Що говорить Елбрідж Колбі, який є замінником Джейка Саллівана (тобто радник із питань національної безпеки) в оточенні Трампа? «Ми повинні просити європейців зосередитися на самозахисті від Росії. Ми не маємо зосереджуватися на спробі підготувати їх до економічної війни проти Китаю: це, швидше за все, не спрацює, і європейці навряд чи дотримаються цього».

Звучить не як план, але близько до того. Поки китайці вкотре порушують норми міжнародної безпеки, але не розпочали повноцінну військову кампанію – Європі дійсно важливо відійти якомога далі від Росії, яка в цю кампанію вже влізла та не знає, як вилізти. А вже потім, коли агресія осі Пекін-Москва-Тегеран запуститься, можна говорити й про відхід від Китаю.

Не рекламуємо Трампа, але якщо вас паятимуть на його проросійські плани – пардон муа, замість захисту та лобіювання російської нафтопереробної галузі в його команді працюють ось над такими речима. Добрий ранок, вітаємо у реальності.

ПЛ+С

#reply на пост.

«Man is immortal, his salvation is hereafter. The state has no immortality; its salvation is now or never». So why would God save you sometime later if you don't save your state now?

«Людина безсмертна, її порятунок відбудеться потім. Держава не безсмертна: її рятують або зараз, або ніколи». Та навіщо Богу рятувати тебе «потім», якщо ти не врятуєш свою державу зараз?

ПЛ+С

#reply на пост.

А ви знаєте, кого вважають ворогом виборці Республіканської партії США? Якщо ні, то натякнемо: вже оформлено топ-трійку країн Осі Зла, і цей рейтинг вам має сподобатись. Готуємо великий текст по цій темі, увечері має вийти. Тільки є нюанс, як завжди. Якщо у нас для суспільної думки людям довелось пережити обстріли дронами Shahed, то в США вистачило ситуації в Червоному морі, і рейтинг одразу склався.

Просто наші люди люблять драйв, емоцію, виматані нерви та рішення, яке довелось буквально вистраждати. Американцям для цього потрібна економічна загроза, яка не вдарить навіть по 1% ВВП, але буде самодостатньою та впертою. Такою, щоб без вашої допомоги сама по собі не зникла. І, знаєте, якось одразу механізм запрацював.

ПЛ+С

Знову база від Борреля. «Європейці не вмиратимуть за Донбас, але ми можемо допомогти українцям не вмирати за нього». Це про тривалу підтримку України до кінця війни, і суть Жозеп уловив правильно – за його словами, війна завершиться ще не дуже скоро. Радимо зосередитись не на «ой, ми не будемо вмирати», а на всій тезі.

Війни ведуться не за територію, а за знищення армії супротивника, така вже класика військового мистецтва. Ми не СРСР, аби вкладати декілька бригад заради однієї точки на мапі під «правильну» дату. Звісно, і в Збройних силах України є свої Жукови-Конєви, які хотіли б так повоювати. Але на це в них немає ресурсів. На щастя чи на жаль, але немає. Тому відходьте від традицій мислення «От повернути ще місто Х та селище Y, тоді лишиться стільки-то кілометрів такої-то області відбити». Так це не працює.

Якщо росіяни стоять під певним містом, вас мають хвилювати саме вони, а не список населених пунктів за спинами окупантів. Не буде війська загарбників – йдіть хоч пішки забирати своє, тоді не страшно і на велосипеді в Донецьк заїхати. Але, поки є хоча б одна рота окупантів на шляху ваших мрій, про населені пункти думатиме Генштаб (хто б там не сидів), задача в нього така. А глобальною метою України була, є і буде масова депопуляція нелегальних озброєних мігрантів з Росії на наших теренах. І тепер оцініть заново фразу Борреля, спираючись на це. Трохи по-іншому сприймається, правда?

ПЛ+С

#reply на пост.

Для війни, як відомо, потрібні три речі – гроші, гроші і ще раз гроші. Навіть найбільш мотивовані та успішні армії потребують фінансування так, немов вони лежать під штучною вентиляцією легенів, а поле бою є лікарнею. Тож не дивуйтесь, що Китай так люто заправляє свою армію грошима, хоча сам поки що займається максимум навчаннями та провокаціями.

