Хай. Це напевно єдиний мною написаний текст який я дійсно прошу вас прочитати, принаймні якщо ви вважаєте що ми друзі. Він про мою взаємодію з оточуючими.
Розділю на тейки щоб було зручніше.
1. Спілкування наразі віднімає в мене ресурс і майже не восповнює. Найчастіше коли мені погано і втомлено, єдине що зробить краще це провести час на одинці і нікого не бачити. Коли я пишу що мені погано і я втомилася, люди часто питають чи можуть вони чимось допомогти. І мені дуже складно зараз це виразити, але найкраща допомога це залишити мене у спокої на якийсь час.
2. Мені подобається моя робота і я не хочу їй нехтувати. Це робота з людьми і часто після декількох зустрічей мені просто потрібна тиша.
3. Переписка це теж складно і мені вона іноді погано дається. Я можу завтикати відповісти і згадати про це через тиждень. Але загалом, я не витримую довгих розмов з кимось кожен день протягом довгого періоду часу. Хоча вони мені подобаються і я майже завжди готова про щось поговорити.
4. Я не вмію в small talk текстом що не приводить до більш предметної розмови. Не знаю як це описати насправді, але я просто не знаю що відповідати на питання як в мене справи кожен день. Зазвичай з дня на день нічого не змінюється. Коли я задаю це питання, я готова до довгої відповіді.
5. Я можу не спілкуватися і не бачитися з людиною десь рік взагалі і в моїй голові це не змінить наше відношення один до одного. Нічого більше навіть додати сюди.
6. Мені складно бачитися з кимось вживу часто, через купу справ. З більшістю друзів ми бачимося коли заїзжаємо один до одного в гості і це супер. Доречі, приїзжайте в гості. Але бачитися чи зідзвонюватися з кимось, наприклад, кожен тиждень, мені важко.
7. Мені здається що я взагалі кепсько розуміюся на людських відносинах конкретно зі мною. Часто буває так, що я і якась ще людина бачимо нашу дружбу абсолютно по різному і я ще не знаю чого так відбувається. Але я завжди за відкриту комунікацію.
8. Це не значить що я не люблю людей і не хочу ні з ким спілкуватися. Я хочу, хоча може і не прям зараз.
9. Є декілька людей яких це не стосується, або стосується тільки частково.
Я це пишу тому що за останній час вже декілька разів натикався на те, що я просто не можу підтримувати з кимось рівень інтенсивності комунікації який від мене очікують. Більш того, через те що останні декілька місяців були достатньо напружені, в мене накопилося купа невиповнених обіцянок, незавершених розмов і цілковитого хаосу.
Це не значить що я не збираюся їх виконувати, але я намагаюся пояснити що деякі штуки відбуваються тому що я така людина і це скоріше за все не змінеться. Хоча треба зазначити що ресурс відновлюється і часу можу стати більше.
Кожен раз коли я це проговорюю, відчуваю себе холодною сволотою. Маю визнати що часто я не вирішую деякі ситуації як би треба було, but I'm trying my best.
Дякую що прочитали, love you.
Розділю на тейки щоб було зручніше.
1. Спілкування наразі віднімає в мене ресурс і майже не восповнює. Найчастіше коли мені погано і втомлено, єдине що зробить краще це провести час на одинці і нікого не бачити. Коли я пишу що мені погано і я втомилася, люди часто питають чи можуть вони чимось допомогти. І мені дуже складно зараз це виразити, але найкраща допомога це залишити мене у спокої на якийсь час.
2. Мені подобається моя робота і я не хочу їй нехтувати. Це робота з людьми і часто після декількох зустрічей мені просто потрібна тиша.
3. Переписка це теж складно і мені вона іноді погано дається. Я можу завтикати відповісти і згадати про це через тиждень. Але загалом, я не витримую довгих розмов з кимось кожен день протягом довгого періоду часу. Хоча вони мені подобаються і я майже завжди готова про щось поговорити.
4. Я не вмію в small talk текстом що не приводить до більш предметної розмови. Не знаю як це описати насправді, але я просто не знаю що відповідати на питання як в мене справи кожен день. Зазвичай з дня на день нічого не змінюється. Коли я задаю це питання, я готова до довгої відповіді.
5. Я можу не спілкуватися і не бачитися з людиною десь рік взагалі і в моїй голові це не змінить наше відношення один до одного. Нічого більше навіть додати сюди.
6. Мені складно бачитися з кимось вживу часто, через купу справ. З більшістю друзів ми бачимося коли заїзжаємо один до одного в гості і це супер. Доречі, приїзжайте в гості. Але бачитися чи зідзвонюватися з кимось, наприклад, кожен тиждень, мені важко.
7. Мені здається що я взагалі кепсько розуміюся на людських відносинах конкретно зі мною. Часто буває так, що я і якась ще людина бачимо нашу дружбу абсолютно по різному і я ще не знаю чого так відбувається. Але я завжди за відкриту комунікацію.
8. Це не значить що я не люблю людей і не хочу ні з ким спілкуватися. Я хочу, хоча може і не прям зараз.
9. Є декілька людей яких це не стосується, або стосується тільки частково.
Я це пишу тому що за останній час вже декілька разів натикався на те, що я просто не можу підтримувати з кимось рівень інтенсивності комунікації який від мене очікують. Більш того, через те що останні декілька місяців були достатньо напружені, в мене накопилося купа невиповнених обіцянок, незавершених розмов і цілковитого хаосу.
Це не значить що я не збираюся їх виконувати, але я намагаюся пояснити що деякі штуки відбуваються тому що я така людина і це скоріше за все не змінеться. Хоча треба зазначити що ресурс відновлюється і часу можу стати більше.
Кожен раз коли я це проговорюю, відчуваю себе холодною сволотою. Маю визнати що часто я не вирішую деякі ситуації як би треба було, but I'm trying my best.
Дякую що прочитали, love you.
І знову я про книжки. Книжки мої книжки. Книжки.
Я спочатку трохи пожалуюся, але в цього посту гарна розвʼязка!
Well, I have a soft spot for a good book about a magic academy with a significant chunk of political intrigues, але я такого майже не читаю.
Справа в тому, що для більшої частини з них я просто не ЦА. Нічого не маю проти YA чи NA книг як таких, вони просто не часто мені подобаються. Типові роментезійні романтичні лінії це наприклад просто не моє. Чи коли персонажі ведуть себе зовсім по дитячу and I can't relate. Коли все занадто шаблонно, чи сюжетних дир багато. Да і загалом люблю читати про дорослих більше ніж читати про підлітків.
Так що мій запит насправді абсолютно ідіотський. Я маю на увазі, нащо я взагалі очікую дорослості від книги про школу? Хіба їх не пишуть як раз для дорослих підлітків та молодих дорослих? Але ж мені блін хочеться почитати абсолютно класичну підліткову книгу, але щоб вона поменше була про підліткові проблеми і взагалі ой всьо. What can I say, a girl can have her wishes.
Тут ви можете сказати що в мене немає жодних причин для ниття, бо є ж абсолютно прекрасні The Name of the Wind та Earthsea, є Mother of Learning, Red Rising, Vita Nostra, навіть деякий Discworld чи Сандерсон. Babel врешті решт. Є купа книг про які я зараз не згадала і які я ще не читала, але ну ви зрозуміли.
Невеликий відступ: Я завжди, завжди рада рекомендаціям. Будь-ласка, порекомендуйте мені щось, що схоже за описом.
Хочеться прочитати щось з неочікуванними сюжетними поворотами, красивими політичними інтригами, гарно прописаною магічною системою, яскравою конкуренцією між студентами, шматочком містики, шматочком таємниць і найголовніше - з персонажами які цепляють.
To hell with that, я хочу прочитати книгу з кінцівкою після якої я буду ще декілька хвилин втичити у стелю та збиратися з думками. Бонус поїнти якщо я не можу сказати чим все закінчиться після перших ста сторінок.
І знаєте що? Є така книга.
⬇️⬇️⬇️
Я спочатку трохи пожалуюся, але в цього посту гарна розвʼязка!
Well, I have a soft spot for a good book about a magic academy with a significant chunk of political intrigues, але я такого майже не читаю.
