я прошу вибачення в усіх юдеїв які можуть тут знаходитися
Короче, памʼятаєте ту історію про "відрізни героя Толкіна від назви андидепресанту"?
Я пропоную ще крутішу гру. Відрізніть юдейські свята від лавкрафтіанських чудовисьок!
Серьозно, ось лист:
Суккот
Йог-Сотот
Убо-Сатхла
Йом Кіпур
Азатот
Ту бі-Шват
Шаб-Нігурат
Рош га-Шана
Шавуот
Мландот
Абхот
Дагон
Шмінья Ацерет
Тіша бе-Ав
Ксіурт
Мімуна
Сліхот
Шоггот
Як мені тільки що дотепно підказав Джео, в одному випадку ти не працюєш один день, в іншому - ти не працюєш більше ніколи.
Короче, памʼятаєте ту історію про "відрізни героя Толкіна від назви андидепресанту"?
Я пропоную ще крутішу гру. Відрізніть юдейські свята від лавкрафтіанських чудовисьок!
Серьозно, ось лист:
Суккот
Йог-Сотот
Убо-Сатхла
Йом Кіпур
Азатот
Ту бі-Шват
Шаб-Нігурат
Рош га-Шана
Шавуот
Мландот
Абхот
Дагон
Шмінья Ацерет
Тіша бе-Ав
Ксіурт
Мімуна
Сліхот
Шоггот
Як мені тільки що дотепно підказав Джео, в одному випадку ти не працюєш один день, в іншому - ти не працюєш більше ніколи.
Хай. Це напевно єдиний мною написаний текст який я дійсно прошу вас прочитати, принаймні якщо ви вважаєте що ми друзі. Він про мою взаємодію з оточуючими.
Розділю на тейки щоб було зручніше.
1. Спілкування наразі віднімає в мене ресурс і майже не восповнює. Найчастіше коли мені погано і втомлено, єдине що зробить краще це провести час на одинці і нікого не бачити. Коли я пишу що мені погано і я втомилася, люди часто питають чи можуть вони чимось допомогти. І мені дуже складно зараз це виразити, але найкраща допомога це залишити мене у спокої на якийсь час.
2. Мені подобається моя робота і я не хочу їй нехтувати. Це робота з людьми і часто після декількох зустрічей мені просто потрібна тиша.
3. Переписка це теж складно і мені вона іноді погано дається. Я можу завтикати відповісти і згадати про це через тиждень. Але загалом, я не витримую довгих розмов з кимось кожен день протягом довгого періоду часу. Хоча вони мені подобаються і я майже завжди готова про щось поговорити.
4. Я не вмію в small talk текстом що не приводить до більш предметної розмови. Не знаю як це описати насправді, але я просто не знаю що відповідати на питання як в мене справи кожен день. Зазвичай з дня на день нічого не змінюється. Коли я задаю це питання, я готова до довгої відповіді.
5. Я можу не спілкуватися і не бачитися з людиною десь рік взагалі і в моїй голові це не змінить наше відношення один до одного. Нічого більше навіть додати сюди.
6. Мені складно бачитися з кимось вживу часто, через купу справ. З більшістю друзів ми бачимося коли заїзжаємо один до одного в гості і це супер. Доречі, приїзжайте в гості. Але бачитися чи зідзвонюватися з кимось, наприклад, кожен тиждень, мені важко.
7. Мені здається що я взагалі кепсько розуміюся на людських відносинах конкретно зі мною. Часто буває так, що я і якась ще людина бачимо нашу дружбу абсолютно по різному і я ще не знаю чого так відбувається. Але я завжди за відкриту комунікацію.
8. Це не значить що я не люблю людей і не хочу ні з ким спілкуватися. Я хочу, хоча може і не прям зараз.
9. Є декілька людей яких це не стосується, або стосується тільки частково.
Я це пишу тому що за останній час вже декілька разів натикався на те, що я просто не можу підтримувати з кимось рівень інтенсивності комунікації який від мене очікують. Більш того, через те що останні декілька місяців були достатньо напружені, в мене накопилося купа невиповнених обіцянок, незавершених розмов і цілковитого хаосу.
Це не значить що я не збираюся їх виконувати, але я намагаюся пояснити що деякі штуки відбуваються тому що я така людина і це скоріше за все не змінеться. Хоча треба зазначити що ресурс відновлюється і часу можу стати більше.
Кожен раз коли я це проговорюю, відчуваю себе холодною сволотою. Маю визнати що часто я не вирішую деякі ситуації як би треба було, but I'm trying my best.
Дякую що прочитали, love you.
Розділю на тейки щоб було зручніше.