Так-от, військові бюджети США та Китаю вже співставні. Але свої видатки Пекін максимально приховує, хоч це в сучасному світі і неможливо сховати на 100% (дивіться інфографіку під постом). Вітаємо всіх палких прихильників деескалації, додеескалювались.

Тож не дивуйтесь, коли з початком великої війни США знову підуть саме в Тихий океан, і там знову змагатимуться з азіатськими фанатиками. Бо ці фанатики вже накачали статті видатків та конвертують гроші в щось більш практичне: кораблі, інфраструктура та не тільки. Доведеться морпіхам вже вкотре виправляти помилки своєї чергової адміністрації.

Головне, аби потім американці чисто рефлекторно не розбомбили Хіросіму (це в нас гумор такий). Якщо ж серйозно, цю нову заразу треба якось зупиняти. Вона не просто так декларує плани щодо агресії, і не просто так старається занизити публічно відомі обʼєми оборонних видатків. Це поведінка низького та підступного агресора, який насправді вже все розпланував та готується до першого удару.

Не варто було гратись із комуністами у економічні звʼязки, які нібито зроблять їх залежними від партнерів. Коммі, вони ж Леніна читають. А той казав, що капіталіст завжди продасть вам мотузку, на якій ви його й повісите згодом. Бачите ці військові бюджети? Публічний був приманкою, непублічний – перекладиною для тієї самої мотузки. Залишилось не дати себе повісити, хоча дехто роками був не проти.

ПЛ+С

Інколи набридає говорити про ті речі, які неодмінно будуть. Люди ХХІ століття – неймовірно зманіжені істоти, яким подавай докази так, неначе все вже відбулось. Особливо це стосується найбільш незручних моментів по типу економічних зсувів чи великої війни.

Тому ми надаємо перевагу аналітиці, пошуку нових даних та тенденцій, і пишемо про це вкрай обережно. Але в гру «Доведи, що це так» можна грати і вдвох, тобто ми б теж могли обеззброїти опонента дуже незручними питаннями. Наприклад, взяти «улюблену» тему скептиків – Третю світову війну – та спитати б їх про наступне:

• якщо на НАТО ніхто не нападе, то з якого дива Італія публічно скаржиться на нестачу особового складу в армії, а Британія оголошує набір у спецназ, в якому роками не вистачало людей і всіх це якось влаштовувало;

• якщо на НАТО ніхто не нападе, то навіщо Латвія, Хорватія, Болгарія, Швеція, Польща, Румунія та інші держави терміново почали виправляти помилки з військом – хтось повернув призовну армію, хтось призовну службу для цивілів, а хтось буквально знімає гроші з інших галузей та вже вдруге підвищує платню своїм військовим;

• якщо на НАТО ніхто не нападе і Америка всіх врятує, чому замість американських танків Abrams вже друга європейська держава (Румунія) обирає аналоги з Південної Кореї, про які публічно відомо: їх клепають та постачають набагато швидше;

• якщо на НАТО ніхто не нападе і Америка всіх рятує, чому Польща планує збирати південнокорейські танки на своїй території.

Або під іншим кутом, від зворотнього.

• якщо на НАТО ніхто не нападе, чому російський РЕБ вже третій місяць глушить сусідів Калінінграда і навіть не думає припиняти (лише змінює напрямки);

• якщо на НАТО ніхто не нападе, чому російські літаки-розвідники вже регулярно влітають до Балтії та провокують німецьку авіацію;

• якщо на НАТО ніхто не нападе, як так вийшло, що диверсантів у Німеччині ловлять саме з планами на атаку військової бази – не техніки, не складів, а бази.

І так далі, і тому подібне. Список можна продовжувати. Всі ці справи, які ви бачите вище у форматі списків, не те, щоб для будь-якої держави дорогі. Вони ДУЖЕ дорогі. І у кризовий час на дурника ніхто не стане виділяти гроші на танки за контрактом, завод по збірці техніки (не для України, там К2 не їздять під Бахмутом). Такі вчинки мають свою ціну та мотивацію.

Хто хоче, той побачить. Хто боїться та вірить «у НАТО, на яке точно не нападуть» – того одного разу вночі розбудять сирени, навіть у цьому чарівному НАТО. Ми це вже проходили і нікому б не ради наступати на ті ж граблі. Але завдяки вальяжності західного світу пройти курс молодого бійця доведеться всім державам. Коли почнеться, подякуйте всім західним політикам (в тому числі й українським, але не тільки) за те, що 2023 рік виявився не роком ЗСУ, а роком ілюзії та деескалації, за яку тепер заплатить кожен житель цієї планети.

