Наочний приклад посттравматичного зростання.

ОЛІМПІЙСЬКІ ІГРИ / ПАРИЖ 2024 (26 липня - 11 серпня):

12 медалей (3-5-4), 18 місце.

ПАРАОЛІМПІЙСЬКІ ІГРИ / ПАРИЖ 2024 (28 серпня - 8 вересня).

82 медалі (22-28-32), 8 МІСЦЕ!

Та якщо чесно, посттравматичне зростання не скасовує болю і втрат; воно може співіснувати навіть з симптомами ПТСР. До того ж, не всі "зростають" після травми - це не робить людину слабкою або поганою. Та й темп у кожного свій.

То дайте собі час.
І багато-багато щирого співчуття.

А потім - до тренувань.

Інсайт з курсу "Психотерапія трансгенераційної травми".

Те, як людина креслить свій рід - є її автопортретом.

Що я бачу у генограмах учасників?

Різна подача себе в системі - як різні способи визначитися з місцем в родинній структурі. Хтось малює себе в центрі і від себе спрямовує "промені" родини. Хтось - зверху над усією сім'єю, хтось - у самому низу, тримає на своїх плечах весь рід.

Охайні, геометрично вирівняні генограми - про потребу у контролі. Живі, хаотичні, з переплутаними зв'язками - про афекти й тривогу.

Є генограми з фотографіями, як спроба повернути предкам присутність. Іноді померлі не позначені хрестиком - теж несвідоме бажання щоб вони були живі.

Хтось будує генограми родини на професійних династіях, підкреслюючи приналежність до певної касти. Хтось робить акцент на родинних хворобах та залежностях - очевидно, що це соромний тригер. Хтось вказує адюльтери, які повторюються між поколіннями, хтось - майнові і фінансові спадки.

Цікаво зображаються колишні чоловіки або ворожі родичі - тонкими слабкими лініями, нерівними і ледь помітними. Родичі з теплими стосунками - наведені й яскраві.

Несвідомо людина навіть у генограмі розповідає про себе і свої стосунки.

Дивовижно все це.
І захопливо.

___
Можна забронювати місце на другому потоці (з 6 лютого 2026):
- почитати про курс;
- зареєструватися.

Чи любите ви психолінгвістику так, як люблю її я?

Міркую під каву про фразу "Повертаємо світло", яка така часта зараз у пабліках.

Начебто технічне повідомлення, а звучить багатошарово.

"Повертаємо світло" звучить як право на власність. Тут є семантика відновлення справедливості: "повертати" передбачає, що щось було неправомірно вилучене і тепер відновлюється правильний порядок речей. Не “вмикаємо”, а "вертаємо своє".

А ще мозок схильний відгукуватися на відновлення справедливості, це знижує безсилля. У повсякденній мові світло = безпека, а темрява = загроза. Тож "Повертаємо світло" сприймається як повернення відчуття захищеності, нормальності.

А ще "Повертаємо світло" містить приховане "ми": енергетики, місто, держава і водночас всі навколо. Колективне "ми" збільшує відчуття контролю.

А ще "Повертаємо світло" - про те, що процес триває прямо зараз. Для тривожного мозку це критично: щось робиться, рухається, триває. Отже, це не застій і не хаос. Робота йде.

Сильні слова створюють сильні сенси.

Адже мова - це теж терапія.

Інсайти вчорашньої інтервізійної групи:
професійні рефлексії, клінічні нотатки, мікроспостереження

- Іноді клієнт обіймає свій діагноз, як свою улюблену іграшку в дитинстві. При цьому йому може бути боляче, нестерпно, страждально. Та руки він ні за що не погоджується розжати. Бо на тому тримається вся система.

- Іноді психічне порушення стає бронежилетом. А кожне звертання до (нового) терапевта - додатковою захисною плитою. Наприклад, від партнерських стосунків або сексуального життя. Від бітьківського тиску "будь як всі" або вимог соціуму співпасти з "нормою". Від цього всього дуже зручно закритися діагнозом, який вже підтверджений навіть стаціонаром психлікарні.

- Іноді клієнт дуже потребує духовної складової життя, але вмістити її нема куди. Бо навколо - коробки з непотребом, мішки зі сміттям, купа мотлоху. Людина бігає навколо цього, сплескує руками, намагається примантулити зверху питання до Всесвіту. А воно не вміщується. Місця нема. Падає. Що й недивно, бо духовність потребує вільного простору, тиші і чистоти.

