#reply на пост.

Франція не була першою у сучасних танках на цій війні – їх поставили британці. Франція не була першою в РСЗВ, ракетах, уранових снарядах, не була першою в авіації та чому завгодно. Але тепер вона перша держава колективного Заходу, яка відправить свого представника на інавгурацію Путіна.

Що ж, привід для гордості вельми сумнівний. Оскільки саме Росія та Путін буквально ґвалтують французькі національні інтереси в Африці, вибиваючи ресурсну базу під Китай – більше схоже не на політику яструба, а на БДСМ-вечірку.

ПЛ+С

А що, як Третьої світової не буде? Це ж добре, скажуть покоління менеджерів, економістів та експертів з громадянських прав військовозобовʼязаних? Як вам сказати… Буде добре. Навіть знаємо, кому: Китаю, Росії, Ірану, Північній (або Півнячій) Кореї, Венесуелі. Тим державам, до яких експерти не захочуть переїхати (навіть не знаємо, чому ж).

Без Третьої світової Захід житиме за логікою «Помри сьогодні, щоб я ще когось здав завтра». Так не роблять. Не всі держави у нашій ситуації, тому заради виживання самі підуть до Китаю, стануть його союзником. І тоді Захід не встигне помітити, коли програє без війни, але ще гірше та більш болюче.

Свого часу про це казав Борис Джонсон – надто багато обмежень союзникам, які воюють проти орди, поки вона «своїм» обмежень не ставить. Надто багато страху перед тим, що союзник виграє битву. Надто мало побоювань, що він таки програє. Так не перемагають.

Раді, що вас уже 500. Принаймні, нам є кого інформувати про світ, який боїться очищення через війну та цим її лише наближає.

ПЛ+С

#reply на пост.

Канадська розвідка була змушена визнати, що китайські спецслужби дуже активно працюють у неї під носом. Офіційне формулювання таке – Китай лишається постійною загрозою як канадському розвитку технологій, так і місцевому демократичному ладу. І, що важливо, окремо підкреслюється китайська загроза представленим у Канаді діаспорам.

Це не просто констатація факту. Перед вами «нова нормальність» світу без Третьої світової війни, де китайські та російські спецслужби працюють в режимі воєнного часу вже не перший рік. І навіть Канада, яка є одним із найменш активних учасників НАТО, отримує на горіхи. Поки політики продають виборцям мир за ціною розвитку, робота їх власних спецслужб – хоч якось втримати цю ілюзію.

Колись казали, що поганий мир кращий за хорошу війну. Що ж, тоді можливості агентури не були аж настільки широкими. І жоден шпигун не міг провести в американських, канадських, німецьких чи британських ЗМІ таку кампанію, яка сьогодні доступна на базі найбільш популярних соцмереж. Тож часи «поганого миру» вже не ті. А ступінь ризиків варто переоцінювати, поки спецура хоч якось тримає свою ділянку роботи. Не тоді, коли вона одного разу не впорається.

ПЛ+С

Запорізька АЕС навчила нашого ворога простій істині: ядерний шантаж із атомною електростанцією вигідніший, ніж те саме, але ракетами зі схожим еквівалентом. Тому Китай хоче якомога швидше розмістити в Південно-Китайському морі 20 плавучих реакторів. Причому в найбільше «гарячих» точках цього моря, де щодня є ризик бойових зіткнень і на штучно намитих островах стоять китайські військові обʼєкти.

США вже «стурбовані». Пекін, мабуть, верещить від сміху та робить ставки: достатньо глибокою буде ця стурбованість, чи ні. Бо жодна стурбованість не зупинить того, кому на неї плювати з самого початку протистояння. Дивіться самі: у різний час Китай мав у цьому морі претензії до Вʼєтнаму, Філіппін, Тайваня, Індонезії та Малайзії. Суд ООН ще в 2016 році прийняв рішення на користь Філіппін. Китай з тих пір просто ігнорує це рішення, а тепер ще й ядерні обʼєкти туди поставити зібрався.

