4) Відьмі з оповідання не потрібно від героя нічого для самої себе. В неї і так усе є; принаймні, нічого іншого ми в Лавкрафта не бачимо. Вона приходить до героя через геометричну специфіку кімнати, в якій він оселився. Натомість, відьма з фільму - як і антагоністи більшості "моторошних" фільмів - знаходиться у певному аналозі ув'язнення в потойбіччі, і їй потрібні герой та його сестра, щоб звільнитися. Більше того, наприкінці фільму фаміліар відьми виїдає серце героя (це в книзі було), влізає всередину, бере контроль над його тілом і задоволено йде деінде зі словами на кшталт "ти так беріг це тіло, тепер піду його використовувати для грішних забав" (це нагадує аналогічну сцену з досить непоганого фільму жахів "Ключ від усіх дверей"). Що це взагалі таке? Як взагалі сценарист додумався до цього - важко навіть припустити. Чесно, я від цієї абсурдної сцени дуже сміявся.
5) У фільмі відьма не може увійти до церкви й витягує героя назовні за допомогою магії (це нагадує аналогічну сцену з фільму Тіма Бьортона про вершника без голови). Натомість, у всесвіті Лавкрафта взагалі нема християнського Бога!!! У кіно найкраще це показав Джон Карпентер - власне, у фільмі "Князь пітьми". Цікавим є й те, що у Лавкрафта є власний пантеон, але про нього ми з фільму взагалі нічого не дізнаємося (і це при тому, що в оповіданні герой мандрує містом не лише з відьмою та її фаміліаром, але й із її паном - з лавкрафтівським богом Ньярлатхотепом).
Про культурологічні висновки з цих спостережень я напишу трохи згодом.
5) У фільмі відьма не може увійти до церкви й витягує героя назовні за допомогою магії (це нагадує аналогічну сцену з фільму Тіма Бьортона про вершника без голови). Натомість, у всесвіті Лавкрафта взагалі нема християнського Бога!!! У кіно найкраще це показав Джон Карпентер - власне, у фільмі "Князь пітьми". Цікавим є й те, що у Лавкрафта є власний пантеон, але про нього ми з фільму взагалі нічого не дізнаємося (і це при тому, що в оповіданні герой мандрує містом не лише з відьмою та її фаміліаром, але й із її паном - з лавкрафтівським богом Ньярлатхотепом).
Про культурологічні висновки з цих спостережень я напишу трохи згодом.
❤3✍2🤩2
Знайшов на ютубі канал певного поціновувача архітектури, який відвідує історичні будівлі та розповідає про них шось цікаве. Ось вам, вельмишановні, два відео про мої улюблені київські локації - Кирилівську церкву та Софійський собор. Гарні ролики якраз на той випадок, коли ти вже втомлений, і хочеться послухати/побачити щось цікаве та одночасно розважально-просте.
YouTube
Архітектура козацького бароко Кирилівської церкви
Оглянемо визначну архітектурну памʼятку часів Київської Русі - Кирилівську церкву у Києві на Дорохожичах.
Після реконструкції Григоровича-Барського у 18 ст церква набула стилю козацького бароко.
Всередині збереглися фрески різних часів, у тому числі і малюнки…
Після реконструкції Григоровича-Барського у 18 ст церква набула стилю козацького бароко.
Всередині збереглися фрески різних часів, у тому числі і малюнки…
❤3✍1🤩1
Ви жалкуєте про те, що розвалився Радянський Союз? Гадаю, що ні. Я теж - ні.
Ви жалкуєте про те, що впала Візантійська імперія? Я - ні. Проте гадаю, що чимало людей тут вже сказали б, що жалкують. А чому, власне?
Які у Вас головні асоціації з Візантією? Пригадую таке лайливе слово - візантійство. Коли в екранізації "Маріо і чарівника" головний герой хоче вказати на запопадливе лицемірство адміністрації готелю, він каже: "Що за візантійство!"
Сьогодні 29 травня, чергова річниця захоплення турками Константинополя. Чергова причина згадати слово "візантійство" та спитати в себе - а чи не по-візантійськи я мислю, говорю, дію? Дата падіння Константинополя - чудовий привід, щоби придивитися, чи нема в наших душах маленьких ментальних константинополів.
Зі святом вас, вельмишановні!
Ви жалкуєте про те, що впала Візантійська імперія? Я - ні. Проте гадаю, що чимало людей тут вже сказали б, що жалкують. А чому, власне?
Які у Вас головні асоціації з Візантією? Пригадую таке лайливе слово - візантійство. Коли в екранізації "Маріо і чарівника" головний герой хоче вказати на запопадливе лицемірство адміністрації готелю, він каже: "Що за візантійство!"
