Мені близький час, коли думка потребувала тиші, лист — уваги, а розмова — справжньої присутності.
Коли людину ще не намагалися вмістити в короткий опис, діагноз чи зручну для алгоритмів форму. Я живу сьогодні. У світі швидких відповідей і зручних форматів. Я користуюся сучасними інструментами. Але не хочу жити за логікою швидкості. Мені важливі гідність людини, складність її внутрішнього світу, пам’ять і стосунок. Моя сучасність — це технології без втрати людяності. А моя робота — повертати людині її об’єм.

Сьогодні в щотижневій книжковій рубриці — Луїджі Дзоя, «Історія гордині».
Дзоя простежує, як античне переступання межі перетворилося на сучасну віру в безмежне зростання, владу й контроль. Це книга про момент, коли розвиток втрачає міру і людина починає служити власній величі.

Після сьогоднішнього допису в Instagram захотілося продовжити цю розмову.
У голосовому — думки, які не вмістилися в кілька абзаців.
Про 19 років шлюбу, про очікування від партнера і про те, чому іноді ми просимо в іншої людини те, чого самі собі не даємо.

Сьогодні — два роки, як я живу в Києві.

На фото я тримаю ключі від квартири, куди приїхала 5 серпня 2024 року. Тоді в мене було заплановано два перегляди. Я зайшла в першу квартиру на проспекті Науки — і залишилася тут.

В аудіо розповідаю про ці два роки, про переїзд із Покровська, Київ, який постійно змінюється, і про те, як разом із моїм життям поступово вибудовується професійна архітектура та Центр «Переродження».

Також запрошую на відкриту Zoom-зустріч 8 серпня о 12:00, де представлю перші результати дослідження професійного життя психологів.

Готуюсь до завтрашньої зустрічі з колегами, нашого першого відкритого онлайн-заходу Центру «Переродження».

Хвилююсь, багато думаю, ще більше роблю і водночас почуваюся дуже щасливою. Є відчуття, ніби завтра до мене додому прийдуть найдорожчі гості, і хочеться все підготувати, продумати, зустріти добре.

У цьому аудіо ділюся тим, що зараз крутиться в голові за кадром: чому тема професійної ідентичності вже давно для мене ширша за психологів, чому вона, думаю, стане однією з гарячих тем епохи AI, як вона формується роками і що відбувається, коли професійний світ починає змінюватися швидше, ніж ми встигаємо до цього звикнути.

І тут же фінансовий сором, видимість, автономія, символічна фасилітація, наше дослідження і майбутня програма.

Словом, в якийсь момент я раптом побачила, як усе це починає складатися в один пазл.

Про це й говорю в аудіо.

Ці кілька днів вийшли дуже щільними.
7 серпня я писала тут, що готуюся до першої відкритої онлайн-зустрічі Центру «Переродження».
Відтоді ми провели цю зустріч, презентували перші результати дослідження про професійне життя психолога, продовжили розмову про фінансовий сором у допомагаючих професіях, і наше професійне коло потроху продовжує збирати людей.
А сьогодні ми відкрили ще один напрямок Центру.
Rebirth Expeditions.
Першою психологічною експедицією стане «Золота Умань» 15–18 жовтня.
І я сьогодні впіймала себе на думці, що Центр «Переродження» поступово перестає бути просто ідеєю, яку я тримаю в голові.
Він починає набувати різних форм.
Дослідження.
Професійне коло для психологів.
Відкриті зустрічі.
Тексти.
Групова робота.
Тепер ще й експедиції.
Мені цікаво спостерігати, як усе це складається і що з цього залишиться надовго.
Сьогодні я вже трохи втомилася від цієї щільності, тому голосового не буде :)
Просто захотілося зафіксувати цю точку.
Друзі, кому цікава наша осіння Умань, залишу тут посилання на окремий простір Rebirth Expeditions. Там уже зібрала програму, маршрут, команду, фотографії попередньої подорожі й усі організаційні деталі.

Хочу поділитися з вами ще однією маленькою, але дуже важливою для нас подією.
Сьогодні на сайті European Business Association вийшов матеріал про нашу експедицію в Умань:

«Що спільного між Одіссеєю, Уманню і сучасним бізнесом?»

