В моєму житті зʼявилася абсолютно ідіотська пригода і я навіть не знаю звідки починати з нею розбиратися!

В мене алергія. Напевно. Бо в мене зазвичай немає ніяких алергій. Але це схоже не алергію.

Але я не знаю на що вона!

Але ж Ро, можете сказати ви, просто роздивись своє оточення уважно і все стане зрозуміло.

Ніфіга не зрозуміло, бо алергія на щось азійське. А в азійській їжі просто невимовна кількість інгредієнтів, а тропічні рослини всі для мене нові.

В перший раз (помітно) я це помітила коли їла Thai Green Curry. В одній тільки зеленій карі пасті десь десять компонентів!

Ще пару раз траплялося при споживанні азійської їжі (один раз японської!). Один раз в тропічному ботанічному саду. Нажаль роздивитися рослини не вдалося через купу сліз та швидку втечу.

Ну ви зрозуміли короче. Строданіє.

Можна звісно порісерчити алергічні тести, але вони зазвичай перевірять на типові алергени. Не певна що в європейських тестах будуть галангал, каффір, макрут, лемонграс і ну ви поняли.

Під підозрою щось що росте і при цьому спеція.

І взагалі, що побити коли реакція? Носити з собою пігулки постійно? Пити і забити?

Питання риторичне, я завтра спитаю в лікаря.

Фотка тропічного лісу бо від картинки не хочеться чихать.

Тільки що дізналася що Грета Гедвіг буде знімати нову Нарнію для Нетфліксу. Це та що режисерка Barbie, Little Women та Lady Bird.

Меріл Стріп буде грати Ісуса.

I’m all for it.

Погані поради від Хойда.

Та ну ти ж явно інтроверт, Ро
Ти одна з найбільш екстровертних людей яких я знаю
Я ціную тебе за те що ти завжди говориш правду в обличчя
Ти нечесна і безпринципна
Ти жорстка егоїстка яка завжди обирає себе
Ти справжній Гріффіндор по життю
Я не можу уявити тебе милою
В тебе ж явно кінк на ось це
Ти була в мене закохана
__

Дуже довго я думала що знаю людей навколо, але не знаю себе. Мені завжди подобалося чути про себе від інших, бо я думала що не знаю яка я насправді. Мені здавалося що я зможу скласти себе як пазл, хіба зі слів інших.

Так продовжувалося поки я не поспілкувалася з людиною яка дійсно не мала про себе жодного уявлення і тому будь-яку тезу від інших приймала як правду. Тоді я зрозуміла що це не про мене. Що само по собі є чудовим аргументом, чи не так?
Була б я саме така, не змогла б це відкинути. Напевно.

Тоді я зрозуміла, я насправді знаю себе. Моя проблема в тому, що я не хочу це визнавати. Я з легкістю відкидаю припущення інших, але я жахаюся думки дивитися на себе в дзеркало. Неправильні тези інших допомогли визнати хоча б це.
Не зрозумійте неправильно, мені ок на одинці.

Чи знаю я насправді інших? В мене гарна емпатія і я мені казали непоганий інтелект, разом зі сліпими плямами в самий неочікуваних місцях. Я не завжди вірно оцінюю ситуації які напряму мене стосуються. Я не завжди вірно оцінюю ситуації крапка.
Чи знаю я насправді інших? Припускаю що краще ніж деякі, але ну ви знаєте, планочка то низенько. Мої припущення часто виявляються правдою.
Чи знаю я насправді інших? Ні.

І це нормально. Думаю більшість розуміє тільки про самих близьких, до того ж такі штуки часто приходять з досвідом. Або комусь трошки більше пощастило з емоційним інтелектом чи уважністю. А в когось просто багато мізків.

Люди самі по собі прекрасні і жахливі, вони занадто складні щоб знати про них хоча б одну валідну частину. Життя занадто коротке щоб його витрачати на щось що не викликає емоцій. Я визнаю що не знаю інших і інші часто не знають мене.

Тому відчуття що людина мене справді розуміє є для мене найважливішим у будь-яких стосунках. I want to feel seen more than anything else. Не думаю що це є чимось унікальним, думаю так у більшості. Найближчі знають про мене більше за мене і я можу їм довіряти їх оцінці. Це неймовірно цінно і я неймовіно їм вдячна.

__________________________
Я видалила два останніх абзаци з цього тексту. Вони були про людей які роблять про мене неправильні припущення. В них було забагато злості та роздрату, вони були занадто схожі на відчайдушний крик по допомогу. І це зовсім не те що я хотів сказати.

