Учора отримав це диво і з задоволенням трохи почитав (ну як "трохи" - книжечка сама по собі невеличка). Безперечні плюси - чудовий вступ від перекладача, і навіть ще кращий переклад, і не гірша підбірка творів Марсіліо Фічіно (хоча, чесно кажучи, я б чимось цікавішим замінив алхімічний трактат, невідомо ким написаний, бо можна було би принаймні першу українську збірку Фічіно укомплектувати лише текстами самого Фічіно - але дякую і за те, що є). Дуже гарне видання, зручний шрифт, приємний папір, досить симпатичні ілюстрації, на яких радісно відпочити очам.
Марсіліо Фічіно - це фактично засновник новочасного (прото)традиціоналізму - "прото", бо засновниками традиціоналізму в його повноцінній сучасній формі все ж є Ананда Кумарасвамі та Рене Ґенон. Головна заслуга Фічіно перед західним традиціоналізмом у тому, що саме він у добу Нового часу виробив специфічну форму відносин між різними традиціями, в межах якої наявність істини в інших традиціях НЕ заперечується, АЛЕ істинність інших традицій не є підставою для їх змішування чи для відмови від власної традиції (у випадку Фічіно - від традиції Західного християнства). Альтернативний, синкретичний підхід запропонував учень Фічіно, Джованні Піко делла Мірандола. З коренів Фічіно походять шляхетні Ґенон і Кумарасвамі, з коренів Піко - Блаватська, Реріх і т.п.
Марсіліо Фічіно дивовижний автор, якого варто знати і шанувати, і вихід українського перекладу його творів є дійсним святом для кожної людини з відповідними інтересами. Залишається лише сподіватися на те, що шановний перекладач не зупиниться лише на цих трьох невеличких трактатах - і що робота над Фічіно не завадить йому також тішити нас перекладами нових книжок Оссендовського.
Марсіліо Фічіно - це фактично засновник новочасного (прото)традиціоналізму - "прото", бо засновниками традиціоналізму в його повноцінній сучасній формі все ж є Ананда Кумарасвамі та Рене Ґенон. Головна заслуга Фічіно перед західним традиціоналізмом у тому, що саме він у добу Нового часу виробив специфічну форму відносин між різними традиціями, в межах якої наявність істини в інших традиціях НЕ заперечується, АЛЕ істинність інших традицій не є підставою для їх змішування чи для відмови від власної традиції (у випадку Фічіно - від традиції Західного християнства). Альтернативний, синкретичний підхід запропонував учень Фічіно, Джованні Піко делла Мірандола. З коренів Фічіно походять шляхетні Ґенон і Кумарасвамі, з коренів Піко - Блаватська, Реріх і т.п.
Марсіліо Фічіно дивовижний автор, якого варто знати і шанувати, і вихід українського перекладу його творів є дійсним святом для кожної людини з відповідними інтересами. Залишається лише сподіватися на те, що шановний перекладач не зупиниться лише на цих трьох невеличких трактатах - і що робота над Фічіно не завадить йому також тішити нас перекладами нових книжок Оссендовського.
🤩3
Forwarded from Видавництво РХ
Всупереч темряві й холоду, запрошуємо вас завітати на затишний вечір до «Закапелку» на презентацію нашої нової виплеканої книжки ✨
Разом із перекладачем Олександром Артамоновим ми поринемо у магічний світ-театр ранньомодерної Англії, засмакуємо текст бешкетного й мудрого Крістофера Марлоу і, можливо, трохи краще зрозуміємо, чому Шпенґлер охрестив європейську цивілізацію фаустівською.
Разом із перекладачем Олександром Артамоновим ми поринемо у магічний світ-театр ранньомодерної Англії, засмакуємо текст бешкетного й мудрого Крістофера Марлоу і, можливо, трохи краще зрозуміємо, чому Шпенґлер охрестив європейську цивілізацію фаустівською.
