Д. Тартт "Таємна історія"

⭐️ 4.5/5
🛏️ 3/5

👤Коли я читала цю книгу, мені доводилося постійно собі нагадувати, коли вона була написана. Адже я часто думала "Та це ж очевидно, тут немає нічого нового — це ж стандарт дарк академії". А тоді я згадувала, що ця книга дала початок цьому жанру. Тартт дуже чітко викладає головну суть — за естетикою та піднесенням ховаються люди, по-своєму зруйновані, неідеальні та зламані.

У любові до Краси немає нічого поганого, та Краса, якщо не єднається з чимось більш значущим, завжди поверхова.

🪶Мені сподобався стиль письма Тартт, її маленькі епізоди та деталі, які можна вловлювати при перечитуванні. Але трохи було важко концентруватися, бо книга складається із багатьох маленьких епізодів-спогадів, і для мене вона була трохи безсюжетна. Дрібнесенький шрифт та великі сторінки теж не дуже допомагали зламаній тіктоком концентрації уваги. До речі, у відгуках люди жалілися, що друга частина книги нудна, але мені вона була цікавіша за першу.

🌸Дуже іронічно, що ця книга стала асоціюватися з естетикою дарк академії, і мені не дуже зрозуміло, як це сталося. Тартт дуже чітко показує, що буде, якщо повестися лише на фасад та зовнішні якості. Річард хотів бути так само загадковим та естетичним, як його нові друзі, купував на секонді піджачки і вигадував про себе історії. Але гірка реальність була такою, що лише він виявився залежним від своєї ситуації – його друзі, як справжні діти трастових фондів, могли собі дозволити бачити у навчанні лише естетику. А Річард на цьому й прогорів.

📚 Елементу самої академії мені не дуже вистачило. Мені хотілося трохи більше лекцій Джуліана, щоб зрозуміти, чому ж він такий особливий для цих студентів. З одного боку, це зрозуміло — він був таким собі лідером культу, обмежував спілкування студентів з іншими викладачами, повністю відповідав за їхню навчальну програму та пропагував свої ідеї (щось типу лорда Генрі на мінімалках). Але його персонаж лишився десь на периферії, і мене особисто він не переконав.

💀"Вбивство, вбивство" не є спойлером, бо про це буквально говориться у першому реченні книги та у дуже вірусному звуці на тіктоці (world was on fire and no one could save me but you...) Мене трішечки дивувало те, як деякі люди у своїх відгуках казали, що іноді й самі почали розуміти, чому герої хотіли вбити Банні. Для мене це було вже не моралі ґрей, а тоталі моралі блек. Не хочу бути занудою, але всі ці сцени були аж просякнуті вайбом "багатим діточкам нема шо робити" — ну скажіть, що це не так. Наш Річард, звісно, теж дуже хороший, і не дарма Генрі вбачав у ньому споріднену душу — але Тартт майстерно створила "виправдання" для вбивства, і, певне, трішки з цього посміювалася. Або була в шоці.

🌸 Серед героїв найбільш реалістичними були Річард (бо ми в його голові), Банні та Генрі. Решта були трішки порожніми, немовби підсилювали мораль історії, але здається, що Генрі всотав у себе всі зусилля авторки. Я трішки говорила про нього у відео, але Генрі — це той античний герой, яким всі хотіли стати. Він належить до жорстоких та кривавих трагедій і царства мертвих. Він пише щоденники латиною, мислить ідеями античного світу і, можливо, стає тим, ким він сам бачив Джуліана. Певною мірою він такий собі фінальний бос дарк академії, той, хто перейняв всі цінності «естетики», і мені подобається, що саме занепад його персонажа відчувався найгостріше.

Загалом враження неочікувано дуже хороші, і я точно читатиму інші книги Тартт, коли буду готова до повільнішого читання.

А ще, якщо ви зараз в 10-11 класі — пождіть, не читайте. Краще випустіться, бо ще захочете вступити на якусь філологію, філософію чи літературознавство, і навряд чи у вас там будуть дискусії про античну літературу за келихом вина, мор лайк пивко в гуртожитку і бажання піти на індплан (кажу вам як дипломований філолог)...

#omc_reviews #omc_autumn

Трішки про квітень🌷

Місяць вийшов дуже книжковий, але не через читання, а через роботу, бо за місяць треба було перекласти 300 сторінок книжки та вичитати її 🫠
Тому, вважаю, що я ще непогано справилася такими темпами.