Правда в тому, що в моєму житті були моменти, коли чужі припущення розкривали мені очі на мене ж саму і економили просто роки терапії та саморефлексії. Були моменти, коли вони травмували. Люди часто недооцінюють наскільки багато болю вони можуть завдати простими словами.

Правда в тому, що зазвичай ми дійсно знаємо тільки найближчих. Тільки з ними ми маємо змогу достатньо оцінити контекст та зрозуміти що, коли і як людина буде готова почути. Та й наші припущення не завжди вірні.

І це нормально. Люди ось навіть в собі нормально розібратися не можуть, не те що в інших. Чи кажу я що всім треба завалитися і не робити припущень взагалі? Ні.

Але конкретно мені таке прийняття свого незнання дає можливість взаємодіяти з людьми with respect and curiosity, а не з метою розпихати всіх оточуючих по відомим коробочкам.

І я хотіла би щоб зі мною взаємодіяли так само.

Сто років не писав рецепти, взагалі незрозуміло чому. Тому ось. Ні, це не паска, я не святкую Великдень. Хоча всім хто святкує - вітаю зі святом.

Carrot cake muffins

Англійською, бо "морквʼяні мафіни" звучить так, наче вони для схуднення. Вони не для схуднення. Хоча треба сказати, що як для гарної на смак випічки, вони супер хелсі.

Короче, це як морковний пиріг, тільки мафіни. Неймовірно мʼякі та вологі всередині, настільки, що мені навіть не хочеться до них нічого додавати. Хоча я все одно не зміг би нічого додати, бо магазини звісно ж закриті.

Шо треба:
Кондитерське борошно* - 210г
Розпушувач - 1tsp
Кориця - 1tsp
Мускатний горіх - 1/2tsp
Молотий імбир - 1/2-1tsp
Сіль - 1/2tsp

3 маленький яйця. Чи 2 великих. Whatever
Коричневий цукор - 70г
Мед - 70г
Яблучне пюре** - 160г
Терта морква - 260г (це десь три норм морквини)
Оливкова олія - 70г
Ваніль у будь-якому доступному вам вигляді
Родзинки - 100г

Опціонально: можна ще покласти грецьких горіхів чи замочити родзинки в якомусь міцному алкоголі.

*Це борошно супер дрібного помолу, те що cake flour в Америці чи 405 Weizen в Німеччині. З ним випічка виходить набагато мʼякіша, але можна замінити на 170г звичайного.

**Це два великих очищених яблука, приготовані до мʼякості та подрібнені. Ну чи applesouce. Бабусини консерви. Дитяче харчування. Whatever. Тре тільки кількість доданих цукрів перевірити і якщо що, додати менше цукру.

Що робить:
1. Натерти моркву.
2. Змішати все сухе у мисці.
3. Змішати все вологе в іншій мисці. Додати туди моркву.
4. Змішати разом та додати родзинки. Чи горіхи. Чи нічого.
5. Розіпхати по формам та випікати 20хв при 180.

Додатково можна ще змастити це зверху cream cheese frosting. Для цього тре просто взяти якусь філадельфію та перемішати її з цукровою пудрою. Чи медом. Можна також додати ванільний екстракт чи інші спеції.
Взагалі там по рецепту там ще вершкове масло та блендер, але це тільки якщо хочеться зробити красиву верхівку як у крутій пекарні.

Це дуже смачно і достатньо нетипово. Принаймні я не бачила щоб усі навколо щось таке робили, хоча може я помиляюся. Якщо не робити яблучне пюре вручну, то приготування займає ну максимум хвилин 15 і то тільки тому що треба все відміряти. Так що рекомендую.

P.S. Ні, це не з інтернету. Так, я сам це придумав. Не ідею звісно, пропорції.

Сподіваюся що наступним папою оберуть Джуда Лоу.

Чого я ненавиджу Джоан Роулінг

Ну як, достатньо клікбейтно вийшло? Я сподіваюся що так, бо я збрехала. Бачте, ненависть це занадто сильна емоція, я витрачаю на неї багато сил і вона вся зараз уходить на русню, так що I have no spare energy for JKR. She is just disgusting af.

Але просто bare with me, уявіть на хвилинку. Справа не в тому, що вона ненавидить трансгендерних людей та інші частини ЛГБТ+ спільноти. Не в тому що, вона дала голос та agensy абсолютно маргінальному шматку суспільства. І навіть не в тому, що вона погано закінчила Гаррі Поттера. Хоча всі ці причини безумовно важливі і чудова причина для ненависті. Крім книжки, камон.

