#reply на пост.

Абсолютно слушна думка, до якої українцям слід звикати в рамках експрес-курсу із дорослішання нації (який ми або пройдемо та збережемо державу, або не пройдемо та остаточно втратимо її). Як би вам не хотілось прибити спікера Джонсона цеглиною, завжди варто зважати на якість його заміни.

Спрощення завжди шкодять. Легко казати, що республіканці служать Росії та особисто Путіну (що не є правдою). Набагато складніше визнати, що конкретно зараз нам вигідний саме пан Джонсон, який згодом стане менш зручним, але в цю годину є рятівним колом.

Ви хотіли звинуватити маріонетку Путіна? Маєте Марджорі Тейлор Грін. Це не збігається з планом побажати здохнути всій Республіканській партії? Отже, план такий собі, і від нього слід відмовитись. Нехай краще працює той, хто хоча б уміє врахувати сам факт нашого існування, інакше замість названої ляльки Путіна є ризик отримати ляльку реальну. Боїмось, результат вам не сподобається.

ПЛ+С

Axios передає, що міністр оборони Ізраїлю повідомив свого колегу з США про страшну (для останнього) річ: Ізраїль не має іншого вибору, крім як відповісти Ірану на його удар. Може здатись рішучим кроком, але це і політичний шантаж найвищого гатунку.

Як ми вже писали, американські нафтовики дуже незадоволені тим, як адміністрація Байдена ставиться до ударів по російських нафтопереробних заводах, адже це підвищить ціну на нафту. Ше раз – американські нафтовики не можуть заробити згідно з планами, бо американський президент ставить своє переобрання вище за їх інтереси.

Ізраїль нафту не добуває, але вже вкотре вислуховує від американського президента, куди той вважає за краще бити чи не бити. І, якщо адміни цього каналу зрозуміли мотиви, то в Ізраїлі це явно зробили раніше та краще. Тому пішли такі заяви, як «Не маємо іншого вибору». А далі будуть спостерігати, як США реагують. Врешті-решт, вдарити Ізраїль завжди встигне. І, якщо він цього захоче, ніякі американці цьому не зможуть завадити.

Звісно, ми за удари по НПЗ росіян та їх союзників, бо ми з України. Аде тут також є елемент справедливості. Коли американським президентом незадоволені навіть американські нафтовики – це означає, що в нашому рівнянні стало забагато американського президента.

ПЛ+С

Пишуть, що Росія надто швидко відновлює нафтопереробні заводи, які до цього навідали українські дрони. За даними Reuters, Рязанський завод запустив основну установку первинної переробки нафти CDU-4 та основну установку CDU-6. Як це могло вийти у держави, яка критично залежить від західних технологій, і яка начебто під санкціями західних країн – навіть не знаємо, чи варто говорити про цю версію вголос.

Лише натякнемо, що є два фактори. Китай, який напряму зацікавлений у міцних тилах, і один американський політик зі своєю командою, який заради стабільних цін на нафту перед власними виборами здатен на будь-що. Тим паче, ті ж республіканці в США нічого проти ударів по російських НПЗ не мають. Лише одна команда здатна злити будь-які зовнішні відносини заради краплини нафти по передбачуваній (тобто невисокій) ціні.

Як думаєте, звідки РФ могла так швидко знайти техніку та технології для відновлення обʼєктів? Є ідеї?

P.S. А тим часом через поведінку США дивуються Філіппіни, які вже задумались: хм, а чи точно варто ставити в себе американську військову базу. Звісно ж, як тут не задуматись, коли твій основний партнер може в будь-який момент тебе кидонути на поталу злим китайцям, бо в одного старого ірландця з Пенсильванії рейтинг просів на 0,00001%. Всі все бачать.

ПЛ+С

ООН – дуже важлива організація для повоєнного часу, так уже склалось після Другої світової. Чудовий майданчик для обговорень, відсутність конкуренції та певні правила, що довго працювали та не давали скотити діяльність організації у відвертий цирк.

