Захід має усвідомити, що Росія заперечує не лише право на українську незалежність, а й сам факт української ідентичності. У Москві вважають, що українці — це такі собі «зіпсовані росіяни» — народ, який треба тероризувати, катувати й якому потрібно промивати мізки, щоб зробити його «нормальним».
Росіяни обурені тим, що українці фактично не здаються навіть у полоні. Тому й мучать полонених на полі бою українських воїнів: аби відігратися за свою ідеологічну поразку.
Ніхто з нас не хоче стати росіянином — не тому, що ми їх чомусь ненавидимо. Ні, справа у тому, що росіянин дорівнює рабу, який хоче знищити світ через ненависть до себе. Українці поділяють співчуття та повагу до різноманітності — і це причина, яка робить нас такими різними.
Ми хотіли б жити у світі людей, які поважають особисту свободу, безпечний простір і культурний вибір, і Україна ближча до цього ідеалу, ніж будь-який інший сучасний проект національної держави. Але ми повинні вбивати і вмирати за наше право існувати як вільна нація і як республіка.
Нам доводиться тремтіти від холоду, поки російські ракети та іранські безпілотники-камікадзе атакують нашу цивільну інфраструктуру. Нам доводиться воювати в найважчих умовах, які будь-коли бачили в Європі — стикаючись із нескінченними хвилями самовбивчих піхотних атак і тисячами нищівних гарматних пострілів.
Українці — це нація, яка серйозно ставиться до свободи, жертвуючи своїми багатствами та життям, щоб протистояти темряві фашизму. Краще померти вільною людиною, ніж жити під геноцидною російською владою.
Наша війна — це не зіткнення «двох зол». Це війна, в якій українцям нічого втрачати, бо поразка означатиме вічну темряву без вибору. Нам не залишається нічого, крім боротьби, і саме це робить нас такими стійкими.
@penultimate_resort
Росіяни обурені тим, що українці фактично не здаються навіть у полоні. Тому й мучать полонених на полі бою українських воїнів: аби відігратися за свою ідеологічну поразку.
Ніхто з нас не хоче стати росіянином — не тому, що ми їх чомусь ненавидимо. Ні, справа у тому, що росіянин дорівнює рабу, який хоче знищити світ через ненависть до себе. Українці поділяють співчуття та повагу до різноманітності — і це причина, яка робить нас такими різними.
Ми хотіли б жити у світі людей, які поважають особисту свободу, безпечний простір і культурний вибір, і Україна ближча до цього ідеалу, ніж будь-який інший сучасний проект національної держави. Але ми повинні вбивати і вмирати за наше право існувати як вільна нація і як республіка.
Нам доводиться тремтіти від холоду, поки російські ракети та іранські безпілотники-камікадзе атакують нашу цивільну інфраструктуру. Нам доводиться воювати в найважчих умовах, які будь-коли бачили в Європі — стикаючись із нескінченними хвилями самовбивчих піхотних атак і тисячами нищівних гарматних пострілів.
Українці — це нація, яка серйозно ставиться до свободи, жертвуючи своїми багатствами та життям, щоб протистояти темряві фашизму. Краще померти вільною людиною, ніж жити під геноцидною російською владою.
Наша війна — це не зіткнення «двох зол». Це війна, в якій українцям нічого втрачати, бо поразка означатиме вічну темряву без вибору. Нам не залишається нічого, крім боротьби, і саме це робить нас такими стійкими.
@penultimate_resort
Forwarded from Do androids 🇺🇦 🏴 dream of electric shit?
Ответ на русский террор против мирных городов должен быть асимметричным.
Случайным образом бомбить в ответ русских мирных жителей нет смысла по сугубо рациональным причинам (во первых это дорогого, во вторых — это послужит лишь мобилизации врага, а на результаты на поле боя не повлияет).
Нет смысла пытаться запугать русские массы — они лишены субъектности, русские могут хотеть войны или страшиться ее — их желания имеют нулевой вес (нет, это не снимает ответственности, разумеется).
Но при этом есть способ очень больно ударить по врагу вне поля боя.
Россия — это государство победившей дезинформации. Государство в котором не столько массы, но и руководство живет в воображаемом мире, созданном пропагандистами.
Энергосистема Украины уничтожается потому, что Путину нашептали, что это неизбежно приведет к капитуляции, потому что попадание ракеты в цели в тылу позволяет нарисовать в кабинетах фальшивую картинку "победы", которая смягчает горечь от реальных поражений на фронте.
Именно поэтому вопрос затыкания русской пропаганды является по большому счету военным вопросом, это и будет настоящим ударом по "центрам принятия решений".
Нам нужны сотни, тысячи "Даш Дугиных" по всему миру. Русский пропагандист, не важно, "военкор" на фронте, сотрудник офиса Раша Тудей в Москве или в Берлине должен быть официально объявлен конвенциональной и абсолютно легитимной целью, как если бы он носил автомат и погоны.