Я зацікавилася фемінізмом десь у підлітковості. Це був Харків середини десятих, коли ніхто нічого нікому ніколи звісно не скаже, але чума патріархату вʼїлася в мізки людей як цвіль у забутий хліб. "Ти ж дівчинка, так чого ж така свинота і в кімнаті не прибираєш". "В математичному класі дівчаткам не місце". "Прикраса". "Майбутня мати". "Ніжність та квіточки". Але нащастя, моя чудова мати частково вакцінувала мене від цієї пошесті.

Ох зараз мені соромно буде. В якийсь момент я натрапила на російські феминістичні пабліки в усіма нами давно забутій соцмережі. Вони відкрили мені дивний новий світ гендерної рівності та патріархальної пошесті всередені суспільства. І всередені мене. Серйозно, не треба хейту, це було задовго до Гендеру в деталях чи пафосної англомовної літератури. Я тоді не знала англійську. На щастя, я швидко знайшла інтерсекціональний фемінізм та нормальні ресурси.

Так ось про пабліки. Як на мій дитячій смак, там було забагато ненависті і замало способів вирішити проблему. Якщо звісно не вважати сепарацію за щось нормальне. Було помітно що цих нещасних жінок дуже побило життя і за допомогою цього world vomiting в інтернет вони могли хоч якось зробити собі краще. Вони часто репостили тупі патріархальні аргументи і нищили їх вщент. Ну знаєте, ті аргументи про небезпечу фемінізму.

В якийсь момент там був пост ось саме про це. Про жіночі туалети, жіночий спорт і жіночі вʼязниці. Про небезпеку трансгендерних жінок, які просто шукають способу доїбатися до "нормальних". Про бідних, нещасних транс-чоловіків, які просто не знали справжнього фемінізму і заплуталися у власній сексуальності.

Я прям памʼятаю той момент, там був текст. Подробне розʼяснення чому трансгендерність це не норм. Він був розбит на тези і я вчиталася. Ці тези були написані тими ж самими словами що і тексти чоловіків, які вони розчавлювали своїми блискучими аргументами. Там навіть щось було про те що це все патріархат робить come back у вигляді транс-персон.

Але серйозно, я не жартую. Це були ті самі слова, ті самі мовні звороти. Але apparently, казати так про жінку це мізогінія, а казати так про транс-персону це ок норм. Нажаль в мене немає скрінів і шукати щось подібне я зараз не буду, так що вам доведеться повірити мені на слово. Товпа в коментарях звісно не зрозуміла іронії, вони влаштували цілу вакханалію в коментарях наперебій розказуючі одна одній про те як транс-спільнота руйнує права жінок.

І ось це я памʼятаю вже років десять, це відчуття огиди - коли ти бачиш, як одна маргіналізована група починає просто вщент нищити іншу, більш маргіналізовану. Заради відчуття що нарешті не вони опинилися у самому низу суспільної ієрархії.

⬇️⬇️⬇️

⬆️⬆️⬆️

Ви знали що в суфражистки не те щоб брали чорних жінок? Ви знали, що вони боролися за права таких самих жінок як вони самі, bare with me, використовуючі аргумент що вони своїм голосом на виборах можуть представляти жінок із колоній. Чи обговорювалося тоді право самих жінок із колоній голосувати? Ні.

Деякі з них навіть казали що надання права голосу чорним чоловікам буде небезпечним для білих жінок. Деякі з них навіть підтримували расистів. Прям як зараз, коли однодумці Джоан вступають у союзи з ультраправими традиційними організаціями.

Бо зараз суспільство відігрується на трансах, але раніше були геї. Ще раніше були чорні. Ще раніше були євреї. Ще раніше були жінки. The rest is history, бо глобалізацію не так давно вигадали.

Тому коли я кажу ненависть до Джоан Роулінг - я кажу ось про це. Про систему в якій oppressed became oppressor в ту ж мить як отримує трошки більше привілей. Коли люди починають булити тих, кому не пощастило ще більше.

Бо вони не просто транс-екслюзивні феміністки, вони ексклюзивні до будь-якого досвіду, який не співпадає з їх власним. Якщо казати про коло Роулінг - будь-хто, хто виходить за рамки white, hetero, abled, middle-class, middle-aged european. Бо коли Гаррі варить зілля у жіночому туалеті це apparently не проблема. Коли Кребб чи Гойл з розгону заїдуть тяженним мʼячем по якій-небудь Анжеліні - це ок.

