(продовження) Етатизм, на відміну від лібертаріанства, наголошує на тому, що люди не здатні без держави захистити права, що суперечить всій історії людства. Саме держава систематично порушує фундаментальне право власності. Щоб уникнути відповідальності, в державі створюється “альтернативне право” - закон, яким лише державі дозволено грабувати, а людям заборонено захищатися. Держава нав’язує свій закон людям і він завжди конфліктує з правом, яке нікуди не дівається, і яким порушення права власності визначається як злочин. Щодо насильства, то вже зрозуміло, що людство змогло уникнути “неконтрольованого насильства” саме завдяки поширенню в суспільстві лібертаріанського принципу NAP - Non-agression principle. Про спіраль насильства без контролю держави говорять люди далекі від економіки. Людство вже давно відмовилося від насильства, бо воно економічно невигідне. Вигідніше співпрацювати і торгувати. Саме цим займаються люди, коли держави раптом втрачають контроль.

Далі Володимир згадує про свободу: “лібертаріанство абсолютизує свободу, але будь-яка абсолютизована цінність призводить до насильства. Навіть абсолютизація свободи”.

Це цілком штучна теза, яка не має жодного стосунку до лібертаріанства. Автор чув і читав про анархістів, які “абсолютизують свободу”. А потім просто загубився, можливо, через те, що лібертаріанці часто називають себе анархо-капіталістами, або анкапами. Проте, лібертаріанство немає нічого спільного із “анархістами”, які були насправді ліваками, яких цікавило лише одне: “взяти все і поділити”. Ніякого права власності вони не визнавали і не розуміли.

Пан Єрмоленко продовжує: “нам потрібна не "мінімальна держава" чи "максимальна держава", а якісна держава. Яка займається тим, чим має займатися, і не займається тим, чим не має, і ці обидві функції робить добре”.

Свій критичний “наїзд” на лібертаріанців автор завершує просто політичним закликом. Про кого він говорить, коли пише “нам”? Всі, хто живе коштом держави, хто відчуває себе некомфортно в умовах ринкової конкуренції, хто уникає відповідальності і намагається багатіти коштом чужої праці цілком задоволені державою. Ту державу, яка буде їм вигідна, вони називають “якісною”. Але що таке якісна агресія? І до чого тут лібертаріанство?

Той, хто уважно познайомився з лібертаріанською системою поглядів, розуміє, що держава не є природним для людства явищем. Держави виникли не тому, що люди їх самі собі створювали, а тому, що одні люди, загарбники, нав’язували іншим, підкореним, свою волю і поступово перетворили данину на податки. Держави — це не фіча, це баг цивілізації і тільки сліпий або зацікавлений, не бачить, як держави заважають прогресу і розвитку людства. Держави паразитують на організмі суспільства, марнують ресурси, запалюють війни, руйнують мораль. В історичній перспективі держави з’явилися недавно, вони виникали і зникали, а у вигляді, який знайомий нам, вони появилися буквально “вчора” і існують виключно завдяки винятковій економічній ефективності спонтанних порядків, створених людьми — ринку і праву. Те, що держави, і маленькі і великі, суперечать фундаментальним засадам, на яких базується наша цивілізація, означає, що вони приречені на вимирання. Саме цю новину і намагаються приховати від людей етатисти. Саме тому вони називають лібертаріанство самогубством.

Ті, хто блокуючи онлайнові ресурси, нагадують що "у вас вже є фейсбук", будь їхня воля, залишили б і одну модель автомобіля, телевізора, пошили б на своїх фабриках один фасон штанів на всіх і випустили б ще цілих два види тканин - "отрез на сукню" і "на пальто". Але і тоді їхня національна безпека залишалася б під загрозою. Поки живуть люди.

Давно пишу, що єдиний шанс вижити для Громадського це об'єднання з Суспільним.

https://detector.media/production/article/177201/2020-05-16-kolishni-pratsivniki-hromadske-zapustili-na-suspilnomu-dokumentalnii-miniserial-na-varti/

Ні, пандемія нічого такого не показувала, тому що немає якоїсь окремої специфічної "науково-популярної" журналістики.

Проблема в Україні - це відсутність популяризаторів науки, тобто людей, науковців, які вміють пояснювати науку широкій аудиторії. Це не журналістика, це окрема сфера діяльності. Світ знає видатних популяризаторів науки завдяки яким мільйони людей зрозуміли, що відбувається у навколишньому світі.

