державі немає сенсу, томі що тут відсутні критерії "успішності". Телебачення, як і інша "діяльність" держави є просто способом витрати грошей в інтересах вищого начальства, яке намагається привласнити більшу частину цих грошей. Фактично держтелебачення - це форма відмивання грошей з бюджету. Тут немає про що звітувати відкрито. Якщо державний канал "погано" працює, то це означає, що йому мало дали грошей. Для кого мовить держтелебачення? Воно обслуговує пропагандистів. Їм байдуже хто це дивиться. Їм важливо "бути в ефірі". Бо їхня робота оплачується наперед і жодним чином не пов'язана з розміром аудиторії. Мовлення для "електорату" - це дивна вигадка, позбавлена жодного сенсу. Голоси електорату збираються не завдяки державному ТБ, а шляхом підкупу, залякування і обману. Щодо "критики провладних рішень". Дійсно, держпропаганда не зацікавлена в цьому. Але буде помилкою вважати, що критика державної влади шкодить їй. Навпаки, така критика це частина пропаганди. Людей привчають до думки, що в їхньому житті щось може змінитися тільки через зміни в державі, що необхідно забути про все і думати тільки про те, як покращити державу, як здолати окремі недоліки і зловживання окремих політиків і чиновників. Держава боїться байдужості і неуваги до себе. Краще критика, ніж намагання людей посилити свою незалежність від держави.

В наступному пості ми розглянемо т.з. "комерційні" канали.

Отже, "комерційні" канали. Нічого комерційного в них немає.

Їхнє завдання - збирати більш-менш пристойну аудиторію, тому що вони виконують специфічну пропагандистську місію. Вони створюють альтернативну реальність для людей, які живуть, скажемо так, від зарплати до зарплати. Ці люди не мають грошей (через малу зарплату), часу (бо доводиться багато працювати) і сил (бо їхня праця, зазвичай, важка) для того, щоб вести життя у спосіб сучасної людини. Але вони мають щодня 3-4 вільні години ввечері між роботою і спанням. Їх необхідно "вбити", не виходячи з дому. Саме це дозволяють "комерційні" канали. Таким чином люди можуть долучитися до мистецтва, спорту, кіно і т.і. практично безкоштовно. Зрозуміло, що паралельно їм ще і промивають мізки. Тут важливо розуміти, що таке телебачення не є бізнесом. Економічна ситуація в Україні не дозволяє заробляти на цьому. Тут тільки витрати і витрати дуже значні. А тому, їхні "власники" готові йти на ці витрати лише, якщо держава їх компенсує у той чи інший спосіб.

Отже, фінансування. Це в першу чергу гроші, які прямо чи непрямо, передаються олігархам державою для подальшого відмивання через їхній головний бізнес. Прибутки тут перекривають збитки від ТБ. Масованою формою держфінансування є політична реклама під час виборів. Трохи дає реклама, яка в більшості випадків не пов'язана з економічними результатами, а виключно із іміджевими. Додатково олігархи заробляють на політиках і чиновниках, спекулюючи на їхньому синдромі самозванця. Канали вдало продають їм міф про те, що успіху політик може досягти тільки сидячи в екрані. Ці послуги також приносять гроші, які мають бюджетне походження.

Підзвітність тут також тому, хто платить. А це ті ж самі чиновники, які працюють у "команді" з олігархом-власником. Олігарх має забезпечити поточну роботу каналу, яка має задовольняти його патрона в уряді.

Для кого вони мовлять? Ми про це вже згадали вище. Це, в першу чергу, люди, які складають більшість працюючого населення країни. Тут власне можна було б згадати "електорат". Важливо пам'ятати, що однією з місій олігархів, обов'язком перед владою, є забезпечення голосів на виборах своїм патронам з політики. Це робиться через підприємства та території, передані у використання олігархам. Але і ТБ тут залучається також.

Щодо того, що на цих каналах немає критики. Люди дивляться ці канали, щоб уникати політики і інших подібних тем. Якщо політичні програми і є, то вони мають форму шоу, де головне - скандал, галас, бійка. Нікого не цікавить предметна критика. Щодо "позиції" власника, то вона коливається з лінією партії. Олігархам дозволено критикувати владу з причин, які я згадував раніше. Олігархи, за необхідності, створюють також неприховано "антидержавницькі" канали, які потрібні владі для імітації боротьби, для створення штучної напруженості, для підтримання образу ворога, без якого жодна держава не здатна функціонувати.

Єдине що наглухо заборонене цим каналам, і взагалі всім медіа, це ставити під сумнів саму ідею існування держави, сенс її існування, відкривати закономірності функціонування держави, пояснювати принципи існування людської цивілізації.