Сьогодні 29 травня, чергова річниця захоплення турками Константинополя. Чергова причина згадати слово "візантійство" та спитати в себе - а чи не по-візантійськи я мислю, говорю, дію? Дата падіння Константинополя - чудовий привід, щоби придивитися, чи нема в наших душах маленьких ментальних константинополів.
Зі святом вас, вельмишановні!
✍3❤2🌚1
«XV століття було початком нової епохи. XX - її кінцем. В XV столітті людство ствердило себе. В ХХ столітті воно повстало проти себе. В XV столітті воно усумнилося в Бозі, в ХХ столітті - в собі. Людство вичерпало себе й свою віру в себе. Усумнившись в собі і, все ж таки намагаючись врятувати себе, воно палило людей в крематоріях, розстрілювало їх з автоматів, скидало на них бомби, міста обертало в руїни, виморювало країни голодом. Воно замикало мильйони людей в концтабори, і, обіцявши людям загальну ситість, годувало їх баландою. В вишках довкола оточених дротом концтаборів стояли кулемети. Ідея провини втратила свій індивідуальний характер. З особистої вона стала сукупною карою не особи і зробленого нею вчинку, а кляси, народу або організації. Людство більше не довіряло собі. В самознищенні воно шукало для себе порятунку.
XV століття, як і наш теперішній час, стояло на зламі двох епох. Бурхлива і непевна доба. Людство задихалось од бігу. Те, чим воно жило досі, загубило свою вартість; нове, що народжувалося, ще не виявило себе. Усе було невлаштоване. Люди жили на уламках старого, в руїнах століть, в хаосі повторюваних катастроф. Кризи стали ознакою часу.
Люди жили в спалених селах і знищених містах. Вони втратили віру батьків і віру в батьків, але вони не знали, до чого їх покликано. Пристрасність чекання змішувалась зі страхом. Вони прагнули нового й боялися його. Вони нищили й почували себе знищеними. Вперед вони йшли з пожадливо відкритими очима. Вони вдивлялися, але не бачили. Йшли в незнане. За обрієм перед ними могли одкритись пишні сади Гесперид з золотими яблуками, вже тут на землі здійснене царство Боже, або ж... чорне провалля в німе ніщо. Греблі були прорвані. Вода річок несла з собою кров, трупи і звуглілі уламки змитих мостів.
Що було робити поетові, який, подібно до нас, опинився, несподівано для себе, на роздоріжжі двох епох?»
(В. Домонтович, «Франсуа Війон»).
XV століття, як і наш теперішній час, стояло на зламі двох епох. Бурхлива і непевна доба. Людство задихалось од бігу. Те, чим воно жило досі, загубило свою вартість; нове, що народжувалося, ще не виявило себе. Усе було невлаштоване. Люди жили на уламках старого, в руїнах століть, в хаосі повторюваних катастроф. Кризи стали ознакою часу.
Люди жили в спалених селах і знищених містах. Вони втратили віру батьків і віру в батьків, але вони не знали, до чого їх покликано. Пристрасність чекання змішувалась зі страхом. Вони прагнули нового й боялися його. Вони нищили й почували себе знищеними. Вперед вони йшли з пожадливо відкритими очима. Вони вдивлялися, але не бачили. Йшли в незнане. За обрієм перед ними могли одкритись пишні сади Гесперид з золотими яблуками, вже тут на землі здійснене царство Боже, або ж... чорне провалля в німе ніщо. Греблі були прорвані. Вода річок несла з собою кров, трупи і звуглілі уламки змитих мостів.
Що було робити поетові, який, подібно до нас, опинився, несподівано для себе, на роздоріжжі двох епох?»
(В. Домонтович, «Франсуа Війон»).
✍4❤3🤩2🎉1
Побував сьогодні на книжковому арсеналі. Звісно ж, помилувався своїми "Фаустами" та придбав кілька книжечок, які мене особливо привабили.
Знахідка тисячоліття - книжка Мар'яни Гірняк про Домонтовича. Це не дуже цікава книжка, я б навіть сказав, що ця книжка взагалі "не дуже" - про це чудово свого часу написала Катерина Рубан у своїй рецензії на книжки Гірняк та Віри Агеєвої (і на цьому - експліцитно чи імпліцитно - я наголошую в кожній своїй статті про Домонтовича). Утім, якось так сталося, що в мене цієї книжки не було - вперше мені її дала почитати знайома, потім я кілька разів гортав її в бібліотеках, коли писав черговий текст про Домонтовича. Дивно бути таким перманентним книжковим "бідним родичем", особливо при тому, що я особисто знайомий з автором, чи не так? Нарешті я на цю книгу натрапив! Вона лежала на прилавку одна-саменька і коштувала всього лише 80 гривень.
