Хоч американська допомога і зрушила з місця, ми лишаємось при своїй позиції: понад усе треба цінувати життя бійців ЗСУ – людей досвідчених та вмотивованих, які тримають фронт на собі попри всі помилки держапарату та кепську підтримку від влади. Допомога в кредит не припинялась би, але ми дочекались халяви. Не забувайте, за чий рахунок дочекались.

ПЛ+С

Коли ти в армії, хоч і не на бойових посадах, починаєш інакше цінувати дружбу. Це не розпиття алкоголю в цивільному житті, не випадкові контакти, які видають за дружбу. Це щось більше. Навіть якщо не воювали гуртом, а перетнулись в навчальному центрі, чи десь стояли поряд і стріляли одне в одного цигарки – інші емоції.

2014 рік дав Україні горе і дружбу побратимів. На жаль, цивільна частина (серед якої були і ми) не цінувала пласт культури, заслужений кров’ю та потом. Тому нас покарали вдруге, і після 2022-го кожен, хто ігнорує такі цінності та зневажає їх, уже не має других шансів.

Коли ти перекладаєш на армію проблеми держави, шукаєш відмовки чи способи накидати скарг, приходять росіяни. Вони тонко відчувають, коли ми близькі до колапсу, і йдуть урвати ласий шматок. На жаль, їх чергова спроба буде ближче до літа, і цей удар ми маємо зустріти гідно. Хто ниє – пора дорослішати.

Західним країнам теж доведеться. Судячи з того, як готується Китай, у них теж буде пласт нової дружби та братерства.

ПЛ+С

Росіяни вдарили телевишку у Харкові, бо думали, що наш телемарафон дивиться хтось, крім співробітників телемарафону та їх родичів? Боже, які наївні.

ПЛ+С

Болгарія обговорює на рівні парламенту підвищення платні в армії, і доволі великі шанси на успіх по цьому питанню. І це не просто «ой прокинулись, коли росіяни вже орду розкачали», перед вами приклад послідовної політики.

На відміну від інших держав, які поступово вкочуються у підготовку до великої війни лише зараз, болгари зробили перше підвищення платні військових ще у 2022 році. І тепер, власне, хочуть закріпити ефект. Відчуваєте різницю з іншими державами Європи, яких болгари обігнали на два роки?

Звісно, при цьому в них проблеми з комплектацією. Але покажіть нам пальчиком, у кого з ворогів вісі Пекін-Москва-Тегеран їх немає? Першою спадає на розум лише Індія, але за нею чомусь нікого немає в черзі. Тож треба радіти, що хтось із наших союзників діє настільки прагматично.

ПЛ+С

Дуже «вчасно» у медіа зʼявилась тема переговорів України та Росії, які проходили у Стамбулі. Цього разу зайти автори стараються з того боку, що росіяни начебто не були проти поступок на користь України. Що ж, треба і нам вставити свої пʼять копійок з даного приводу.

Коли вам кажуть, що Росія начебто хотіла лишити нас у спокої, але Україна відмовилась та пішла наступати, згадуйте мінування будинків, інфраструктури та навіть доріг ворожими силами. Це така ілюстрація намірів, яку жодним інсайдом-аутсайдом не перекриєш, бо цього було в достатку і є багато свідків.

Якщо росіяни так хотіли піти, то як сприймати їх безсилу злість, що вилилась у заміновані площі – це такий подарунок на річницю відкриття гей-кавʼярні у Новій Зеландії? Чи що? Не забувайте цю важливу деталь, надто коли вам настирно штовхають картинку, де саме РФ жадала миру та спокою.

Наш сусід був би радий будь-яким домовленостям, бо він все одно завжди їх порушує першим. І у той час, поки ми скорочували б армію задля забаганок Кремля, паралельно з цими новинами ви б читали про підрив чергового українця на ворожій розтяжці чи навіть інженерній витівці.