ПЛ+С

Бельгійські правоохоронці розкрили мережу впливу Росії. Чехи знайшли у себе російський рупор «Голос Європи», після чого його керівнику довелось тікати з держави. Угорці на кошти Орбана працюють по медіа. Інший проросійський європейський лідер, Роберт Фіцо, відверто сміється над своїми громадянами, які жертвують Україні мільйони євро.

Німці ловлять завербованих Росією диверсантів, які не просто псували інфраструктуру, а готували напад на військову базу. В іншому кінці Німеччини проросійські аноніми палять будинок голови Rheinmetall, який запускає в Україні нові заводи. У Балтійському морі німці ловлять російський літак-розвідник, вже втретє з початку року. Фінський аеропорт не міг прийняти рейс, бо по ньому працював РЕБ. Країни Балтії скаржаться, що також і в них щось псує сигнал GPS (тобто РЕБ), заважаючи цивільній авіації.

Всі ці події відбуваються зараз. Але колективну Європу все одно доводиться вмовляти та підштовхувати до дій проти Росії, поки та увійшла в смак та робить у Старому Світі провокації на будь-який смак. То в чому тут звинувачувати республіканців у США, які відкрито вимагають, аби європейці самі зайнялись своєю безпекою? Це не шантаж, а прохання вижити.

А найголовніше – потроху починає доходити до європейців, що будь-яка заморозка війни в Україні вивільнить для Путіна велетенську орду, яка на даний момент загрузла тут. І що цю армію Кремль не планує відпускати по домівках, та навіть навпаки: нарощує виробництво зброї і готує нові мобілізаційні заходи. Заморозиш війну тут, то вона прийде до тебе деінде.

Якби не десятиліття звикання до російської нафтогазової голки, континент прокинувся б швидше. Але нікого, окрім себе, він у цьому звинувачувати не може. Це треба було добре постаратись – мати такий крутий рівень економіки, але опинитись у становищі, схожому на Україну зразка 2014 року. Як бачите, не все залежить від багатства чи бідності. Профукати оборонку можна, будучи мільярдером; не мати належної кількості особового складу в армії можна, навіть відповідаючи стандартам НАТО; мати російських агентів у кожному регіоні можна, навіть не будучи Україною з довжелезною ділянкою кордону вздовж Росії.

Дивіться, українці, та матайте на вус. Ми зробили багато помилок та маємо їх виправити, але такі самі помилки допустив і наш вічний орієнтир. Бо всі ми – люди. Та, на жаль, пиха та любов до комфорту однаково підставить що Тараса чи Назара з Кривого Рогу, що Нікласа з Коттбуса, що Франсуа з Лорьяна. І для жодної держави присутність у НАТО не стала панацеєю від імпотентів у контррозвідці, пацифістів у міністерствах оборони та відвертих шкідників у стратегічно важливих галузях.

НАТО все одно буде орієнтиром №1. Але, якщо хтось із наших громадян хотів туди, щоб ніфіга не робити та замість розвитку ВПК мріяти про спільний захист – прокиньтесь, так це не працює. Європа ось таким чином і намагалась забити на свою безпеку, і вийшло не набагато краще нас. Просто в Україні «вже почалось», а там ще тільки почнеться.

ПЛ+С

Якщо хтось думав, що у нас триває війна лише за свободу й рівність, то це давно вже не так. І найкраще цьому підтвердження – навчання НАТО в країнах Балтії, які оголили давні побоювання колективного Заходу щодо власних озброєнь.

Як виявилось, армії союзників між собою слабко комунікують, 100500 видів артилерійських засобів кепсько працюють разом, навіть снаряди одного й того ж калібру по-різному підходять до певних гармат. Уніфікації немає, як і злагодження. Друге можна натренувати, та де взяти перше? Часу на це не лишилось вже два роки як.

Натомість Україна є частиною старого та примітивного, але все ж працюючого радянського комплексу ВПК. Надто за умов китайських рятівних подарунків, які компенсують уже втрачені цикли виробництва. Тобто Росія, в тому числі, воює і за те, щоб потім штампувати ще більше зброї та закидувати її вже одразу на голови наївним європейцям.