Мне кажется очень важным проговорить это на практически официальном уровне. Западные правительства жалуются, что им сложно остановить русскую пропаганду (да, ее успехи крайне преувеличены, но стабильную аудиторию в 20% идиотов она имеет несмотря на все запреты).
Мы можем предложить вполне эффективное и быстрое решение этой проблемы, и это отнюдь не блокировка сайтов.
Случайным образом бомбить в ответ русских мирных жителей нет смысла по сугубо рациональным причинам (во первых это дорогого, во вторых — это послужит лишь мобилизации врага, а на результаты на поле боя не повлияет).
Нет смысла пытаться запугать русские массы — они лишены субъектности, русские могут хотеть войны или страшиться ее — их желания имеют нулевой вес (нет, это не снимает ответственности, разумеется).
Но при этом есть способ очень больно ударить по врагу вне поля боя.
Россия — это государство победившей дезинформации. Государство в котором не столько массы, но и руководство живет в воображаемом мире, созданном пропагандистами.
Энергосистема Украины уничтожается потому, что Путину нашептали, что это неизбежно приведет к капитуляции, потому что попадание ракеты в цели в тылу позволяет нарисовать в кабинетах фальшивую картинку "победы", которая смягчает горечь от реальных поражений на фронте.
Именно поэтому вопрос затыкания русской пропаганды является по большому счету военным вопросом, это и будет настоящим ударом по "центрам принятия решений".
Нам нужны сотни, тысячи "Даш Дугиных" по всему миру. Русский пропагандист, не важно, "военкор" на фронте, сотрудник офиса Раша Тудей в Москве или в Берлине должен быть официально объявлен конвенциональной и абсолютно легитимной целью, как если бы он носил автомат и погоны.
Мне кажется очень важным проговорить это на практически официальном уровне. Западные правительства жалуются, что им сложно остановить русскую пропаганду (да, ее успехи крайне преувеличены, но стабильную аудиторию в 20% идиотов она имеет несмотря на все запреты).
Мы можем предложить вполне эффективное и быстрое решение этой проблемы, и это отнюдь не блокировка сайтов.
Нарозповідав «Бабелю» прохолодних історій. Про Юнгера, Дементіївку, людяність і загадкову російську душу — все це читайте за посиланням отут.
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Отримав славетну FN FAL. Для моєї професії, звісно, достатньо й всратого АКСУ, але ж штурмова гвинтівка — це свято!
@penultimate_resort
@penultimate_resort
Зі святом усіх військових, цивільних і волонтерів!
Сьогодні ми всі робимо одну справу. Хтось страждає більше, хтось менше, однак рано чи пізно кожен із нас побуває в кожній з ролей.
Любіть Україну, любіть один одного, любіть зброю, ненавидьте несправедливість і тих, хто її чинить.
Разом ми сила, яка розворушить світ і пробудить його від забуття.
@penultimate_resort
Сьогодні ми всі робимо одну справу. Хтось страждає більше, хтось менше, однак рано чи пізно кожен із нас побуває в кожній з ролей.
Любіть Україну, любіть один одного, любіть зброю, ненавидьте несправедливість і тих, хто її чинить.
Разом ми сила, яка розворушить світ і пробудить його від забуття.
@penultimate_resort
Насправді нам не потрібні ані російська опозиція, ані «хороші руські», ані національно-визвольні рухи на теренах РФ, ані їхня ліберальна журналістика, філософські клуби та підпільні терористичні осередки. Не тому, що росіяни — гній, не гідний людського ставлення, співчуття чи підтримки.
Абсолютно байдуже, як особисто ви ставитеся до наших братів-слов'ян, чи як ставиться наше громадянське суспільство, керівництво держави тощо. Все це до сраки. Штука в тому, що росіяни — як би вони себе не поводили, чого б не прагнули й куди б не били — нічогісінько не зроблять для припинення війни.
Не тому що тупі. Просто в них немає матеріальної можливості це зробити. Щоб зупинити війну, потрібно захопити владу. Щоб захопити владу, потрібно побудувати революційний рух або змову серед військового та поліцейського керівництва. На все це можуть піти роки, а зупинити війну потрібно зараз.
Інший спосіб зупинити війну — це нанести критичну військову поразку, визволити всі українські землі з-під окупації, змусити політичне керівництво Росії до миру на українських умовах. Ще бажано окупувати якусь частину РФ, яка в разі чого буде претендувати на статус міжнародно визнаної «Росії», але це вже так, мрії.
Очевидно, що військове рішення — єдине реалістичне рішення для настання миру та безпеки в Україні та повернення російських солдатів до своїх сімей. Наразі єдине, що змушує російську владу та фронт кришитися, це українське військо. Але аж ніяк не російська опозиція чи ліберальна журналістика.
Теракти, вчинені опозиційними росіянами, в основному допомагають лише самим росіянам, але ніяк не впливають на положення фронтових справ. Опозиційні видання лише просвітлюють росіян, але не дають їм засобів для революції чи заколоту.