Які б легкі шляхи по типу перемовин вам не пропонували, факт є факт: нам треба вистояти зараз, інакше нам ніхто не дасть встояти потім. Завжди тримайте це у памʼяті. Якби росіяни вірили в вирішення проблеми за столом переговорів, їх відступаюча армія не залишала б такі вбивчі подарунки, ще й у такій кількості. Ось ціна їх справжніх гарантій.

ПЛ+С

Ви знаєте нашу позицію щодо деяких політичних діячів у державах-партнерах, які не хочуть визнавати всю важливість війни та викручують нам руки дурнуватими вимогами на кшталт «Тільки не бийте по російських НПЗ». Такий підхід ми критикуємо як у партнерів, так і у себе.

Тому не можемо жодним чином виявляти емпатію до тих українців, хто зараз панічно бере квитки з Польщі до західних держав, адже поляки можуть повернути їх назад до України. Так, серед тих наших співгромадян є і нормальні люди, які давно виїхали та жили в Польщі по закону. От їх шкода, бо тепер через менш адекватних земляків їм теж буде нелегко з переїздом.

Але хотілося б підкреслити, що до виїхавших після 24 лютого 2022 року є певні питання. Наприклад, як сильно вони були зайняті. Якщо так, то чим саме, за яким графіком, бо у певний момент вийшла колізія. Коли польські фермери блокували нам кордон, по нульовому спротиву та протесту здавалось, ніби в Польщі українців немає та не буває. Щойно прийшла пора міняти паспорт, поки не запустився закон про мобілізацію, як наші земляки у чималій кількості телепортувались до відповідних установ.

Вибачте, шановні, але так це не працює. Ми особисто знаємо людей, які працювали в Польщі та дуже сильно допомагали нашому війську, і їх вклад навіть без мобілізації не можна применшувати. Та це не скасовує питання: де всі ці гаврики з черги під ДП «Документ» були, коли треба було вступитись за нас хоча б словом? Де? Там навіть преса про вас написала б, бо медійні вибухи потребують коментарів. Та нічого не було в глобальному плані. Хоча бізнес реєструвати у Польщі бігло дуже, дуже багато наших громадян.

Вдячні тим, хто намагався бути українцем і там, проявляючи свої найкращі сторони. На жаль, частіше за все тупняк більшості перекреслює вашу індивідуальну справу і запамʼятовується всім. Таке життя. Якщо адекватні не захочуть повертатись – що ж, удачі в нових державах, але до натовпу кугутів ми своє ставлення міняти вже не збираємось.

Так, нам дуже не подобаються методи, які обрала влада. Така «уравніловка» мало коли дає хороший результат. Але хочеться визнати: наскільки б по-скотськи це не виглядало, більша частина військовозобовʼязаних українців у Польщі виявилась варта саме такого підходу.

Що ж, українці в Україні докладуть всіх зусиль, або українці не в Україні могли ображатись на Україну, але вона при цьому збереглась на карті.

ПЛ+С

Макрон заявив, що епоха, коли Європа купувала енергоносії та добрива у Росії, мала виробництво у Китаї та віддавала свою безпеку США, минула. Ну що тут скажеш? Мсьє Макрон, ми дійсно будемо раді, якщо це виявиться правдою.

Щоб це краще спрацювало та виглядало більш впевнено, треба зробити ще одну дрібничку. Відправити війська до України, аби саме Франція вписала своє імʼя в історію цієї війни. Тоді хоча б хтось побачить, що можна не боятись ескалації.

ПЛ+С

Думаємо, ви легко здогадаєтесь, чому саме Данія, Швеція та Норвегія розвинули настільки бурхливу підтримку України і тільки нарощують її обʼєми. З данськими друзями тісно повʼязані британці – в даному випадку, через спільні антитерористичні заходи та бойові дії на Близькому Сході. Для Норвегії вони буквально є ключовими військовими союзниками, що виразилось у звʼязках оборонної галузі двох країн. З норвежцями Лондон також має стратегічне партнерство.