Радий і кіносценаріям Параджанова. Взагалі "Дух і літера" завжди на висоті, вважаю їх найкращим українським видавництвом (звісно ж, якщо не брати до уваги декілька книжок, виданих мікроскопічним шрифтом, за що кожному видавцеві має бути соромно, якщо він згодом не виправив це у перевиданні). Збираючи в архіві матеріали до своєї статті про "Тіні забутих предків", я трохи почитав відгуки радянських цензорів на "Інтермецо" Параджанова. Сміявся чимало! Тепер хочеться почитати сам кіносценарій, та ще й із коментарями дослідників: просто вершина!
Яновський потрапив під руку, давно хотів цю книгу: я її не читав (ніби ви читали, будьмо чесні 😏).
Нарешті, книжка "Українська демонологія" це не якась сучасна збірка фантазій, а досить солідна антологія авторів позаминулого століття - Нечуя-Левицького, Антоновича, Гнатюка. Оформлення чудове, книгу приємно тримати в руках, гортати, читати і, мабуть, мати в шафі. Нею мене потішило видавництво "Стилет і стилос" (до речі, їхній стенд якраз поряд зі стендом "Видавництва Руслана Халікова", і там, крім "Демонології", є (з того, що мене зацікавило) естетичне видання "Марка Проклятого" Олекси Стороженка.
Знахідка тисячоліття - книжка Мар'яни Гірняк про Домонтовича. Це не дуже цікава книжка, я б навіть сказав, що ця книжка взагалі "не дуже" - про це чудово свого часу написала Катерина Рубан у своїй рецензії на книжки Гірняк та Віри Агеєвої (і на цьому - експліцитно чи імпліцитно - я наголошую в кожній своїй статті про Домонтовича). Утім, якось так сталося, що в мене цієї книжки не було - вперше мені її дала почитати знайома, потім я кілька разів гортав її в бібліотеках, коли писав черговий текст про Домонтовича. Дивно бути таким перманентним книжковим "бідним родичем", особливо при тому, що я особисто знайомий з автором, чи не так? Нарешті я на цю книгу натрапив! Вона лежала на прилавку одна-саменька і коштувала всього лише 80 гривень.
Радий і кіносценаріям Параджанова. Взагалі "Дух і літера" завжди на висоті, вважаю їх найкращим українським видавництвом (звісно ж, якщо не брати до уваги декілька книжок, виданих мікроскопічним шрифтом, за що кожному видавцеві має бути соромно, якщо він згодом не виправив це у перевиданні). Збираючи в архіві матеріали до своєї статті про "Тіні забутих предків", я трохи почитав відгуки радянських цензорів на "Інтермецо" Параджанова. Сміявся чимало! Тепер хочеться почитати сам кіносценарій, та ще й із коментарями дослідників: просто вершина!
Яновський потрапив під руку, давно хотів цю книгу: я її не читав (ніби ви читали, будьмо чесні 😏).
Нарешті, книжка "Українська демонологія" це не якась сучасна збірка фантазій, а досить солідна антологія авторів позаминулого століття - Нечуя-Левицького, Антоновича, Гнатюка. Оформлення чудове, книгу приємно тримати в руках, гортати, читати і, мабуть, мати в шафі. Нею мене потішило видавництво "Стилет і стилос" (до речі, їхній стенд якраз поряд зі стендом "Видавництва Руслана Халікова", і там, крім "Демонології", є (з того, що мене зацікавило) естетичне видання "Марка Проклятого" Олекси Стороженка.
❤8✍1🤩1
Forwarded from Видавництво РХ
Вітаємо, друзі!
Вриваємося у боротьбу темряви та світла та запрошуємо на презентацію та розмову про нашу прийдешню (з хтонічного потойсвіття) книгу за упорядництвом Олександра Артамонова.
У товаристві авторки та оглядачки темної літератури Нати Гриценко у затишку «Закапелку» ми спробуємо збагнути всю неевклідову багатовимірність постаті Величного і Жахітного Г. Лавкрафта.
Де: книгарня «Закапелок», вул. Верхній Вал, 62
Коли: неділя, 9.06, 18:00
Книжку, між тим, можна передзамовити за посиланням!
Вриваємося у боротьбу темряви та світла та запрошуємо на презентацію та розмову про нашу прийдешню (з хтонічного потойсвіття) книгу за упорядництвом Олександра Артамонова.
У товаристві авторки та оглядачки темної літератури Нати Гриценко у затишку «Закапелку» ми спробуємо збагнути всю неевклідову багатовимірність постаті Величного і Жахітного Г. Лавкрафта.