Те, як швидко ООН стає безтолковим непотребом, лише показує: повоєнний час втратив свою актуальність. Те, що роками берегло спокій, тепер викликає зовсім інші емоції. Ті, хто мав би, вас не боїться. Ті, за кого ви мали б впрягатись, мають від вас лише проблеми.

ПЛ+С

Раптом серед наших підписників є адміни, нехай і скромних пабліків. Це до вас ми завітаємо. Хлопці, дівчата, транс-хлопці та мізогінні манекени Чарлі Чапліна! Будь ласка, вислухайте! Ну не пишіть про удари якимись новими озброєннями по росіянах, поки на нашій території немає першого і є тільки друге. Будь ласка, не допомагайте ворогу у просуванні його тез, та не спотворюйте власну інформаційну повістку.

По-перше, американці хрін щось дадуть зараз, у адміністрації Байдена на носі вибори та збереження російських НПЗ. Тут би ракет ППО отримати від них хоч трошки, але щось не дуже виходить і більші шанси на американську ППО до голосування за допомогу є хіба у тих самих російських заводів. Ну то хто нам передасть супер-пупер-ракету для ударів на великі дистанції? Альтер-его Саллівана? Дух Фіделя Кастро? Молдова за підтримки Ерітреї?

Ще зрозумійте, навіщо такі вкиди росіянам. Вони завжди раді дописати якісь нові найменування зброї, аби зменшити факап відповідальних за оборону. Мовляв, це не генерал Дуплов ідіот, це просто Taurus прилетів і все розпанахав. І байдуже, що немає у нас тих ракет, чисто плювати, починається виття та розсилка по каналах розповсюдження.

Розуміємо, що можна закинути собі репост російських пояснень для гумору. Але є одна гідна причина, аби цього не робити. Причина ця – ви точно впевнені в своїй аудиторії на 100%, і що нікого з неї зараз не плавить через складнощі, контузію, несправедливість чи ще щось? Кожного підписника знаєте? Якщо ні – краще не ризикувати та не робити гірше цим підписникам.

Бо в нашому інфополі вже й так вистачало вкидів про «F-16 були тут ще Х років тому, кум бачив» чи «Хрещений потримав у руках ключі від F-35, там був брелок із тризубом, ну точно вже в Україні». Якщо без сарказму – наші люди теж люди, а людям властиво шукати позитив. Погано лише, коли його надто звикають вигадувати, хоча взагалі треба знаходити чи створювати в реальності.

Будь ласка, давайте без підґрунтя для додумування. Не той час, не та аудиторія – чи ви думали, що при шаленій популярності астрологів та тарологів саме серед ваших читачів знайдуться суцільні фактчекери?

Вірити можна тезам та тенденціям. Допускати можна те, що вийде хоча б трохи аргументувати з точки зору логіки. Але водночас рятувати російський престиж і годувати свою аудиторію фантазіями про вундервафлю, яку ми 3,5 хвилини тому вперше побачили на Вікіпедії – ні, дякуємо, ось чим наш канал точно не планує займатись. І нікому не радимо. Ви ж не «Скринька Пандори», це там уже клініка + медицина безсила.

ПЛ+С

І знову база від Борреля. Голова дипломатії Євросоюза: «Перш ніж говорити про відновлення України, треба уникнути її руйнування. Дешевше купити Patriot, ніж відновлювати електростанцію, в яку ціляться росіяни».

Давайте поговоримо про дещо інше. Що отримує Європа, якщо умиє руки по-американськи та заб’є на нас взагалі? Отримує сусіда, який відмобілізовується в російську армію, маючи певний бойовий досвід (унікальний) та, частково, мотивацію за рахунок відчуття «Нас кинули». Ось така ціна, і вгадайте куди потім нас поженуть. Точніше, на чиї кордони.

