Отже, інтерв'ю вічного путінського медіафюрера Суркова французькому виданню L’Express.

Сурков - специфічний російський інтелектуал. Один з тих, чия нереалізована тестостеронна агресія виходить через фундаменталістські тексти і, як наслідок, органічно спотворює, викривлює та обпльовує реальність на славу патрона та альфа-самця Путіна.

Іноді Сурков в своїх роздумах більше схожий на "рязанську бабу", яка навчилась ховати за акуратно підібраними словесними конструкціями комплекс меншовартості.

Чеченець, який змушений свою "російськість" з азартом фанатика доводити через великодержавницький шовінізм і крипто-фашистський імперіалізм. Можливо в РФ у когось і "встає" на все це, але крах творчої мети путінської війни у 2022 р. проти України явно говорить про те, що ідеологічний гель Суркова до омріяного російського націоналістичного екстазу не призводить.

Щодо України ця "передоросль" російської графоманії пише із впевненості немолодої вівці в період рясної лактації: "Розділ цієї штучної квазідержави на природні частини. На цьому шляху можуть бути маневри, уповільнення та навіть зупинки. Але його буде пройдено".

Сурков намагається створити вигідний цілям РФ наратив когнітивної війни щодо чинної війни на фронті. "Українцям незаконно нав'язали владу агресивної меншини, схибленої на міфах політизованої етнографії та міражах євроінтеграції. Ця меншість втягнула Україну у війну".

Що в цій конструкції не так? Навіть не з позиції масового українця, який розуміє національний і оборонний характер цієї війни і здатний не зіграти в ворожу гру розділу нації на бідний одурений народ і компрадорську підлу еліту.

Нинішня війна виморочена з колективного безсвідомого, що Сурков як вихідець із середовища пригнобленого народу, синхронно мав би побачити і цим, можливо, пояснюється, бажання будь-що викреслити, заперечити та витіснити виправдання природнього права пригнобленого народу на боротьбу. У випадку українців ще й на результативну.

Він же в собі знищив національну гідність, прийняв сторонню ідентичність, вклонився їй покірно і отримав життєвий бенефіс. А як це українці сміють йти супроти тотально "успішному" універсуму у вигляді "історичної Росії"?

Тому кенселінг української державної ідентичності стає особистою вендеттою латентного вихреста. Та й змагання досвідченого царедворця за місце біля геніталій царя вимагає неабиякої енергії самоприниження.

"Тут головне не надірватися. Не схопити надто важкий трофей, який не зможеш забрати". Якщо що, це також цитата з інтерв'ю.

Некоронований ідеолог путінської системи сам себе нескромно вимазує: "Я створював її десять років. Подивіться, вона працює". Вона дійсно працює і тут треба виписати комплімент, але не Суркову. А самому правителю Путіну. Це породжена та утримана саме ним працююча і ефективна машина політичного насилля, що заснована на інстинктах гебні, а не на пафосі історії РФ.

Сурков в ній лише суфлер для номенклатури та раб-блазень для першої особи, який волів би відштовхнути назавжди більш агресивнішого та фанатичного апологета "русского мира" ніж сам Путін. Від опозиційного гріха подалі, на який вже спокусились у свій час Прігожин та Гіркін.

Але як і личить розумному блазню, має ж бути якась тонка матерія, яка розбавить віртуальну мішуру саморефлексій. Сурков говорить, що "у будь-якій моделі знайдеться вразливість. У нашій моделі так само, як у будь-якій іншій, закладено специфічні ризики та коди саморуйнування".

Ось ця фраза дуже точно відображає світогляд міфодизайнера путінізма. Вона відображає чисто чекістський підхід у пошуку помилок та вразливостей своєї же політичної системи для максимальної впевненості в самосбереженні. А вони є. І за певних обставин могли б спрацювати.

Офіційне визнання окупованих територій російськими неможливе, нереальне небезпечне. Цьому на заваді Конституція нашої держави. І нижче саме про це.