Якщо комусь не подобається концепція «щита Європи» – не біда. Ну його, той щит. Тоді уявіть собі картинку, де Росія тримає цей щит в руках і щосили гамселить ним Франців, Джимів та Пʼєрів на полі бою, поки ті зайняті. Вони саме проводять третій саміт та четверту нараду, аби зʼясувати між собою: чому ж їх гаубиці одним і тим же калібром бʼють у різні сторони.

На жаль, із нами Росія зможе випускати стільки «тупої» зброї, що «розумна» зброя в руках тупих людей буде недоречна. Було б добре, якби в Європі все ж увімкнули голову та зрозуміли – при всіх видатках на українську оборону це набагато краще, ніж милуватись нашими розробками вже на своїй шкурі. Щоб Міноборони РФ не писав пости «Нєптуни нє закончатся нікогда», обстрілюючи ними Турин та Гамбург. Ми-то не бажаємо такого майбутнього Європі, шановні. А сама Європа?

ПЛ+С

Не дивуйтесь тому, що вогонь великої війни ще не розгорівся, але дров у мангалі вже зібрано багато, і всі вони сухенькі. Японія та Південна Корея буквально штурмують AUKUS (Індо-Тихоокеанське НАТО) на предмет вступу, щоб що? Правильна відповідь – щоб хоча б гуртом не дати розігнатись китайській агресії.

Прямо зараз Китай має близько 350 військових кораблів, у той час як США – лише 290. Тобто Європа лише починає звикати до думки, що їй доведеться воювати з Росією без прямої участі американців, у той час як східні партнери розуміють: доведеться це робити пліч-о-пліч із максимально розібраними США. І шанси є лише в тому випадку, якщо навалитись на ворога разом.

Американський флот поступається китайському за кількістю, та все ще переважає у якості, сучасності та технологічності. Втім, є одне «але». Технічне обслуговування кораблів та субмарин усе чекає на фінансування, та щось ніяк не дочекається. Тож навіть при перевазі в якості американці сам-на-сам із Китаєм махатись не можуть (вони-то і не хочуть взагалі махатись, але доведеться). Тож Японія та Корея вчасно активізувались.

Не забувайте, що казав Елбрідж Колбі. «Якщо ваші родичі будуть служити в морській піхоті США, ви швидко зрозумієте, навіщо нам такі видатки на флот». Краще і не скажеш.

ПЛ+С

Війна війною, але де під час боїв ти будеш ремонтувати свою техніку – те, що треба обдумати ще до першого пострілу. Навіть задовго до того, як солдат почне збирати спорядження, а в його гвинтівці клацне перший магазин.

Зараз військово-морські сили США почали шукати верфі в Тихому та Індійському океанах. Відомо, що відповідні запити було надіслано до Індії, Японії та Південної Кореї. Власне, до держав, які бачать себе важливою складовою AUKUS на противагу китайській загрозі. Зараз є заявка на технічне обслуговування шести військових кораблів США, кошти на відповідні роботи будуть наступного фінансового року. Питання лише, хто ці бюджети встигне перетягнути на себе.

ПЛ+С

#reply на пост.

2022 рік показав всьому світу, чого варті прогнози на війну, побудовані за цивільною (і навіть бізнесовою, що ще гірше) логікою. Тоді безліч експертних думок були побудовані на тезі, що Путіну не вигідно нападати на Україну, бо свої задачі він може виконувати агентурними засобами, а війна дорого обійдеться та виллється у санкції. Як бачите, ця логіка була б стовідсотковою у бізнесі, але не у випадку війни. Напав, невигідно, та все ж напав.

Зараз, звісно, світ обманює себе старою тезою на новий лад, буцімто Китаю невигідно воювати за Тайвань. Надто мило читати це, поки Пекін реформує власну армію та запускає банк крові, а на острові всіляко посилюють ППО. Коли Путін, вихідець із мутних бізнесових кіл, оцінюється як бізнесмен – то ще куди не йшло, але комуністичний лідер КНР у ролі підприємця – це вже щось новеньке. Втім, Китай ми тут наводимо лише у якості прикладу.

Бажання відмовлятись від вигоди, навіть не вступивши до війни, зараз демонструє Ердоган. Маючи у себе просідання економіки та космічну інфляцію, лідер Туреччини свідомо похвалився, що буде ігнорувати торгові операції з Ізраїлем. І навіть називає ціну таких кроків: 9,5 млрд доларів.