Чому їх немає в Україні? тому що в Україні немає попиту на знання. По-перше, державна система освіти не дає знань, власне, освіти. У неї інша мета і відповідні засоби досягнення цієї мети. По-друге, в Україні немає ринкової конкуренції. Це єдиний стимулятор, який змушує людей набувати знання, підвищувати рівень освіти, цікавитися наукою і застосовувати її у житті. В Україні рівень заможності обратно пропорційний рівню освіти.

В Радянській Україні наука давала можливість зробити альтернативну кар'єру, уникаючи прямого занурення в "народне господарство". Наука була своєрідною внутрішньою еміграцією. Ваш автор свого часу обрав цей напрямок діяльності саме із таких міркувань. Зараз в Україні наука втратила будь-яке значення, тому що держава тотально знищує ринок і підприємництво, а тому популяризація науки багатьом не потрібна. Наука залишається справою окремих ентузіастів, мета яких залишити Україну і долучитися до великого світу справжньої науки. Цим людям не потрібна популяризація науки, вони вже зробили свій вибір.

А як же з журналістикою? Її проблема в низькій якості журналістики як такої, тому що якісна журналістика не потрібна пропагандистам, які утримують журналістів, а у пересічної людини немає на це коштів, бо якісна журналістика - справа дорога і ці витрати виправдовують себе лише на високому рівні ринкових відносин і конкуренції, чого в Україні немає.

https://ms.detector.media/mediaanalitika/post/24678/2020-05-14-pandemiya-pokazala-ukraini-potribna-naukovo-populyarna-zhurnalistika/

Що почитати про медіа. Радить Андрій Боборикін, директор з цифрового маркетингу і продуктів на «Суспільному мовленні».

Я дуже обережно раджу західні джерела і книги. Все, що там написано не можна перенести у нашу реальність. А більшість з наших медіафахівців погано розуміють і реальність там і реальність тут.

В першу чергу, я маю на увазі стан аудиторії. Аудиторія там і аудиторія тут - це дуже різні речі через принципову різницю у ринкових умовах. У нас на це не звикли звертати увагу, бо люди взагалі не мають суттєвого значення для наших медіа.

https://www.thelede.media/istorii/2020/05/18/1598/

Наталія Лігачова говорить в інтерв'ю: "...пандемія зробила більш виразним «обличчя» багатьох медіа, яскраво проявила їх справжню мету – інформувати чи зомбувати".

Обидва варіанти розглядають людей як пасивну сторону - їх або інформують, або зомбують. Це досить серйозна помилка українських медіафахівців. Люди - активні. Вони діють. А медіа вони використовують, якщо це їм потрібно. В багатьох випадках медіа непотрібні, або зайві. Це залежить від рівня їхньої активності, складності їхньої діяльності, а вона визначається рівнем ринкової свободи.

Важкі будні реформ: "Правоохоронці затримали підполковника Управління Служби безпеки України в Миколаївській області за вимагання та отримання хабара в розмірі $ 2 тис США і 10 тонн зерна, повідомила прес-служба Офісу Генерального прокурора".

Про що дізналися журналісти від президента?
- Я такий, який я є,
- я чесна порядна людина,
- я поважаю кожного
- потрібно стільки часу, скільки потрібно,
- людей немає
- народ України мене обрав,
- жалкувати може тільки народ України
- якби не я, то прийшов би Порошенко,
- уряд цим займається,
- змінювати будемо,
- навколо криза,
- стабільності в світі нема,
- ми боремося за це,
- в МВФ є борд,
- ви не орієнтуєтеся в тому, що відбувається,
- грошей не вистачає,
- гроші не падають з неба.

Ольшанський швидко перетворився на штатного держреформатора:

"Во-первых, давайте про НДС, коль там было написано. НДС – зло. Но я понимаю, что его невозможно отменить сегодня. Но осознать это зло, назвать его и понять, в чем оно, мы обязаны. И дальше мы будем с этим что-то делать. Может быть, это будет постепенно. Может быть, это будет не сейчас. Но это будет".

"Еще раз, и суть не в снижении налогов. Снижать или нет - предмет тщательных расчетов".

Отже, реформа буде виглядати спробою залишити все як є. І щось запланувати на майбутнє.

Серед топ-25 сайтів 7 позицій займають новинні ресурси. Серед інших ресурсів, тільки ВКонтакті складає конкуренцію Фейсбуку і Інстаграму у ніші соцмереж. Решта сайтів в топ-10 є монопольними лідерами своїх напрямків, позиція яких майже не буде мінятися.

https://netfreedom.org.ua/article/zaboronenij-vkontakte-zalishayetsya-u-top-20-najpopulyarnishih-resursiv-doslidzhennya

Половина дорослих українців вважають заборону російських соцмереж обмеженням своїх прав

50% опитаних телефоном українців у віці 18 років і старше думають, що заборона російських соціальних мереж є помилкою і “призводить лише до обмеження прав громадян”. Про це свідчать результати дослідження Київського міжнародного інституту соціології, які оприлюднили 19 травня.