Коли росіяни підпалюють військомати, виходять на мітинги, вбивають чиновників або пропогандистів, це йде лише на користь їхнім планам щодо облаштування майбутньої Росії. На настрої в російській армії це ніяк не впливає. Чмобіки голі та голодні мерзнуть в окопах, і це не заважає їм бути засобами для ведення війни. Ракетні війська також не припинять пуски по українських містах через плакати на Красній площі.
Повторимо ще раз: Росію зупинить лише військова поразка, розгром і, бажано, окупація. Тільки це припинить війну і вбереже наших людей від поранень і загибелі. У нас немає часу чекати на революцію чи заколот у Москві — кожен день приносить нові трагедії, де б вони не сталися: в тилу від ракет чи на фронті від куль і уламків.
Тобто, ми можемо довго говорити, чи потрібно було Латвії позбавляти ліцензії російський опозиційний телеканал «Дождь», чи варто Євросоюзу приймати росіян, що тікають від мобілізації, і чи маємо ми, українці, вважати їх песиголовцями. Все це просто балачки, які впливають на що завгодно, крім положення справ на фронті.
Якщо ви прагнете миру — ви маєте зупинити Росію військовим шляхом. Інші способи або не працюють, або потребують стільки ресурсів, що за час їхнього накопичення Україна втратить іще десятки тисяч військових і цивільних. Це варто тримати в голові й росіянам. Якщо вони хочуть миру, то мають посприяти військовій поразці своєї батьківщини, інакше рано чи пізно опиняться в окопах із дринами в руках.
@penultimate_resort
Абсолютно байдуже, як особисто ви ставитеся до наших братів-слов'ян, чи як ставиться наше громадянське суспільство, керівництво держави тощо. Все це до сраки. Штука в тому, що росіяни — як би вони себе не поводили, чого б не прагнули й куди б не били — нічогісінько не зроблять для припинення війни.
Не тому що тупі. Просто в них немає матеріальної можливості це зробити. Щоб зупинити війну, потрібно захопити владу. Щоб захопити владу, потрібно побудувати революційний рух або змову серед військового та поліцейського керівництва. На все це можуть піти роки, а зупинити війну потрібно зараз.
Інший спосіб зупинити війну — це нанести критичну військову поразку, визволити всі українські землі з-під окупації, змусити політичне керівництво Росії до миру на українських умовах. Ще бажано окупувати якусь частину РФ, яка в разі чого буде претендувати на статус міжнародно визнаної «Росії», але це вже так, мрії.
Очевидно, що військове рішення — єдине реалістичне рішення для настання миру та безпеки в Україні та повернення російських солдатів до своїх сімей. Наразі єдине, що змушує російську владу та фронт кришитися, це українське військо. Але аж ніяк не російська опозиція чи ліберальна журналістика.
Теракти, вчинені опозиційними росіянами, в основному допомагають лише самим росіянам, але ніяк не впливають на положення фронтових справ. Опозиційні видання лише просвітлюють росіян, але не дають їм засобів для революції чи заколоту.
Коли росіяни підпалюють військомати, виходять на мітинги, вбивають чиновників або пропогандистів, це йде лише на користь їхнім планам щодо облаштування майбутньої Росії. На настрої в російській армії це ніяк не впливає. Чмобіки голі та голодні мерзнуть в окопах, і це не заважає їм бути засобами для ведення війни. Ракетні війська також не припинять пуски по українських містах через плакати на Красній площі.
Повторимо ще раз: Росію зупинить лише військова поразка, розгром і, бажано, окупація. Тільки це припинить війну і вбереже наших людей від поранень і загибелі. У нас немає часу чекати на революцію чи заколот у Москві — кожен день приносить нові трагедії, де б вони не сталися: в тилу від ракет чи на фронті від куль і уламків.
Тобто, ми можемо довго говорити, чи потрібно було Латвії позбавляти ліцензії російський опозиційний телеканал «Дождь», чи варто Євросоюзу приймати росіян, що тікають від мобілізації, і чи маємо ми, українці, вважати їх песиголовцями. Все це просто балачки, які впливають на що завгодно, крім положення справ на фронті.
Якщо ви прагнете миру — ви маєте зупинити Росію військовим шляхом. Інші способи або не працюють, або потребують стільки ресурсів, що за час їхнього накопичення Україна втратить іще десятки тисяч військових і цивільних. Це варто тримати в голові й росіянам. Якщо вони хочуть миру, то мають посприяти військовій поразці своєї батьківщини, інакше рано чи пізно опиняться в окопах із дринами в руках.
@penultimate_resort
Forwarded from YIGAL LEVIN 🇮🇱🇺🇦
Почему атаки по российским аэродромам – это важное и ключевое событие?
