Лист #16: де fomo заважає казати життєво необхідне “ні” (ч. 1)

Якусь частину свого життя я прожила в парадигмі, де слово "можливість" було сакральним і завжди віщувало новий досвід. Поява будь-якої нової можливості в моєму житті передбачала єдино правильну відповідь "так" і ніяких відмов. Пам'ятаю свій перший інтерв'ю-підкаст, де мало не в назві сяяло “вона хапає будь-яку можливість! крапка!" Прекрасне відображення мене в 20ть)))

І це працювало. Казати "так" всьому, що тебе оточує, в період життя, коли в тебе нічого немає (навіть сформованого себе) дуже просто. Це захоплює, кудись тебе рухає життєвою течією, іноді закручуючи в центрифузі рандомних подій. Ти ніби щодня вмираєш і знову народжуєшся, будуєш, нишпориш. У 20 років я відчувала себе шукачем скарбів, а все навколо здавалося моїм і потрібним.

У 28 років я почуваюся охоронцем своїх скарбів і більше не хочу бездумних пошуків. Здається, після певного віку концепція "всьому говори "так" втратила свою актуальність. Це хвилювало мене цього тижня.

Коли мені було 20, я погоджувалась на побачення з різними, далеко не завжди адекватними, хлопцями; їздила до Барселони на тиждень із 50 євро в кишені; відчайдушно трималася за токсичну подружку-кровопивцю, бо вона була єдиною слов'янкою у французькому університеті, а пити вино вечорами та пліткувати про французів було цікавіше вдвох. Я погоджувалась практично на будь-яке стажування або роботу (в рамках пристойного), по 12 годин смажила пончики на фестивалях їжі за копійки, а потім йшла до маркетингової агенції жадібно ковтати повітря всюдисущого креативу та саркастичні жарти арт-директорів. У мої двадцять будь-яка втрачена можливість здавалася трагедією, а всі закриті двері хотілося тихенько відімкнути й піддивитися, що ж там приховується від погляду моїх очей.

У юності ти ніби у фільмі, ніби крутиш величезний барабан, граючи в лотерею під назвою "що б не випало, I am in". І "що ж буде далі?" здається найпривабливішим питанням у світі.

О 28-й я сиджу на своїй кухні й вигадую відмазки від зустрічі з незнайомими мені дамами. Спілкування з невідомими людьми більше не здається мені романтикою, відтепер мені потрібна впевненість у власному майбутньому, хай навіть воно стосується годинної розмови за кавою з кимось умовним. Свій ресурс нарешті хочеться витрачати з розумом, а не розсипати щедро по всіх кутках.

З віком більше не хочеться розпорошуватися. Напевно, ми знаходимо собі ціну. І ця ціна – те, що допомагає відсікати зайве. Абсолютно точно, навичка говорити "ні" розвинулася в мені з роками, але я все ще не гуру. Цього тижня я подумала, що фантомне fomo все ще живе в мені й періодично змушує приймати неправильні рішення.

Так, я більше не погоджуюсь на будь-яку роботу і не хочу починати бізнес заради іміджевої зайнятості, наявність вільного часу і релевантна зусиллям винагорода тепер грають роль важливішу за статуси в інстаграмі. У 28 я більше не хочу ночувати в поганих готелях, краще зовсім нікуди не їхати. Не хочу їсти погану їжу, я готова бути голодною. Не хочу читати погані книги, я їх закриваю, якщо на 150-й сторінці все ще сумно і нудно.

Але я все ще погоджуюсь на нудні зустрічі, погані проєкти та ненадійні компроміси. Все, як і майже 10 років тому, з різницею лише в тому, що тепер наскребти по засіках ресурсів на дійсно важливе і відтерти власний репутасьйон від поганої роботи стало куди складніше.

Цього тижня я була у пошуку алгоритму, як вчасно сказати “ні” та вберегти себе від непотрібного. І все виявилося просто.