Справа в тому, що для більшої частини з них я просто не ЦА. Нічого не маю проти YA чи NA книг як таких, вони просто не часто мені подобаються. Типові роментезійні романтичні лінії це наприклад просто не моє. Чи коли персонажі ведуть себе зовсім по дитячу and I can't relate. Коли все занадто шаблонно, чи сюжетних дир багато. Да і загалом люблю читати про дорослих більше ніж читати про підлітків.
Так що мій запит насправді абсолютно ідіотський. Я маю на увазі, нащо я взагалі очікую дорослості від книги про школу? Хіба їх не пишуть як раз для дорослих підлітків та молодих дорослих? Але ж мені блін хочеться почитати абсолютно класичну підліткову книгу, але щоб вона поменше була про підліткові проблеми і взагалі ой всьо. What can I say, a girl can have her wishes.
Тут ви можете сказати що в мене немає жодних причин для ниття, бо є ж абсолютно прекрасні The Name of the Wind та Earthsea, є Mother of Learning, Red Rising, Vita Nostra, навіть деякий Discworld чи Сандерсон. Babel врешті решт. Є купа книг про які я зараз не згадала і які я ще не читала, але ну ви зрозуміли.
Невеликий відступ: Я завжди, завжди рада рекомендаціям. Будь-ласка, порекомендуйте мені щось, що схоже за описом.
Хочеться прочитати щось з неочікуванними сюжетними поворотами, красивими політичними інтригами, гарно прописаною магічною системою, яскравою конкуренцією між студентами, шматочком містики, шматочком таємниць і найголовніше - з персонажами які цепляють.
To hell with that, я хочу прочитати книгу з кінцівкою після якої я буду ще декілька хвилин втичити у стелю та збиратися з думками. Бонус поїнти якщо я не можу сказати чим все закінчиться після перших ста сторінок.
І знаєте що? Є така книга.
⬇️⬇️⬇️
The Will of the Many
Silence is a statement, Diago. Inaction picks a side. And when those lead to personal benefit, they are complicity
Про що воно: Починається все в захолусній провінції Катенанської Республіки - країни, що зовсім нещодавно захопила весь відомий світ. ГГ сирота, живе в місцевому притулку. Вдень хлопчина підпрацьовує у вʼязниці, а вночі пиздить людей на арені.
В нього немає ні перспектив, ні плану, тільки ненависть до імперії що захопила його країну, вбила його сімʼю, зламала його життя і взагалі катує власних жителів. Бо кожен низькоранговий дорослий забовʼязаний віддавати половину своєї фізичної та ментальної сили тим, хто вище за рангом. Так працює магія цього світу, на Волі.
Абсолютно випадково хлопчину помічає сенатор, він вражений його академічними знаннями, вмінням мислити, навичками виживання та знанням давніх мов. Сенатор пропонує хлопцю абсолютно прекрасну угоду - можливість почати життя навово, в якості законного сина одного з наймогутніших людей в країні. Взамін треба всього лише виконати одне непросте завдання від нового Батька. Дуже ризиковано, але хіба ж така можливість не вартує будь якого ризику?
Гг взагалі начхати на всі ці можливості і всю державну систему він вважає мерзенною, але хіба ж його питали.
Яке воно: Сеттінг заснований на культурі давнього Риму, але скоріше вайбами, а не чимось дійсно історичним. Це не класичне фентезі, це високотехнологічний світ переживший апокаліпсис, що створює абсолютно чудову комбінацію sci-fi та містики.
Що сподобалося саме мені
- Неймовірний сторітелінг. Автор весь час тримає читача на гачку, постійно підсовує щось цікавеньке, підіймає ставки і крутить прекрасні сюжетні повороти. Але при цьому, підсипає флаф та гумор, балансує перемоги і невдачі, дає час оговтатися і відразу лупить в обличчя новим відкриттям. 100% найкраща частина книги
- Головний герой. That sassy bitch. На відміну від купи геророїв YA, має яскраву і цікаву особистість, гарний баланс розуму, імпульсивності та проактивності. Його вміння мають під собою основу і за його діями цікаво спостерігати. Дуже подобається як він вибирає кому що казати
- Магічна система. Цікава і незвична. Окремі кудоси за те, що сучасне суспільство цього світу використовує магію для технологій, технології для магії, але явно не має жодного розуміння для чого всі ці прилади взагалі створювалися.
- Другорядні персонажі. Гарно прописанні і не пласкі, як діти, так і дорослі. Особливо радують стосунки гг з прийомними-батьками-виродками та його найкращий-друг-цинічна-язва
- Не нудні тропи. Звісно там повно шкільних тропів, але відношення головного героя, в якого купа проблем посерйозніше і загалом він couldn't care less що там про нього подумають, це дуже освіжає.
- Тайтл дроп. Один з найкрутіших що я бачила
- Фінал. Grand revealing що буквально змінює жанр історії. Скоро вийде друга книга і я жодної гадки не маю про що вона буде, можу тільки сказати що точно не про школу.
Що сподобалося менше
- В книзі гарний баланс, але ще б трошки і гг був би занадто компетентним. Але to be fair, книга написана від першої особи і він проактивний хлопець, тобто це скоріше результат його свідомих виборів. Також, не думала що скажу таке колись про героя-підлітка, але тут би мені хотілось щоб він коїв більше дичини.
Що також важливо. Одне з питань книги - чи можна вважати простих жителів імперії винними у колоніалізмі і трагедіях. У головного героя є дуже чітка відповідь і вона іноді бісить. Напевно зараз ця тема too close to home for me.
З розвитком сюжету воно стає краще, бо все таки ситуація сильно відрізняється від сучасного світу, але воно все одно weirded me out. Вас може також.
Важливий мінус - це серія з трьох книг і зараз вийшла тільки одна. Другу обіцяють восени і наче цей автор не страждає мартінізмом. Української немає, але може скоро буде, бо її вже перехайпили в буктоці.
Якщо будете раптом читати, не повторюйте моїх помилок - в кінці є глоссарій. Бо виявляється розуміти латину і правильно вимовляти латину це різні речі. Конфьюзинг.
Короче, картинка з тумбли, книга чудова, 9/10
Silence is a statement, Diago. Inaction picks a side. And when those lead to personal benefit, they are complicity
Про що воно: Починається все в захолусній провінції Катенанської Республіки - країни, що зовсім нещодавно захопила весь відомий світ. ГГ сирота, живе в місцевому притулку. Вдень хлопчина підпрацьовує у вʼязниці, а вночі пиздить людей на арені.
В нього немає ні перспектив, ні плану, тільки ненависть до імперії що захопила його країну, вбила його сімʼю, зламала його життя і взагалі катує власних жителів. Бо кожен низькоранговий дорослий забовʼязаний віддавати половину своєї фізичної та ментальної сили тим, хто вище за рангом. Так працює магія цього світу, на Волі.
Абсолютно випадково хлопчину помічає сенатор, він вражений його академічними знаннями, вмінням мислити, навичками виживання та знанням давніх мов. Сенатор пропонує хлопцю абсолютно прекрасну угоду - можливість почати життя навово, в якості законного сина одного з наймогутніших людей в країні. Взамін треба всього лише виконати одне непросте завдання від нового Батька. Дуже ризиковано, але хіба ж така можливість не вартує будь якого ризику?
Гг взагалі начхати на всі ці можливості і всю державну систему він вважає мерзенною, але хіба ж його питали.
Яке воно: Сеттінг заснований на культурі давнього Риму, але скоріше вайбами, а не чимось дійсно історичним. Це не класичне фентезі, це високотехнологічний світ переживший апокаліпсис, що створює абсолютно чудову комбінацію sci-fi та містики.
Що сподобалося саме мені
- Неймовірний сторітелінг. Автор весь час тримає читача на гачку, постійно підсовує щось цікавеньке, підіймає ставки і крутить прекрасні сюжетні повороти. Але при цьому, підсипає флаф та гумор, балансує перемоги і невдачі, дає час оговтатися і відразу лупить в обличчя новим відкриттям. 100% найкраща частина книги
- Головний герой. That sassy bitch. На відміну від купи геророїв YA, має яскраву і цікаву особистість, гарний баланс розуму, імпульсивності та проактивності. Його вміння мають під собою основу і за його діями цікаво спостерігати. Дуже подобається як він вибирає кому що казати
- Магічна система. Цікава і незвична. Окремі кудоси за те, що сучасне суспільство цього світу використовує магію для технологій, технології для магії, але явно не має жодного розуміння для чого всі ці прилади взагалі створювалися.
