А ось ще цікаве дослідження, поділилася колега Марія Косогубова.

У постраждалих від конфлікту регіонах - вищі показники підліткового булінгу, причому дівчата непропорційно частіше стають мішенню.

«Булінг у таких умовах є соціальним показником вираження прихованих війн, які підлітки несуть у своєму повсякденному житті».

Джерело.

А ще.
Зріз психіатричної допомоги від МОЗ за 2024 рік: 740 тис. українців отримали лікування розладів із класу F00–F99.

Чоловіки становлять 63,9% пацієнтів.

Найбільші групи:
- органічні психічні розлади (F00–F09);
- розлади внаслідок уживання психоактивних речовин (F10–F19);
- невротичні/стресові/соматоформні (F40–F48), куди входять ПТСР та розлади адаптації.

Прокоментую, про що це.
По-перше, про те, що в Україні більше чоловіків піддаються бойовим подіям: ЧМТ та ПТСР, розлади адаптації, хронічний біль, безсоння.

По-друге, переживаючи потрясіння - чоловіки самолікуються алкоголем/ПАР, як швидкими способами глушити симптоми.

По-третє, звертаються вони по допомогу запізно, бо якщо це вже психіатрична допомога, а не амбулаторна, то справи справді були кепські. Тобто, у психіатричну систему чоловіки частіше заходять через "кризові двері".

Жінки, до речі, навпаки - частіше звертаються до психотерапії/первинки на ранніх стадіях (тому мають 36,1%).

Зі всього вищенаведенного наче й очевидний висновок: наших хлопців нищать не тільки фізично, а й психіатрично.

Але ж як гірко.

Дякую за запитання.
Прегабалін добре описаний у дослідженнях, по ньому купа і хороших, і поганих новин. Як і по будь-якій діючій речовині у психіатричних ліках.

Ефект залежить:

1) від правильності призначення (можливо він був непотрібний взагалі, або був помилково призначений разом з несумісними ліками, або не були враховані хронічні захворювання людини - наприклад цукровий діабет, серцева недостатність, розлади зору тощо);

2) від правильності прийому (можливо неуважне дозування, або нерегулярний прийом, або одночасний алкоголь/ПАР).

3) від індивідуальної переносимості, бо не існує препаратів, які підходять усім і завжди.

Загалом-то "Лірика" не є антидепресантом - це протиепілептичний засіб, аналог гамма-аміномасляної кислоти (ГАМК). Призначають його для лікування утч генералізованого тривожного розладу (але не тільки).

Очевидно, що на фронті його призначають заради антитривожного ефекту.

А ще в нього відчутний симптом відміни, тобто при різкому киданні прийому буває достатньо зле.

А ще "найчастішими побічними реакціями при передозуванні прегабаліну є сонливість, сплутаність свідомості, збудження та неспокій; також надходили повідомлення про судоми і навіть випадки коми", - це написано в інструкції до препарату.

А ще десь бачила дослідження, що при довготривалому лікуванні фіброміалгії прегабаліном - можна стати наркоманом.

Тобто.
Не буває абсолютно безпечних і небезпечних псих.препаратів. Все залежить від купи факторів. Тож варто розбиратися, коли щось йде не так при прийомі.

Не велика я майстриня селфі і всякого різного самомилування.

Тож не частіше ніж раз на півроку викладаю власне фото, аби нагадати, що за текстами на каналі стоїть жива людина.

Втомлена, невиспана, без відпусток, але жива.
Це - я, Тетяна Станіславська.

Це я тут з вами розмовляю, розважаю вас, іноді лаюся або смішу. Це я пишу під час обстрілів вночі і влаштовую вікторини посеред вихідних, ділюся досвідом і цитую військових. Це я викладаю звіти про інтервізії, інсайти з навчання та роблю психоаналітичні розбори малюнків.

Пишу в час, вільний від навчання в аспірантурі, від сертифікації у психоаналізі, схема-терапії та ТФП, від роботи психоаналітиком, клінічним психологом та керівником «Інституту психотравми війни».

Мені за це ніхто не платить. Спонсорів на каналі немає. Реклами на каналі немає (до реклами, яку Telegram сам підвішує внизу постів, я не маю жодного стосунку). Приватну картку не публікую. Грошей не прошу. Платну підписку не заводжу. Надаю послуги офіційно, тільки за фахом, в рівень якого безкінечно вкладаю ся.