Є частина моря, куди прийшов агресор та збудував там штучні острови під військові бази. Є цілі роки ігнорування судових рішень, які мали б показати: агресору байдуже, що ці суди постановили. Ще йому байдуже, як тепер хтось турбується через ядерку в регіоні. До речі, Росія вже має свій плавучий ядерний реактор. Він працює з 2019 року, ну то що – стурбованість добре працює?

Для Китаю все почалось у 2016 році, для Росії у 2019-му, а колективний Захід перетворив цю ситуацію на свій геморой у 2022-му. Тоді, коли вирішив забити болт на окупацію росіянами Запорізької АЕС та навіть стурбованості на адресу Москви вирішив не виписувати.

ПЛ+С

Дуже цікаво, як тема війни Росії проти України впливає на політичний ландшафт інших держав. Наприклад, премʼєр-міністр Литви готова до відправки своїх військ сюди, аби вони брали участь у навчальних місіях. Майже одразу міністр зовнішніх справ Литви додає, що було б непогано робити це у складі коаліції (тобто це і запрошення для інших держав, і все-таки втрата часу).

Польща реагувала на гострі моменти схоже. Міністр оборони не проти повернення військовозобовʼязаних назад до України, а міністр внутрішніх справ з ним де-факто сперечається. Потім усе заспокоюється (один із наведених прикладів взагалі не був конфліктним), але ми вже встигли побачити схожість процесів.

Найкраще на такі моменти реагує Велика Британія. Маючи всередині держави власні пертурбації, спричинені зміною політичних циклів серед консерваторів та лейбористів, зовні вона лишається державою з монолітною зовнішньою політикою. Хто б не був при владі, це обовʼязковий момент.

Не забувайте, що не консерватори погодились на відправку військ у Ірак. Це було при лейбористах. Ця разюча відмінність від інших держав і проситься на роль орієнтиру. Бо хто б не був при владі, консерватори чи лейбористи – перш за все, вони британці.

ПЛ+С

#reply на пост.

Старе відео про збройні сили Малі показує, чому все-таки варто разок витратитись та мати власний патронний завод.

ПЛ+С

#reply на пост.

Пост-згадка про Австралію та США. В одному куточку планети війна вже палає, а в другому людям досі не ясно – на кого розраховувати, коли почнеться і в них. Те, що невдовзі щось таки почнеться, сумнівів викликає все менше і менше.

Так американська суспільна думка підтвердила, що соціологія там цілком правильна та справедлива. Згідно з опитуваннями, Україна та Австралія всерйоз розглядаються громадянами США у якості союзників. При цьому Австралія подивилась на останні маневри Білого дому та додала від себе погрозу: мовляв, я купую вашу зброю, але чи братиму участь у ваших військових операціях – питання відкрите.

Це не спроба зіскочити з теми конфлікту, бо Австралія чисто географічно не може собі цього гарантувати. Власне, і зброю активно закуповує саме по цій причині. Швидше, їй треба трохи розворушити головного союзника, який при нинішній адміністрації досі спить та урізає видатки на власні субмарини.

Тому тішить, що хоча б серед американських консерваторів почало підніматись питання не стільки Австралії, скільки підходів, які спричиняють таке становище. А нам важливо розуміти, що це не нас американські партнери періодично лишають без обіцяного та вже виділеного озброєння, таке коїться всюди.

Тож не бійтесь американських рухів коло Тайваню. Якщо вони там дійсно почнуть крутитись, це не відверне увагу від нас, а змусить працювати американську оборонку. Що краще – крихти від лінивого режиму, чи крихти від потужної галузі, яка нарешті запрацювала на повну? Думаємо, відповідь ви і так знаєте.

ПЛ+С

Без жахів війни люди ніколи не вміють по-справжньому цінувати мир. Це видно по останнім 30 рокам життя людства. Що ж, нашому та наступним поколінням дбати про мир доведеться особливо щиро, бо саме зрозуміємо його повну ціну. І ми будемо це робити. І скажемо своїм онукам, щоб не тупили. Але вони натуплять, а потім наші правнуки опиняться на нашому місці. Так уже влаштована людська природа.