Це як поступовий прогрес. Визнати, що рано чи пізно доведеться відправляти свої війська проти росіян (і це ж не факт, що в Україні, це може бути Литва чи Латвія), досі страшно. І перед собою, і перед виборцями, та й загалом не дуже хочеться. Але і зробити вигляд, що нічого страшного не буде, теж не виходить. Так і виходить нинішня позиція, згідно з якою Європа проявляє більше активності.

Ми не закликаємо читачів записуватись у ЗС РФ та гуглити маршрути до польських КПП. Якщо Україна програє, все це за нас зроблять росіяни. І ті, хто не загине від їх рук, під дулами їх кулеметів піде штурмувати позиції якогось Яцека чи Вацлава. Кому від цього стане краще, крім росіян? Нікому. Добре, що умовні Яцек та Вацлав якщо не розуміють це, то починають відчувати п’ятою точкою. Дуже добре, хоч і можна було швидше.

Україна з усім її вантажем проблем все ж є більш вигідним союзником, ніж ворогом. Тож давайте не будемо робити вигляд, ніби нічого не відбувається. Така переоцінка подій – нормальна. Так, росіяни тиснуть на нас по всьому фронту, але деякі західні держави проти цих росіян лягли б ще в першій серії. А ми тримаємось уже не перший рік, просто треба зібратись і видати на-гора ще один подвиг (на державному рівні). Це важко, та багато хто і до цього рівня не дотягнув би.

ПЛ+С

Найкраща ілюстрація до нашої тези про спікера Джонсона. Так, це дуже нехороша людина (як і 99% політиків), але кращого для нас вибору в США зараз немає. Цитата, «Поставки зброї Україні – питання критичне, ми не можемо робити політичні ігри навколо цього». Навіть із багажем проблем ми все ж вигідні. Усвідомте це та обережно, але користуйтесь.

ПЛ+С

Коли іноземні ЗМІ пишуть, що Україна близька до поразки – це настільки ж правда і неправда водночас, як заголовки «Україна близька до перемоги». Бо ми досі не маємо уявлення, як описати ситуацію, де перемагаємо. Тому і з описом поразки будуть проблеми.

Звісно, ми не закликаємо читачів носити рожеві окуляри або шукати зраду щохвилини. Постарайтесь оцінити ситуацію настільки обʼєктивно, як тільки зможете. Наприклад, питання допомоги показало: наша оборонка місцями не витримує без зовнішнього вливання, але місцями виявилась доволі розвинутою. І так в усьому.

Рекрутинг від бригад виявився дуже ефективним механізмом, хоча спочатку були побоювання, що це підкосить розхитаний державний механізм у цьому напрямку. Хоч держапарат і зробив все, аби рекрутинг від держави не працював, все ж зʼявився промінь світла в іншому місці. Що ж, ми раді помилитись, у такому випадку.

Про всі галузі говорити можна довго, давайте краще про «поразку», якою її бачать певні західні ЗМІ. Якщо Росія остаточно витисне нас із Донбасу, це поразка? Чи якщо окупує Харків? Чи поразка – це окупація по Дніпру? Чи, може, всієї України? Чомусь ніхто не хоче уточнювати.

По суті, у нас є два напрямки для «перемоги» на противагу «поразці». По-перше, зберегти державність, навіть якщо не зможемо втримати всю свою територію. Це важливо розуміти, бо перед молитвою на кордони 1991 року треба розуміти свої реальні можливості. А по-друге, з 2014 року ми виправляємо помилку Богдана Хмельницького, який увів нас від Європи до Росії, бажаючи як краще і зробивши як завжди.

Що стосується допомоги, то тут все по справедливості (хоч від цього і не легше). Для будь-якої війни потрібні три речі: гроші, гроші і гроші. А гроші нечасто дають тому, хто не може сформулювати власну ціль для їх використання. Ось чому ми не лобіювали допомогу ЗСУ в Сполучених Штатах Америки, і ось на чому зіграли наші опоненти.

