Р. Сейґер "Home Before Dark"

⭐️ 5/5
🛏️ 5/5
👻 4/5

"Як воно було - жити в цьому будинку?"
Меґґі Холт вже звикла до цього запитання. Двадцять п'ять років тому, вона з батьками поспішно втекла з Бейнберрі-Голлу - будинку, в якому вони прожили всього три тижні. Батько Меґґі пізніше описав всі паранормальні події, що з ними тоді стались, в своїй книзі "Будинок жахіть".
Доросла Меґґі не пам'ятає нічого, і вона не вірить в привидів та у все, що написав її батько. Однак коли вона повертається до Бейнберрі-Голлу, щоб продати його, вона починає розуміти, що у будинку справді відбуваються дивні речі. Можливо, її батько не брехав, і чим далі Меґґі заглиблюється в моторошну історію маєтку, тим більше вона починає сумніватись - а що, коли привиди справді існують?

Я обожнюю історії про будинки з привидами. Всі оці клішейні безтілесні кроки, нічні звуки, світло, яке вмикається саме по собі, "уявні друзі" дитини, яких потім вона показує на фотографії з мертвими попередніми власниками...Never gets old.
В цій книзі безліч давно відомих нам моторошних прийомів, але Сейґер зумів майстерно їх використати. Якщо ви вразливі та читаєте цю книгу самі дома і уночі - краще відкладіть її до ранку.

Атмосфера нагадала мені "Привиди будинку на пагорбі" (як і книгу, так і серіал), а також "Надприродне" - я все чекала, щоб до будинку нарешті завітали Сем і Дін та порішали там усе. Стиль написання Сейґера також легко читається, і хоча він не робить акцент на характері персонажів, він добре прописує їх емоції та реакції.

Що мені також сподобалось, то це книга у книзі. Розділи від POV Меґґі поєднуються із розділами з книги її батька, і ми можемо проводити паралелі між тим, що відбувалось 25 років тому, та тим, що відбувається в будинку зараз. Це також зробило беззаперечно класний досвід для читача, адже з найпершого розділу ми дізнаємось, що Меґґі анітрохи не вірить книзі батька та вважає, що батьки брехали їй всі роки. Ми маємо змогу аналізувати все, що відбувається, та висувати власні теорії щодо того, чому вони покинули Бейнберрі-Голл та чи віримо ми батькові Меґґі. Чим далі, тим більше деталей нам розкривається, і ми починаємо забувати про інтриги на початку книги, бо перед нами з'являється нова загадка. Разом з Меґґі ми сумніваємось у всьому - в правдивості слів її батьків, в справжній натурі людей та навіть в існуванні потойбічного світу. В мене особисто було кілька теорій, і лише одна з них підтвердилась.

Хоча я ставлю книзі найвищу оцінку, це не означає, що вона ідеальна. Так, в плані сюжету трішки є до чого придратись, але чи має книга бути бездоганною, щоб заслужити 5/5? На мою думку, ні. Мені була важлива захоплююча історія, моторошна атмосфера та класні сюжетні повороти, і я їх отримала. Це не означає, що там є серйозні дірки в сюжеті, але є моменти під невеличким питанням.

Єдиний мінус - якщо ви вже читали Сейґера, ви можете передбачити деякі мотиви або природу фіналу. Він не напряму повторює попередні сюжети, але є елементи, які збігаються, і знаючи його манеру, можна отримати не те що спойлер, але звузити коло можливих напрямків подій. Тим не менше, він досі лишається для мене в топі авторів трилерів, і я однозначно рекомендую його книги.

#omc_horror #omc_reviews

Сьогодні ми йдемо на квіз по Гаррі Поттеру. Просто зацініть ці назви команд 😂
Моя улюблена напевно «Ті кому не можна наливати»

Вчора взяли 3 місце на квізі, а сьогодні я дивилась це відео і думала, як я хочу перечитати Гаррі Поттера.
Робити я цього поки не буду, бо я тільки оце перечитала його весною, але відео всім точно пораджу:

https://youtu.be/XQpMv3MFWO4

(Дякую Рома що його знайшов 🖤)

#omc_hp

Мене дуже втомили підбірки зі схожим вайбом до фільму «Барбі»…і в них просто рожеві обкладинки або вони мілашні.
Там була і Гейзелвуд, і Гувер, і купа ромкомів, але для мене це максимально далеко від фільму.
Тому я створила свою підбірку книг для справжніх Барбі 💅💕

(Рожева естетика посту ніяким чином не романтизує самі книги або персонажів)

Т. Дж. Клюн «Дім у волошковому морі»

⭐️ 4.5/5
🛏️ 3/5
❤️ 4/5

“I’m afraid I don’t have magic.”
“You do, Mr. Baker. Arthur told me that there can be magic in the ordinary.”

