Побував сьогодні на книжковому арсеналі. Звісно ж, помилувався своїми "Фаустами" та придбав кілька книжечок, які мене особливо привабили.

Знахідка тисячоліття - книжка Мар'яни Гірняк про Домонтовича. Це не дуже цікава книжка, я б навіть сказав, що ця книжка взагалі "не дуже" - про це чудово свого часу написала Катерина Рубан у своїй рецензії на книжки Гірняк та Віри Агеєвої (і на цьому - експліцитно чи імпліцитно - я наголошую в кожній своїй статті про Домонтовича). Утім, якось так сталося, що в мене цієї книжки не було - вперше мені її дала почитати знайома, потім я кілька разів гортав її в бібліотеках, коли писав черговий текст про Домонтовича. Дивно бути таким перманентним книжковим "бідним родичем", особливо при тому, що я особисто знайомий з автором, чи не так? Нарешті я на цю книгу натрапив! Вона лежала на прилавку одна-саменька і коштувала всього лише 80 гривень.

Радий і кіносценаріям Параджанова. Взагалі "Дух і літера" завжди на висоті, вважаю їх найкращим українським видавництвом (звісно ж, якщо не брати до уваги декілька книжок, виданих мікроскопічним шрифтом, за що кожному видавцеві має бути соромно, якщо він згодом не виправив це у перевиданні). Збираючи в архіві матеріали до своєї статті про "Тіні забутих предків", я трохи почитав відгуки радянських цензорів на "Інтермецо" Параджанова. Сміявся чимало! Тепер хочеться почитати сам кіносценарій, та ще й із коментарями дослідників: просто вершина!

Яновський потрапив під руку, давно хотів цю книгу: я її не читав (ніби ви читали, будьмо чесні 😏).

Нарешті, книжка "Українська демонологія" це не якась сучасна збірка фантазій, а досить солідна антологія авторів позаминулого століття - Нечуя-Левицького, Антоновича, Гнатюка. Оформлення чудове, книгу приємно тримати в руках, гортати, читати і, мабуть, мати в шафі. Нею мене потішило видавництво "Стилет і стилос" (до речі, їхній стенд якраз поряд зі стендом "Видавництва Руслана Халікова", і там, крім "Демонології", є (з того, що мене зацікавило) естетичне видання "Марка Проклятого" Олекси Стороженка.

Раді були зустрітися на нашій презентації-обговоренні, з’ясувати, був Лавкрафт консерватором чи традиціоналістом, Кого шукали і Чого боялися його герої!

Дякуємо за милий вечір учасникам: Олександру Артамонову та Наті Гриценко — та всім нашим гостям за тепло і Закапелку — за гостинність.
А @chornoslyw вдячні за чудові світлини!

А ось і фотозвіт з недільної лекції.

Окрема подяка Видавництву Руслана Халікова за те, що "Наближення до Говарда Лавкрафта" нарешті набуло матеріальної форми (та ще й такої пречудової - книгу дійсно приємно тримати в руках і в шафі, гортати, читати і просто усвідомлювати, що вона є).

Також дякую Книгарні "Є" за гостинність.

Проте найбільше дякую актуальним і потенційним читачам цієї книги, в тому числі й тим, хто знайшов час завітати на лекцію - в мене залишилися лише найкращі враження від цієї події. Ми зачепили чимало важливих тем, зокрема обговорили специфіку лавкрафтівських героїв, яких іноді можна зустріти і в дзеркалі. Чому я найбільше дякую читачам? Тому що книга (навіть Некрономікон) завжди створюється для читача; навіть так: читач завжди є цільовою причиною існування будь-якої книги. Тож коли бачиш, що читачі є такими замотивованими та зацікавленими, як люди з представлених вище фотографій, з радістю відчуваєш, що книга цілком успішно досягла своєї цілі. Щиро сподіваюся, що вона дійсно допоможе вам наблизитися до Говарда Лавкрафта, вельмишановні!

Наразі я працюю над українським перекладом книги Ананди Кумарасвамі "Час і вічність" (цього класика традиціоналізму я згадував і в лекції) - власне, функцію пропедевтики традиціоналізму і мав би виконувати лавкрафтівський збірничок; тепер, коли книгу видано, можна переходити до традиціоналізму як такого.