1. Спілкування наразі віднімає в мене ресурс і майже не восповнює. Найчастіше коли мені погано і втомлено, єдине що зробить краще це провести час на одинці і нікого не бачити. Коли я пишу що мені погано і я втомилася, люди часто питають чи можуть вони чимось допомогти. І мені дуже складно зараз це виразити, але найкраща допомога це залишити мене у спокої на якийсь час.
2. Мені подобається моя робота і я не хочу їй нехтувати. Це робота з людьми і часто після декількох зустрічей мені просто потрібна тиша.
3. Переписка це теж складно і мені вона іноді погано дається. Я можу завтикати відповісти і згадати про це через тиждень. Але загалом, я не витримую довгих розмов з кимось кожен день протягом довгого періоду часу. Хоча вони мені подобаються і я майже завжди готова про щось поговорити.
4. Я не вмію в small talk текстом що не приводить до більш предметної розмови. Не знаю як це описати насправді, але я просто не знаю що відповідати на питання як в мене справи кожен день. Зазвичай з дня на день нічого не змінюється. Коли я задаю це питання, я готова до довгої відповіді.
5. Я можу не спілкуватися і не бачитися з людиною десь рік взагалі і в моїй голові це не змінить наше відношення один до одного. Нічого більше навіть додати сюди.
6. Мені складно бачитися з кимось вживу часто, через купу справ. З більшістю друзів ми бачимося коли заїзжаємо один до одного в гості і це супер. Доречі, приїзжайте в гості. Але бачитися чи зідзвонюватися з кимось, наприклад, кожен тиждень, мені важко.
7. Мені здається що я взагалі кепсько розуміюся на людських відносинах конкретно зі мною. Часто буває так, що я і якась ще людина бачимо нашу дружбу абсолютно по різному і я ще не знаю чого так відбувається. Але я завжди за відкриту комунікацію.
8. Це не значить що я не люблю людей і не хочу ні з ким спілкуватися. Я хочу, хоча може і не прям зараз.
9. Є декілька людей яких це не стосується, або стосується тільки частково.
Я це пишу тому що за останній час вже декілька разів натикався на те, що я просто не можу підтримувати з кимось рівень інтенсивності комунікації який від мене очікують. Більш того, через те що останні декілька місяців були достатньо напружені, в мене накопилося купа невиповнених обіцянок, незавершених розмов і цілковитого хаосу.
Це не значить що я не збираюся їх виконувати, але я намагаюся пояснити що деякі штуки відбуваються тому що я така людина і це скоріше за все не змінеться. Хоча треба зазначити що ресурс відновлюється і часу можу стати більше.
Кожен раз коли я це проговорюю, відчуваю себе холодною сволотою. Маю визнати що часто я не вирішую деякі ситуації як би треба було, but I'm trying my best.
Дякую що прочитали, love you.
І знову я про книжки. Книжки мої книжки. Книжки.
Я спочатку трохи пожалуюся, але в цього посту гарна розвʼязка!
Well, I have a soft spot for a good book about a magic academy with a significant chunk of political intrigues, але я такого майже не читаю.
Справа в тому, що для більшої частини з них я просто не ЦА. Нічого не маю проти YA чи NA книг як таких, вони просто не часто мені подобаються. Типові роментезійні романтичні лінії це наприклад просто не моє. Чи коли персонажі ведуть себе зовсім по дитячу and I can't relate. Коли все занадто шаблонно, чи сюжетних дир багато. Да і загалом люблю читати про дорослих більше ніж читати про підлітків.
Так що мій запит насправді абсолютно ідіотський. Я маю на увазі, нащо я взагалі очікую дорослості від книги про школу? Хіба їх не пишуть як раз для дорослих підлітків та молодих дорослих? Але ж мені блін хочеться почитати абсолютно класичну підліткову книгу, але щоб вона поменше була про підліткові проблеми і взагалі ой всьо. What can I say, a girl can have her wishes.
Тут ви можете сказати що в мене немає жодних причин для ниття, бо є ж абсолютно прекрасні The Name of the Wind та Earthsea, є Mother of Learning, Red Rising, Vita Nostra, навіть деякий Discworld чи Сандерсон. Babel врешті решт. Є купа книг про які я зараз не згадала і які я ще не читала, але ну ви зрозуміли.
Невеликий відступ: Я завжди, завжди рада рекомендаціям. Будь-ласка, порекомендуйте мені щось, що схоже за описом.
Хочеться прочитати щось з неочікуванними сюжетними поворотами, красивими політичними інтригами, гарно прописаною магічною системою, яскравою конкуренцією між студентами, шматочком містики, шматочком таємниць і найголовніше - з персонажами які цепляють.