❤8
Чудова можливість зустрітися та обговорити "останні дні" Пізньої Осені Середньовіччя в один з останніх вечорів пізньої осені цього року.
❤3
Нарешті подивився "Довбуша". Кілька зауважень:
Олесь Санін (режисер) раніше збирався провести показ одразу після перемоги у війні, але передумав. Правильно зробив, бо якість фільму не відповідала б урочистості події.
Фільм добре показує, як самобутнього й цікавого режисера може засмоктати динамічна стилістика глобальної поп-культури. Перша асоціація - з ремейком "Бен Ґура" (2016) - щоправда, з того "Бен Ґура" я свого часу ледве осилив лише 15-20 хвилин.
Видно, що в режисера "Мамая" та "Поводиря" болять спалені крила митця, і іноді він намагається вплітати у свій новий фільм певні риси школи поетичного кіно. Хто теж дивився, той, мабуть, помітив, як Санін намагається використовувати деякі прийоми Юрія Іллєнка. Але справа навіть не в тім, що Санін не Іллєнко, а радше в тім, що Довбуш - не Мазепа. Виходить жалюгідно.
Взагалі породжує питання фільм, в якому шляхта це зло, а герої - це сільські жертви соціально-економічної експлуатації... Якщо додати до цього одновимірну глибину персонажів, одразу пригадується Іван Кавалерідзе (от тільки в класика-Кавалерідзе це елементи власного стилю, створювані ним майже сто років тому, а в "Довбуші" - у 2023 р. - це лише нудна сірість). Нарешті, Кавалерідзе творив кіно в УРСР, але Санін... Невже він сьогодні серйозно відстоює думку про те, що всі біди від клятих панів і т.д.? Намагання прив'язати до Довбуша сучасні контексти (мовляв, десь в абстракції - поза кадром і досвідом героїв фільму - може, й існують хороші поляки, але саме Довбуш живе на землі княгині, яка плете в Польщі політичні інтриги за російські гроші!!!) виглядає просто смішно.
Іншими словами, якщо ви не дивилися "Довбуша", можна спокійно жити далі - і дивитися натомість щось гарне. Наприклад, можете передивитися фільмографію Леоніда Осики, учнем якого колись вважав себе Олесь Санін. Звісно, для сучасного українського кіно це все одно дуже добре, але для чого дивитися "Довбуша", якщо є "Соломон Кейн" і "Хоробре серце"? Національне мистецтво виникає не з національних сюжетів, але з національного стилю.
Олесь Санін (режисер) раніше збирався провести показ одразу після перемоги у війні, але передумав. Правильно зробив, бо якість фільму не відповідала б урочистості події.
Фільм добре показує, як самобутнього й цікавого режисера може засмоктати динамічна стилістика глобальної поп-культури. Перша асоціація - з ремейком "Бен Ґура" (2016) - щоправда, з того "Бен Ґура" я свого часу ледве осилив лише 15-20 хвилин.
Видно, що в режисера "Мамая" та "Поводиря" болять спалені крила митця, і іноді він намагається вплітати у свій новий фільм певні риси школи поетичного кіно. Хто теж дивився, той, мабуть, помітив, як Санін намагається використовувати деякі прийоми Юрія Іллєнка. Але справа навіть не в тім, що Санін не Іллєнко, а радше в тім, що Довбуш - не Мазепа. Виходить жалюгідно.
Взагалі породжує питання фільм, в якому шляхта це зло, а герої - це сільські жертви соціально-економічної експлуатації... Якщо додати до цього одновимірну глибину персонажів, одразу пригадується Іван Кавалерідзе (от тільки в класика-Кавалерідзе це елементи власного стилю, створювані ним майже сто років тому, а в "Довбуші" - у 2023 р. - це лише нудна сірість). Нарешті, Кавалерідзе творив кіно в УРСР, але Санін... Невже він сьогодні серйозно відстоює думку про те, що всі біди від клятих панів і т.д.? Намагання прив'язати до Довбуша сучасні контексти (мовляв, десь в абстракції - поза кадром і досвідом героїв фільму - може, й існують хороші поляки, але саме Довбуш живе на землі княгині, яка плете в Польщі політичні інтриги за російські гроші!!!) виглядає просто смішно.
