Оскар Вайльд. Мій голос

В цім світі, де турбот безмежна сила,
Сердець ми знали втіху — Ти і я,
А нині позгорталися вітрила
У нашого без фрахту корабля.

Ось чому й вид мій вкрили зморшки ранні,
Змінили сльози втіху чарівну,
Сум пов'ялив уста мої рум'яні,
А лихо позбавляє мене й сну.

Однак цей людний світ, притулок горя,
Тобі як скрипка був неголосна,
Він був для тебе музикою моря,
Яка заснула в мушлі, мов луна.


#opoetry_вірштижня
авторка ілюстрації: @wwfqossx

«Далі, далі від душного міста!»
Леся Українка

...А здалека, отам на заході,
Срібнокудрії хвилі кивають, –
Нереїди при сонячнім сході
Промінь ранній таночком стрівають,
І танцюють химерно та легко, –
Ось близенько вже видно ту зграю,
Аж і знов одкотилась далеко,
Геть біліє в туманному краю…
Море, море! Без краю просторе,
Руху повне і разом спокою!
Забуваю і щастя, і горе –
Все наземне, – з’єднатись з тобою
Я жадаю на час, на годину,
Щоб не бачить нічого на світі,
Тільки бачить осяйну долину
І губитись в прозорій блакиті!..

#opoetry_вірштижня
оформлення: @wwfqossx

🎊Вітаємо ЛГБТІК+ спільноту з початком Місяця Гордості!
З такої нагоди ми готуємо для вас серію дописів про ЛГБТІК+ спільноту! Цього разу нам дуууже потрібна саме ваша допомога, аби з'ясувати, про що би вам було найцікавіше почитати!

📩Тому запрошуємо заповнити форму, де ви можете поставити анонімне запитання ЛГБТІК+ людині. Можливо, вас давно бентежить якесь незручне питання, яке важко поставити в обличчя асексуальній людині? Можливо, вам цікаво, чому пансексуальні люди не називають себе бі? Ми відкриті до будь-яких запитань!
✨Ми використаємо ваші запитання для проведення інтерв'ю з ЛГБТІК+ людьми та опублікуємо анонімні результати на нашій сторінці, тож stay tuned

‼️Якщо ви ЛГБТІК+ людина та хочете поділитися з нами своїм досвідом, то залиште свої контакти у формі та ми зв'яжемося з вами для інтерв'ю!

друже,

пишу тобі цього листа, щоб запросити у поетичну подорож чарівними місцями, де народжувались та творили мисткині й митці. тими місцями, які лишились на сторінках їхньої творчості, які вони згадували з теплотою та любов'ю. дозволь поділитись цим із тобою ♡


love,
o.poetry

«Хоч знаний я всій Батьківщині, а все ж я донецький поет».

Розпочинає подорож Україною палкий шанувальник української мови, лірик, воїн, шанований радянською владою, нею ж і зацькований, – Володимир Сосюра. Відомий усім своєю інтимною лірикою Сосюра писав настільки ж ніжні вірші й Україні, славлячи Донеччину лагідним словом.
Народився поет у Дебальцевому. Його особистість воістину унікальна: він із тих небагатьох, хто залишився вірним своїм націоналістичним поглядам до кінця життя. Навіть з однією своєю дружиною Сосюра розійшовся через її антиукраїнський шовінізм. Радянський режим намагався зломити його психлікарнею, цензурою та погрозами. Попри це Сосюра залишив величезну спадщину, у багатьох віршах проступала безмежна любов до України. ("В тебе і губи, і брови твої, як у моєї Вкраїни…"; "Любіть Україну як сонце любіть…"; "Якби ж я міг, якби зумів я тебе, Вкраїно, воскресить!").

Наступним представляє регіон уродженець Вінниччини, що назавжди залишив частину свого палкого серця на Донеччині. Тут він закінчив школу, здобув філологічну освіту й навчав молодші покоління української мови – Василь Стус.
Трагічна доля цього поета досі на вустах українців. Після початку навчання на аспірантурі поет переїхав до Києва, де сталася низка трагічних подій: відрахування з аспірантури, арешт, вирок п’ять років ув’язнення і три заслання. І все через випадок на прем’єрі фільму "Тіні забутих предків" (уже до неї відбувалися арешти): Стус піднявся і проскандував устати всім, хто проти арештів.
Радянській владі було замало декількох років, відбутих на таборах у Мордовії та в Магаданській області, тож 14 травня 1980 року поета заарештували. Знову. Тепер, проте, засудили до десяти років ув’язнення та пʼяти років заслання. Вийти звідти живим поету, на жаль, не судилося: у ніч із 3 на 4 вересня він помер від переохолодження. Втім, є ще одна версія цих подій, за якою смерть сталася від удару карцерними нарами.
Незламність Стуса, закарбовані ним у віршах образи досі надихають на боротьбу багатьох українців.