Цей пост - 3223-й з березня 2022 року.
Було б у добі 48 годин - було б більше.

Фото знято учора, під час моєї лекції на курсі «Психотерапія трансгенераційної травми».

Блекаут, вечір неділі, робота, хороший настрій, омолоджуючий фільтр Zoom 😆.

Київ, листопад 2025.

stanislavska.com
wpi-org.com
hitt-q.com

Рубрика "Військовий малює".

Робота Костянтина, який вже присвячував клінічному психологу Олі Герасименко живопис з Фредом Меркьюрі.

Цього разу він сказав, що малюючи до першої ночі - знов думав про Олю. А потім врешті заснув. І це - величезна перемога, бо хлопець майже не спить, незважаючи на потужні ліки, які приймає у психіатричному відділенні, де лежить.

Оля говорить, що це той випадок, коли не шкода ані сил на роботу, ані грошей на навчання. Аби тільки усі наші хлопці спокійно засинали і міцно спали.

Класна робота. Жива, нервова, чесна.

Про наш волонтерський арттерапевтичний проєкт.

Нагадаю, що 19 листопада разом з Ольгою Герасименко проводимо майстер-клас по арт-діагностиці військових.

Говоритимемо про те, як читати малюнки військових, що означають композиція, колір, лінія й тиск, повтори. Пояснимо послідовність аналізу. Розберемо, як змінюється малюнок у процесі терапії, де видно інтрузивні образи, де – механізми контролю, а де – ознаки інтеграції та відновлення.

Крім теоретичної частини - будуть приклади робіт військових із психіатричної лікарні, з якими ми працюємо протягом року.

Найцінніше - розберемо ваші кейси теж. Якщо ви працюєте з військовими, надсилайте мені до 15 листопада роботи якісні фото робіт. Обговоримо їх на зустрічі.

Рідкісна можливість і послухати, і принести своє.

Арт-діагностика військових: фарби та глина.

19 листопада, середа, 18:00-21:00.
Онлайн, зум, 800 грн.

Реєстрація.

Тим часом наш волонтерський проєкт арттерапії військових доріс до розширення.

Рівно рік я показувала на каналі і розбирала з позицій артдіагностики творчі роботи військовослужбовців, які проходили лікування у Київській міській психіатричній лікарні №1 імені І. П. Павлова.

Їх більше 50.

Клінічний психолог, арттерапевт Ольгою Герасименко щотижня приїздила туди з полотнами, фарбами, глиною, лінерами, дизайнерським папером... Аби хлопці могли бодай щось розповісти. Не словами, а фарбами та сюжетами. Аби спогади і почуття були вилучені й художньо викладені поруч, а не спричиняли страждання всередині.

Дякую Олі за рік титанічної й дуже ніжної роботи. Пишаюся її сміливістю, чутливістю і послідовністю. Тепер ми з нею продовжимо у реабілітаційному центрі "Повернення".

А «Інститут психотравми війни» відкритий до нової співпраці.

Бо я бачу, як це працює: малюнок стає першим безпечним реченням там, де слова поки не виходять.

Тож запрошую до партнерства арттерапевтів, реабілітаційні заклади, підрозділи відновлення. Від вас - готовність використовувати арттерапію у своїй роботі та профільна освіта.

З нашого боку - артматеріали для занять, публікації з посиланнями на вас на каналі "Психотравма війни" (4,7К), фаховий розбір робіт. Працюємо етично, тож буде договір і оформлення авторських прав.

Як долучитися?
Напишіть мені у приват або на пошту namaste4people@gmail.com коротку інформацію про себе/команду, місто/заклад, можливості малювати з військовими.

Дякую тим, хто приєднається.

Яке цікаве метааналітичне дослідження (7 894 учасників): майже 40% пацієнтів з ПТСР не отримують достатнього клінічного поліпшення після рекомендованих методів психотерапії TF-CBT, PE, CPT, EMDR.

І це - незважаючи на неодноразово доведену загальну ефективність вказаних підходів.

Та тому що складне воно - лікування військових. Не варто було зводити його до коннотації "простих, швидких та ефективних методів допомоги".