Так, мене коробить від того, що окуповану українську землю топчуть брудні смердючі ноги росіян, однак їх миттєве воєнне повернення - пубертатна фантазія. Залишається конструкція "дипломатичне повернення", ціна якому - зберегти політичне обличчя.

Тепер вже однозначно можна припустити, що 18 березня під час розмови Путіна і Трампа, на річницю юридичного закріплення анексії Криму ворогом, мова йшла про легалізацію фактичного територіального стану України. Уіткофф інакше би не давав такі відверті та шокуючі коментарі Карлсону.

Трампівська адміністрація і Кремль працюють над територіальним меню, про що сьогодні сказав і сам Трамп, коментуючи начебто "технічні" переговори в Ер-Ріаді.

А тепер нюанси. Стаття 133 Конституції України залізобетонно передбачає, що до складу України входять Крим, Запорізька, Херсонська, Донецька, Луганська області тощо.

Припустімо, ви скажете, що змінити цю статтю можна двома третинами конституційного складу Верховної Ради, тобто щонайменше 300 голосами. Треба ще знайти правда цих 300 іуд, які ризикнуть натиснути кнопку перед судом українського народу та національною історією. Українці - це вам не поляки у 1772 р., які на сеймі затвердили результати поділу своєї країни більшістю голосів.

Але. Інша стаття, 157-ма, нашого Основого Закону говорить, що Конституція не може бути змінена, якщо зміни передбачають порушення територіальної цілісності України. Тобто вилучити українські регіони з Конституції юридично неможливо. Ніяк!

Тоді ви мені скажете, ну треба тоді змінити 157-му статтю. А ось щоб змінити цю статтю, треба провести всеукраїнський референдум, тому затвердити зміни рішенням українського народу. Не треба бути великим оракулом, щоб не спрогнозувати, яким може бути рішення українців.

І як проводити референдум, якщо 20% території країни окуповані ворогом? Замкнене коло.

Реалізовувати морське та енергетичне перемирʼя через формальні заяви, які не формують зобовʼязань, це як розуміти?

Що значить, що енергетичне перемирʼя діє із 18 березня? Адже РФ атакувала з того часу енергетичні обʼєкти України.

Це більше виглядає як «фільчина грамота». Яка система контролю за дотриманням перемирʼя? Чому американська версія заяви суперечить російській? Чому повідомлення Умерова суперечить словам Зеленського?

У 2022 р. зернова ініціатива реалізовувалась через два окремих договори між Україною, Туреччиною, ООН, РФ. Угоди підписувались, оголошувались, аналізувались. А зараз як розуміти?

Заяви до міжнародних зобовʼязань не прибʼєш.

«Путін скоро помре», - впевнено каже Зеленський. Але, уявіть, що таке дійсно станеться в цьому році.

Погодьтесь, шанс на ефектне переобрання Зе в такому разі стає більш впевненим.

Це Путін так зневажливо витирає ноги об українську Конституцію та наш народ як субʼєкт влади, навіть не окупувавши її більшу частину із Києвом.

А уявіть, що б він говорив в як би діяв, якби зараз Українська держава була б в його руках.

Держава - це в тому числі й органи влади. Якщо не вдалось демонтувати їх воєнним шляхом, йому приходиться це робити типовими чекістськими методами через розмивання інституційного каркасу держави.

Так чи будуть президентські вибори, про які пише «The Economist»?

Це лише план «А» у випадку реального припинення вогню. Тобто, ймовірний варіант. Один з можливих. Який, безумовно, обговорюється на нарадах у заступника голови ОП Микити та віце-премʼєра, міністра громад і територій Кулеби. В штабах опозиційних партій.

Вирогідність виборів з кожним місяцем підвищується. Так, ці вибори можуть «рвати» країну. В них буде присутня тінь Путіна і Трампа. Їх результат може не влаштувати пасіонарних військових та лідерів громадської думки.

Війна просто перейде у електоральне поле. Вибори втягнуть у війну на новому рівні все українське населення. Дозволять цивільним українцям відчути силу впливу, адже виборці отримають свій шанс «повоювати» на бюлетеневому фронті.