У ненависті терфок до транс-персон є своє підгрунття і це страх. Але знаєте що?
I don't care. Ніщо не є виправданням коли ти, захищаючі жінок, буквально встаєш на сторону ультрарадикальної мразоти яка виступає за "традиційні цінності".

І спава не в Джоан Роулінг, це почалося не з неї, вона не є трендсеттеркою, вона є багатою та впливовою жінкою на книгах якої виросло ціле покоління. Її голос має значення тільки тому що вона має змогу їм голосно кричати і викидати свої гроші на величезні донати що активно шкодять транс-персонам. Більш того, вони зараз активно шкодять цис-жінкам.

Навіть ця пошесть проти слова "гендер" почалася не з неї. Але в організації що стоїть за цим рухом і так сьогодні траур, так що не будемо про це.

В якись момент воно закінчиться, але не маю жодного сумніву в тому, що це колесо зробе новий оберт. І хто буде наступним?



Доречі, як і суфражистки минулого, ті россійські курви теж були імперіалістками. Чи когось це дивує?

Blood Over Bright Haven

Truth over delusion. Growth over comfort.

In a nutshell: Ba Sing Se + Fullmetal Alchemist + Cruelty 

About: So, here is the city named Tiran, the greatest place in the known world, a city that was blessed by God himself, the last safe haven of humankind. The thing is, all land around this city is suffering from something called the Blight - an unnatural plague that kills plants, animals, and humans. It's not a disease, it's a sudden light out of nowhere that twists the fabric of the world itself. The only salvation for those beneath the walls - they called Kwen - is to run as fast as they can to seek refuge inside. But the Blight is the strongest near the city walls, so very few survive.

However, inside the walls, a Kwen is not a real person. The only chance to survive is to serve the ruling class or they will be killed on the spot. 

Mages built this industrial utopia 300 years ago, they ran all the city functions and were responsible for all valid decisions. A woman can be a mage of course, like an assistant or a teacher. But obviously, all mages in the high positions are male. They say something about "magic is for men" or "women are too emotional". 

But recently, the first female mage was accepted to the Highmagistry, thanks to her scientific genius. Now she will discover all the dirty secrets about this place, alongside her Kwen assistant/janitor. 

Feeling: Magic technology and scientific research mixed with the 50s society and cute tribal traditions. But one thing about this book - it happened to be quite cruel. And somehow, it's a good thing. Otherwise, the plot would be too predictable and the point would be completely missing. So yes, assume the worst in people and you will be correct.

I read the book from this author before, it's called The Sword of Kaigen. I decided to quit after the first half because I was triggered. It can give you some ideas (the book is good, just not for me)

I understand why the Western audience was so shaken, the author is really brave to do what (they) are doing in this genre. But for us, it's nothing new. We all already know that people will choose their eyes and ears from all the disgusting things around, just for their own comfort. So the main point is doing nothing for me personally. 

What I like: 
- Well-balanced main heroes. I mean, the cold-hearted genius who knows everything about science and technology and the soft-spoken hunter who knows everything about people around. Also, I think they are both in their 30s, like that. 
- Science. Reminds me of Mother of Learning a bit. The magic system is well written, but not over the top for such a small book. I appreciate the nod to the real-world history of programming. 
- The arc. This is a finished fantasy story in just one book, so it's perfect for a couple of evenings. 
- Realism. I never once thought "ok, not possible, I call bullshit" and that is rare for me.  
- Main hero's families. Especially at the end, but I can't spoil you anything here. 
- Suspense. Amazing storytelling that keeps you on the hook all the time. 
- Prologue. It's something, but I guess you need to read it yourself. 

What I don't like: 
- Sexism and racism as in the real world. This world is different, but all these issues are just like in America 70 years ago. They even have lobotomy and rape cases of blacks. But to be fair, this works well in a short story, I guess different norms will require more explanation. And this is also a nice reminder that all this obscurity happened to us not long ago. 
- The reason for sexism. Honestly, it feels like the founder of that city said that magic is for man only just out of spite, and for me it's not enough of an explanation. 
- Kwen tribe's gender roles. They are fine, but I think they build on a bit archaic view of early human history. It's not completely uncalled for, but a bit strange for me. 

Overall it's a good book, I liked to read it, but I don't enjoy it so much to think about it daily or to want to reread it. 6/10

Хочу зробити трохи дивне. Напишіть мені будь-ласка якусь тему, а я накидаю по ній рандомні ідіотські факти.
Обіцяю не гуглити, якщо це звісно не щось дуже нішеве.

For @Mortris

Мене тут Мортріс попросила рецепти томатних і не тільки паст, я вирішив їх прям сюди винести. Поки тільки томатні.