То чому тут дивуватись, якщо наш чи не найкреативніший союзник активізувався, надто на фоні американської підготовки до виборів? Як не крути, скоро США буде не до наших питань, як мінімум – на деякий час. І у ці тяжкі години нам потрібні буквально будь-які ресурси та кроки назустріч, щоб потім історики не писали щось на кшталт «Завжди нападайте на малі держави, поки у Сполучених Штатах обирають президента, в такому-то році це чудово спрацювало».

Британці теж знають, що таке вибори, але за що ми їх шануємо – схоже, Туманний Альбіон взагалі не вміє вимикати приціл у зовнішній політиці. За будь-яких обставин, і це ж правило стосується його партнерів та союзників. Звикайте, шановні: для наступних друзів Лондона і нам доведеться побути такою собі Норвегією. Чи ви думали, це лише в один бік працює?

ПЛ+С

Дуже непокоїть нас той факт, що Росія спокійно шастає шпигунськими засобами по різних регіонах, і поки що ніхто на це не реагує найбільш адекватним чином. Тобто корабель-шпигун просто собі плаває коло Мальдівських островів, і нічого страшного. Черговий візит літака-розвідника в Балтійське море сприймається як щось уже звичне: прилетів, підняли свою авіацію, зробили супровід (раптом йому стане погано, тут і стакан води подати нікому).

Якщо західний світ так намагається уникнути великої війни, то виходить навпаки – росіяни сприймають будь-який прояв терпіння як слабкість, роблять висновки та повторюють ті ж акції знову і знову. І так до тих пір, поки їм не ляснуть по нахабній мармизі, як це було у випадку зі збитими літаками А-50 чи таємничим падінням літака і гелікоптерів на тимчасово окупованій Брянщині.

Закономірність саме така. Мальдівські острови не стали для росіян місцем катастрофи, там просто була пауза в запливах корабля-шпигуна. Два місяці він не зʼявлявся, а тепер знову плаває, як ні в чому не бувало. Що ж стосується Балтійського моря, то там уже втретє перехоплюють російський літак-розвідник. І це тільки з початку року.

ПЛ+С

Ми не 200, ми не 300, це нас уже 300. Що ж, наступним етапом буде проходження планки у 500 підписників, і лише тоді наші описи аудиторії порівняно з військовими скороченнями матимуть право відійти в минуле. Дякуємо, що ви досі з нами!

ПЛ+С

Що говорить Елбрідж Колбі, який є замінником Джейка Саллівана (тобто радник із питань національної безпеки) в оточенні Трампа? «Ми повинні просити європейців зосередитися на самозахисті від Росії. Ми не маємо зосереджуватися на спробі підготувати їх до економічної війни проти Китаю: це, швидше за все, не спрацює, і європейці навряд чи дотримаються цього».

Звучить не як план, але близько до того. Поки китайці вкотре порушують норми міжнародної безпеки, але не розпочали повноцінну військову кампанію – Європі дійсно важливо відійти якомога далі від Росії, яка в цю кампанію вже влізла та не знає, як вилізти. А вже потім, коли агресія осі Пекін-Москва-Тегеран запуститься, можна говорити й про відхід від Китаю.

Не рекламуємо Трампа, але якщо вас паятимуть на його проросійські плани – пардон муа, замість захисту та лобіювання російської нафтопереробної галузі в його команді працюють ось над такими речима. Добрий ранок, вітаємо у реальності.

ПЛ+С

#reply на пост.

«Man is immortal, his salvation is hereafter. The state has no immortality; its salvation is now or never». So why would God save you sometime later if you don't save your state now?

«Людина безсмертна, її порятунок відбудеться потім. Держава не безсмертна: її рятують або зараз, або ніколи». Та навіщо Богу рятувати тебе «потім», якщо ти не врятуєш свою державу зараз?

ПЛ+С

#reply на пост.

А ви знаєте, кого вважають ворогом виборці Республіканської партії США? Якщо ні, то натякнемо: вже оформлено топ-трійку країн Осі Зла, і цей рейтинг вам має сподобатись. Готуємо великий текст по цій темі, увечері має вийти. Тільки є нюанс, як завжди. Якщо у нас для суспільної думки людям довелось пережити обстріли дронами Shahed, то в США вистачило ситуації в Червоному морі, і рейтинг одразу склався.

