Я не хочу плакати я хочу побути в тиші щоб мене ніхто не чіпав годин 30

again and again and again and again do it again do it again again and again and again and again do it again do it AGAIN again and again

Добре мені начебто вдалось трошки взяти себе в руки. Принаймні я написала ще один серцерозриваючий текст з Кроулі для солов'я.

1928, але давайте зробимо вигляд, що це стало модним в 1925?? Будь ласка???

Мммм шерстяний презерватив, це так новаторськи та сексуально😍😍🥵

Цю шляпу навіть підтяжки для шкарпеток не рятують.

О ні, 1940х!Кроулі в боксерах...... майці та..... ПідТяЖкАХ...........

#творче #фіки #Weak_Hero_Class1

Назва: If I could tell you

Фандом: Слабкий герой
Пейринґ: Йон Сі Ин/Ан Су Хо
Розмір і рейтинг: драбл, Т

Жанри і попередження: Slice of Life, Canon Compliant, Feelings Realization, First Love, First Kiss, Friendship/Love, Comfort, Fluff, Fix-It

Підробіток до ранку, ранній сніданок на двох та кислі "Skittles".

Читати тут

цій пані сьогодні 24 рочки🎉🎉

хочу побажати щастя собі та всім вам, хто слідкує за моїми жартиками чи, можливо, творчістю!!!

крапніть собі бейлісу в ранкову каву за моє здоровʼя)

Привітання приймаю теплими словами, кудосами або копієчками на банку)

тут мої роботи: archiveofourown.org/users/liza_kha…

а тут вірші: t.me/li_lizka1000

Посилання на святкову банку: send.monobank.ua/jar/4T2n1vuaFs

це мій науковий керівник! 🥹

якщо є можливість - закиньте щось на збір, якщо немає - просто зробіть репост, теж важливо!

пост Романа Анатолійовича: https://www.facebook.com/share/p/1Azzgx7P3d/

посилання на банку: https://send.monobank.ua/jar/3UwCV8VhA8

#творче #фіки #Faraway_Wanderers #Word_of_Honor

Назва: The Unknown sea

Фандом: Далекі мандрівники, Слово честі
Пейринґ: Вень Кесін/Джов Дзишу
Розмір і рейтинг: драбл, Т

Жанри і попередження: Alternate Universe - Modern Setting, Developing Relationship, Emotional Hurt/Comfort, Introspection, Tenderness, Soulmates, Domestic Fluff, Late Night Conversations

Майже зірвана фотосесія, як новий виклик для Джов Дзишу та насолода для Вень Кесіна. Або історія про неочікувану близькість, приховані бажання і про те, як одного вечора життя цих двох може взяти курс у невідоме.

Читати тут

Як би все не запороти.

«губна помада»

Вона пише картини губною помадою, її полотна – білосніжні простирадла, вона розстилає їх,
торкаючись тканини, немов першого снігу, лишає перші червоні сліди, я розумію, що навряд до ранку ми ляжемо спати.
Вона дуже збуджена як для цієї пори року: від неї пахне, як від ґаздині, яка поралась із гарбузовим пирогом на кухні,
себто – прянощами і солоним потом, який, по правді, переконливо й щемко нагадує про далеке море,
тепле не від сонця, а від самих спогадів. Вона вигинається над картиною, як гірські хребти, вона розливається хвилями,
в ній плещеться натхнення слизьких риб, її думка пильнує чайкою з висоти, ідеї збігаються лисицями на вечірній пляж.
Я зварю нам кави, розбудивши зерна в кавомолці, розрізи в тиші залишає клацання плити, а далі можна чути
хіба червоний колір на простирадлі-полотні, художниця працює, не відпускаючи у сон будинок.
Хай гуща на зубах хрустить – я вип’ю зараз, ти – коли захочеться, коли захочеш, вимальовуються несправжні поцілунки:
кривавий слід пораненого звіру, лишений на схилі сніжних гір. Я розумію більше в темний час доби,
тому люблю короткі дні; я розуміюсь більше на незавершених картинах, завершеність завжди якась порожня,
беззмістовна. Як добре, що моя художниця ніколи не завершує картин: червоний знає свій шлях в білій пустці,
помада більше розуміється в мистецтві за гуаш, акрил і масло.
Світанки стають все більш далекими від нас, єдина лінія червона горизонту – намальована на білім простирадлі,
художниця заснула на картині. У власне полотно записала своє сонне тіло, складене в беззахисній позі ембріона,
від холоду на смаглявій шкірі ніг проступають сироти, з під тонкої тканини майки – тверді і темні плями,
червоні полоси помади крадькома перейшли на її оголений живіт. Хто б ще за талію тебе тримав, коли не власна
картина? Єдина вільна ковдра нас чекає в коридорі: чи потривожить нас ця ніч, чи, може, подарує спокій?
Дивлюсь на час – дивлюсь крізь час – і колір карти трохи заспокоїть. Ось ковдра. Ось я поряд. Червоний ворс – прямо в тон помаді,
обійми в тон тепла
тепло в тон обіймів
Лягали спати справжні – прокинемося намальовані червоною помадою на білосніжнім простирадлі.
Не вперше, менше з тим, ставати справжніми назад.


