В історії з інтерв'ю маргінального "журналіста" з маргінальною російською політикенею мене цікавить чому майже всі мейнстрімні медів в Україні взялися відчайдушно розкручувати цей "продукт"?

Як виглядає моя відповідь на запитання у попередньому пості? Я вбачаю у цьому подальше стирання меж між журналістикою і пропагандою. Згаданий продукт є чисто політичним, який обслуговує дуже прозорі інтереси поточної конфігурації влади. Обговорення його у медіа є актом "відмивання" цього продукту з метою перетворення його з політичного продукту на продукт журналістики. Таке маскування є частиною існування пропаганди в сучасному світі.

Як миттєво відрізнити пропагандиста від журналіста за його ставленням до інтерв'ю? Пропагандист говорить, що бере інтерв'ю у тих людей, які цікаві особисто йому. Журналіст бере інтерв'ю у тих людей, які цікаві його аудиторії.

Законодавці штату Мичиган в США скасували сесію щоб не наражатися на протест громадян зі зброєю в руках. Люди вимагають скасувати режим карантину і дозволити їм працювати. Місцевий будинок Капітолію поліція закрила, пояснивши це загрозою "зараження". Озброєні громадяни вже провели акцію протесту 30 квітня з вимогами "відкрити штат для бізнесу". Тоді люди зі зброєю зайшли у зал засідань і спостерігали за роботою депутатів з балкону для гостей.

https://www.bloomberg.com/news/articles/2020-05-14/michigan-cancels-legislative-session-to-avoid-armed-protesters

Це можливо не помітно з першого погляду, але під час цієї пандемії вся система охорони здоров'я в Україні відверто визнала, що самолікування - єдиний можливий спосіб підтримати своє здоров'я в умовах державної медицини. Власне, українці це і так добре знають.

Продовження блокування ВК і ще кількох російськомовних ресурсів показово майже збіглося в часі з витоком приватних даних українців із державних баз. Українська держава значно небезпечніша за будь-які російські ресурси, тому що від них ви можете відмовитися, а від державних т.з. "сервісів" - ні. Весь галас навколо небезпеки від ВК і Яндексу покликаний прикрити ті загрози, які несе з собою втручання держави в сферу приватного спілкування і поширення інформації та сучасних моделей бізнесу. Трохи пізніше я ще напишу про те, що саме стоїть за блокуванням популярних в Україні онлайнових ресурсів.

Блокування онлайнових ресурсів з російським походженням для Порошенка виглядало логічним - це відповідало його ставці на будь-яку, бажано "гібридну", війну з РФ, як умову його присутності при владі. Коли це ж саме зробить Зеленський (чи зробив, я не знаю), то це виглядатиме глупством і дурістю. В інтерв'ю перед виборами Зеленський критикував це рішення "папередника", але тепер рухається у його фарватері.

Отже, він це зробив. Українська держава продовжує наступ на права, альтернативні канали поширення інформації і ділову активність українців.

https://www.president.gov.ua/documents/1842020-33629

Керівник програм нових медіа ГО “Інтерньюз-Україна” Віталій Мороз зазначає, що продовження санкцій проти російських компаній хоч і легітимне, але спосіб, у який це робиться, сумнівний.

“Продовження обмеження доступу до російських сайтів на основі сумнівного з правової точки зору указу Президента Зеленського показує небажання й невміння нової команди дотримуватися принципів правової держави. Зеленський пішов шляхом найлегшого спротиву, навіть якщо ціль санкцій – легітимна. Цього разу не очікую навіть поодиноких протестів користувачів, однак на країну чекає шквал критики з боку західних правозахисників. При цьому через три роки популярність російських сервісів впаде ще більше”, — зазначає Мороз.