- Другорядні персонажі. Гарно прописанні і не пласкі, як діти, так і дорослі. Особливо радують стосунки гг з прийомними-батьками-виродками та його найкращий-друг-цинічна-язва
- Не нудні тропи. Звісно там повно шкільних тропів, але відношення головного героя, в якого купа проблем посерйозніше і загалом він couldn't care less що там про нього подумають, це дуже освіжає.
- Тайтл дроп. Один з найкрутіших що я бачила
- Фінал. Grand revealing що буквально змінює жанр історії. Скоро вийде друга книга і я жодної гадки не маю про що вона буде, можу тільки сказати що точно не про школу.
Що сподобалося менше
- В книзі гарний баланс, але ще б трошки і гг був би занадто компетентним. Але to be fair, книга написана від першої особи і він проактивний хлопець, тобто це скоріше результат його свідомих виборів. Також, не думала що скажу таке колись про героя-підлітка, але тут би мені хотілось щоб він коїв більше дичини.
Що також важливо. Одне з питань книги - чи можна вважати простих жителів імперії винними у колоніалізмі і трагедіях. У головного героя є дуже чітка відповідь і вона іноді бісить. Напевно зараз ця тема too close to home for me.
З розвитком сюжету воно стає краще, бо все таки ситуація сильно відрізняється від сучасного світу, але воно все одно weirded me out. Вас може також.
Важливий мінус - це серія з трьох книг і зараз вийшла тільки одна. Другу обіцяють восени і наче цей автор не страждає мартінізмом. Української немає, але може скоро буде, бо її вже перехайпили в буктоці.
Якщо будете раптом читати, не повторюйте моїх помилок - в кінці є глоссарій. Бо виявляється розуміти латину і правильно вимовляти латину це різні речі. Конфьюзинг.
Короче, картинка з тумбли, книга чудова, 9/10
Trigger Warning: опис неприємних станів повʼязаних зі сном
Тільки що мені наснилося що я не можу прокинутися.
Мені не сняться сни зазвичай. Тобто сняться звісно, фаза PEM абсолютно в нормі, я просто їх не запамʼятовую ніколи. Дуже рідко прокидаюся і розумію що щось точно снилося, але деталі ніколи не затримуються в памʼяті. Не можу пригадати жодного сна який мені колись снився крім пари епізодів з дитячих кошмарів які нащось закавбував мій пʼятирічний мозок.
Не цей випадок. Мені снилося що я лежу в своєму ліжку, прям саме там де я насправді лежала, з усіми навколишніма дрібницями. Я думала про свої реальні життеві проблеми і як би їх вирішити. Я прикидувала що напишу друзям коли візьму в руки телефон. Я намагалася встати, але не виходило.
Я маю на увазі, мені здавалося що я встаю, намагаюся ввімкнути світло, воно не вмикається по всьому дому і треба шукати в чому проблема. Як якийсь нєлєпий хорор-квест. Здавалося що я хожу по дому, розмовляю з людьми, але в який момент невідворотньо наставало відчуття падіння і я знову опинялася в ліжку, в тій самій позі. І так по колу. Разів так мінімум 10.
Поки ці фази не почали ставати меншими. Мені здавалося що я не можу встати бо плутаюся в ковдрах, бо не тримаюся на ногах, бо просто занадто довго туплю - відчуття падіння і новий епізод почиталися все швидше. І тільки на початку нового кола в мене було розуміння що я все ще сплю. В якийсь момент я зрозуміла що моє тіло зцепеніло і я нічого не можу з цим зробити, тільки чекати поки цей стан завершиться. В цей момент я була на грані панічної атаки.
Все скінчилося коли я відкрила очі.
Встала з ліжка. Випила води. Ввімкнула світло, бо звісно ж зі світлом все було нормально. Першою внятною думкою було - невже людям що запамʼятовують сни постійсно доводиться так страждати? Ось бідолахи.
Виявилося що ні, це був стан який називається сонний параліч або сонна кома. Зазвичай є мерзенним і триває від декількох секунд до декількох хвилин. Трапляється майже в усіх хоча б раз на життя. В мене просто трапилося вперше.
Коли це гуглила, телефон як раз відправив мені повідомлення про аномально високих heart rate під час сну.
Ось така історія. В кого ще така дичина буває?
Тільки що мені наснилося що я не можу прокинутися.
Мені не сняться сни зазвичай. Тобто сняться звісно, фаза PEM абсолютно в нормі, я просто їх не запамʼятовую ніколи. Дуже рідко прокидаюся і розумію що щось точно снилося, але деталі ніколи не затримуються в памʼяті. Не можу пригадати жодного сна який мені колись снився крім пари епізодів з дитячих кошмарів які нащось закавбував мій пʼятирічний мозок.
Не цей випадок. Мені снилося що я лежу в своєму ліжку, прям саме там де я насправді лежала, з усіми навколишніма дрібницями. Я думала про свої реальні життеві проблеми і як би їх вирішити. Я прикидувала що напишу друзям коли візьму в руки телефон. Я намагалася встати, але не виходило.
Я маю на увазі, мені здавалося що я встаю, намагаюся ввімкнути світло, воно не вмикається по всьому дому і треба шукати в чому проблема. Як якийсь нєлєпий хорор-квест. Здавалося що я хожу по дому, розмовляю з людьми, але в який момент невідворотньо наставало відчуття падіння і я знову опинялася в ліжку, в тій самій позі. І так по колу. Разів так мінімум 10.
Поки ці фази не почали ставати меншими. Мені здавалося що я не можу встати бо плутаюся в ковдрах, бо не тримаюся на ногах, бо просто занадто довго туплю - відчуття падіння і новий епізод почиталися все швидше. І тільки на початку нового кола в мене було розуміння що я все ще сплю. В якийсь момент я зрозуміла що моє тіло зцепеніло і я нічого не можу з цим зробити, тільки чекати поки цей стан завершиться. В цей момент я була на грані панічної атаки.
Все скінчилося коли я відкрила очі.
Встала з ліжка. Випила води. Ввімкнула світло, бо звісно ж зі світлом все було нормально. Першою внятною думкою було - невже людям що запамʼятовують сни постійсно доводиться так страждати? Ось бідолахи.
Виявилося що ні, це був стан який називається сонний параліч або сонна кома. Зазвичай є мерзенним і триває від декількох секунд до декількох хвилин. Трапляється майже в усіх хоча б раз на життя. В мене просто трапилося вперше.
Коли це гуглила, телефон як раз відправив мені повідомлення про аномально високих heart rate під час сну.
Ось така історія. В кого ще така дичина буває?
When you are not a native speaker:
- so, I don’t think I’ll have that much of a choice, if I would have a cat, I will… remind me how this cat orphanages called?
And I know the world “shelter”, I just forgot!
- so, I don’t think I’ll have that much of a choice, if I would have a cat, I will… remind me how this cat orphanages called?
And I know the world “shelter”, I just forgot!
Вирішив що буду писати що я читав за місяць. Мені це потрібно для мотивації і для того щоб ви мали можливість розкритикувати мій книжкой смак. Що ви без сумнивів можете і зробити.
1. The Golden Rawen by Nora Sakavic. Що можу сказати, це продовження моїх улюбленних спортивних геїв. Серія через яку я навчилася розпізнавати серед купи однакових чорних машин Масераті. Why? Who knows
2. Circe by Madeline Miller (50%). Неймовірна книга, я десь на половині зараз. Закинула бо колеги подарували кіндл, а ця книга була бумажною. Це не та книга яку прям хочеться дочитати тут і зараз, так що підберу її коли буде можливість виділити декілька спокійних годин.
3. The Will of the Many by James Islington. Яка отримує приз за саму красиво-ідіотську обкладинку. Бо я декілька місяців думала що це римське історичне фентезі, а виявилося що воно sci-fantasy dark academia.
4. So this is Ever After by F.T. Lukens (DNF). Як людина яка проводить забагато часу на ao3 я нікого не засуджую, але не можу повірити що цю книгу рекомендують люди яким більше дванадцяти.
5. Die Mumins, Mumis Lange Reise by Tove Jansson (20%). Мені сказали що це офігенна серія книг і як я взагалі посміла не читати її раніше. Як то кажуть, тут питання не зовсім до мене, але я піду заповнювати гепи в своїй освіті.
