Сложно, но интересно
1700 год открыта “странная комета”, которой позже оказалась планета Уран. Но! Ее орбита не соответствовала законам гравитации Ньютона. Нужен новый закон гравитации? Но! Старый отлично работает! Возможно, есть другая планета, которую мы еще не обнаружили, и она влияет на орбиту Урана? Двое математиков решили посчитать, где находится объект, который влияет на Уран и так мы познакомились с Нептуном. Но! Вместе Нептун и Уран, согласно данным, снова не вписывались в закон гравитации. Ищем следующую планету - планету Х. С начала 1900 систематически исследовали небо в ее поисках. 1930 - нашли Плутон. НО! Много лет спустя оказалось, что Плутон не соответствует ни по массе, ни по размерам для того чтобы влиять на орбиты Нептуна и Урана. 1993 - любопытный математик выяснил, что собранные данные с 1895 по 1905 годы определенными телескопами были неточными и никакая дополнительная планета не нужна. Законы гравитации работали нормально с Нептуном и Ураном без планеты Х. Фух! Законы работают. Данные собираются и обрабатываются.
Вместе с этой историей с 1800 орбита Меркурия тоже вызвала подозрения. Не соответствовала законам Ньютона, как вы догадались. Все, ясно-понятно, видели-проходили, там есть планета. Данные были точны в этот раз. Значит какая-то планета воздействует на орбиту Меркурия. Назвали планету Вулкан. Искали, не нашли. И только благодаря 1916 году с любимой теорией относительности Эйнштейна выясняется - барабанная дробь - у источника сиииильной гравитации законы Ньютона не работают. Поэтому рядом с сильной гравитацией Солнца Меркурий не плясал под дудку Ньютона.
Астрономия тема мне чужая, но эта история, которую я вам пересказала выше, что-то мне напомнила. Исследования поведения, чувств, реакций, взаимодействий людей такая же сложная и запутанная драма. Кто виноват и в чем причина? Это мама? Это гены? Это мама и гены? Это само собой получилось? В чем причина того, что происходит так или иначе в жизни человека? Кто лучше знает? Фрейд или фМРТ?
Жизнь сложная, но интересная. И как говорит популяризатор науки, у которого я подслушала про все это безумие с гравитацией и планетами, Нил Тайсон: “Keep looking up!” Я бы перефразировала “Keep looking inside!”
1700 год открыта “странная комета”, которой позже оказалась планета Уран. Но! Ее орбита не соответствовала законам гравитации Ньютона. Нужен новый закон гравитации? Но! Старый отлично работает! Возможно, есть другая планета, которую мы еще не обнаружили, и она влияет на орбиту Урана? Двое математиков решили посчитать, где находится объект, который влияет на Уран и так мы познакомились с Нептуном. Но! Вместе Нептун и Уран, согласно данным, снова не вписывались в закон гравитации. Ищем следующую планету - планету Х. С начала 1900 систематически исследовали небо в ее поисках. 1930 - нашли Плутон. НО! Много лет спустя оказалось, что Плутон не соответствует ни по массе, ни по размерам для того чтобы влиять на орбиты Нептуна и Урана. 1993 - любопытный математик выяснил, что собранные данные с 1895 по 1905 годы определенными телескопами были неточными и никакая дополнительная планета не нужна. Законы гравитации работали нормально с Нептуном и Ураном без планеты Х. Фух! Законы работают. Данные собираются и обрабатываются.
Вместе с этой историей с 1800 орбита Меркурия тоже вызвала подозрения. Не соответствовала законам Ньютона, как вы догадались. Все, ясно-понятно, видели-проходили, там есть планета. Данные были точны в этот раз. Значит какая-то планета воздействует на орбиту Меркурия. Назвали планету Вулкан. Искали, не нашли. И только благодаря 1916 году с любимой теорией относительности Эйнштейна выясняется - барабанная дробь - у источника сиииильной гравитации законы Ньютона не работают. Поэтому рядом с сильной гравитацией Солнца Меркурий не плясал под дудку Ньютона.
Астрономия тема мне чужая, но эта история, которую я вам пересказала выше, что-то мне напомнила. Исследования поведения, чувств, реакций, взаимодействий людей такая же сложная и запутанная драма. Кто виноват и в чем причина? Это мама? Это гены? Это мама и гены? Это само собой получилось? В чем причина того, что происходит так или иначе в жизни человека? Кто лучше знает? Фрейд или фМРТ?
Жизнь сложная, но интересная. И как говорит популяризатор науки, у которого я подслушала про все это безумие с гравитацией и планетами, Нил Тайсон: “Keep looking up!” Я бы перефразировала “Keep looking inside!”
❤1
Свои имена
Для взаимодействия с реальностью, люди всю свою историю пытались ее осознать. В развитии речи важно было давать явлениям названия, тогда мы эффективнее сотрудничали друг с другом и развивались.
Намеренное искажение реальности - преступление против здравого рассудка. Когда мама с отекшими глазами говорит ребенку "я не плакала", когда супруг после свидания с новой девушкой говорит, что задержался на работе, когда отрицая диагноз, человек говорит, что само пройдет, когда агрессию называют защитой. Подправив краски реальности, размыв фокус, переведя внимание, туда, где глазу приятнее, нам становится легче. Не нужно принимать, что ты не справляешься, что любви больше нет, что нужно начинать лечение, что идет война. Можно сбежать туда, где легче - в мир фантазий. Посадить себя на цепь случайных событий.
Психотерапевтический процесс - опасная штука. Вы начинаете видеть реальность. Но не в этом главная опасность, а в том, что развидеть не получится. Осмелиться называть вещи своими именами удел тех, кто рискует брать ответвственность за свою жизнь в реальности, а не в мире фантазий.
"Каждый человек должен определить для себя, какое количество правды он сможет вынести" - писал Ирвин Ялом в своей книге "Когда Ницше плакал".
Осмеливайтесь. Я знаю цену, которую платила за то, что уже не могу развидеть. Но это цена свободы.
Для взаимодействия с реальностью, люди всю свою историю пытались ее осознать. В развитии речи важно было давать явлениям названия, тогда мы эффективнее сотрудничали друг с другом и развивались.
