Ця книга зараз просто як бальзам на душу💜

Найкраще в ній – це гумор. В мене скоро закінчаться стікери на позначення смішних моментів, і це повертає мене до улюблених фентезі дитинства, довкола яких я будувала свою особистість. Дуже рада, що купилася на неї завдяки першому рядку 😏

⬆️Я дуже рада цій новині, бо це означає, що на додачу до моїх примірників мені їхатиме ще й передзамовлення (так, я передзамовила цю книгу – не для себе, та все ж 🙂)

Побачила сьогодні цей пост про перечитування книг і відчула, що це прямо моя тема 😅

✨Якщо покопати, думаю, у мене ця звичка пішла з дитинства, коли електронні книги мені не було де читати, а паперові я могла прочитати за день. Коли нові книги зʼявляються не так часто, рука сама тягнеться за улюбленими прочитаними книгами, поки вже не починаєш цитувати їх напам’ять (як от в мене з «Тореадорами з Васюківки»).

✨Але перечитування також стосується знайомого. Ти повертаєшся до знайомих світів та персонажів, мов додому. Коли нападає конкретний нечитун і жодна нова книга не радує, хочеться знайти розраду в тому, що точно сподобалося.

✨За собою я ще помітила таку штуку, що перечитувати – це менш нервово. Ти точно знаєш, що станеться з персонажами, і не переживаєш за їх долю. Взимку я так трусилася над «Divine Rivals», бо не могла навіть думати про те, що з персонажами станеться щось погане. Набагато приємніше знати сюжет і що буде далі – мабуть, це щось каже про мене, бат енівей…

✨Особисто для мене єдиний в цьому мінус – це те, що я колись вичитала, що для профілактики деменції варто вчити нові мови та менше перечитувати, а більше сприймати нової інформації. Можливо, через це цього року я перечитала тільки одну книгу, коли минулого року кількість прочитаного та перечитаного була майже однакова.
Але я вже відчуваю, як мене до себе тягне Гаррі Поттер та три томи фанфіку по мародерах. Хай но прийде осінь…

А ви любите перечитувати книги?

Юлія Нагорнюк "Діва, матір і третя"

⭐️ 5/5
🛏️ 5/5

Марина має вдосталь справ: і буденних, і магічних. Вона допомагає новій сусідці з плануванням весілля, організовує Пластовий табір, готує відворотне зілля, долучається до порятунку історичної пам’ятки на Київщині та починає нові стосунки. Останнє турбує найбільше, бо досі жоден хлопець не запалював у ній жаги до інтимної близькості. Серед виру подій і переживань легко загубитися, однак у Марини є подруги, відьомський дар і фамільяр Людовік. Вона впорається. «Діва, матір і третя» — легке гумористичне фентезі про дружбу, жіночий досвід і дослідження власної (а)сексуальності.

📚 Боже, ну яка ж чудова книга. Якщо ви це якимось чином пропустили, я спонтанно придбала її через відео видавництва, де вони показали вже відому першу сторінку книги. Вона найкращим чином підсумовує весь вайб цієї книги (та мою нову улюблену персонажку Орисю).

🫕 Я вже давно не читала чогось, що б змусило мене так багато усміхатися й сміятися. Це трішки нагадало мені ті фентезі, які я читала в школі, бо тоді саме на таких саркастичних та смішних персонажах я будувала свою персонеліті (та й зараз трохи хочеться). У мене досить швидко закінчилися стікери на позначення смішних моментів, і то я виділяла геть не всі, інакше треба було б виділити всю книжку.

— Про вовка промовка.
— Та не соромся, кажи те, що думала, — штовхнула її ліктем під бік Орися. — Згадай гімно — ось і воно.

— Де Орися?
— Зламала руку.
— Усе в порядку? — стривожилась Еліза. — У лікарні? Гіпс?
Її слова видавали, що знала вона Орисю недостатньо довго. Марина почухала брову і зітхнула:
— Кому?

Люблю Орисю.

