Тож я порадив подивитися цей фільм, щоби згодом його розкритикувати. Сподіваюся, всі подивилися, тим більше, що він йде менше, ніж годину!

Нагадаю: це - екранізація оповідання, яке займає найбільший обсяг у моєму "Наближенні до Говарда Лавкрафта".

1) Головне, на що звертаєш увагу - це сентиментальна мотивація головного героя шукати виходу в надприродне. Героя оповідання мотивує жага знань; його мотивація є цілком інтелектуальною; він - студент-математик, якому на певному етапі стає тісно в межах університетської раціональності, через що він звертається до езотеричних знань: власне, це можна сказати про більшість героїв Лавкрафта. Натомість, герой фільму втратив у дитинстві сестру і тепер все життя намагається встановити з нею контакт шляхом певних нетрадиційних методів. Додамо і показовий факт: він - не математик, а бармен; власне, в той час як в оповіданні математика відіграє центральну роль (бо власне завдяки специфічній окультній геометрії стає можливим переміщення героя в інші світи - і Лавкрафт приділяє цьому дуже багато уваги), у фільмі цю тему взагалі викинули; герой фільму переміщується в потойбіччя, приймаючи наркотичні засоби (!). От і порівняйте оповідання з його екранізацією.

2) Всі герої Лавкрафта є тотально самотніми, це їхня видова ознака; проза Лавкрафта часто є розгорнутим описом тих станів, у які занурюється на самоті людина, якій нема з ким відкрито обговорити свої проблеми, страхи і т.д. В оповіданні "Сни у відьомському домі" лейтмотивом є недовіра та зверхнє ставлення головного героя до всіх інших; натомість, у фільмі він є перманентно залученим у певні інтерперсональні стосунки: він має найкращого друга та сестру, і ці люди його люблять; він також є членом спіритичного товариства, і ці люди до певного етапу підтримують та скеровують його пошуки. Для героїв Лавкрафта все це є сутнісно нехарактерним.

3) Дуже цікаво, що герой фільму постійно зберігає тверезий розсудок - навіть коли вживає наркотики. Основний сенс оповідання (і не лише цього, а більшості з них) Лавкрафта в тому, що герой час від часу втрачає над собою контроль і робить певні вчинки, про які нічого не пам'ятає. Ця розколотість особистості, ця задвоєність, яка супроводжується постійним марним намаганням реінтеграції - це дуже властиво для героїв Лавкрафта і, зокрема, для героя "Снів у відьомському домі". У фільмі на це навіть не робиться жодного натяку! Герой є цілком притомним навіть коли до нього приходить відьма, а він лежить в ліжку, скутий її чарами - ніби уві сні! І це при тому, що герой оповідання не просто "щось робить" уві сні, а буквально проходить темне посвячення в чаклуни, мандрує з відьмою до трону верховного бога лавкрафтівського пантеону, щоби поставити підпис у його книзі, краде й приносить у жертву людських немовлят і т.п.

4) Відьмі з оповідання не потрібно від героя нічого для самої себе. В неї і так усе є; принаймні, нічого іншого ми в Лавкрафта не бачимо. Вона приходить до героя через геометричну специфіку кімнати, в якій він оселився. Натомість, відьма з фільму - як і антагоністи більшості "моторошних" фільмів - знаходиться у певному аналозі ув'язнення в потойбіччі, і їй потрібні герой та його сестра, щоб звільнитися. Більше того, наприкінці фільму фаміліар відьми виїдає серце героя (це в книзі було), влізає всередину, бере контроль над його тілом і задоволено йде деінде зі словами на кшталт "ти так беріг це тіло, тепер піду його використовувати для грішних забав" (це нагадує аналогічну сцену з досить непоганого фільму жахів "Ключ від усіх дверей"). Що це взагалі таке? Як взагалі сценарист додумався до цього - важко навіть припустити. Чесно, я від цієї абсурдної сцени дуже сміявся.

5) У фільмі відьма не може увійти до церкви й витягує героя назовні за допомогою магії (це нагадує аналогічну сцену з фільму Тіма Бьортона про вершника без голови). Натомість, у всесвіті Лавкрафта взагалі нема християнського Бога!!! У кіно найкраще це показав Джон Карпентер - власне, у фільмі "Князь пітьми". Цікавим є й те, що у Лавкрафта є власний пантеон, але про нього ми з фільму взагалі нічого не дізнаємося (і це при тому, що в оповіданні герой мандрує містом не лише з відьмою та її фаміліаром, але й із її паном - з лавкрафтівським богом Ньярлатхотепом).

Про культурологічні висновки з цих спостережень я напишу трохи згодом.

Знайшов на ютубі канал певного поціновувача архітектури, який відвідує історичні будівлі та розповідає про них шось цікаве. Ось вам, вельмишановні, два відео про мої улюблені київські локації - Кирилівську церкву та Софійський собор. Гарні ролики якраз на той випадок, коли ти вже втомлений, і хочеться послухати/побачити щось цікаве та одночасно розважально-просте.

Ви жалкуєте про те, що розвалився Радянський Союз? Гадаю, що ні. Я теж - ні.

