Хочу сьогодні привітати з днем народження видатного митця - Лукаса Кранаха Молодшого. Протягом свого життя він створив чимало дивовижних картин, наприклад, ось це зображення Адама і Єви (цікаво: коли він його написав, художнику було всього лише 22 роки). Звісно, це не Ганс Бальдунґ, проте ці Адам з Євою мають власну характерну виразність: бо ж не Бальдунґом єдиним! Мені цікаво, чи могли сучасники на основі цієї картини, створеної 22-річним хлопцем, зрозуміти, що мають справу з генієм. Чесно кажучи, гадаю, що так. Близькість Єви зі Змієм та відокремленість розгубленого Адама так і натякає на містичний адюльтер першої відьми зі злим янголом в стилі "Молота відьом", і для цього зовсім не обов'язково Єві тримати Змія за хвіст, як у Бальдунґа.

Але до чого я це все, вельмишановні? Пригадаймо цього молодого генія-митця і всіх подібних на нього - і побажаймо йому найкращих можливостей для самореалізації 🎉

Нещодавно подивився дуже цікавий та красивий багатосерійний фільм під назвою "Шьоґун". Це - екранізація роману одного американського белетриста; історичні постаті там названі трохи іншими іменами (замість шьоґуна Токуґави маємо шьоґуна Торунаґу і т.д.), деякі деталі трохи видозмінені (наприклад, матір спадкоємця правителя насправді була племінницею Оди Нобунаґи, а у фільмі вона названа його донькою і т.п.), і через це не виникає бажання шукати якісь розходження з відомою нам історією - наратив сприймається так, ніби головний герой приїхав з Японії в Європу і тепер розповідає нам переплутані байки про те, де він був і кого бачив.

Приїхав з Японії в Європу... А от якби він тоді дійсно приїхав до нас - що б він тут побачив? Те, як у фільмі зображені католики та протестанти, мені якось нагадало зображення релігійної дійсності в романах Юрія Косача. Разом з тим, пригадалася і чудова книга Сергія Плохія "Наливайкова віра". Ну і, звісно, якщо йдеться про початок ХVII століття, то як нам тут обійтися без "Козацької держави" Валерія Шевчука? В останній частині фільму герой каже майбутньому шьоґуну, що він переосмислив протистояння протестантів та католіків і тепер сприймає цю війну як дріб'язкову в порівнянні з тим, що він побачив у Японії. Цікаво. Одразу пригадую нашу історичну дійсність, коли і польські королі, і козацькі ватажки, незважаючи на свою палку католицьку чи православну релігійність, спокійно вступали в союзи з ісламськими державами. Цікаво, що сказав би Пилип Орлик (правда, це вже герой не доби фільму "Шьоґун"), якби фортуна зажбурнула його в Японію, і цей поет-полководець отримав би шанс встати на шлях бушідо?

Словом, рекомендую все, що я перерахував вище.
#кіно_пана_Власа

Вчора подивився фільм, який мене вразив - "Kubi" Такеші Кітано. Фільм зовсім новенький, 2023 року. Назву його перекладають як "Шия", хоча я бачив в інтернеті, що перекладати треба як "Голова" - власне, протягом перегляду я мав чимало підстав переконатися, що йдется усе ж про голову.

Сюжет такий: у 1582 році, під час правління легендарного "демона-володаря Шостого неба" Оди Нобунаґи, один з його вассалів піднімає повстання. Правитель наказує схопити бунтівника. З цього виникає зав'язка сюжету, а все інше самі побачите. Справа, власне, не в сюжеті, а в колоритності фільму, у характерній для бароко гротескності як ключовому художньому засобі режисера. Цю кінокартину в жодному разі не треба сприймати як історичний фільм. Натомість, це щось на кшталт "Володимира" Феофана Прокоповича: дійові особи - історичні постаті, проте справа не в історії, а в чомусь вищому, важливішому. Для демонстрації цього "важливішого" оці історичні постаті набувають гротескних рис, як у вертепі гротескних рис набувають Ірод, Цісар і т.п. У цьому сенсі фільм нагадує "Молитву за гетьмана Івана Мазепу" Юрія Іллєнка: гротескні образи Оди Нобунаґи та інших історичних постатей мають такий стосунок до реальності, як і гротескні образи Петра І та його прибічників/супротивників, які нагадують радше певні химери зі сну п'яниці, ніж самих себе; проте таке спотворення реальних постатей - це респектабельний художній засіб, характерний, зокрема, і для драматургії бароко. Цікаво Такеші Кітано проводить паралелі між Акечі Міцухіде (одним з наймогутніших прибічників Оди Нобунаґи) та якимось випадковим селянином, який хоче стати самураєм - мені це нагадало, як у "Фаусті" Марлоу розкриває нікчемність Фауста, проводячи паралелі Фауст-Блазень/Мефістофель-Ваґнер.

#кіно_пана_Власа

Вийшов новий переклад п. Максима Стріхи; не знаю, чи гарний цей текст, проте маю дуже великий кредит довіри до перекладача - із задоволенням читав його переклади Чосера і Данте. Цікаво, що пан перекладач, із його зацікавленням ренесансною поезією, і сам нагадує людину епохи Ренесансу, досягнувши суттєвих успіхів і у точних (він є доктором фізико-математичних наук), і в гуманітарних сферах знання. Не менш цікавим є те, що дівчина в жовтих окулярах на одному з фото - це донька п. Максима - п. Ярослава Стріха, також відома українська перекладачка; власне, і батько самого п. Максима був видатним фізиком - тут ми маємо справу з цілою династією українських інтелектуалів; одразу згадуються герої прози Юрія Косача.

Шкодую, що не зміг відвідати цей захід, проте із задоволенням придбаю книжечку.