Мені дуже подобається, що Rebirth Expeditions поступово виходить за межі суто психологічного середовища.
Я від самого початку бачу цей формат ширше.

Це подорожі, в яких зустрічаються психологія, культура, історія, місце і людина. Простір, де можна на кілька днів змінити звичну оптику і подивитися на своє життя з іншої точки.

Перша така експедиція була у 2024 році. Наступна буде цієї осені в Умані.

І ми вже думаємо далі. Про нові місця в Україні. Про маршрути за кордоном. Про співпрацю з міжнародними партнерами.

Такі подорожі хочеться створювати повільно і уважно. Щоб кожна мала свою тему, місце і внутрішню логіку.
Дякую European Business Association за цю публікацію і за підтримку нашої роботи 🫶

Матеріал тут:
https://eba.com.ua/shho-spilnogo-mizh-odisseyeyu-umannyu-i-suchasnym-biznesom/

У матусі 🫶

Сьогодні залишу тут аудіо про Каліпсо, повернення і той момент, коли внутрішня робота вже відбулася, а далі потрібно знову входити у власне життя.

Мені дуже близька ця тема зараз. Про те, як не затриматися там, де вже добре й безпечно, і все ж продовжити свій шлях.

До чоловіків, які мене читають.

Понад двісті років тому в Умані чоловік задумав подарунок для коханої жінки. Він подарував їй парк.

Так з’явилася Софіївка — створена Станіславом Потоцьким на честь Софії й подарована їй до дня іменин.

Уявіть: подарувати жінці цілий світ. Стежки, воду, дерева, міфи, історії. Простір, у якому можна на якийсь час зникнути від щоденного життя — і повернутися до себе.

Софіївка наповнена образами античної міфології: Ітака, Цирцея, Скілла, Поліфем, підземні ріки. Наче фрагменти великої «Одіссеї» застигли серед каміння, води й дерев.

Саме туди 15–18 жовтня ми їдемо у Rebirth Expedition.

Дорогі чоловіки, звертаюся до вас із великою повагою. До вашого часу, відповідальності й до того способу, у який ви часто проявляєте любов.

Вона не завжди багато говорить.
Часто вона робить.
Помічає.
Організовує.
Бере на себе частину турбот.

Тому хочу запропонувати вам особливий подарунок.

Подаруйте їй подорож.

Чотири дні, в яких їй не потрібно все організовувати самій. Ми вже подбали про простір: старовинне місто, осінню Софіївку, творчість, прогулянки, розмови, психологічну роботу, тишу і нашу внутрішню «Одіссею».

Мені здається особливо красивим, коли чоловік говорить:

«Цього разу я подумав про тебе сам».

Не тому, що її потрібно «відправити відпочити». А тому, що вона дорога. Тому що ви її бачите.

«Я бачу, скільки ти тримаєш на собі.
Я бачу твою силу.
І хочу, щоб у твоєму житті було щось тільки для тебе».

Скажу як жінка: у такому подарунку є особлива чоловіча делікатність.

Колись чоловік подарував Софії парк.

Я не пропоную вам будувати Софіївку 🙂
Але ви можете подарувати своїй коханій чотири дні всередині цієї історії.

І через багато років вона, скоріше за все, не пам’ятатиме чергову річ.

Але пам’ятатиме осінь.
Умань.
Софіївку.
Свою подорож.

І чоловіка, який подумав:

«Я хочу подарувати їй щось більше, ніж річ».

Ми красиво оформимо експедицію як подарунок.

І дякую кожному чоловікові, який дочитав до цього місця. За вашу увагу. За ваш час. І за бажання зробити життя коханої жінки трохи красивішим.

Книга тижня — Джозеф Кемпбелл, «Тисячоликий герой». І я знову приходжу до теми повернення.

Про це ми будемо говорити і на лекції 18 вересня — через історію Одіссея і через досвід людини, яка повертається після великих змін у своєму житті. Після дороги, втрат, випробувань, інколи дуже трагічного досвіду.

Повернутися — це не просто знову опинитися вдома.

Питання в тому, як повернутися вже іншою людиною. І як жити далі з усім, що ти побачив, пережив і зрозумів про себе.