6. Who's Afraid of Gender by Judith Butler (43%). Якщо хтось дивиться Абігейл Торн, вона останнім часом постійно спирається саме на цього автора. Книга відповідає на питання звідки та чому зʼявилися сучасні праворадикальні течії. Точно буду читати також їх інші книги, хоча читати цю непросто.
7. Slaughterhouse-Five by Kurt Vonnegut (45%). Так, я не читала це раніше. Так, shame on me. Шедевр звісно.
Well, не такий вже і поганий наче список.
1. The Golden Rawen by Nora Sakavic. Що можу сказати, це продовження моїх улюбленних спортивних геїв. Серія через яку я навчилася розпізнавати серед купи однакових чорних машин Масераті. Why? Who knows
2. Circe by Madeline Miller (50%). Неймовірна книга, я десь на половині зараз. Закинула бо колеги подарували кіндл, а ця книга була бумажною. Це не та книга яку прям хочеться дочитати тут і зараз, так що підберу її коли буде можливість виділити декілька спокійних годин.
3. The Will of the Many by James Islington. Яка отримує приз за саму красиво-ідіотську обкладинку. Бо я декілька місяців думала що це римське історичне фентезі, а виявилося що воно sci-fantasy dark academia.
4. So this is Ever After by F.T. Lukens (DNF). Як людина яка проводить забагато часу на ao3 я нікого не засуджую, але не можу повірити що цю книгу рекомендують люди яким більше дванадцяти.
5. Die Mumins, Mumis Lange Reise by Tove Jansson (20%). Мені сказали що це офігенна серія книг і як я взагалі посміла не читати її раніше. Як то кажуть, тут питання не зовсім до мене, але я піду заповнювати гепи в своїй освіті.
6. Who's Afraid of Gender by Judith Butler (43%). Якщо хтось дивиться Абігейл Торн, вона останнім часом постійно спирається саме на цього автора. Книга відповідає на питання звідки та чому зʼявилися сучасні праворадикальні течії. Точно буду читати також їх інші книги, хоча читати цю непросто.
7. Slaughterhouse-Five by Kurt Vonnegut (45%). Так, я не читала це раніше. Так, shame on me. Шедевр звісно.
Well, не такий вже і поганий наче список.
Про справедливу оплату праці
Приклади німецькі, бо я чисто знаю про це більше, але ситуація усюди схожа.
Розкажу що дуже бісить чути від українців що живуть у Европі. Особливо з англомовного тіктоку. Так що хочу про це поговорити.
Це не про "у Европі все прекрасно, а в Україні все погано", ця теза є абсолютною дичиною. Це скоріше про людей з якими ми маємо трохи різні цінності. Також це відповідь на конкретну тезу в і аргументи чому вона некоректна. Не розбір всіх існуючих проблем.
Про що я взагалі - величезна кількість людей жаліється на високі ціни та низький рівень сервісу в Европі. Тобто манікюр у німецькому салоні може коштувати €50 і по якості буде сильно нижчим за щось схоже в Україні. І так з усією сферою обслуговування.
Перукарні, сервіси доставки, таксі, кавʼярні та кафе, you name it. Я не буду казати нічого про якість сервісів, beauty індустрія та coffee culture в нас одні з найкращих в світі, всі це знають. Ціна це трошки інше питання.
На мою думку тут треба ставити питання не чому Німеччина така дорога, а чому українські сервіси такі дешеві. Бо будь-яка галузь де задіяна така кількість людської праці повинна адекватно оплачуватися. Як на мене, можливість заплатити 800 гривень за нігті означає тільки одне - людина яка робить вам ці нігті заробляє недостітньо.
В Німеччині так дорого бо мінімальна ставка в Німеччині це €12.82/hour. Податки вищі, але загалом будь-яка послуга де люди щось для вас роблять буде коштувати дорожче.
Іноді доходить до абсурду. Наприклад у Берліні часто прям у супермаркеті є невеличке кафе де продають каву з якоюсь випічкою. І я бачила випадки коли пустий круасан в магазині коштував €0.65, а в кафе десь €1.50. Впевнена що це один і той самий круасан, просто в кафе в його ціну ще й входить зп людей що покладуть його вам на тарілку.
Звісно через це купа штук які для українців норма, для німців - лакшері. В Німеччині мало хто може замовляти доставку кожен день, робити манік раз на три тижні, часто брати таксі на роботу та випивати у день по декілька капучів з кавʼярні. Але в них культура інша, так і не прийнято тому нікому не жме. Про якість ще додам, можна знайти українську якість, вона просто коштує ще дорожче.
Але воно повинно коштувати гроші. Манікюр чи доставка не є базовими потребами, а люди не повинні працювати повний робочій день і не отримувати за це достатньо грошей для життя.
Ще раз, мій поїнт не в тому що в Україні щось не так. Проблема комплексна і я навіть не живу в Україні щоб так висловлюватися. Просто я дійсно хочу щоб люди хоч трошки думали головою.
Приклади німецькі, бо я чисто знаю про це більше, але ситуація усюди схожа.
Розкажу що дуже бісить чути від українців що живуть у Европі. Особливо з англомовного тіктоку. Так що хочу про це поговорити.
Це не про "у Европі все прекрасно, а в Україні все погано", ця теза є абсолютною дичиною. Це скоріше про людей з якими ми маємо трохи різні цінності. Також це відповідь на конкретну тезу в і аргументи чому вона некоректна. Не розбір всіх існуючих проблем.
Про що я взагалі - величезна кількість людей жаліється на високі ціни та низький рівень сервісу в Европі. Тобто манікюр у німецькому салоні може коштувати €50 і по якості буде сильно нижчим за щось схоже в Україні. І так з усією сферою обслуговування.
Перукарні, сервіси доставки, таксі, кавʼярні та кафе, you name it. Я не буду казати нічого про якість сервісів, beauty індустрія та coffee culture в нас одні з найкращих в світі, всі це знають. Ціна це трошки інше питання.
На мою думку тут треба ставити питання не чому Німеччина така дорога, а чому українські сервіси такі дешеві. Бо будь-яка галузь де задіяна така кількість людської праці повинна адекватно оплачуватися. Як на мене, можливість заплатити 800 гривень за нігті означає тільки одне - людина яка робить вам ці нігті заробляє недостітньо.
В Німеччині так дорого бо мінімальна ставка в Німеччині це €12.82/hour. Податки вищі, але загалом будь-яка послуга де люди щось для вас роблять буде коштувати дорожче.
Іноді доходить до абсурду. Наприклад у Берліні часто прям у супермаркеті є невеличке кафе де продають каву з якоюсь випічкою. І я бачила випадки коли пустий круасан в магазині коштував €0.65, а в кафе десь €1.50. Впевнена що це один і той самий круасан, просто в кафе в його ціну ще й входить зп людей що покладуть його вам на тарілку.
Звісно через це купа штук які для українців норма, для німців - лакшері. В Німеччині мало хто може замовляти доставку кожен день, робити манік раз на три тижні, часто брати таксі на роботу та випивати у день по декілька капучів з кавʼярні. Але в них культура інша, так і не прийнято тому нікому не жме. Про якість ще додам, можна знайти українську якість, вона просто коштує ще дорожче.
Але воно повинно коштувати гроші. Манікюр чи доставка не є базовими потребами, а люди не повинні працювати повний робочій день і не отримувати за це достатньо грошей для життя.
Ще раз, мій поїнт не в тому що в Україні щось не так. Проблема комплексна і я навіть не живу в Україні щоб так висловлюватися. Просто я дійсно хочу щоб люди хоч трошки думали головою.
В моєму житті зʼявилася абсолютно ідіотська пригода і я навіть не знаю звідки починати з нею розбиратися!
В мене алергія. Напевно. Бо в мене зазвичай немає ніяких алергій. Але це схоже не алергію.
Але я не знаю на що вона!
Але ж Ро, можете сказати ви, просто роздивись своє оточення уважно і все стане зрозуміло.
Ніфіга не зрозуміло, бо алергія на щось азійське. А в азійській їжі просто невимовна кількість інгредієнтів, а тропічні рослини всі для мене нові.
В перший раз (помітно) я це помітила коли їла Thai Green Curry. В одній тільки зеленій карі пасті десь десять компонентів!
Ще пару раз траплялося при споживанні азійської їжі (один раз японської!). Один раз в тропічному ботанічному саду. Нажаль роздивитися рослини не вдалося через купу сліз та швидку втечу.