ПЛ+С

#reply на пост.

Коли хтось каже, що пост-вʼєтнамські США бояться перемоги союзника не менше, ніж його поразки, не сперечайтесь. Які ще можуть бути висновки, коли Ізраїль просто пішов завершити свою справу – боротьбу з ХАМАС, і за це отримує критику особисто від президента США?

Терористи ХАМАС прикриваються мирним населенням, це правда. І це не привід зупинятись. Все-таки принцип «Ми не ведемо переговори з терористами» було запущено саме в Ізраїлі 1988 року. Байден тоді міг пропустити цей важливий момент, бо був зайнятий програшем праймеріз у Демократичній партії.

Коли ти викручуєш руки тому, хто не хоче переговорів із терористами – вгадай, на чиєму ти боці. І байдуже, якими надуманими гуманізмами навіяна ця позиція. Факти говорять самі по собі.

ПЛ+С

#reply на пост.

Дуже хороше питання, яке насправді є риторичним: чи хоче Південна Корея захищати Тайвань? Звісно, хоче, але не буде. Бо у неї є свій вгашений сусід та велетенська тоталітарна держава, яка буде його надалі підтримувати. Тобі не до Тайваню, коли на кордоні стоїть КНДР.

Уявіть, що Україна чекає на російське вторгнення, і тут її питають, чи не хоче вона раптом зайнятись Придністровʼям. Хоче, не хоче, яка різниця. Поки є більша загроза особисто тобі, в побічних операціях ти не маєш права брати участь. Бо тоді не втримаєш свою ділянку фронту, і цим зробиш гірше не тільки собі. Цим ти погіршиш ще й спільне становище.

Як би не хотілось колективному Заходу перекласти на когось бодай частину своєї відповідальності, це не видається можливим. Роки такого перекладання і створили нинішню ситуацію. Тому сподівання на Південну Корею мають стартувати не з позиції «Чи ви зробите за нас всю роботу», а з питання «Ви ж точно витримаєте свій удар, щоб ми не відволікались хоча б на початку бойових дій?». Це різні речі. Рожеві поні проти реальної стратегії.

Південнокорейський ВПК чудовий, в армії там служать навіть селебріті, патріотизм у населення не викликає жодних питань. Корейці свою задачу потягнуть. А чи зʼявляться їх бійці десь коло Тайваню – не подарунок по замовчуванню, а річ, що залежатиме від характеру та успіху бойових дій Сеула на своїй ділянці.

І знову ж, співчуваємо американським морпіхам. Є така робота – в польових умовах помилки кількох останніх адміністрацій виправляти. Більше нікому, це навіть не сарказм.

ПЛ+С

#reply на пост.

Тим часом у Мʼянмі повстанці тримають під контролем більшу частину держави, а хунту (яка в меншості) ані Росія, ані Китай так і не назвали хунтою. Ще одне нагадування на користь того, що в пропаганді авторитарних держав своїх маріонеток вони підтримують не до першої невдачі (привіт, США), а до останнього медійного зиску.

Нещодавно Китай проводив навчання на кордоні з Мʼянмою, формально – для злагодження роботи ППО. Не здивуємось, якщо одного дня ППОшники масово переведуться до піхоти, знімуть із рукавів шеврони та раптово стануть щирими громадянами Мʼянми, які так сильно хочуть допомогти хунті втриматись при владі. Десь ми це вже бачили, чи не так?

ПЛ+С

#reply на пост.

Коли Україна при всіх своїх проблемах викликає повагу серед трампістів, і робить це навіть на фоні Тайваню – це дуже важливо, насправді. Бо підготовку до російського вторгнення ми провалили, поки маленький та гордий острів навпроти Китаю вів свою «тактику дикобраза» роками. Що ж, певні речі змінились.