- Іноді клієнт з бойовим досвідом, навичками володіння зброєю, участю у небезпечній роботі - переповнений страхами щодо власного цивільного життя. І переживає сильну невпевненість та безпорадність, бо у "мирняка" - інший театр дій, інші правила, інший детектор загроз. То важливо дати собі дозвіл бути новачком і водночас спиратись на здобуті компетенції: дисципліну, навчання новому, ситуаційну обізнаність.

- Іноді клієнт прагне втекти не просто від саморуйнування, а прямо в самознищення. Аби більше нічого не вирішувати й ні за що не відповідати. Це, по суті, обмін одного болісного варіанта на інший, тобто шило на мило. Такий собі обмін, якщо чесно. Можна пошукати цікавіший варіант, наприклад, шило - на відмову від зайвого навантаження і відпочинок. Бо якось нелогічно міняти смерть на смерть.

Наступна інтервізія - за тиждень.

17 листопада 2025, понеділок
18:00 - 21:00 (за Києвом)

Про групові інтервізії та можливість приєднатися.

Моє особисте послання для колеги, яка не працювала з військовими, бо "не хотіла", "не зацікавлена", "не могла", "не мала", "не готова". Яка говорила про це раніше на інтервізіях, кілька разів повторювала, наполягала і нагадувала.

І яка вчора таки принесла на інтервізію складний військовий кейс (повідомивши, про всяк випадок, тричі, що не планувала працювати з військовими).

То ось моє послання: "ВИ ЧУДОВА ПСИХОТЕРАПЕВТКА І В ТОМУ ВІЙСЬКОВОМУ КЕЙСІ - ТЕЖ".

Будь ласка, продовжуйте.
Ми з колегами - з вами і за вас.

Інсайт із курсу "Психотерапія трансгенераційної травми".

Цікаво спостерігати, як у кожній метафорі родинних втрат учасники знаходять можливості для виживання:

"Важка темна хмара" захотіла проридатися.

"Засохлий качан яблука" зберіг насіння, які можна посадити для нових дерев.

"Тісне скупчення людей" створило концентрат енергії, як у світлячків.

"Торнадо" перенесло родину у нове місце, де можна почати життя спочатку.

"Болото" знищило тих, хто приніс горе родині.

"Безкрая стерня восени" дала змогу шукати впалі зерна.

Чудова робота групи.
Навіть у відблисках блекаутних свічок, але з ними навіть краще.

___
Можна забронювати місце на другому потоці (з 6 лютого 2026):
- почитати про курс;
- зареєструватися.

Настанови VA/DoD 2023 для лікування ПТСР категорично НЕ рекомендують безнодіазепіни для лікування ПТСР.

Бензодіазепіни НЕ ефективні для лікування та профілактики ПТСР, а ризики, пов'язані з їхнім використанням, переважають потенційні короткострокові переваги.

Шкода, пов'язана з використанням бензодіазепінів у пацієнтів з ПТСР, включає адикції ПАР, зниження ефективності методів лікування та когнітивну дисфункцію.

Тим часом.
У звіті ЦГЗ про наркотичну ситуацію в Україні за 2024 рік зазначено зростання вживання бензодіазепінів, наркотичних лікарських засобів, прегабалінів та z-препаратів.

Найпопулярніший бензодіазепин в Україні - Гідазепам. У 2022 році він займав 95% ринку. Оновлених даних не знайшла, але не думаю, що ситуація радикально змінилася за 3 роки.

Моє чергове усвідомлення щодо своєї аспірантури - про те, якою класною стає зараз українська наука.

Так, я багато відвідую наукових заходів. Бо маю слідкувати за дослідженнями та знахідками, тусити, тримати руку на пульсі, оте все.

Але які ж ті заходи бувають нудні. Не всі, але ж. У презах бувають цеглини тексту жовтого кольору, на синьому тлі... Бува й нудне бубубу з листка... Страшний страх.

Інша справа - молоді науковці.

Я розповідала вам про неврологиню, яка презентувала складні неврологічні процеси через відеонарізку з мульту "Том і Джері"? Про свого улюбленця - харківського психіатра, канд. мед. наук, заввідділенням обласної психлікарні Дмитра Мангубі точно розповідала - ось і ось.

А от на минулому тижні Дмитро Олександрович доповідав про ефективність малих доз певного препарату для лікування шизофренії. І наводив метафору ювелірної викрутки.