Ну ви зрозуміли короче. Строданіє.
Можна звісно порісерчити алергічні тести, але вони зазвичай перевірять на типові алергени. Не певна що в європейських тестах будуть галангал, каффір, макрут, лемонграс і ну ви поняли.
Під підозрою щось що росте і при цьому спеція.
І взагалі, що побити коли реакція? Носити з собою пігулки постійно? Пити і забити?
Питання риторичне, я завтра спитаю в лікаря.
Фотка тропічного лісу бо від картинки не хочеться чихать.
В мене алергія. Напевно. Бо в мене зазвичай немає ніяких алергій. Але це схоже не алергію.
Але я не знаю на що вона!
Але ж Ро, можете сказати ви, просто роздивись своє оточення уважно і все стане зрозуміло.
Ніфіга не зрозуміло, бо алергія на щось азійське. А в азійській їжі просто невимовна кількість інгредієнтів, а тропічні рослини всі для мене нові.
В перший раз (помітно) я це помітила коли їла Thai Green Curry. В одній тільки зеленій карі пасті десь десять компонентів!
Ще пару раз траплялося при споживанні азійської їжі (один раз японської!). Один раз в тропічному ботанічному саду. Нажаль роздивитися рослини не вдалося через купу сліз та швидку втечу.
Ну ви зрозуміли короче. Строданіє.
Можна звісно порісерчити алергічні тести, але вони зазвичай перевірять на типові алергени. Не певна що в європейських тестах будуть галангал, каффір, макрут, лемонграс і ну ви поняли.
Під підозрою щось що росте і при цьому спеція.
І взагалі, що побити коли реакція? Носити з собою пігулки постійно? Пити і забити?
Питання риторичне, я завтра спитаю в лікаря.
Фотка тропічного лісу бо від картинки не хочеться чихать.
Тільки що дізналася що Грета Гедвіг буде знімати нову Нарнію для Нетфліксу. Це та що режисерка Barbie, Little Women та Lady Bird.
Меріл Стріп буде грати Ісуса.
I’m all for it.
Меріл Стріп буде грати Ісуса.
I’m all for it.
Та ну ти ж явно інтроверт, Ро
Ти одна з найбільш екстровертних людей яких я знаю
Я ціную тебе за те що ти завжди говориш правду в обличчя
Ти нечесна і безпринципна
Ти жорстка егоїстка яка завжди обирає себе
Ти справжній Гріффіндор по життю
Я не можу уявити тебе милою
В тебе ж явно кінк на ось це
Ти була в мене закохана
__
Дуже довго я думала що знаю людей навколо, але не знаю себе. Мені завжди подобалося чути про себе від інших, бо я думала що не знаю яка я насправді. Мені здавалося що я зможу скласти себе як пазл, хіба зі слів інших.
Так продовжувалося поки я не поспілкувалася з людиною яка дійсно не мала про себе жодного уявлення і тому будь-яку тезу від інших приймала як правду. Тоді я зрозуміла що це не про мене. Що само по собі є чудовим аргументом, чи не так?
Була б я саме така, не змогла б це відкинути. Напевно.
Тоді я зрозуміла, я насправді знаю себе. Моя проблема в тому, що я не хочу це визнавати. Я з легкістю відкидаю припущення інших, але я жахаюся думки дивитися на себе в дзеркало. Неправильні тези інших допомогли визнати хоча б це.
Не зрозумійте неправильно, мені ок на одинці.
Чи знаю я насправді інших? В мене гарна емпатія і я мені казали непоганий інтелект, разом зі сліпими плямами в самий неочікуваних місцях. Я не завжди вірно оцінюю ситуації які напряму мене стосуються. Я не завжди вірно оцінюю ситуації крапка.
Чи знаю я насправді інших? Припускаю що краще ніж деякі, але ну ви знаєте, планочка то низенько. Мої припущення часто виявляються правдою.
Чи знаю я насправді інших? Ні.
І це нормально. Думаю більшість розуміє тільки про самих близьких, до того ж такі штуки часто приходять з досвідом. Або комусь трошки більше пощастило з емоційним інтелектом чи уважністю. А в когось просто багато мізків.
Люди самі по собі прекрасні і жахливі, вони занадто складні щоб знати про них хоча б одну валідну частину. Життя занадто коротке щоб його витрачати на щось що не викликає емоцій. Я визнаю що не знаю інших і інші часто не знають мене.
Тому відчуття що людина мене справді розуміє є для мене найважливішим у будь-яких стосунках. I want to feel seen more than anything else. Не думаю що це є чимось унікальним, думаю так у більшості. Найближчі знають про мене більше за мене і я можу їм довіряти їх оцінці. Це неймовірно цінно і я неймовіно їм вдячна.
__________________________
Я видалила два останніх абзаци з цього тексту. Вони були про людей які роблять про мене неправильні припущення. В них було забагато злості та роздрату, вони були занадто схожі на відчайдушний крик по допомогу. І це зовсім не те що я хотів сказати.
Правда в тому, що в моєму житті були моменти, коли чужі припущення розкривали мені очі на мене ж саму і економили просто роки терапії та саморефлексії. Були моменти, коли вони травмували. Люди часто недооцінюють наскільки багато болю вони можуть завдати простими словами.
Правда в тому, що зазвичай ми дійсно знаємо тільки найближчих. Тільки з ними ми маємо змогу достатньо оцінити контекст та зрозуміти що, коли і як людина буде готова почути. Та й наші припущення не завжди вірні.
І це нормально. Люди ось навіть в собі нормально розібратися не можуть, не те що в інших. Чи кажу я що всім треба завалитися і не робити припущень взагалі? Ні.
Але конкретно мені таке прийняття свого незнання дає можливість взаємодіяти з людьми with respect and curiosity, а не з метою розпихати всіх оточуючих по відомим коробочкам.
І я хотіла би щоб зі мною взаємодіяли так само.
Ти одна з найбільш екстровертних людей яких я знаю
Я ціную тебе за те що ти завжди говориш правду в обличчя
Ти нечесна і безпринципна
Ти жорстка егоїстка яка завжди обирає себе
Ти справжній Гріффіндор по життю
Я не можу уявити тебе милою
В тебе ж явно кінк на ось це
Ти була в мене закохана
__
Дуже довго я думала що знаю людей навколо, але не знаю себе. Мені завжди подобалося чути про себе від інших, бо я думала що не знаю яка я насправді. Мені здавалося що я зможу скласти себе як пазл, хіба зі слів інших.
Так продовжувалося поки я не поспілкувалася з людиною яка дійсно не мала про себе жодного уявлення і тому будь-яку тезу від інших приймала як правду. Тоді я зрозуміла що це не про мене. Що само по собі є чудовим аргументом, чи не так?
Була б я саме така, не змогла б це відкинути. Напевно.
Тоді я зрозуміла, я насправді знаю себе. Моя проблема в тому, що я не хочу це визнавати. Я з легкістю відкидаю припущення інших, але я жахаюся думки дивитися на себе в дзеркало. Неправильні тези інших допомогли визнати хоча б це.
Не зрозумійте неправильно, мені ок на одинці.
Чи знаю я насправді інших? В мене гарна емпатія і я мені казали непоганий інтелект, разом зі сліпими плямами в самий неочікуваних місцях. Я не завжди вірно оцінюю ситуації які напряму мене стосуються. Я не завжди вірно оцінюю ситуації крапка.
Чи знаю я насправді інших? Припускаю що краще ніж деякі, але ну ви знаєте, планочка то низенько. Мої припущення часто виявляються правдою.
Чи знаю я насправді інших? Ні.
І це нормально. Думаю більшість розуміє тільки про самих близьких, до того ж такі штуки часто приходять з досвідом. Або комусь трошки більше пощастило з емоційним інтелектом чи уважністю. А в когось просто багато мізків.
Люди самі по собі прекрасні і жахливі, вони занадто складні щоб знати про них хоча б одну валідну частину. Життя занадто коротке щоб його витрачати на щось що не викликає емоцій. Я визнаю що не знаю інших і інші часто не знають мене.
Тому відчуття що людина мене справді розуміє є для мене найважливішим у будь-яких стосунках. I want to feel seen more than anything else. Не думаю що це є чимось унікальним, думаю так у більшості. Найближчі знають про мене більше за мене і я можу їм довіряти їх оцінці. Це неймовірно цінно і я неймовіно їм вдячна.