Якщо українці пройшли тест на стійкість під час кінетичної війни - вторгнення 2022-го, то чому ви думаєте, що не витримають некінетичну війну, тобто вибори?

Нації виживають, коли самі занурюються у колективні виклики і ризики для себе. Так стають ще сильнішими, адже проходять горнило саморефлексії, каналізують емоції і бачать різні альтернативи.

Країна повинна буде обрати Президента, парламент і органи місцевого самоврядування. Повинна і обере за умов скасування воєнного стану.

А ці ж кадри з мамою, яка задумливо гладить руку загиблого від російської ракети сина у Кривому Розі, будуть дивитись в Росії.

Їх пропагандисти-повії, червонопикі чиновники, екзальтовані домогосподарки, манерна інтелігенція та опухлі від смаку крові феесбешники.

І в серцях цього сміття буде радість і задоволення. Вони будуть бажати, щоб ще більше українських матерів страждали і ще більше українських синів гинуло від їх вбивчого заліза, про який вони будуть складати сатаністькі пісні та як неандертальці танцювати на кістках. Вони будуть задоволені і щасливі.

Мені важко сказати, чи наступить відплата. Бог, закон чи український Моссад можуть колись зіграти одночасно цей справедливий суд.

Оперативне знання про війну потрібне масам для вибору оптимальної стратегії виживання.

Українці просто звикли не довіряти верхам у питанні вмісту їх гаманців, холодильників, ну і безпеки.

Величезна маса наявної інформації про війну зараз - це або магічно-конспіративні ілюзії, або пропагандистські нашарування, або медійні мануляції іноземних видань та анонімних тг-каналів.

Викривлення реальності з боку медіа іноді може досягати відсотків 50-60%.

Тому Кирило Буданов сказав чесно і відкрито: "Суспільство має бути готове дізнатися правду, мабуть, з часом. Під час війни всю правду знати, думаю, що це зайве... Просто свідомість не у всіх людей пристосована для сприйняття жорсткої правди. Не треба цим, як то кажуть, випробовувати людей".

Масова свідомість - це поле боїв. Де шанс ворога взяти у полон величезні групи людей неймовірно високий.

Київрада не змогла відправити секретаря Бондаренка у відставку, що означає, що "Слуги народу" не можуть переломити ситуацію в середині Київради на свою користь.

Тим не менш, Кличко волів би позбутися шлейфу справи Комарницького і Бондаренко сам подав у відставку.

Голосування в міській раді показало, що позиції Кличка в органі самоврядування і далі вагомі, про що має засвідчити обрання нового секретаря, фігура якого повинна стати компромісною між "Євросолідарністю" та "Ударом".

Нині війна на фронті триває для того, щоб мир був в тилу. Тил знає, що фронт прикриває його парасолькою безпеки і поки може жити своє життя. Тобто війна триває, щоб існував мир.

Згодом ситуація може бути іншою: мир буде на фронтах і в тилу, але «в умі» буде триматись тінь нової, більш кривавої і потужної війни. Тобто війна зупиниться для того, щоб згодом виникла нова війна.

Суспільство нині зараз в позиції - позбутися першої реальності, щоб відчути другу. Але друга може бути ще більше психологічно важкою, вбивчою і кривавою.

Парадокс.

Є певні підстави вважати, що зараз ситуація по мирному врегулюванню в Україні дійсно виглядає як «прихована Ялта»: компроміс по українським окупованим територіям в обмін на згортання ядерної програми Ірану.

Завтра в Омані у американців переговори із іранцями щодо ядерної теми, які можуть завершитись рішенням США та Ізраїлю бомбардувати Іран. Вашингтону потрібен нейтралітет Москви.

За це РФ буде просити визнання чотирьох областей російськими і витіснення ЗСУ із недоокупованих анклавів.

До речі, Уіткофф очолює американську делегацію і на переговорах із Іраном. І вже встиг заявити, що "червоною лінією" адміністрації Трампа щодо Ірану є недопущення створення ним ядерної зброї.