✅ «Once Upon a Broken Heart»
✅ «Таємна історія»
▶️ «Normal People»

Додайте мені трішки мотивації та розкажіть, яка була ваша улюблена книга цього місяця 💗

#omc_rork

💄Мої парфуми як книжкові персонажі

Вирішила продублювати тут тред, який випадково прийшов мені в голову.

Я завжди проводжу дуже сильні асоціації із ароматами. Вони для мене перш за все не про запах, а про відчуття, які вони викликають. Може, тому я не знайшла персонажа на свої улюблені парфуми, адже це означало би поєднати цього персонажа із дуже конкретним образом та відчуттям.
❤️

Саллі Руні «Normal People»

⭐️ 3/5
🛏️ 2/5
❤️ 1/5

В тіктоках казали, що ця книжка одна з тих, які for the girls who get it. Що ж, I don't get it.
Прочитавши її, я могла поставити лише одне запитання — "шоб шо?" Я не зовсім зрозуміла, що авторка хотіла сказати і для чого все це було. На хвилиночку, книга має майже пів мільйона рейтингів на гудрідз, і враховуючи всі відгуки критиків, мені весь час здавалося, що я там щось пропустила.

His appearance is like a favorite piece of music to her, sounding a little different each time she hears it.

Меріенн і Коннелл — звичайні люди (duh). Сім'я Меріенн аб'юзивна, і через це вона шукає токсичних партнерів. Коннелл страждає від депресії та тривожності. Приблизно з такою самою сухістю, з якою я виклала ці факти, їх описує авторка. Ми неначе мали б співчувати їм, але я не відчула жодної прив'язаності до персонажів.

З перших сторінок в очі кидається авторський стиль. І ні, я не маю на увазі те, що вона пропускає оформлення прямої мови розділовими знаками, бо мені особисто це не заважало. Це більше про описи та самі речення — вони здебільшого прості, короткі і трішки нагадують мені твір п'ятикласника?.. Ам сорі. Для прикладу, ось як авторка описала Меріенн:

She exercises an open contempt for people in school. She has no friends and spends her lunchtimes alone reading novels. A lot of people really hate her.

👀

Я очікувала, що ця книга буде одним суцільним тропом miscommunication та непорозуміння, бо таке в мене склалося враження через відгуки. Я думала, що іноді буде дуже щемко і буде вайб "правильна людина у неправильний час". Але фор зе лайф ов мі, я б не могла пояснити, чому вони не разом. Один момент непорозуміння мені запам'ятався і я могла до цього рілейтитися, тому тут питань нема. Але потім Саллі Руні сказала "прост)))" і розвела руками. Причини скінчилися.

Важливий момент: мені відомо про маркситські погляди авторки, і це просто максимальний сайд ай, але не будемо про неї. Поговоримо про її персонажів. Вони ✨не такі, як їхні однолітки ✨— вони цікавляться політикою! Вау. Вони обговорюють і також уособлюють класову нерівність. І ці наші просвітлені герої вважають, що країні не вистачає комуністів. Вони рекомендують один одному почитати маніфест комуняк та звинувачують капіталізм у всіх бідах. Вибачте, але вважати комунізм рішенням проблеми класової нерівності — це те саме, що дуже серйозно їбатися в очі за все життя не розгорнути жодного підручника з історії і не викупати, які наслідки це може мати. Тому я б порадила як авторці, так і її персонажам загуглити щось не про сучасність, а про буквально минуле сторіччя і вивчити контекст.

Хоча я не можу порекомендувати цю книгу, бо для мене вона була ні про що, я поставила такий рейтинг, бо все одно знаходила речення, які відгукувалися мені. Можливо, хтось інший знайшов більше таких речень та емоцій, але я однозначно не можу назвати авторку генійкою сучасної прози. Я стільки чула про те, що книги Руні такі "міленіальні"... якщо такими навколишні бачать міленіалів, то я можу лише їм поспівчувати.

No one can be independent of other people completely, so why not give up the attempt, she thought, go running in the other direction, depend on people, allow them to depend on you, why not.

#omc_reviews

Якби мені давали по гривні щоразу, коли у головного героя книги був homoerotic tension з хлопцем на імʼя Джеймс, то в мене було б вже дві гривні, і це небагато, але дивно, що це сталося вже двічі… (передаю привіт Джеймсові із «Темного сходження» ❤️)

Закінчила «If we were villains» 👁
Поки що думаю свої думки, але побачила цей відгук на ґудрідз і просто не можу не погодитися))