Хто виграє від того, що в Україні немає відкритого ринку електроенергії? Завжди виграють ті, кого ми називаємо одним словом "держава". Альтернативна енергетика просто використовується цими людьми з єдино можливою в таких умовах метою - відмивання грошей з бюджету у власні кишені.

https://www.epravda.com.ua/publications/2019/02/6/644772/

Дуже дивна стаття про блокування російських соцмереж. Характерно, що той, хто це придумав, а саме президент Порошенко, тепер сам підозрюється у державній зраді )

Автор статті на сайт Liga не переобтяжує себе аргументацією. А я давно намагаюся знайти аргументи за блокування. Порошенко заборонив соцмережі з тієї з причини, з якої Путін заборонив свого часу імпорт продуктів харчування. Щоб продемонструвати наслідки "гібридної війни", яка була потрібна Путіну і Порошенку, щоб імітувати "протистояння". Один там протистояв Заходу, а другий тут - Путіну.

"Чи правильно було забороняти російські соцмережі? Однозначна відповідь – так", - пише автор статті. Звідки така однозначність? Чи я маю вірити автору by default? Я так не звик і вже не звикну. До речі, автор називає дії влади забороною, але заборона залишає людині вибір - вона або дослухається заборони, або порушує її. Так, дякуючи порушникам заборони ми можемо купити ввечері овочі біля метро і вирішити ще купу важливих для нас справ. Тут йдеться про блокування. Тобто формально, вибору вам не залишають. Це відверте порушення прав людини. Нас рятує тільки те, що це високі технології, вищі за чиновничі "хотєлки", а тому блокування можна легко обійти. Знають це і ті, хто це блокує. Тобто, вони не приховують імітаційний характер цих дій спрямованих ніби на захист "національної безпеки".

Треба віддати належне автору. Він знайшов несподіване трактування проблематики захисту "національної безпеки". Нас всіх необхідно позбавити доступу до звичних нам технологій, щоб ворог не з'ясував перелік порносайтів, на яких колись бував черговий кандидат на державну посаду. В країні, де весь мобільний зв'язок, з моменту свого заснування, належить російським компаніям, значно тісніше пов'язаним зі спецслужбами, подібна логіка викликає лише усмішку. Згадайте, що питання продовження блокування збіглося в часі з двома фактами. Масованим витоком приватних даних українців, взятих із державних баз даних (!) і арештом високопосадовця СБУ, який виявився агентом ФСБ. Не думаю, що хтось має сумнів в тому, що всі дані на українців, які зацікавлять російські спецслужби, вони отримують за помірну плату з архівів СБУ, а не шляхом відсіювання з мільйонів записів у соцмережах. Доречно тут згадати і те, що ми вже були свідками, коли в соцмережах знаходився компромат на "відповідальних" людей. Якою була їхня реакція? Хакери все зламали і тепер паплюжать чесну людину. Додайте сюди і те, що спецслужбам значно простіше сфабрикувати будь-яку дезінформацію, ніж шукати її без гарантій успіху в соцмережах.

Дивує також дивна чутливість автора до деталей особистої інформації людей держави. Так у нас повно відкритих злочинців, хабарників, вбивць та подвійних агентів серед депутатів всіх рівнів. Це щось колись міняло? Згадайте карколомну кар'єру шахрая Семена Семенченка. Якого ми схоже будемо до кінця його днів утримувати за свій рахунок. Про нього було відомо все. Це щось змінило?

Не треба думати про росіян, як про підлітків, які записують через вентиляцію все, що говорять сусіди, в надії почути, як вони розкажуть, де вони ховають гроші. Замість того, щоб ловити українців на їхньому минулому, вони просто приводять свого кандидата одразу в крісло. І ось тут нам би не завадила можливість глянути, що на такого чи таку є в сусідніх соцмережах. Бо на наші спецслужби якось надій особливих немає.

Наївно звучать сподівання автора на більш активну "пояснювальну" роботу влади. Це було можливо в часи газет і радіоточок на стовпах. В часи соцмереж владі просто неможливо довго дурити людей, "пояснюючи" їм свої дії. Соцмережі тому і блокують, що лякаються поширення правди і незалежної думки альтернативними каналами.