Намеренное искажение реальности - преступление против здравого рассудка. Когда мама с отекшими глазами говорит ребенку "я не плакала", когда супруг после свидания с новой девушкой говорит, что задержался на работе, когда отрицая диагноз, человек говорит, что само пройдет, когда агрессию называют защитой. Подправив краски реальности, размыв фокус, переведя внимание, туда, где глазу приятнее, нам становится легче. Не нужно принимать, что ты не справляешься, что любви больше нет, что нужно начинать лечение, что идет война. Можно сбежать туда, где легче - в мир фантазий. Посадить себя на цепь случайных событий.
Психотерапевтический процесс - опасная штука. Вы начинаете видеть реальность. Но не в этом главная опасность, а в том, что развидеть не получится. Осмелиться называть вещи своими именами удел тех, кто рискует брать ответвственность за свою жизнь в реальности, а не в мире фантазий.
"Каждый человек должен определить для себя, какое количество правды он сможет вынести" - писал Ирвин Ялом в своей книге "Когда Ницше плакал".
Осмеливайтесь. Я знаю цену, которую платила за то, что уже не могу развидеть. Но это цена свободы.
❤1
Если из-за войны вы сами или ваши близкие нуждаются в психотерапевтической поддержке, готова взять одного социального клиента на 4 консультации. «Социальный» здесь значит бесплатно. Не игнорируйте предложение о помощи, когда она нужна.
❤1
Емоції
Вже писала раніше про це і багато говорила, але повторюся. Емоції надають контекст реальності. Ми відчуваємо, що відбувається з середовищем завдяки емоційній відповіді. Чому в одному приміщенні нам спокійно, а в іншому страшно? З однією людиною легко, а з іншою ми закриваємося? Це все завдяки емоціям.
Люди страждають на різні розлади, в основі яких є невідповідна середовищу чи подіям емоційна реакція. Але тут про інше.
Ви нормальна людина, якщо сумуєте за втраченим, злитеся через заподіяне насилля, радієте здобутому, маєте цікавість до нового чи відчуваєте огиду до огидного. Часто емоційна реакція є відповідною обставинам і її не треба позбуватися в будь-який спосіб. Ви вмієте злитися, сумувати, відчувати огиду, радість або цікавість не просто так. Це ваш звя'зок з реальністю.
Вам не має бути завжди приємно, якщо ви досі живите на цьому світі. Будьте добрими та чуйними до себе. Більше собі довіряйте.
Тримаймося!
Вже писала раніше про це і багато говорила, але повторюся. Емоції надають контекст реальності. Ми відчуваємо, що відбувається з середовищем завдяки емоційній відповіді. Чому в одному приміщенні нам спокійно, а в іншому страшно? З однією людиною легко, а з іншою ми закриваємося? Це все завдяки емоціям.
Люди страждають на різні розлади, в основі яких є невідповідна середовищу чи подіям емоційна реакція. Але тут про інше.
Ви нормальна людина, якщо сумуєте за втраченим, злитеся через заподіяне насилля, радієте здобутому, маєте цікавість до нового чи відчуваєте огиду до огидного. Часто емоційна реакція є відповідною обставинам і її не треба позбуватися в будь-який спосіб. Ви вмієте злитися, сумувати, відчувати огиду, радість або цікавість не просто так. Це ваш звя'зок з реальністю.
Вам не має бути завжди приємно, якщо ви досі живите на цьому світі. Будьте добрими та чуйними до себе. Більше собі довіряйте.
Тримаймося!
❤1👍1
Сади
Коли почалася війна в 2014 році, ми з дітьми поїхали на західну частину України, потім за місяць повернулися. Я не знала, чи ми залишимося вдома, чи знову будемо їхати і куди. Тоді я ще була віруючою і прочитала щось в біблії, що проінтерпретувала собі як те, що треба садити сади, де ти зараз живеш. Ще простіше – треба ЖИТИ, де опинився. Ну, і я посадила клумбу. Ту клумбу доглядає хтось інший сьогодні.
Зараз ми з дітьми далеко від дому. Скоро вже буде місяць, як поїхали. В дорозі ми з ними домовилися, що ми будемо хотіти додому, але ЖИТИ будемо так, ніби ми тут назавжди.
Ми будемо вчитися. Всі втрьох. Я буду працювати. Ми будемо будувати побут і відтворювати нашу звичну рутину, наскільки це нам вдається.
Така позиція зекономила нам купу часу та нервів. Ми не виртачали свій ресурс на невизначеність. Я знала, що якщо я зможу повернутися додому, але весь свій час витратила на те, щоб ЖИТИ тут, я нічого не втрачу. Але якщо я буду ЖИТИ вдома в своїх думках, то я мало що можу реалізувати тут.
Ми не вдома, але в нас з дітьми вже є своя рутина, свої маленькі перемоги і свої острівки безпеки, які ми собі створили.
Ми садимо тут свій сад, навіть якщо не побачимо і не зберемо плоди. Ми хочемо додому і миру для нашої землі, разом з тим, нам важливо ЖИТИ там, де ми опинилися.
Коли почалася війна в 2014 році, ми з дітьми поїхали на західну частину України, потім за місяць повернулися. Я не знала, чи ми залишимося вдома, чи знову будемо їхати і куди. Тоді я ще була віруючою і прочитала щось в біблії, що проінтерпретувала собі як те, що треба садити сади, де ти зараз живеш. Ще простіше – треба ЖИТИ, де опинився. Ну, і я посадила клумбу. Ту клумбу доглядає хтось інший сьогодні.
Зараз ми з дітьми далеко від дому. Скоро вже буде місяць, як поїхали. В дорозі ми з ними домовилися, що ми будемо хотіти додому, але ЖИТИ будемо так, ніби ми тут назавжди.
Ми будемо вчитися. Всі втрьох. Я буду працювати. Ми будемо будувати побут і відтворювати нашу звичну рутину, наскільки це нам вдається.
Така позиція зекономила нам купу часу та нервів. Ми не виртачали свій ресурс на невизначеність. Я знала, що якщо я зможу повернутися додому, але весь свій час витратила на те, щоб ЖИТИ тут, я нічого не втрачу. Але якщо я буду ЖИТИ вдома в своїх думках, то я мало що можу реалізувати тут.
Ми не вдома, але в нас з дітьми вже є своя рутина, свої маленькі перемоги і свої острівки безпеки, які ми собі створили.
