Даруємо перший паранормальний роман Алі Гейзелвуд — «Наречену» з кольоровим зрізом ✨

Ця книжка Алі Гейзелвуд створила справжній ажіотаж, адже це щось абсолютно нове серед інших книг авторки. Перекладати її точно було дуже весело👀

Разом із Женею з Книжкової екосистеми даруємо один примірник підписникам!

Умови дуже прості:

🌙Підписатись на канал Книжкова Екоситема
🌙Підписатись на канал one more chapter
🌙Переслати цей допис ще одному книголюбу
🌙Поставити + на каналі Книжкова Екосистема (!)
Посилання на пост: https://t.me/BookEcosystem/2263

Переможця оберемо у неділю 11 травня✨
Нехай щастить!

Цього тижня я нарешті здала величенький переклад, але, відверто кажучи, я мало що відчуваю. І мені це не подобається.

✨ Коли ти працюєш на себе, ти сам собі начальник і колега. Ти самостійно формуєш робочі години, ставиш якісь цілі і дедлайни. Звісно, є комунікація з видавництвами, але це геть не те саме, що мати менеджера в команді.

😉З цього випливає одна штука: за свої досягнення теж доводиться хвалити себе самостійно. Звісно, вас можуть похвалити друзі, партнери, родичі і тд, але хто, як не ви, справді знає всю кількість зусиль, потрачену на цю роботу? Хто ще так добре знає всі нерви і переживання?
(Хоча, може, ви більше ділитеся своїм досвідом з іншими, ніж я, то в такому випадку вас це може не стосуватися).

💞 Я нещодавно вичитала цитату, від якої мене ніби прибило: «я не святкую свої досягнення, бо це й так було моїм особистим обов’язком — їх досягти». Іншими словами, я не припускаю ні на мить, що можу дозволити собі провтикати якийсь дедлайн чи з чимось не впоратися, я мушу це зробити. Відповідно, закінчивши чергову книжку, отримавши чергову пропозицію про співпрацю чи досягнувши якоїсь нової особистої цілі, я думаю — це все добре, але що далі? Це ми викреслюємо, час рухатися до нових вершин.

Тому я придумала для себе кілька порад, як мотивувати себе і самостійно святкувати власні досягнення:

🌟придумувати для себе якусь нагороду. Я вирішила відзначати кожен переклад букетом (бажано під колір перекладеної книжки — удачі мені з цим) і якимось масажем для релаксу. Не спортивним масажем, на який я ходжу й так, а саме чимось вишуканішим 💅

🌟наочно бачити свій прогрес. В цьому мені допомагає трекінг перекладів, де я на власні очі бачу, як позначка виконаної роботи переходить на 100%, як усі завдання позначаються галочкою, як переклад переноситься в статус completed.

🌟багато патякати про це. Так, коли я закінчую переклади, я не закриватиму про це рота в блозі чи соцмережах. Як альтернатива, можна хоча б похвалити себе в якомусь щоденнику абощо.

🌟ВІДПОЧИВАТИ! Обов’язково влаштовувати перерви між перекладами і нічого не робити в ці перерви. Серйозно, ніякої роботи. Не напружуватися. Відпочивати!

Фріланс — це великий виклик ще й тому, що ніхто не буде хвалити тебе в роботі, це все падає на твої плечі. І треба якось вчитися не просто сприймати досягнення як належне, а хвалити себе за це.

Маєте тут якісь лайфхаки? 😂

Рівне, вампіри і вовкулаки йдуть до вас 👄

24 травня приходьте на книжковий клуб по «Нареченій» Алі Гейзелвуд!
Я модеруватиму, буде весело 👀

Реєстрації не потрібно, достатньо долучитися до чату учасників: https://t.me/+Kz3FUxf81HIxNmIy

Чекатиму вас ✨

Юлія Нагорнюк «Відьма вмирає втретє»

⭐️ 5/5
🌙 5/5

Кожна відьма має передати дар. Стара Юстина обирає учнем Сашу — млявого, пасивного і не зацікавленого відьомством хлопця. Саша хоче ігнорувати її примус, але магія — не сімейні проблеми, на які можна заплющувати очі; без контролю вона небезпечна. Здається, відьма прагне зіпсувати йому життя, але що як за її колючими репліками ховається щире прагнення допомогти?

Може, ви не знали, та я — фанатка відьмоверсу Юлії Нагорнюк. До цієї книжки я підходила щоразу з різними очікуваннями: спочатку чекала чогось ближчого до «Діви», потім дізналася, що це буде дещо протилежне, але точно не очікувала відчуттів, які виникнуть в кінці.

🌿Вище я писала, що це не легеньке і не затишне фентезі. Поправочка: воно затишне, просто по-своєму. Тут настільки ідеально відображена атмосфера нашого українського села, багато в чому дуже традиційного, та все ж сучасного, з його звичними архетипами. Навіть якщо ви не жили в селі і в житті не бачили живої корови (як відьма Віра), вам все одно відгукнеться ця атмосфера.

✋ На відміну від «Діви», у «Відьмі» головний герой хлопець, але його теж називаємо відьмою (не відьмаком і не чаклуном!). Саша сам по собі юнак доволі пасивний, його воля похована під купою життєвих негараздів: розлучення батьків, проблеми в універі, незнання того, чим він хоче займатися по життю. Так іще раптом якась стара жінка заявляє, що вона відьма і бере його в учні. Але Саша мені сподобався як головний герой: він ламає оці стереотипи «протагоніст завжди класний і в нього все виходить», бо він ляпає помилок, не бачить небезпеки, наївний, але… він людина. Жива і справжня. І це особливо підкуплює.

