З художницями, кураторками, золотими заходами сонця»
Нова виставка в музеї Ханенків — це проєкт-співтворчість художниці Анни Сапон та її кураторки Каті Лібкінд. Хочеться акцентувати саме на «співтворчості», бо не кожна кураторська виставка передбачає глибшу взаємодію художника і куратора.
Анна Сапон — художниця, співзасновниця «ательєнормально» та «прекарня» — центру для нейровідмінних та нейротипових митців та мисткинь.
Мені спершу було відверто незвично сприймати твори Ані, бо виникає цей барʼєр перед надто наївним та «простим», що складно зчитати як мистецтво з глибиною та змістом. Проте ця виставка набуває своєї повної цінності саме через концепцію.
Центральні твори експозиції — тафтингові килими, які художниця присвятила своїм знайомим мисткиням і кураторкам, доповнивши їх своєю поезією, яка не вкладається в звичні формати.
Зворотня сторона килимів вкрита золотом, і це чи не найважливіша частина творів, бо золота поверхня надає цінності прихованій частині, що зазвичай поза увагою та сакралізує твір, конотуючи образ раю — такого, яким його уявляє Аня.
Це виставка-утопія — про світ, якого не може бути і який водночас існує в чиїйсь уяві.
До 8.03
Нова виставка в музеї Ханенків — це проєкт-співтворчість художниці Анни Сапон та її кураторки Каті Лібкінд. Хочеться акцентувати саме на «співтворчості», бо не кожна кураторська виставка передбачає глибшу взаємодію художника і куратора.
Анна Сапон — художниця, співзасновниця «ательєнормально» та «прекарня» — центру для нейровідмінних та нейротипових митців та мисткинь.
Мені спершу було відверто незвично сприймати твори Ані, бо виникає цей барʼєр перед надто наївним та «простим», що складно зчитати як мистецтво з глибиною та змістом. Проте ця виставка набуває своєї повної цінності саме через концепцію.
Центральні твори експозиції — тафтингові килими, які художниця присвятила своїм знайомим мисткиням і кураторкам, доповнивши їх своєю поезією, яка не вкладається в звичні формати.
Зворотня сторона килимів вкрита золотом, і це чи не найважливіша частина творів, бо золота поверхня надає цінності прихованій частині, що зазвичай поза увагою та сакралізує твір, конотуючи образ раю — такого, яким його уявляє Аня.
Це виставка-утопія — про світ, якого не може бути і який водночас існує в чиїйсь уяві.
До 8.03
❤9
Минулого тижня серед інших відвідала виставку фіналістів премії Марселя Дюшана.
Це щорічна французька премія, заснована організацією ADIAF (Асоціація міжнародного поширення французького мистецтва) у 2000р.
Назва обрана не тільки номінально — в журі обов’язково є і представник асоціації Дюшана.
В конкурсі беруть участь тільки митці французського походження або іноземці, які живуть та працюють у Франції. Приз переможцю — €35 000 та організація виставки у Сentre Pompidou (а поки він закритий, то у Musée d’Art Moderne).
Кожного року комітет в складі з директорів музеїв, колекціонерів, представників ADIAF та інших іноземних та франц. арт-фахівців відвідує близько 60 студій митців. Далі складають список тих, кого обрали для голосування, а далі — ще 4 етапи голосування і вибір переможця.
Не знайшла інформації про те, як обирають тих митців для відвідування, хоча це цікаво. Тут, певно, вже грає роль помітність та коло знайомств кожного окремого художника.
Переміг художник китайського походження Сє Лей. Про його роботи для преміх та практику писали Суспільне.
Але найбільше фото у мене з імерсивної інсталяції іншої фіналістки південноафриканського походження — Б’янки Бонді 😶🌫
Вона “активує” різні побутові об’єкти хімічною реакцією і створює простір, де все здається не на своїх місцях, не так як ми звикли сприймати — як метафора сучасного середовища, яке постійно змінюється і не має стабільності. Подекуди серед висохлих, окислених об’єктів з’являється живе коріння чи гілка, як символ супротиву та наполегливої стійкості.
Це щорічна французька премія, заснована організацією ADIAF (Асоціація міжнародного поширення французького мистецтва) у 2000р.
Назва обрана не тільки номінально — в журі обов’язково є і представник асоціації Дюшана.