Просто наші люди люблять драйв, емоцію, виматані нерви та рішення, яке довелось буквально вистраждати. Американцям для цього потрібна економічна загроза, яка не вдарить навіть по 1% ВВП, але буде самодостатньою та впертою. Такою, щоб без вашої допомоги сама по собі не зникла. І, знаєте, якось одразу механізм запрацював.

ПЛ+С

Знову база від Борреля. «Європейці не вмиратимуть за Донбас, але ми можемо допомогти українцям не вмирати за нього». Це про тривалу підтримку України до кінця війни, і суть Жозеп уловив правильно – за його словами, війна завершиться ще не дуже скоро. Радимо зосередитись не на «ой, ми не будемо вмирати», а на всій тезі.

Війни ведуться не за територію, а за знищення армії супротивника, така вже класика військового мистецтва. Ми не СРСР, аби вкладати декілька бригад заради однієї точки на мапі під «правильну» дату. Звісно, і в Збройних силах України є свої Жукови-Конєви, які хотіли б так повоювати. Але на це в них немає ресурсів. На щастя чи на жаль, але немає. Тому відходьте від традицій мислення «От повернути ще місто Х та селище Y, тоді лишиться стільки-то кілометрів такої-то області відбити». Так це не працює.

Якщо росіяни стоять під певним містом, вас мають хвилювати саме вони, а не список населених пунктів за спинами окупантів. Не буде війська загарбників – йдіть хоч пішки забирати своє, тоді не страшно і на велосипеді в Донецьк заїхати. Але, поки є хоча б одна рота окупантів на шляху ваших мрій, про населені пункти думатиме Генштаб (хто б там не сидів), задача в нього така. А глобальною метою України була, є і буде масова депопуляція нелегальних озброєних мігрантів з Росії на наших теренах. І тепер оцініть заново фразу Борреля, спираючись на це. Трохи по-іншому сприймається, правда?

ПЛ+С

#reply на пост.

Для війни, як відомо, потрібні три речі – гроші, гроші і ще раз гроші. Навіть найбільш мотивовані та успішні армії потребують фінансування так, немов вони лежать під штучною вентиляцією легенів, а поле бою є лікарнею. Тож не дивуйтесь, що Китай так люто заправляє свою армію грошима, хоча сам поки що займається максимум навчаннями та провокаціями.

Так-от, військові бюджети США та Китаю вже співставні. Але свої видатки Пекін максимально приховує, хоч це в сучасному світі і неможливо сховати на 100% (дивіться інфографіку під постом). Вітаємо всіх палких прихильників деескалації, додеескалювались.

Тож не дивуйтесь, коли з початком великої війни США знову підуть саме в Тихий океан, і там знову змагатимуться з азіатськими фанатиками. Бо ці фанатики вже накачали статті видатків та конвертують гроші в щось більш практичне: кораблі, інфраструктура та не тільки. Доведеться морпіхам вже вкотре виправляти помилки своєї чергової адміністрації.

Головне, аби потім американці чисто рефлекторно не розбомбили Хіросіму (це в нас гумор такий). Якщо ж серйозно, цю нову заразу треба якось зупиняти. Вона не просто так декларує плани щодо агресії, і не просто так старається занизити публічно відомі обʼєми оборонних видатків. Це поведінка низького та підступного агресора, який насправді вже все розпланував та готується до першого удару.

Не варто було гратись із комуністами у економічні звʼязки, які нібито зроблять їх залежними від партнерів. Коммі, вони ж Леніна читають. А той казав, що капіталіст завжди продасть вам мотузку, на якій ви його й повісите згодом. Бачите ці військові бюджети? Публічний був приманкою, непублічний – перекладиною для тієї самої мотузки. Залишилось не дати себе повісити, хоча дехто роками був не проти.

ПЛ+С

Інколи набридає говорити про ті речі, які неодмінно будуть. Люди ХХІ століття – неймовірно зманіжені істоти, яким подавай докази так, неначе все вже відбулось. Особливо це стосується найбільш незручних моментів по типу економічних зсувів чи великої війни.