To hell with that, я хочу прочитати книгу з кінцівкою після якої я буду ще декілька хвилин втичити у стелю та збиратися з думками. Бонус поїнти якщо я не можу сказати чим все закінчиться після перших ста сторінок.
І знаєте що? Є така книга.
⬇️⬇️⬇️
Я спочатку трохи пожалуюся, але в цього посту гарна розвʼязка!
Well, I have a soft spot for a good book about a magic academy with a significant chunk of political intrigues, але я такого майже не читаю.
Справа в тому, що для більшої частини з них я просто не ЦА. Нічого не маю проти YA чи NA книг як таких, вони просто не часто мені подобаються. Типові роментезійні романтичні лінії це наприклад просто не моє. Чи коли персонажі ведуть себе зовсім по дитячу and I can't relate. Коли все занадто шаблонно, чи сюжетних дир багато. Да і загалом люблю читати про дорослих більше ніж читати про підлітків.
Так що мій запит насправді абсолютно ідіотський. Я маю на увазі, нащо я взагалі очікую дорослості від книги про школу? Хіба їх не пишуть як раз для дорослих підлітків та молодих дорослих? Але ж мені блін хочеться почитати абсолютно класичну підліткову книгу, але щоб вона поменше була про підліткові проблеми і взагалі ой всьо. What can I say, a girl can have her wishes.
Тут ви можете сказати що в мене немає жодних причин для ниття, бо є ж абсолютно прекрасні The Name of the Wind та Earthsea, є Mother of Learning, Red Rising, Vita Nostra, навіть деякий Discworld чи Сандерсон. Babel врешті решт. Є купа книг про які я зараз не згадала і які я ще не читала, але ну ви зрозуміли.
Невеликий відступ: Я завжди, завжди рада рекомендаціям. Будь-ласка, порекомендуйте мені щось, що схоже за описом.
Хочеться прочитати щось з неочікуванними сюжетними поворотами, красивими політичними інтригами, гарно прописаною магічною системою, яскравою конкуренцією між студентами, шматочком містики, шматочком таємниць і найголовніше - з персонажами які цепляють.
To hell with that, я хочу прочитати книгу з кінцівкою після якої я буду ще декілька хвилин втичити у стелю та збиратися з думками. Бонус поїнти якщо я не можу сказати чим все закінчиться після перших ста сторінок.
І знаєте що? Є така книга.
⬇️⬇️⬇️
The Will of the Many
Silence is a statement, Diago. Inaction picks a side. And when those lead to personal benefit, they are complicity
Про що воно: Починається все в захолусній провінції Катенанської Республіки - країни, що зовсім нещодавно захопила весь відомий світ. ГГ сирота, живе в місцевому притулку. Вдень хлопчина підпрацьовує у вʼязниці, а вночі пиздить людей на арені.
В нього немає ні перспектив, ні плану, тільки ненависть до імперії що захопила його країну, вбила його сімʼю, зламала його життя і взагалі катує власних жителів. Бо кожен низькоранговий дорослий забовʼязаний віддавати половину своєї фізичної та ментальної сили тим, хто вище за рангом. Так працює магія цього світу, на Волі.
Абсолютно випадково хлопчину помічає сенатор, він вражений його академічними знаннями, вмінням мислити, навичками виживання та знанням давніх мов. Сенатор пропонує хлопцю абсолютно прекрасну угоду - можливість почати життя навово, в якості законного сина одного з наймогутніших людей в країні. Взамін треба всього лише виконати одне непросте завдання від нового Батька. Дуже ризиковано, але хіба ж така можливість не вартує будь якого ризику?
Гг взагалі начхати на всі ці можливості і всю державну систему він вважає мерзенною, але хіба ж його питали.
Яке воно: Сеттінг заснований на культурі давнього Риму, але скоріше вайбами, а не чимось дійсно історичним. Це не класичне фентезі, це високотехнологічний світ переживший апокаліпсис, що створює абсолютно чудову комбінацію sci-fi та містики.
Що сподобалося саме мені
- Неймовірний сторітелінг. Автор весь час тримає читача на гачку, постійно підсовує щось цікавеньке, підіймає ставки і крутить прекрасні сюжетні повороти. Але при цьому, підсипає флаф та гумор, балансує перемоги і невдачі, дає час оговтатися і відразу лупить в обличчя новим відкриттям. 100% найкраща частина книги
- Головний герой. That sassy bitch. На відміну від купи геророїв YA, має яскраву і цікаву особистість, гарний баланс розуму, імпульсивності та проактивності. Його вміння мають під собою основу і за його діями цікаво спостерігати. Дуже подобається як він вибирає кому що казати
- Магічна система. Цікава і незвична. Окремі кудоси за те, що сучасне суспільство цього світу використовує магію для технологій, технології для магії, але явно не має жодного розуміння для чого всі ці прилади взагалі створювалися.
