Цікаво, що я ніколине розумів, нащо вони треба — ці псевдоніми. Я завжди планував підписуватись своїм справжнім ім'ям — Роман Карпенко, поки не зрозумів, що я ненавиджу ту версію себе, ні ім'я тієї версії, ні прізвище.

В майбутньому я якось розповім про свою гіперактивну фантазію через моє бажання втікати до вигаданих світів у дитинстві, про її проблеми та чому я обожнюю цю справу, але зараз, якщо коротко — я поділяю себе на дві особистості при тому, що в мене роздвоєння особистості немає :)

З одного боку Роман Карпенко. Народився в найгіршому місті України — Суми. Через постійних булінг був невпевнений в собі, тому ненавидів школу, потім навчився не на ту професію і зрозумів, яку треба було обрати, лише коли вже було запізно щось змінювати; людина, якій не вдалось нормально пожити спочатку через карантин, потім через війну, in short — невдаха.

З іншого боку — Макс Вороненко. Творча людина, яка працює не тільки над деталізацією світу, а й над історіями, яка пише козацьке фентезі, над яким мріяв працювати завжди, планує створити мангу (навіть колись з художником це робив, 8 сторінок готові, але проект заморозився), й не одну, гру жанру постапокаліптика, комікси й інше. Просто живе творчістю й планує розбагатіти не грішми, а людьми, які в нього вірять.

Я навіть вигадав собі герб, коли хотів зробити це для Князя Костія — Ворон, яка тримає в лапах карпа. Якщо почне перемагати Макс ВОРОНенко (в творчому плані щоб все виходило, зможе побороти комплекси, мати чудових друзів тощо), то ворон з'їсть рибу, а якщо почне переможе Роман Карпенко (нічого не вийде, стане просто ніким), то риба потопить ворону.

А вигадав я свій псевдонім взагалі випадково. Мене дратувало моє ім'я, й пам'ятаю, що мама планувала назвати мене Максом, тому й взяв його. А Вороненко пішло так: "Хм, — думаю, — від Карпа (Карпенко) нічого путнього я не вигадаю, та і не хочу. О, візьму перші три літери. Кар — каркає ворона — буде Вороненко). І я настільки себе асоціюю з цим, що вже забуваю, що насправді моє ім'я Роман.

Щойно зрозумів, що якби волів би обирати й якби мене спитали, я б обрав на роль актора озвучування аудіокниги "Танок зеленого полум'я" саме Євгена Малуху. Сподіваюсь, я встигну дописати її, поки він не вийшов на пенсію і він погодиться. Звісно, здається неймовірним, але для мене колись здавалося неможливим, що можна домовитися з актором озвучки Лєбєдєва зі Сталкеру (Він же голос телеканалу ICTV), і він мені озвучив відеоролик (я б його кинув, але це було у 2021, він російською). Якось так

Здавалося б, так очевидно, але так корисно

Поки що найбільший мій розділ

Це я змінив місцями з іншими розділами, щоб було менше переходів. В цілому можна ще зробити менше, але там на найцікавішому в Греганні закінчується - де з'являється Вій.

Думаю, чи вставити бійку з ним сюди ж, чи в наступний. Більш все таки думаю, що сюди

Птах

Взагалі, я сам не проти дуже великих розділів, та все ж і замалі я теж би не хотів мати, хоча деякі люди й кажуть, що треба не на цьому концентруватись. Намагаюся знайти ту саму середину і щоб оці переходи були адекватними

Пам'ятаю тренд був у ТТ, де історічні події різні з картин робили у стилі реалістичних фото якості першого айфону. Вирішив зробити сцену з Другої Війни з Безсмертям (що буде у фіналі книги)

Думаю у першій частині розділи теж об'єднати в один великий, щоб, при можливості, менше було скачків і об'єднано в цілому було.

Фух, пєздєц. Об'єднав оту велику кількість розділів першої частини в одне. Щоб не скакало туди-сюди й щоб це виглядало цікаво.

Мені самому не подобалось, що туди-сюди скаче. Я розумію, що вже для опублікованого твору, нехай який і в статусі "В процесі" це не дуже, та все ж вибору нема.

1 розділ найменший, має всього 18к знаків, а наступний вже 50к. Поки що кинув ТЗП назад у чернетку, бо може я щось там не в тому порядку поставив і нароюив інших помилок, а перечитувати сил вже нема, тільки на пеший розділ вистачило, бо я невідривно працюю над нею з 6 години.

Все думаю, чи назва "Танок зеленого полум'я" норм? Чи варто замінити на щось інакше? Чи зацікавить воно читача, чи підходить до назви книги?

Отак виходить

Я не знаю, нащо я це глянув, та все ж приблизно стільки. Я не гонюся за товщиною, але було цікаво глянути, на скільки виходить те, що вже готово.

Зрозуміло, що книга тільки пишеться і це початок лише, та я все одно очікував більшого. Та і переживання є: а якщо книга вийде невеликою і читач не встигне до персонажів прив'язатись? А без цього сенс Другої Війни з Безсмерттям тупо не гратиме так, як треба. Та і пригод же треба показати достатньо для всіх, але й не щоб розтягнуто було. Ох

Зараз пишу від обличчя Зоряни сон, який сном не є насправді і якщо я зможу це правильно редагувати, то, виходить, я вперше працюю над міні-горрором. Поки що подобається, як виходить.

Зараз я в Німеччині й довгий час, до отримання квартири, жив у таборі. Ноуту не мав, а тому писав усе в зошиті. Звісно, тоді я думав, що це не дуже зручно й з неймовірною нетерплячістю чекав ноутбук, і як тільки я переїхав до квартири й отримав ноут, звісно, що я забув про ручний стиль письма й повернувся до електронного. Та ось біда: як працював над редакцією розділів, все було добре й я бачив усі помилки, гарно редагував сцени, додавав нові описи, яким було місця та яких дійсно не вистачало, а от як сів до нового, зникло наче все, над чим я працював (про це можете подивитися в минулому блозі), та ось повернувся до зошита, і... все гаразд. Ні, дійсно, одразу в голові з'явилося, як можна правильно підійти до того чи іншого й більше немає звичайного опису, а саме йде як книга, яку хоч і треба редагувати теж, та вже навіть без неї краще сприймається, ніж ту частину розділу, яка написана одразу на ноуті. Може через те, що я пишу швидше, ніж думаю, і як би я намагався робити інакше, не виходить, а від руки я хоч і пишу теж швидко, встигаю обміркувати те, як варто зробити(?).

Дап, не всі звикнуть до мого бачення ельфів.

Ох, не знаю, як деякі люди пишуть *якусь* кількість сторінок у день. Я так спробував сьогодні, і не можу. В мене так: кілька днів можу лише 2-3 сторінки, а наступний тиждень взагалі по 12, ще й редакцією зайнятися того, що є. Може, що я цей місяць спав погано, а цю ніч не спав взагалі, але я написав всього... 2 сторінки. Та й навіть без цієї проблеми писати саме ось стільки й не менше на мене дуже давить