Необхідним кроком для захисту держави цю заборону вважають 36% респондентів. Ще 15% респондентів було важко відповісти про своє ставлення до цієї заборони. (DetectorMedia)

Ця "класифікація" поширена Суспільним. В очі кидаються штучні, позбавлені змісту та просто неправдиві визначення.

Щодо класифікації з попереднього посту. В Україні існує виключно державне телебачення. Певні відмінності в організації функціонування телеканалів пов'язані з тим, щоб замаскувати цей факт. В демократичному світі немодно, коли держава контролює все мовлення в країні, отже в Україні начальство придумало т.з. "комерційні" канали на які, спочатку, перетворили саме державні. Пізніше "комерційні" канали стали частиною зобов'язань олігархів перед державою. Не буде помилкою вважати, що все "різноманіття" українських телеканалів є єдиною системою пропагандистської діяльності держави. Держава монопольно розподіляє частоти, визначає регламент роботи мовників, контролює їх через органи влади (регулятора) і тримає в руках "рубильник". Ну і головне - гроші.

Розглянемо окремі "типи" мовників із таблички з попереднього посту і з'ясуємо, що з ними не так.

Суспільний мовник. Фінансування здійснюється з бюджету рішенням влади. Абонплата є реаліями відносно вільної ринкової економіки, а Україна в рейтингу економічної свободи пасе задніх, отже це не наш випадок. Підзвітність. Усьому суспільству означає нікому конкретно. Не існує механізмів звіту усьому суспільству. Та і у чому звітувати, якщо платить начальство із бюджету? Від суспільного взагалі не вимагається звіту, бо воно цілком залежить від волі чиновників. Мовлення для "широких груп" означає ні для кого. Враховуючи мізерну аудиторію, вік якої вище за 60+, жодного значення це мовлення не має. "Шкода суспільству" в останньому пункті добре ілюструє його надуманість. Шкоду можна завдати конкретним людям, а коли йдеться про "суспільство" - це штамп пропаганди, в який вкладається будь-який необхідний начальству сенс.

Державний. Тут важливо розуміти, що гроші в бюджеті - це колишні гроші населення, які під загрозою сили конфісковані владою. Тобто, якщо говорити по суті, то все телебачення фінансується з грошей, які держава отримує дякуючи законному пограбуванню населення. Долю цих грошей вирішують чиновники, отже фактично вони і фінансують на свій розсуд. Підзвітність у державі немає сенсу, томі що тут відсутні критерії "успішності". Телебачення, як і інша "діяльність" держави є просто способом витрати грошей в інтересах вищого начальства, яке намагається привласнити більшу частину цих грошей. Фактично держтелебачення - це форма відмивання грошей з бюджету. Тут немає про що звітувати відкрито. Якщо державний канал "погано" працює, то це означає, що йому мало дали грошей. Для кого мовить держтелебачення? Воно обслуговує пропагандистів. Їм байдуже хто це дивиться. Їм важливо "бути в ефірі". Бо їхня робота оплачується наперед і жодним чином не пов'язана з розміром аудиторії. Мовлення для "електорату" - це дивна вигадка, позбавлена жодного сенсу. Голоси електорату збираються не завдяки державному ТБ, а шляхом підкупу, залякування і обману. Щодо "критики провладних рішень". Дійсно, держпропаганда не зацікавлена в цьому. Але буде помилкою вважати, що критика державної влади шкодить їй. Навпаки, така критика це частина пропаганди. Людей привчають до думки, що в їхньому житті щось може змінитися тільки через зміни в державі, що необхідно забути про все і думати тільки про те, як покращити державу, як здолати окремі недоліки і зловживання окремих політиків і чиновників. Держава боїться байдужості і неуваги до себе. Краще критика, ніж намагання людей посилити свою незалежність від держави.

В наступному пості ми розглянемо т.з. "комерційні" канали.

Отже, "комерційні" канали. Нічого комерційного в них немає.