Проясняти. Господи, який чудовий інструмент. Проясняти на старті всі бентежні деталі й подробиці, говорити, питати, славитися занудою. Щоб уберегти себе від душевних страждань і викинутого на смітник часу, потрібно на старті поставити лише декілька запитань. "А що мені це дасть", "а скільки грошей я отримаю", "а про що говоритимемо", "а хто буде на цій вечірці". І головне питання собі "навіщо мені це треба?". Можливо, Кріс, краще лекцію послухаєш про методи селекції рослин, ніж стрімголов стартанеш у чергову невідомість?!

(ч. 2)

Гуляючи Лісабоном цього тижня, загубившись у безодні власних рефлексій, я раптом виразно зрозуміла, що насправді, інтуїтивно знаю результат +- будь-якої витівки після пари таких питань. Дивовижна здатність мозку займатися поліпшайзингом людей, подій, людських якостей, своїх власних очікувань суттєво заважає раціональній частині приймати правильні рішення. Особливо, коли фоном підіграє юнацький страх упустити чергову нагоду. Інтуїція поліпшайзингом не займається – вона тупо спирається на факти та базовий життєвий досвід. З такою парадоксальною, але чомусь робочою теорією я й залишаюся.

З віком говорити "так" всьому поспіль зовсім не хочеться, але страх пропустити щось важливе неабияк заважає. І мій заповіт сьогодні такий: покращити якість життя можна, говорячи не лише дзвінке “так-так-так”, але й не завжди приємне “ні”. Це непросто, але набагато крутіше, ніж відчиняти всі закриті двері з ноги. Енергоощадний режим – це про самоцінність.

Сьогодні листа не буде, з особистих причин.
Але готова з вами поспілкуватись у коментарях, якщо є питання 🙈

Наступного тижня все за планом.

Написати текст про вагітність виявилося набагато складніше, ніж я думала. Цей канал я сама того не знаючи, почала в її перші дні. І чим далі я рухалася таймлайном тижнів і триместрів, тим складніше було писати, не посилаючись на контекст.

І ось, коли настала законна черга говорити, нічого не приховуючи, говорити на повну міць перестало хотітися. Останні кілька тижнів я перебуваю в стані чарівного усамітнення: хочеться всі переживання проживати на самоті. Перетравлювати це все спочатку наодинці. Є у цьому стані щось тваринне, і я від цього чесно ловлю кайф.

Парадоксальний стан, коли я нарешті вперше почуваюся на піку енергії, але з рефлексіями в рупор хочу почекати. Я в собі переживаю табун змін, відчуваю себе і тендітною, і сильною, і дорослішаю швидко сильно, інакше. Я з багатьма речами прощаюсь – назавжди чи тимчасово. І всім цим дуже хочеться спочатку насолодитись тут і зараз, самою. Можливо так я акумулюю сили перед зустріччю з одним із головних людей у моєму житті. Перед зустріччю із самим життям.

Я хочу лише сказати: я дуже скоро повернуся, впевнена. Знаєте ж, що бути вагітною жінкою – це постійно кочувати з одного стану до іншого. Про них обов'язково хочу розповісти, але поки що трошки помовчати.

А загалом:
— Кріс, як ти? 

Ой, народ, я в космосі, і він реально немає меж ❤️🥰

Мій новий проєкт – щотижневі листи про дім та декор. Буду по формулах та конкретних гайдах показувати, як робити вдома гарно, як визначити, що подобається, і де купляти особливі речі.

Буду рада вас бачити у спільноті 🎀🗝️

https://t.me/rozheva_shafaa_bot

Куку!

Я зараз на Балі, не те, щоб відпочиваю (з дітьми цей фінт не канає 😅), але перезавантаження голови відбувається і хвиля нового натхнення зайшла.

Так от я що думаю: може форматнути цей канал в особистий? Листи я більше не пишу, а от різні тіпси, відгуки, свої короткі роздуми могла б писати.

