Awww, I feel so seen!

Розмова з Віолою:

-…генізен….
- найн, воно генісен, не генізен
- серйозно?
- шо?
- тобто ти чуєш різницю між генісен та генізен, але не між Сотнікова та Зотнікова?
- так. звісно???

Так, вона справді не чує різниці між Сотнікова та Зотнікова. Як і усі німці.

І знову Ро про їжу. Це один з моїх улюблених сніданків, inspired by turkish eggs.
Але не turkish eggs. Тому що останнє що я хочу зрання це різати часник і робити яйця пашот.

Тому ось мій супер спрощений, супер offensive рецерт з чотирьох інгрідієнтів. Займає рівно 8 хвилин і одну маленьку каструлю.

Треба: 2 яйця (ну чи одне якщо ви не збираєтесь зʼїсти 700 калорій за сніданок), максимально не рідкий йогурт (типа грецького, в мене на фотці скір), дві чайні ложки китайської чілі олії (зі шматками всякого), зелень (це порей, але ок ще петрушка чи кріп.

Що робити:
• зварити яйця з рідким жовтком (це десь 3 хвилини з моменту закіпання води)
• розмазати йогурт по тарілці (декілька столових ложек)
• додати яйця зверху
• засипати це все купою солі, чілі олії та зелені

Все, їсти з хлібом. Супер просто.

Коротко про те, чому я бішуся кожен раз коли чую "в Німеччині тре чекати прийому в лікаря по пів року".
(у великих містах)

На днях зі мною сталася штука, що напевно потребує уваги дерматолога. Нажаль, дерматологи це одні з найрозшукуванніших лікарів у Берліні, на пару з психіатрами. Якщо шукати через сайти, то черга в пів року це тільки якщо дуже пощастило. В приваті звісно проблем немає, але я ж без роботи, платити ще щось додатково за лікарів не хочеться.
Вчора потелефонувала в клініку де працює мій general practitioner. Сказала що все, кабзда, тре термін терміново. Мене спитали наскільки, бо вже не ранок і на сьогодні вони мене втулять тільки якщо ну зовсім все погано. Я погодилася на наступний день.
Сьогодні сходила до лікарки, вона сказала що все кабзда, небезпека і кошмар, але пару днів я протягну. Дала мені спеціальний код для термінового запису на прийом до дерматолога, записатися заняло три секунди.

Прийом завтра, весь процес зайняв пару днів і десь дві години активних дій.

Я знаю ким хочу стати коли виросту. Треба бути німецьким дідом.

Можна не німецьким, але обовʼязково дідом. З низьким голосом і вмінням красиво тримати келих з вином. Ну чи може філіжанкою кави. Ще обовʼязково з грошами і вагою прожитого життя.

Бо коли ти поважний дід, всі оточуючі сидять і слухають твої імфодампи.

Най це буде нагадуванням, що вакцина від раку існує і її можна зробити.

Я звісно про віруси папіломи людини, що необхідні для раку шийки матки. Ці тварі також відповідальні за кейси раку горла, раку жопи, і взагалі раку всіх можливих площин куди вони можуть потрапити. Тому людям без матки теж не потрібно розслаблятися.

Ця вакцина найбільш ефективна для підлітків. Вона має бути обовʼязковою для дівчат-школярок, але я не знаю чи це є так зараз в Україні. Але HPV вакцина також ефективна для людей після 20, 30 і може навіть 40. Ефективність знижується через роки exposure, але її все одно краще мати.

Справа в тому, що цих викликаючих рак паріломовірусів багато і наврядче людина встигла підцепити їх всі. А кожен новий буде підвищувати вирогідність проблем через десятиліття після контакту. І імунітет з роками стає гірше. Вакцина ніяк не допоможе з вже існуючими папіломами, але не дасть підвищити ризик.

Вона правда кабзда яка дорога і вакцинація триває пів року, але well. Краще вже так.

Твій мозок - твій ворог

Це мені колись сказала моя психотерапевтка і це одна з найцінніших фраз, які я коли-небудь чула. В психотерапії і не тільки.

