А ось ці книжечки підуть на передпродаж вже у січні. Решта анонсів буде пізніше.

Чотири книги, над якими я також працював, потрапили у "Найкращі українські книжки 2025 року за версією Українського ПЕН".

1. "Київ в українській літературі" / упорядник Вʼячеслав Левицький (Прометей)
2. Сніжана Жигун. "Лише жінки"
3. Олена Борисова. "Про мозаїки Києва" (Атена)
4. Сергій Романов. "Доля чи воля. Жінки епохи moderne"

Приємно❤️

Друкарня звітує, що готовий наклад книги "Останній десь засудженого", а значить від завтра починаються масові відправки передзамовлень (ми вже вчора відправили перші 210 замовлень з 1000).

Якщо ви хотіли придбати "Людина, що сміється", "Фауст", чи "Останній день засудженого" – сьогодні крайній термін дії знижок.

В Празі зараз чудові ярмарки та спалах гепатиту А.
Не те, щоб я любив гуляти центром і без епідемії, там завжди десятки тисяч туристів. Їх привозять автобусами, гіди підбирають всю зграю і зі стрічкою, чи прапором на палиці водять їх вулицями Праги. Нагадує прям лицарський турнір, де кожне військо має свій стяг. Я вирішив сьогодні остаточно, що дієта з чеською кухнею мене перемогла і от прямо зараз я хочу мандаринів. Про те, що протягом трьох днів більшість магазинів буде зачинено, я забув. Вирішив піти прогулятись і провітрити голову.

Рік був напружений. Відпустки не сильно допомагають, бо в коливаннях серед успіхів та невдач, я концентруюсь саме на невдачах. Я така людина, вже нічого з собою не можу вдіяти. Директор видавництва, де я працював, якось по-дружньому дав пораду: "Андрію, якщо ти продовжиш приймати все близько до серця, то помреш колись від інфаркту". Миленько, я знаю. Тішить надію, що якось, коли я був студентом та святував День народження, ворожка на набережній у Харкові сказала, що я буду жити до 82 років. Тому тепер я запускаю повітряних зміїв під час грози, не дивлюсь по сторонах на пішохідному переході, виходжу в море у шторм, їм будь-які гриби з лісу та гуляю празькими ярмарками у сезон підвищеної захворюваністю гепатитом.

Я не святкую Різдво. Не тому що безбожник, або іудей, а вже так склалося з дитинства.
Я ріс у доволі маленькій родині, розуміння ідентичності в мене зʼявилось набагато пізніше, вже тоді, коли я навчався на філології у тому ж Харкові. Три з чотирьох бабів-дідів померли або до мого народження, або в ранньому дитинстві. Нікому було познайомити з традицією. І фактично в нашій сімʼї вона загубилась. Найголовнішим святом зими залишався Новий рік. І зараз насправді залишається Новий рік, як метафоричне завершення одного і початок іншого: циклічність, яка дає відчуття завершеності і початку нового.

Я зателефонував друзям, кажу: нам точно потрібні сьогодні мандарини, я не можу без них. Сам пройшов близько 20 кілометрів, заходив навіть у супермаркет біля вокзалу, бігав по вʼєтнамських магазинчиках.
Між тим я нарешті прогулявся Прагою, як колись: як турист, а не людина, яка живе тут вже довго і бачила все: від сірих панелек, підворіть з планокурами та обшарпаних внітроблоків. І між марафонським забігом під назвою "робота": я вперше за місяць побачив сонце, яке вийшло.

Мандарини врешті решт знайшов.

Мийте руки, живіть щасливо та не хворійте. Це актуально не тільки сьогодні, а й надалі.