Яка така "легітимна" ціль? Невідомо. Популярність згаданих сервісів дійсно впаде. Як і ділова активність, рівень життя, купівельна здатність зарплат. А що зросте? Еміграція. Тому що люди не вибачають втручання чиновників в їхнє приватне життя, а соцмережі і інтернет стали для молодих українців важливою частиною їхнього життя. Вони дійсно не будуть протестувати. Вони просто поїдуть.

https://netfreedom.org.ua/article/volodimir-zelenskij-prodovzhiv-sankciyi-proti-rosijskih-kompanij

Виходив із супермаркету і спрацював сигнал безпеки. Охоронець чемно попросив показати чек, щоб з'ясувати на чому могла залишитися магнітна наліпка. На моє здивування вона, схоже, була на кавалку ковбаси. Пожартували про нову категорію "стратегічно важливих" товарів. Через цей випадок я сам заглянув у чек, перш ніж викинути його. Коли я переглянув перелік всього купленого, то зрозумів, що у супермаркет я ходив, щоб купити ПДВ, ну і ще дещо з дрібниць.

Я дозволю собі нагадати свій текст, який я поширив у відповідь на пост українського філософа Володимира Єрмоленка. Він, на мою думку, буде корисним для всіх, хто останнім часом слухає різних "критиків" лібертаріанства.

Відповідь критикам лібертаріанства.

Володимир Єрмоленко (Internews, Hromadske) пише у ФБ про “лібертаріанство, яке знову обговорюють”.

Я, зазвичай, не відповідаю на “критику” лібертаріанства, тим більше на висновок, що воно є “самогубством”. Але тут про лібертаріанство пише не політик чи чиновник, а філософ, викладач, людина, яка багато читає і знайома з логікою.

Саме через те, що лібертаріанство є логічно послідовною системою поглядів, послідовна, логічна критика цієї системи просто неможлива. Поки що, я не зустрічав такої, хоча був би дуже зацікавлений прочитати щось таке. Всі спроби критикувати лібертаріанство є “наїздами” на цю систему поглядів, як на “єресь”. Лібертаріанці виступають у таких критиків як розкольники, відщепенці, сучасні “протестанти”, які намагаються розколоти єдину церкву що вірить у державу. Невігласи досі порівнюють лібертаріанців з анархістами батька Махна. Саме як загрозу державі й представляють лібертаріанство критиками-аматорами.

Володимир також починає саме з цього: “якщо спрощено, то лібертаріанство — це ідея мінімуму держави”.

І це абсолютно невірно. Дивно, але люди, які готові вчитуватися у праці постмодерністів, марксистів і т.і. не беруть за труд просто прочитати те, що про лібертаріанство пишуть його визнані ідеологи. Зараз доступні всі ключові праці цього напрямку думки і дивно раз за разом читати такі “спрощені” версії, які насправді, не мають нічого спільного з реальністю. Лібертаріанство не цікавиться державою взагалі. Це не політична ідеологія. Тому, власне, не мають жодного сенсу “лібертаріанські” політичні партії. Їхня поява і прив’язка лібертаріанства до політики і держави є слідством повного банкрутства ліберальної ідеї, яка колись відстоювала зовсім інші цінності, ніж зараз. Сьогодні лібералами називають себе і соціалісти і націоналісти і хто завгодно. “Ліберали”, як, наприклад, Демократична партія в США, лідери якої пропагують “демократичний соціалізм”, в багатьох країнах втрачають електоральну підтримку виборців і дехто з них просто використовує модне слово “лібертаріанство”, щоб якось відрізнятися від купи інших “ліберальних” партій. Ідея “мінімуму держави” - це ідея мінархізму, який є однією із гілок культу держави (етатизму) і шукає підтримки на політичному полі у тих, хто розуміє, що державу неможна не обмежувати. Мінархізм і лібертаріанство вульгарно поєднують саме ті політики, хто хоче боротися за владу під прапором “лібертаріанства”, але вже розуміють безглуздість пропагування неполітичної ідеології. Це як будувати церкву на ідеях атеїзму.

Але читаємо далі Володимира: “Воно [лібертаріанство] радикальніше, ніж лібералізм, який у ХХ ст. багато говорить про рівність, справедливість та інституції, а не тільки про свободу”.

