"Я жартую", - підтвердив міністр економіки все, що сказав перед тим про себе.

"68 відсотків опитаних назвали джерелами новин саме соцмережі, 66 відсотків - ТБ, 59 відсотків - новинні сайти, кожен п’ятий - радіо, 15 відсотків залишаються вірними друкованим ЗМІ."

Враховуючи, що респонденти називали по кілька джерел, можна стверджувати, що онлайн остаточно переміг ТБ. Але найважливіше те, що і перший і другий спосіб споживання новин є пасивним. Публіка просто вбиває час "за новинами", вони є популярним інформаційним фоном для життя. Враховуючи рівень недовіри до ЗМІ, а також низький рівень економічної активності населення, українцям новини не потрібні, вони просто хочуть бути в курсі, якщо трапиться "щось ТАКЕ виняткове".

https://p.dw.com/p/3RjAy

В історії з 13% українців, які користуються російськими медіа, є ще одна цифра. Коли йдеться про "оточення", то ця цифра зростає до 30%. Я думаю, тут ми бачимо ефект "політизованих" опитувань, коли респонденти розуміють, що певні відповіді можуть не відповідати "політичному моменту".

Саме через це, мені здається, цифра 30% значно ближча до фактичного стану речей, ніж 13%. Ще один важливий момент - це невизначеність запитань. А що таке "російські ЗМІ"? Блог Бєлковського, Парфенова чи Латиніної - це ЗМІ? Ясно, що ні. Але подібні ресурси популярніші за деякі ЗМІ. Я не виключаю, що ті, хто читає новини на російськомовних сайтах так само просто не вважають їх ЗМІ. Це, знову таки, говорить про те, що 30% ближче до істини.

Цікавим є і такий момент. Яким є ефект обмежень, які запровадила українска влада, відключаючи канали і блокуючи сайти? Як це сказалося на результаті? Я схильний вважати, що мінімальним чином, тобто скандалу і галасу було більше, ніж результату.

Українці дйсно "дрейфують" у напрямку від росіськомовних медіа. Це відбувається не завдяки заборонам влади, а тому, що інтереси їхнього життя мігрують на Захід. Умовно кажучи, українців більше цікавить, що там в Варшаві чи Празі, а не що там у Москві. Москву їм нав'язують українські політики, а не потреби життя. Важливо пам'ятати, що серед споживачів ЗМІ багато людей похилого віку, тому вони просто вмирають, а не міняють російські ЗМІ на українські.

Важливим показником є також програш українських ЗМІ російським у "якості". Якісна подача і цікавіші програми - серед головних причин інтересу до РосЗМІ. Саме тут і відбуваються головні процеси. Українські ЗМІ, в першу чергу, новини, не стають з часом якіснішими, бо тотально політизовані і заангажовані пропагандою. Значна кількість каналів не сприяє конкуренції. Онлайнові ЗМІ фактично повторюються під різними назвами. Серед журналістів не виникає зірок, які цікаві публіці. Телебачення вирощує зірок для внутрішнього споживання.

Висновок тут можна зробити один - час забути про РосЗМІ. Вони жодним чином не впливають на ситуацію в медіапросторі України і нам, також, немає чого з ними порівнювати. Наші проблеми викликані нашими, власними, причинами. Виграшні порівняння з РосЗМІ вже нагадують практику, коли в радянські часи все порвінювали "із 1913 роком" та "царським режимом". Для ефекту начальство навіть урожай пшениці вимірювало у пудах - щоб цифра виглядала вражаючою. "1 млрд пудов хліба" - так писали у 80-і роки в газеті Правда. Хотлося б залишити ці фокуси зі статистикою, які замилюють очі, в минулому. Через це, до речі, ми все ще дуже мало знаємо про власні медіа.

Як не треба робити інтерв'ю (хіба що вам байдуже, що думають глядачі).

Сумний приклад розмови двох людей, які ледве-ледве розбираються у предметі. Сумно і соромно за обох. Невдалий вибір співрозмовника, невдалий вибір тем тощо. Це наївно думати, що приватизація підприємства, назву якого ніхто не знає, цікавить когось із аудиторії. Ваш папа там працює? Ні? То дайте їм спокій.

https://www.youtube.com/watch?v=am_Q35RYPVY

"Лише 11 % українців змогли відрізнити фейки. При цьому 65 % стверджують, що вміють відрізняти неправдиву інформацію в медіа".