В конкурсі беруть участь тільки митці французського походження або іноземці, які живуть та працюють у Франції. Приз переможцю — €35 000 та організація виставки у Сentre Pompidou (а поки він закритий, то у Musée d’Art Moderne).
Кожного року комітет в складі з директорів музеїв, колекціонерів, представників ADIAF та інших іноземних та франц. арт-фахівців відвідує близько 60 студій митців. Далі складають список тих, кого обрали для голосування, а далі — ще 4 етапи голосування і вибір переможця.
Не знайшла інформації про те, як обирають тих митців для відвідування, хоча це цікаво. Тут, певно, вже грає роль помітність та коло знайомств кожного окремого художника.
Переміг художник китайського походження Сє Лей. Про його роботи для преміх та практику писали Суспільне.
Але найбільше фото у мене з імерсивної інсталяції іншої фіналістки південноафриканського походження — Б’янки Бонді 😶🌫
Вона “активує” різні побутові об’єкти хімічною реакцією і створює простір, де все здається не на своїх місцях, не так як ми звикли сприймати — як метафора сучасного середовища, яке постійно змінюється і не має стабільності. Подекуди серед висохлих, окислених об’єктів з’являється живе коріння чи гілка, як символ супротиву та наполегливої стійкості.
❤12
До малого значно складніше привернути увагу, аніж до масштабного, яке відразу створює враження.
До малого потрібно придивитися, відчути, спробувати зрозуміти. У книгарні “Збірка” зараз є нагода спробувати все це.
Їхній виставковий простір — це кімната 3×3 м, де немає жодної рівної стіни. Чомусь мені здається, що небагатьом спаде на думку зробити з такого простору виставковий. А вміло з ним потім працювати — взагалі окрема історія.
Зараз там відкрита фотовиставка Валерія Ведути, який документував життя сім’ї останні чотири роки.
Друк виконаний гумбіхроматною технікою. Це старий спосіб друку, віком приблизно такий самий, як і сама фотографія. Як пігмент використана земля з Київщини та Сивашу.
Завдяки світлу, матеріалу, розміщенню робіт, розміру простору і навіть білій дерев’яній підлозі, затертій від ніг, ця кімната — наче комірка в чужому архіві спогадів, де автор зберігає моменти з любов’ю.
До малого потрібно придивитися, відчути, спробувати зрозуміти. У книгарні “Збірка” зараз є нагода спробувати все це.
Їхній виставковий простір — це кімната 3×3 м, де немає жодної рівної стіни. Чомусь мені здається, що небагатьом спаде на думку зробити з такого простору виставковий. А вміло з ним потім працювати — взагалі окрема історія.
Зараз там відкрита фотовиставка Валерія Ведути, який документував життя сім’ї останні чотири роки.
Друк виконаний гумбіхроматною технікою. Це старий спосіб друку, віком приблизно такий самий, як і сама фотографія. Як пігмент використана земля з Київщини та Сивашу.
Завдяки світлу, матеріалу, розміщенню робіт, розміру простору і навіть білій дерев’яній підлозі, затертій від ніг, ця кімната — наче комірка в чужому архіві спогадів, де автор зберігає моменти з любов’ю.
❤14
🪻 Перший весняний гід цікавими виставками
▫️Український дім
Весна. Жіночі імена бойчукізму
Мистецький напрямок бойчукізм був приречений на знищення, коли був визнаний ворожим в період радянського терору після масових розстрілів. Попри це, спадок митців, що творили тоді збрегіся, хоч і не в великій кількості. В центрі виставки підбірка творів жінок бойчукісток, чий внесок та імена досі залишались в тіні.
До 12.04
▫️Voloshyn Gallery
Always new, always intoxiating
Персональна виставка Катерини Алійник, яка знаменуватиме зміну погляду в мистецькій практиці художниці. Вона замислюється на тему можливості існування краси у світі, що в стані війни.
До 26.04
▫️Галерея “Без назви”
“Сімейний альбом часів війни”
Валерія Ведута документував життя сім’ї останні чотири роки.
Друк знімків виконаний гумбіхроматною технікою. Це старий спосіб друку, віком приблизно такий самий, як і сама фотографія. Як пігмент використана земля з Київщини та Сивашу.