💚 Скажу чесно, після всіх відгуків я боялася скла в цій книжці, але мене пробило швидше не на сльозу, а на якусь… безнадію? Сум? Лишився якийсь такий меланхолійний посмак і від того, як деякі люди по життю дозволяють собі маніпулювати іншими, і від закритої спільноти, де плітки й обговорення можуть зламати комусь життя, але при цьому книжка подає надію. Хто не читає авторську післямову, у цій книжці точно її почитайте — стане легше. Або ні.

Спойлер! Особливо тяжко на душі було після того, коли ти усвідомлюєш, що така ситуація цілком могла б статися насправді. Не обов’язково з відьмами — деякі люди полюють на слабших духом, часто ще не сформованих особистостей і використовують їх у своїх цілях. Юстина, твоє щастя, що ти вже тойво, інакше я би прийшла по тебе.

🌿Окрема любов другорядним персонажам: Фіфтісенту, братові Максу, псу Туманові (😭) і льосі Кулі. У довільному порядку.

🕯 Ще мені дуже подобається те, як персонажі та історії помалу виплітають той самий відьмоверс і підводять нас до подальшого розвитку подій. Хоча дві книжки цілком чудово читаються як окремі й самобутні історії, такі посилання дуже тішать. Юлю, я звісно не тисну, але… ми всі чекаємо.

І не переживайте: гумор був, прекрасні жарти, як у «Діві», були, ще й скільки. Мені здається, у «Відьмі» особливо втілюється концепт сміятися крізь сльози 💪
Ну все, не буду вас лякати. Читайте «Відьму», вона справді класна.
#omc_reviews #omc_fantasy

Після цього я вирішила сходити в рорк і подивитися, що наші люди кажуть про вузли, бо якось до мене не дійшло, що цю книжку багато хто встиг прочитати.
Відгуки переважно позитивні, але я заскрінила найцікавіші моменти 😈
П.С. Не забувайте, що до вечора неділі ще встигаєте виграти «Наречену» в нашому розіграші 👀

🥰У твіттері розгорнулася дискусія про те, чи варто добирати синоніми до слова say у перекладах, якщо в оригіналі автор вживає переважно його, без синонімів. Я скажу свою думку, але дуже хочу послухати, що про це думають перекладачі й українські автори.

🤍Одразу дисклеймер: це не стосується заміни кожного say на синонім. Це стосується випадків, де тих say на сторінці штук 10, і коли це не особливість авторського стилю.

🥰Моя думка: так, синоніми до say варто добирати, якщо це доречно. У цій дискусії постійно цитують Кінга, який радив письменникам не зловживати синонімами до say, і взагалі є думка, що коли англомовні автори придумують купу вигадливих синонімів штибу she explained, he chuckled, she snapped, he grumbled, she retorted, то це ознака поганого авторського стилю. Вважається, що у словах автора таке пояснення репліки персонажа відволікатиме читача від самих слів (вибачте, але тут я не можу вставити комент про те, наскільки для американських іноземних читачів потрібно все спрощувати).

🥰Я не думаю, що в українських читачів є така проблема. Звісно, якщо ми напишемо "— Ні, я не буду цього робити! — обурився він так гучно, мовби його змусили віддати всі свої зароблені гроші", то це пояснення трохи відволіче від репліки персонажа. Але якщо ми серед повторюваних said замінимо одне на мовив, а замість повторюваних asked напишемо поцікавився, то, мені здається, це ніяк не впливатиме на сприйняття тексту.

🥰До того ж у перекладі ми певною мірою адаптуємо текст під українського читача. Ми можемо гратися порядком слів, щоб передати емоційне забарвлення репліки, або ж трохи інакше подавати пряму мову, ніж вона є в оригіналі. Ба більше, видавництва можуть самі заохочувати перекладачів використовувати ці синоніми, або ж це зроблять на етапі редактури. Якщо вживання постійного say не виправдано авторським стилем (як у випадку з тим самим Кінгом), то я не бачу проблеми в тому, щоб його заміняти. Повірте, якщо лишити всі ті say, то це різатиме око. Для нас властива більша синонімія в літературних текстах, ніж в англійських книжках.

🥰Звісно, якщо ми чітко бачимо авторський стиль, то ми мусимо зберігати його в перекладі. Але досвідчений перекладач зрозуміє, де тут авторський стиль, а де традиції англомовних книжок, і має побачити, де ми можемо щось урізноманітнити, а куди лізти не слід. Ми не можемо гратися в редактора й змінювати текст до невпізнаваності, але якщо серед чотирьох сказала написати мовила, то це не загубить авторського стилю. Так, потрібно знати міру, і не можна заграватися цим до фанатизму, але мова тут не йде про заміну кожнісінького say.

🤍А ще мені цікава думка письменників: чи можемо ми переносити поради англомовних письменників на українські книжки? Мені здається, що це не завжди актуально. Як то кажуть, перекладач теж свого роду письменник, і ми мусимо користуватися деякими установленими традиціями української літературної мови в перекладі, інакше це буде суто калькування англійського порядку слів і структури. Та чи слід міряти правила англійської на переклад, і де пролягає ця межа? Було б цікаво почути вашу думку (і не лише письменників).