Чому так? Тому що більшість фейків стосується інформації, яка не цікава людям. З того, що для них має значення, люди чудово виловлюють брехню і фейки. І вони ж не здатні виділити фейки серед інформації, яка їм байдужа, а це, головним чином, політична та державна пропаганда.

Фейки створюються не з розрахунку на споживання, а з урахуванням інтересів замовника. Індустрія фейків це обсулуговування замовників фейків. Фейки не потребують довіри. Ніхто не очікує, що це може когось серед публіки зацікавити. Ну, хіба що, крім "борців з фейками", які просто є частиною цього ринку і сприяють його розширенню.

"Поліграф в смартфоні" буде першим апплікейшеном нового програмного комплексу "Держава в смартфоні".

Милованов: "Будь-які рішення в країні мають прийматися на основі фактів, а не емоцій".

Ця фраза цілком демонструє той факт, що міністр практично не розуміється на фундаментальних засадах економіки, або свідомо їх ігнорує. Залишимо осторонь емоції. Тут цікавою є згадка про факти. Экономіку, насправді, не цікавлять факти. Економіст знає причини соціальних явищ і здатен логічно вивести наслідки. Саме тому економіст обов'язково нагадає, що єдині рішення, які ухвалюються в країні - це рішення індивідуумів з метою забезпечення своїх потреб, реалізації власних планів щодо власного життя. Всі інші рішення - це агресивне втручання у людську діяльність.

Урядовець Милованов говорить саме про керівні "рішення" влади. Які є банальним втручанням в економіку і заважають суспільству багатіти. Такі фахівці, як він, ставляться до суспільства, як до природи. І намагаються вивчати суспільство методами природничих наук, тому він і згадує про факти. Але він забуває просту річ - будь-який факт із суспільного життя може бути інтерпретовано у безліч способів і результат тут залежить від суб'єктивних бажань інтерпретатора. Факти є дуже умовним поняттям в житті людей, бо ми ніколи не занємо всіх факторів, які впливають на дії людей, до того ж, вони постійно змінюються, як і плани і цілі самих людей. Отже, факт виявлений сьогодні і "тут", завтра і "там" не матиме жодного значення і його замінить інший факт. І так до нескінченності. Сенс має тільки знання закономірностей, а вони виводяться дедуктивно із фундаментальних засад людської діяльності.

Люди у своїй діяльності спираються не на факти, які вони спостерігають, а на закономірності. Попит створює пропозицію. Конкуренція веде до падіння ціни. Зростання мінімальної зарплати збільшує безробіття. І так далі. Економіка дозволяє розуміти чим викликані ті чи інші суспільні явища., але, що зрозуміло, вона не дає практичних порад і не дозволяє передбачати майбутнє. Це шахрайство.

Віце-прем'єр-міністр України з європейської та євроатлантичної інтеграції Дмитро Кулеба: "Якби держава хоча б 20 років тому почала серйозно займатися гуманітарною політикою, то ми б не мали [проблем] ні Криму, ні Донбасу у такому вигляді, як зараз. Проблема в тому, що держава самоусунулася від цих питань".

Ну і жодних пояснень чому саме. Чиновнику ми маємо вірити на слово. Жодних аргументів, жодної логіки. Чому? Бо так.

Нам, виявляється, замало держави. Україна вже найбідніша країна Європи саме зусиллями держави.

Проблеми Криму і Донбасу - не результат гуманітарної політики чи її відсутності. Ці проблеми мають глибокі корені в економіці і, в першу чергу, у тотальному, абсурдному, втручанні держави в економіку. І це втручання - прямий наслідок того, яку саме державу ми отримали після розпаду СРСР. Крим і Донбас - прямі наслідки політики Києва і ця політика досі не міняється. Гігантська українська держава нездатна існувати без зовнішньої підтримки. СРСР вистачило на 70 років. Держави Україна - менше ніж на двадцять. Все. Далі - бідність, бігство населення, банкрутство і залежність. Тут причини. Решта - наслідки.