Бо не все у світі вимірюється війнами, але й не все – бізнесом. Не шукайте у військових логіку підприємців, а у підприємців логіку військових. ХХІ століття мало б стати золотою епохою врахованих помилок, натомість воно вже вкотре вам нагадує: помилки при оцінюванні ризиків не виправлені й досі, тож почніть їх виправляти хоча б особисто для себе.

Не все відвоюється, не все продається, і не за кожен невигідний крок правителя щиро критикують його люди.

ПЛ+С

Сумна реальність – це не військові операції у мирних містах, не бомби над головами цивільних, не мінометний обстріл із тріснувшим лобовим склом сімейного авто, і навіть не дрижання укриттів під зітхання людей десь під землею. Все це жахливо, беззаперечно. А сумна реальність – те, що саме наші покоління довели до цього навколишній світ.

У меншій мірі, спрацювала наша внутрішня слабкість. У більшій мірі – наша пиха, наша байдужість до ближнього, наша жага до комфорту. Поки зло жерло когось іншого, частіше за все ми мовчали, але тепер на обідньому столі Зла опинились ми самі. І одразу ж стало ясно, чому з’їдали наших попередників. Не тому, що вони слабкі. Лише тому, що решта жертв цьому навіть не намагалась завадити.

Звісно, ми виживемо, але це треба вибороти. Для країн Заходу це означає, що зростання ВВП у штурмову гвинтівку не зарядиш. Для нас це означає, що у кав’ярні під надійним ППО цю війну не виграєш. Або ж ця сумна реальність буде у інших, а нас просто не буде.

ПЛ+С

#reply на пост.

Реалізм, цілющий реалізм. Звідки беруться блогери та експерти, що розповідають аудиторії про чергову підніжку Росії від китайців, при якісь жорсткі умови від Пекіна своїй російській сировинній базі? Все це відштовхується від бажання глядачів, на яких професійні інфоцигани намагаються збудувати особистий бренд.

Людям хотілося б почути про Китай як стоп-кран російської воєнної машини. Це, на їх думку, прямо зараз припинило б війну (і байдуже, що не вирішило б жодну з проблем, на яких вона жевріла, про це люди зазвичай думають із суттєвим запізненням). Китайський братик прийшов і дав потиличника російському братику, той заойкав і припинив сюди лізти. Авжеж, тримайте кишеньку ще ширше.

Люди мають зрозуміти, що саме на ницих побажаннях «якось зробити, щоб домовитись і ще пожити» і була збудована російсько-китайська політика нинішнього гатунку. Пункт 1, полякати західних громадян. Пункт 2, їх влада відчуває побажання виборців і біжить домовлятись. Пункт 3, все повторюється ще десь та перетікає у новий пункт 1. Все це вже не раз відбувалось у Африці, Латинській Америці, на Близькому Сході.

Давайте чесно. Китаю вигідна та Росія, яка є зараз – щоб воювала та була під масою обмежень, які буквально штовхають її у китайські обійми. Враховуючи те, що Росія без війни жити не може (конфлікти з її участю доволі регулярні), цей союз – фінал еволюції обох держав. Одна хоче жити так, щоб потім стати сировинною базою для іншої, але в жодному разу не відмовлятись від шкідливих звичок. Друга хоче перепахати зони впливу по всіх регіонах, і для цього їй потрібна сировина (відповідно, і саме такий статус сировинної бази їй самій також потрібен).

Не намагайтесь шукати натяки на те, що можна ужитись із цими монстрами. Вони самі зробили все, щоб це стало неможливим. Бо не буде достатку та стабільності там, де є спільний кордон із Росією та самостійна політична влада. Щоб ракова пухлина не розросталась анклавами та власним юридичним розширенням, її доведеться різати.

З пухлиною неможливо домовитись, і приводи для операції вона останнім часом почала постачати на регулярній основі. Хочете, не хочете, та хірургічної операції не уникнути. Хіба ви раптово захотіли від цієї пухлини померти – та ми ризикнемо спрогнозувати, що жити все-таки всім хочеться.

ПЛ+С

Коли Іран почав допомагати хуситам у Ємені, всім було байдуже. Коли ці хусити стали бомбить кораблі колективного Заходу в Червоному морі, байдуже було вже не всім. Як воно тоді буде, коли Захід помітить, що ідеї Ірану як глобального шкідника здатні обʼєднати навіть шиїтів-хуситів та суннітів з місцевої гілки «Аль-Каїди»?