Мова йшла про звички, про лінь і про те, як привести свої рутини до ладу. Щось типу "як рухатися до своїх цілей і як жити з адхд". Але це насправді неважливо, цю фразу можна прискласти до всього, але до чогось більш глобального я її якось пізніше прикладу.

Моя психотерапевтка права - мій мозок не хоче рухати мене до мети. Мій мозок хоче швидкий дофамін, лежати весь день в ліжку, глузувати з оточення і катати мою свідомість по тривожним колам ніби це американські горки. Мій мозок хоче щоб йому було приємно і знайомо, він змушує мене відкладати справи на завтра і кортати себе за ці відкладання всю ніч. Він отруює мою свідомість брехнею про мене. Він думає, що він все памʼятає. Він хворий і через це єбашить мене різноманітними специфектами всю історію мого існування. Його треба бити палками щоб він робив що потрібно мені, а не я робила що потрібно йому.

І я роками думала, що колись я просто навчуся або змушувати себе щось робити достатньо ефективно, або моє тіло перестане поводити себе як скотіна.

Але змусити себе неможливо, бо я не можу налити води в повний стакан. Не через вмовляння і компроміси, бо мені не пʼять рочків щоб вмовляти себе зробити щось корисне перспективою печеньки чи прогулянки через годину роботи. Не через "прислухання до себе", бо ми вже виявили - ці блядські нейрони мені брешуть. Не через глобальні плани "змінити життя з понеділка".

Ні, це можна побороти тільки знанням механізмів власної свідомості і каталогізацією своєї ж власної брехні. Знати що ні, я не згадаю про цю конкретну штуку через тиждень, тре записати зараз. Ні, я не встану завтра в вісім. Ні, я не хочу це робити. Так, я хочу швидкого дофаміну і простих рішень. Ні, почати життя з понеділка неможливо. Звідки взялося це бажання, чому мене так нудить, що мені потрібно, чого я боюся, чому я це не можу. І ніякого вступання в діалог з ворогом!
Бо цей комок звивин чудово сам себе знає і вміє набрехати так, щоб я йому ще й повірила!

Справа в тому, що раніше я шукала проблему в своєму тілі. Мені здавалося, що я можу перебороти втому, біль і особливісті своєї психіки просто зусиллям волі. Але правда ось в чому - я не можу. Принаймні я не можу це робити постійно.

Тому пойстійна бородьба з власною свідомістю не значить що я не прислухаюся до себе. Я прислухаюся до свого тіла. Воно мені каже коли воно втомлене або хворе, чи коли я тут заливаю водою стакани. Воно працює за якимось зрозумілим механізмом і воно мені не бреше. Пробема завжи з тим, що це я не помічаю цих сигналів і заливаю водою повні стакани.
Тіло мій друг, на відміну від цих сірих звивин.

Ви тут можете сказати, що мозок теж частина тіла. Well, no shit.
І саме тому я знаю що йому не можна довіряти. Бо мій мозок, це набір хімічних реакцій пристосованний до того, щоб виживати у савані.
А я блять не в савані.

Well….

Ржу з пари німців що сиділи біля мене. Вони пішли на вихід негайно як диригент сказав що кінець близько і почав представляти всіх на сцені.
Jokes on them, вони пропустили саундтрек до піратів і ще щось, що я не впізнала.

Хтось написав мені в тві, що англійський звук th вимовляється буквально з язиком між зубами. І я знаю що так вчать правильній вимові, припускаю щоб було зрозуміло до чого прагнути. Але ж там немає язика між зубами!
В сенсі цього звуку можна досягти просто дотоком язика до зубів, без висовувань. Інакше це виглядає як марна трата часу. Ну, мені так здається. Ніяких сил не вистачить постійно язика висовувати.
Короче питання, як ви вимовляєте th? /ð/ чи /θ/ не дуже важливо.

Вау. Там люди в Америці нарешті взяли себе в руки. Colour me impressed.