Про що вам було б цікаво і чи треба це взагалі робити? Вас тут 2,5к і я в шоці, що ви досі тут 🤭❤️

Перепридумала і перейменувала канал. Тепер це PITERMAN RAW.

RAW – тому що чесно, без фільтрів, в моменті, про все, що має для мене сенс.

Тут буде про стиль, материнство, бізнес, як покращую себе та челенджу, звісно про декор, предмети, їжу, естетику, простір і моменти, які формують відчуття життя. Без шуму, тільки відбірне.

Пару місяців тому потрапила на невеличку «екскурсію» парфумами Céline на їх корнері в Le Bon Marché. І закохалась.

За кожним ароматом стоїть ціла концепція та історію, якою надихався Еді Сліман (та яку мені показали на мудбордах).

Один з моїх фаворитів – парфум Nightclubbing. Пахне так, наче ти тільки що вийшов з прокуреного клубу, а ще цукром та сексом. Едічка надихався студією 54, здається. Віримо йому.

Ношу його виключно увечорі, сьогодні вдягла на коктейль з чоловіком.

Все таки bali belly наздогнав і мене. А так хотіла весь день провести в ліжку 😆

Будьте обережні зі своїми хочу. Піду карту бажань зроблю, чи що))

Як зважитися на дитину?

Це питання мені ставлять у діректі найчастіше, адже у моєму оточенні багато self-made подружок та дівчат – з кар’єрою, амбіціями, чіткими правилами життя, яким дуже важко дається це питання. Коли все вибудувано і стабільно, думка про дитину звучить як щось хаотичне і непередбачуване. А коли ще й багато планів та бажань – дитина взагалі здається чимось чужорідним.

Чесно, якщо підходити до цього рішення раціонально, то дітей мати по всім показникам нелогічно. Вони не приносять користі в звичному розумінні – це нескінченне віддавання часу, грошей, сил, простору, певні обмеження та купа відповідальності.

Але справа в тому, що діти – це не про логіку, не про баланс і точно не про раціо. Це про емоції. Так, ви віддаєте багато, але і отримуєте також. Це ті самі окситоцинові моменти, які неможливо пояснити, поки сам не прожив. Це абсолютно нові сенси, нові точки опори. Це любов, яка не схожа на жодну іншу – не партнерську, не дружню, не романтичну, і прожити її ви можете тільки з дитиною. Це відкриття світу наново.

Тому якщо стоїть питання «як зважитися?» – відповідь проста. Заплющити очі, відчути, що ви цього хочете, і стрибнути зі скелі)). Моменту, коли ти справді «готова» по якимось побутовим показникам, тим паче якщо ви любите жонглювати фактами та оцінювати аналітику, може ніколи не статися. Є лише внутрішнє рішення: я приймаю, що життя зміниться, і я хочу спробувати цю зміну на смак.

Вчора малому стало погано, і наші плани трошки накрилися. Весь ранок сьогодні йому потрібна була мама і він дико кричав, коли я спускала його з рук. Сніданок їла однією рукою, кава на розслабленому вранці – строго за таймінгом 10 хв по черзі з Пітом.

Але вечорі вчора показували малому його перший рожевий балійський захід сонця, раділи його емоціям, купались у теплій воді, спостерігали за хвилями, вчили спостерігати малого (й самі заземлялись). А після в обіймах спати.

І захлинатись від любові до Ліора, поки він тихо сопить.

Роблю свій перший проєкт для комерційного приміщення, як декоратор.

Хвилююче і цікаво дуже одночасно.

Втікли з чоловіком на одну ніч в готель. Я набрала купу красивих нарядів (щоб вийти вечорі й зняти вам аутфіти), книгу, ноут (щоб попрацювати) …

Реальність: дивились півдня Severance, і 22:30 я йду спати 😅
До речі, серіал топ!

А ось цікаве на ніч: чи завжди потрібно бути на 100% відвертим із партнером, чи щось повинно залишитись «для себе» несказаним?

І чи дорівнює недосказаність брехні?