Заколотникам потрібно взяти під контроль Ємен, і тому спільна мета вища за внутрішні конфлікти. Потім вони загостряться, звісно. Але не варто сподіватись, що конкретно зараз одні бородаті мужики полаються з іншими, і ось так цивілізований Захід «пропетляє».

ІДІЛ обʼєднував під своїм прапором мусульман, незалежно від їх походження. Жага крові та терору обʼєднує в Ємені мусульман, незалежно від їх гілки ісламу. Той, хто не хоче мати справу з даною проблемою в стані зародження, матиме справу з нею – але вже в повний зріст. Не пропетляє ніхто.

ПЛ+С

Чи має шанси світ, де чергова дрібна держава має протистояти велетенському ворогу, проти якого бояться виступити інші жертви, наступні в його списку? Питання риторичне. Щоб не сперечатись, краще підемо за додатковими питаннями замість стверджень та аргументів.

Наприклад, чи може зберегтись у нинішньому вигляді порядок, де частину світової логістики можна безкарно бомбити? Привіт з України. Газогони, нафтопроводи? Сирія маше рукою. А чи може вціліти система, де хтось гібридними методами забирає найбільше родовище міді та нафту з сусідньої держави – і все це також безкарно? Привіт з Африки.

Новий порядок точно буде більш практичним. Не цинічним, як зараз, а практичним. По Хантінгтону, але по повній. Не як зараз.

Але Росія дарма вважає, що новий порядок буде кращим для неї. Ця система гарантувала їй постійне нарощування впливу та чергове «перезавантаження» за пару років. Кремль захотів взяти все і одразу, та такого не буває – швидше, в нього щось трісне та порветься. Для Росії це балада про невдячність.

ПЛ+С

Тим, хто не любить ескалацію, привіт з Ірану. Там почали пускати ракети з установок, замаскованих під морські контейнери, що стояли на плавучій платформі. Це означає, що страх перед ескалацією доведеться не просто переступити, а перелетіти. Бо бити тепер доведеться і по морських контейнерах також.

Зараз це були навчання, але варто розуміти: авторитарні держави кожен публічний крок роблять із метою пропаганди. Що там, не хочете вдарити по штабелю контейнерів? Боїтесь? А чи не боїтесь ви балістичної ракети Dezful, яка бʼє плюс-мінус на тисячу кілометрів? Думайте, бо це вже не просто натяк. Це питання часу.

Хто не хоче стріляти по буцімто мирній цілі під прапором людожера, той все одно буде це робити, але для початку перерахує своїх двохсотих після влучання іранською балістикою. Як це звучало російською – «Чему быть, того не миновать». Питання лише в ціні такого кроку. Надто коли його виконавці більше бояться налякати своїх доморощених пацифістів, ніж рахувати їх трупи. А ворог якраз не боїться.

ПЛ+С

З чого ми взяли, що Китай нападе саме на Тайвань? Чому не Філіппіни? Регіон той, кинути сили легко. І будь-кому важче обґрунтувати підтримку островів.

Філіппіни часто міняли вектор руху. Крихка економіка, є корупція – як і всюди, але там вона болісна через мутне судочинство та кумівство. Деякий час загравали з Китаєм, хоч і обрали США. Щодо армії не знаємо, та навряд вона освоїла клонування (інших способів мати сили, співставні з Китаєм, немає).

Якби Росія хотіла просто взяти частину СРСР та розлютити НАТО, вона б у 2014 році нападала на будь-яку країну Балтії. Що, приводу немає? Його і тут не було, не одразу придумали. Україна була зручніша, слабша, без потужної коаліції. Це зʼявилось потім. Не в момент нападу.

Китаю не плювати на Тайвань. Та для першої страви згодиться країна, за яку не всі впишуться: бідна, проблемна, з флюгером у зовнішній політиці. Тобто ті ж Філіппіни. А тайванців можна на потім. Коротше, велика війна буде. Та ми не казино, щоб ставки на неї приймати. Готуйтесь до будь-чого.

ПЛ+С

#reply на пост.

Франція не була першою у сучасних танках на цій війні – їх поставили британці. Франція не була першою в РСЗВ, ракетах, уранових снарядах, не була першою в авіації та чому завгодно. Але тепер вона перша держава колективного Заходу, яка відправить свого представника на інавгурацію Путіна.

