Саллі Руні «Normal People»

⭐️ 3/5
🛏️ 2/5
❤️ 1/5

В тіктоках казали, що ця книжка одна з тих, які for the girls who get it. Що ж, I don't get it.
Прочитавши її, я могла поставити лише одне запитання — "шоб шо?" Я не зовсім зрозуміла, що авторка хотіла сказати і для чого все це було. На хвилиночку, книга має майже пів мільйона рейтингів на гудрідз, і враховуючи всі відгуки критиків, мені весь час здавалося, що я там щось пропустила.

His appearance is like a favorite piece of music to her, sounding a little different each time she hears it.

Меріенн і Коннелл — звичайні люди (duh). Сім'я Меріенн аб'юзивна, і через це вона шукає токсичних партнерів. Коннелл страждає від депресії та тривожності. Приблизно з такою самою сухістю, з якою я виклала ці факти, їх описує авторка. Ми неначе мали б співчувати їм, але я не відчула жодної прив'язаності до персонажів.

З перших сторінок в очі кидається авторський стиль. І ні, я не маю на увазі те, що вона пропускає оформлення прямої мови розділовими знаками, бо мені особисто це не заважало. Це більше про описи та самі речення — вони здебільшого прості, короткі і трішки нагадують мені твір п'ятикласника?.. Ам сорі. Для прикладу, ось як авторка описала Меріенн:

She exercises an open contempt for people in school. She has no friends and spends her lunchtimes alone reading novels. A lot of people really hate her.

👀

Я очікувала, що ця книга буде одним суцільним тропом miscommunication та непорозуміння, бо таке в мене склалося враження через відгуки. Я думала, що іноді буде дуже щемко і буде вайб "правильна людина у неправильний час". Але фор зе лайф ов мі, я б не могла пояснити, чому вони не разом. Один момент непорозуміння мені запам'ятався і я могла до цього рілейтитися, тому тут питань нема. Але потім Саллі Руні сказала "прост)))" і розвела руками. Причини скінчилися.

Важливий момент: мені відомо про маркситські погляди авторки, і це просто максимальний сайд ай, але не будемо про неї. Поговоримо про її персонажів. Вони ✨не такі, як їхні однолітки ✨— вони цікавляться політикою! Вау. Вони обговорюють і також уособлюють класову нерівність. І ці наші просвітлені герої вважають, що країні не вистачає комуністів. Вони рекомендують один одному почитати маніфест комуняк та звинувачують капіталізм у всіх бідах. Вибачте, але вважати комунізм рішенням проблеми класової нерівності — це те саме, що дуже серйозно їбатися в очі за все життя не розгорнути жодного підручника з історії і не викупати, які наслідки це може мати. Тому я б порадила як авторці, так і її персонажам загуглити щось не про сучасність, а про буквально минуле сторіччя і вивчити контекст.

Хоча я не можу порекомендувати цю книгу, бо для мене вона була ні про що, я поставила такий рейтинг, бо все одно знаходила речення, які відгукувалися мені. Можливо, хтось інший знайшов більше таких речень та емоцій, але я однозначно не можу назвати авторку генійкою сучасної прози. Я стільки чула про те, що книги Руні такі "міленіальні"... якщо такими навколишні бачать міленіалів, то я можу лише їм поспівчувати.

No one can be independent of other people completely, so why not give up the attempt, she thought, go running in the other direction, depend on people, allow them to depend on you, why not.

#omc_reviews

Якби мені давали по гривні щоразу, коли у головного героя книги був homoerotic tension з хлопцем на імʼя Джеймс, то в мене було б вже дві гривні, і це небагато, але дивно, що це сталося вже двічі… (передаю привіт Джеймсові із «Темного сходження» ❤️)

Закінчила «If we were villains» 👁
Поки що думаю свої думки, але побачила цей відгук на ґудрідз і просто не можу не погодитися))

Е. Постон «The Seven Year Slip»

⭐️ 5/5
🛏️ 5/5
❤️ 5/5

Всі в тіктоці: читайте цю книгу, вона класна!!
Я, коли книга справді виявилася класна: 👀

Клементайн чула багато історій від своєї тітки, але найдивнішою були її розповіді про свою квартиру. Тітка мала два правила щодо квартири: завжди роззувайся, коли заходиш всередину, і ніколи не закохуйся у того, кого там зустрінеш.
Річ у тім, що ця квартира магічна, і вона має здатність у рандомний момент переносити тебе на сім років у минуле. Так Клементайн і зустрічає Ювана, і хоча їй завжди вдавалося дотримуватися першого правила, з другим стає все важче і важче.

Одразу скажу, що Iwan - це імʼя з Уельсу, і я знайшла різні його вимови (Іван або Юван або щось типу Еван), тому я не дуже впевнена, як правильно.

✨Почну з того, що це має потенціал стати найкращим ромкомом, який я читала. Можливо, ромком не зовсім правильне визначення, бо хоча книга була дуже смішна (я дуже сміялася з того, що тітка назвала двох голубів, які гніздяться за вікном, Mother і Fucker - таке в мене почуття гумору), але там було багато сумних моментів. Вона розповідає про горе, смерть близької людини та відчуття провини.

You never commit a mundane moment to memory, thinking it’ll be the last time you'll hear their voice, or see their smile, or smell their perfume. Your head never remembers the things your heart wants to in hindsight.

❤️‍🩹Сама частина роуменсу… май гад. Для контексту: я люблю слоубьорн і ненавиджу, коли персонажі визнають свої почуття одразу і цілуються вже у третьому розділі. Але з цією книгою вже на 26% я дуже хотіла, щоб вони нарешті поцілувалися. Авторка прекрасно прописала хімію між ними та отой banter, і я справді переживала за їхні стосунки. Юван - це новий книжковий краш. Якщо всі буктоковські бойфренди здаються вам дуже крінжовими, з ним такого не буде. Траст мі.

Тут не було дурного міскоммюнікейшена чи другорядного конфлікту, який розлучає персонажів. Натомість тут було реальне життя (навіть попри дрібну магічного реалізму) і роздуми про те, чи існує все-таки правильний час для правильної людини.

📩 Іншою головною темою в книзі є те, як ми змінюємося крізь роки. Якщо ти закохуєшся у людину з минулого, то чи буде вона такою самою, якщо ти знайдеш її у майбутньому? Або якби ви зустрілися сім років тому, чи минула версія тебе була б готова до стосунків? Чи зраджуємо ми самих себе, коли змінюємо свої колишні життєві погляди?

That was love, wasn't it? It wasn't just a quick drop - it was falling, over and over again, for your person. It was falling as they became new people. It was learning how to exist with every new breath.

🫶 Ця історія стала моєю комфортною книгою, і я не хотіла її відпускати. Персонажі, авторський стиль, сюжет - все було прекрасне для мене. Я хочу все одно наголосити, що ми всі дуже різні, і те, що зайшло мені, не обовʼязково сподобається вам. Але якщо ви шукаєте не просто сілі ґуфі ромком, а щось тепле, чарівне та щемке - почитайте «The Seven Year Slip». Люди з тіктока таки мали рацію.

"New things are scary."
"They don't have to be."
"How are they not?"
"Because some of my favorite things I haven't even done yet."

#omc_reviews #omc_romance #omc_favs