Ми садимо тут свій сад, навіть якщо не побачимо і не зберемо плоди. Ми хочемо додому і миру для нашої землі, разом з тим, нам важливо ЖИТИ там, де ми опинилися.
❤16🥰2
Ролі
Як поводять себе люди в періоди катастрофи чи війни. Спостереження не мої, а Себаст`яна Юнгера. Хоча, я також подібне вже бачила.
Поведінка в період катастрофи чи війни пов`язана з ризиком. Чоловіки і жінки ризикують по-різному.
Першими в страшних кризах проявляють себе чоловіки, які мають агресивну форму взаємодії: ніякого співчуття (і це виправдано), швидкі та рішучі дії, чіткі інструкції для інших, допомога незнайомцям. Чоловіки схильні спонтанно ризикувати власним життям, особливо, якщо хтось це бачить.
Жінки, ймовірно, мають сильно розвинуте відчуття співпереживання емоційному стану іншого. Вони здатні до героїчних вчинків, про які ніхто не дізнається, виходячи з моральних і етичних принципів. Наприклад, жінка прихистить в себе чужих дітей, бо не хоче, щоб її власні діти жили в світі, де вони можуть бути позбавлені дому.
В “періоди виживання” важливі два типи лідерства: перший, де мало слів і рішучі дії, який змінюється другим типом лідерства, який орієнтований на емоції, підтримку і здатність чекати. Перші по чоловічому типу реакцій, другі - жіночому.
І тут важливе зауваження. Ці ролі виконуються в групі навіть, якщо вона складається суто з жінок, або суто чоловіків. Лідерські позиції займають не по гендерній ролі, а по потребі.
Якщо ви знайшли себе в описаних портретах, і належите до першого типу, то коли відчуєте себе з часом неважливим і самотнім, дозвольте іншим потурбуватися про вас. Щодо другого типу: ваша роль неймовірно важлива, бо ви здатні на геройство навіть без визнання, і можете зберегти цінності та підтримати тих, хто зневірюється.
Моя власна аналогія: перші, як іскри або cірники, а другі - вугілля.
Всі ці ролі рівноцінні. Будьте добрими до себе і обережними щодо критики вчинків інших, вам ще ці інші дуже знадобляться. Ми не Мауглі та потрібні одне одному.
Як поводять себе люди в періоди катастрофи чи війни. Спостереження не мої, а Себаст`яна Юнгера. Хоча, я також подібне вже бачила.
Поведінка в період катастрофи чи війни пов`язана з ризиком. Чоловіки і жінки ризикують по-різному.
Першими в страшних кризах проявляють себе чоловіки, які мають агресивну форму взаємодії: ніякого співчуття (і це виправдано), швидкі та рішучі дії, чіткі інструкції для інших, допомога незнайомцям. Чоловіки схильні спонтанно ризикувати власним життям, особливо, якщо хтось це бачить.
Жінки, ймовірно, мають сильно розвинуте відчуття співпереживання емоційному стану іншого. Вони здатні до героїчних вчинків, про які ніхто не дізнається, виходячи з моральних і етичних принципів. Наприклад, жінка прихистить в себе чужих дітей, бо не хоче, щоб її власні діти жили в світі, де вони можуть бути позбавлені дому.
В “періоди виживання” важливі два типи лідерства: перший, де мало слів і рішучі дії, який змінюється другим типом лідерства, який орієнтований на емоції, підтримку і здатність чекати. Перші по чоловічому типу реакцій, другі - жіночому.
І тут важливе зауваження. Ці ролі виконуються в групі навіть, якщо вона складається суто з жінок, або суто чоловіків. Лідерські позиції займають не по гендерній ролі, а по потребі.
Якщо ви знайшли себе в описаних портретах, і належите до першого типу, то коли відчуєте себе з часом неважливим і самотнім, дозвольте іншим потурбуватися про вас. Щодо другого типу: ваша роль неймовірно важлива, бо ви здатні на геройство навіть без визнання, і можете зберегти цінності та підтримати тих, хто зневірюється.
Моя власна аналогія: перші, як іскри або cірники, а другі - вугілля.
Всі ці ролі рівноцінні. Будьте добрими до себе і обережними щодо критики вчинків інших, вам ще ці інші дуже знадобляться. Ми не Мауглі та потрібні одне одному.
❤19
Своє життя
Я відкрила запис для клієнтів, коли відчула, що достатньо стабілізувалася і забезпечила своїх дітей усім необхідним. Звичайно, я очікувала, що більшість запитів будуть пов'язані зі станами чи проблемами спричиненими війною. Проте, багато моїх клієнтів зверталися з проблемами, які були в їхньому житті й до війни.
Відчуваю важливість нагадати собі та вам, що в нас є своє життя і ми потребуємо піклування про себе і свої потреби. В нас залишилися наші особисті речі, які потребують уваги, сил та часу.
Піклування про себе так, як це можливо зараз – це не прояв егоїзму чи байдужості до інших. Це не означає, що ви для себе нормалізували неприйнятні події. Ви не забули про жертви. Ви не на стороні ворога. Ви на своій стороні. Ви входите в коло тих, про кого маєте дбати зараз.
Якщо є кого обійняти зараз, обійміть. І зробіть для себе щось добре сьогодні.
Я відкрила запис для клієнтів, коли відчула, що достатньо стабілізувалася і забезпечила своїх дітей усім необхідним. Звичайно, я очікувала, що більшість запитів будуть пов'язані зі станами чи проблемами спричиненими війною. Проте, багато моїх клієнтів зверталися з проблемами, які були в їхньому житті й до війни.
Відчуваю важливість нагадати собі та вам, що в нас є своє життя і ми потребуємо піклування про себе і свої потреби. В нас залишилися наші особисті речі, які потребують уваги, сил та часу.
Піклування про себе так, як це можливо зараз – це не прояв егоїзму чи байдужості до інших. Це не означає, що ви для себе нормалізували неприйнятні події. Ви не забули про жертви. Ви не на стороні ворога. Ви на своій стороні. Ви входите в коло тих, про кого маєте дбати зараз.
Якщо є кого обійняти зараз, обійміть. І зробіть для себе щось добре сьогодні.
❤23
Шкодувати
Якщо ви колись про щось шкодували, це свідчить про те, що вам більше 5 років, ви не соціопат і не маєте уражень мозку, які заблокували цю емоцію. Шкодують всі (окрім цих трьох категорій людей, які я вже згадала вище).