🔥 Окрім сміху, в книзі є багато щемких моментів. Марина асексуальна і намагається розібратися зі своїми почуттями та тілом, поступово пізнаючи себе. У певні моменти мені дуже хотілося потягтися через сторінки та обійняти її, адже багато її думок та почуттів були в тій чи іншій мірі мені знайомі. І хоча я не поділяю весь її досвід, багато що відгукувалося мені особисто. Мені дуже подобається, як зрештою висвітлилася ця тема і до чого все привело, адже Марина не "зламана" чи "ненормальна", і не ламала свої переконання заради чиєїсь хіті.

🧪 Також я обожнюю головне тріо відьом та їх взаємодію. Книга прекрасно розкриває справжню жіночку дружбу, і не лише між відьмами — допомогти магією для незнайомої дівчини, яка ридає в туалеті клубу? Запросто. Мені ще сподобалося те, що хоч Марина і є головною героїнею, та вона не найсильніша і не найкрутіша з усіх відьом, як це часто буває у фентезі. Навпаки, вона визнає, що магія дівчат сильніша, а те, що її помічником у магії та фамільяром є хом'як — це дуже мило.

🍄 А тепер максимальний спойлер до фіналу! Не дивіцця, якщо не читали.
Мене лиш трішки засмутило, що в кінці Марина все-таки вийшла за Данила. Якби вони справді закохалися одне в одного, і він був би готовий прийняти її асексуальність — було б чудово. Та з його боку це був радше союз, а мені хотілося, щоб Марина знайшла когось, як Женя, тільки такого самурая, якому й чекати її не потрібно буде. Але, мабуть, на те були свої причини, які я могла не розгледіти.

❤️‍🔥 До речі, про чоловічих персонажів. Женя... ох, Женя. Женяяяя. Що там я ще хотіла сказати? А, точно — Женя 🤌🏻
У мене все.

Я хотів красти всі твої усмішки, призначені не мені. Зціловувати їх і бачити знову й знову.

🥣 Загалом, я дуже-дуже рекомендую цю книгу, якщо ви шукаєте веселе фентезі з українським сеттингом, чудовими головними героїнями та щемкими моментами. Я однозначно впевнена, що перечитуватиму її, і я обожнюю знаходити такі комфортні історії 💜

#omc_reviews #omc_fantasy #omc_favs

✨Хочу нагадати, що "Теоретично це кохання" зі звичайним зрізом вже офіційно в наявності, і її вже можна замовляти на сайті Вівату ось тут: https://vivat.com.ua/product/teoretychno-tse-kokhannia/ ✨

Нова пошта дуже сильно дражниться зі мною, бо один з моїх примірників вже мені їде, і вчора писало, що він має прибути сьогодні, але вже пише, що він буде завтра. Сьогодні мені буквально снилося те, як я відкриваю книгу, бачу там в графі перекладача своє ім'я, а потім якусь дуже дивну передмову з жахливою версткою... це вже якась поплава 🤡

Однак, саме цей примірник я зрештою в себе не лишатиму, тож сподіваюся невдовзі потішити вас чимось цікавим. Stay tuned, як то кажуть 👀

#omc_translation

На каналі з'явилося дуже багато нових людей, чому я неймовірно рада, тож хотіла розповісти трохи більше про канал та навігацію 🫶

Якщо ви трошки конф'юзд моїми оцінками на початку до кожного відгуку, то дублюю пояснення:

⭐️ загальний рейтинг;
🛏 "недоспані ночі", або наскільки сюжет книги змушує сидіти над нею до пізньої ночі і не дозволяє відірватись;
❤️ наскільки добре прописана любовна лінія (якщо це релевантно);
🌶 наскільки книга спайсі (не за якістю, а за кількістю)
👻 наскільки книга була страшна (для горорів чи трилерів);
🔮 для фентезі - наскільки оригінальним був фентезійний світ.

Також тут пост навігації, де я зібрала усі хештеги, бо я люблю групувати відгуки не лише за жанрами, а й до якої пори року підійде книга і тд. Як бачите, я люблю все категоризувати 😐

Ще я дуже люблю створювати підбірки книжок за різними жанрами/вайбом/естетикою, тож лишу тут кілька улюблених підбірок:

✨Підбірка книг у жанрі дарк академія
✨Книги з вайбом літнього горору (актуально)
✨Трилери та горори про материнство
✨Криваві книги до Дня Валентина
✨Книги для справжніх Барбі (це було актуально минулого року, та все ж...)