Лібертаріанство жодним чином не є “радикальніше”. Хіба що логіку вважати радикалізмом. Лібертаріанство — найпослідовніша з усіх система поглядів на суспільство, бо базується на одному єдиному фундаментальному принципі — людина належить сама собі. Окремо додам, що лібертаріанці не те що не пишуть “тільки про “свободу”, а взагалі, ця тема не є предметом їхньої системи поглядів. Лібертаріанця, від будь-кого іншого, відрізняє тільки визнання неприпустимості агресії, тобто, порушення права власності індивідуума, без жодних виключень. Лібертаріанці єдині в тому, що порушення права власності є злочином і має каратися. Вони цілком припускають використання насильства, але виключно, як способу захисту від агресії, тільки у відповідь на агресію. Агресією вважається ініційоване будь-ким будь-яке посягання на право власності людини — насильство, погрози тощо.

Філософ Єрмоленко продовжує: “лібертаріанство в наших умовах — це самогубство. Бо тоді вся розмова про чесні суди, якісні державні послуги, державну політику рівних умов для всіх, не кажучи вже про підтримку слабких — множиться на нуль”...

(продовження) Критиків лібертаріанства, і філософів, і політиків, і просто шарлатанів, поєднує те, що вони ніколи не обґрунтовують свої висновки. Ви маєте вірити в те, що вони стверджують. Лібертаріанство, навпаки, базується на побудові логічних причинно-наслідкових зв’язків. Але повернемося до слів Єрмоленка. Фраза про самогубство звучить різко, але не зрозуміло, про самогубство кого йдеться? Лібертаріанців? Всіх українців, чи того уряду, який зараз грається зі словом “лібертаріанство”? І які такі “наші умови” маються на увазі? Щодо множення розмов “на нуль”, то це досить актуальне політичне гасло. Чи не всі політики закликають покінчити зі словами і взятися до справи.

Якщо ж повернутися до лібертаріанства, то цікавим є те, що людство вже багато століть живе за принципами лібертаріанства, тобто відмови від агресії. Якби люди обрали ідеологію війни “всіх проти всіх”, то нас би просто вже не було. Людство давно збагнуло, що мирне співіснування вигідніше за агресію. Це трапилося задовго до появи держав. Відмова від агресії зробила можливе виникнення спонтанних порядків, таких як ринок, право, мова, мораль, етика. В процесі людської діяльності з’явилися суди, різноманітні соціальні інститути, які еволюціонували разом із суспільством — ефективні поширювалися, неефективні відмирали. Все це трапилося задовго до появи перших держав. Тут важливо розуміти, що про минуле ми знаємо від істориків, а вони дуже погано орієнтуються в економіці і інших соціальних науках. Історія обслуговує інтереси держав, і саме тому, в історичних хроніках йдеться про держави там, де їх зовсім не було. Для історика існування будь-якої ієрархії в суспільстві — це ознака існування держави, що є дуже далеким від науки. Ми навіть читаємо про “міста-держави”! Для історика наявність доріг і торгової площі є ознаками існування держав. Насправді, людство довго і щасливо жило без держав і не здогадувалося про їхню “необхідність”. Без жодних держав існували “справедливі суди”, охорона порядку, армія, підтримка бідних і все, що було необхідне. Держави пізніше нічого зі згаданого не “винайшли”, вони просто привласнили всю цю діяльність з метою виправдати агресію. Будь-яка держава існує тільки, якщо існують податки і обмеження території, на якій вони стягуються. Податки — це систематичне порушення права власності. Саме тому лібертаріанці просто не цікавляться державами, як формою людської діяльності. Держава - це порушення права власності, а отже, вона поза лібертаріанством. Водночас лібертаріанство лежить в основі людських відносин з моменту виникнення цивілізації і нікуди не зникало досі. Так само, як ми не звертаємо увагу на те, що говоримо “прозою”, так само ми не переймаємось тим, що живемо за лібертаріанськими принципами. Лібертаріанство не вивчається і не нав’язується, воно практикується, тому що є фундаментом існування людської цивілізації. На лібертаріанстві базуються всі соціальні інститути створені людьми, всі спонтанні порядки. Головні засади лібертаріанства відомі нам як заповіді “не вбий, не вкради”. 10 заповідей — також лібертаріанський “маніфест”, хоча і у специфічній формі. Суди, право, доброчинність, гуманність, захист бідних і знедолених не потребують існування держави. Навпаки, держава експлуатує ці цінності, щоб прикрити свою нелюдську природу, яка полягає у систематичному порушенні прав власності людей.