1. Аматрічіана. Римська классика, томатний соус зі шматками бекону. Дуже легко готується, просто бекон, томати, пармезан, можно вина плеснути. Гарний рецепт тут:https://www.recipesfromitaly.com/amatriciana-pasta-recipe/. Звісно класика це гуанчале, але можна додати будь-що схоже, хоч сало. Головне - свіжий чорний перець і можна ще трохи чілі.

2. Penne alla Vodka. Це вже американська классика, ось гарний рецепт: https://www.saltandlavender.com/penne-alla-vodka-recipe/. Замість водки можна якийсь інший міцний нейтральний алкоголь, типу текілу наприклад.

3. Penne alla Vodka (🌶). Свайпнути томатну пасту в минулому рецепті на корейську гостру пасту кочхуджанг.

4. Паста з помідорками-чері та фетою. Облетіло колись весь тікток, виглядає не дуже, але смачно і просто. Осьо рецепт: https://www.delish.com/cooking/recipe-ideas/a35421563/baked-feta-pasta-tiktok/

5. Тосканське орзо. Якщо захочеться чогось незвичного: https://www.saltandlavender.com/creamy-tuscan-orzo/. Туди чудово заходить ще смажена курка.

6. Болоньезе. Що сказати, ще одна класика: https://www.bbcgoodfood.com/recipes/best-spaghetti-bolognese-recipe. Додам тільки - головне варити соус реально довго, також якщо в вас раптом є жопки з пармезану, їх можна додати у соус. Якщо немає вина чи бульйону, можна додати бульйонні куби чи просто воду. Коли достало мʼясо -свайпніть його на сочевицю!

7. Spaghetti all’Assassina (🌶). Охохо. Якщо хочеться чогось нового і трошки підзадовбатися: https://www.vincenzosplate.com/spaghetti-allassassina/. Сир зверху не обовʼязково, але дуже смачно.

8. Курка-пармезан. Американська страва італійських імігрантів: https://www.delish.com/cooking/recipe-ideas/a51451/easy-chicken-parmesan-recipe/. Чесно скажу, це трошки зайобно і точно не на одного готується, але смачно капець. Можна також свайпнути курку на баклажани.

9. Шлюшна паста Spaghetti alla Puttaneska. Так, анчоуси, оливки та каперси, самі спробуйте: https://www.bbcgoodfood.com/recipes/spaghetti-puttanesca. Це інший рецепт трошки, але можна так само приготувати пасту з тунцем. Просто замінити анчоуси.

10. Pasta al Pomodoro. Так, це просто томатна паста, але свіжі томати дуже змінюють смак: https://www.vincenzosplate.com/spaghetti-al-pomodoro/. Головне купа олії, часнику та базіліку.

Що ще: До томатного соусу гарно йдуть креветки, сосиски та оливки (так, разом), вʼялені томати, сири типу бурати чи рікоти, баклажани. Прикольно ще взяти равіолі чи ньйокі.

Honorary mention: Japanese Pasta Napoletan, Tomato Gochujang Pasta, Filipino Spagetti, Indian Curry Noodles, Marry me Chicken, Tomato Buldak.

На фотці перша паста. Не томатні пасти у наступному випуску!

Самодіагностика нейровідмінності

Не раз чув таку фразу - нейровідмінність діагностується тільки лікарем. Зазвичай мається на увазі що людина може скільки завгодно припускати що в неї ADHD, чи вона у спектрі, але це все не має значення поки лікар не сказав точно.

Маю що про це сказати, але спочатку пара дісклеймерів: Безумовно тільки лікар може поставити діагноз за яким потім будуть виписуватися препарати. Я не відкидаю наявність деякої романтизації нейровідмінності в певних колах та повне нерозуміння деяких твітерян про що вони взагалі говорять. Я також не відкидаю наявність різноманітних ідіотів.

Проте, для мене ось це "тільки лікар скаже" воно суто про одне - віру людей в умовного "дорослого" який прийде і підкаже як правильно. І я розумію, мені самому дуже хочеться вірити що світ дійсно такий, що можна прийти до більш компетентної людини яка розкаже нам всім як жить, що робить і в яку прірву воно все катиться.
Але воно так не працює нажаль. Дорослі це ми, навіть тоді коли ми не професіонали.

Я спробую написати чого конретно в цьому випадку, думка "тільки лікар скаже" може не спрацьовувати. Сконцентруюся на АДХД та аутизмі, бо зазвичай кажуть саме про них.