Подарувала нам Донеччина й Емму Андієвську, талановиту письменницю та художницю, що показала закордону різнобарвність української поезії. Вона малює свої вірші – яскраві образи зображує словом.
«Я – Емма Андієвська, яка охоче дала б вирвати з грудей серце, аби Україна по-справжньому існувала. І все, що я творю, – для України, для її людей…»
Народилася поетка в місті Сталіно, сучасному Донецьку, але більшу частину життя провела за кордоном. Через хворобу вона ще малою покинула Донеччину. Згодом через війну довелося покинути й Україну. До того ж репресивна система радянського союзу відібрала в дівчинки батька. Попри всі життєві перипетії письменниця продовжує творити дотепер. Деякі її твори вийшли в перекладі англійською, французькою та португальською мовами.
Зараз мисткині 93 роки, мешкає вона в Мюнхені.


#поетична_подорож
авторка допису: @conceptual_artist
авторка ілюстрації: @semechkasenya

​Ах життя моє — кругле як мʼяч,
Ти з яких зірвалось дубів!
Души мене. Кровʼю моєю піяч.
— Так ніхто тебе не любив.

Веселий та голосний, завжди готовий сипати дотепами, а у відповідь отримувати лункий сміх. Такої вдачі був Михайло, тобто Майк Йогансен. Він писав поезію та прозу, репортажі, видавав журнали, засновував літературні об'єднання, був поліглотом, перекладав, і часто ходив на полювання зі своїми незмінними супутниками —двома собаками.

— Випростуєш крила і знаєш, що день не устане,
Коли не полинеш до його з останньої крепкої сили.

Його тексти — завжди експеримент, гра з формою письма та уявою читача. Це й не дивно, враховуючи те, що Йогансен був авангардистом. Одна з його новацій — це створення Універсального журналу (УЖ), в якому публікувалися детективи та фантастика, репортажі, ломиголовки, ба більше були випуски, які можна було читати з обох сторін. Тож гасло журналу — "Немає у світі такої речі, про яку не можна було б цікаво розповісти" — абсолютно відповідало його змісту.

Я іду по рейці і хитаюсь,
Чи дійду до віку, чи впаду.
Ліс спинивсь. Ліс, мов зелений заєць.
Задивився на мою ходу

З 1919, після окупації Харкова денікінцями, почав писати українською, і робив це справді майстерно. Згодом Йогансен став одним із засновників літературних спілок ГАРТ та ВАПЛІТЕ. Його дуже цікавила творчість Курбаса. Він навіть написав ревю до вистави "Алло на хвилі 477". Йогансен творив невпинно, аж до 1937 року, поки не був обвинувачений в антирадянській діяльності та засуджений до розстрілу.

Нижче
і нечутніше, ніж далекий гуд
столиці,
У незліченних тротуарах вмерло
слово.


#opoetryandfacts
авторка допису: @barvysta
авторка ілюстрації: @wwfqossx

Вітаємо, книголюбе!🍀

Сьогодні ми командою Читацького клюбу оголошуємо допоміжний збір для Взаємодопомоги НаУКМА у 30 тис. гривень. Загальна сума збору становить 220 тис. гривень або, в перекладі на дрони, 2 DJI Mavic 3E. Дрони це очі наших бійців, а отже їхня безпека⚡️

Дрони потрібні взводу штурмана 3 ОШБр на Авдіївському напрямку, де наразі служить могилянець Микола Капшук.

Микола є також одногрупником Насті та Ані — засновниці та модераторки зустрічей Читацького клюбу, тож це робить збір ще більш важливим для нас❤️‍🩹🫂

Посилання на банку: https://send.monobank.ua/jar/7pCKjwZnjY

Закликаємо тебе долучитися до збору донатом та поширенням в соцмережах!

​Поезія. Наталія Білоцерківець

Кожного вечора, кожної ночі
стукіт у груди. Відкриєш – вокзал.
Кожного вечора, кожної ночі.

Стукіт у груди. Відкриєш вокзал,
потяги йдуть, новобранцями повні,
сірі дівчата, перонні, безмовні,
сухість війни на акаціях.
О, ніч як страх –
чорновокзальний птах!

Там, де з могил проростають багнети,
ходять шинелі безрукі. Дивись:
там, де з могил проростають багнети, ходять шинелі безрукі наскрізь:
тихо ворушаться рани незрячі,
сірі дівчата, вологі, тремтячі,
пестять шинелі руками беріз.
О, запах кіс!

Кожного вечора, кожної ночі
серце висмоктує з плоті життя
образи, запахи, згустки пророчі –
серце поета із плоті життя.