▫️The Naked Room х Малий театр
"Опори"
Через роботи на виставці мисткиня досліджує образ колони як символу порядку, стійкості та цивілізаційного ідеалу, озмірковує про трансформацію європейської цивілізації та водночас про внутрішній стан людини, адже ці процеси часто віддзеркалюють одне одного. Проєкт ставить питання: чи може спротив, конфронтація або сама вразливість стати новими точками опори.
У межах спільного проєкту The Naked Room та Малого театру — «Театр у контексті».
До 11.04
▫️Avangarden
Селекція тиражної української графіки.
В експозиції представлені різні техніки естампу: офорт, літографія, ліногравюра, ксилографія, шовкодрук і різографія від класиків та сучасних представників українського мистецтва.
Виставка оновлена та подовжена.
До 15.03
▫️Dymchuk
“Тихий портрет”
Виставка об’єднує живописні роботи 2022–2026 років, у яких художниця розглядає портрет як простір внутрішньої тиші та зосередженого погляду на людину. Фігуративні композиції створюють відчуття інтимної дистанції між персонажем і глядачем. Це спроба через образ людини осмислити тишу, вразливість і психологічну напругу сучасного досвіду.
До 29.03
▫️Mala Gallery
«Зворотній рух. Щоденники»
Виставка Руслани Ключко. Це лист любові Хутору-Михайлівському на Сумщині — рідному місту мисткині. Місто за 10 кілометрів від кордону з Росією стало «сірою зоною», але не втратило краси щоденного побуту й людської турботи.
До 22.03
▫️3.6.9 Space Kyiv. Від Spilne Art x atelienormalno
"Женя, Лєра, Іра"
Ця експозиція — результат спільної практики митців під час роботи в майстерні atelienormalno.
Метод спільної роботи розпочався з несподіваного втручання Жені Голубенцева у майже завершену роботу Лєри Тарасенко, що згодом стало основою річного процесу експериментів і рефлексії про авторство, спільність, готовність ділитися та приймати.
До 29.03
▫️Український дім
Весна. Жіночі імена бойчукізму
Мистецький напрямок бойчукізм був приречений на знищення, коли був визнаний ворожим в період радянського терору після масових розстрілів. Попри це, спадок митців, що творили тоді збрегіся, хоч і не в великій кількості. В центрі виставки підбірка творів жінок бойчукісток, чий внесок та імена досі залишались в тіні.
До 12.04
▫️Voloshyn Gallery
Always new, always intoxiating
Персональна виставка Катерини Алійник, яка знаменуватиме зміну погляду в мистецькій практиці художниці. Вона замислюється на тему можливості існування краси у світі, що в стані війни.
До 26.04
▫️Галерея “Без назви”
“Сімейний альбом часів війни”
Валерія Ведута документував життя сім’ї останні чотири роки.
Друк знімків виконаний гумбіхроматною технікою. Це старий спосіб друку, віком приблизно такий самий, як і сама фотографія. Як пігмент використана земля з Київщини та Сивашу.
▫️The Naked Room х Малий театр
"Опори"
Через роботи на виставці мисткиня досліджує образ колони як символу порядку, стійкості та цивілізаційного ідеалу, озмірковує про трансформацію європейської цивілізації та водночас про внутрішній стан людини, адже ці процеси часто віддзеркалюють одне одного. Проєкт ставить питання: чи може спротив, конфронтація або сама вразливість стати новими точками опори.
У межах спільного проєкту The Naked Room та Малого театру — «Театр у контексті».
До 11.04
▫️Avangarden
Селекція тиражної української графіки.
В експозиції представлені різні техніки естампу: офорт, літографія, ліногравюра, ксилографія, шовкодрук і різографія від класиків та сучасних представників українського мистецтва.
Виставка оновлена та подовжена.
До 15.03
▫️Dymchuk
“Тихий портрет”
Виставка об’єднує живописні роботи 2022–2026 років, у яких художниця розглядає портрет як простір внутрішньої тиші та зосередженого погляду на людину. Фігуративні композиції створюють відчуття інтимної дистанції між персонажем і глядачем. Це спроба через образ людини осмислити тишу, вразливість і психологічну напругу сучасного досвіду.
До 29.03
▫️Mala Gallery
«Зворотній рух. Щоденники»
Виставка Руслани Ключко. Це лист любові Хутору-Михайлівському на Сумщині — рідному місту мисткині. Місто за 10 кілометрів від кордону з Росією стало «сірою зоною», але не втратило краси щоденного побуту й людської турботи.
