А взагалі ситуацію на моїх книжкових поличках можна описати цим фото, де бобер відчайдушно бореться за хоч якусь крихту простору, який все зменшується і зменшується…

Пора купувати ще один стелаж

Якщо в когось є тг преміум, чи не могли б ви бустанути цей канал? 👉🏻👈🏻
Хочу відкрити всякі прикольчики з кастомними реакціями 🙏

https://t.me/boost/one_more_chapterr

Б. Гарден «Втеча з табору 14»

⭐️4/5

Від 150 до 200 тисяч осіб утримують у таборах для політичних в’язнів у Північній Кореї. Ці табори проіснували вдвічі довше, ніж радянські ГУЛАГи, й за весь час лише жменьці людей вдалося звідти втекти. Шін Тон-Хьок — один із них. Американський журналіст Блейн Гарден розповідає історію життя Шіна — народжений у таборі, хлопець був навченим стукачем, сприймав рідних як конкурентів за їжу та став свідком страти матері і брата.

Це перший нонфікшен, який я купила і прочитала (!) за дуже довгий час. Ось є true crime girlies, а я швидше horrible stories about totalitarian states girlie. Не знаю, чому (от геть не знаю))) але історії комуністичного терору в державах завжди цікавлять і дуже відкликаються. Тому я не могла пройти повз цю книгу.

Чи бачили ви коли-небудь тіктоки з Північної Кореї? Знімають їх зазвичай туристи чи гіди, і туризм в КНДР - це дуже дивна штука. Зрозуміло, що тебе пускають лише у супроводі гіда, і знімати та фоткати можна в обмежених локаціях, але потрапити туди можливо (я б там обісралася). Колись екскурсія в Припʼять віднесла мене в СРСР, але мертвий. А тут прям законсервований в часі совок.

Так-от, трудові табори в Північній Кореї досі існують, і я не знаходжу слів, аби виразити весь той жах. За класовою системою в КНДР карають не лише політичних злочинців, а й всю їхню родину. Шін народився в трудовому таборі, бо його дядько по батьковій лінії втік із Північної Кореї. Дружину батькові знайшли вже в таборі - там керівництво самостійно кілька разів на рік визначає пари, які підуть до шлюбу і мають право народити дитину. Вʼязні живуть у жахливих умовах, ходять в одному брудному одязі, не мають можливості прати його, гарують на різних роботах, постійно голодують і не знають, що таке КНДР, Пхеньян і хто такі Кіми. Вони абсолютно відрізані від цивілізації.

Табір №14 - один із найбільш закритих таборів, і за свідченнями тих, хто колись у ньому бував чи працював, втекти звідти неможливо. Те, що це вдалося Шінові - справжнє диво та збіг вдалих обставин. Але ще більшим дивом було те, що він на це наважився та вижив. Я навіть не можу уявити, як людина, що 23 роки прожила в таких умовах, має адаптуватися до життя.

Книга загалом написана цікаво і читається швидко (великий шрифт та поля, текст легкий для сприйняття. В плані слів та викладу, а не емоцій). Після прологу я не була впевнена, чи читатиму далі, бо тема доволі важка, але мені це вдалося. Іноді розповідь про Шіна переривається загальними вставками про ситуацію в КНДР на той час чи якимись фактами. Я побачила, що це не всім читачам зайшло, але мені це не зіпсувало читання; до того ж ці факти допомагають краще зрозуміти, що робиться в країні.

Цю книгу я радила б почитати всім (це клішово, але якщо ви на це готові, читайте). Чомусь з голови не йде фото, розміщене на форзаці - це фото табору №14 з супутника. Коли ти дивишся на нього, ти розумієш, яке це реальне місце, але ніхто не може з цим нічого зробити. До речі, Шін розповідав автору, що у Південній Кореї більшості максимально байдуже на порушення прав людини у Північній Кореї. Мемуари Шіна корейською не мали великого успіху, в той час як ця книга стала бестселером, який переклали 27 мовами.

Тому мені здається, що про таке варто читати і розповідати, особливо тим довбаним вестернсам, які в 2024 році думають, що комунізм - це класно.

До речі, можете мене привітати - я нарешті перестала називати цю книгу «новою книжкою Кідрука», маючи на увазі книжку його видавництва 💀

#omc_reviews #omc_nonfic