Во-первых, это потенциальное ослабление их фронта. Россия большая. Покрыть своими ПВО всю территорию она в принципе не может. Закрыть все свои базы противовоздушными системами тоже. Средств ПВО им уже сейчас катастрофически не хватает. Они снимают свои системы С-300 и везут из Сирии именно из-за нехватки. Теперь российское командование стоит перед дилеммой снятия части сил ПВО с фронта и переброски под важные стратегические объекты, тем самым ослабив фронт еще больше, или же оставить свои базы беззащитными.
Во-вторых, это украинский потенциал. Киев показал, что строго следует слову и делу, и имеет возможности создавать условия, и средства для воздействия на врага на больших дистанциях, включая военные объекты в Москве и Санкт-Петербурге.
В-третьих, это изменения правил игры. Если до этого Украина была в роли пассивной жертвы, то теперь она поэтапно, но уверенно перехватывает инициативу на всех уровнях, вплоть до стратегического. Война в конечном итоге должна будет перейти в состояние, где Россия отбивается от Украины, а не где Украина отбивается от России. После этого уже можно будет Киеву за столом переговоров полностью требовать окончание боевых действий на своих условиях. Это возвращение к границам 1991 года, репарации и разоружение России.
В-четвертых, это демонстрация крайней уязвимости России. Атаки произошли не абы где, а на военных аэродромах, где находится стратегическая авиация, способная нести ядерное оружие. То есть один из компонентов ядерной триады Кремля. Щит оказался гнилым и был пробит несколькими меткими ударами. Это сигнал НАТО и Западу в целом, что нет никакого смысла боятся это кровавое недоразумение называемое Россией. Оно уязвимо и ничего существенного не может сделать в ответ. Кстати, такое понимание уже есть, например Остин Ллойд заявил, что США никак не ограничивают Украину в создании средств поражения на большие дистанции.
В-пятых, это цена. Стратегические бомбардировщики России - это штучные машины и безумно дорогие. Их восстановление и ремонт это время и траты. Кремлю не жалко сотни тысяч своих подданных, но вот дорогущие военные машины - это ресурс исчерпаемый и сложный для восстановления.
— Игаль Левин
@yigal_levin
Во-первых, это потенциальное ослабление их фронта. Россия большая. Покрыть своими ПВО всю территорию она в принципе не может. Закрыть все свои базы противовоздушными системами тоже. Средств ПВО им уже сейчас катастрофически не хватает. Они снимают свои системы С-300 и везут из Сирии именно из-за нехватки. Теперь российское командование стоит перед дилеммой снятия части сил ПВО с фронта и переброски под важные стратегические объекты, тем самым ослабив фронт еще больше, или же оставить свои базы беззащитными.
Во-вторых, это украинский потенциал. Киев показал, что строго следует слову и делу, и имеет возможности создавать условия, и средства для воздействия на врага на больших дистанциях, включая военные объекты в Москве и Санкт-Петербурге.
В-третьих, это изменения правил игры. Если до этого Украина была в роли пассивной жертвы, то теперь она поэтапно, но уверенно перехватывает инициативу на всех уровнях, вплоть до стратегического. Война в конечном итоге должна будет перейти в состояние, где Россия отбивается от Украины, а не где Украина отбивается от России. После этого уже можно будет Киеву за столом переговоров полностью требовать окончание боевых действий на своих условиях. Это возвращение к границам 1991 года, репарации и разоружение России.
В-четвертых, это демонстрация крайней уязвимости России. Атаки произошли не абы где, а на военных аэродромах, где находится стратегическая авиация, способная нести ядерное оружие. То есть один из компонентов ядерной триады Кремля. Щит оказался гнилым и был пробит несколькими меткими ударами. Это сигнал НАТО и Западу в целом, что нет никакого смысла боятся это кровавое недоразумение называемое Россией. Оно уязвимо и ничего существенного не может сделать в ответ. Кстати, такое понимание уже есть, например Остин Ллойд заявил, что США никак не ограничивают Украину в создании средств поражения на большие дистанции.
В-пятых, это цена. Стратегические бомбардировщики России - это штучные машины и безумно дорогие. Их восстановление и ремонт это время и траты. Кремлю не жалко сотни тысяч своих подданных, но вот дорогущие военные машины - это ресурс исчерпаемый и сложный для восстановления.
— Игаль Левин
@yigal_levin
Навіть коли Путін зрозуміє, що програв війну «з сучасним світом», він не сидітиме склавши руки. Йому нема чого втрачати — або загибель від ворогів, або страта від вдячних друзів. Він живий і має владу, поки балансує на краю цієї прірви.
Український народе: те, що падає — штовхни!
@penultimate_resort
Український народе: те, що падає — штовхни!
@penultimate_resort
Консерватори розцінюють публічність ЛГБТ-людей як певну загрозу. До гомосексуальності вони, як і всі кмітливі люди, ставляться з розумінням (як і до наркотиків). Однак вважають, що нормалізація подібних речей може змінити суспільний баланс в не дуже вигідний для них спосіб.
