Сьогодні була знищена шахедами історична памʼятка вдома. Великобурлуцький маєток Донець-Захаржевських, де час від часу зупинявся Григорій Сковорода.

Це було питання часу через розташування Великого Бурлука, поблизу кордону та Купʼянська, фактично знищене селище: майже не залишилось адміністративних будівель, які не постраждали. Луплять по будинках. Активно і регулярно.

Але от що запамʼяталося: з дитинства дивувався, чому в нас не зберігаються памʼятки культури. За совка з цього маєтку зробили комуналку. Люди десятиліттями жили там, переплановували будівлю, замість сходинок, щоб не ремонтувати, просто ставили по декілька цеглинок і піднімались по них. Маєток був нікому не потрібний, а статус історичної памʼятки не давав можливості приватним меценатам там щось відремонтувати та реставрувати. Та й куди переселяти людей, які там жили?

Планомірно він гнив і не було до того справи.

Висновків не буде, просто сумно. Маєток пережив дві світові війни, був єдиною ниточкою з історією, яку можна було побачити і доторкнутися у селищі. Русня – терористи.

Скоро треба лише під видання «Атени» книгарні відкривати 😁

Почав готувати сам і їсти лише власноруч приготовану їжу, щоб рахувати калорії.

Спалив каструлю з гречкою. Може, це дійсно не моє🌝.

Ви б так новинки репостили, як пост про гречку 🙃🙃🙃

🌝5 підходів по 20 сторінок і за місяць матимете хорошу біцуху

Це зараз про той допис з книжкою Достоєвського, яка полетіла в піч?

Подруга прихворіла, не змогла доєднатись до нашого сімейного поїдання пасок та чаювання.

Гортаю сторіз інстаграму, бачу, шо вона на чаюванні з іншими подругами, луплять паску🙃

Лєна, це було святе, на нас чекає серйозна розмова 😁🔨🔨🔨

Коли розказую про те, що в дитинстві відвідував кладовище і там всі їли-пили на столиках біля могил, люди дуже дивуються 🌝

😅Зізнавайтесь, для кого такі пікніки були звичною справою раз на рік? Це в нас називалось «проводи», в сусідньому селі також називали це «червона горка».

Мені б вже змиритися з тим, що мені приписують у власність бібліотеку, де читають книжки.

Але бля, тригерить, як вперше. Ну вивчіть вже різницю між книгарнею, бібліотекою і типографією.

Я не розумію чому саме ці три слова зливаються в одне 🫠

– у вас же бібліотека, так?
– книгарня
*проходить 10 сек*
– а що у вашій типографії зазвичай читають?
– книгарні

Отримую звіти з продажів атенівських книжечок.

Книгарні та книгарки з різних мереж та локальних книгарень, дякую, що читаєте та радите наші книжки 💛

Хочете побачити нас в найближчій книгарні біля дому? Пишіть про те, куди ми ще не добрались ✨

Це ви ще в педагогічній сфері не працювали 😁

Розкрию комусь таємницю. Найчастіше, коли невеликі видавництва влаштовують акції з -80% на всі книжки, вони просто розпродують товар, бо зачиняється і це більше про сумну тенденцію ринку, а не атракціони небаченої щедрості ;)

Від четверга відсутній.
Сподіваюсь ви встигнете засумувати за поганою видавничою аналітикою та жартиками.

Телеграм видаляю, колеги, ви впораєтесь без мене. Всіх люблю 🌝🌝🌝
Повернусь в телеграм десь у кінці місяця.

Хто буде на книжковій країні, зайдіть до наших жриць Атени на стенд д12💛
Фоточки чекатиму в коментарях :)

Треба вимикати сповіщення з роботи під час відпустки😁

Шото я находився 🫩

На шляху Каміно треба ставити печатки у паспорт пілігріма, щоб отримати сертифікат у кінці про проходження шляху.

Їх можна ставити у кафешках, соборах, магазинчиках та костелах.

Вже під кінець одноденного маршруту в 36 км, вирішив зайти в костел у селі. І от вічно щось всередині щемить, незручно запитати, щоб зайвий раз не докучати людям, відчуваю себе тими підлітками, які ловили покемонів по місту років 8 тому.

Підходжу ближче до вівтаря, костел порожній, стоїть святий отець, щось розкладає. Я не знаю португальської, він не знає добре англійської.

«Можна мені штампік в паспорт?» – показую я жестами🌝

Він каже (не запитуйте як я розумію португальську, якось інтуїтивно): «тут немає штампіка, але є в кафе поруч». 😌

Киваю йому, дякую, йду до виходу, а там немає ручок на дверях. Тобто увійти можеш, а вийти ні.

Чую зловіщій сміх позаду, повертаюсь, святий отець підняв руки в гору, неначе хоче схопити, крокує в мою сторону, довго переступаючи з ноги на ногу, а потім показує: «зліва також є двері».

Я від неочікуваності трохи випав, йду ліворуч, бачу бічні двері, намагаюсь відкрити, але і вони зачинені😅

Він, опустивши руки, видихає: «від себе»🙄

Цікаво, що означає ця скульптура?

«Книгар/ка несе мені книжку, яку я шукав пів року по різним сайтам та барахолкам»? :)