А тут у мене пост знайомства, до якого досі можна додавати коментарі 👀

Валер'ян Підмогильний "Невеличка драма"

⭐️ 4.25/5
🛏️ 4/5

Валер’ян Підмогильний хотів написати роман, у якому майстром корабля буде жінка. І написав «Невеличку драму» — роман про нові взаємини, новий побут, нову мораль і вічні питання, які постають у несподіваних учудненнях доби технічного прогресу.

✉️Моїм улюбленим твором з укрліт у школі було "Місто" Підмогильного. Тоді я ще дуже дивувалася — ніби твір зі шкільної програми, а який сучасний, який цікавий! І зараз я пригадала, чому мені так подобалося те, що пише Підмогильний. Він так вдало описує почуття, які є наскрізними для людей різних епох, і в той самий час те, що людині наших часів було б не дуже зрозуміле, все одно резонує та закарбовується у пам'ять.

Це ж свої власні слова, свої власні думки й почуття вона бачила тепер перед собою, і весь її порив та марення ту мить ніби відходили в написане, лишаючи її порожню, покалічену, принижену. Всю складноту своїх таємничих почувань, своїх надій і намірів вона зразу впізнала в цих жорстоких рядках, що відбирали їй право на її багатство. З кожним прочитаним словом вона руйнувалась, убожіла, оберталась у жебрачку, і щире золото її мрій перемінялось на нікчемне черепʼя.
Її немов викрито зараз, на злочині спіймано, пишноту з неї здерто, і в лахи, в ганчірʼя одягнуто на глум та посміховисько! Її невимовне вже хтось інший почував, усі її надзвичайні слова були вже сказані перед нею,
все нове, що вона гадала створити, давно вже викладено у віршах.

🌸І господи, ну вміє ж Підмогильний писати душних чоловіків. Навряд чи він збирався зробити їх такими саме в тому контексті, в якому їх сприйняла я, та все ж, які ж вони були душніли... Навіть головна героїня Марта зі мною погоджувалася:

— Дозволь, я відчиню квартирку, ти страшенно накурив і... наміркував.

🌸Марта мені сподобалася як головна героїня. Вона вітає почуття, не тікає від них, проживає їх, бореться із життєвими обставинами і справді стає "майстринею корабля". Деякі з інших героїв також виростають і знаходять себе, а от деяких уже не виправиш, і це майстерно переплітається із критикою тогочасного суспільства. А кохання, те, що є завжди актуальним, описується двома сторонами, і якщо Марта відкрита до нього та готова, то її любовний інтерес може вдавитися своєю раціоналізацією. Дратував мене цей чоловік так, що страшне.

Звільнившись від будь-якого чуття до неї, він споглядав тепер на неї зовсім безсторонньо. Може, вона, зрештою, й не така погана. Речі не міняються, міняється тільки ставлення до речей.

📚Під час прочитання я пригадала, що Підмогильний також належав до Розстріляного відродження, і мене дуже сильно душила несправедливість. Скільки ще всього він міг би написати, скількома творами ми могли б зачитуватися... Може, він побачив би незалежну Україну. І це стосується не лише Підмогильного — скільки ще книг ми не побачили через кляту русню? Не тільки тоді, а й зараз, коли вони продовжують винищувати наших митців. Ось яку культуру хочеться бачити оспіваною на весь світ — а не оту всю довбану достоєвщину.

#omc_reviews

А що це мені нарешті прийшло 💓
Я розумію, що теоретично (лол) її написала не я, але так дивно бачити надруковані слова, які ще не так давно я набирала сама. Це мов підтвердження того, що це все мені не приснилося.
Ам соу хеппі 🥺

✨ Збір офіційно закрито! ✨
Вітаю пані Анну К. із перемогою!!