Близькі до них радикальні інтелектуали вважають нормалізацію ЛГБТ не просто як загрозу, а як апокаліпсис. Чи-то через надмірну емоційність, чи-то через зловживання речовинами й через небажання час від часу перевіряти і, якщо треба, лікувати кукуху.
Поширеність у суспільстві легких психічних розладів сприяє фанатичності в судженнях, у зв'язку з чим середньостатистичну людину можна переконати в якійсь маячні, що на певний час діє наче сходження божественної благодаті. Люди юродствують, чекають жахливого кінця й Судного дня.
Це нормально, бо ми — відносно молоде суспільство. Не тому, що українці — нація без історії, як думають наші вороги. А тому, що зараз ми переживаємо такі часи, коли суспільство перероджуєтбся. Не відроджується — бо воно й не помирало, — а переходить у нову реальність.
Ми фактично перейшли в модерн 2.0, і радикалізм для нього — все ще дієвий, філософськи-обґрунтований засіб, що може просунути будь-яку зухвалу цінність до небувалої популярності. Однак в моральній паніці нічого дієвого, філософськи-обґрунтованого й тим більше цінного нема.
Якщо згадувати страх через ЛГБТ-людей, то навіть не хочеться повторювати всім відомі речі про те, що від знання про існування геїв ніхто геєм не зробиться. Це навіть не питання вибору. Ви ж нічого не вибираєте, коли відчуваєте пристрасть до особи протилежної статі. Так і тут.
Так от, просто для прикладу, в Швеції один з фашистських рухів проводить свій ЛГБТ-марш. І ніякого апокаліпсису — все як раніше, просто ніхто не соромиться своєї орієнтації тощо. Дехто заперечить, що в Швеції мігрантська криза, але схильний шукати зраду знайде її всюди.
Просто не потрібно шукати зраду серед своїх. В українців сьогодні є тільки українці — більше ніхто в світі за нас не здобуде ні славу, ні волю. Тому ми маємо бути доброю й люблячою сім'єю, що підтримує своїх членів та не допускає кривди й розбрату. Не кайдашами.
Через які б складнощі ми не проходили, ми маємо будувати з України фортецю, в якій кожен відчуває стільки свободи й безпеки, що зможе витратити своє життя на щось важливе та прекрасне, замість гризтися за якісь другорядні речі та рано старіти від виснаження й смутку.
@penultimate_resort
Близькі до них радикальні інтелектуали вважають нормалізацію ЛГБТ не просто як загрозу, а як апокаліпсис. Чи-то через надмірну емоційність, чи-то через зловживання речовинами й через небажання час від часу перевіряти і, якщо треба, лікувати кукуху.
Поширеність у суспільстві легких психічних розладів сприяє фанатичності в судженнях, у зв'язку з чим середньостатистичну людину можна переконати в якійсь маячні, що на певний час діє наче сходження божественної благодаті. Люди юродствують, чекають жахливого кінця й Судного дня.
Це нормально, бо ми — відносно молоде суспільство. Не тому, що українці — нація без історії, як думають наші вороги. А тому, що зараз ми переживаємо такі часи, коли суспільство перероджуєтбся. Не відроджується — бо воно й не помирало, — а переходить у нову реальність.
Ми фактично перейшли в модерн 2.0, і радикалізм для нього — все ще дієвий, філософськи-обґрунтований засіб, що може просунути будь-яку зухвалу цінність до небувалої популярності. Однак в моральній паніці нічого дієвого, філософськи-обґрунтованого й тим більше цінного нема.
Якщо згадувати страх через ЛГБТ-людей, то навіть не хочеться повторювати всім відомі речі про те, що від знання про існування геїв ніхто геєм не зробиться. Це навіть не питання вибору. Ви ж нічого не вибираєте, коли відчуваєте пристрасть до особи протилежної статі. Так і тут.
Так от, просто для прикладу, в Швеції один з фашистських рухів проводить свій ЛГБТ-марш. І ніякого апокаліпсису — все як раніше, просто ніхто не соромиться своєї орієнтації тощо. Дехто заперечить, що в Швеції мігрантська криза, але схильний шукати зраду знайде її всюди.
Просто не потрібно шукати зраду серед своїх. В українців сьогодні є тільки українці — більше ніхто в світі за нас не здобуде ні славу, ні волю. Тому ми маємо бути доброю й люблячою сім'єю, що підтримує своїх членів та не допускає кривди й розбрату. Не кайдашами.
Через які б складнощі ми не проходили, ми маємо будувати з України фортецю, в якій кожен відчуває стільки свободи й безпеки, що зможе витратити своє життя на щось важливе та прекрасне, замість гризтися за якісь другорядні речі та рано старіти від виснаження й смутку.
@penultimate_resort
Мінометній батареї 204 батальйону потрібен робочий пікап/позашляховик для підвозу солдатів, вантажів і озброєння на вогневу позицію. Чергової машини для рейсів туди-сюди під обстрілами у нас немає.