- Другорядні персонажі. Гарно прописанні і не пласкі, як діти, так і дорослі. Особливо радують стосунки гг з прийомними-батьками-виродками та його найкращий-друг-цинічна-язва
- Не нудні тропи. Звісно там повно шкільних тропів, але відношення головного героя, в якого купа проблем посерйозніше і загалом він couldn't care less що там про нього подумають, це дуже освіжає.
- Тайтл дроп. Один з найкрутіших що я бачила
- Фінал. Grand revealing що буквально змінює жанр історії. Скоро вийде друга книга і я жодної гадки не маю про що вона буде, можу тільки сказати що точно не про школу.
Що сподобалося менше
- В книзі гарний баланс, але ще б трошки і гг був би занадто компетентним. Але to be fair, книга написана від першої особи і він проактивний хлопець, тобто це скоріше результат його свідомих виборів. Також, не думала що скажу таке колись про героя-підлітка, але тут би мені хотілось щоб він коїв більше дичини.
Що також важливо. Одне з питань книги - чи можна вважати простих жителів імперії винними у колоніалізмі і трагедіях. У головного героя є дуже чітка відповідь і вона іноді бісить. Напевно зараз ця тема too close to home for me.
З розвитком сюжету воно стає краще, бо все таки ситуація сильно відрізняється від сучасного світу, але воно все одно weirded me out. Вас може також.
Важливий мінус - це серія з трьох книг і зараз вийшла тільки одна. Другу обіцяють восени і наче цей автор не страждає мартінізмом. Української немає, але може скоро буде, бо її вже перехайпили в буктоці.
Якщо будете раптом читати, не повторюйте моїх помилок - в кінці є глоссарій. Бо виявляється розуміти латину і правильно вимовляти латину це різні речі. Конфьюзинг.
Короче, картинка з тумбли, книга чудова, 9/10
Silence is a statement, Diago. Inaction picks a side. And when those lead to personal benefit, they are complicity
Про що воно: Починається все в захолусній провінції Катенанської Республіки - країни, що зовсім нещодавно захопила весь відомий світ. ГГ сирота, живе в місцевому притулку. Вдень хлопчина підпрацьовує у вʼязниці, а вночі пиздить людей на арені.
В нього немає ні перспектив, ні плану, тільки ненависть до імперії що захопила його країну, вбила його сімʼю, зламала його життя і взагалі катує власних жителів. Бо кожен низькоранговий дорослий забовʼязаний віддавати половину своєї фізичної та ментальної сили тим, хто вище за рангом. Так працює магія цього світу, на Волі.
Абсолютно випадково хлопчину помічає сенатор, він вражений його академічними знаннями, вмінням мислити, навичками виживання та знанням давніх мов. Сенатор пропонує хлопцю абсолютно прекрасну угоду - можливість почати життя навово, в якості законного сина одного з наймогутніших людей в країні. Взамін треба всього лише виконати одне непросте завдання від нового Батька. Дуже ризиковано, але хіба ж така можливість не вартує будь якого ризику?
Гг взагалі начхати на всі ці можливості і всю державну систему він вважає мерзенною, але хіба ж його питали.
Яке воно: Сеттінг заснований на культурі давнього Риму, але скоріше вайбами, а не чимось дійсно історичним. Це не класичне фентезі, це високотехнологічний світ переживший апокаліпсис, що створює абсолютно чудову комбінацію sci-fi та містики.
Що сподобалося саме мені
- Неймовірний сторітелінг. Автор весь час тримає читача на гачку, постійно підсовує щось цікавеньке, підіймає ставки і крутить прекрасні сюжетні повороти. Але при цьому, підсипає флаф та гумор, балансує перемоги і невдачі, дає час оговтатися і відразу лупить в обличчя новим відкриттям. 100% найкраща частина книги
- Головний герой. That sassy bitch. На відміну від купи геророїв YA, має яскраву і цікаву особистість, гарний баланс розуму, імпульсивності та проактивності. Його вміння мають під собою основу і за його діями цікаво спостерігати. Дуже подобається як він вибирає кому що казати
- Магічна система. Цікава і незвична. Окремі кудоси за те, що сучасне суспільство цього світу використовує магію для технологій, технології для магії, але явно не має жодного розуміння для чого всі ці прилади взагалі створювалися.