Що ж, привід для гордості вельми сумнівний. Оскільки саме Росія та Путін буквально ґвалтують французькі національні інтереси в Африці, вибиваючи ресурсну базу під Китай – більше схоже не на політику яструба, а на БДСМ-вечірку.

ПЛ+С

А що, як Третьої світової не буде? Це ж добре, скажуть покоління менеджерів, економістів та експертів з громадянських прав військовозобовʼязаних? Як вам сказати… Буде добре. Навіть знаємо, кому: Китаю, Росії, Ірану, Північній (або Півнячій) Кореї, Венесуелі. Тим державам, до яких експерти не захочуть переїхати (навіть не знаємо, чому ж).

Без Третьої світової Захід житиме за логікою «Помри сьогодні, щоб я ще когось здав завтра». Так не роблять. Не всі держави у нашій ситуації, тому заради виживання самі підуть до Китаю, стануть його союзником. І тоді Захід не встигне помітити, коли програє без війни, але ще гірше та більш болюче.

Свого часу про це казав Борис Джонсон – надто багато обмежень союзникам, які воюють проти орди, поки вона «своїм» обмежень не ставить. Надто багато страху перед тим, що союзник виграє битву. Надто мало побоювань, що він таки програє. Так не перемагають.

Раді, що вас уже 500. Принаймні, нам є кого інформувати про світ, який боїться очищення через війну та цим її лише наближає.

ПЛ+С

#reply на пост.

Канадська розвідка була змушена визнати, що китайські спецслужби дуже активно працюють у неї під носом. Офіційне формулювання таке – Китай лишається постійною загрозою як канадському розвитку технологій, так і місцевому демократичному ладу. І, що важливо, окремо підкреслюється китайська загроза представленим у Канаді діаспорам.

Це не просто констатація факту. Перед вами «нова нормальність» світу без Третьої світової війни, де китайські та російські спецслужби працюють в режимі воєнного часу вже не перший рік. І навіть Канада, яка є одним із найменш активних учасників НАТО, отримує на горіхи. Поки політики продають виборцям мир за ціною розвитку, робота їх власних спецслужб – хоч якось втримати цю ілюзію.

Колись казали, що поганий мир кращий за хорошу війну. Що ж, тоді можливості агентури не були аж настільки широкими. І жоден шпигун не міг провести в американських, канадських, німецьких чи британських ЗМІ таку кампанію, яка сьогодні доступна на базі найбільш популярних соцмереж. Тож часи «поганого миру» вже не ті. А ступінь ризиків варто переоцінювати, поки спецура хоч якось тримає свою ділянку роботи. Не тоді, коли вона одного разу не впорається.

ПЛ+С

Запорізька АЕС навчила нашого ворога простій істині: ядерний шантаж із атомною електростанцією вигідніший, ніж те саме, але ракетами зі схожим еквівалентом. Тому Китай хоче якомога швидше розмістити в Південно-Китайському морі 20 плавучих реакторів. Причому в найбільше «гарячих» точках цього моря, де щодня є ризик бойових зіткнень і на штучно намитих островах стоять китайські військові обʼєкти.

США вже «стурбовані». Пекін, мабуть, верещить від сміху та робить ставки: достатньо глибокою буде ця стурбованість, чи ні. Бо жодна стурбованість не зупинить того, кому на неї плювати з самого початку протистояння. Дивіться самі: у різний час Китай мав у цьому морі претензії до Вʼєтнаму, Філіппін, Тайваня, Індонезії та Малайзії. Суд ООН ще в 2016 році прийняв рішення на користь Філіппін. Китай з тих пір просто ігнорує це рішення, а тепер ще й ядерні обʼєкти туди поставити зібрався.

Є частина моря, куди прийшов агресор та збудував там штучні острови під військові бази. Є цілі роки ігнорування судових рішень, які мали б показати: агресору байдуже, що ці суди постановили. Ще йому байдуже, як тепер хтось турбується через ядерку в регіоні. До речі, Росія вже має свій плавучий ядерний реактор. Він працює з 2019 року, ну то що – стурбованість добре працює?

Для Китаю все почалось у 2016 році, для Росії у 2019-му, а колективний Захід перетворив цю ситуацію на свій геморой у 2022-му. Тоді, коли вирішив забити болт на окупацію росіянами Запорізької АЕС та навіть стурбованості на адресу Москви вирішив не виписувати.

ПЛ+С