До 22.03
▫️3.6.9 Space Kyiv. Від Spilne Art x atelienormalno
"Женя, Лєра, Іра"
Ця експозиція — результат спільної практики митців під час роботи в майстерні atelienormalno.
Метод спільної роботи розпочався з несподіваного втручання Жені Голубенцева у майже завершену роботу Лєри Тарасенко, що згодом стало основою річного процесу експериментів і рефлексії про авторство, спільність, готовність ділитися та приймати.
До 29.03
❤5
На інстаграм сторінці трохи світлин з відкриття виставки бойчукізму в Українському Домі 👀
❤4
(Не)експертний погляд на мистецтво pinned «🪻 Перший весняний гід цікавими виставками ▫️Український дім Весна. Жіночі імена бойчукізму Мистецький напрямок бойчукізм був приречений на знищення, коли був визнаний ворожим в період радянського терору після масових розстрілів. Попри це, спадок митців…»
Бойчукізм — мистецький напрямок, який був визнаний забороненим радянською владою, більшість представників напрямку розстріляно. Здається, навіщо стільки жорстокості стосовно митців, які зображали прості побутові сцени, портрети чи пейзажі.
Причина досить “проста”: основна ідея засновника бойчукізму Михайла Бойчука, який навчався в Кракові, Мюнхені та Парижі, та адептів течії була в створенні нового суто українського мистецького напрямку, який би вирізняв наше мистецтво, характеризував його. Тобто ціль була в формуванні ідентичності, що власне і створювало “загрозу”.
Роботи бойчукістів вирізняють стримані кольори та пласкі форми, що є впливом їх захоплення візантійським іконописом та монументальним живописом.
Одна з робіт на новій виставці відчутно відрізняється від інших своєю стилістикою, близькою до мистецтва Раннього Відродження. Це робота Антоніни Іванової “Дівчина з квіткою”, 1962. (третє фото)
Вона справді цікавилась цим напрямком, зокрема творчістю Пізанелло («Портрет Джиневри д’Есте»), П’єро делла Франческа («Урбінський диптих») та Мазаччо. Таке захоплення побутувало серед митців-бойчукістів, проте надзвичайно цікаво інтерпретоване саме у творах Антоніни Іванової. (Джерело)
Ця робота створювалась на етапі її художнього пошуку. Як на мене, одна з найцікавіших на виставці.
Маленьке відео з відкриття виставки з коментарем співкураторки Тетяни Гаук тут.
Причина досить “проста”: основна ідея засновника бойчукізму Михайла Бойчука, який навчався в Кракові, Мюнхені та Парижі, та адептів течії була в створенні нового суто українського мистецького напрямку, який би вирізняв наше мистецтво, характеризував його. Тобто ціль була в формуванні ідентичності, що власне і створювало “загрозу”.
Роботи бойчукістів вирізняють стримані кольори та пласкі форми, що є впливом їх захоплення візантійським іконописом та монументальним живописом.
Одна з робіт на новій виставці відчутно відрізняється від інших своєю стилістикою, близькою до мистецтва Раннього Відродження. Це робота Антоніни Іванової “Дівчина з квіткою”, 1962. (третє фото)
Вона справді цікавилась цим напрямком, зокрема творчістю Пізанелло («Портрет Джиневри д’Есте»), П’єро делла Франческа («Урбінський диптих») та Мазаччо. Таке захоплення побутувало серед митців-бойчукістів, проте надзвичайно цікаво інтерпретоване саме у творах Антоніни Іванової. (Джерело)
Ця робота створювалась на етапі її художнього пошуку. Як на мене, одна з найцікавіших на виставці.
Маленьке відео з відкриття виставки з коментарем співкураторки Тетяни Гаук тут.
❤8🔥6
Сьогодні The Naked Room відкриє двері своєї нової локації, на Золотоворітській, 2а
Всього на три вечори, 12, 13 та 14 березня.
В просторі ще голі стіни, але вже буде світло — це виставка об'єктів від Object Theraphy та Дениса Рубана.
На відкритті зіграють Олег, творець Object Therapy, з Максимом Ткаченко.
Всього на три вечори, 12, 13 та 14 березня.