Дивно, що найуспішнішими махінаторами в Україні є люди, які навчалися у Могилянці, потім у США, працювали в американських фінансових компаніях в Україні та проходили практику в Світовому банку. "Може щось у консерваторії треба поміняти?" (М. Жванецький)

https://www.radiosvoboda.org/a/news-schemes-markarova-budynok/30234592.html

Тут можна скачати безкоштовно ePub версію книжки "ЛІБЕРТАРІАНСЬКА ПЕРСПЕКТИВА. ВІД ПОСТКОМУНІЗМУ ДО ВІЛЬНОГО СУСПІЛЬСТВА”. Можу порадити читати тільки частину авторства Володимира Золоторьова. Це послідовне, аргументоване і цілісне викладення основ системи лібертаріанських поглядів на суспільство, державу і економіку.

https://libertarian.in.ua/

Це академічний приклад шахрайства.

Раїмов: "Ми часто їх [ботів] використовуємо. Це частина інструменту, який дозволяє підтримувати громадську думку в коментарях. Хотілося б сказати, що ... це сильний інструмент. Я не знаю жодного великого політика, який не використовує ботів. І я точно знаю, що цей інструмент працює. Люди читають коментарі й на їхній основі формують свою думку".

Жодного способу довідатися на якій основі формують свою думку люди, не існує. Тим більше, люди міняють свою думку під впливом факторів, які не підвладні ні ботам, ні пану Раїмову, особисто.

Боти - це відпрацьована схема розводу політиків і видурювання у них грошей, які, ті, в свою чергу, тягнуть з бюджету.

Дмитро Симанський у ФБ: "мене бентежить не те, що Раїмов дає інтерв'ю, а те, що хтось бере інтерв'ю в Раїмова".

Повністю погоджуюся.

"...это будет, пока мы не осознаем, что некачественная журналистика – это проблема аудитории. Целевая аудитория должна меняться вместе с журналистикой. Читатели должны понять, что бесплатного контента не бывает и за него нужно платить. И если мы не заплатим за него деньгами, то заплатим нашими мозгами".

Ні, неякісна журналістика - не проблема аудиторії. Аудиторія чудово обходиться без неякісної журналістики, а якісна їй просто не потрібна, бо медіа обслуговують тих, хто платить і публіка просто не довіряє ЗМІ. Люди чудово обходяться без таких медіа і збирають всю необхідну інформацію та її інтерпретації самостійно, серед тих, кому довіряють.

Люди не платять за контент не тому, що чогось "не розуміють". Рівень розвитку ринків настільки слабкий, що контент не є засобом, який необхідний, щоб досягати своїх цілей. А платити за пропаганду, якою заповнені ЗМІ, люди не будуть ніколи, але це і не потрібно її замовникам. За контент платять ті, хто його потребує, щоб виграти конкурентну боротьбу - в широкому сенсі. Отже, оплата за контент це не питання розуміння, а питання змін економічних умов, в яких живуть люди.

Щоб не страждали мізки, люди уникають ЗМІ і чудово вміють опиратися їхньому впливу.


https://www.liga.net/politics/interview/ne-zaplatil-za-kontent-zaplatish-mozgami-mediagigiena-s-viktoriey-romanyuk

Буде краще, якщо журналісти у нас почнуть також робити такі речі.

https://vc.ru/food/89580-chto-uznal-o-sebe-media-i-rynke-ilya-krasilshchik-pereydya-iz-meduzy-v-yandeks-lavku

Вразьте своє оточення латиною. Тут необхідний мінімум сучасної освідченої людини.

https://credo.pro/2019/10/247698

Чиновницький термін "залучити інвестиції" фактично означає "обдурити інвестора". Інвестиції ніколи не "залучаються", бо гроші йдуть туди, де потрібні і де їхнє використання найвигідніше для учасників ринку. Це відбувається на підставі сигналів ринку, зворотнього зв'язку від інших учасників ринкових відносин, інших ринкових механізмів. Найкращий результат буває, коли гроші йдуть туди де їх ніхто не чекає, тобто внаслідок підприємницького відкриття.