Ось що пише пан Елбрідж Колбі (в разі перемоги Трампа – кандидат №1 на місце Саллівана). «Я не за те, щоб залишати Україну. Моїм аргументам за пріоритет обороні Тайваню є протидія – позиція уряду Тайваню. Це неймовірно шкідливо для зусиль зі зміцнення оборони Тайваню та його американської підтримки… У людей посилюється відчуття, що Тайвань несерйозно ставиться до своєї оборони, тоді як Україна – це серйозно».

Для тих, хто перейшов за посиланням: у пості цитується лише перший твіт, завершення тези побачите під ним.

Тепер про самі тези. Радіти рано (і шкідливо), але ми все ж здатні привертати увагу. Україна – найменш проблемний союзник, насправді. У нас немає невизначеного статусу, як у Тайваня. У нас немає великих військових зачисток, які полюбляє робити Ізраїль. При всіх наших помилках, саме український кейс виглядає буквально як біблейські сюжети.

Маленький Давид, який вже вдарив Голіафу межи очі та все чекає на підтримку, бо сучасний Голіаф ходить у касці та плитах – одним ударом уже не вбʼєш. Давид, який у разі поразки не стримає монстра і той піде в гості до тих, хто не допоміг нашому герою. Це історія мученика, який ним бути не хотів, але довелось. І відголоски Касандри, яка сама не вірила у повномасштабне вторгнення, прозріла ціною великої крові та закликає інших зрозуміти все за меншу ціну. Але ніхто не хоче. І саме це наближає «кривавий екзамен» для них, а не навпаки.

ПЛ+С

Коли Росія готується до війни на значні строки, і під це міняє топових посадовців, які роками пиляли бюджети – це і є натяк Заходу, який сподівався пересидіти чергову серію конфліктів та носа там не показувати. На жаль чи на щастя, але цього не буде.

Можна було не вважати Україну щитом Європи, відхрещуватись від відправки військ сюди. Та є одне «але». Якщо ви війну не контролюєте, єдиний вибір – чи дасте ви їй поширитись, або ж закриєте у певному просторі. Але тоді треба відправляти війська.

Пояснимо. Щоб війна не вилилась назовні, тут росіян треба тримати та утилізувати нещадно. Але вони це самі розуміють. Тому намагаються вийти на рівень ВПК СРСР, поки західні держави дивляться Євробачення чи ще щось важливе. І, на жаль, чисто завдяки загальній бездіяльності з Заходу, в них це поки що виходить.

Довгострокові плани на війну – це не комплімент нам з вами, це приціл на Європу. Готуватись треба всім. Те, що варто було вивчити на прикладі України, іншим доведеться вчити на власному. Що ж, тримаємось.

ПЛ+С

Хто відправляє війська на чужу землю, аби зупинити ворога там – той мудрий. Хто не відправляє війська та наївно сподівається зупинити загрозу десь далеко, нічого не зробивши для цього – той зупинятиме ворожі війська вже у себе. За набагато більшу ціну. І вже не факт, що так успішно.

Начебто очевидні речі говоримо, але чомусь багатьом не ясно. От коли людина не хоче оперувати рак та щиро вірить, буцімто пухлина сама по собі розсмокчеться, її ідіотизм всім зрозумілий. Щойно розмова торкається вибору «війна з тобою там, або війна з тобою тут» – знову починається дрібʼязкове скиглення та мрія про чарівне ВПК, на яке не треба витрачатись, бо воно саме по собі виросте. І про чарівну мобілізацію, яка взагалі ж нікого не має торкнутись.

Рак сам по собі не відступає, як і ворог. Єдиний, кому вигідне мислення жертви про дива – це агресор, якому такі розмови лише грають на руку. Він-то вже готовий.

ПЛ+С

Як ви думаєте, чому Китай посилив тиск на Тайвань, залучаючи все більше авіації – через те, що дуже злякався традиції «Робимо гидоту, а з нами потім розмовляють», чи так співпало? Було б логічніше вказати на перший варіант. Бо, як не крути, агресору в нашому світі можна коїти будь-що, потім із ним говоритимуть (чи намагатимуться говорити) і так він отримає час на перезарядку.