Їхнє завдання - збирати більш-менш пристойну аудиторію, тому що вони виконують специфічну пропагандистську місію. Вони створюють альтернативну реальність для людей, які живуть, скажемо так, від зарплати до зарплати. Ці люди не мають грошей (через малу зарплату), часу (бо доводиться багато працювати) і сил (бо їхня праця, зазвичай, важка) для того, щоб вести життя у спосіб сучасної людини. Але вони мають щодня 3-4 вільні години ввечері між роботою і спанням. Їх необхідно "вбити", не виходячи з дому. Саме це дозволяють "комерційні" канали. Таким чином люди можуть долучитися до мистецтва, спорту, кіно і т.і. практично безкоштовно. Зрозуміло, що паралельно їм ще і промивають мізки. Тут важливо розуміти, що таке телебачення не є бізнесом. Економічна ситуація в Україні не дозволяє заробляти на цьому. Тут тільки витрати і витрати дуже значні. А тому, їхні "власники" готові йти на ці витрати лише, якщо держава їх компенсує у той чи інший спосіб.

Отже, фінансування. Це в першу чергу гроші, які прямо чи непрямо, передаються олігархам державою для подальшого відмивання через їхній головний бізнес. Прибутки тут перекривають збитки від ТБ. Масованою формою держфінансування є політична реклама під час виборів. Трохи дає реклама, яка в більшості випадків не пов'язана з економічними результатами, а виключно із іміджевими. Додатково олігархи заробляють на політиках і чиновниках, спекулюючи на їхньому синдромі самозванця. Канали вдало продають їм міф про те, що успіху політик може досягти тільки сидячи в екрані. Ці послуги також приносять гроші, які мають бюджетне походження.

Підзвітність тут також тому, хто платить. А це ті ж самі чиновники, які працюють у "команді" з олігархом-власником. Олігарх має забезпечити поточну роботу каналу, яка має задовольняти його патрона в уряді.

Для кого вони мовлять? Ми про це вже згадали вище. Це, в першу чергу, люди, які складають більшість працюючого населення країни. Тут власне можна було б згадати "електорат". Важливо пам'ятати, що однією з місій олігархів, обов'язком перед владою, є забезпечення голосів на виборах своїм патронам з політики. Це робиться через підприємства та території, передані у використання олігархам. Але і ТБ тут залучається також.

Щодо того, що на цих каналах немає критики. Люди дивляться ці канали, щоб уникати політики і інших подібних тем. Якщо політичні програми і є, то вони мають форму шоу, де головне - скандал, галас, бійка. Нікого не цікавить предметна критика. Щодо "позиції" власника, то вона коливається з лінією партії. Олігархам дозволено критикувати владу з причин, які я згадував раніше. Олігархи, за необхідності, створюють також неприховано "антидержавницькі" канали, які потрібні владі для імітації боротьби, для створення штучної напруженості, для підтримання образу ворога, без якого жодна держава не здатна функціонувати.

Єдине що наглухо заборонене цим каналам, і взагалі всім медіа, це ставити під сумнів саму ідею існування держави, сенс її існування, відкривати закономірності функціонування держави, пояснювати принципи існування людської цивілізації.

Хто виграє від того, що в Україні немає відкритого ринку електроенергії? Завжди виграють ті, кого ми називаємо одним словом "держава". Альтернативна енергетика просто використовується цими людьми з єдино можливою в таких умовах метою - відмивання грошей з бюджету у власні кишені.

https://www.epravda.com.ua/publications/2019/02/6/644772/

Дуже дивна стаття про блокування російських соцмереж. Характерно, що той, хто це придумав, а саме президент Порошенко, тепер сам підозрюється у державній зраді )

Автор статті на сайт Liga не переобтяжує себе аргументацією. А я давно намагаюся знайти аргументи за блокування. Порошенко заборонив соцмережі з тієї з причини, з якої Путін заборонив свого часу імпорт продуктів харчування. Щоб продемонструвати наслідки "гібридної війни", яка була потрібна Путіну і Порошенку, щоб імітувати "протистояння". Один там протистояв Заходу, а другий тут - Путіну.

"Чи правильно було забороняти російські соцмережі? Однозначна відповідь – так", - пише автор статті. Звідки така однозначність? Чи я маю вірити автору by default? Я так не звик і вже не звикну. До речі, автор називає дії влади забороною, але заборона залишає людині вибір - вона або дослухається заборони, або порушує її. Так, дякуючи порушникам заборони ми можемо купити ввечері овочі біля метро і вирішити ще купу важливих для нас справ. Тут йдеться про блокування. Тобто формально, вибору вам не залишають. Це відверте порушення прав людини. Нас рятує тільки те, що це високі технології, вищі за чиновничі "хотєлки", а тому блокування можна легко обійти. Знають це і ті, хто це блокує. Тобто, вони не приховують імітаційний характер цих дій спрямованих ніби на захист "національної безпеки".