- Другорядні персонажі. Гарно прописанні і не пласкі, як діти, так і дорослі. Особливо радують стосунки гг з прийомними-батьками-виродками та його найкращий-друг-цинічна-язва
- Не нудні тропи. Звісно там повно шкільних тропів, але відношення головного героя, в якого купа проблем посерйозніше і загалом він couldn't care less що там про нього подумають, це дуже освіжає.
- Тайтл дроп. Один з найкрутіших що я бачила
- Фінал. Grand revealing що буквально змінює жанр історії. Скоро вийде друга книга і я жодної гадки не маю про що вона буде, можу тільки сказати що точно не про школу.
Що сподобалося менше
- В книзі гарний баланс, але ще б трошки і гг був би занадто компетентним. Але to be fair, книга написана від першої особи і він проактивний хлопець, тобто це скоріше результат його свідомих виборів. Також, не думала що скажу таке колись про героя-підлітка, але тут би мені хотілось щоб він коїв більше дичини.
Що також важливо. Одне з питань книги - чи можна вважати простих жителів імперії винними у колоніалізмі і трагедіях. У головного героя є дуже чітка відповідь і вона іноді бісить. Напевно зараз ця тема too close to home for me.
З розвитком сюжету воно стає краще, бо все таки ситуація сильно відрізняється від сучасного світу, але воно все одно weirded me out. Вас може також.
Важливий мінус - це серія з трьох книг і зараз вийшла тільки одна. Другу обіцяють восени і наче цей автор не страждає мартінізмом. Української немає, але може скоро буде, бо її вже перехайпили в буктоці.
Якщо будете раптом читати, не повторюйте моїх помилок - в кінці є глоссарій. Бо виявляється розуміти латину і правильно вимовляти латину це різні речі. Конфьюзинг.
Короче, картинка з тумбли, книга чудова, 9/10
Trigger Warning: опис неприємних станів повʼязаних зі сном
Тільки що мені наснилося що я не можу прокинутися.
Мені не сняться сни зазвичай. Тобто сняться звісно, фаза PEM абсолютно в нормі, я просто їх не запамʼятовую ніколи. Дуже рідко прокидаюся і розумію що щось точно снилося, але деталі ніколи не затримуються в памʼяті. Не можу пригадати жодного сна який мені колись снився крім пари епізодів з дитячих кошмарів які нащось закавбував мій пʼятирічний мозок.
Не цей випадок. Мені снилося що я лежу в своєму ліжку, прям саме там де я насправді лежала, з усіми навколишніма дрібницями. Я думала про свої реальні життеві проблеми і як би їх вирішити. Я прикидувала що напишу друзям коли візьму в руки телефон. Я намагалася встати, але не виходило.
Я маю на увазі, мені здавалося що я встаю, намагаюся ввімкнути світло, воно не вмикається по всьому дому і треба шукати в чому проблема. Як якийсь нєлєпий хорор-квест. Здавалося що я хожу по дому, розмовляю з людьми, але в який момент невідворотньо наставало відчуття падіння і я знову опинялася в ліжку, в тій самій позі. І так по колу. Разів так мінімум 10.
Поки ці фази не почали ставати меншими. Мені здавалося що я не можу встати бо плутаюся в ковдрах, бо не тримаюся на ногах, бо просто занадто довго туплю - відчуття падіння і новий епізод почиталися все швидше. І тільки на початку нового кола в мене було розуміння що я все ще сплю. В якийсь момент я зрозуміла що моє тіло зцепеніло і я нічого не можу з цим зробити, тільки чекати поки цей стан завершиться. В цей момент я була на грані панічної атаки.
Все скінчилося коли я відкрила очі.
Встала з ліжка. Випила води. Ввімкнула світло, бо звісно ж зі світлом все було нормально. Першою внятною думкою було - невже людям що запамʼятовують сни постійсно доводиться так страждати? Ось бідолахи.
Виявилося що ні, це був стан який називається сонний параліч або сонна кома. Зазвичай є мерзенним і триває від декількох секунд до декількох хвилин. Трапляється майже в усіх хоча б раз на життя. В мене просто трапилося вперше.
Коли це гуглила, телефон як раз відправив мені повідомлення про аномально високих heart rate під час сну.
Ось така історія. В кого ще така дичина буває?
Тільки що мені наснилося що я не можу прокинутися.
Мені не сняться сни зазвичай. Тобто сняться звісно, фаза PEM абсолютно в нормі, я просто їх не запамʼятовую ніколи. Дуже рідко прокидаюся і розумію що щось точно снилося, але деталі ніколи не затримуються в памʼяті. Не можу пригадати жодного сна який мені колись снився крім пари епізодів з дитячих кошмарів які нащось закавбував мій пʼятирічний мозок.