Факт полягає у тому, що китайська авіація вже регулярно порушує простір Тайваню. І, поки ми пишемо про зростання такої тенденції, головні актори пхають голову в пісок та немов просять Китай робити так знову і знову.

Можна довго пояснювати, чому беззуба політика не унеможливлює подальшу агресію, а примножує її ймовірність. По факту, запрошення нападника до чергової країни так і виглядає. На жаль, так трапляється, коли світовий поліцейський раптово уявляє себе звичайною державою, яка повинна сама терпіти, і всім веліти. Ось і наслідки.

Питання звучить інакше. Якщо світовий поліцейський нічого не робить для бодай мінімального захисту жертв та при цьому лобіює поставки російських енергоносіїв до Азії, аби не мати проблем із цінами на нафту, це корумпований світовий поліцейський чи ні?

ПЛ+С

Що потрібно, аби місто вважалось «шпигунським» та підходило для битви розвідок? Для початку, потрібно мати певний нейтралітет, і тоді у вас по вулицях будуть бігати Джеймси Бонди (або Джонні Інгліш, залежно від скіллів). Щоправда, ви все одно їх не помітите, хіба один Джеймс забаранить іншого Джонні.

Такі шпигуни не ходять по офіційних закладах. Вони будують агентурні мережі, збирають інформацію чи зливають потрібні їх уряду дані кудись наліво. Тобою користуються, але не б’ють.

Та хто сказав, що нейтралітет визначаєте ви самі? Цього не буває, як і з військовим позивним, який вам мають обрати побратими. Так і тут – найбільшою помилкою Європи було те, що політики вважали беззубу зовнішню діяльність запорукою певного «нейтралітету». Проковтнув ти Грузію, проковтнув Крим, Донбас також по горлянці ковзається. Та одна біда: Росія не вважає це нейтралітетом. Вона відчуває це як слабкість, і будує свої плани на регіон відповідно.

Тому скандал із партією «Альтернатива для Німеччини», чий депутат виписав російському шпигуну перепустку до Європарламенту, є дуже показовим. Якщо ти не чіпаєш хижака, ти в його очах все одно м’ясо. Якщо вважаєш себе елементом поза харчовим ланцюжком – він вважатиме тебе ще й надто слабким м’ясом.

Обираючи таємні ігри замість військового протистояння, Європа отримала шпигунів у Європарламенті. Бо це не нейтральна територія, а плацдарм для потенційних маневрів ворога.

ПЛ+С

#reply на пост.

17 травня 2024 року – славетна дата, в Україні хтось написав про нормальний механізм мобілізації (замість того, що є). Підхід адекватний. Сподіваємось, приблизно так і виглядатиме наша мобілізаційна система або під час цієї війни, або (що більш ймовірно) вже після неї. Інакше страшно сказати, як ми ризикуємо впасти без «вічних» бійців, що валять ворога чисто на морально-вольових якостях.

ПЛ+С

Тайвань є крихітною цяткою на карті, поряд із якою розлігся величезний Китай. Так само як Україна (не маленька держава) виглядає поряд із Росією. Легко здаватись кумедним на такому фоні. Надто, коли в мережі гуляє відео, на якому тайванський депутат вкрав законопроєкт, аби за нього не голосували, і побіг кудись.

Згадайте наш парламент перед повномасштабним вторгненням Росії. Це теж було казна-що. Депутати пліткували, били байдики, неквапливо ходили до сесійної зали (і подумки вже були у вечірніх ефірах Савіка Шустера). А десь за горизонтом величезна тоталітарна Росія, де такого цирку буцімто немає. Виглядало так собі, насправді.

Так, демократія вміє бути кумедною. Людина, якій делегували владу інші люди, може поводитись як примат. Та нехай це не вводить вас в оману. Бо в потрібні моменти ця маска спадає, встигнувши дещо збити з пантелику агресора.