Тому ми надаємо перевагу аналітиці, пошуку нових даних та тенденцій, і пишемо про це вкрай обережно. Але в гру «Доведи, що це так» можна грати і вдвох, тобто ми б теж могли обеззброїти опонента дуже незручними питаннями. Наприклад, взяти «улюблену» тему скептиків – Третю світову війну – та спитати б їх про наступне:

• якщо на НАТО ніхто не нападе, то з якого дива Італія публічно скаржиться на нестачу особового складу в армії, а Британія оголошує набір у спецназ, в якому роками не вистачало людей і всіх це якось влаштовувало;

• якщо на НАТО ніхто не нападе, то навіщо Латвія, Хорватія, Болгарія, Швеція, Польща, Румунія та інші держави терміново почали виправляти помилки з військом – хтось повернув призовну армію, хтось призовну службу для цивілів, а хтось буквально знімає гроші з інших галузей та вже вдруге підвищує платню своїм військовим;

• якщо на НАТО ніхто не нападе і Америка всіх врятує, чому замість американських танків Abrams вже друга європейська держава (Румунія) обирає аналоги з Південної Кореї, про які публічно відомо: їх клепають та постачають набагато швидше;

• якщо на НАТО ніхто не нападе і Америка всіх рятує, чому Польща планує збирати південнокорейські танки на своїй території.

Або під іншим кутом, від зворотнього.

• якщо на НАТО ніхто не нападе, чому російський РЕБ вже третій місяць глушить сусідів Калінінграда і навіть не думає припиняти (лише змінює напрямки);

• якщо на НАТО ніхто не нападе, чому російські літаки-розвідники вже регулярно влітають до Балтії та провокують німецьку авіацію;

• якщо на НАТО ніхто не нападе, як так вийшло, що диверсантів у Німеччині ловлять саме з планами на атаку військової бази – не техніки, не складів, а бази.

І так далі, і тому подібне. Список можна продовжувати. Всі ці справи, які ви бачите вище у форматі списків, не те, щоб для будь-якої держави дорогі. Вони ДУЖЕ дорогі. І у кризовий час на дурника ніхто не стане виділяти гроші на танки за контрактом, завод по збірці техніки (не для України, там К2 не їздять під Бахмутом). Такі вчинки мають свою ціну та мотивацію.

Хто хоче, той побачить. Хто боїться та вірить «у НАТО, на яке точно не нападуть» – того одного разу вночі розбудять сирени, навіть у цьому чарівному НАТО. Ми це вже проходили і нікому б не ради наступати на ті ж граблі. Але завдяки вальяжності західного світу пройти курс молодого бійця доведеться всім державам. Коли почнеться, подякуйте всім західним політикам (в тому числі й українським, але не тільки) за те, що 2023 рік виявився не роком ЗСУ, а роком ілюзії та деескалації, за яку тепер заплатить кожен житель цієї планети.

ПЛ+С

Бельгійські правоохоронці розкрили мережу впливу Росії. Чехи знайшли у себе російський рупор «Голос Європи», після чого його керівнику довелось тікати з держави. Угорці на кошти Орбана працюють по медіа. Інший проросійський європейський лідер, Роберт Фіцо, відверто сміється над своїми громадянами, які жертвують Україні мільйони євро.

Німці ловлять завербованих Росією диверсантів, які не просто псували інфраструктуру, а готували напад на військову базу. В іншому кінці Німеччини проросійські аноніми палять будинок голови Rheinmetall, який запускає в Україні нові заводи. У Балтійському морі німці ловлять російський літак-розвідник, вже втретє з початку року. Фінський аеропорт не міг прийняти рейс, бо по ньому працював РЕБ. Країни Балтії скаржаться, що також і в них щось псує сигнал GPS (тобто РЕБ), заважаючи цивільній авіації.