Володимир згадує тезу “Тимоті Снайдера: одна з причин Голокосту і масових злочинів Другої світової полягала в знищенні державних інституцій. Там, де немає хоча б якогось механізму захисту прав, запускається спіраль неконтрольованого насильства”...

(продовження) Етатизм, на відміну від лібертаріанства, наголошує на тому, що люди не здатні без держави захистити права, що суперечить всій історії людства. Саме держава систематично порушує фундаментальне право власності. Щоб уникнути відповідальності, в державі створюється “альтернативне право” - закон, яким лише державі дозволено грабувати, а людям заборонено захищатися. Держава нав’язує свій закон людям і він завжди конфліктує з правом, яке нікуди не дівається, і яким порушення права власності визначається як злочин. Щодо насильства, то вже зрозуміло, що людство змогло уникнути “неконтрольованого насильства” саме завдяки поширенню в суспільстві лібертаріанського принципу NAP - Non-agression principle. Про спіраль насильства без контролю держави говорять люди далекі від економіки. Людство вже давно відмовилося від насильства, бо воно економічно невигідне. Вигідніше співпрацювати і торгувати. Саме цим займаються люди, коли держави раптом втрачають контроль.

Далі Володимир згадує про свободу: “лібертаріанство абсолютизує свободу, але будь-яка абсолютизована цінність призводить до насильства. Навіть абсолютизація свободи”.

Це цілком штучна теза, яка не має жодного стосунку до лібертаріанства. Автор чув і читав про анархістів, які “абсолютизують свободу”. А потім просто загубився, можливо, через те, що лібертаріанці часто називають себе анархо-капіталістами, або анкапами. Проте, лібертаріанство немає нічого спільного із “анархістами”, які були насправді ліваками, яких цікавило лише одне: “взяти все і поділити”. Ніякого права власності вони не визнавали і не розуміли.

Пан Єрмоленко продовжує: “нам потрібна не "мінімальна держава" чи "максимальна держава", а якісна держава. Яка займається тим, чим має займатися, і не займається тим, чим не має, і ці обидві функції робить добре”.

Свій критичний “наїзд” на лібертаріанців автор завершує просто політичним закликом. Про кого він говорить, коли пише “нам”? Всі, хто живе коштом держави, хто відчуває себе некомфортно в умовах ринкової конкуренції, хто уникає відповідальності і намагається багатіти коштом чужої праці цілком задоволені державою. Ту державу, яка буде їм вигідна, вони називають “якісною”. Але що таке якісна агресія? І до чого тут лібертаріанство?

Той, хто уважно познайомився з лібертаріанською системою поглядів, розуміє, що держава не є природним для людства явищем. Держави виникли не тому, що люди їх самі собі створювали, а тому, що одні люди, загарбники, нав’язували іншим, підкореним, свою волю і поступово перетворили данину на податки. Держави — це не фіча, це баг цивілізації і тільки сліпий або зацікавлений, не бачить, як держави заважають прогресу і розвитку людства. Держави паразитують на організмі суспільства, марнують ресурси, запалюють війни, руйнують мораль. В історичній перспективі держави з’явилися недавно, вони виникали і зникали, а у вигляді, який знайомий нам, вони появилися буквально “вчора” і існують виключно завдяки винятковій економічній ефективності спонтанних порядків, створених людьми — ринку і праву. Те, що держави, і маленькі і великі, суперечать фундаментальним засадам, на яких базується наша цивілізація, означає, що вони приречені на вимирання. Саме цю новину і намагаються приховати від людей етатисти. Саме тому вони називають лібертаріанство самогубством.