Термін "нейровідмінність" не є діагнозом, він навіть не є чимось сталим. Це по суті будь-що, що не є нейротиповістю. Крім вже згаданого раніше, це ОКР та біполярка, синдроми повʼязані з тривожністю та різноманітні розлади особистості, депрессія та ПТСР, Даун та Туретт, дислексія, епілепсія і навіть травми голови. Будь-що, що відрізняється від "норми".
АДХД та РАС(ASD) зараз класифікуються як disorder та disability і діагностуються ассесментом проведеним лікарем саме цього напрямку. Рухаємося далі.

Загальні проблеми з диагностикою

1. Новизна. Наведу один приклад - АДХД та аутизм мають 50% коморбідність, тобто у половини людей з АДХД наявні ще й аутичні симптоми. Діагноз AuDHD почали ставити тільки з 2013, а ці дослідження з цифрами ще новіші. 12 років це дуже мало, наукової бази недостатньо і вона не завжди доходить до людей які реально ставлять діагнози. Людей з AuDHD виявити ще складніше через "некласичність" проявів. Досліджувати дорослих також почали зовсім нещодавно.
2. Недоступність асессменту. Діагностика майже завжди коштує грошей та інших ресурсів. Не у кожному місті і не у кожній країні наявкі гарні спеціалісти, далеко не у всіх є можливість до них записатися. В Європі люди роками можуть стояти в чергах - і це ще місце де норм спеціалісти реально є. В Україні це гроші і Київ.
3. Стеріотипи. Купа психіатрів просто не знають куди дивитися, бо всі ми маємо в голові ці образи типової аутичної людини - навіть масс культура показує тільки два конкретні типи - нарцисичного неемпатичного генія чи тихого чоловіка, який не дивиться нікому в очі. Професіонали теж не застраховані. З АДХД таке теж буває, рідше через меншу стигму
4. Маскінг та адаптації дорослих. Чим довше людина живе, тим краще вона розуміє себе і маскує свої відмінності - тим складніше діагностика. АДХД діагностують у дорослих трошки краще, але тут знову проблема в некласичності проявів і просто небажанні деяких ставити діагноз бо "людина і так норм живе".
Є таке упередження, якщо це доросла успішна людина - вона точно "нормальна". В уяві людей це все ще "хвороби" через які адаптація у суспільство є неможливою.
5. Сексизм, расизм та трансфобія. Доведено що чим далі людина знаходиться від образу заможнього білого чоловіка - тим гірше її діагностують. Крім загальної статистики, на аутизм все ще суттєво впливає дурна слава синдрому Аспергера.
6. Неправильні діагнози. Від цього страждають особливо жінки, їм часто ставлять нарцисичні чи тривожні розлади, біполярку чи депресію. Потім ще ліки не ті виписують. Я сама колись там була.

Це навіть не все, але основний поїнт ось - лікарі страждають від упереджень так само як і всі інші, недостача старих наукових досліджень робить ситуацію гірше. Це стосується не тільки психіатрії, купа людей буквально помирають частіше, бо діагнози не ті ставлять через сексизм. Чи расизм. Чи фетфобію. You name it.

Друга частина далі, I can't just shut up.

⬆️⬆️⬆️

І тут можна сказати що так, проблеми існують, але ж людина не може просто подивитися на себе в дзеркало і поставити собі діагноз.

Так, не може. Особливо якщо діагноз ставиться за результатами аналізів. Нейровідмінність діагностується різноманітним набором психіатрічних тестів, колупанням в усіх аспектах життя пацієнта та довжилезним інтервью з купою різних питань.

І тут можна сказати що так, але ж АДХД чи РАС це буквально відмінності в роботі мозку.

Але ніхто ніколи не сканує вашу голову для того щоб поставити ці діагнози. Більш того, мізки транс-людей теж ніхто не роздивляється, хоча доведено що транс-мізки відрізняються від цис-мізків.

І тут можна спитати якого біса люди порівнюють діагноз та ідентичність.

Нагадаю, gender identity disorder вважалося діагнозом до 2013 року. Часто досі вважається в Україні. К слову до того як зміни в правилах не відразу потрапляють "на місця".


Але найголовніше - я думаю, що коли людина каже вам що в неї АДХД чи РАС, останнє що вона хоче почути це "без діагнозу від лікаря воно не рахується". Вона скоріше і так про це знає.

Чесно, якщо це комусь допомагає, я не бачу причин сперичатися. Нейровідмінне комʼюніті абсолютно нормально відносить до самодіагностики, вони визнають це як ідентичність.