Даніель Пінк виділив чотири основні категорії, про які ми шкодуємо. Звучать вони так:
1. "Якби я тоді завершив ту справу..."
2. "Якби я тоді ризикнув/спробував..."
3. "Якби я тоді вчинив правильно..."
4. "Якби я тоді спробував відновити стосунки..."
Здорові дорослі люди шкодують про те, що зробили або чого не зробили, і це життєво необхідне відчуття. Воно допомагає нам задовільняти потреби в стабільності, виправданому ризику, необхідності робити морально правильні вчинки і зберігати зв'язок зі значими близькими.
Я не хочу зараз розбирати виключення, коли шкодувати не треба. Але якщо ви зараз про щось шкодуєте, можливо час діяти інакше. Ви не зміните минулого, але у вас є ваше "зараз".
Якщо ви колись про щось шкодували, це свідчить про те, що вам більше 5 років, ви не соціопат і не маєте уражень мозку, які заблокували цю емоцію. Шкодують всі (окрім цих трьох категорій людей, які я вже згадала вище).
Даніель Пінк виділив чотири основні категорії, про які ми шкодуємо. Звучать вони так:
1. "Якби я тоді завершив ту справу..."
2. "Якби я тоді ризикнув/спробував..."
3. "Якби я тоді вчинив правильно..."
4. "Якби я тоді спробував відновити стосунки..."
Здорові дорослі люди шкодують про те, що зробили або чого не зробили, і це життєво необхідне відчуття. Воно допомагає нам задовільняти потреби в стабільності, виправданому ризику, необхідності робити морально правильні вчинки і зберігати зв'язок зі значими близькими.
Я не хочу зараз розбирати виключення, коли шкодувати не треба. Але якщо ви зараз про щось шкодуєте, можливо час діяти інакше. Ви не зміните минулого, але у вас є ваше "зараз".
❤10👍7
Як жити після Бучі
Як жити в світі, в якому можливі такі звірства? Чому світ не реагує швидко і жорстко? Що відбувається з людьми в окупації сьогодні? Чи маємо ми змогу це закінчити? Як помститися? Як відновити справедливість?
Важко жити життя і виконувати щоденні обов`язки, коли ці питання лишаються без відповіді. І де ту відповідь знайти?
Сильна злість, гнів, страх, розпач, апатія, зневіра. Це лише кілька з можливих емоцій, які ми переживаємо після того, що побачили і продовжуємо отримувати страшні новини.
Ми реагуємо відповідно до реальності, неприйнятної реальності. Це не такий світ, де можуть зростати наші діти, де можна бути в гармонії з собою та іншими. Наші емоції протестують. Події, які спричинила війна, йдуть проти наших цінностей та мрій. Світ, який кожен з нас будував, цінності, яким ми слідували, повністю заперечують знущання та вбивства, жорстокість яких не вкладається в голові.
Щоб знайти в собі сили жити зараз, згадайте про свої цінності. Вони зараз для багатьох стали очевидними. Спробуйте зробити те, що відповідає вашим цінностям. "Жити" зараз не означає нормалізувати реальність. Не означає це й те, що нам байдуже. "Жити" зараз означає продовжувати творити світ, в якому ми будемо розвиватися достойно і вільно. Обійміть дітей та близьких, розділіть свою вечерю з друзями, робіть роботу, яку можете. І дбайте про себе. Ви - частинка світла зараз.
І з мого улюбленого научпопу: всесвіт замерзне і згасне, коли останній фотончик перестане рухатися в просторі і часі. Світіть, рухайтеся, будьте! Темряви зараз забагато. Світло і тепло потрібні як ніколи.
Як жити в світі, в якому можливі такі звірства? Чому світ не реагує швидко і жорстко? Що відбувається з людьми в окупації сьогодні? Чи маємо ми змогу це закінчити? Як помститися? Як відновити справедливість?
Важко жити життя і виконувати щоденні обов`язки, коли ці питання лишаються без відповіді. І де ту відповідь знайти?
Сильна злість, гнів, страх, розпач, апатія, зневіра. Це лише кілька з можливих емоцій, які ми переживаємо після того, що побачили і продовжуємо отримувати страшні новини.
Ми реагуємо відповідно до реальності, неприйнятної реальності. Це не такий світ, де можуть зростати наші діти, де можна бути в гармонії з собою та іншими. Наші емоції протестують. Події, які спричинила війна, йдуть проти наших цінностей та мрій. Світ, який кожен з нас будував, цінності, яким ми слідували, повністю заперечують знущання та вбивства, жорстокість яких не вкладається в голові.
Щоб знайти в собі сили жити зараз, згадайте про свої цінності. Вони зараз для багатьох стали очевидними. Спробуйте зробити те, що відповідає вашим цінностям. "Жити" зараз не означає нормалізувати реальність. Не означає це й те, що нам байдуже. "Жити" зараз означає продовжувати творити світ, в якому ми будемо розвиватися достойно і вільно. Обійміть дітей та близьких, розділіть свою вечерю з друзями, робіть роботу, яку можете. І дбайте про себе. Ви - частинка світла зараз.
І з мого улюбленого научпопу: всесвіт замерзне і згасне, коли останній фотончик перестане рухатися в просторі і часі. Світіть, рухайтеся, будьте! Темряви зараз забагато. Світло і тепло потрібні як ніколи.
❤18👏4👍1
Ефект синіх точок
Я до вас з експериментами.
Дослідники попросили учасників одного експерименту натиснути кнопочку, коли на екрані з'являються сині точки. Синіх та фіолетових точок на початку експерименту на екрані була рівна кількість і учасники легко їх розрізняли. Потім потрошки колір точок змінювався, але учасники намагалися все одно вирізняти сині точки. Драматичність цього експерименту полягає в тому, що навіть коли точки вже всі були різного відтінку фіолетового, учасники все одно бачили сині.
Якщо точки заміняли текстом, наприклад, необхідно розпізнати текст, який містить грубі послання та текст з нейтральним посланням, то в серії таких текстів, вже коли всі тексти містили лише нейтральні послання, учасники бачили в них і грубі.
Отаке от когнітивне викривлення. Ми можемо бачити загрозу, навіть коли її вже немає, чути приниження, коли нас вже не принижують, підкреслювати негатив, навіть, коли ситуація об'єктивно позитивна для нас.