Іншими словами, якщо ви не дивилися "Довбуша", можна спокійно жити далі - і дивитися натомість щось гарне. Наприклад, можете передивитися фільмографію Леоніда Осики, учнем якого колись вважав себе Олесь Санін. Звісно, для сучасного українського кіно це все одно дуже добре, але для чого дивитися "Довбуша", якщо є "Соломон Кейн" і "Хоробре серце"? Національне мистецтво виникає не з національних сюжетів, але з національного стилю.
❤3
«Ніжно, як шелест крил, сей спів з хорів. Молільниці поникли головами. Мати Божа Оранта виступила з темені — тепер на неї упав промінь. Чорнющими скорботними очима дивилась на свій люд. З другого боку — кінний Юрій, а під копитами змій, корчійно хапаючи за древко списа полум’яною пащею. І далі — лагідні євангелісти, грізний св. Йоан, і сонми янголів, і все вище-вище, за архангельськими крилами, голубінь піднебесся — Бог Саваоф»
(Юрій Косач, "День гніву").
Пречудовий опис Софії Київської! Додаю кілька фотографій, зроблених мною влітку - тут, зокрема, видно, що "далі і все вище-вище, за архангельськими крилами" не "голубінь піднебесся", але золото нетварного світла, і не Саваоф, але Ісус Христос. Дійсно, в соборі є зображення Саваофа на блакитному тлі в оточенні ангелів (до речі, дозволю собі нагадати, що православні церкви всього світу споконвіку засуджують зображення Бога Отця, і що це, наскільки я розумію, значною мірою властиво українська єресь), але зображення це знаходиться на другому поверсі в місці другорядного значення, і з Орантою воно не утворює композиційну єдність. Власне, панна Олена (героїня роману) не могла би перевести погляд безпосередньо від Оранти до Саваофа. Гадаю, що автор просто трохи наплутав, бо писав роман в еміграції.
Зі святим Юрієм складніше - оскільки це небесний заступник Юрія Косача, мені складно уявити, що той міг переплутати; але кінну фігуру святого Юрія я не пам'ятаю і на своїх фотографіях не знаходжу. Гадаю, це чудовий привід навідатися до Собору святої Софії і відшукати це зображення, коли стане тепліше.
(Юрій Косач, "День гніву").
Пречудовий опис Софії Київської! Додаю кілька фотографій, зроблених мною влітку - тут, зокрема, видно, що "далі і все вище-вище, за архангельськими крилами" не "голубінь піднебесся", але золото нетварного світла, і не Саваоф, але Ісус Христос. Дійсно, в соборі є зображення Саваофа на блакитному тлі в оточенні ангелів (до речі, дозволю собі нагадати, що православні церкви всього світу споконвіку засуджують зображення Бога Отця, і що це, наскільки я розумію, значною мірою властиво українська єресь), але зображення це знаходиться на другому поверсі в місці другорядного значення, і з Орантою воно не утворює композиційну єдність. Власне, панна Олена (героїня роману) не могла би перевести погляд безпосередньо від Оранти до Саваофа. Гадаю, що автор просто трохи наплутав, бо писав роман в еміграції.
Зі святим Юрієм складніше - оскільки це небесний заступник Юрія Косача, мені складно уявити, що той міг переплутати; але кінну фігуру святого Юрія я не пам'ятаю і на своїх фотографіях не знаходжу. Гадаю, це чудовий привід навідатися до Собору святої Софії і відшукати це зображення, коли стане тепліше.