Ті, хто блокуючи онлайнові ресурси, нагадують що "у вас вже є фейсбук", будь їхня воля, залишили б і одну модель автомобіля, телевізора, пошили б на своїх фабриках один фасон штанів на всіх і випустили б ще цілих два види тканин - "отрез на сукню" і "на пальто". Але і тоді їхня національна безпека залишалася б під загрозою. Поки живуть люди.

Давно пишу, що єдиний шанс вижити для Громадського це об'єднання з Суспільним.

https://detector.media/production/article/177201/2020-05-16-kolishni-pratsivniki-hromadske-zapustili-na-suspilnomu-dokumentalnii-miniserial-na-varti/

Ні, пандемія нічого такого не показувала, тому що немає якоїсь окремої специфічної "науково-популярної" журналістики.

Проблема в Україні - це відсутність популяризаторів науки, тобто людей, науковців, які вміють пояснювати науку широкій аудиторії. Це не журналістика, це окрема сфера діяльності. Світ знає видатних популяризаторів науки завдяки яким мільйони людей зрозуміли, що відбувається у навколишньому світі.

Чому їх немає в Україні? тому що в Україні немає попиту на знання. По-перше, державна система освіти не дає знань, власне, освіти. У неї інша мета і відповідні засоби досягнення цієї мети. По-друге, в Україні немає ринкової конкуренції. Це єдиний стимулятор, який змушує людей набувати знання, підвищувати рівень освіти, цікавитися наукою і застосовувати її у житті. В Україні рівень заможності обратно пропорційний рівню освіти.

В Радянській Україні наука давала можливість зробити альтернативну кар'єру, уникаючи прямого занурення в "народне господарство". Наука була своєрідною внутрішньою еміграцією. Ваш автор свого часу обрав цей напрямок діяльності саме із таких міркувань. Зараз в Україні наука втратила будь-яке значення, тому що держава тотально знищує ринок і підприємництво, а тому популяризація науки багатьом не потрібна. Наука залишається справою окремих ентузіастів, мета яких залишити Україну і долучитися до великого світу справжньої науки. Цим людям не потрібна популяризація науки, вони вже зробили свій вибір.

А як же з журналістикою? Її проблема в низькій якості журналістики як такої, тому що якісна журналістика не потрібна пропагандистам, які утримують журналістів, а у пересічної людини немає на це коштів, бо якісна журналістика - справа дорога і ці витрати виправдовують себе лише на високому рівні ринкових відносин і конкуренції, чого в Україні немає.

https://ms.detector.media/mediaanalitika/post/24678/2020-05-14-pandemiya-pokazala-ukraini-potribna-naukovo-populyarna-zhurnalistika/

Що почитати про медіа. Радить Андрій Боборикін, директор з цифрового маркетингу і продуктів на «Суспільному мовленні».

Я дуже обережно раджу західні джерела і книги. Все, що там написано не можна перенести у нашу реальність. А більшість з наших медіафахівців погано розуміють і реальність там і реальність тут.

В першу чергу, я маю на увазі стан аудиторії. Аудиторія там і аудиторія тут - це дуже різні речі через принципову різницю у ринкових умовах. У нас на це не звикли звертати увагу, бо люди взагалі не мають суттєвого значення для наших медіа.

https://www.thelede.media/istorii/2020/05/18/1598/

Наталія Лігачова говорить в інтерв'ю: "...пандемія зробила більш виразним «обличчя» багатьох медіа, яскраво проявила їх справжню мету – інформувати чи зомбувати".

Обидва варіанти розглядають людей як пасивну сторону - їх або інформують, або зомбують. Це досить серйозна помилка українських медіафахівців. Люди - активні. Вони діють. А медіа вони використовують, якщо це їм потрібно. В багатьох випадках медіа непотрібні, або зайві. Це залежить від рівня їхньої активності, складності їхньої діяльності, а вона визначається рівнем ринкової свободи.

Важкі будні реформ: "Правоохоронці затримали підполковника Управління Служби безпеки України в Миколаївській області за вимагання та отримання хабара в розмірі $ 2 тис США і 10 тонн зерна, повідомила прес-служба Офісу Генерального прокурора".