Всі ці події відбуваються зараз. Але колективну Європу все одно доводиться вмовляти та підштовхувати до дій проти Росії, поки та увійшла в смак та робить у Старому Світі провокації на будь-який смак. То в чому тут звинувачувати республіканців у США, які відкрито вимагають, аби європейці самі зайнялись своєю безпекою? Це не шантаж, а прохання вижити.

А найголовніше – потроху починає доходити до європейців, що будь-яка заморозка війни в Україні вивільнить для Путіна велетенську орду, яка на даний момент загрузла тут. І що цю армію Кремль не планує відпускати по домівках, та навіть навпаки: нарощує виробництво зброї і готує нові мобілізаційні заходи. Заморозиш війну тут, то вона прийде до тебе деінде.

Якби не десятиліття звикання до російської нафтогазової голки, континент прокинувся б швидше. Але нікого, окрім себе, він у цьому звинувачувати не може. Це треба було добре постаратись – мати такий крутий рівень економіки, але опинитись у становищі, схожому на Україну зразка 2014 року. Як бачите, не все залежить від багатства чи бідності. Профукати оборонку можна, будучи мільярдером; не мати належної кількості особового складу в армії можна, навіть відповідаючи стандартам НАТО; мати російських агентів у кожному регіоні можна, навіть не будучи Україною з довжелезною ділянкою кордону вздовж Росії.

Дивіться, українці, та матайте на вус. Ми зробили багато помилок та маємо їх виправити, але такі самі помилки допустив і наш вічний орієнтир. Бо всі ми – люди. Та, на жаль, пиха та любов до комфорту однаково підставить що Тараса чи Назара з Кривого Рогу, що Нікласа з Коттбуса, що Франсуа з Лорьяна. І для жодної держави присутність у НАТО не стала панацеєю від імпотентів у контррозвідці, пацифістів у міністерствах оборони та відвертих шкідників у стратегічно важливих галузях.

НАТО все одно буде орієнтиром №1. Але, якщо хтось із наших громадян хотів туди, щоб ніфіга не робити та замість розвитку ВПК мріяти про спільний захист – прокиньтесь, так це не працює. Європа ось таким чином і намагалась забити на свою безпеку, і вийшло не набагато краще нас. Просто в Україні «вже почалось», а там ще тільки почнеться.

ПЛ+С

Якщо хтось думав, що у нас триває війна лише за свободу й рівність, то це давно вже не так. І найкраще цьому підтвердження – навчання НАТО в країнах Балтії, які оголили давні побоювання колективного Заходу щодо власних озброєнь.

Як виявилось, армії союзників між собою слабко комунікують, 100500 видів артилерійських засобів кепсько працюють разом, навіть снаряди одного й того ж калібру по-різному підходять до певних гармат. Уніфікації немає, як і злагодження. Друге можна натренувати, та де взяти перше? Часу на це не лишилось вже два роки як.

Натомість Україна є частиною старого та примітивного, але все ж працюючого радянського комплексу ВПК. Надто за умов китайських рятівних подарунків, які компенсують уже втрачені цикли виробництва. Тобто Росія, в тому числі, воює і за те, щоб потім штампувати ще більше зброї та закидувати її вже одразу на голови наївним європейцям.

Якщо комусь не подобається концепція «щита Європи» – не біда. Ну його, той щит. Тоді уявіть собі картинку, де Росія тримає цей щит в руках і щосили гамселить ним Франців, Джимів та Пʼєрів на полі бою, поки ті зайняті. Вони саме проводять третій саміт та четверту нараду, аби зʼясувати між собою: чому ж їх гаубиці одним і тим же калібром бʼють у різні сторони.

На жаль, із нами Росія зможе випускати стільки «тупої» зброї, що «розумна» зброя в руках тупих людей буде недоречна. Було б добре, якби в Європі все ж увімкнули голову та зрозуміли – при всіх видатках на українську оборону це набагато краще, ніж милуватись нашими розробками вже на своїй шкурі. Щоб Міноборони РФ не писав пости «Нєптуни нє закончатся нікогда», обстрілюючи ними Турин та Гамбург. Ми-то не бажаємо такого майбутнього Європі, шановні. А сама Європа?