Де: книгарня «Закапелок», вул. Верхній Вал, 62
Коли: неділя, 9.06, 18:00
Книжку, між тим, можна передзамовити за посиланням!
❤8✍2🤩2
Forwarded from Видавництво РХ
Я, зачарований, ввійшов, і з купи книг
Дістав одну й тремтливо став читати:
Якби лиш зрозуміти їх я міг,
Її секрети мене б мали налякати.
Коли ж пішов шукать я продавця,
Знайшов лиш голос, що сміявся без кінця...
Як ті крихкі темні гриби, з темряви блекаутів ростуть переклади Говарда Лавкрафта. Ми теж вирішили не стояти надворі, а зайти в поцвілу бібліотеку його текстів, одібрати серед них ті, які відображають саму суть, і винести їх на мерехтливе світло недільної презентації. Запрошуємо поговорити про метра, до того ж не про Древніх богів, а про сучасних демонів, яких він бачив ще сто років тому, а ми жахаємося зустрічі з ними лише зараз. Давайте сядемо в коло, візьмемося за руки, і проведемо вечір, наближаючи геній Лавкрафта. Чекатимемо вас у Книгарні Zakapelok, і закликаємо прийти трохи раніш, аби встигнути заварити собі кави, бо це горня стане вашою єдиною зоною комфорту на весь вечір.
Дістав одну й тремтливо став читати:
Якби лиш зрозуміти їх я міг,
Її секрети мене б мали налякати.
Коли ж пішов шукать я продавця,
Знайшов лиш голос, що сміявся без кінця...
Як ті крихкі темні гриби, з темряви блекаутів ростуть переклади Говарда Лавкрафта. Ми теж вирішили не стояти надворі, а зайти в поцвілу бібліотеку його текстів, одібрати серед них ті, які відображають саму суть, і винести їх на мерехтливе світло недільної презентації. Запрошуємо поговорити про метра, до того ж не про Древніх богів, а про сучасних демонів, яких він бачив ще сто років тому, а ми жахаємося зустрічі з ними лише зараз. Давайте сядемо в коло, візьмемося за руки, і проведемо вечір, наближаючи геній Лавкрафта. Чекатимемо вас у Книгарні Zakapelok, і закликаємо прийти трохи раніш, аби встигнути заварити собі кави, бо це горня стане вашою єдиною зоною комфорту на весь вечір.
❤6
Forwarded from Видавництво РХ
Шо ви, йдете на презентацію книги "Наближення до Говарда Лавкрафта"?
Нагадую, вона вже за півтори години, в Книгарні Zakapelok, на вул. Верхній Вал, 62.
Буде цікаво!
Нагадую, вона вже за півтори години, в Книгарні Zakapelok, на вул. Верхній Вал, 62.
Буде цікаво!
❤8✍1🤩1
Дякую всім, хто вчора завітав на презентацію книги про Лавкрафта, ми ґрунтовно посиділи та обговорили чимало важливих питань.
https://youtu.be/4vhIFOrKLDU?si=av8cuNp_zeQNLKRh
https://youtu.be/4vhIFOrKLDU?si=av8cuNp_zeQNLKRh
YouTube
Презентація книги "Наближення до Говарда Лавкрафта"
Запис події, яка відбулася 9.06.2024 у київській книгарні "Закапелок" за участі Нати Гриценко та Олександра Артамонова.
Канал упорядника книги: https://t.me/pyvoriz
Блоґ упорядника книги: https://artamerukr.com/
Канал видавництва: https://t.me/pxpublisher
Канал упорядника книги: https://t.me/pyvoriz
Блоґ упорядника книги: https://artamerukr.com/
Канал видавництва: https://t.me/pxpublisher
❤6🤩3✍1
Записки пана Власа pinned «Дякую всім, хто вчора завітав на презентацію книги про Лавкрафта, ми ґрунтовно посиділи та обговорили чимало важливих питань. https://youtu.be/4vhIFOrKLDU?si=av8cuNp_zeQNLKRh»
Forwarded from Видавництво РХ
Раді були зустрітися на нашій презентації-обговоренні, з’ясувати, був Лавкрафт консерватором чи традиціоналістом, Кого шукали і Чого боялися його герої!
Дякуємо за милий вечір учасникам: Олександру Артамонову та Наті Гриценко — та всім нашим гостям за тепло і Закапелку — за гостинність.
А @chornoslyw вдячні за чудові світлини!
Дякуємо за милий вечір учасникам: Олександру Артамонову та Наті Гриценко — та всім нашим гостям за тепло і Закапелку — за гостинність.
А @chornoslyw вдячні за чудові світлини!
❤7✍1🤩1