Я знаю, що є ситуації, коли мені ввижаються сині точки, коли всі вони насправді давно фіолетові.
Поменше викривлень нам всім, або хоча б моментів сили, щоб подивитися на “екран з точками”, ніби вперше. Як в тій казці - може король насправді голий?
Я до вас з експериментами.
Дослідники попросили учасників одного експерименту натиснути кнопочку, коли на екрані з'являються сині точки. Синіх та фіолетових точок на початку експерименту на екрані була рівна кількість і учасники легко їх розрізняли. Потім потрошки колір точок змінювався, але учасники намагалися все одно вирізняти сині точки. Драматичність цього експерименту полягає в тому, що навіть коли точки вже всі були різного відтінку фіолетового, учасники все одно бачили сині.
Якщо точки заміняли текстом, наприклад, необхідно розпізнати текст, який містить грубі послання та текст з нейтральним посланням, то в серії таких текстів, вже коли всі тексти містили лише нейтральні послання, учасники бачили в них і грубі.
Отаке от когнітивне викривлення. Ми можемо бачити загрозу, навіть коли її вже немає, чути приниження, коли нас вже не принижують, підкреслювати негатив, навіть, коли ситуація об'єктивно позитивна для нас.
Я знаю, що є ситуації, коли мені ввижаються сині точки, коли всі вони насправді давно фіолетові.
Поменше викривлень нам всім, або хоча б моментів сили, щоб подивитися на “екран з точками”, ніби вперше. Як в тій казці - може король насправді голий?
❤20
Хочете знати секрет невпевненості в собі? Впевнені?
Як збити людину з пантелику, змусити сумніватися у власних бажаннях та реальності, а може навіть звести з розуму? Перепитуйте в неї регулярно “впевнений?”
- Я не хочу зараз їсти.
- Впевнений? Може трошки перекусиш?
- Мені подобається ця ідея.
- Впевнений? Може розглянути й інші?
- Я візьму теплий одяг.
- Впевнений? Зараз досить тепло.
Ось вам безкоштовний воркшоп з викорінення впевненості у вашому соціумі: змушуйте людей сумніватися в своїх відчуттях та бажаннях. Трохи газлайтингу і справа зроблена. Перед вами людина, яка буде сумніватися в тому, що хоче їсти на сніданок. Про життєві цінності й цілі можете вже не турбуватися - людина про них забуде надовго.
Ну, й починайте з дитинства. Перепитуйте дитину багато разів і ставте під сумнів її думки і почуття. Отримаєте невпевнену людину, яка буде плисти за течією сумнівів все своє тривожне життя.
Чекайте, це ж все було вже. Це було в нашому дитинстві. “Впевнений?” - звучить майже в кожній близькій розмові й зараз.
Ви впевнені, що хочете поширення цієї епідемії газлайтингу далі? Тоді ви знаєте, що робити.
Як збити людину з пантелику, змусити сумніватися у власних бажаннях та реальності, а може навіть звести з розуму? Перепитуйте в неї регулярно “впевнений?”
- Я не хочу зараз їсти.
- Впевнений? Може трошки перекусиш?
- Мені подобається ця ідея.
- Впевнений? Може розглянути й інші?
- Я візьму теплий одяг.
- Впевнений? Зараз досить тепло.
Ось вам безкоштовний воркшоп з викорінення впевненості у вашому соціумі: змушуйте людей сумніватися в своїх відчуттях та бажаннях. Трохи газлайтингу і справа зроблена. Перед вами людина, яка буде сумніватися в тому, що хоче їсти на сніданок. Про життєві цінності й цілі можете вже не турбуватися - людина про них забуде надовго.
Ну, й починайте з дитинства. Перепитуйте дитину багато разів і ставте під сумнів її думки і почуття. Отримаєте невпевнену людину, яка буде плисти за течією сумнівів все своє тривожне життя.
Чекайте, це ж все було вже. Це було в нашому дитинстві. “Впевнений?” - звучить майже в кожній близькій розмові й зараз.
Ви впевнені, що хочете поширення цієї епідемії газлайтингу далі? Тоді ви знаєте, що робити.
😢15❤8👍6
Свідки
Майкл Уайт, який започаткував метод наративної терапії, в своїй роботі з клієнтами використовував техніку, яка потребувала наявності свідка. З дотриманням домовленостей конфіденційності терапевтичного процесу в певний період терапій Майкл запрошував свідка, який сидів в кабінеті та слухав розмову терапевта та клієнта, а потім свідок мав змогу переказати власні спостереження за масштабом ідентичності клієнта. Переважно свідками ставали ті люди, які мали схожі життєві виклики і завершили терапію.
Які можливості відкривало використання свідків в терапії власне для клієнта:
- знову стати “видимим” для суспільства;
- пережити визнання заяви про ідентичність;
- відчути підтвердження справжності цих заяв про ідентичність;
- втрутитися в хід власних життєвих історій і бути в гармонії з тим, що насправді має цінність.
Такі сесії ставали часто ключовими. Люди отримували зворотній зв'язок і підтвердження власної цінності, шляху, який вони пройшли, підкреслення важливих рис характеру, які вони могли в собі не помічати.
Навіть якщо ви зараз не маєте такого видатного психотерапевта як Майкл Уайт, ви можете взагалі не бути в терапії, я хочу вам передати значення наявності в житті “свідків ідентичності”.
Ми бачимо шляхи інших. Ми всі є свідками чужих життів. Ми потребуємо свідків нашої ідентичності й можемо визнати ідентичність інших.
Часто за проявами втоми, невизначеності, розгубленості, тривоги, в тіні буденності ховається відвага, сила, незламніть, рішучість, яка потребує тих, хто може її розгледіти.
В якийсь період терапії, переважно, коли запит опрацьовано, я перечитую клієнтам записи перших консультацій, виступаючи свідком їхнього шляху. В такі моменти інколи важко стримати сльози, але це визнання тієї прекрасної особистості, яка, пройшовши складний шлях, тепер знає, що може довіряти собі в майбутньому. Що складні періоди життя не про поразку та слабкість, а про цінності, якими керуєшся незважаючи на виклики цього життя.
Не бійтеся ділитися визнанням прекрасної ідентичності іншої людини. Особисто для мене свідки мого життєвого шляху ставали опорою і підтримкою для того, щоб сміливо рухатися в майбутнє.
