Фото-перекличка в коментарях з тим, що ви зараз читаєте! 🖤

П’єдестал – це лише скеля, з якої можна впасти.

🐉 «This Ends in Embers» Kamilah Cole
Друга частина дилогії Divine Traitors
Відгук на першу частину – «So Let Them Burn»

⭐️⭐️⭐️

👁️ Друга (та фінальна) частина, на жаль, сподобалась мені набагато менше за першу. Хоча сама фішка з перекрученою долею сестер мене ну дуууже інтригувала!

👁️Світ розширюється, ми дізналися більше про інші країни, і це був цікавий момент у всій частині.

👁️Хотілось би більше уваги до тем, які були вже зачеплені та продовжують відігравати фоном: від революції до розбитої країни; про дітей-солдатів та про обставини, в які їх загнали дорослі.

👁️Мене особливо заділо те, що добре не розкрита проблематика вимушеної співпраці між країнами, що ще вчора були ворогами. Дуже просто ми пройшли період притирання, хтось десь трошки посварився і вже все добре.

👁️Ще одна з моїх основних претензій – поведінка головних героїнь. Якщо в першій частині їх накривало та ти бачив наслідок пережитих подій, то в другій перестаєш вірити, що це ті ж самі дівчата. Вони мали подорослішати, в першій книзі це відчувалось, але з того моменту, як вони помінялися ролями все це зійшло нанівець – тепер вони відчуваються незрілими підлітками, що в умовах кількості влади в їхніх руках, виглядає недолуго та страшно.

👁️Фарон (молодша сестра) все ж більше мені в цьому плані сподобалась: тобто вона залишається нерозсудливою й спочатку робить, а потім думає, однак вміє бути жорстокою у потрібний момент без зайвих сантиментів. Вона, на відміну від Елари, яка мені більше подобалась у першій книзі, не намагається прикидатися тією, ким вона не є. І тут питання, чого, собсна, її називають найбільшою брехухою?

👁️Якщо ви думаєте, що я маю претензії лише до двох головних героїнь, то не спішіть, вони там всі по головно встигли пробити дно логікою своєї поведінки. Просто якщо писати про кожного, то це вийде декілька листів…

👁️Темп книги помітно спав – про що можна казати, якщо я заснула, поки продиралась до половини? Деякі події, які мали б іти динамічно, сильно розтягнуті. І хоча це, якщо замислитися, звучить логічно (ми ж знаємо, як країни-партнери передають зброю та ухвалюють рішення, так?), стає нудно читати – тільки перемикання на ПОВ Фарон додає хоч якогось інтересу. Бо слідкувати за тим, як убивається Елара, навіть мені ставало нестерпно.

👁️Інколи траплялися сильні сцени, від яких перехоплювало подих, бо вони доволі добре та реалістично накладаються на події останніх років в Україні. Авторка непогано передала оце невдоволення, розгубленість та страх перед майбутнім.

👁️І, звісно, тема родини. Мені гріє душу те, як Фарон, Елара та їхні батьки люблять та підтримують одне одного; як потребують та піклуються, й зажди знаходять слова з обіймами, в які вкладають стільки сенсу 💔

👁️Події почали набирати обертів та ставати цікавішими лише після половини книжки, але до того часу, я вже так втомилась від всього, що навіть якісь повороти не давали потрібного результату.

👁️Фінал дещо змазаний, поспішний (можна було б, блін, направити цю динаміку на початок). Загалом, не жалкую, що познайомилась з цією дилогією, але мені сумно за другу частину.
#книговідгук