"Залучення" стає необхідним, коли ринки задушені і зарегульовані державою, коли сигнали зворотнього зв'язку деформовані і викривлені втручанням держави. Заходи із "залучення" практично ніколи не стосуються інвесторів. Їхня аудиторія - "псевдоінвестори", інші державні діячі, або наближені до них особи, які розпоряджаються коштами, часто бюджетними, виходячи із власних, суб'єктивних чи політичних мотивів, а не ринкових потреб. Часом жертвою таких заходів можуть бути і ті, кого просто обманули.

Залучені інвестиції, як і всі інші кроки уряду, не приносять жодних позитивних наслідків для учасників економічної діяльності. Ці гроші ще сильніше порушують баланси, що склалися в поточних умовах, створюють фальшиві "можливості", витискають з ринку справжніх інвесторів і підприємців, ведуть до зростання цін.

Метою "залучених інвестицій" є особисте збагачення чиновників і урядовців та інші, далекі від економічної діяльності цілі, - відмивання коштів, "оплата політичних послуг" тощо.

Дітей в Україні тримають за ідіотів. За підтримки Українського культурного фонду.

Із Конституції у коміксах Братів Капранових:

"Як добре жити, коли маєш стільки прав! І кожне гарантоване
Конституцією!"

Шедевр у світі фейків і маніпуляцій можна скачати тут:

https://vsiknygy.net.ua/wp-content/uploads/2019/10/%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%82%D1%83%D1%86%D1%96%D1%8F-%D1%83-%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D1%96%D0%BA%D1%81%D0%B0%D1%85_medium_size.pdf

"...проблема відсутності у нас цілого сегмента політики, спрямованої на уми і серця зовнішньої аудиторії", йдеться в статті.

Його немає, бо він не потрібен, а коштує дуже дорого. Українська держава веде тільки одну інформаційну війну - з українцями. Саме ця війна, на відміну від "війни з Росією", має для укранської держави ключовий сенс і важливі наслідки - питання виживання пострадянської системи влади. Росія також веде інформаційну війну з росіянами, а не з українцями чи Україною, але поширює її за своїми межами, бо має на це кошти і людей, які готові ці кошти "засвоїти".

А щодо "умів і сердець" зовнішньої аудиторії, то їх завойовують не пропагандою, а внеском у розвиток цивілізації. Українці загрузли в минулому через пост-радянську державу і поступово зникають зі світової арени, а ті, хто залишає Україну, розчиняються у світовому контексті. Ми дуже погано знаємо систему людських цінностей, бо досі позбавлені можливості їх широко практикувати. А світ не стоїть на місці і не чекає.

https://www.uifuture.org/publications/news/25146-my/prograemo/informatsiyny/viyny/rosii

“Основне завдання комунікації в цей історичний період – пояснити максимальній кількості людей – куди ми рухаємося, на що спрямовані наші реформи, навчитися заміряти проміжні результати, отримувати зворотний зв’язок, чути «клієнтів» (для кого робиться реформа), покращувати процеси”, – пише Федоров.

Шановний колега не враховує, що у держави немає "клієнтів". Її послуги нав'язуюься силою і існують виключно у монопольному середовищі, в тому вони, або зовсім не потрібні, або дуже дорогі і неякісні. Більше того, більшість людей чудово розуміють куди "рухається" держава і навчилися уникати наслідків "реформ". Держава не займається комунікаціями, вона поширює пропаганду. Її завдання не "пояснювати", а навпаки, маскувати реальний стан речей і створювати альтернативну реальність.

https://telekritika.ua/uk/news/fedorov-planiruet-peresmotret-podhod-k-kommunikacii-gosorganov/

Кілька корисних порад для тих, хто пише українською.

http://lviv1256.com/lists/ne-z-tykh-pir-a-vidtodi-ta-inshi-pravyla-ukrains-koi-movy-shparhalka-na-shchoden/

Спочатку ви ставите людям маніпуляційні запитання, а потім з їхніх слів, а не дій (!) робиться висновок про "ліво-авторитарність" українців. Насправді, те, які запитання підбиралися, більш ніж повністю характеризує той факт, що Київська школа економіки - це осередок пропаганди колективізму і етатизму. "Ліво-авторитарність" - це погляди експертів, а не тих, хто відповідав на запитання.

https://voxukraine.org/uk/sprava-nalivo-shho-dumayut-bilshist-ukrayintsiv-pro-derzhavnij-kontrol-ekonomiki-ta-osobistih-svobod/