__________________________
Я видалила два останніх абзаци з цього тексту. Вони були про людей які роблять про мене неправильні припущення. В них було забагато злості та роздрату, вони були занадто схожі на відчайдушний крик по допомогу. І це зовсім не те що я хотів сказати.
Правда в тому, що в моєму житті були моменти, коли чужі припущення розкривали мені очі на мене ж саму і економили просто роки терапії та саморефлексії. Були моменти, коли вони травмували. Люди часто недооцінюють наскільки багато болю вони можуть завдати простими словами.
Правда в тому, що зазвичай ми дійсно знаємо тільки найближчих. Тільки з ними ми маємо змогу достатньо оцінити контекст та зрозуміти що, коли і як людина буде готова почути. Та й наші припущення не завжди вірні.
І це нормально. Люди ось навіть в собі нормально розібратися не можуть, не те що в інших. Чи кажу я що всім треба завалитися і не робити припущень взагалі? Ні.
Але конкретно мені таке прийняття свого незнання дає можливість взаємодіяти з людьми with respect and curiosity, а не з метою розпихати всіх оточуючих по відомим коробочкам.
І я хотіла би щоб зі мною взаємодіяли так само.
Сто років не писав рецепти, взагалі незрозуміло чому. Тому ось. Ні, це не паска, я не святкую Великдень. Хоча всім хто святкує - вітаю зі святом.
Carrot cake muffins
Англійською, бо "морквʼяні мафіни" звучить так, наче вони для схуднення. Вони не для схуднення. Хоча треба сказати, що як для гарної на смак випічки, вони супер хелсі.
Короче, це як морковний пиріг, тільки мафіни. Неймовірно мʼякі та вологі всередині, настільки, що мені навіть не хочеться до них нічого додавати. Хоча я все одно не зміг би нічого додати, бо магазини звісно ж закриті.
Шо треба:
Кондитерське борошно* - 210г
Розпушувач - 1tsp
Кориця - 1tsp
Мускатний горіх - 1/2tsp
Молотий імбир - 1/2-1tsp
Сіль - 1/2tsp
3 маленький яйця. Чи 2 великих. Whatever
Коричневий цукор - 70г
Мед - 70г
Яблучне пюре** - 160г
Терта морква - 260г (це десь три норм морквини)
Оливкова олія - 70г
Ваніль у будь-якому доступному вам вигляді
Родзинки - 100г
Опціонально: можна ще покласти грецьких горіхів чи замочити родзинки в якомусь міцному алкоголі.
*Це борошно супер дрібного помолу, те що cake flour в Америці чи 405 Weizen в Німеччині. З ним випічка виходить набагато мʼякіша, але можна замінити на 170г звичайного.
**Це два великих очищених яблука, приготовані до мʼякості та подрібнені. Ну чи applesouce. Бабусини консерви. Дитяче харчування. Whatever. Тре тільки кількість доданих цукрів перевірити і якщо що, додати менше цукру.
Що робить:
1. Натерти моркву.
2. Змішати все сухе у мисці.
3. Змішати все вологе в іншій мисці. Додати туди моркву.
4. Змішати разом та додати родзинки. Чи горіхи. Чи нічого.
5. Розіпхати по формам та випікати 20хв при 180.
Додатково можна ще змастити це зверху cream cheese frosting. Для цього тре просто взяти якусь філадельфію та перемішати її з цукровою пудрою. Чи медом. Можна також додати ванільний екстракт чи інші спеції.
Взагалі там по рецепту там ще вершкове масло та блендер, але це тільки якщо хочеться зробити красиву верхівку як у крутій пекарні.
Це дуже смачно і достатньо нетипово. Принаймні я не бачила щоб усі навколо щось таке робили, хоча може я помиляюся. Якщо не робити яблучне пюре вручну, то приготування займає ну максимум хвилин 15 і то тільки тому що треба все відміряти. Так що рекомендую.
P.S. Ні, це не з інтернету. Так, я сам це придумав. Не ідею звісно, пропорції.
Carrot cake muffins
Англійською, бо "морквʼяні мафіни" звучить так, наче вони для схуднення. Вони не для схуднення. Хоча треба сказати, що як для гарної на смак випічки, вони супер хелсі.
Короче, це як морковний пиріг, тільки мафіни. Неймовірно мʼякі та вологі всередині, настільки, що мені навіть не хочеться до них нічого додавати. Хоча я все одно не зміг би нічого додати, бо магазини звісно ж закриті.
Шо треба:
Кондитерське борошно* - 210г
Розпушувач - 1tsp
Кориця - 1tsp
Мускатний горіх - 1/2tsp
Молотий імбир - 1/2-1tsp
Сіль - 1/2tsp
3 маленький яйця. Чи 2 великих. Whatever
Коричневий цукор - 70г
Мед - 70г
Яблучне пюре** - 160г
Терта морква - 260г (це десь три норм морквини)
Оливкова олія - 70г
Ваніль у будь-якому доступному вам вигляді
Родзинки - 100г
Опціонально: можна ще покласти грецьких горіхів чи замочити родзинки в якомусь міцному алкоголі.
*Це борошно супер дрібного помолу, те що cake flour в Америці чи 405 Weizen в Німеччині. З ним випічка виходить набагато мʼякіша, але можна замінити на 170г звичайного.
**Це два великих очищених яблука, приготовані до мʼякості та подрібнені. Ну чи applesouce. Бабусини консерви. Дитяче харчування. Whatever. Тре тільки кількість доданих цукрів перевірити і якщо що, додати менше цукру.
Що робить:
1. Натерти моркву.
2. Змішати все сухе у мисці.
3. Змішати все вологе в іншій мисці. Додати туди моркву.
4. Змішати разом та додати родзинки. Чи горіхи. Чи нічого.
5. Розіпхати по формам та випікати 20хв при 180.
Додатково можна ще змастити це зверху cream cheese frosting. Для цього тре просто взяти якусь філадельфію та перемішати її з цукровою пудрою. Чи медом. Можна також додати ванільний екстракт чи інші спеції.
Взагалі там по рецепту там ще вершкове масло та блендер, але це тільки якщо хочеться зробити красиву верхівку як у крутій пекарні.
Це дуже смачно і достатньо нетипово. Принаймні я не бачила щоб усі навколо щось таке робили, хоча може я помиляюся. Якщо не робити яблучне пюре вручну, то приготування займає ну максимум хвилин 15 і то тільки тому що треба все відміряти. Так що рекомендую.
P.S. Ні, це не з інтернету. Так, я сам це придумав. Не ідею звісно, пропорції.
Чого я ненавиджу Джоан Роулінг
Ну як, достатньо клікбейтно вийшло? Я сподіваюся що так, бо я збрехала. Бачте, ненависть це занадто сильна емоція, я витрачаю на неї багато сил і вона вся зараз уходить на русню, так що I have no spare energy for JKR. She is just disgusting af.
Але просто bare with me, уявіть на хвилинку. Справа не в тому, що вона ненавидить трансгендерних людей та інші частини ЛГБТ+ спільноти. Не в тому що, вона дала голос та agensy абсолютно маргінальному шматку суспільства. І навіть не в тому, що вона погано закінчила Гаррі Поттера. Хоча всі ці причини безумовно важливі і чудова причина для ненависті. Крім книжки, камон.
Я зацікавилася фемінізмом десь у підлітковості. Це був Харків середини десятих, коли ніхто нічого нікому ніколи звісно не скаже, але чума патріархату вʼїлася в мізки людей як цвіль у забутий хліб. "Ти ж дівчинка, так чого ж така свинота і в кімнаті не прибираєш". "В математичному класі дівчаткам не місце". "Прикраса". "Майбутня мати". "Ніжність та квіточки". Але нащастя, моя чудова мати частково вакцінувала мене від цієї пошесті.
Ох зараз мені соромно буде. В якийсь момент я натрапила на російські феминістичні пабліки в усіма нами давно забутій соцмережі. Вони відкрили мені дивний новий світ гендерної рівності та патріархальної пошесті всередені суспільства. І всередені мене. Серйозно, не треба хейту, це було задовго до Гендеру в деталях чи пафосної англомовної літератури. Я тоді не знала англійську. На щастя, я швидко знайшла інтерсекціональний фемінізм та нормальні ресурси.