___________
Коротко розшифрую абревіатури.

TF-CBT ( Trauma-Focused Cognitive-Behavioral Therapy) - травма-фокусована КПТ. «Парасольковий» термін для КПТ-протоколів, які прямо працюють із травматичними спогадами (експозиції, когнітивна реструктуризація, домашні завдання).

PE (Prolonged Exposure) - тривала експозиційна терапія. Систематичне й поступове "повернення" до травматичних спогадів (уявна експозиція) та до безпечних, але униканих ситуацій у житті (in vivo). Аудіозапис домашніх прослуховувань, щоденники.

CPT (Cognitive Processing Therapy) - когнітивна процесуальна терапія. Робота з «застряглими переконаннями» (провина, сором, небезпека, довіра, контроль, близькість), вправи з переоцінки думок.

EMDR (Eye Movement Desensitization and Reprocessing) - десенсибілізація та переробка рухами очей: від стабілізації до переробки травматичних спогадів із двобічною стимуляцією (рухи очима/тактильні або звукові «тапи»).

Відомо, що провина вцілілого - це нав’язливе відчуття, що "я не мав вижити", коли інші загинули або були скалічені.

Вона часто входить до складу ПТСР та/або моральної травми: з’являються самозвинувачення, заборона собі відновлення, ризикована поведінка, самопокарання, нав'язливе "не маю права жити".

У Джонатана Шея є книжка "Odysseus in America: Combat Trauma and the Trials of Homecoming" ("Одіссей в Америці: бойова травма і випробування повернення додому"). І тут - цілий розділ "Among the Dead: Memory and Guilt" ("Серед мертвих: пам'ять і провина"), де детально йдеться про те, що осердя проблеми для військового - це вірність полеглим.

То я про шо.
Про терапевтичні спроби "закривати цю тему" (відганяти думки, влаштовувати уявні прощання, не згадувати, відпускати тощо), які можуть переживатися як моральна зрада пам’яті побратимів.

Тому.
Нормалізувати це - означає дозволити продовжений "зв’язок" з полеглими (зараз навмисно не наводжу тут техніки, щоб головний сенс не втратився).

Мета - шанувати побратимів, а не карати себе.

Інсайти курсу "Психотерапія трансгенераційної травми".

Ми на екваторі - на цьому тижні вже 6-е заняття з 12. Час летить швидше, ніж я встигаю перевіряти домашки.

Мій хронічний невроз "я мало відвантажую" - живий і здоровий. На попередній сесії учасниця спитала: "Таню, що ж ви з нами робите?". У тому сенсі, що інсайти сипляться, не встигаємо перетравлювати. А я що, я - нічого, це ж моя дисертаційна тема, інформації - море, тому і ллється з рукавів.

Ще інсайт.
У кожного учасника - травма від матері, подобається воно чи ні.

Або від емоційно відсутньої ("мертвої", за Андре Гріном), або від нарцисичної.

На цих темах дівчата і хлопці ціпеніють і завмирають, ревуть і навіть перестають дихати. Спостерігаю за цим бо в мене два дисплея: на одному презентація, з іншого бачу кожного.

З плюсів.
Ті, хто реєструється на другий потік, наразі мають можливість платити частинами, поки до лютого ще є час. Розтягнемо навантаження м’яко.

З мінусів.
Мої листи продовжують потрапляти до папки "Спам". Тож перевіряйте її будь ласка, аби не пропустити важливі повідомлення.

___
Можна забронювати місце на другому потоці (з 6 лютого 2026):
- почитати про курс;
- зареєструватися.

Питаєте, чим "мертва" мати відрізняється від нарцисичної.

Якщо дуже коротко - залученістію.

"Мертва" - про емоційний вакуум: вона поруч тілом, але психічно відсутня. Нарцисична - навпаки, емоційно яскраво присутня, але вона вирішує виключно власні потреби.

Як це відчуває дитина?
Поруч із "мертвою" матір’ю запит на контакт провалюється у глибоку, темну порожнечу. Дитина з часом анестизує власні почуття, не турбує маму, навчається справлятися з усім сама і карбує, що її потреби - чухня на пісній олії.