Так само ми не лобіювали свої інтереси в Євросоюзі, хоча ті ж поляки при вступі зіштовхнулись із протистоянням аграрних інтересів. Тому вони в ЄС, а ми ображаємось за блокування кордонів фермерами. Так, це ідіотська поведінка з їх боку, але чому ми не зіграли на випередження?

Україна має чітко декларувати цілі, щоб виглядати в очах союзників дійсно надійною державою. Поки цього немає, провідні ЗМІ можуть і далі писати про нас неприємні речі. Вони-то нас досі не розуміють, а ми в цьому самі винні.

Чіткі цілі, запасний план на будь-який випадок, постійний діалог із партнерами. Зробити це – те ж саме, що гарантувати постійну допомогу без думок про поразку. На жаль, влада цього досі не розуміє, а мала б навчитись. Цілком ймовірно, більшу частину дій доведеться робити вже наступній команді, надто коли нинішня марить виборами більше за перемогу у війні.

ПЛ+С

Те, як Ізраїль грається із питанням ударів по Ірану у відповідь на обстріл звідти, є гарним прикладом і для нас. Удар поки не відбувся, але його обговорень вистачає. Хіба це не те, що нам варто застосувати по темі обстрілів російської нафтопереробної галузі?

Ізраїль лише подає сигнали, при цьому будучи готовим до нанесення удару. Це не просте патякання про життя та цінності. Немов солдат стоїть у бойовій стійці, тримає ворога на прицілі, але при цьому сухо веде дискусію. Найважливіше те, що патрон уже в патроннику.

США не витримали цієї гри на нервах та вже наляпали, що ударів по Ірану не треба. Іранські чиновники по черзі гавкають, що Ізраїль за будь-яку відповідь отримає ще більше обстрілів (наче попередні йому нашкодили). І лише Ізраїль обирає ціль на тілі супротивника, коментуючи лише споріднені теми.

Якщо це так триггерить американців, можна піднімати тему ударів по російських НПЗ. Спитати, яка доля російського бензину та дизелю на світовому ринку (знаючи, що у світовому масштабі Росія важлива через сиру нафту, а от продукцію випускає для власних потреб). Хто боїться ударів, тому доведеться коментувати це.

І тоді, вже по факту, наші влучання по НАЗ не викликатимуть питань навіть у ідеологічних суперників. Не треба зберігати тишу там, де зазвичай говорять вголос. Судячи з даних соціології, більшість американців і так за Україну. То навіщо своїм мовчанням давати шанс адміністрації Байдена, яка здатна шантажувати нас, але боїться обговорити це з власними виборцями?

ПЛ+С

Рубрика «Знову база від Борреля». На цей раз голова дипломатії ЄС заявив, що пора забрати установки Patriot з західних арсеналів, де вони стоять «про всяк випадок» та передати Україні. Там, де бурхлива війна (це зараз цитата була). Звісно, у словах пана Жозепа багато пафосу та 100% його планів не будуть реалізовані. Але це грамотний підхід до торгів, як би це зараз не звучало.

Хороший любитель поторгуватись ніколи не буде озвучувати свою реальну пропозицію першим ділом. Надто тоді, коли йдеться про щось дороге (установки ППО підходять). Спочатку озвучується щось менш реальне, але відкрите до, власне, торгів. Потім інша сторона робить свою пропозицію. Якщо все гарно розпланувати, зійдетесь на бажаному (а вашого візаві це цілком влаштує).

Також важливо, що Боррель озвучив іншу умову. На його думку, передавати ППО слід незалежно від того, коли саме рішення по військовій підтримці України зволять прийняти у США. «Ми не можемо покладатись лише на Штати, ми маємо брати на себе відповідальність і припинити казати: а, США це зроблять! Це маємо зробити ми». Здається, вибори в Україні пан Боррель виграв би прямо зараз. І не кажіть, що ви були б проти.