Так ось про пабліки. Як на мій дитячій смак, там було забагато ненависті і замало способів вирішити проблему. Якщо звісно не вважати сепарацію за щось нормальне. Було помітно що цих нещасних жінок дуже побило життя і за допомогою цього world vomiting в інтернет вони могли хоч якось зробити собі краще. Вони часто репостили тупі патріархальні аргументи і нищили їх вщент. Ну знаєте, ті аргументи про небезпечу фемінізму.
В якийсь момент там був пост ось саме про це. Про жіночі туалети, жіночий спорт і жіночі вʼязниці. Про небезпеку трансгендерних жінок, які просто шукають способу доїбатися до "нормальних". Про бідних, нещасних транс-чоловіків, які просто не знали справжнього фемінізму і заплуталися у власній сексуальності.
Я прям памʼятаю той момент, там був текст. Подробне розʼяснення чому трансгендерність це не норм. Він був розбит на тези і я вчиталася. Ці тези були написані тими ж самими словами що і тексти чоловіків, які вони розчавлювали своїми блискучими аргументами. Там навіть щось було про те що це все патріархат робить come back у вигляді транс-персон.
Але серйозно, я не жартую. Це були ті самі слова, ті самі мовні звороти. Але apparently, казати так про жінку це мізогінія, а казати так про транс-персону це ок норм. Нажаль в мене немає скрінів і шукати щось подібне я зараз не буду, так що вам доведеться повірити мені на слово. Товпа в коментарях звісно не зрозуміла іронії, вони влаштували цілу вакханалію в коментарях наперебій розказуючі одна одній про те як транс-спільнота руйнує права жінок.
І ось це я памʼятаю вже років десять, це відчуття огиди - коли ти бачиш, як одна маргіналізована група починає просто вщент нищити іншу, більш маргіналізовану. Заради відчуття що нарешті не вони опинилися у самому низу суспільної ієрархії.
⬇️⬇️⬇️
Ну як, достатньо клікбейтно вийшло? Я сподіваюся що так, бо я збрехала. Бачте, ненависть це занадто сильна емоція, я витрачаю на неї багато сил і вона вся зараз уходить на русню, так що I have no spare energy for JKR. She is just disgusting af.
Але просто bare with me, уявіть на хвилинку. Справа не в тому, що вона ненавидить трансгендерних людей та інші частини ЛГБТ+ спільноти. Не в тому що, вона дала голос та agensy абсолютно маргінальному шматку суспільства. І навіть не в тому, що вона погано закінчила Гаррі Поттера. Хоча всі ці причини безумовно важливі і чудова причина для ненависті. Крім книжки, камон.
Я зацікавилася фемінізмом десь у підлітковості. Це був Харків середини десятих, коли ніхто нічого нікому ніколи звісно не скаже, але чума патріархату вʼїлася в мізки людей як цвіль у забутий хліб. "Ти ж дівчинка, так чого ж така свинота і в кімнаті не прибираєш". "В математичному класі дівчаткам не місце". "Прикраса". "Майбутня мати". "Ніжність та квіточки". Але нащастя, моя чудова мати частково вакцінувала мене від цієї пошесті.
Ох зараз мені соромно буде. В якийсь момент я натрапила на російські феминістичні пабліки в усіма нами давно забутій соцмережі. Вони відкрили мені дивний новий світ гендерної рівності та патріархальної пошесті всередені суспільства. І всередені мене. Серйозно, не треба хейту, це було задовго до Гендеру в деталях чи пафосної англомовної літератури. Я тоді не знала англійську. На щастя, я швидко знайшла інтерсекціональний фемінізм та нормальні ресурси.
Так ось про пабліки. Як на мій дитячій смак, там було забагато ненависті і замало способів вирішити проблему. Якщо звісно не вважати сепарацію за щось нормальне. Було помітно що цих нещасних жінок дуже побило життя і за допомогою цього world vomiting в інтернет вони могли хоч якось зробити собі краще. Вони часто репостили тупі патріархальні аргументи і нищили їх вщент. Ну знаєте, ті аргументи про небезпечу фемінізму.
В якийсь момент там був пост ось саме про це. Про жіночі туалети, жіночий спорт і жіночі вʼязниці. Про небезпеку трансгендерних жінок, які просто шукають способу доїбатися до "нормальних". Про бідних, нещасних транс-чоловіків, які просто не знали справжнього фемінізму і заплуталися у власній сексуальності.
Я прям памʼятаю той момент, там був текст. Подробне розʼяснення чому трансгендерність це не норм. Він був розбит на тези і я вчиталася. Ці тези були написані тими ж самими словами що і тексти чоловіків, які вони розчавлювали своїми блискучими аргументами. Там навіть щось було про те що це все патріархат робить come back у вигляді транс-персон.
Але серйозно, я не жартую. Це були ті самі слова, ті самі мовні звороти. Але apparently, казати так про жінку це мізогінія, а казати так про транс-персону це ок норм. Нажаль в мене немає скрінів і шукати щось подібне я зараз не буду, так що вам доведеться повірити мені на слово. Товпа в коментарях звісно не зрозуміла іронії, вони влаштували цілу вакханалію в коментарях наперебій розказуючі одна одній про те як транс-спільнота руйнує права жінок.
І ось це я памʼятаю вже років десять, це відчуття огиди - коли ти бачиш, як одна маргіналізована група починає просто вщент нищити іншу, більш маргіналізовану. Заради відчуття що нарешті не вони опинилися у самому низу суспільної ієрархії.
⬇️⬇️⬇️
⬆️⬆️⬆️
Ви знали що в суфражистки не те щоб брали чорних жінок? Ви знали, що вони боролися за права таких самих жінок як вони самі, bare with me, використовуючі аргумент що вони своїм голосом на виборах можуть представляти жінок із колоній. Чи обговорювалося тоді право самих жінок із колоній голосувати? Ні.
Деякі з них навіть казали що надання права голосу чорним чоловікам буде небезпечним для білих жінок. Деякі з них навіть підтримували расистів. Прям як зараз, коли однодумці Джоан вступають у союзи з ультраправими традиційними організаціями.
Бо зараз суспільство відігрується на трансах, але раніше були геї. Ще раніше були чорні. Ще раніше були євреї. Ще раніше були жінки. The rest is history, бо глобалізацію не так давно вигадали.
Тому коли я кажу ненависть до Джоан Роулінг - я кажу ось про це. Про систему в якій oppressed became oppressor в ту ж мить як отримує трошки більше привілей. Коли люди починають булити тих, кому не пощастило ще більше.
Бо вони не просто транс-екслюзивні феміністки, вони ексклюзивні до будь-якого досвіду, який не співпадає з їх власним. Якщо казати про коло Роулінг - будь-хто, хто виходить за рамки white, hetero, abled, middle-class,middle-aged european. Бо коли Гаррі варить зілля у жіночому туалеті це apparently не проблема. Коли Кребб чи Гойл з розгону заїдуть тяженним мʼячем по якій-небудь Анжеліні - це ок.
У ненависті терфок до транс-персон є своє підгрунття і це страх. Але знаєте що?
I don't care. Ніщо не є виправданням коли ти, захищаючі жінок, буквально встаєш на сторону ультрарадикальної мразоти яка виступає за "традиційні цінності".
І спава не в Джоан Роулінг, це почалося не з неї, вона не є трендсеттеркою, вона є багатою та впливовою жінкою на книгах якої виросло ціле покоління. Її голос має значення тільки тому що вона має змогу їм голосно кричати і викидати свої гроші на величезні донати що активно шкодять транс-персонам. Більш того, вони зараз активно шкодять цис-жінкам.
Навіть ця пошесть проти слова "гендер" почалася не з неї. Але в організації що стоїть за цим рухом і так сьогодні траур, так що не будемо про це.
В якись момент воно закінчиться, але не маю жодного сумніву в тому, що це колесо зробе новий оберт. І хто буде наступним?
Доречі, як і суфражистки минулого, ті россійські курви теж були імперіалістками. Чи когось це дивує?
Ви знали що в суфражистки не те щоб брали чорних жінок? Ви знали, що вони боролися за права таких самих жінок як вони самі, bare with me, використовуючі аргумент що вони своїм голосом на виборах можуть представляти жінок із колоній. Чи обговорювалося тоді право самих жінок із колоній голосувати? Ні.