Чому для мене це так важливо:
Ви знали, що купа людей з різноманітними станами не впевнені чи мають вони право користуватися колісним кріслом? Бо є такий стериотип - людина що користується кріслом не може ходити взагалі. Таке стається з людьми яким буквально складно ходити, складно припускати що з ментальними disability буде простіше.

Якщо таке припущення про себе когось заспокоює, допомагає сформувати ідентичність, дає відчуття належності до спільноти, або пояснює всі тайни всесвіту - чого б ні. Я дійсно припускаю, що багато людей можуть не звертатися по допомогу, не дивитися в протоколи для нейровідмінних чи не купувати якісь допоміжні штуки, чисто тому що в них немає офіційного "діагнозу".

Ще раз, я знаю про романтизацію серед підлітків і не тільки, але я не думаю що цю проблему треба вирішувати словами "без лікаря не рахується". Я б сказав що це може навпаки призводити до ще більшої прірви з сенсів. Я знаю про людей, що використовують "нейровідмінність" як виправдання для власного мудатства. Фу такими бути. Кожен сам має спиратися на свої знання про питому людину чи групу людей, може комусь і треба нагадати про те що це блін реально діагностується.

Вважайте так, я як завжди хотів повийожуватися власними знаннями, попросити людей бути уважнішими один до одного та не намагатися знайти прості рішення для складних проблем.


І наостанок. Так, відомо що самодіагностика саме АДХД та аутизму може спрацювати достатньо точно. Логічно якщо чесно, це як раз люди які люблять фіксуватися незрозуміло на чому. Також, такі припущення про себе можуть неабияк допомогти справлятися зі стресом, бути більш продуктивним та взагалі жити краще. Може навіть щасливіше.

Звісно бувають усілякі delulu що будуть ліпити до себе buzz words бо чого ні, люди різні. Але так і ми не лікарі щоб розповідати людям яких діагнозів в них немає.

Окей, я продовжу писати що читав за місяць. Хоча цей місяць і не дуже вийшов по читанню. Думаю тому що читати нонфікшн все таки складніше. Для мене ще й емоційно складніше.

1. Convenience store woman by Sayaka Murata. Це була книжка для букклубу, коротка історія про соціальні норми та очікування. Прочитала її всю буквально за дві години і тепер хочу ще таких коротеньких історій. Воно невимовно... японське. Обговорювати було більш цікаво ніж читати. Рада що бувала в Азії і знаю про які саме маленькі магазини йде мова.

2. Love in Exile by Shon Faye. І ця книга теж була для букклубу, достатньо цікаво. Я слухала аудіо, бо дістати кіндл чи бумажну версію було реально неможливо, книга занадто нова. Авторка пише про проблеми з якими стикається транс-жінка при будуванні будь-яких стосунках, мені подобається що love тут в будь-якому значенні і вона розписує різні варіанти. В мене є її інші книга, називається Transgender Issue, але я її не прочитала повністю ще.

3. Blood Over Bright Haven by M. L. Wang. Ну про це я вже писала, перечитувати все ще не хочу. Чудово написано, але не те що мені прям сильно подобається.

4. Who's Afraid of Gender by Judith Butler. Все ще читаю і все ще не дочитала. Ця книга виносить мене у космос просто, дуже складно читати бо злюсі.

5. Unmasking Autism by Devon Price(23%). Тут немає Кит, але дякую Киту за пораду. Ви же не думали що те що вище написано я сам придумав? Книга величезна, так що я ще витрачатиму на неї час. Воно того точно вартує.

6. For the Love of Men by Liz Plank (11%). Теж букклуб. Дивна книга, вона про те, що таке нетоксична маскулінність. Сподіваюся у кінці буде якась відповідь, бо дуже цікаво. Нажаль, книга про чоловіків, але не для чоловіків. "Головний герой" скоріше за все не те що не прочитає, а навіть в потрібну секцію не зайде.

7. The Secret History by Donna Tartt (20%). Подобається, буду продовжувати. Розумію чому одна ця книга породила всю естетику Dark Academia. Тре дочитати щоб сказати щось ще.

Повірити не можу що тут майже все нонфікшн. Мені не подобається що я зараз читаю тільки англійською, треба наступного місяця хоча б пару книг українською і хоч щось німецькою.

Щоб ви знали, фільм Конклав просто невимовне лайно. Повірити не можу що цей треш зняли з такими гарними акторами. Угх.

І про неочевидні переклади очевидних слів.

Trench, nuggets and country

Тобто окоп, самородки та сільська місцевість. А ви про що подумали?