Свіжа радісна новина!
https://life.pravda.com.ua/culture/2023/11/22/257855/
PS. Пишуть, що прохід на найвищий ярус коштує лише 250 додаткових гривень.
https://life.pravda.com.ua/culture/2023/11/22/257855/
PS. Пишуть, що прохід на найвищий ярус коштує лише 250 додаткових гривень.
У 1677 році Олександр Тарасевич створив цикл гравюр, присвячених дванадцяти місяцям року. Оскільки на кожній з гравюр є латинський напис "Сонце у тому чи іншому сузір'ї", як-от на цій - "Sol in Sagittario", "Сонце у Стрільці", я вирішив, що цікавіше буде публікувати їх не першого числа кожного місяця, а за астрологічним календарем (астрологією я не цікавлюся, але заради такої справи ситуативно поцікавився). Тож сьогодні в нас Сонце у Стрільці!
Гравюру взяв з книги Дмитра Степовика "Українська гравюра бароко".
#Тарасевич_Розаріум
Гравюру взяв з книги Дмитра Степовика "Українська гравюра бароко".
#Тарасевич_Розаріум
❤2
Записки пана Власа
Нарешті подивився "Довбуша". Кілька зауважень: Олесь Санін (режисер) раніше збирався провести показ одразу після перемоги у війні, але передумав. Правильно зробив, бо якість фільму не відповідала б урочистості події. Фільм добре показує, як самобутнього…
Стосовно українського кіно - зроблю безкоштовну рекламу гарному журналу, який я сам виписую: вже можна оформити підписку на "Кіно-театр", журнал НаУКМА, який редагує Лариса Брюховецька.
На сайті ДП Преса ще нема, зате вже є на укрпошті. Ціна питання 225 грн на рік. Менше, ніж 1 гривня на день.
В останньому номері я бачив анонс, що наступний (перший номер 2024 року) буде присвячений "Тіням забутих предків" Параджанова... А ще там має бути, як я зрозумів, інтерв'ю з чудовим актором львівського театру Курбаса - з Олегом Цьоною.
На сайті ДП Преса ще нема, зате вже є на укрпошті. Ціна питання 225 грн на рік. Менше, ніж 1 гривня на день.
В останньому номері я бачив анонс, що наступний (перший номер 2024 року) буде присвячений "Тіням забутих предків" Параджанова... А ще там має бути, як я зрозумів, інтерв'ю з чудовим актором львівського театру Курбаса - з Олегом Цьоною.
✍1
Діва нерозумна. Фрагмент настінного розпису з церкви в с. Олександрівка Закарпатської обл. Копія худ. Ю. І. Хіміча. Взяв з книги П. М. Жолтовського "Монументальний живопис на Україні XVII-XVIII ст." - К.: Наукова думка, 1988.
І - як коментар до малюнку - вірш Миколи Зерова:
В п’яти немудрих дів євангельської притчі
Взяла ти посох свій і свій мандрівний світоч.
Весела і струнка, в вінку живих надій,
Ступила ти на шлях на зловорожий свій.
Ти ждала дивних див, героїв сутозлотих,
А дні текли сумні, у ненастанних сльотах,
Без ранків соняшних, без героїчних дій.
І згасли ранні сни, і догорів олій;
По краплі розійшлось чуття твоє багате.
На гордий дух лягли мандрівництво і втрати,
І от — настав твій час, і в той святочний час
Твій посох поламавсь і світоч твій погас.
І - як коментар до малюнку - вірш Миколи Зерова:
В п’яти немудрих дів євангельської притчі
Взяла ти посох свій і свій мандрівний світоч.
Весела і струнка, в вінку живих надій,
Ступила ти на шлях на зловорожий свій.
Ти ждала дивних див, героїв сутозлотих,
А дні текли сумні, у ненастанних сльотах,
Без ранків соняшних, без героїчних дій.
І згасли ранні сни, і догорів олій;
По краплі розійшлось чуття твоє багате.
На гордий дух лягли мандрівництво і втрати,
І от — настав твій час, і в той святочний час
Твій посох поламавсь і світоч твій погас.