Жовтих акацій стручки перезрілі,
соком просякнуті пори беріз –
серце стискає устами. І в тілі
товпляться поштовхи сяючих сліз


#opoetry_вірштижня
авторка ілюстрації: @semechkasenya

​— Що це ти робиш таке гарне й яскраве?
— Шию плаща для Скорботи!
Гарний для всіх і такий величавий
Буде цей плащ Скорботи,
Для всіх величавий

Ці рядки дуже влучно описують всю діяльність поета. Прагнучи обʼєднати свій народ, що переживав складні періоди національно-визвольної та громадянської воєн в Ірландії, він створив простір для розуміння один одного, злиття душ: “Я мав негайно написати багато віршів, де б емоція, завжди особиста, розширювалася до загальних понять за допомогою міфів і символів”. Це теплий знайомий прихисток з казками, баладами, піснями, друїдами, феями, де людина відчуває домашній спокій, турботу та залученість до великого цілого.

Вільям Батлер Єйтс (1865-1939) – один із найоригінальніших ірландських поетів та драматургів, лауреат Нобелівської премії з літератури (1923), збирач фольклору, окультист, засновник першого національного театру в Ірландії, учасник руху за розвиток ірландської національної культури, сенатор Ірландської вільної держави.

Відвідини засідання товариства “Молода Ірландія” стали переломними в житті Єйтса, адже там він навчався політичної дискусії, познайомився з Дугласом Гайдом — популяризатором ірландського фольклору та майбутнім президентом Ірландської республіки. Не менш впливовою стала зустріч з безкомпромісною патріоткою Мод Гонн, в яку Єйтс був безмежно закоханий, проте вона відкинула його пропозицію про одруження.

Час пригасання любові обліг нас,
Душі вже наші знебулі й смутні...
Тож прощавай — поки не переміг нас
Плин забуття… І заплач по мені.

Його поезія крихка та делікатна, як кришталь. Коли читаєш, то хочеться шепотіти її мʼяким голосом собі під ніс, щоб ненароком не пошкодити та не розбити силою голосу.

Якби Ірландія могла звернутися до свого народу, вона б обрала поезію Єйтса. Вона б промовляла до людей словами архетипів, глибоко захованими під імперським впливом Британії у колективному несвідомому.

Цілую дитя заплакане, і до грудей тулю,
І чую, як кличуть його і мене дві тісні могили...
Невтішні вітри орють моря на ріллю,
Невтішні вітри захід весь розвогнили,
Невтішні вітри б’ються в браму небес,
До брами пекла женуть духів кубло тороплене...

#opoetryandfacts
авторка допису: @rt_253

Люблю чернігівську дорогу —
весною, влітку, восени
Там досі моляться Стрибогу
високі в сонці ясени.
Ліна Костенко

Зустрічає нас поет, якого зневажали сучасники. Насправді ж усе — від друзів до його сонцеликого слова — у нього забрала радянська влада. «Соняшні кларнети», барвисті, як акварель, вона замінила на білила та малярський пензлик для парканів – радянське цензуроване та безталанне слово.

Не дивися так привітно,
Яблуневоцвітно.
Стигнуть зорі, як пшениця:
Буду я журиться.

Павло Тичина народився в Пісках на Чернігівщині — там провів дитинство, там навчався в Чернігівській духовній семінарії. Пізніше він вступив на економічний факультет у Києві.
Доля його воістину трагічна: помер він двічі. Вперше як поет, вдруге як людина. Смерть як українського поета знаменувала збірка «Чернігів».

Нехай Європа кумкає
а в нас одна лиш думка є
одна одна турбація
традицій підрізація
колективізація

Лише як минули літа, безсмертний класик української поезії відкрився для людей по-новому: прийшло розуміння, що Тичина став таким під тиском радянської влади.
Цікавим і сумним фактом є те, що Тичина завжди лягав спати в одязі — очікуючи, що за ним прийдуть.

Наступному поету доля відвела лише вісімнадцять років земного життя. Василь Чумак народився в місті Ічня. Поет входив у літературне угрупування «Гарт» і працював секретарем у журналі «Мистецтво». Його поезія сповнена імпресіоністичних мотивів.

Люблю. Лелію. Обів’ю.
її — прозоро-мармурову,
свою весну таку вирову
в жагучі сонця переллю —
весну свою;

Доробок поета не дуже великий, адже епоха не дозволила прожити йому повноцінне життя: у 18 років його розстріляли денікінці.

Останнім поетом, що представляє регіон, є Кость Москалець. Багатьом він відомий як автор пісні «Вона» — творець не лише тексту, а й музики. Народився поет біля Батурина.
Він також успішний прозаїк, літературний критик. Його проза перекладена декількома мовами.
Голосніше за життєпис автора говорять уривки з його поезії:

холодний падолист вологі пасма диму
сурма над водами проклятими і міст
далеко в небі сяє аметист
розкішного утраченого риму


#поетична_подорож
авторка допису: @conceptual_artist
авторка ілюстрації: @semechkasenya