Українців налякала «карта Келлога» з маніпулятивно поданою інформацією від британської «The Times» про начебто поділ України.

Оце у мене питання: чого це має тригерити чийсь штучний графічний дизайн для хайпа, коли українське суспільство і так відчайдушно і самостійно шукає грунт у себе в середині для внутрішнього розʼєднання - мова, віра, військовий обовʼязок, Зеленський тощо. Чого злить карта, якщо самі то неєдині?

І перестаньте вірити західним виданням на слово. Повірте, коли перед ними вибір між клікбейтним крінжем та етичними стандартами аналітики - вони оберуть перше. Бо перегляди, лайки, гроші. Сторітеллінг і фантазії понад усе.

А в неєдності - своя сила! Потрібно лише навчитися користуватись і усвідомлювати «червоні лінії».

Хочимо ми або ні, а тема помсти та відплати - це не пустий звук. Кров українських військових, цивільних, дітей, літніх батьків…

Буча, Вінниця, Кременчуг, Одеса, Дніпро, Харків, Кривий Ріг, Суми… Тощо, тощо, тощо…

Злочинці - військові ЗСРФ та ті, хто їх підтримує - мають платити за це своєю кровʼю. Вони за злочинні накази та їх виконання повинні заплатити. Сповна і симетрично.

Якщо пряма відповідь з боку ЗСУ по російським цивільним - це питання міжнародної репутації та правової відповідальності, то Україна повинна створити приховані проксі-механізми кари, які будуть діяти із середини РФ.

Відстріл, отруєння, кіберзлами - всі ці справедливі методи відплати. Злочинців треба вмити їх кровʼю.

Суми... 13 квітня...

Припинення вогню близько? Уіткофф натякає в коментарі Fox News, що так.

Остання зустріч його з Путіним відзначилась також переговорами із Ушаковим та Дмитрієвим. А це означає, що могли пророблятись деталі після «високого позволєнія» з боку Путіна.

На думку трампівського друга та спецпредставника, центральним питанням регулювання конфлікту стане тема «п'яти територій».

Розшифровувати це треба, на мою думку, наступним чином: Україну будуть пробувати схилити до більших поступок. Мова може йти або про жорсткий тиск американців на Київ щодо відводу ЗСУ з контрольованих частин цих територій задля отримання від Путіна бажаного по Ірану та Китаю, або оголошення їх «демілітаризованими зонами», де мають пройти нові «референдуми» під егідою групи країн.

Далі ще більш загалковіше. «Є ще протоколи безпеки, є п'ята стаття НАТО, є безліч пов'язаних із цим деталей... Я думаю, ми можемо бути на межі чогось, що буде дуже важливим для миру в глобальному сенсі", - говорить Уіткофф.

Українське питання бажають вмонтувати у глобальну угоду, в ході якої можуть передбачатись певні зобовʼязання та компроміси з боку НАТО. Росія отримає шанс представити це як здійснення мрій про «Ялту 2.0».

Наришкін, старий російський гебіст і керівник російської Служби зовнішньої розвідки, виперся із заявою: мирне рішення в Україні передбачає її без'ядерний статус, демілітаризацію, скасування якихось «дискримінаційних законів» та визнання нових кордонів РФ.

Подовження воєнного стану може в Раді пройти із скрипом. Депутати почали показувати зуби і нігті.

«Євросолідарність» вже формує наратив про окрему думку. Депутат Гончаренко не буде голосувати за продовження, в Порошенко звинувачує владу у зловживанні воєнним станом для посилення авторитаризму.

Допускаю, що і «Батьківщина» не дасть голоси. Тимошенко почала розпахувати своє політичне рілля, а синхронізація голосувань із владою стає темою уваги.

У ОП залишається мобілізація (не в тому значенні, про яке ви подумали) «Слуг народу» та підстраховка залишками ОПЗЖ, «За майбутнє», «Довіри» і «Голосу». Цього вистачить. Фактор Арахамії стає в цьому контексті показовим.

Якщо, звісно, в парламент не зайшов міжнародний вплив, особливо з Вашингтону. Бо є багато чуток.