В просторі ще голі стіни, але вже буде світло — це виставка об'єктів від Object Theraphy та Дениса Рубана.
На відкритті зіграють Олег, творець Object Therapy, з Максимом Ткаченко.
❤10
Forwarded from [естéт] газета: канал редакції
#дописпідтримки
Бібліотека українського мистецтва — ресурс, який самостійно творить вже майже дванадцять років Катерина Лебедєва. Сайт нині є одним з найбільших ресурсів з історії українського мистецтва в інтернеті. Існує він лише завдяки донатам і постійно потребує підтримки. Зараз, наприклад, необхідне технічне оновлення, аби сайт працював швидше і краще
"Усі лише дивляться інформацію в інтернеті, і мало хто думає, як вона туди потрапляє. А інформацію розміщують в інтернеті люди, ручками", — каже Катерина. — "Чим більше україномовного контенту, тим більше мови і культури. Якщо можете, підтримайте Бібліотеку українського мистецтва. Тут є посилання на монобанку і приват-конверт".
до слова, днями Катерина поділилася на сайті бібліотеки уривком своїх досліджень про Аллу Гербурт, останню музу Михайла Бойчука. І таких матеріалів у її Бібліотеці українського мистецтва чимало, тому дуже прошу підтримати посильним внеском цей ресурс
🫶
Бібліотека українського мистецтва — ресурс, який самостійно творить вже майже дванадцять років Катерина Лебедєва. Сайт нині є одним з найбільших ресурсів з історії українського мистецтва в інтернеті. Існує він лише завдяки донатам і постійно потребує підтримки. Зараз, наприклад, необхідне технічне оновлення, аби сайт працював швидше і краще
"Усі лише дивляться інформацію в інтернеті, і мало хто думає, як вона туди потрапляє. А інформацію розміщують в інтернеті люди, ручками", — каже Катерина. — "Чим більше україномовного контенту, тим більше мови і культури. Якщо можете, підтримайте Бібліотеку українського мистецтва. Тут є посилання на монобанку і приват-конверт".
до слова, днями Катерина поділилася на сайті бібліотеки уривком своїх досліджень про Аллу Гербурт, останню музу Михайла Бойчука. І таких матеріалів у її Бібліотеці українського мистецтва чимало, тому дуже прошу підтримати посильним внеском цей ресурс
🫶
Бібліотека українського мистецтва
Бібліотека українського мистецтва - Головна
Онлайн бібліотека українського мистецтва. Книги та альбоми українських художникiв. Дитячi книги з iлюстрацiями Iсторiя українського мистецтва.
❤8
👁 Для всіх, хто запитав, що подивитися на вихідних:
▫️M17
«Хмарне сховище»
Тема пам’яті набула особливої важливості в нашому мистецькому просторі за останні 4 роки.
Проєкт «Хмарне сховище» досліджує пам’ять через теми крихкості культурної спадщини, несинхронності історії та досвіду війни.
Серед учасників 64 митці, які через різні форми та медіуми досліджують пам’ять. Реалізованого спільно з Національною академією мистецтв України та Інститутом проблем сучасного мистецтва.
▫️Музей Ханенків
Проєкт 365 «Час не потрібен»
Виставка харківського митця Гамлета Зінківського. Експозиція впорядкована як послідовність 365 моментів 2025 року художника, в яких можна прослідкувати свій ритм. Один день — один малюнок. Для цієї виставки Музей Ханенків відкриває парадний вхід будівлі.
До 17.05
▫️Voloshyn Gallery
Always new, always intoxiating
Персональна виставка Катерини Алійник, яка знаменуватиме зміну погляду в мистецькій практиці художниці. Вона замислюється на тему можливості існування краси у світі, що в стані війни.
До 26.04
▫️Lavra
"Внутрішній пейзаж"
Живопис, графіка, кераміка та арт об’єкти Лілії Бутенко та Євгена Клименко. В цьому проєкті автори роздумують на тему зв’язку внутрішнього стану і зовнішнього середовища. Мені подобається живопис Євгена, цікаво подивитися на цю співпрацю.
▫️Dymchuk Gallery
“Тихий портрет”
Виставка об’єднує живописні роботи 2022–2026 років, у яких художниця розглядає портрет як простір внутрішньої тиші та зосередженого погляду на людину. Фігуративні композиції створюють відчуття інтимної дистанції між персонажем і глядачем. Це спроба через образ людини осмислити тишу, вразливість і психологічну напругу сучасного досвіду.