Меседж був про те, що звичайною викруткою можна закручувати тільки крупні болти. А от тонкою - ті, які делікатніші та складініші.

А тепер скажіть: я одна вважаю це геніальним?

Після таких виступів хочеться більше ювелірних викруток у своїй роботі і нуль нудятини.

Тож дуже мені подобаються молоді дослідники, які не бояться метафор, історій, гумору.

Так, особливо гумору.
Мені туди ж.

Зранку - новина про самогубство. Військовий підрозділ. Нещасливе кохання.

Чому на фронті так важко витримати зраду?

Бо в тому пеклі відносини з коханою людиною - єдина нитка до сенсу, заради якого все це витримуєш.

І коли раптом ця нитка рветься - стається обвал усього, за що тримався.

А де опрацьовувати цей біль? У окопі? Між обстрілами? З побратимами, які самі ледь тримаються? Психолог у підрозділі, якщо є, не завжди доступний. Відпустка - через місяці. Безпечного простору для горювання немає.

І тоді мозок, який уже виснажений, пропонує найпростіше рішення: вихід з болю назавжди. Так працює психіка під надмірним навантаженням, коли ще й руйнується останній якір.

Наводжу фрагмент свого коментаря для фахівця, який зараз працює там, на місці трагедії.

На війні любов часто - останній теплий острів.

Коли навколо смерть і невизначеність, стосунки - це домівка, кисень. І якщо цей вони раптово зникають, психіка сприймає це і як втрату, і як обвал тилу, буквально.

До зовнішнього фронту додається внутрішній.
Танатос наближається впритул.

Один з військових мені розповідав, як підірвався, лежав у посадці за 500 м від ворожих позицій і з відірваною стопою думав тільки про Неї.

Не про родину, не про друзів, не про маму.

Про Неї.

Ці думки втримали його і від суїциду прямо там, і після медичного вироку "ампутуємо", і під час важкої реабілітації. Бо Вона - була в його житті, і це стало важливішим за все.

Зрада зараз переживається дуже важко, це правда.
На фронті - ще важче.

The Times опублікував вчора цікавий матеріал про генетичний сексуальний розлад Гітлера. У нацистського диктатора був синдром Кальмана, який перешкоджає нормальному статевому дозріванню та розвитку статевих органів.

У фільмі "ДНК Гітлера: План диктатора", знятому Blink Films, який виходить на цьому тижні, теж буде використаний зразок ДНК Адольфа Гітлера. І там теж автори припускають наявність у Гітлера низький рівень тестостерону, затримку статевого дозрівання й проблеми зі статевими залозами.

Крім того, аналіз показав високу генетичну схильність до аутизму, шизофренії та біполярного розладу.

Але ми з вами не будемо стигматизувати людей з такими діагнозами. І пов'язувати сексуальні порушення з диявольською поведінкою.

Адже монстр - це не лише біологія.
Поведінка ніколи не визначається генетикою на 100%.

Мають значення і травми, і соціальні фактори, і історичний контекст, і вибір.

Подивилася відео про MACV-SOG - "секретну війну" США у Вʼєтнамі.

Про глибоку розвідку малими командами, без розпізнавальних знаків, за межами офіційної зони бойових дій.

Що тут цікаво саме з позиції військової психології?

1. Отой суперклей згуртованості. У таких малих групах - величезна взаємна довіра. Цікаво спостерігати, як побудована комунікація.

2. Геніальна гіперпильність. Це і хороша новина, і погана. Бо нервова система натягнута струною цілодобово, сон ламається вщент.

3. У бійців накопичуються переживання щодо порушення власних моральних принципів. Це те, що в сучасній військовій психології описують як moral injury - стійкі сором/провина/гнів через певні дії у бойових обставинах.

4. Секретність як бар'єр до лікування. Це те, що я зустрічаю особливо часто: коли місії є засекреченими - у хлопців відсутні відкриті розмови й соціальне визнання їх, як фахівців. Що ускладнює нормальні процеси горювання, пошук підтримки та доступ до допомоги. Професія стає глибоко захованим монстром всередині тебе, якому ти не можеш дозволити навіть висунути носа. Практично ніколи. Це прям особливість (складність) психотерапії учасників секретних підрозділів.

Тобто корисно глянути тим, хто працює або планує роботу з військовими.

Відео про поєднання екстремальної місії, таємності та моральної двозначності.

Крім всього того, що є у більшості.