ПЛ+С

Голова МЗС РФ Сергій Лавров заявив, що Швейцарія стала відверто ворожою для росіян країною. Це через те, що швейцарці відкрито приєднались до глобальних санкцій Заходу проти Москви.

Особливо кумедно чути це, поки Швейцарія намагається не сердити Росію та всюди підкреслює це. Що ви, шановні, отримали свою порцію уваги від агресора? Звісно, діловим людям важко повірити, що якісь дикуни вже записали їх у вороги заочно. Але повірити все ж доведеться, і російська неадекватність цьому всіляко сприятиме надалі.

ПЛ+С

Спочатку вони кажуть, що Росія не зможе напасти на НАТО. Потім вони кажуть, що Росія зможе, але за Х років. Потім Росія нападає. До того часу, поки Х років проматаються по хронології, війна встигне завершитись. На чию саме користь? Залежить від того, як «вони» готуються.

Бо Росія не для того готує великі мобілізаційні заходи, аби розтрощити Україну та вкластись спатки. Китай не спить, він нарощує флот та змінює власну армію, і ця ініціатива чітко простежується по всій вісі зла – Пекін, Москва, Тегеран. До речі, раптово знахабнівший Іран, який раптово вирішив кинути по Ізраїлю кілька сотень ракет та дронів, також вкладається у цю логіку.

Погано, що на Заході є люди, які не бажають підніматись із дивану аж до тих пір, поки їх звідти не підніме патологоанатом. Добре, що на Заході є люди, які чітко розуміють: Україна є надійним союзником при всіх своїх проблемах, бо коли більша частина європейців накивала б п’ятами – ми залишились на місці та встояли. Тож підтримати нас – це вже не забаганка, а вигідна інвестиція.

Так, інвестиція. Чим краще Захід підтримає нас прямо зараз, тим надійніше ми триматимемо свою ділянку спільного фронту. І не за Х років, як кажуть мрійники зараз, а «коли доведеться». Власне, як уже казали до нас, на Третю світову війну Україна явилась першою.

ПЛ+С

Люди хворіють, люди закохуються та рвуть відносини, люди воюють, люди не цінують мирне життя. Все це – про нас як біологічний вид, що дивом дожив до своїх років. Та раз якось дожив, то доведеться і нам тягти лямку перед наступними поколіннями.

Друга світова дала людству карт-бланш на зміну глобальної ідеології. Війна пішла у категорію поганих речей, ставка робилась на гуманізм. Навіть бійка США та СРСР перейшла на проксі-конфлікти. Холодна війна, в якій війни не було. До чого це призвело?

До того, що СРСР програв Холодну війну – але Захід з гуманізмом зробив усе, щоб звести поєдинок внічию. І зараз ви бачите максимальну слабкість навіть не Заходу, а цієї концепції «добра повсюду». Це не добро. Добро не пропонує пожити в достатку, щоб когось перемололо касетними боєприпасами. Добро за таке б’є на випередження. А західному світу за роки деградації бити доведеться вчитись заново.

Людство хворіє, людство воює, людство не цінує здорове життя в достатку і ослабне. А потім захворіє, і далі за графіком.

ПЛ+С

Наступного тижня Ентоні Блінкен відправиться до Китаю, аби натиснути на Сі Цзіньпіна з вимогою не підтримувати РФ у війні проти України. Начебто непогано звучить, якби не так пізно. Навіщо було дарувати вісі Пекін-Москва-Тегеран весь 2023 рік, аби зараз намагатись відіграти те, що вже прокручене через м’ясорубку?

2022 рік був вдалим для Заходу. Китай дійсно дослухався до погроз цивілізованого світу та, як мінімум, не допомагав Росії аж настільки відкрито. Але потім почався тричі проклятий 2023-й. Лютий, китайська повітряна кулька знімає американські секретні об’єкти. Адміністрація Байдена імітує звук випорожнень, але не дорослу політику. Як результат – Росія отримує розширену підтримку, Китай переходить до реформування армії (спойлер: так, це те, що більшість оглядачів помітила тільки зараз).