З вами знову вечір дивних фактів, цього разу про Конклав та Пап. Чесно кажучі, мені би навіть подобався цей дивний культ ця католицька естетика, якби ж вона б ще не мала такого впливу на сучасність. Не хочу образити нікого з католиків, але я думаю всі ми можемо погодитися що у верхівки церкви є трохи проблем.

1. Першим Папою вважається Апостол Петро, навіть одна з їх регалій це перстень рибалки, що слугує нагадуванням чиї вони спадкоємці. новий Папа зазвичай обирє їмʼя серед попередників чи інших святих, типу як знак чий підхід він сам хоче наслідувати, але другого Папи з іменем Петро ніколи не було і не буде. Це традиція.

2. Зараз триває період що називається Sede vacante, тобто фактично на чолі католицької церкви зараз стоїть Колегія Кардиналів. Що трохи смішно, бо всі чиновники Римської Курії (крім трьох) в цей період втрачають всі посади.

3. Доречі про той рибацький перстень. За традицію він кожен раз виготовляється новий і кардинали повинні зламати його як тільки смерть Папи була констатована.

4. Кардинали це єпископи з правом голосу на Конклаві, обираються виключно Папою. Тобто в теорії він може неабияк вплинути на вибори послідовника. В них прикольні червоні шати (кров Христа), крутий honorific (Eminentia), купа привілей, пафосне кільце і можливість зайти з ноги в будь-який католицький храм та провести там месу.

5. Серед них купа італійців, що логічно.

6. До приходу Івана Павла 2 перстні на руках Пап чи кардиналів тре було всім цілувати. Зараз так вже не роблять, плюс вони відмовилися від дорогоцінних каменів

7. Тре сказати що вони за останні 50 років дуде багато від чого відмовились. Тренд почав Іван Павло 2 коли відмовився від частини регалій і церемоній. Франциск возвів це майже в абсолют, відмовившись від майже усіх класичних атрибутів. Якщо ви спитаєте мене, це така собі ознака сучасного католицтва - показова відмова від пафосу і категорична відмова змінити щось справді значуще

8. Зараз Іван Павло 2 (Кароль-Йозеф Войтила) це класика, але в 1978 році його обрали як компромісну кандидатуру. Той рік взагалі був трохи стресовим для католиків, Іван Павло 1 помер всього через 34 дні правління. Войтила доречі зазнавав при житті критики з обох боків, хоча саме він відповідальний за абсолютно дубові погляди сучасного католицтва. Він був проти жінок-священиць, контрацепції для абсолютно будь-яких цілей (навіть в епідемію ВІЛу) та інших крутих речей. Він затирав сексуальні скандали. Він навіть влип в якусь історію з банками

9. Але коли він помер, на площі скандували "святий негайно", хоча перед канонізацією повинно пройти 5 років. Зараз він святий доречі

10. Про Конклав 2005 року відомо підозріло багато. Якийсь анонімний кардинал виклав свої нотатки по результатам всіх чотирьох турів голосування. Головне змагання було між традиціоналістом Йозефом Ретцінгером, тодішнім деканом кардинальської колегії (тобто він був відповідальним за проведення конклаву) та лібералом Хорхе Бергольйо, архієпископом Буенос-Айроса. За чутками, Ретцігера обрали тільки тоді, коли Бергольйо публічно попросив за нього не голосувати (за себе в сенсі)

11. Бергольйо все одно переміг Конклав у 2013 (з першої спроби), після відречення Ретцігера (Бенедікт 16). В інтернеті люблять згадувати що він був першим папою-єзуїтом в історії, та він також був нерукопожатим у своєму ордені аж до обрання. Через його діяльність під час правління хунти в Аргентині та контроверсію з катуваннями двох членів ордену

13. Образ Франциска в медіа взагалі дуже цікавий, бо всі його обожнюють (не укранці звісно), але він робив буквально якийсь мінімум і абсолютно не робив те що було дуже треба

14. В Ватикані досі існує "біла привілея". Це не те що ви подумали, це право деяких королев-католичок надягати біле на офіційну аудієнцію з Папою. Всі інші королеви повинні надягати чорну сукню та вуаль

15. Крім королови Елизавети 2, вона могла носити (і носила) при Папі що завгодно. Бо в церковній ієрархії вони були рівними.

16. Тіло Папи належить церкві, на випадок майбутньої канонізації.

На картинці….щось з Ватикану. Але дивіться, там радуга і якийсь гетьман!

Давайте допоможемо Рогнеді повийобуватись….

Жарти про твінків, «горшок» та Генрі 5 складати сюди