З вашою допомогою ми вже придбали артилерійські планшети, цифрові рації, потужні зарядні станції, термінали Starlink, теплий одяг, підсумки, зручні плитоноски й багато чого іншого.
Тепер ми стикнулися з потребою в колесах і сподіваємося на вашу підтримку — від оперативності підвозу людей та боєприпасів на фронт залежить життя наших захисників і утримання позицій.
Мінометні розрахунки — основа вогневого прикриття піхоти, що всіма можливими й неможливими засобами тримає український Бахмут. Тому їм конче необхідно мати засоби для оперативного розгортання й постачання.
Вистоїмо! Слава Україні.
• МоноБанка для гривень
• PayPal для доларів і євро: dmrachnik@gmail.com
З вашою допомогою ми вже придбали артилерійські планшети, цифрові рації, потужні зарядні станції, термінали Starlink, теплий одяг, підсумки, зручні плитоноски й багато чого іншого.
Тепер ми стикнулися з потребою в колесах і сподіваємося на вашу підтримку — від оперативності підвозу людей та боєприпасів на фронт залежить життя наших захисників і утримання позицій.
Мінометні розрахунки — основа вогневого прикриття піхоти, що всіма можливими й неможливими засобами тримає український Бахмут. Тому їм конче необхідно мати засоби для оперативного розгортання й постачання.
Вистоїмо! Слава Україні.
• МоноБанка для гривень
• PayPal для доларів і євро: dmrachnik@gmail.com
Я встиг перекласти інтерв'ю Валерія Залужного перед вимкненням світла.
Стислого варіанту не буде, воно невелике, читайте повністю, воно того варте.
Стислого варіанту не буде, воно невелике, читайте повністю, воно того варте.
На одному з напрямків збірній солянці з купи різних формувань довелося підмінити на ніч стрілецьку роту. Задача — тримати оборону від так званих «м'ясних хвиль». Угруповання Вагнера зганяє сотні ув'язнених, яких завербували в російських тюрмах, прямо на позиції українських військових. Вони не рахують жертви, тому покласти 10, 50, 100 й більше людей, що просто біжуть напролом, за лічені хвилини, для них не проблема.
Це частково нагадує тактику Першої світової війни, частково — Другої, а конкретно — методи радянської армії під проводом воєначальника Жукова. Позиції ворогів просто закидують м'ясом — і таким чином виснажують боєприпаси та ресурс зброї ворога. Якщо вам нема чим стріляти — набої скінчились або гвинтівка вийшла за ладу — вони виграють, бо гонять ще більше й більше людей.
Перші дві хвилі почалися вночі. Вони були не надто довгими, я витратив усього два магазина до гвинтівки FN FAL. В такій ситуації ти навіть не бачиш, у кого стріляєш — просто ведеш вогонь у напрямку скупчення сил противника. Першу хвилю відбили за пару хвилин. Другу також. Третя почалася вранці та виявилась несподівано важкою.
Біля окопів лежали два тіла вагнерівських тюремних рекрутів. Не знаю, як вони там опинилися — чи то їх хтось притяг з лісу, щоб обшукати, чи то вони просто бігли настільки завзято, що не помітили окопи, і були вбиті вже там. Одному з них на вигляд років десь так 60+, екіпірування й одяг — вкрай убоге. Це й не дивно, враховуючи, яку кількість людей кидають на м'ясо вагнерівці.
За якихось 10-15 хвилин я витратив майже весь запас набоїв 7,62×51. Гвинтівка розігрілась і задимілась із усіх щілин, її почало клинити — у коморі застрягли одночасно два набої, а третій перекосився напівдороги з магазину. Я ледь встигав перезаряджатися й викопувати те, що застрягло. АК моїх товаришів також клинили — на таку інтенсивність усе це добро явно не дуже розраховано. Якщо FN FAL, навіть перемазана глиною, продовжувала так-сяк працювати, АК-74 в сусідньому окопі поплавило настільки, що його навіть не вдалось розібрати.
Бій тривав майже годину — врешті, хвиля розбилася, жоден найманець не добіг до наших позицій. Чомусь вони навіть не стріляли в нас — просто бігли через ліс, а ми намагалися не підпустити їх надто близько. Згодом по позиціях почали стріляти російські розрахунки СПГ — снаряди пронизливо свистіли прямо в нас над головами й падали кудись далеко за нашими спинами. Нам пощастило, і жоден розрахунок не влучив, а згодом їх подавили наші мінометники. Можливо, росіяни цілились кудись інде, однак для влучання в танки чи мінометні розрахунки в тилу ми б бачили стрільбу навісом, а не прямим наведенням.
Не можу сказати, що це було — погана навченість розрахунків СПГ чи якийсь хитрий план. Минулого разу, коли я пережив щось подібно, місцевий командир підбадьорив такими словами: ласкаво просимо в піхоту. Врешті я настільки втомився, що почав бачити за деревами будинки, яких там не було; у сплетінні гілок виявляв форми, схожі на звірів і риси облич людей, а під кінець небо, видне між гілками, пертворилося на кольорову мозаїку в пастельних тонах.