Пане Блінкен, пора готуватись до великої війни. Розуміємо ваш підхід до справи, але ці розмови вже й рік тому не спрацювали б, що тут казати про нинішні умови. Те, що було в 2022-му, краще там і лишити. І творити нове.

ПЛ+С

Хоч американська допомога і зрушила з місця, ми лишаємось при своїй позиції: понад усе треба цінувати життя бійців ЗСУ – людей досвідчених та вмотивованих, які тримають фронт на собі попри всі помилки держапарату та кепську підтримку від влади. Допомога в кредит не припинялась би, але ми дочекались халяви. Не забувайте, за чий рахунок дочекались.

ПЛ+С

Коли ти в армії, хоч і не на бойових посадах, починаєш інакше цінувати дружбу. Це не розпиття алкоголю в цивільному житті, не випадкові контакти, які видають за дружбу. Це щось більше. Навіть якщо не воювали гуртом, а перетнулись в навчальному центрі, чи десь стояли поряд і стріляли одне в одного цигарки – інші емоції.

2014 рік дав Україні горе і дружбу побратимів. На жаль, цивільна частина (серед якої були і ми) не цінувала пласт культури, заслужений кров’ю та потом. Тому нас покарали вдруге, і після 2022-го кожен, хто ігнорує такі цінності та зневажає їх, уже не має других шансів.

Коли ти перекладаєш на армію проблеми держави, шукаєш відмовки чи способи накидати скарг, приходять росіяни. Вони тонко відчувають, коли ми близькі до колапсу, і йдуть урвати ласий шматок. На жаль, їх чергова спроба буде ближче до літа, і цей удар ми маємо зустріти гідно. Хто ниє – пора дорослішати.

Західним країнам теж доведеться. Судячи з того, як готується Китай, у них теж буде пласт нової дружби та братерства.

ПЛ+С

Росіяни вдарили телевишку у Харкові, бо думали, що наш телемарафон дивиться хтось, крім співробітників телемарафону та їх родичів? Боже, які наївні.

ПЛ+С

Болгарія обговорює на рівні парламенту підвищення платні в армії, і доволі великі шанси на успіх по цьому питанню. І це не просто «ой прокинулись, коли росіяни вже орду розкачали», перед вами приклад послідовної політики.

На відміну від інших держав, які поступово вкочуються у підготовку до великої війни лише зараз, болгари зробили перше підвищення платні військових ще у 2022 році. І тепер, власне, хочуть закріпити ефект. Відчуваєте різницю з іншими державами Європи, яких болгари обігнали на два роки?

Звісно, при цьому в них проблеми з комплектацією. Але покажіть нам пальчиком, у кого з ворогів вісі Пекін-Москва-Тегеран їх немає? Першою спадає на розум лише Індія, але за нею чомусь нікого немає в черзі. Тож треба радіти, що хтось із наших союзників діє настільки прагматично.

ПЛ+С

Дуже «вчасно» у медіа зʼявилась тема переговорів України та Росії, які проходили у Стамбулі. Цього разу зайти автори стараються з того боку, що росіяни начебто не були проти поступок на користь України. Що ж, треба і нам вставити свої пʼять копійок з даного приводу.

Коли вам кажуть, що Росія начебто хотіла лишити нас у спокої, але Україна відмовилась та пішла наступати, згадуйте мінування будинків, інфраструктури та навіть доріг ворожими силами. Це така ілюстрація намірів, яку жодним інсайдом-аутсайдом не перекриєш, бо цього було в достатку і є багато свідків.

Якщо росіяни так хотіли піти, то як сприймати їх безсилу злість, що вилилась у заміновані площі – це такий подарунок на річницю відкриття гей-кавʼярні у Новій Зеландії? Чи що? Не забувайте цю важливу деталь, надто коли вам настирно штовхають картинку, де саме РФ жадала миру та спокою.