Ми з вами зібрали 10451.24 грн 🤪
Я надзвичайно вдячна всім, хто долучався та репостив. Я аж ніяк не очікувала зібрати суму, вдвічі більшу за мету збору, усього за день 🥹

Прикріпляю відео самого розіграшу та чекаю на контактні дані від переможниці. На жаль, банку основного збору розбили за лічені хвилини до того, як я провела розіграш, але я зв'язалася із власником, тож зібрані нами гроші полетять на окрему постійну банку для потреб бригади завтра. Всі скріни про перерахування надішлю сюди, а також поділюся звітами із закупівлі, щойно вони будуть опубліковані.

Я ще раз дуже хочу подякувати всім за підтримку, донати та поширення. Це неабияк мотивує проводити збори та розіграші і надалі, тому це точно не остання моя ініціатива. Звісно, це було можливо лише заради вам, тож ще раз моє величезне дякую!! (Таке величезне, як книжкові чоловіки Алі Гейзелвуд 🤭)

Я пам'ятаю, що обіцяла вам трохи процесу з перекладу "Теоретично це кохання", тож виконую 🫡

☠ Найпершим челенджем у перекладі стали фізичні каламбури. Є у книзі один професор (не люблю його через кілька причин), який аж дуже полюбляє фізичні жартики та гру слів. А що головній героїні Елзі треба було вразити його на співбесіді, то вона мусила вигадувати такі приколи сама або відповідати на його жарти. Наприклад, цей професор питав у Елзі, чи знає вона, яка формула велоцираптора — англійською velociraptor співзвучний зі словом velocity, що означає швидкість. Відповіддю Елзі було, що це "a distanceraptor divided by a timeraptor", що було обіграно як "шляходинозавр, поділений на часодинозавра". Тут довелося додавати примітку щодо слова velocity і багато бідкатися.

🤭 Але інші жарти вдавалося обіграти без приміток: наприклад, Елзі позаочі називає головного героя Джека "a piece of Uranus". Теоретично, це перекладається як "шматок Урану", але якщо ви прочитаєте назву планети з правильною вимовою, то зрозумієте, що йдеться зовсім не про Уран. Тут треба було вигадати якусь космічну образу, тому я зупинилася на "шматок космічного сміття".
До речі, хто пам'ятає цей прикол про Уран з п'ятої частини Гаррі Поттера? В дитинстві я не могла зрозуміти, чому Рона так розсмішив "новий Уран", тому ви уявляєте, яке відкриття чекало на мене в дорослішому віці...

🐸Також Алі Гейзелвуд дуже любить використовувати тавтологію для підкреслення чогось або для додання комічного елементу. Саме тому в цій книзі зустрілася вже крилата її фраза "towering over me like a towering tower". Тут, до речі, я абсолютно впевнена, що Гейзелвуд жартувала над самою собою і читачами теж, але цю цитату часто використовують, аби підкреслити, як авторка любить описувати великих мужчин (це в принципі правда). Мені дуже кортіло теж посміятися і написати відверту тавтологію, та все-таки для нашої художки це не дуже характерно, тож я зупинилася на "нависнувши наді мною, неначе височенна вежа".

✍ До речі, у художці англійською мовою (не лише Гейзелвуд, а й в інших авторів) часто можна помітити тавтологію, яка нами у перекладі не сприймалася би. Наприклад, автори часто пишуть he said, she said, I said замість того, аби розбавити якось оте said словами мовив, відповіла, зауважила. Або ж текст буває просто перенасичений займенниками, і на сторінці ми бачимо постійне he he he he 😈 замість того, щоб розбавити ці займенниками іменем персонажа чи якимось синонімом. Я особисто інколи міняла "Він" на "Джек", бо мені особисто це різало очі.

🍍 А тепер чисто рівненський прикол. Я, як істинна рівнянка, дуже люблю писати та вимовляти дієслова із закінченням -ть чи -сь. До універу я не знала, що це така рівненська фішка, і якщо закінчення -ть мені вистачало клепки не писати, то з -сь треба було бити себе по руках і гарно вичитувати текст. І не те що його не можна писати, але коли це майже в кожному реченні... ю ноу. Зараз я навчилася писати правильніше, та все ж.

Якщо вас цікавить щось іще з перекладацького процесу, то пишіть, я буду рада поділитися. Я сама, до речі, теж збираюся читати цю книгу (вже вкотре?), тож розповідатиму ще якісь приколи у процесі 🙂
#omc_translation