Не цей випадок. Мені снилося що я лежу в своєму ліжку, прям саме там де я насправді лежала, з усіми навколишніма дрібницями. Я думала про свої реальні життеві проблеми і як би їх вирішити. Я прикидувала що напишу друзям коли візьму в руки телефон. Я намагалася встати, але не виходило.
Я маю на увазі, мені здавалося що я встаю, намагаюся ввімкнути світло, воно не вмикається по всьому дому і треба шукати в чому проблема. Як якийсь нєлєпий хорор-квест. Здавалося що я хожу по дому, розмовляю з людьми, але в який момент невідворотньо наставало відчуття падіння і я знову опинялася в ліжку, в тій самій позі. І так по колу. Разів так мінімум 10.
Поки ці фази не почали ставати меншими. Мені здавалося що я не можу встати бо плутаюся в ковдрах, бо не тримаюся на ногах, бо просто занадто довго туплю - відчуття падіння і новий епізод почиталися все швидше. І тільки на початку нового кола в мене було розуміння що я все ще сплю. В якийсь момент я зрозуміла що моє тіло зцепеніло і я нічого не можу з цим зробити, тільки чекати поки цей стан завершиться. В цей момент я була на грані панічної атаки.
Все скінчилося коли я відкрила очі.
Встала з ліжка. Випила води. Ввімкнула світло, бо звісно ж зі світлом все було нормально. Першою внятною думкою було - невже людям що запамʼятовують сни постійсно доводиться так страждати? Ось бідолахи.
Виявилося що ні, це був стан який називається сонний параліч або сонна кома. Зазвичай є мерзенним і триває від декількох секунд до декількох хвилин. Трапляється майже в усіх хоча б раз на життя. В мене просто трапилося вперше.
Коли це гуглила, телефон як раз відправив мені повідомлення про аномально високих heart rate під час сну.
Ось така історія. В кого ще така дичина буває?
When you are not a native speaker:
- so, I don’t think I’ll have that much of a choice, if I would have a cat, I will… remind me how this cat orphanages called?
And I know the world “shelter”, I just forgot!
- so, I don’t think I’ll have that much of a choice, if I would have a cat, I will… remind me how this cat orphanages called?
And I know the world “shelter”, I just forgot!
Вирішив що буду писати що я читав за місяць. Мені це потрібно для мотивації і для того щоб ви мали можливість розкритикувати мій книжкой смак. Що ви без сумнивів можете і зробити.
1. The Golden Rawen by Nora Sakavic. Що можу сказати, це продовження моїх улюбленних спортивних геїв. Серія через яку я навчилася розпізнавати серед купи однакових чорних машин Масераті. Why? Who knows
2. Circe by Madeline Miller (50%). Неймовірна книга, я десь на половині зараз. Закинула бо колеги подарували кіндл, а ця книга була бумажною. Це не та книга яку прям хочеться дочитати тут і зараз, так що підберу її коли буде можливість виділити декілька спокійних годин.
3. The Will of the Many by James Islington. Яка отримує приз за саму красиво-ідіотську обкладинку. Бо я декілька місяців думала що це римське історичне фентезі, а виявилося що воно sci-fantasy dark academia.
4. So this is Ever After by F.T. Lukens (DNF). Як людина яка проводить забагато часу на ao3 я нікого не засуджую, але не можу повірити що цю книгу рекомендують люди яким більше дванадцяти.
5. Die Mumins, Mumis Lange Reise by Tove Jansson (20%). Мені сказали що це офігенна серія книг і як я взагалі посміла не читати її раніше. Як то кажуть, тут питання не зовсім до мене, але я піду заповнювати гепи в своїй освіті.
6. Who's Afraid of Gender by Judith Butler (43%). Якщо хтось дивиться Абігейл Торн, вона останнім часом постійно спирається саме на цього автора. Книга відповідає на питання звідки та чому зʼявилися сучасні праворадикальні течії. Точно буду читати також їх інші книги, хоча читати цю непросто.
7. Slaughterhouse-Five by Kurt Vonnegut (45%). Так, я не читала це раніше. Так, shame on me. Шедевр звісно.
Well, не такий вже і поганий наче список.
1. The Golden Rawen by Nora Sakavic. Що можу сказати, це продовження моїх улюбленних спортивних геїв. Серія через яку я навчилася розпізнавати серед купи однакових чорних машин Масераті. Why? Who knows
2. Circe by Madeline Miller (50%). Неймовірна книга, я десь на половині зараз. Закинула бо колеги подарували кіндл, а ця книга була бумажною. Це не та книга яку прям хочеться дочитати тут і зараз, так що підберу її коли буде можливість виділити декілька спокійних годин.