Приймайте визнання від інших. І не цурайтеся давати це визнання собі. Ви знаєте, де ви були і через що пройшли. Визнайте себе. Ви цього варті.
Майкл Уайт, який започаткував метод наративної терапії, в своїй роботі з клієнтами використовував техніку, яка потребувала наявності свідка. З дотриманням домовленостей конфіденційності терапевтичного процесу в певний період терапій Майкл запрошував свідка, який сидів в кабінеті та слухав розмову терапевта та клієнта, а потім свідок мав змогу переказати власні спостереження за масштабом ідентичності клієнта. Переважно свідками ставали ті люди, які мали схожі життєві виклики і завершили терапію.
Які можливості відкривало використання свідків в терапії власне для клієнта:
- знову стати “видимим” для суспільства;
- пережити визнання заяви про ідентичність;
- відчути підтвердження справжності цих заяв про ідентичність;
- втрутитися в хід власних життєвих історій і бути в гармонії з тим, що насправді має цінність.
Такі сесії ставали часто ключовими. Люди отримували зворотній зв'язок і підтвердження власної цінності, шляху, який вони пройшли, підкреслення важливих рис характеру, які вони могли в собі не помічати.
Навіть якщо ви зараз не маєте такого видатного психотерапевта як Майкл Уайт, ви можете взагалі не бути в терапії, я хочу вам передати значення наявності в житті “свідків ідентичності”.
Ми бачимо шляхи інших. Ми всі є свідками чужих життів. Ми потребуємо свідків нашої ідентичності й можемо визнати ідентичність інших.
Часто за проявами втоми, невизначеності, розгубленості, тривоги, в тіні буденності ховається відвага, сила, незламніть, рішучість, яка потребує тих, хто може її розгледіти.
В якийсь період терапії, переважно, коли запит опрацьовано, я перечитую клієнтам записи перших консультацій, виступаючи свідком їхнього шляху. В такі моменти інколи важко стримати сльози, але це визнання тієї прекрасної особистості, яка, пройшовши складний шлях, тепер знає, що може довіряти собі в майбутньому. Що складні періоди життя не про поразку та слабкість, а про цінності, якими керуєшся незважаючи на виклики цього життя.
Не бійтеся ділитися визнанням прекрасної ідентичності іншої людини. Особисто для мене свідки мого життєвого шляху ставали опорою і підтримкою для того, щоб сміливо рухатися в майбутнє.
Приймайте визнання від інших. І не цурайтеся давати це визнання собі. Ви знаєте, де ви були і через що пройшли. Визнайте себе. Ви цього варті.
❤11👍2
Щастя любить тишу. Але насилля любить її ще більше.
Насилля відбувається за зачиненими дверима, щоб ніхто не чув, не бачив і не допоміг.
Ви певно чули, що жертви насилля переповнені соромом за те, що з ними зробили? І неважливо, чи це було фізичне, чи економічне чи емоційне насилля. Сором - те, що лишається з людиною, коли кривдник виходить за двері. Соромно, що не зупинила, що не дала відсіч, що була слабкою, що довірилася, що тепер болить.
Говорити про насилля важко, бо хто хоче про нього чути? Говорити страшно, бо тебе можуть звинуватити в слабкості. Говорити про насилля соромно. Але тиша - це все, що треба, щоб насилля далі продовжило своє існування.
Ми хочемо бачити сильних, розумних і успішних людей. Історіі про насилля ж відкривають завісу, де ховається правда, біль, травми, сльози.
Можна закрити жертві рота. Присоромити і залякати її. Або ж викликати жаль до самого кривдника. Привіт, стокгольмський синдром. Можна змусити її думати, що вона сама винна: «занадто чутлива», «з іншими і не таке траплялося», «королева драми»…
Тиша може вбити. Говоріть. Слухайте.
Насилля відбувається за зачиненими дверима, щоб ніхто не чув, не бачив і не допоміг.
Ви певно чули, що жертви насилля переповнені соромом за те, що з ними зробили? І неважливо, чи це було фізичне, чи економічне чи емоційне насилля. Сором - те, що лишається з людиною, коли кривдник виходить за двері. Соромно, що не зупинила, що не дала відсіч, що була слабкою, що довірилася, що тепер болить.
Говорити про насилля важко, бо хто хоче про нього чути? Говорити страшно, бо тебе можуть звинуватити в слабкості. Говорити про насилля соромно. Але тиша - це все, що треба, щоб насилля далі продовжило своє існування.
Ми хочемо бачити сильних, розумних і успішних людей. Історіі про насилля ж відкривають завісу, де ховається правда, біль, травми, сльози.
Можна закрити жертві рота. Присоромити і залякати її. Або ж викликати жаль до самого кривдника. Привіт, стокгольмський синдром. Можна змусити її думати, що вона сама винна: «занадто чутлива», «з іншими і не таке траплялося», «королева драми»…
Тиша може вбити. Говоріть. Слухайте.
❤23👍5
Просто так
Навіщо комусь мучити інших? Збивати з пантелику, звинувачувати в своїх особистих проблемах, використовувати лише задля своїх потреб, ігнорувати виконання своїх обов’язків перед ними, принижувати, кричати, бити, знущатися?
Що є причиною такої поведінки? Дитячі травми? Розлади? Ні. В більшості випадків вони роблять це просто так. Лякає, правда ж? Як жити в світі, де людина просто так мучить інших? Ви не повірите, але ми обожнюємо цих людей. Ми лайкаємо їхні пости і коментарії, ми з розкритим ротом слухаємо, які вони класні, жаліємо і підтримуємо їх, коли вони жаліються, як сильно їх недооцінили. Бо щоб продовжувати мучити, необхідно збити всіх з пантелику. Створити картинку героя, за якою не буде помітно тирана.
Можна говорити про збиту систему цінностей і невдекватні визначення «добра» і «зла» як основну причину поведінки мучителя. Або ж уявити, що при виборі поведінки вони керуються внутрішнім компасом без стрілки. О, такі «складні» люди можуть пояснити вам все. Спробуйте сказати їм «ні», зауважити, що їхня поведінка приносить шкоду. Знаєте, чим завершиться розмова? Вам все пояснять і лишать з почуттям провини. Так і збивають ваш фокус.