Піхота — основа основ будь-якого війська, і чим краще вона справляється зі своїми задачами, тип успішнішою буде будь-яка наземна операція. На долю стрільців випадають найважчі випробування та найжорсткіші умови. Холод, волога, глина, необхідність діяти сміливо та блискавично. Бережіть українську піхоту!
Командирам, особливо артилерійським, треба час від часу влаштовувати собі такі встряски, чути свист снарядів і вибухи мін неподалік, стріляти в усі боки та переховуватися в ямі. Це дещо протверезить та змусить ставитися до своєї роботи більш відповідально, бо артилерійські задачі на третій лінії можуть розслабляти. Можна забути, що таке війна, якщо довго не бувати на нулі. Там одразу зрозуміла ціна вогневої підтримки піхоти.
@penultimate_resort
Це частково нагадує тактику Першої світової війни, частково — Другої, а конкретно — методи радянської армії під проводом воєначальника Жукова. Позиції ворогів просто закидують м'ясом — і таким чином виснажують боєприпаси та ресурс зброї ворога. Якщо вам нема чим стріляти — набої скінчились або гвинтівка вийшла за ладу — вони виграють, бо гонять ще більше й більше людей.
Перші дві хвилі почалися вночі. Вони були не надто довгими, я витратив усього два магазина до гвинтівки FN FAL. В такій ситуації ти навіть не бачиш, у кого стріляєш — просто ведеш вогонь у напрямку скупчення сил противника. Першу хвилю відбили за пару хвилин. Другу також. Третя почалася вранці та виявилась несподівано важкою.
Біля окопів лежали два тіла вагнерівських тюремних рекрутів. Не знаю, як вони там опинилися — чи то їх хтось притяг з лісу, щоб обшукати, чи то вони просто бігли настільки завзято, що не помітили окопи, і були вбиті вже там. Одному з них на вигляд років десь так 60+, екіпірування й одяг — вкрай убоге. Це й не дивно, враховуючи, яку кількість людей кидають на м'ясо вагнерівці.
За якихось 10-15 хвилин я витратив майже весь запас набоїв 7,62×51. Гвинтівка розігрілась і задимілась із усіх щілин, її почало клинити — у коморі застрягли одночасно два набої, а третій перекосився напівдороги з магазину. Я ледь встигав перезаряджатися й викопувати те, що застрягло. АК моїх товаришів також клинили — на таку інтенсивність усе це добро явно не дуже розраховано. Якщо FN FAL, навіть перемазана глиною, продовжувала так-сяк працювати, АК-74 в сусідньому окопі поплавило настільки, що його навіть не вдалось розібрати.
Бій тривав майже годину — врешті, хвиля розбилася, жоден найманець не добіг до наших позицій. Чомусь вони навіть не стріляли в нас — просто бігли через ліс, а ми намагалися не підпустити їх надто близько. Згодом по позиціях почали стріляти російські розрахунки СПГ — снаряди пронизливо свистіли прямо в нас над головами й падали кудись далеко за нашими спинами. Нам пощастило, і жоден розрахунок не влучив, а згодом їх подавили наші мінометники. Можливо, росіяни цілились кудись інде, однак для влучання в танки чи мінометні розрахунки в тилу ми б бачили стрільбу навісом, а не прямим наведенням.
Не можу сказати, що це було — погана навченість розрахунків СПГ чи якийсь хитрий план. Минулого разу, коли я пережив щось подібно, місцевий командир підбадьорив такими словами: ласкаво просимо в піхоту. Врешті я настільки втомився, що почав бачити за деревами будинки, яких там не було; у сплетінні гілок виявляв форми, схожі на звірів і риси облич людей, а під кінець небо, видне між гілками, пертворилося на кольорову мозаїку в пастельних тонах.
Піхота — основа основ будь-якого війська, і чим краще вона справляється зі своїми задачами, тип успішнішою буде будь-яка наземна операція. На долю стрільців випадають найважчі випробування та найжорсткіші умови. Холод, волога, глина, необхідність діяти сміливо та блискавично. Бережіть українську піхоту!
Командирам, особливо артилерійським, треба час від часу влаштовувати собі такі встряски, чути свист снарядів і вибухи мін неподалік, стріляти в усі боки та переховуватися в ямі. Це дещо протверезить та змусить ставитися до своєї роботи більш відповідально, бо артилерійські задачі на третій лінії можуть розслабляти. Можна забути, що таке війна, якщо довго не бувати на нулі. Там одразу зрозуміла ціна вогневої підтримки піхоти.
@penultimate_resort
Спілкувався з Афанасьєвим усього кілька разів, як журналіст, у 2016 році. Він здався мені чуйною та лагідною людиною попри свої агресивні татуювання.
У 2022 році ми опинилися в одному батальйоні, випадково зустрілися у їдальні, поговорили три хвилини. Я його не впізнав — він здався мені дуже знайомим, однак ми не встановили, де й коли бачилися.