Треба віддати належне автору. Він знайшов несподіване трактування проблематики захисту "національної безпеки". Нас всіх необхідно позбавити доступу до звичних нам технологій, щоб ворог не з'ясував перелік порносайтів, на яких колись бував черговий кандидат на державну посаду. В країні, де весь мобільний зв'язок, з моменту свого заснування, належить російським компаніям, значно тісніше пов'язаним зі спецслужбами, подібна логіка викликає лише усмішку. Згадайте, що питання продовження блокування збіглося в часі з двома фактами. Масованим витоком приватних даних українців, взятих із державних баз даних (!) і арештом високопосадовця СБУ, який виявився агентом ФСБ. Не думаю, що хтось має сумнів в тому, що всі дані на українців, які зацікавлять російські спецслужби, вони отримують за помірну плату з архівів СБУ, а не шляхом відсіювання з мільйонів записів у соцмережах. Доречно тут згадати і те, що ми вже були свідками, коли в соцмережах знаходився компромат на "відповідальних" людей. Якою була їхня реакція? Хакери все зламали і тепер паплюжать чесну людину. Додайте сюди і те, що спецслужбам значно простіше сфабрикувати будь-яку дезінформацію, ніж шукати її без гарантій успіху в соцмережах.

Дивує також дивна чутливість автора до деталей особистої інформації людей держави. Так у нас повно відкритих злочинців, хабарників, вбивць та подвійних агентів серед депутатів всіх рівнів. Це щось колись міняло? Згадайте карколомну кар'єру шахрая Семена Семенченка. Якого ми схоже будемо до кінця його днів утримувати за свій рахунок. Про нього було відомо все. Це щось змінило?

Не треба думати про росіян, як про підлітків, які записують через вентиляцію все, що говорять сусіди, в надії почути, як вони розкажуть, де вони ховають гроші. Замість того, щоб ловити українців на їхньому минулому, вони просто приводять свого кандидата одразу в крісло. І ось тут нам би не завадила можливість глянути, що на такого чи таку є в сусідніх соцмережах. Бо на наші спецслужби якось надій особливих немає.

Наївно звучать сподівання автора на більш активну "пояснювальну" роботу влади. Це було можливо в часи газет і радіоточок на стовпах. В часи соцмереж владі просто неможливо довго дурити людей, "пояснюючи" їм свої дії. Соцмережі тому і блокують, що лякаються поширення правди і незалежної думки альтернативними каналами.

Взагалі, мене дивують люди, які вважають українців тупими несамостійними істотами, яких чекістам із Росії можна дурити все життя і які не здатні адекватно відповісти на таке втручання в їхнє життя. І вони вже відповідають. Просто і радикально. пакують чемодани і їдуть в країни, де ще залишається свобода приватного життя і де державу ще стримують цінності і пріоритети людської цивілізації. (далі буде)

(продовження) А як впливає блокування на українців, які залишаються? Так, вони менше користуються заблокованими ресурсами. Хоча вони все ще серед найпопулярніших, тому що важко кинути частину свого життя (а соцмережі стали частиною нашого життя). Але із падінням ділової активності в країні внаслідок руйнівної політики влади, падає актуальність заблокованих сервісів, які ще недавно були важливим джерелом трафіку для незалежних ЗМІ і надавали безкоштовний якісний інструментарій для підприємців та ІТ-фахівців. Замість того, щоб мати під рукою сучасні онлайнові технології, з якими можна було експериментувати і набувати досвід, українці будуть одразу орієнтуватися на значно більш розвинений західний ринок, знання з якого в Україні просто немає де застосувати. У нас немає ринку ІТ! Взагалі. Українці багато років працюють на винос, як в умовах інфекції, з якою тільки і можна порівняти державне втручання.

Ну а автора ми залишимо з його переживаннями щодо майбутньої війни на танках, до якої він закликає готуватися.

https://tech.liga.net/technology/opinion/povtornyy-zapret-vkontakte-vrednost-poroshenka-i-zelenskogo-ili-zaschita-ot-vraga

Україна увіковічить в електронній формі винахід сталінського режиму - прописку. Куди ж без неї.

https://netfreedom.org.ua/article/u-dodatku-diya-zyavitsya-elektronna-propiska

Якщо ви читаєте мій дайджест новин "Вісткар", то тепер є можливість підтримати цей проект через сервіс Patreon. Оберіть зручний для вас рівень вашої участі, а для мене це буде важливим сигналом для того, що ми хочемо продовжити наші взаємні стосунки. Буду радий нашій співпраці! Попереду багато цікавих новин вартих вашої уваги.

https://www.patreon.com/vistkar?fan_landing=true