https://archiveofourown.org/works/59781229/chapters/154479205

«незакінчений бій із шипшиною» (1574 слова)

Шипшина – це рослина, це квітка, це ягоди, це – засихати під осінь, аби вистояти, вибороти зиму, вижити та перемогти, перемогти, аби вижити, виживати суто заради перемоги над собою і холодом одного-двох-трьох сезонів (каже так, наче літо не буває холодним), шипшина – це оптимізм, це рожеві окуляри цнотливих бутонів, цнотливі бутони юного скла, юного скла, парадокс протистояння, що скінчилося, так і не почавшись, почалось, не закінчившись, окуляри б’ються – чи б’ються? – як вони б’ються відомо: проростаючи колючками на стеблі тонкого тіла, руки, що ранять інші руки, без шансу на переплетення пальців, заборона самій собі стати на коліна хоч перед кимось, хоч перед чимось, хоч колись, через щось, через щось – голки ввійдуть глибше, священний Грааль вибитої колінної чашечки, чаша нескореності, скло колючок, скло голок, на захист ніжних квіток, на захист незакінчених протистоянь, себто боїв, себто дворових бійок, гештальти з дитинства – насіннячко, паросток, юна весна, юна осінь, дитяче (аж до інфантильності!) літо, і раптом – зима, зима, що старить нас безжально й раптово, старить наші судини гілок шипшини, які судинами ростуть від нашого серця, які стискають наш мозок і без свого існування не дають волі нашим думкам, це гра наївно-дитяча, як там: не думай про півня, не думай про білого ведмедя, не думай про шипшину – і ось ти програв, чи програє шипшина (думає шипшина про інші шипшини?) – рослина, квітка, колючки, рожеві бутони, запилення – не так трагічні для неї ключі лелек, що клекочуть мріями про теплі краї (чи мріє шипшина про теплі краї?), як трагічний сон бджіл на поважний час у поважну, у старий, як світ, зимний сезон: якщо кусати губи, якщо неконтрольовано-нервово водити по ним язиком – завітряться на морозі, вже час думати про прозору гігієнічну помаду, товстий шар вазеліну, ягоди шипшини хто цілував, хто облизував, що вони так всохли і мерзнуть, і мерзнуть надалі, споглядаючи зміну сезонів, існують, гордо і стримано, з власними ранами, з власними ранами, шрамами, травмами, болем бій не скінчиться ніколи, суддя – сама смерть, кажуть, стара непідкупна, але не без почуття гумору, не без бажання жартома взяти на лапу, коли дають, і подивитися – що ж буде (що буде?), що ж буде для неї до болю, до біса, до болі в скрипучих зуба риторичне (риторику винайшла смерть) питання, бо відповідь – западло, чи сплю я, що бачу відповіді (але неправильні), чи сплю я, що бачу відповіді (чи правильні?), чи сплю я, чи сплю я, що бачу знову і знову одне і те саме – шипшина – рослина-трагедія, квітка-оптимізм, стебла зрадливих колючих/ріжучих обіймів: що для сну, що для тіла, що для сторінок – життя, книги, книги життя, життя книг – острах перед зміною пір року (не так страшна зміна років, як зміна пір в ньому), суттєві зміни – між частинами, а не між цілим, слідкує за цим богиня-шипшина, і плаче росою, якою все менше: всихає вологий клімат, муміфіковане глобальне потепління, скепсис екоактивізму, сепсис зеленого кольору – прийде весна (прийде весна?) і принесе недоречні питання, зв’яжеться і кохання, і долі, і час, і простір, і граматика з синтаксисом, і пунктуація із прагматикою в нові кущі, з новими мареннями (чи марить шипшина про текст?) про осінь: нові страхи, забобони, хтонічні істоти, екзистенційні жахи, міфології-замість-науки, павуки з безтурботністю павутиння, що звучить арфами, арфою, про арфи (арфо!) – сплетення нового життя у старих віршах поетеси Сапфо, адже шипшина якщо і читає – то саме щось давньогрецьке, всі ми греки (з варяг у греки, ти ба), всі дороги ведуть у Рим, незакінчений бій – а імперія вже пала, на Макбета пішов загрозливий ліс, шипшина – рослина, що вгризається у зап’ястя, квітка, що забиває легені, колючка зупинить серце, нас тягне до шипшини не менше, ніж її до нас: подібне притягується, чули таке, подібне відштовхується – закон магнетизму, етика проти такту, естетика проти ботаніки, це – приклади одвічно незакінчених протистоянь, проти і проти, вічна революція – зупинка дорівнює смерті, серце шипшини – б’ється лише так, шипшина – палкі очі,