Лайнус Бейкер ніколи не порушує правила. Будучи інспектором у відділі Управління Магічною Молоддю, він чесно доповідає про життя дітей з магічними здібностями у різних інтернатах. Він не прив‘язується до дітей та лишає об‘єктивні доповіді, аж поки його не відправляють до дому на віддаленому острові у волошковому морі.
Там Лайнус знайомиться із духами лісу, гномицею, перевертнем, і навіть Антихристом. Чим більше часу він проводить серед цих неймовірних дітей, тим більше він починає сумніватись, що всі установлені правила справді того варті.

Ця книга, беззаперечно, одна з найвідоміших у жанрі затишного фентезі. Вона тепла та літня, наче сонячний день на канікулах.
Це просто ідеальний приклад тропу found family - сім’я, яку ми знаходимо, а не в якій ми народжуємось.

A home isn’t always always the house we live in. It’s also the people we choose to surround ourselves with.

Спершу мені не дуже подобався головний герой, адже в описі його м‘якого характеру на початку книги мені ввижалась певна безхребетність. Однак з часом характер Лайнуса міцнішає, і ще більше розкривається доброта його душі. Його персонаж - це просто звичайна людина, не хтось суперсильний чи особливий, що не завжди типово для фентезі.

Книга відверто натякає на проблеми дискримінації та сепарації, адже магічних дітей у тому світі бояться та відокремлюють від суспільства, поміщаючи їх у школи-інтернати, які потім інспектує Лайнус. І загалом історія читається як казка, бо дискримінація та несприйняття хоч і присутні, але зникають вони набагато швидше, ніж в реальному світі. У книзі також є надзвичайно мила любовна лінія, яка змушувала мене просто вмирати від милості.

Однак, незважаючи на затишні та позитивні вайби книги, вона отримує багато негативних відгуків онлайн. Це все тому, що Тіджей Клюн розповів, що на написання книги його надихнула історія про Sixties Scoop в Канаді - коли дітей корінних народів відібрали у їх батьків та насильно помістили у прийомні сім’ї у спробі асиміляції. Це викликало хвилю негативу щодо книги, оскільки багато кому здалось, що в ній забагато романтизації та казковості як на історію основі такої жахливої події.

Особисто мені здається, що Клюн не мав на меті романтизувати інтернати та показати, що дискримінацію можна вирішити любов’ю та спілкуванням. Ця книга, перш за все, фентазійна, і для мене вона більше виглядала як уявлення світу, в якому обездолені діти (та і дорослі також) знайшли свою сім’ю.

Тим не менше, я розумію обурення читачів. Будучи американцем та «позичивши» чиюсь історію, Клюн не усвідомив, що історичний контекст треба трошки викупати. Хоча це не є моя історія, я можу собі уявити, якби хтось написав миле фентезі про дітей, яких примусово вивезли з України на територію росії, і який негатив це б викликало.

На мою думку, автор просто сплужив, озвучивши джерело натхнення для книги на широку аудиторію, і не зумівши правильно це оформити. Це не повпливало на мою оцінку книги, бо при її читанні в мене не виникло відчуття, що автор шукає магічного рішення складної проблеми. Перш за все це історія, яка змушує посміхатись, відчувати тепло та навіть пустити сльозу щастя. Але я вважаю, що цей контекст потрібно знати при прочитанні для винесення об’єктивної думки, бо я про це дізналась вже опісля.

Тому для мене «Дім у волошковому морі» слугує як нагадування, що, беручи за основу історичну подію, варто дуже добре її вивчити. Або ж якщо сама ідея дуже далека від події, хоча б подумати перед тим, як озвучити на весь інтернет, звідки ви її взяли.

#omc_fantasy #omc_reviews #omc_summer