3. The Will of the Many by James Islington. Яка отримує приз за саму красиво-ідіотську обкладинку. Бо я декілька місяців думала що це римське історичне фентезі, а виявилося що воно sci-fantasy dark academia.
4. So this is Ever After by F.T. Lukens (DNF). Як людина яка проводить забагато часу на ao3 я нікого не засуджую, але не можу повірити що цю книгу рекомендують люди яким більше дванадцяти.
5. Die Mumins, Mumis Lange Reise by Tove Jansson (20%). Мені сказали що це офігенна серія книг і як я взагалі посміла не читати її раніше. Як то кажуть, тут питання не зовсім до мене, але я піду заповнювати гепи в своїй освіті.
6. Who's Afraid of Gender by Judith Butler (43%). Якщо хтось дивиться Абігейл Торн, вона останнім часом постійно спирається саме на цього автора. Книга відповідає на питання звідки та чому зʼявилися сучасні праворадикальні течії. Точно буду читати також їх інші книги, хоча читати цю непросто.
7. Slaughterhouse-Five by Kurt Vonnegut (45%). Так, я не читала це раніше. Так, shame on me. Шедевр звісно.
Well, не такий вже і поганий наче список.
Про справедливу оплату праці
Приклади німецькі, бо я чисто знаю про це більше, але ситуація усюди схожа.
Розкажу що дуже бісить чути від українців що живуть у Европі. Особливо з англомовного тіктоку. Так що хочу про це поговорити.
Це не про "у Европі все прекрасно, а в Україні все погано", ця теза є абсолютною дичиною. Це скоріше про людей з якими ми маємо трохи різні цінності. Також це відповідь на конкретну тезу в і аргументи чому вона некоректна. Не розбір всіх існуючих проблем.
Про що я взагалі - величезна кількість людей жаліється на високі ціни та низький рівень сервісу в Европі. Тобто манікюр у німецькому салоні може коштувати €50 і по якості буде сильно нижчим за щось схоже в Україні. І так з усією сферою обслуговування.
Перукарні, сервіси доставки, таксі, кавʼярні та кафе, you name it. Я не буду казати нічого про якість сервісів, beauty індустрія та coffee culture в нас одні з найкращих в світі, всі це знають. Ціна це трошки інше питання.
На мою думку тут треба ставити питання не чому Німеччина така дорога, а чому українські сервіси такі дешеві. Бо будь-яка галузь де задіяна така кількість людської праці повинна адекватно оплачуватися. Як на мене, можливість заплатити 800 гривень за нігті означає тільки одне - людина яка робить вам ці нігті заробляє недостітньо.
В Німеччині так дорого бо мінімальна ставка в Німеччині це €12.82/hour. Податки вищі, але загалом будь-яка послуга де люди щось для вас роблять буде коштувати дорожче.
Іноді доходить до абсурду. Наприклад у Берліні часто прям у супермаркеті є невеличке кафе де продають каву з якоюсь випічкою. І я бачила випадки коли пустий круасан в магазині коштував €0.65, а в кафе десь €1.50. Впевнена що це один і той самий круасан, просто в кафе в його ціну ще й входить зп людей що покладуть його вам на тарілку.
Звісно через це купа штук які для українців норма, для німців - лакшері. В Німеччині мало хто може замовляти доставку кожен день, робити манік раз на три тижні, часто брати таксі на роботу та випивати у день по декілька капучів з кавʼярні. Але в них культура інша, так і не прийнято тому нікому не жме. Про якість ще додам, можна знайти українську якість, вона просто коштує ще дорожче.
Але воно повинно коштувати гроші. Манікюр чи доставка не є базовими потребами, а люди не повинні працювати повний робочій день і не отримувати за це достатньо грошей для життя.
Ще раз, мій поїнт не в тому що в Україні щось не так. Проблема комплексна і я навіть не живу в Україні щоб так висловлюватися. Просто я дійсно хочу щоб люди хоч трошки думали головою.
Приклади німецькі, бо я чисто знаю про це більше, але ситуація усюди схожа.
Розкажу що дуже бісить чути від українців що живуть у Европі. Особливо з англомовного тіктоку. Так що хочу про це поговорити.
Це не про "у Европі все прекрасно, а в Україні все погано", ця теза є абсолютною дичиною. Це скоріше про людей з якими ми маємо трохи різні цінності. Також це відповідь на конкретну тезу в і аргументи чому вона некоректна. Не розбір всіх існуючих проблем.
Про що я взагалі - величезна кількість людей жаліється на високі ціни та низький рівень сервісу в Европі. Тобто манікюр у німецькому салоні може коштувати €50 і по якості буде сильно нижчим за щось схоже в Україні. І так з усією сферою обслуговування.