Наш сусід був би радий будь-яким домовленостям, бо він все одно завжди їх порушує першим. І у той час, поки ми скорочували б армію задля забаганок Кремля, паралельно з цими новинами ви б читали про підрив чергового українця на ворожій розтяжці чи навіть інженерній витівці.

Які б легкі шляхи по типу перемовин вам не пропонували, факт є факт: нам треба вистояти зараз, інакше нам ніхто не дасть встояти потім. Завжди тримайте це у памʼяті. Якби росіяни вірили в вирішення проблеми за столом переговорів, їх відступаюча армія не залишала б такі вбивчі подарунки, ще й у такій кількості. Ось ціна їх справжніх гарантій.

ПЛ+С

Ви знаєте нашу позицію щодо деяких політичних діячів у державах-партнерах, які не хочуть визнавати всю важливість війни та викручують нам руки дурнуватими вимогами на кшталт «Тільки не бийте по російських НПЗ». Такий підхід ми критикуємо як у партнерів, так і у себе.

Тому не можемо жодним чином виявляти емпатію до тих українців, хто зараз панічно бере квитки з Польщі до західних держав, адже поляки можуть повернути їх назад до України. Так, серед тих наших співгромадян є і нормальні люди, які давно виїхали та жили в Польщі по закону. От їх шкода, бо тепер через менш адекватних земляків їм теж буде нелегко з переїздом.

Але хотілося б підкреслити, що до виїхавших після 24 лютого 2022 року є певні питання. Наприклад, як сильно вони були зайняті. Якщо так, то чим саме, за яким графіком, бо у певний момент вийшла колізія. Коли польські фермери блокували нам кордон, по нульовому спротиву та протесту здавалось, ніби в Польщі українців немає та не буває. Щойно прийшла пора міняти паспорт, поки не запустився закон про мобілізацію, як наші земляки у чималій кількості телепортувались до відповідних установ.

Вибачте, шановні, але так це не працює. Ми особисто знаємо людей, які працювали в Польщі та дуже сильно допомагали нашому війську, і їх вклад навіть без мобілізації не можна применшувати. Та це не скасовує питання: де всі ці гаврики з черги під ДП «Документ» були, коли треба було вступитись за нас хоча б словом? Де? Там навіть преса про вас написала б, бо медійні вибухи потребують коментарів. Та нічого не було в глобальному плані. Хоча бізнес реєструвати у Польщі бігло дуже, дуже багато наших громадян.

Вдячні тим, хто намагався бути українцем і там, проявляючи свої найкращі сторони. На жаль, частіше за все тупняк більшості перекреслює вашу індивідуальну справу і запамʼятовується всім. Таке життя. Якщо адекватні не захочуть повертатись – що ж, удачі в нових державах, але до натовпу кугутів ми своє ставлення міняти вже не збираємось.

Так, нам дуже не подобаються методи, які обрала влада. Така «уравніловка» мало коли дає хороший результат. Але хочеться визнати: наскільки б по-скотськи це не виглядало, більша частина військовозобовʼязаних українців у Польщі виявилась варта саме такого підходу.

Що ж, українці в Україні докладуть всіх зусиль, або українці не в Україні могли ображатись на Україну, але вона при цьому збереглась на карті.

ПЛ+С

Макрон заявив, що епоха, коли Європа купувала енергоносії та добрива у Росії, мала виробництво у Китаї та віддавала свою безпеку США, минула. Ну що тут скажеш? Мсьє Макрон, ми дійсно будемо раді, якщо це виявиться правдою.

Щоб це краще спрацювало та виглядало більш впевнено, треба зробити ще одну дрібничку. Відправити війська до України, аби саме Франція вписала своє імʼя в історію цієї війни. Тоді хоча б хтось побачить, що можна не боятись ескалації.

ПЛ+С