❤2
Вчора я ходив на католицьку месу, яку проводили латинською мовою. Як же це дивовижно і красиво!
Відбувалося це в костелі святого Миколая на Великій Васильківській. Кияни чудово знають цей костел - раніше він виконував функцію органного залу, а потім в костелі була пожежа і орган згорів... А от костел досі стоїть, але складно йому стояти... Він старенький, руйнується, і за ним немає належного догляду. Ним володіє держава, державі зазвичай якось не на часі якісь там костели (і справа абсолютно не у війні - ви ж це знаєте не гірше за мене). Інша справа - якби костелом володіла релігійна громада, для якої він є не просто якоюсь там спорудою з інвентарним номером, але місцем, яке ці люди люблять і шанують. Я бачив католицькі храми у, скажімо, Франції, і там навіть у невеличких містечках (наприклад, в Осері, де жив Етьєн Жільсон) середньовічний собор в бездоганному стані. А в нас столичний костел, якому трохи більше ста років, вже скоро розсиплеться...
Словом, якщо є можливість, підпишіть, будь ласка, цю петицію, це займе пару хвилин, зате від Вашого підпису в кінцевому результаті може бути неабияка користь. Ну і, звісно, буду вдячний за репост, бо підписів поки що відносно небагато...
Красиве фото запозичив з інтернету, бо дуже поспішав - спочатку на месу, потім - з меси.
Відбувалося це в костелі святого Миколая на Великій Васильківській. Кияни чудово знають цей костел - раніше він виконував функцію органного залу, а потім в костелі була пожежа і орган згорів... А от костел досі стоїть, але складно йому стояти... Він старенький, руйнується, і за ним немає належного догляду. Ним володіє держава, державі зазвичай якось не на часі якісь там костели (і справа абсолютно не у війні - ви ж це знаєте не гірше за мене). Інша справа - якби костелом володіла релігійна громада, для якої він є не просто якоюсь там спорудою з інвентарним номером, але місцем, яке ці люди люблять і шанують. Я бачив католицькі храми у, скажімо, Франції, і там навіть у невеличких містечках (наприклад, в Осері, де жив Етьєн Жільсон) середньовічний собор в бездоганному стані. А в нас столичний костел, якому трохи більше ста років, вже скоро розсиплеться...
Словом, якщо є можливість, підпишіть, будь ласка, цю петицію, це займе пару хвилин, зате від Вашого підпису в кінцевому результаті може бути неабияка користь. Ну і, звісно, буду вдячний за репост, бо підписів поки що відносно небагато...
Красиве фото запозичив з інтернету, бо дуже поспішав - спочатку на месу, потім - з меси.
✍3
Forwarded from Видавництво РХ
Лампово посиділи з колегами і друзями, які завітали на презентацію "Трагічної історії доктора Фауста". Як герой п'єси, так і її автор були яскравими постатями переламної доби. Йоганн Фауст став свідком відкриття Америки та створення друкарського верстату. Крістофер Марлоу ледь-ледь не дотягнув до виходу розенкрейцерських маніфестів. Там було, що обговорити, тож ми провели вечір за грою в бісер, а потім учасники змогли також придбати примірник книги з автографом чудового перекладача Олександра Артамонова. Щиро дякуємо Книгарні Zakapelok за атмосферу, Романові Гардашуку за модерацію, Поліні Гоч за світлини, а також усім, хто брав участь у підготовці та проведенні презентації. Ми хочемо ще таких зустрічей!
P.S. А хто замовляв книгу і ще не отримав - напишіть, будь ласка, в приват, ми вже почали розсилку.
P.P.S. А хто не замовляв досі - ризикові люди...
P.S. А хто замовляв книгу і ще не отримав - напишіть, будь ласка, в приват, ми вже почали розсилку.
P.P.S. А хто не замовляв досі - ризикові люди...
❤3🤩1