Перукарні, сервіси доставки, таксі, кавʼярні та кафе, you name it. Я не буду казати нічого про якість сервісів, beauty індустрія та coffee culture в нас одні з найкращих в світі, всі це знають. Ціна це трошки інше питання.
На мою думку тут треба ставити питання не чому Німеччина така дорога, а чому українські сервіси такі дешеві. Бо будь-яка галузь де задіяна така кількість людської праці повинна адекватно оплачуватися. Як на мене, можливість заплатити 800 гривень за нігті означає тільки одне - людина яка робить вам ці нігті заробляє недостітньо.
В Німеччині так дорого бо мінімальна ставка в Німеччині це €12.82/hour. Податки вищі, але загалом будь-яка послуга де люди щось для вас роблять буде коштувати дорожче.
Іноді доходить до абсурду. Наприклад у Берліні часто прям у супермаркеті є невеличке кафе де продають каву з якоюсь випічкою. І я бачила випадки коли пустий круасан в магазині коштував €0.65, а в кафе десь €1.50. Впевнена що це один і той самий круасан, просто в кафе в його ціну ще й входить зп людей що покладуть його вам на тарілку.
Звісно через це купа штук які для українців норма, для німців - лакшері. В Німеччині мало хто може замовляти доставку кожен день, робити манік раз на три тижні, часто брати таксі на роботу та випивати у день по декілька капучів з кавʼярні. Але в них культура інша, так і не прийнято тому нікому не жме. Про якість ще додам, можна знайти українську якість, вона просто коштує ще дорожче.
Але воно повинно коштувати гроші. Манікюр чи доставка не є базовими потребами, а люди не повинні працювати повний робочій день і не отримувати за це достатньо грошей для життя.
Ще раз, мій поїнт не в тому що в Україні щось не так. Проблема комплексна і я навіть не живу в Україні щоб так висловлюватися. Просто я дійсно хочу щоб люди хоч трошки думали головою.
В моєму житті зʼявилася абсолютно ідіотська пригода і я навіть не знаю звідки починати з нею розбиратися!
В мене алергія. Напевно. Бо в мене зазвичай немає ніяких алергій. Але це схоже не алергію.
Але я не знаю на що вона!
Але ж Ро, можете сказати ви, просто роздивись своє оточення уважно і все стане зрозуміло.
Ніфіга не зрозуміло, бо алергія на щось азійське. А в азійській їжі просто невимовна кількість інгредієнтів, а тропічні рослини всі для мене нові.
В перший раз (помітно) я це помітила коли їла Thai Green Curry. В одній тільки зеленій карі пасті десь десять компонентів!
Ще пару раз траплялося при споживанні азійської їжі (один раз японської!). Один раз в тропічному ботанічному саду. Нажаль роздивитися рослини не вдалося через купу сліз та швидку втечу.
Ну ви зрозуміли короче. Строданіє.
Можна звісно порісерчити алергічні тести, але вони зазвичай перевірять на типові алергени. Не певна що в європейських тестах будуть галангал, каффір, макрут, лемонграс і ну ви поняли.
Під підозрою щось що росте і при цьому спеція.
І взагалі, що побити коли реакція? Носити з собою пігулки постійно? Пити і забити?
Питання риторичне, я завтра спитаю в лікаря.
Фотка тропічного лісу бо від картинки не хочеться чихать.
В мене алергія. Напевно. Бо в мене зазвичай немає ніяких алергій. Але це схоже не алергію.
Але я не знаю на що вона!
Але ж Ро, можете сказати ви, просто роздивись своє оточення уважно і все стане зрозуміло.
Ніфіга не зрозуміло, бо алергія на щось азійське. А в азійській їжі просто невимовна кількість інгредієнтів, а тропічні рослини всі для мене нові.
В перший раз (помітно) я це помітила коли їла Thai Green Curry. В одній тільки зеленій карі пасті десь десять компонентів!
Ще пару раз траплялося при споживанні азійської їжі (один раз японської!). Один раз в тропічному ботанічному саду. Нажаль роздивитися рослини не вдалося через купу сліз та швидку втечу.
Ну ви зрозуміли короче. Строданіє.
Можна звісно порісерчити алергічні тести, але вони зазвичай перевірять на типові алергени. Не певна що в європейських тестах будуть галангал, каффір, макрут, лемонграс і ну ви поняли.
Під підозрою щось що росте і при цьому спеція.
І взагалі, що побити коли реакція? Носити з собою пігулки постійно? Пити і забити?
Питання риторичне, я завтра спитаю в лікаря.
Фотка тропічного лісу бо від картинки не хочеться чихать.