Якщо ви перманентно відчуваєте себе розгубленим, винним, і так, ніби ви не можете втримувати розмову в одній темі, можливо ви поруч з мучителем. Не магайтеся його зрозуміти - даремне витрачання часу. Про «врятувати» взагалі мовчу. Мучителі мучать просто так.
Що робити, якщо вас мучать? Довіряйте собі: якщо вам здалося, скоріше за все вам не здалося. Є можливість не підтримувати контакт - не підтримуйте.
Відновлюватися від таких контактів дорого і довго. Занадто велика ціна для чужого «просто так».
Навіщо комусь мучити інших? Збивати з пантелику, звинувачувати в своїх особистих проблемах, використовувати лише задля своїх потреб, ігнорувати виконання своїх обов’язків перед ними, принижувати, кричати, бити, знущатися?
Що є причиною такої поведінки? Дитячі травми? Розлади? Ні. В більшості випадків вони роблять це просто так. Лякає, правда ж? Як жити в світі, де людина просто так мучить інших? Ви не повірите, але ми обожнюємо цих людей. Ми лайкаємо їхні пости і коментарії, ми з розкритим ротом слухаємо, які вони класні, жаліємо і підтримуємо їх, коли вони жаліються, як сильно їх недооцінили. Бо щоб продовжувати мучити, необхідно збити всіх з пантелику. Створити картинку героя, за якою не буде помітно тирана.
Можна говорити про збиту систему цінностей і невдекватні визначення «добра» і «зла» як основну причину поведінки мучителя. Або ж уявити, що при виборі поведінки вони керуються внутрішнім компасом без стрілки. О, такі «складні» люди можуть пояснити вам все. Спробуйте сказати їм «ні», зауважити, що їхня поведінка приносить шкоду. Знаєте, чим завершиться розмова? Вам все пояснять і лишать з почуттям провини. Так і збивають ваш фокус.
Якщо ви перманентно відчуваєте себе розгубленим, винним, і так, ніби ви не можете втримувати розмову в одній темі, можливо ви поруч з мучителем. Не магайтеся його зрозуміти - даремне витрачання часу. Про «врятувати» взагалі мовчу. Мучителі мучать просто так.
Що робити, якщо вас мучать? Довіряйте собі: якщо вам здалося, скоріше за все вам не здалося. Є можливість не підтримувати контакт - не підтримуйте.
Відновлюватися від таких контактів дорого і довго. Занадто велика ціна для чужого «просто так».
❤24👏1😢1
Важке в руки, дурне в голову
Є вислів: не бери важкого в руки, а дурного в голову. Ми брали і важке, і дурне. І багато з нас тримали його довго, так, що й руки відвалювалися і голова пухла.
От був у вас партнер, наприклад. (Далі всі співпадіння з реальними людьми випадкові). Він постійно щось чудив: то нап`ється, то зрадить, то не явиться додому, не дотримує обіцянок. І ваші ручки і голова ті чудеса розгрібають: пояснюють, виправдовують, рятують, намагаються знайти причину, допомогають, сваряться, аналізують, змінюються себе, його, лагодять зруйноване. Фокус вашої уваги зміщується на об`єкт, який руйнує все навколо. Ваш ресурс йде на усунення наслідків жахливої поведінки іншого.
Припустимо, що вам невимовно пощастило, і об`єкт пішов руйнувати чиєсь інше життя. Здавалося б, нарешті руки вільні і голова легка. Та руки вже звикли до важкого, а голова до дурного. Об`єкта немає, а думки є. Ви звикли до того, що треба бути мобілізованим і готовим до катастрофи, яку вам охоче влаштовував недбалий партнер. Ви по інерції підставляєте руки для нової ноші, а коли вам її не дають, губитеся і не знаєте, чим їх зайняти.
Тут є кілька варіантів: повернути собі звичне середовище або дати собі час створити нове. Я за другий варіант. Дайте собі найдорогоцінніше, що є у світі - час. Час відпочити, загоїти рани, зрозуміти, кого ви хочете бачити поруч з собою, хто вартий того, щоб ви пустили його в своє життя, що хочуть тримати ваші руки і чим наповнити свою голову.
Чим довше ви тримали важке і дурне, тим більше часу вам треба на відновлення. Але ви варті цього часу.
Є вислів: не бери важкого в руки, а дурного в голову. Ми брали і важке, і дурне. І багато з нас тримали його довго, так, що й руки відвалювалися і голова пухла.
От був у вас партнер, наприклад. (Далі всі співпадіння з реальними людьми випадкові). Він постійно щось чудив: то нап`ється, то зрадить, то не явиться додому, не дотримує обіцянок. І ваші ручки і голова ті чудеса розгрібають: пояснюють, виправдовують, рятують, намагаються знайти причину, допомогають, сваряться, аналізують, змінюються себе, його, лагодять зруйноване. Фокус вашої уваги зміщується на об`єкт, який руйнує все навколо. Ваш ресурс йде на усунення наслідків жахливої поведінки іншого.
Припустимо, що вам невимовно пощастило, і об`єкт пішов руйнувати чиєсь інше життя. Здавалося б, нарешті руки вільні і голова легка. Та руки вже звикли до важкого, а голова до дурного. Об`єкта немає, а думки є. Ви звикли до того, що треба бути мобілізованим і готовим до катастрофи, яку вам охоче влаштовував недбалий партнер. Ви по інерції підставляєте руки для нової ноші, а коли вам її не дають, губитеся і не знаєте, чим їх зайняти.
Тут є кілька варіантів: повернути собі звичне середовище або дати собі час створити нове. Я за другий варіант. Дайте собі найдорогоцінніше, що є у світі - час. Час відпочити, загоїти рани, зрозуміти, кого ви хочете бачити поруч з собою, хто вартий того, щоб ви пустили його в своє життя, що хочуть тримати ваші руки і чим наповнити свою голову.
Чим довше ви тримали важке і дурне, тим більше часу вам треба на відновлення. Але ви варті цього часу.
❤32👏3👍1
Пробачити
В моїй особистій життєвій історії є чорна сторінка, яку я б з радістю не писала, якби знала, як вона вплине на моє життя. Вживання наркотиків - це те, чим я не можу пишатися і не бачу в цьому досвіді користі. Щоб мені не говорили, я впевнена, що для мене це був досвід, якого б краще не було.