пристрасть натури, тіло з напруженням вигинів лука і ніжно-рожеве щось: ззовні, чи може більше всередині (чи квітне шипшина квітками всередину?), шипшина – рослина, повторюю, стебла, кажу, квітки, наче хочу собі повірити (ба може – в себе?), наче хочу повірити, що я – не жарт однієї з тисячі тисяч осеней, лялька, набита не величним змістом, себто серцем, хребтом та легенями, системи систем, а всохлими гілками, гострими колючками, шкіра – вимочена в шипшиновім сиропі, додана в чай, додана в каву, прикрашений торт, покращена мінералка, яка не лізе сама по собі (не забувай пити воду, кажу, не забувай пити воду!), рожеві квітки замість серця – я хочу кричати, господи, невже ж, ну невже ж шипшина (рослина стебла колючки коріння листя…) вміє так сильно любити, вміє так болісно закохатися, особливо під осінь, ну невже мої всохлі ягоди-оченята можуть так тонко бачити цю красу, і невже, ну невже, ця рослина, ці стебла, колючки, коріння – тричі прокляті, гостре листя (шипшина) може мати такий сильний дух, може мати таку жагу до життя, що не виплакати всіма дощами – що були і що будуть – не зламати найміцнішим льодом, як це можливо: бути сильнішим, ніж істоти, створені з глини (големи чи що?) рукою божественною, коли ти – тонкий очерет, а шипшина – рослина (?), а шипшина – богиня (!), шипшина-богиня, я стою біля двору твого (моя Ілаялі сміється), і кущі шипшини – рідні до біса, знайомі до болю, близькі до розпачу, дорогі, неймовірні – вже вкриваються першим снігом, вже спадають білі повіки на темні, завмерлі ягоди, раптом з-під інію, з-під падолисту, жовтого, світло-коричневого, помаранч та червоний, зелений лист не виживає, тремтять піджилки – і що це (що це?!) – виростає мертвонароджена парость, колючі стебла незакінчених розмов, які воліють початися заново, які все воліють початися заново – все тими ж словами, якими звучали і не закінчились, які не звучали і не закінчились літа й осені тому, вони хапають за руки і хижим кидком хочуть залізти прямо в рот, протистояти їм, скидати із себе, адже – осінь, до того ж – майже кінець, коли, як не зараз, скинути усе, абсолютно усе, що є зайвим і незакінченим, коли, як не зараз, латати тріщини всесвіту – боже, чому завжди ображають маленькі, маленькі-маленькі всесвіти в душах і серцях окремо взятих людей, їх же так важко, так важко склеїти і зібрати до купи (ювелірна робота, аякже ж), хай би бився, ламався, кришився цей великий всесвіт, його якось не шкода, але, знаєте, завжди так: речі стає раптом невимовно шкода, за них стає нестерпно боляче лише тоді, коли вони б’ються, ламаються, кришаться, я думаю, що можу не пережити – морально, ментально, фізично, – наступну розбиту чашку, наступну розбиту розмову, протистояння, з якого я вийду не переможцем – шипшино, тримай мене, о, шипшино, я прошу: коли вкриєшся снігом, опустиш ці білі-білі повіки, не забувай мене, шипшина-богиня, шипшина – богиня, ми з тобою поговоримо і не раз, просто ставим на паузу, хоч ти цього і не любиш, хоч ти цього і не любиш, хапаю тебе за колючий стан – і прикрашаю сніг біля твоїх ніг краплями, схожими на сухі ягоди.