Ви жалкуєте про те, що впала Візантійська імперія? Я - ні. Проте гадаю, що чимало людей тут вже сказали б, що жалкують. А чому, власне?

Які у Вас головні асоціації з Візантією? Пригадую таке лайливе слово - візантійство. Коли в екранізації "Маріо і чарівника" головний герой хоче вказати на запопадливе лицемірство адміністрації готелю, він каже: "Що за візантійство!"

Сьогодні 29 травня, чергова річниця захоплення турками Константинополя. Чергова причина згадати слово "візантійство" та спитати в себе - а чи не по-візантійськи я мислю, говорю, дію? Дата падіння Константинополя - чудовий привід, щоби придивитися, чи нема в наших душах маленьких ментальних константинополів.

Зі святом вас, вельмишановні!

«XV століття було початком нової епохи. XX - її кінцем. В XV столітті людство ствердило себе. В ХХ столітті воно повстало проти себе. В XV столітті воно усумнилося в Бозі, в ХХ столітті - в собі. Людство вичерпало себе й свою віру в себе. Усумнившись в собі і, все ж таки намагаючись врятувати себе, воно палило людей в крематоріях, розстрілювало їх з автоматів, скидало на них бомби, міста обертало в руїни, виморювало країни голодом. Воно замикало мильйони людей в концтабори, і, обіцявши людям загальну ситість, годувало їх баландою. В вишках довкола оточених дротом концтаборів стояли кулемети. Ідея провини втратила свій індивідуальний характер. З особистої вона стала сукупною карою не особи і зробленого нею вчинку, а кляси, народу або організації. Людство більше не довіряло собі. В самознищенні воно шукало для себе порятунку.

XV століття, як і наш теперішній час, стояло на зламі двох епох. Бурхлива і непевна доба. Людство задихалось од бігу. Те, чим воно жило досі, загубило свою вартість; нове, що народжувалося, ще не виявило себе. Усе було невлаштоване. Люди жили на уламках старого, в руїнах століть, в хаосі повторюваних катастроф. Кризи стали ознакою часу.

Люди жили в спалених селах і знищених містах. Вони втратили віру батьків і віру в батьків, але вони не знали, до чого їх покликано. Пристрасність чекання змішувалась зі страхом. Вони прагнули нового й боялися його. Вони нищили й почували себе знищеними. Вперед вони йшли з пожадливо відкритими очима. Вони вдивлялися, але не бачили. Йшли в незнане. За обрієм перед ними могли одкритись пишні сади Гесперид з золотими яблуками, вже тут на землі здійснене царство Боже, або ж... чорне провалля в німе ніщо. Греблі були прорвані. Вода річок несла з собою кров, трупи і звуглілі уламки змитих мостів.

Що було робити поетові, який, подібно до нас, опинився, несподівано для себе, на роздоріжжі двох епох?»

(В. Домонтович, «Франсуа Війон»).

Вітаємо, друзі!
Вриваємося у боротьбу темряви та світла та запрошуємо на презентацію та розмову про нашу прийдешню (з хтонічного потойсвіття) книгу за упорядництвом Олександра Артамонова.

У товаристві авторки та оглядачки темної літератури Нати Гриценко у затишку «Закапелку» ми спробуємо збагнути всю неевклідову багатовимірність постаті Величного і Жахітного Г. Лавкрафта.

Де: книгарня «Закапелок», вул. Верхній Вал, 62
Коли: неділя, 9.06, 18:00

Книжку, між тим, можна передзамовити за посиланням!

Я, зачарований, ввійшов, і з купи книг
Дістав одну й тремтливо став читати:
Якби лиш зрозуміти їх я міг,
Її секрети мене б мали налякати.
Коли ж пішов шукать я продавця,
Знайшов лиш голос, що сміявся без кінця...

Як ті крихкі темні гриби, з темряви блекаутів ростуть переклади Говарда Лавкрафта. Ми теж вирішили не стояти надворі, а зайти в поцвілу бібліотеку його текстів, одібрати серед них ті, які відображають саму суть, і винести їх на мерехтливе світло недільної презентації. Запрошуємо поговорити про метра, до того ж не про Древніх богів, а про сучасних демонів, яких він бачив ще сто років тому, а ми жахаємося зустрічі з ними лише зараз. Давайте сядемо в коло, візьмемося за руки, і проведемо вечір, наближаючи геній Лавкрафта. Чекатимемо вас у Книгарні Zakapelok, і закликаємо прийти трохи раніш, аби встигнути заварити собі кави, бо це горня стане вашою єдиною зоною комфорту на весь вечір.

Шо ви, йдете на презентацію книги "Наближення до Говарда Лавкрафта"?
Нагадую, вона вже за півтори години, в Книгарні Zakapelok, на вул. Верхній Вал, 62.
Буде цікаво!

Дякую всім, хто вчора завітав на презентацію книги про Лавкрафта, ми ґрунтовно посиділи та обговорили чимало важливих питань.

https://youtu.be/4vhIFOrKLDU?si=av8cuNp_zeQNLKRh