ПЛ+С

Не дивуйтесь тому, що вогонь великої війни ще не розгорівся, але дров у мангалі вже зібрано багато, і всі вони сухенькі. Японія та Південна Корея буквально штурмують AUKUS (Індо-Тихоокеанське НАТО) на предмет вступу, щоб що? Правильна відповідь – щоб хоча б гуртом не дати розігнатись китайській агресії.

Прямо зараз Китай має близько 350 військових кораблів, у той час як США – лише 290. Тобто Європа лише починає звикати до думки, що їй доведеться воювати з Росією без прямої участі американців, у той час як східні партнери розуміють: доведеться це робити пліч-о-пліч із максимально розібраними США. І шанси є лише в тому випадку, якщо навалитись на ворога разом.

Американський флот поступається китайському за кількістю, та все ще переважає у якості, сучасності та технологічності. Втім, є одне «але». Технічне обслуговування кораблів та субмарин усе чекає на фінансування, та щось ніяк не дочекається. Тож навіть при перевазі в якості американці сам-на-сам із Китаєм махатись не можуть (вони-то і не хочуть взагалі махатись, але доведеться). Тож Японія та Корея вчасно активізувались.

Не забувайте, що казав Елбрідж Колбі. «Якщо ваші родичі будуть служити в морській піхоті США, ви швидко зрозумієте, навіщо нам такі видатки на флот». Краще і не скажеш.

ПЛ+С

Війна війною, але де під час боїв ти будеш ремонтувати свою техніку – те, що треба обдумати ще до першого пострілу. Навіть задовго до того, як солдат почне збирати спорядження, а в його гвинтівці клацне перший магазин.

Зараз військово-морські сили США почали шукати верфі в Тихому та Індійському океанах. Відомо, що відповідні запити було надіслано до Індії, Японії та Південної Кореї. Власне, до держав, які бачать себе важливою складовою AUKUS на противагу китайській загрозі. Зараз є заявка на технічне обслуговування шести військових кораблів США, кошти на відповідні роботи будуть наступного фінансового року. Питання лише, хто ці бюджети встигне перетягнути на себе.

ПЛ+С

#reply на пост.

2022 рік показав всьому світу, чого варті прогнози на війну, побудовані за цивільною (і навіть бізнесовою, що ще гірше) логікою. Тоді безліч експертних думок були побудовані на тезі, що Путіну не вигідно нападати на Україну, бо свої задачі він може виконувати агентурними засобами, а війна дорого обійдеться та виллється у санкції. Як бачите, ця логіка була б стовідсотковою у бізнесі, але не у випадку війни. Напав, невигідно, та все ж напав.

Зараз, звісно, світ обманює себе старою тезою на новий лад, буцімто Китаю невигідно воювати за Тайвань. Надто мило читати це, поки Пекін реформує власну армію та запускає банк крові, а на острові всіляко посилюють ППО. Коли Путін, вихідець із мутних бізнесових кіл, оцінюється як бізнесмен – то ще куди не йшло, але комуністичний лідер КНР у ролі підприємця – це вже щось новеньке. Втім, Китай ми тут наводимо лише у якості прикладу.

Бажання відмовлятись від вигоди, навіть не вступивши до війни, зараз демонструє Ердоган. Маючи у себе просідання економіки та космічну інфляцію, лідер Туреччини свідомо похвалився, що буде ігнорувати торгові операції з Ізраїлем. І навіть називає ціну таких кроків: 9,5 млрд доларів.

Бо не все у світі вимірюється війнами, але й не все – бізнесом. Не шукайте у військових логіку підприємців, а у підприємців логіку військових. ХХІ століття мало б стати золотою епохою врахованих помилок, натомість воно вже вкотре вам нагадує: помилки при оцінюванні ризиків не виправлені й досі, тож почніть їх виправляти хоча б особисто для себе.

Не все відвоюється, не все продається, і не за кожен невигідний крок правителя щиро критикують його люди.

ПЛ+С