До 29.03
▫️M17
«Хмарне сховище»
Тема пам’яті набула особливої важливості в нашому мистецькому просторі за останні 4 роки.
Проєкт «Хмарне сховище» досліджує пам’ять через теми крихкості культурної спадщини, несинхронності історії та досвіду війни.
Серед учасників 64 митці, які через різні форми та медіуми досліджують пам’ять. Реалізованого спільно з Національною академією мистецтв України та Інститутом проблем сучасного мистецтва.
▫️Музей Ханенків
Проєкт 365 «Час не потрібен»
Виставка харківського митця Гамлета Зінківського. Експозиція впорядкована як послідовність 365 моментів 2025 року художника, в яких можна прослідкувати свій ритм. Один день — один малюнок. Для цієї виставки Музей Ханенків відкриває парадний вхід будівлі.
До 17.05
▫️Voloshyn Gallery
Always new, always intoxiating
Персональна виставка Катерини Алійник, яка знаменуватиме зміну погляду в мистецькій практиці художниці. Вона замислюється на тему можливості існування краси у світі, що в стані війни.
До 26.04
▫️Lavra
"Внутрішній пейзаж"
Живопис, графіка, кераміка та арт об’єкти Лілії Бутенко та Євгена Клименко. В цьому проєкті автори роздумують на тему зв’язку внутрішнього стану і зовнішнього середовища. Мені подобається живопис Євгена, цікаво подивитися на цю співпрацю.
▫️Dymchuk Gallery
“Тихий портрет”
Виставка об’єднує живописні роботи 2022–2026 років, у яких художниця розглядає портрет як простір внутрішньої тиші та зосередженого погляду на людину. Фігуративні композиції створюють відчуття інтимної дистанції між персонажем і глядачем. Це спроба через образ людини осмислити тишу, вразливість і психологічну напругу сучасного досвіду.
До 29.03
❤9👍1
Подивилась вперше короткометражний фільм Максима Вернадського, засновника галереї Mistrika — «Перемога над сонцем». Хоча його вже показували на відкритті фестивалю короткого метру, і в Українському домі в межах досі мого улюбленого проєкту «Живописний заповідник» - все пропустила.
Знятий в 1994 р., фільм голосами молодих Олега Тістола, Тіберія Сільваші, Гліба Вишеславського, Олександра Соловйова (мистецвознавець, зараз куратор Мистецького арсеналу) говорить про стан актуального мистецтва того часу. Автори розповідають про колективи «Живописний заповідник», «Паризька комуна» та про свої проєкти.
Що цікаво, вони піднімають тему кризи художньої свідомості в мистецтві того часу. У просторі бракує актуального мистецтва, нових, свіжих ідей, що зумовлено, зокрема, невизначеністю в інших сферах життя.
І лише пройшовши цю кризу та визначивши цінність культури в суспільній свідомості, ми зможемо рухатися вперед. Для мене їхні слова звучать із минулого як дзеркало теперішнього стану культури й мистецтва.
Раджу! Дивитися фільм у відеоархіві Національної кінематеки України
Знятий в 1994 р., фільм голосами молодих Олега Тістола, Тіберія Сільваші, Гліба Вишеславського, Олександра Соловйова (мистецвознавець, зараз куратор Мистецького арсеналу) говорить про стан актуального мистецтва того часу. Автори розповідають про колективи «Живописний заповідник», «Паризька комуна» та про свої проєкти.
Що цікаво, вони піднімають тему кризи художньої свідомості в мистецтві того часу. У просторі бракує актуального мистецтва, нових, свіжих ідей, що зумовлено, зокрема, невизначеністю в інших сферах життя.
Що таке актуальне мистецтво? — Це мистецтво, яке враховує всі процеси, що проходять в різних областях культури та науки.
Культура - це найвищий синтез всіх областей знання людства.
І лише пройшовши цю кризу та визначивши цінність культури в суспільній свідомості, ми зможемо рухатися вперед. Для мене їхні слова звучать із минулого як дзеркало теперішнього стану культури й мистецтва.
Раджу! Дивитися фільм у відеоархіві Національної кінематеки України
❤5