Поруч із нарцисичною - навпаки, відчуває, що її бачать, але виключно у контексті того, наскільки вона виправдовує очікування. А так-то її особистості, з унікальними рисами, бажаннями, баченням себе і світу, правом голосу і власне голосу про свої почуття - теж нема.

Дорослі сліди різні.
Та у сухому осаді - однакові емоційні труднощі, несформована ідентичність, слабке розпізнавання власних відчуттів, схильність уникати близькості, гойдалки самоцінності.

Ну таке.

p.s. Мені здається, чи справді "чухня на пісній олії" звучить як "don't push the horses"? 😆

А ось вам свіжесеньке дослідження до кави.
Про "кнопку стресу" - білу речовину SGK1. Яку дослідили у 21 000 учасників.

Коли на нас тиснуть ранні травми або хронічний стрес, ця кнопка вмикається сильніше. І тоді ми стаємо більш уразливими до депресії.

Все це відбувається у гіпокампі - ділянці мозку, яка допомагає пам’ятати. Якщо SGK1 там постійно "натиснута" - мозок застрягає в режимі тривоги.

У людей, які пережили важкі події з дитинства (наприклад, емоційне або фізичне насильство, зневагу, несприятливу сімейну атмосферу), спостерігалися стійкі зміни в структурі білої речовини навіть через десятиліття.

Ці зміни зачіпають ключові провідні шляхи, включаючи ті, що пов'язують зони обробки емоцій і когнітивного контролю. Що свідчить про специфічний вплив різних несприятливих дитячих переживань на розвиток мозку.

Головний висновок: ранні травми мають довгу тінь.

Напишу про ознаки кохання, до яких приходжу від кейсу до кейсу. Метеликів в животі виключаємо відразу, як і гормональне божевілля з цукровим шоу.

Що лишається в сухому осаді:

1. Кохання - це коли обом партнерам є що дати один одному. І не менш важливо: це збігається з їхніми справжніми бажаннями. Тобто кожен з радістю (а не кисло) бере те, чим інший охоче (теж не кисло) ділиться.

2. Кохання - це коли багато свободи, а не затиснення. Повітря, а не духоти. Можливостей розвитку, а не ультиматумів. Бо свобода в парі - це кисень.

3. Кохання - це коли кожна сварка не загрожує смертю стосунків, не доводить обох до краю розлучення. І тому нема паралізуючого страху говорити і прояснювати.

Якщо в парі є ці три речі, вона витримає й бурю. Якщо нема - ніякі квітицукерки не врятують.

А загалом-то ми можемо любити людину та водночас не тягнути певну її поведінку. І якщо у стосунках є приниження, маніпуляції, насильство - війна це ще більше підсилить.

Давно хотіла розставити по поличкам РЕЗІЛІЄНТНІСТЬ та КОПІНГ.

РЕЗІЛІЄНТНІСТЬ -
Процес успішної адаптації в умовах несприятливих обставин, травм, трагедій, загроз або значних джерел стресу, таких як проблеми в сім'ї та стосунках, серйозні проблеми зі здоров'ям або стресові фактори на робочому місці та фінансові проблеми.
(с) APA, 2020

Тобто, це коли наявна значна загроза, але людина досягає позитивної адаптації.

КОПІНГ -
Постійно мінливі когнітивні та поведінкові зусилля, спрямовані на управління конкретними зовнішніми та/або внутрішніми вимогами, які оцінюються як такі, що виснажують або перевищують ресурси людини.
(с) Lazarus & Folkman, 1984

Тобто, це коли наявні когнітивні та поведінкові зусилля щодо конкретного стресора, але ефективність від того не залежить.

Ще цитати:
- Резильєнтність впливає на те, як сприймається подія загалом, а копінг стосується стратегій, що реалізуються у події.
Джерело.

- Резилієнтність - це функціонування базових адаптивних систем. Копінг - одна зі стратегій, але вона не вичерпує резилієнтність.
Джерело.

Тобто.
Резилієнтність включає успішний копінг, але не всякий копінг веде до резилієнтності. Копінг може бути неадаптивним (уникнення, дисоціація), але все одно залишається копінгом.

А зараз поясню картинкою.
Ось ідеальна метафора різниці між резилієнтністю та копінгом.