Деякі з них навіть казали що надання права голосу чорним чоловікам буде небезпечним для білих жінок. Деякі з них навіть підтримували расистів. Прям як зараз, коли однодумці Джоан вступають у союзи з ультраправими традиційними організаціями.
Бо зараз суспільство відігрується на трансах, але раніше були геї. Ще раніше були чорні. Ще раніше були євреї. Ще раніше були жінки. The rest is history, бо глобалізацію не так давно вигадали.
Тому коли я кажу ненависть до Джоан Роулінг - я кажу ось про це. Про систему в якій oppressed became oppressor в ту ж мить як отримує трошки більше привілей. Коли люди починають булити тих, кому не пощастило ще більше.
Бо вони не просто транс-екслюзивні феміністки, вони ексклюзивні до будь-якого досвіду, який не співпадає з їх власним. Якщо казати про коло Роулінг - будь-хто, хто виходить за рамки white, hetero, abled, middle-class,
У ненависті терфок до транс-персон є своє підгрунття і це страх. Але знаєте що?
I don't care. Ніщо не є виправданням коли ти, захищаючі жінок, буквально встаєш на сторону ультрарадикальної мразоти яка виступає за "традиційні цінності".
І спава не в Джоан Роулінг, це почалося не з неї, вона не є трендсеттеркою, вона є багатою та впливовою жінкою на книгах якої виросло ціле покоління. Її голос має значення тільки тому що вона має змогу їм голосно кричати і викидати свої гроші на величезні донати що активно шкодять транс-персонам. Більш того, вони зараз активно шкодять цис-жінкам.
Навіть ця пошесть проти слова "гендер" почалася не з неї. Але в організації що стоїть за цим рухом і так сьогодні траур, так що не будемо про це.
В якись момент воно закінчиться, але не маю жодного сумніву в тому, що це колесо зробе новий оберт. І хто буде наступним?
Доречі, як і суфражистки минулого, ті россійські курви теж були імперіалістками. Чи когось це дивує?
Blood Over Bright Haven
Truth over delusion. Growth over comfort.
In a nutshell: Ba Sing Se + Fullmetal Alchemist + Cruelty
About: So, here is the city named Tiran, the greatest place in the known world, a city that was blessed by God himself, the last safe haven of humankind. The thing is, all land around this city is suffering from something called the Blight - an unnatural plague that kills plants, animals, and humans. It's not a disease, it's a sudden light out of nowhere that twists the fabric of the world itself. The only salvation for those beneath the walls - they called Kwen - is to run as fast as they can to seek refuge inside. But the Blight is the strongest near the city walls, so very few survive.
However, inside the walls, a Kwen is not a real person. The only chance to survive is to serve the ruling class or they will be killed on the spot.
Mages built this industrial utopia 300 years ago, they ran all the city functions and were responsible for all valid decisions. A woman can be a mage of course, like an assistant or a teacher. But obviously, all mages in the high positions are male. They say something about "magic is for men" or "women are too emotional".
But recently, the first female mage was accepted to the Highmagistry, thanks to her scientific genius. Now she will discover all the dirty secrets about this place, alongside her Kwen assistant/janitor.
Feeling: Magic technology and scientific research mixed with the 50s society and cute tribal traditions. But one thing about this book - it happened to be quite cruel. And somehow, it's a good thing. Otherwise, the plot would be too predictable and the point would be completely missing. So yes, assume the worst in people and you will be correct.
I read the book from this author before, it's called The Sword of Kaigen. I decided to quit after the first half because I was triggered. It can give you some ideas (the book is good, just not for me)
I understand why the Western audience was so shaken, the author is really brave to do what (they) are doing in this genre. But for us, it's nothing new. We all already know that people will choose their eyes and ears from all the disgusting things around, just for their own comfort. So the main point is doing nothing for me personally.
What I like:
- Well-balanced main heroes. I mean, the cold-hearted genius who knows everything about science and technology and the soft-spoken hunter who knows everything about people around. Also, I think they are both in their 30s, like that.
- Science. Reminds me of Mother of Learning a bit. The magic system is well written, but not over the top for such a small book. I appreciate the nod to the real-world history of programming.
- The arc. This is a finished fantasy story in just one book, so it's perfect for a couple of evenings.
- Realism. I never once thought "ok, not possible, I call bullshit" and that is rare for me.
- Main hero's families. Especially at the end, but I can't spoil you anything here.
- Suspense. Amazing storytelling that keeps you on the hook all the time.
- Prologue. It's something, but I guess you need to read it yourself.
What I don't like:
- Sexism and racism as in the real world. This world is different, but all these issues are just like in America 70 years ago. They even have lobotomy and rape cases of blacks. But to be fair, this works well in a short story, I guess different norms will require more explanation. And this is also a nice reminder that all this obscurity happened to us not long ago.
- The reason for sexism. Honestly, it feels like the founder of that city said that magic is for man only just out of spite, and for me it's not enough of an explanation.
- Kwen tribe's gender roles. They are fine, but I think they build on a bit archaic view of early human history. It's not completely uncalled for, but a bit strange for me.
Overall it's a good book, I liked to read it, but I don't enjoy it so much to think about it daily or to want to reread it. 6/10
Truth over delusion. Growth over comfort.
In a nutshell: Ba Sing Se + Fullmetal Alchemist + Cruelty
About: So, here is the city named Tiran, the greatest place in the known world, a city that was blessed by God himself, the last safe haven of humankind. The thing is, all land around this city is suffering from something called the Blight - an unnatural plague that kills plants, animals, and humans. It's not a disease, it's a sudden light out of nowhere that twists the fabric of the world itself. The only salvation for those beneath the walls - they called Kwen - is to run as fast as they can to seek refuge inside. But the Blight is the strongest near the city walls, so very few survive.
However, inside the walls, a Kwen is not a real person. The only chance to survive is to serve the ruling class or they will be killed on the spot.
Mages built this industrial utopia 300 years ago, they ran all the city functions and were responsible for all valid decisions. A woman can be a mage of course, like an assistant or a teacher. But obviously, all mages in the high positions are male. They say something about "magic is for men" or "women are too emotional".
But recently, the first female mage was accepted to the Highmagistry, thanks to her scientific genius. Now she will discover all the dirty secrets about this place, alongside her Kwen assistant/janitor.
Feeling: Magic technology and scientific research mixed with the 50s society and cute tribal traditions. But one thing about this book - it happened to be quite cruel. And somehow, it's a good thing. Otherwise, the plot would be too predictable and the point would be completely missing. So yes, assume the worst in people and you will be correct.
I read the book from this author before, it's called The Sword of Kaigen. I decided to quit after the first half because I was triggered. It can give you some ideas (the book is good, just not for me)
I understand why the Western audience was so shaken, the author is really brave to do what (they) are doing in this genre. But for us, it's nothing new. We all already know that people will choose their eyes and ears from all the disgusting things around, just for their own comfort. So the main point is doing nothing for me personally.
What I like:
- Well-balanced main heroes. I mean, the cold-hearted genius who knows everything about science and technology and the soft-spoken hunter who knows everything about people around. Also, I think they are both in their 30s, like that.
- Science. Reminds me of Mother of Learning a bit. The magic system is well written, but not over the top for such a small book. I appreciate the nod to the real-world history of programming.
- The arc. This is a finished fantasy story in just one book, so it's perfect for a couple of evenings.
- Realism. I never once thought "ok, not possible, I call bullshit" and that is rare for me.
- Main hero's families. Especially at the end, but I can't spoil you anything here.
- Suspense. Amazing storytelling that keeps you on the hook all the time.
- Prologue. It's something, but I guess you need to read it yourself.
What I don't like:
- Sexism and racism as in the real world. This world is different, but all these issues are just like in America 70 years ago. They even have lobotomy and rape cases of blacks. But to be fair, this works well in a short story, I guess different norms will require more explanation. And this is also a nice reminder that all this obscurity happened to us not long ago.
- The reason for sexism. Honestly, it feels like the founder of that city said that magic is for man only just out of spite, and for me it's not enough of an explanation.
- Kwen tribe's gender roles. They are fine, but I think they build on a bit archaic view of early human history. It's not completely uncalled for, but a bit strange for me.
Overall it's a good book, I liked to read it, but I don't enjoy it so much to think about it daily or to want to reread it. 6/10