Взагалі, мене дивують люди, які вважають українців тупими несамостійними істотами, яких чекістам із Росії можна дурити все життя і які не здатні адекватно відповісти на таке втручання в їхнє життя. І вони вже відповідають. Просто і радикально. пакують чемодани і їдуть в країни, де ще залишається свобода приватного життя і де державу ще стримують цінності і пріоритети людської цивілізації. (далі буде)

(продовження) А як впливає блокування на українців, які залишаються? Так, вони менше користуються заблокованими ресурсами. Хоча вони все ще серед найпопулярніших, тому що важко кинути частину свого життя (а соцмережі стали частиною нашого життя). Але із падінням ділової активності в країні внаслідок руйнівної політики влади, падає актуальність заблокованих сервісів, які ще недавно були важливим джерелом трафіку для незалежних ЗМІ і надавали безкоштовний якісний інструментарій для підприємців та ІТ-фахівців. Замість того, щоб мати під рукою сучасні онлайнові технології, з якими можна було експериментувати і набувати досвід, українці будуть одразу орієнтуватися на значно більш розвинений західний ринок, знання з якого в Україні просто немає де застосувати. У нас немає ринку ІТ! Взагалі. Українці багато років працюють на винос, як в умовах інфекції, з якою тільки і можна порівняти державне втручання.

Ну а автора ми залишимо з його переживаннями щодо майбутньої війни на танках, до якої він закликає готуватися.

https://tech.liga.net/technology/opinion/povtornyy-zapret-vkontakte-vrednost-poroshenka-i-zelenskogo-ili-zaschita-ot-vraga

Україна увіковічить в електронній формі винахід сталінського режиму - прописку. Куди ж без неї.

https://netfreedom.org.ua/article/u-dodatku-diya-zyavitsya-elektronna-propiska

Якщо ви читаєте мій дайджест новин "Вісткар", то тепер є можливість підтримати цей проект через сервіс Patreon. Оберіть зручний для вас рівень вашої участі, а для мене це буде важливим сигналом для того, що ми хочемо продовжити наші взаємні стосунки. Буду радий нашій співпраці! Попереду багато цікавих новин вартих вашої уваги.

https://www.patreon.com/vistkar?fan_landing=true

Мені до рук потрапила книжка міністра Дмитра Кулеби "Війна за реальність". Спробую її прочитати і поділюся своїми враженнями. Перші 90 сторінок (з майже 400) поки що переконали мене в тому, що ця книга є посібником українського агітатора-пропагандиста і дуже далека від реальності, воювати за яку закликає автор.

Дуже зручно, що книгу відкриває "Словник". Автор дає визначення певних термінів, які використовує далі в книзі. Ці визначення, сам набір термінів і, що важливо, відсутні в словнику терміни, дуже добре характеризують подальший текст і уважний читач з цього словника може значною мірою зрозуміти що його чекає попереду.

В принципі, кожне з визначень вимагає критичного коментаря, тому що вони дають уявлення про спосіб думки автора, і критика цих визначень значною мірою визначить критику всієї книги. В подальших постах я буду ділитися своїми враженнями про прочитане. Поки що я процитую одне важливе визначення зі згаданого словника. Ось як автор визначає, що таке медіа:

"Медіа - це інформаційний посередник між людиною та реальністю. Від посередників ми здобуваємо уявлення про те, що відбувається навколо нас, і використовуємо цю інформацію для формування власних уявлень, переконань і емоцій. Медіа бувають персональні і редакційні."

Це досить типове для державних пропагандистів визначення медіа. По-перше, кидається в очі те, що "людина" відірвана від "реальності". Між ними існує посередник, без якого люди не можуть довідатися про те, що відбувається "навколо". Більше того, ми потребуємо "посередника" для формування переконань, уявлень і, навіть, емоцій. Такий підхід дозволяє розмити сутність медіа і фактично стерти різницю між медіа і пропагандою.

Думаю, кожний, хто уважно прочитає це визначення, зрозуміє наскільки штучним є світ, який намагається описувати автор. Люди, насправді, є не тільки частиною реальності, вони її створюють, взаємодіючи між собою. Переконання і уявлення людини виникає саме під час такої взаємодії з іншими людьми, в процесі соціальних явищ. Навіщо тут посередник?

Тільки для того, щоб нав'язати людям думку, що не вони, а певні вищі сили формують нашу реальність. І люди мають знати своє місце у певному вищому плані, щоб правильно зрозуміти "що відбувається навколо". Медіа є посередником між цими вищими силами, які володіють інформацією про те, що відбувається, і визначають реальність для тих, хто від цих сил залежить і має коригувати свої переконання у відповідності отриманої інформації. Схоже, що для автора такою вищою силою є держава. Характерно, що визначення держави у словнику автора відсутнє. Єдине, що автор говорить про державу, то це що вона - спільнота, як і форум фанатів серіалу.

Без цієї інформації, на думку автора, люди не можуть сформувати переконань і уявлень про життя. А отже, чим більше аудиторія певних медіа, тим більш подібними є погляди людей. В ідеалі, всі люди під впливом медіа отримають єдині правильні погляди. Тобто, йдеться про мету пропаганди - замінити різні цілі різних людей з різними переконаннями і цінностями, на одну ціль, ціль держави. Це і називається соціалізмом.