Китайська авіація нахабно влітає до зони дії тайванських ППО, а внизу депутати чудять. Цікаво, чи поведеться на це Китай так само, як Росія повелась на нас?

ПЛ+С

#reply на пост.

Зліпок нашої епохи полягає в тому, що найбільші ревізіоністи хочуть до останнього зберегти західні ринки перед тим, як піти на них великою війною. І, власне, такі ж жести помітні на самому Заході. Ці люди не бігають з шевронами Z чи прапором комуністичного Китаю, ці люди з усіх сил чіпляються за зручний спадок 90-х та 00-х.

Мовляв, жили ж якось, то можна ще разочок домовитись та пожити. Востаннє, чесно-чесно. А потім ще раз востаннє, і так кілька років (довше ця бульбашка ризикує не витримати). Мов прощальна цигарка в курця, який усім розповідає про свою силу волі та насправді навіть не спробував кинути палити. Не було б розмов – без питань, але фонить наш колективний курець надто активно.

Рецепт життя «як у 90-ті та 00-і» для Заходу насправді дуже простий. Це агресія, як у ті часи: коли треба, йдеш і робиш, а для дурнуватих ЗМІ вмикаєш інформаційну тишу. Тоді зло принишкне, бо буде боятись за своє життя. Так це і працювало.

Коли ж пішли «пластикові 10-ті», де всі нормальні держави пиляють свій ВПК заради соціалки та екології, майбутнє зло збільшує власні прибутки, а вердикт Everything Is Made in China не є приводом для західної держави, аби відправити у відставку власних міністрів – не слід дивуватись тому, що «як тоді» не буде.

Тоді Захід мав силу, з якою доводилось рахуватись усім. І він її все ще має. Просто не хоче нею користуватись та шукає відмовки для блокування найбільш логічних рішень. Що ж, за цим дійсно боляче спостерігати. Хочеться вірити, що зло прорахується та таки ризикне перевести все на той рівень, де думати про ринки вже нікому не захочеться.

Інакше Захід програє Третю світову, навіть її не розпочавши. Але та поразка буде більш болючою та кривавою, ніж якщо міситись під артилерійськими обстрілами.

ПЛ+С

Що краще – бути гуманістом, який не здатен зупинити людожерів, чи бути сильним та відбивати їм щелепи? Питання риторичне. Втім, сучасне прогресивне людство зуміє на нього відповісти лише згодом, і з сумнівною долею успіху. Бо так легко бути гуманістом, коли насправді ти уникаєш будь-якої відповідальності.

Але немає на світі такого тропічного острова, на якому можна бути водночас і багатим, і відпочивати без жодних ризиків, при цьому лишаючись безвідповідальним. Гроші не ростуть там на дереві. Не ростуть там і відсотки ВВП, і великі торгові маршрути, і загалом нічого не росте, окрім карликових бананів чи кокосів.

Франція бахвалилась своїми військовими планами, а насправді вирішила продовжити власне нічого-не-робіння. Як результат, у неї з-під носа Китай забрав одну африканську державу з хорошим запасом сировини. І скоро забере другу. А ще за цю невідповідність озвученим стандартам французи поплатились бунтом у Тихому океані, де від їх політики не в захваті Нова Каледонія.

До речі, ви ж чули, що тепер Макрону доведеться відправляти туди війська для охорони урядових будівель? Ось і розплата, не перша та не остання у списку великих гуманістів. Коли було треба, ви боялись. Коли довелось, ви все одно це зробите, але витратите більше сил, часу та загалом ресурсів.

Бо час неможливо купити, при цьому саме дану валюту Захід витрачав надто щедро. Що ж, пора прокидатись. Або вас прокинуть.

ПЛ+С

Щодо геніальної політики Байдена, завдяки який Росія зібралась в однобічному порядку міняти кордони в Балтійському морі – без коментарів. Ось новина хіба що. Ми про цю салліваноміку майже щодня пишемо, і щось наслідки цього політичного маразму з деескалацією стають реально жахливими.

ПЛ+С