Тепер він загинув, захищаючи Донбас. Світла пам'ять ✙✙✙
@penultimate_resort
У 2022 році ми опинилися в одному батальйоні, випадково зустрілися у їдальні, поговорили три хвилини. Я його не впізнав — він здався мені дуже знайомим, однак ми не встановили, де й коли бачилися.
Тепер він загинув, захищаючи Донбас. Світла пам'ять ✙✙✙
@penultimate_resort
Як виявилося, купити потрібну машину для війни зараз не так просто.
Можливо, ви знаєте когось, хто може продати.
Вимоги:
• повний привід
• дизель
• висока прохідність по гівну
• надійні ходова й двигун
• від 4 місць
• об'ємний багажник.
Пишіть: @mrachnik
Можливо, ви знаєте когось, хто може продати.
Вимоги:
• повний привід
• дизель
• висока прохідність по гівну
• надійні ходова й двигун
• від 4 місць
• об'ємний багажник.
Пишіть: @mrachnik
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Вдягнувся в цивільне й пішов на пошту, а на вулиці мене перехопив журналіст «Радіо свобода» і спитав на камеру, чого я хочу побажати українцям у Новому році. Тепер я «житель Донбасу».
@penultimate_resort
@penultimate_resort
Розповів для VATRA про загиблого бійця, з яким мав честь працювати.
Цей чоловік був одним з небагатьох, хто мав якісну армійську виучку: не лише розумів задачі, обов'язки та методи виконання бойової роботи, але й мав у голові готові схеми, у тілі — сили, а в душі — сміливість. Під керівництвом Ігоря мінометний взвод влучно знищував російських загарбників і виходив живим із найжахливіших ситуацій.
Влітку ми стояли під його проводом у маленькому селі на півночі Слобожанщини. Ситуація там була не просто складною — вона була фактично безвихідною. На території з кількох квадратних кілометрів наші військові навіть не могли вільно пересуватися між укриттями, і шлях від однієї позиції до іншої в певні дні міг зайняти кілька годин.
Коли наш взвод лишився без зв'язку, води та розуміння задач, Ігор самостійно взявся за налагодження комунікації з командирами на місцевості, обійшов усі пункти, зарядив рації, розвідав колодязь. Ми чекали на нього кілька годин і голосно вітали після повернення.
Так само чітко Ігор організував ротацію з іншим взводом і безпечний відхід з позицій — шлях у тил повністю прострілювався, і шансів на безпечне повернення було не дуже багато. А вогнева робота під його проводом змушувала суміжників голосно радіти й кричати і рації: «Кабачки! Кабачочки! Красавчики, так роzпиздували!!!»
Він пішов з життя трагічно, коли виводив свій взвод з позицій. Росіяни зуміли непомічено встановити на висоті ПТУРи, і підбили його автівку прямо на трасі. Шансів врятуватися не було. Разом з Ігорем загинули ще троє бійців — «Дьома», «Монах» і «Фешн». Кожен з них був материм бійцем і надійним товаришем. Їхні імена та військові здобутки будуть закарбовані в історії 130 батальйону ТрО.
@penultimate_resort
Цей чоловік був одним з небагатьох, хто мав якісну армійську виучку: не лише розумів задачі, обов'язки та методи виконання бойової роботи, але й мав у голові готові схеми, у тілі — сили, а в душі — сміливість. Під керівництвом Ігоря мінометний взвод влучно знищував російських загарбників і виходив живим із найжахливіших ситуацій.
Влітку ми стояли під його проводом у маленькому селі на півночі Слобожанщини. Ситуація там була не просто складною — вона була фактично безвихідною. На території з кількох квадратних кілометрів наші військові навіть не могли вільно пересуватися між укриттями, і шлях від однієї позиції до іншої в певні дні міг зайняти кілька годин.
Коли наш взвод лишився без зв'язку, води та розуміння задач, Ігор самостійно взявся за налагодження комунікації з командирами на місцевості, обійшов усі пункти, зарядив рації, розвідав колодязь. Ми чекали на нього кілька годин і голосно вітали після повернення.
Так само чітко Ігор організував ротацію з іншим взводом і безпечний відхід з позицій — шлях у тил повністю прострілювався, і шансів на безпечне повернення було не дуже багато. А вогнева робота під його проводом змушувала суміжників голосно радіти й кричати і рації: «Кабачки! Кабачочки! Красавчики, так роzпиздували!!!»
Він пішов з життя трагічно, коли виводив свій взвод з позицій. Росіяни зуміли непомічено встановити на висоті ПТУРи, і підбили його автівку прямо на трасі. Шансів врятуватися не було. Разом з Ігорем загинули ще троє бійців — «Дьома», «Монах» і «Фешн». Кожен з них був материм бійцем і надійним товаришем. Їхні імена та військові здобутки будуть закарбовані в історії 130 батальйону ТрО.
@penultimate_resort