В історії моєї сім’ї є дві людини - мої дідусі - які мали алкогольну залежність. Один, Льоня, кинув пити до мого народження. Я добре його пам’ятаю. Він навчив мене кататися на велосипеді, багато часу проводив зі мною, дуже мене любив, я це відчувала, хоча і мав «запальний» характер. Другий дідусь, Лев, був неймовірно розумним, про нього й досі є статті, які можна знайти в гуглі. Я пишалася ним завжди. Навіть сина назвала в його честь. Обидва дідусі вплинули на мене.
Після того, як я вирішила не вживати будь-яких наркотичних речовин, я переглянула свій погляд на те, як дідусь Льоня повністю змінив своє життя. Я вмію їздити на велосипеді, бо він навчив. Він кинув пити і я ніколи в своєму житті не бачила, щоб він торкався алкоголю.
Від обох дідусів мені дісталися цінності: жага до знань від Лева і сила волі від Льоні.
Тож час вже пробачити себе за темні сторінки своєї історії, адже я змогла їх перегорнути.
Можливо і у вас є сторінка, яку ви перегорнули, чи готові це зробити, наважуйтесь, попереду багато кольорових і світлих моментів життя, які ви готові написати. 🤍
В моїй особистій життєвій історії є чорна сторінка, яку я б з радістю не писала, якби знала, як вона вплине на моє життя. Вживання наркотиків - це те, чим я не можу пишатися і не бачу в цьому досвіді користі. Щоб мені не говорили, я впевнена, що для мене це був досвід, якого б краще не було.
В історії моєї сім’ї є дві людини - мої дідусі - які мали алкогольну залежність. Один, Льоня, кинув пити до мого народження. Я добре його пам’ятаю. Він навчив мене кататися на велосипеді, багато часу проводив зі мною, дуже мене любив, я це відчувала, хоча і мав «запальний» характер. Другий дідусь, Лев, був неймовірно розумним, про нього й досі є статті, які можна знайти в гуглі. Я пишалася ним завжди. Навіть сина назвала в його честь. Обидва дідусі вплинули на мене.
Після того, як я вирішила не вживати будь-яких наркотичних речовин, я переглянула свій погляд на те, як дідусь Льоня повністю змінив своє життя. Я вмію їздити на велосипеді, бо він навчив. Він кинув пити і я ніколи в своєму житті не бачила, щоб він торкався алкоголю.
Від обох дідусів мені дісталися цінності: жага до знань від Лева і сила волі від Льоні.
Тож час вже пробачити себе за темні сторінки своєї історії, адже я змогла їх перегорнути.
Можливо і у вас є сторінка, яку ви перегорнули, чи готові це зробити, наважуйтесь, попереду багато кольорових і світлих моментів життя, які ви готові написати. 🤍
❤38🥰6🙏1
Джерела задоволень
Джерела наших задоволень інколи пересихають. Буває, що їх перекривають обставини або ж ми забуваємо про те, де і в чому вони знаходяться.
Джерел стресу і тривог в кожного з нас більше ніж достатньо. Давайте сьогодні спробуємо віднайти забуті джерела задоволень.
Згадайте себе маленького чи маленьку, коли вам було абсолютно невідомо про те, що таке сором. Що ви тоді робили? Коли дурачитися і робити щось ні для чого було прийнятно і нормально. Ви саме цим і повинні були займатися. Бавитися. Дурачитися. Радіти.
Можливо ці спогади нагадають вам про те, де забуте джерело вашого задоволення.
Ще один спосіб, інакший за своєю природою, це згадати, що вам забороняли або ж за що висміювали люди, які потім ранили. Яку їжу вам «не можна» було їсти? Які серіали або відосики «соромно» дивитися? З чого «не смішно» сміятися? Згадайте і зробіть те, що ви насправді любили, але не могли.
Або ж віднайдіть нове джерело задоволення. Спробуйте щось, про що чули і захотілося, але виникло якесь «але». Можливо «але» було зайвим?
Джерела задоволення - це не океани. Вони маленькі, але ваші і для вас. Згадуйте, розкопуйте, віднаходьте і задовільніть свою спрагу.
Джерела наших задоволень інколи пересихають. Буває, що їх перекривають обставини або ж ми забуваємо про те, де і в чому вони знаходяться.
Джерел стресу і тривог в кожного з нас більше ніж достатньо. Давайте сьогодні спробуємо віднайти забуті джерела задоволень.
Згадайте себе маленького чи маленьку, коли вам було абсолютно невідомо про те, що таке сором. Що ви тоді робили? Коли дурачитися і робити щось ні для чого було прийнятно і нормально. Ви саме цим і повинні були займатися. Бавитися. Дурачитися. Радіти.
Можливо ці спогади нагадають вам про те, де забуте джерело вашого задоволення.
Ще один спосіб, інакший за своєю природою, це згадати, що вам забороняли або ж за що висміювали люди, які потім ранили. Яку їжу вам «не можна» було їсти? Які серіали або відосики «соромно» дивитися? З чого «не смішно» сміятися? Згадайте і зробіть те, що ви насправді любили, але не могли.
Або ж віднайдіть нове джерело задоволення. Спробуйте щось, про що чули і захотілося, але виникло якесь «але». Можливо «але» було зайвим?
Джерела задоволення - це не океани. Вони маленькі, але ваші і для вас. Згадуйте, розкопуйте, віднаходьте і задовільніть свою спрагу.
❤36
Я багато вивчала про аб’юз та працювала з вижившими після такої форми насилля. Мені є чим поділитися з вами. Тому я підготувала авторський інтенсив з психологічної підтримки:
«Я хочу знати більше ПРО АБʼЮЗ»
Участь 1000 грн.
•5 інформативних лекцій
•практичні завдання
•заключний прямий ефір (питання/відповідь)
Форма реєстрації за посиланням - https://forms.gle/VEwnpc126mjrbLHw8
https://forms.gle/VEwnpc126mjrbLHw8
«Я хочу знати більше ПРО АБʼЮЗ»
Участь 1000 грн.
•5 інформативних лекцій
•практичні завдання
•заключний прямий ефір (питання/відповідь)
Форма реєстрації за посиланням - https://forms.gle/VEwnpc126mjrbLHw8
https://forms.gle/VEwnpc126mjrbLHw8
Google Docs
Форма реєстрації
Я хочу знати більше ПРО АБ`ЮЗ
❤12