ТЕ, ЩО НАД ЗЕМЛЕЮ (видима частина) - КОПІНГ. Це те, що ми бачимо безпосередньо.

ТЕ, ЩО ПІД ЗЕМЛЕЮ (коріння) - РЕЗИЛІЄНТНІСТЬ. Це величезна, розгалужена коренева система, не видима на перший погляд.

Коли ми дивимося на людину, яка добре справляється (видимий паросток, копінг), ми не бачимо всю величезну систему під землею (коріння, резилієнтність), що це робить можливим.

Як це працює в житті?

Приклад 1. Військовий на війні.
Видиме (копінг): щодня робить фізичні вправи, підтримує зв'язок з родиною, жартує з побратимами.

Невидиме (резилієнтність): має історію роду, де дід пройшов війну і передав модель "можна вижити"; мав безпечну прив'язаність у дитинстві, з базовою довірою до світу, мав досвід подолання попередніх криз, має сильну соціальну мережу, не втратив сенсів.

Приклад 2. Дві людини використовують однаковий копінг (медитацію),
Але:
- перша людина медитує та має потужну кореневу систему резилієнтності - і справляється;
- друга людина медитує та має кореневу систему, яка підірвана травмою - і не справляється.

У другому випадку медитація нічого не скомпенсує, потрібна робота з корінням.

Чи стала трохи ясніше різниця між РЕЗИЛІЄНТНІСТЮ та КОПІНГОМ?

Тепер із цього випливає розуміння, чому не всі психотерапевтичні техніки працюють з усіма.

І чому одна психіка встоює у війні, а інша сипеться.

Копінг-техніки (паросток) можуть прижитися тільки там, де є жива коренева система (резилієнтність).

Якщо коріння пошкоджене, зрубане або отруєне – можна скільки завгодно садити нові паростки (вивчати техніки), але вони не приживуться або швидко зів'януть.

Комплексний ПТСР (C-PTSD) виникає, коли травма була тривалою/повторюваною.

Чотири роки повномасштабної - вже про це. Тому запитів більшає вже не на ПТСР, а на КПТСР.

То рухаємося у терапії трьома колонами.

1. Безпека.
Поки тіло не повірить, що зараз воно у відносній безпеці - інші методи не зайдуть. Тому - стабілізація через рутину: сон, їжа, вода, час без новин. Безпечне місце, речі-якорі, нічник, плед/беруші, улюблені методи заземлення (яких безліч, всім вже оскомину набила інформація про них). Карта тригерів і план: "Що я роблю, коли…".

2. Взаємини.
Травма росте в ізоляції, а загоюється у стосунках. Тут ідеальним є стабільний терапевтичний альянс та якщо нема - здорове людське спілкування. Хлопці цінують надійних і передбачуваних людей, з якими можна вести повільні розмови, відчувати до себе повагу і вдячність.

3. Управління реакціями.
Наша мета - менше автоматичних вибухів та/або заморожувань, більше - керованих реакцій. Є чудовий протокол SOS: Stop–Orient–Soften (зупинись, озирнись, розслаб плечі/щелепу). Також - відомий всім «метелик» (перехресні постукивання). Прогресивне розслаблення, тепла вода/душ - теж мастхев. Ефективним є й правило 90 секунд у моменті, коли спрацьовує тригер (вихід, вода, дихання, повернення).

Повільно, але впевнено ці методи працюють.

Тривога буває не лише через події, а й через те, як мозок їх обробляє.

Наприклад, коли мигдалина (амигдала) - надчутлива на тлі повторних/тривалих стресів. І волає при найменшому натяку, схожому на тригер. В цей момент стартує повна стрес-реакція в тілі. Бо вже прокладена така нейронна доріжка.

Якщо ще й префронтальна кора (раціональна "панель керування") не встигає пригальмувати неврівноважену амигдалу, то тіло працюватиме так, ніби загроза реальна. Хоча стимул може бути геть мізерний.

Ну й полірнемо негативними очікуваннями.
Коли "чекаю небезпеку", "я точно знаю: щось буде", "в мене чуйка" - стають базовою установкою. Мозок постійно сканує ризики, намагається все контролювати - тривога невпинно зростає. Формується катастрофічне мислення, навіть якщо доказів немає.

А тим часом, наприклад, реальної загрози як не було, так і нема.